ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ В УКРАЇНІ

The article deals with the problem of developing the methodology of teaching literary reading in Ukraine. It is found out that the relevance of constant development and revision of the theoretical and practical foundations of the method of teaching literary reading is indisputable both in view of the importance of the qualitative formation of the foundations of reading competence of primary school students, and taking into account the changing conditions of the organization of the educational process in primary school. It is determined that from the beginning of the XXI century literary education undergoes changes in state standards regarding implementation within the framework of an integrated or separate academic discipline, content-structural arrangement, subject name, etc. Attention is focused on the fact that knowledge and understanding of the essence of modern trends in the development of this science, which is impossible without a holistic vision of the entire history of its development, is extremely important for the future primary school teacher, who in his/her vocational development must master the theoretical and practical basis of the methodology of teaching literary reading, without awareness of specific national foundations formed over the centuries of its ambiguous genesis. It is determined that in the scientific space there is a small number of theoretical works focused on the general periodization of the history of the development of the methodology of teaching literary reading in Ukraine, although this problem is tangentially investigated within the framework of the history of the development of national education in general and literary education and primary education in particular. The purpose of the article is to develop a general periodization of the process of the history of the development of the methodology of teaching literary reading in primary school of Ukraine and to summarize the content and achievements of each stage, which are used in the modern system of literary education of primary school students. It is found out that in the existing periodizations of the general development of the Ukrainian educational system, up to 7–8 stages are mostly described, in addition, scientists are unanimous in the periodization of ancient times, distinguishing the ancient era, the times of Kyivan Rus, the Cossacks, however, they divide further development somewhat differently. The article, based on the generalization of available periodizations of the general historical progress of national education and the development of the methodology of teaching Ukrainian literature, singles out six main periods of the formation and development of the methodology of teaching literary reading in Ukraine: 1) the period of the emergence of methodological thought (VIII–mid–XIV centuries); 2) the humanistic period (middle of the ХІV–ХVІ centuries); 3) spiritual and enlightenment period (XVI – end of XVIII centuries); 4) the period of systematic scientific development (end of the ХVІІІ– ХІХ centuries); 5) the period of development and decline (beginning of the ХХ century – 90s of the ХХ century); 6) the period of national revival (end of the ХХ – beginning of the ХХІ century). It is concluded that knowledge of the theoretical and methodological foundations of each period of development of the methodology of teaching literary reading will equip the primary education specialist with the necessary arsenal of techniques, methods and technologies to improve and optimize the educational process in the lessons of literary reading in primary school.У статті досліджено проблему розвитку методики навчання літературного читання в Україні. З’ясовано, що актуальність постійного розвитку й перегляду теоретичних та практичних засад методики навчання літературного читання є беззаперечною як з огляду на важливість якісного формування основ читацької компетентності здобувачів початкової освіти, так і з урахуванням мінливих умов організації освітнього процесу в початковій школі. Визначено, що від початку ХХІ ст. літературна освіта зазнає змін у державних стандартах щодо реалізації в межах інтегрованої чи окремої навчальної дисципліни, змістово-структурного наповнення, назви предмета тощо. Акцентовано увагу на тому, що вкрай вагомим для майбутнього педагога початкової школи, який у своєму професійному становленні має опанувати теоретичний та практичний базис методики навчання літературного читання, є знання і розуміння сутності сучасних тенденцій розвитку цієї науки, що неможливо без цілісного бачення всієї історії її розвитку, без усвідомлення  питомих національних підвалин, сформованих упродовж століть її неоднозначної генези. Визначено, що в науковому просторі наявна незначна кількість теоретичних праць, сфокусованих на загальній періодизації історії розвитку методики навчання літературного читання в Україні, хоча ця проблема дотично досліджувалася в межах історії розвитку національної освіти загалом і літературної освіти та початкової освіти зокрема. Метою статті визначено розробити загальну періодизацію процесу розвитку історії методики навчання літературного читання в початковій школі України та узагальнити зміст і здобутки кожного етапу, що використовуються в сучасній системі літературної освіти здобувачів початкової освіти. З’ясовано, що в наявних періодизаціях загального розвитку української освітньої системи здебільшого описують до 7–8 етапів, крім того, учені одностайні в періодизації давніх часів, виокремлюючи прадавню добу, часи Київської Русі, козаччину, однак дещо по-різному поділяють подальший розвиток. У статті на основі узагальнення наявних періодизацій загального історичного поступу вітчизняної освіти та розвитку методики навчання української літератури виокремлено шість основних періодів становлення й розвитку методики навчання літературного читання в Україні: 1) період зародження методичної думки (VIII–середина ХІV ст.); 2) гуманістичний період (середина ХІV–ХVІ ст.); 3) духовно-просвітницький період (XVI–кінець XVIII ст.); 4) період системного наукового розвитку (кінець ХVІІІ–ХІХ ст.); 5) період розвитку та занепаду (початок ХХ ст. – 90 рр. ХХ ст.); 6) період національного відродження (кінець ХХ–початок ХХІ ст.). Зроблено висновок, що знання теоретико-методичних підвалин кожного періоду розвитку методики навчання літературного читання озброїть фахівця початкової освіти необхідним арсеналом прийомів, методів і технологій для покращення й оптимізації освітнього процесу на уроках літературного читання в початковій школі

