Лікування дітей з перекрутом придатків матки

Відсутність специфічних симптомів перекруту придатків матки утруднює діагностику, а це може зумовлювати відтермінування хірургічного втручання і, як наслідок, - зростання ризику розвитку некротичних змін у придатках матки. На сьогодні хірургічна тактика лікування пацієнтів із цією патологією передбачає проведення деторсії, проте питання вибору методу лікування при перекруті придатків матки залишається предметом дискусій між дитячими хірургами та гінекологами. Мета - узагальнити власний досвід лікування дівчат із перекрутом придатків матки. Матеріали та методи. Роботу побудовано на результатах лікування 73 пацієнток, яких оперували упродовж 2010-2021 рр. Діагноз встановлено на основі об’єктивного обстеження та даних ультрасонографії (УСГ). Проведено 74 хірургічні втручання (одну пацієнтку прооперовано двічі), зокрема 57 (77%) лапароскопічних і 17 (23%) лапаротомних. Виконано 49 (66,2%) органозберігаючих операцій і 25 (33,8%) аднексектомій. Статистичне опрацювання результатів дослідження здійснено з використанням програми «StatPlus: mac, AnalystSoft Inc.» (version v8). Результати. Середній вік пацієнток становив 11,5±0,5 року. Больовий синдром (100%) і блювання (49,3%) були основними клінічними проявами. Основними УСГ-ознаками були однобічне збільшення яєчника та периферичне зміщення фолікулів. Відсутність кровоплину у збільшеному яєчнику виявили у 39,5%, а симптом «виру» - в 11,6% пацієнток. Серед пацієнток простий перекрут відмітили у 24,3%, тоді як перекрут, зумовлений наявністю кісти або дермоїдної пухлини, - у 75,7% пацієнток. Тільки деторсію виконали у 24,3% пацієнток, а у 42,5% дітей її доповнили цистектомією. Аднексектомію провели у 32,2% пацієнток. Висновки. Про діагноз перекруту придатків матки слід пам’ятати у всіх пацієнток, яких госпіталізують із синдромом гострого абдомінального болю. УСГ з або без допплерографії є першочерговим методом інструментальної діагностики. Лапароскопічна деторсія, проста або доповнена цистектомією, є основним методом хірургічного лікування пацієнток із перекрутом придатків матки. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів

Ультрасонографія у діагностиці гіпертрофічного пілоростенозу в дітей: переваги та «підводні камені»