Комплексний підхід до викладання фізики: можливості використання, функції та шляхи їх реалізації

The article describes the application of a comprehensive approach to teaching physics, presents the possibilities and advantages of its use, describes the functions and ways of their implementation, and identifies promising areas for further research.У статті висвітлено застосування комплексного підходу до викладання фізики, наведено можливості та переваги його використання, висвітлено функції та шляхи їх реалізації, визначено перспективні напрямки подальших досліджень

Правове регулювання трансплантації органів в Україні та країнах Європейського Союзу

The purpose of the study is to determine the role of legal regulation of transplantation in Ukraine in its development by comparing it with legal regulation in the countries of the European Union and ways of its possible effective change. For this purpose, the following materials were used: international standards in the field of human organ and tissue transplantation, laws, regulations, and scientific articles. Among the methods and principles of scientific research, comparative-legal, systemic, structural-complex, historical-legal, formal-legal methods, methods of legal forecasting and content analysis were used. Research results: in Ukraine, in recent years, in the field of legal regulation of transplantation, the necessary legal prerequisites for the further development of this important area of ​​medical activity have mainly been created, but they are not always effective. European countries have a stable transplant coordination service, with the highly qualified staff, and posthumous donation is fully regulated. Conclusions: the situation in the studied countries is opposite, both in the field of legal regulation of processes and in its specific results. Ukraine has not created a comprehensive system of successful human organ transplantation. The legal regulation of transplantation was ineffective. In the countries of the European Union, the rational content of the legal regulation of transplantation has led to the creation of an effective system of transplantation.Метою дослідження є визначення ролі законодавчого регулювання трансплантації в Україні в її розвитку шляхом порівняння його із правовим регулюванням в країнах Європейського Союзу та шляхів його можливої ефективної зміни. Для цього були використані такі матеріали: міжнародні стандарти в сфері трансплантації органів та тканин людини, закони, підзаконні акти, наукові статті. Серед методів та принципів наукового дослідження використовувались порівняльно-правовий, системний, структурно-комплексний, історично-правовий, формально-юридичний методи, методи правового прогнозування та контент-аналізу. Результати дослідження: в Україні за останні роки в сфері правого регулювання трансплантації в основному створені необхідні правові передумови подальшого розвитку цього важливого напрямку медичної діяльності, однак вони не завжди є ефективними. В європейських країнах функціонує стабільна, укомплектована висококваліфікованими кадрами служба трансплантаційної координації, повно врегульовано посмертне донорство. Висновки: виявлено протилежність ситуації в досліджуваних країнах, як в сфері правового регулювання процесів, так і у його конкретних результатах. В Україні не було створено всеохоплюючу систему успішної трансплантації органів людини. Правове регулювання трансплантології виявилось неефективним. В країнах Європейського Союзу наповнення раціональним змістом заходів з правового регулювання трансплантології зумовило створення ефективної системи здійснення трансплантації

Засади позитивістської юридичної науки у вченнях варшавських юристів першої третини ХІХ ст.: Засади позитивістської юридичної науки у вченнях варшавських юристів першої третини ХІХ ст.

The article is devoted to the extremely rich and insufficiently studied heritage of Polish legal thought. The political and geographical determinants of the chosen research topic are the restoration of statehood in central Polish lands in 1807 (Duchy of Warsaw and the Kingdom of Poland) and the defeat of the November Uprising (1830-1831) followed by measures taken by the Russian authorities to limit the autonomy of the Kingdom of Poland. The intellectual milestones are the founding of the School of Law in 1807 (later the Faculty of Law of the University of Warsaw), and the closure of the University of Warsaw in 1831, as well as the significant emigration of scientists in the same year and the liquidation of the Society of Friends of Science in 1832. The intellectual milestones are also European (and first of all Central European) processes of legal thought evolution in the second half of the XVIII – first third of the XIX century, which led to the formation of the first and still insufficiently understood and studied positivism in jurisprudence, being a profound phenomenon that reveals the essence of positivism in legal thought in general. The study found that the basic principle of jurisprudence in the vision of most Warsaw scholars during the study period was its independence from a priori and metaphysical philosophizing, and vice versa, the formation of its own philosophical and legal discourse (philosophy of positive law) based on generalization and understanding of research results. It was recognized that legal science should be a fundamentally new system of legal knowledge – positivist and social. Recognizing the historical and modern pluralism of such an organization of knowledge, Warsaw scholars have unequivocally identified themselves with the Central European jurisprudence, the core of which is the German. Warsaw scholars believed that jurisprudence was based on historical, dogmatic and philosophical approaches. Accordingly, they considered three relatively separate areas of scientific knowledge, which together can be considered as a single legal science or a system of interrelated legal sciences. Depending on the emphasis in the views of scholars on the fundamental or applied side of legal science, this system was seen differently, as well as the subject of jurisprudence – universal or more national. It can be argued that this to some extent correlated with the predominance in the views of certain scholars of the principles of historical-philosophical or historical schools.Статья посвящена чрезвычайно богатому и недостаточно изученному наследию польской правовой мысли. Исследование показало, что принципиальной основой юридической науки в понимании большинства варшавских ученых в течение исследуемого периода была ее независимость от априорного и метафизического философствования, и наоборот, формирование собственного философско-правового дискурса (философии позитивного права) на основе обобщения и осмысления результатов эмпирических исследований. При этом признавалось, что юридическая наука должна быть принципиально новой системой организации юридического знания – позитивистской и социальной. Варшавские ученые идентифицировали три относительно отдельные сферы научного правового знания (историческую, догматическую и философскую), которые могут совокупно рассматриваться как единая наука или система взаимосвязанных юридических наук. В зависимости от акцента во взглядах ученых на фундаментальной или прикладной грани юридической науки эта система виделась по-разному, как и предмет правоведения – всеобщий или в большей степени национальный. Можно утверждать, что это в известной степени коррелировало с преобладанием во взглядах определенных ученых оснований историко-философской или исторической школ.Статтю присвячено надзвичайно багатій і недостатньо вивченій спадщині польської правової думки. Дослідження виявило, що принциповою засадою юридичної науки у баченні більшості варшавських учених протягом досліджуваного періоду була її незалежність від апріорного і метафізичного філософствування, й навпаки, формування власного філософсько-правового дискурсу (філософії позитивного права) на основі узагальнення й осмислення результатів емпіричних досліджень. При цьому визнавалося, що юридична наука має бути принципово новою системою організації юридичного знання – позитивістською і соціальною. Варшавські вчені ідентифікували три відносно окремі сфери наукового правового знання (історичну, догматичну та філософську), що можуть сукупно розглядатися як єдина наука або система взаємно пов’язаних юридичних наук. Залежно від акценту в поглядах учених на фундаментальній чи прикладній грані юридичної науки ця система бачилася по-різному, як і предмет правознавства – всезагальний чи більшою мірою національний. Можна стверджувати, що це до певної міри корелювало з переважанням у поглядах певних учених засад історико-філософської чи історичної шкіл

Правова визначеність: Правова визначеність

Legal certainty is considered in the paper not only as one of the general principles of law and one of the requirements of the Rule of Law, but also as a fundamental feature and condition of the significance of law and its instrumental value in general. In this regard, the definitions of the Rule of Law conception and the lists of its components proposed by Western philosophers and theorists of law and by the Venice Commission are analyzed. Elements of the principle of legal certainty such as legislation and case law accessibility, legal acts’ predictability, principles of case law unity, legitimate expectations, res judicata, the European concept of autonomous interpretation and the American doctrine of uncertainty of law are covered. By analyzing and synthesizing theoretical concepts of the principle of legal certainty, the practice of its interpretation and application by European and national courts, the connections between it and other general principles of law (in particular – principles of legality and reasonableness), this principle plays a key role in the Rule of Law implementation in the national legal system.Правовая определенность рассматривается в статье не только как один из общих принципов права и одно из требований верховенства права, но и вообще как основополагающее свойство и условие значимости права и его инструментальной ценности. В этой связи анализируются определения верховенства права и перечни его составляющих, предложенные западными философами и теоретиками права и Венецианской комиссией. Освещаются такие элементы принципа правовой определенности, как доступность законодательства и судебной практики, предсказуемость правовых актов, принципы единства судебной практики, легитимных ожиданий, res judicata, европейская концепция автономного толкования и американская доктрина неопределенности закона. Путем анализа и синтеза теоретических концепций принципа правовой определенности, практики его толкования и применения европейскими и национальными судами, связей между ним и другими общими принципами права (в частности, законности и разумности) доказывается определяющая роль этого принципа в укоренении верховенства права в национальной правовой системе.Правова визначеність розглядається у статті не лише як один із загальних принципів права та одна з вимог верховенства права, а й загалом як засаднича властивість і умова значущості права та його інструментальної цінності. У цьому зв’язку аналізуються визначення верховенства права та переліки його складових, запропоновані західними філософами і теоретиками права та Венеційською комісією. Висвітлюються такі елементи принципу правової визначеності, як доступність законодавства та судової практики, передбачуваність правовоих актів, принципи єдності судової практики, леґітимних очікувань, res judicata, європейська концепція автономного тлумачення та американська доктрина невизначеності закону. Шляхом аналізу та синтезу теоретичних концепцій принципу правової визначеності, практики його тлумачення й застосування європейськими та національними судами, зв’язків між ним та іншими загальними принципами права (зокрема законності та розумності) доводиться визначна роль цього принципу в укоріненні верховенства права у національній правовій системі