Гіпертрофічний пілоростеноз (ГПС) у новонароджених є одним із найчастіших факторів блювання, який потребує хірургічного втручання. Упродовж багатьох років рентгенологічне обстеження було основним методом для підтвердження діагнозу ГПС, проте після перших повідомлень про можливості ультрасонографії (УСГ) у діагностуванні цієї патології метод набув значного поширення в клінічній практиці. Мета - узагальнити власний досвід використання УСГ для діагностики ГПС; визначити переваги і недоліки цього методу обстеження. Матеріали та методи. Дослідження ґрунтувалося на результатах УСГ 93 пацієнтів із ГПС та 27 дітей з діагнозом пілороспазм, які перебували на обстеженні та лікуванні в КНП ЛОР Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «ОХМАТДИТ» упродовж 2009-2020 рр. При УСГ визначено товщину пілоричного м’яза, довжину, передньо-задній розмір і діаметр просвіту пілоричного каналу. Статистичне опрацювання результатів дослідження проведено з використанням програми «StatPlus: mac, AnalystSoft Inc.» (version v8). Результати. Товщина пілоричного м’яза та довжина пілоричного каналу є основними критеріями підтвердження/виключення діагнозу ГПС. У визначенні товщини пілоричного м’яза слід пам’ятати, що тангенціальне положення датчика та скорочення м’яза можуть зумовити псевдостовщення. За результатами нашого дослідження, товщина пілоричного м’яза при ГПС становила 6,4±0,3 мм (межі коливань - 3-10 мм) і не корелювала ні з тривалістю захворювання (р=0,364), ні з віком дитини (р=0,534). При пілороспазмі, який клінічно може симулювати ГПС, товщина пілоричного м’яза становила 3,02±0,1 мм, що достовірно менше порівняно в немовлят із ГПС (t-критерій Стьюдента - 1,983; р=0,0000). Довжина пілоричного каналу за наявності ГПС становила 22,9±0,6 мм (межі коливань - 16-32 мм), що достовірно відрізнялося від показників при пілороспазмі - 15,8±0,5 мм (t-критерій Стьюдента - 1,998; р=0,0000). Це був єдиний показник, який чітко корелював із віком дитини (р=0,004) і тривалістю захворювання (р=0,006). Діаметр просвіту і передньо-задній розмір пілоричного каналу також статистично відрізнялися від показників у дітей із пілороспазмом. За результатами ROC-аналізу, найкращими маркерами для підтвердження діагнозу ГПС є товщина пілоричного м’яза, довжина і передньо-задній розмір пілоричного каналу, тоді як діаметр отвору виявляє посередню прогностичну значущість. Висновки. Ультрасонографічне обстеження дає змогу з високим ступенем достовірності встановити діагноз ГПС у новонароджених. Лікар, який проводить УСГ у дитини з підозрою на пілоростеноз, повинен орієнтуватись у розмірах незміненого пілоричного каналу і при його гіпертрофії пам’ятати про «підводні камені» в обстеженні та знати шляхи їх подолання. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів

Вроджені кісти яєчника: діагностика та лікування в неонатальному періоді

Показання і методи хірургічного втручання в новонароджених із пренатально виявленими кістами яєчника залишаються предметом дискусій. Мета - узагальнити власний досвід лікування новонароджених із вродженими кістами яєчника. Матеріали та методи. Роботу побудовано на результатах лікування 15 немовлят, яких оперували в І хірургічному відділенні КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ» (КНП ЛОР «ЛОДКЛ «ОХМАТДИТ») упродовж 2010-2021 рр. Для підтвердження діагнозу після народження у всіх новонароджених проведено ультрасонографію (УСГ). За ургентними показаннями одразу після народження госпіталізовано 7 (46,7%) дітей, 4 (26,7%) - упродовж першого місяця після народження і 4 (26,7%) - у плановому порядку протягом перших шести місяців життя. Проведено 9 (60%) відкритих і 6 (40%) лапароскопічних втручань. Післяопераційна летальність становила 6,7%. Статистичне опрацювання результатів дослідження виконано з використанням програми «StatPlus: mac, AnalystSoft Inc.» (version v8). Результати. Серед 54 плодів після народження наявність кісти підтверджено у 15 (27,8%) новонароджених, яких оперували. Показанням до ургентних втручань одразу після народження (46,7% дітей) була наявність великої (>6 см) кісти у черевній порожнині, яка у двох дітей зумовлювала дихальні розлади і ще у двох - кишкову непрохідність. Збільшення в розмірах кісти з больовим синдромом було показанням до невідкладного втручання упродовж першого місяця життя (26,7% дітей), а наявність кісти без тенденції до зменшення була показанням до планового лікування (26,7% дітей). Зберегти придатки матки вдалось у 20% пацієнтів, а видалити придатки матки довелось у 80%. Висновки. У разі антенатального виявлення кісти яєчника слід проводити динамічний УСГ-контроль, що має на меті моніторинг динаміки розмірів кісти. Показаннями до хірургічного втручання в неонатальному періоді є: 1) кісти діаметром >4 см; 2) обґрунтовані підозри на наявність ускладнень (перекрут, самоампутація, компресія органів черевної порожнини); 3) збільшення розмірів кісти після народження дитини. Метод хірургічного втручання потрібно обирати з урахуванням розміру та характеру кістозного утворення. Дослідження проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом КНП ЛОР «ЛОДКЛ «ОХМАТДИТ». На проведення дослідження отримано інформовану згоду батьків. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів

Geographical and temporal distribution of SARS-CoV-2 clades in the WHO European Region, January to June 2020

We show the distribution of SARS-CoV-2 genetic clades over time and between countries and outline potential genomic surveillance objectives. We applied three available genomic nomenclature systems for SARS-CoV-2 to all sequence data from the WHO European Region available during the COVID-19 pandemic until 10 July 2020. We highlight the importance of real-time sequencing and data dissemination in a pandemic situation. We provide a comparison of the nomenclatures and lay a foundation for future European genomic surveillance of SARS-CoV-2.Peer reviewe

Огляд теорій патогенезу гастрошизису

Gastroschisis and omphalocele are the most common congenital malformations of the abdominal wall that required surgical correction. Despite of the long history of the gastroschisis’ study, there is no generally accepted theory of the pathogenesis of this malformation. There are numerous theories of the pathogenesis of gastroschisis discussed in the modern literature: disorders of differentiation of embrionic mesenchyme as the result of teratogenic influence on the early stages of the embryonic development; rupture of amniotic membrane at the base of the umbilical cord; vascular disorders during of the embryonic development; disorders of the yolk-sac escape. Each of existing theories has its supporters and opponents. It is no generally accepted theory of the pathogenesis of gastroschisis. Most likely is the rupture of physiological hernia along the umbilical cord in its pars flaccid, with the subsequent elongation of the midgut out of the abdominal cavity with the vascular compression, especially of venous and lymphatic vessels. Narrow mesenteric root and narrow-sized defect may contribute to various complications that jeopardize the ultimate prognosis. Further studies are needed to finalize the pathogenesis of gastroschisis. Гастрошизис и омфалоцеле являются наиболее частыми врожденными пороками передней брюшной стенки, требующими хирургической коррекции. Несмотря на многолетнюю историю изучения гастрошизиса, до сегодня согласованной теории возникновения этого порока не существует. В современной литературе рассматривается несколько теорий патогенеза гастрошизиса: нарушения дифференциации эмбриональной мезенхимы вследствие тератогенного влияния на ранних стадиях эмбрионального развития; разрыв амниотической мембраны в основании пупочного канатика; сосудистые нарушения в процессе эмбрионального развития; нарушения закрытия желточного мешка. Каждая из существующих теорий имеет своих сторонников и противников. Общепринятой теории патогенеза гастрошизиса нет. Наиболее вероятным может быть разрыв физиологической грыжи, вдоль пупочного канатика в его наиболее слабом месте, с последующим ростом средней кишки за пределами брюшной полости с компрессией сосудов, преимущественно венозных и лимфатических. Узкий корень брыжейки и незначительный размер дефекта могут способствовать возникновению разнообразных осложнений, которые имеют существенное влияние на конечный прогноз. Необходимы дальнейшие исследования для окончательного формулирования патогенеза гастрошизиса. Гастрошизис та омфалоцеле є найчастішими вродженими вадами передньої черевної стінки, що вимагають хірургічної корекції. Незважаючи на тривалу історію вивчення гастрошизису, до сьогодні узгодженої теорії виникнення цієї вади немає.У сучасній літературі розглядається кілька теорій патогенезу гастрошизису: порушення диференціації ембріональної мезенхіми, як наслідок тератогенного впливу на ранніх стадіях ембріонального розвитку; розрив амніотичної мембрани в основі пупкового канатика; судинні порушення у процесі ембріонального розвитку; порушення закриття жовточного мішка. Кожна із існуючих теорій має своїх прихильників та опонентів. Загальноприйнятої теорії патогенезу гастрошизису немає. Найбільш імовірним є розрив фізіологічної грижі, уздовж пупкового канатика у його найслабшому місці, з наступним ростом середньої кишки за межами черевної порожнини з компресією судин, переважно венозних і лімфатичних. Вузький корінь брижі та незначний розмір дефекту можуть сприяти виникненню різноманітних ускладнень, які суттєво впливають на прогноз. Необхідні подальші дослідження для остаточного формулювання патогенезу гастрошизису.

Інфантильна гемангіома

 Infantile hemangioma is one of the most common benign vascular malformations in children. Besides that, some questions about classification, diagnostic, and choice of method of treatment remains the questionable. The modern data about classification, clinical course, diagnostic, and main principles of treatment of infantile hemangioma are presented in this work. In most cases, the uncomplicated clinical course of infantile hemangioma was observed. However, in some patients the complications may arise. Ulceration, obstruction, functional impairment, and disfigurement are the most often complications of infantile hemangioma. Although, most infantile hemangiomas tend to regress spontaneously, some of them required the treatment. Applying of the β-blockers (systemic or topical), laser therapy, and surgery are the main methods that used for the treatment of infantile hemangiomas. Patients with infantile hemangiomas, despite the simplicity of diagnostic, should be treated on specialized centers. Early detection of at-risk infantile haemangioma is a major point, requiring an increased awareness by paediatricians, with the aim to prevent the complications development. However, it was proven the efficacy of propranolol treatment for the all types of infantile hemangiomas, the long-term follow-up studies are needed to assess its safety with regard to neurodevelopment.Инфантильная гемангиома является одной из наиболее частых доброкачественных сосудистых мальформаций у детей. В то же время, ряд вопросов относительно классификации, диагностики и выбора метода лечения остаются дискутабельными. В работе представлены современные данные о классификации, клиническом течении, диагностике и принципах лечения инфантильной гемангиомы. В большинстве случаев наблюдается неосложненное клиническое течение инфантильной гемангиомы, а у части пациентов могут возникать осложнения. Наиболее частыми осложнениями инфантильных гемангиом являются изъязвление, обструкция, функциональные нарушения и обезображивание. Несмотря на то, что большинство инфантильных гемангиом может спонтанно исчезать, часть из них требует лечения. Представлены основные методы лечения инфантильной гемангиомы: использование β-блокаторов (системное и топическое), лазеротерапия и хирургическое лечение. Дети с инфантильными гемангиомами, несмотря на простоту диагностики, должны лечиться в специализированных центрах. Раннее выявления гемангиом с высоким риском требует пристального внимания педиатров, имея целью предупреждение развития осложнений. Хотя доказана эффективность пропранолола для лечения всех форм инфантильных гемангиом, необходимы дальнейшие исследования с длительным наблюдением для определения его влияния на развитие нервной системы.Інфантильна гемангіома є однією із найчастіших доброякісних судинних вад у дітей. Водночас, низка питань щодо класифікації, діагностики та вибору методу лікування залишаються дискусійними. У роботі наведені сучасні дані про класифікацію, клінічний перебіг, діагностику та принципи лікування інфантильної гемангіоми. У більшості випадків спостерігається неускладнений клінічний перебіг інфантильної гемангіоми, проте у частини пацієнтів можуть виникати ускладнення. Найчастішими ускладненнями інфантильних гемангіом є виразкування, обструкція, функціональні порушення та спотворюючий ефект. Незважаючи на те, що більшість інфантильних гемангіом може спонтанно зникати, частина із них потребує лікування. Представлені основні методи лікування інфантильної гемангіоми: використання β-блокаторів (системне та топічне), лазеротерапія та хірургічне лікування. Інфантильні гемангіоми, незважаючи на уявну простоту діагностики, повинні лікуватись у спеціалізованих центрах. Раннє виявлення гемангіом із високим ризиком вимагає пильної уваги педіатрів, що має на меті запобігти розвитку ускладнень. Хоча доведена ефективність пропранололу для лікування усіх форм інфантильних гемангіом, необхідні подальші дослідження з тривалим спостереженням для визначення його впливу на розвиток нервової системи