Логіка інститутів у системному підході. Інститути в праві та пов’язаних із правом царинах як закриті та відкриті системи: Логіка інститутів у системному підході. Інститути в праві та пов’язаних із правом царинах як закриті та відкриті системи

As to the conceptualisation of any one institution, the apparently identical notional term can cover four types of institutional systems: (1) the actually existing concrete system, which is a unit that functions as it is (e.g., constitutional system of liberalism as practised in a given area in a given time, e.g., in the United States nowadays); (2) the historically developed concrete system which is a unit that functions as it has been (e.g., constitutional system of liberalism as practised in a given area in a given period, e.g., in the United States since the time it developed); (3) the generalisation of the historically concrete systems as developed in our civilisation (e.g., the constitutional system of liberalism as known and practised in our civilisation); and (4) the core idea of the functioning underlying all kinds of generalisation (e.g., the abstract universal formulation of the ultimate principles of operation, of which the constitutional system of liberalism is but one of the theoretically possible forms of realisation). Within a quasi monographic analysis of them, both their role as a normative ideology and their actual objectivity and contingency are treated.Что касается концептуализации любого института, то очевидно, что один и то же условный термин может включать четыре типа институциональных систем: (1) фактически существующая конкретная система, которая является единицей, функционирующий как она есть (например, конституционная система либерализма как таковая, которую практикуют на определенной территории в определенное время, например, в Соединенных Штатах сегодня) (2) исторически разработанная конкретная система, которая является единицей, функционирующей так, как она была (например, конституционная система либерализма, которую практикуют на определенной территории в определенный период, например, в США, с момента возникновения) (3) обобщение исторически конкретных систем, сложившихся в нашей цивилизации (например, конституционная система либерализма как такая, которую знают и практикуют в нашей цивилизации) и (4) основная идея функционирования, которая лежит в основе всех видов обобщения (например, абстрактная универсальная формулировка окончательных принципов действия, для которых конституционная система либерализма является лишь одной из теоретически возможных форм реализации). В рамках квазимонографичного анализа трактуется роль этих институциональных систем как нормативной идеологии, а также их фактическая объективность и непредсказуемость.Що стосується концептуалізації будь-якого інституту, то вочевидь один і той самий умовний термін може охоплювати чотири типи інституціональних систем: (1) фактично існуюча конкретна система, яка є одиницею, що функціонує як вона є (наприклад, конституційна система лібералізму як така, що її практикують на певній території в певний час, наприклад, у Сполучених Штатах сьогодні); (2) історично розроблена конкретна система, яка є одиницею, що функціонує так, як вона була (наприклад, конституційна система лібералізму, що її практикують на певній території в певний період, наприклад, у США, з моменту виникнення); (3) узагальнення історично конкретних систем, що склалися в нашій цивілізації (наприклад, конституційна система лібералізму як така, що її знають і практикують в нашій цивілізації); і (4) основна ідея функціонування, що лежить в основі всіх видів узагальнення (наприклад, абстрактне універсальне формулювання остаточних принципів дії, для яких конституційна система лібералізму є лише однією з теоретично можливих форм реалізації). У рамках квазімонографічного аналізу трактується роль цих інституціональних систем як нормативної ідеології, а також їх фактична об’єктивність та непередбачуваність

Діалектичний підхід до правового аргументування й правової аргументації: Діалектичний підхід до правового аргументування й правової аргументації

The article is devoted to legal argumentation, namely to its research by dialectical approach. The aim of the article is to determine characteristic features of dialectical approach to legal argumentation. Dialectical approach to the research of legal argumentation should include philosophical, theoretical, empirical components. Philosophical component of legal argumentation research consists in the critical conception of rationality i.e. the philosophical axiomatic idea about rationality of legal argumentation, which is systematically tested within discourse or critical discussion. Dialectical theoretical model of legal argumentation ensures mutual acceptability of legal argumentation by the parties. Dialectical approach deals with legal argumentation mainly in the “context of justification.” Dialectical approach to legal arguing implies specific standard of soundness of the argumentation – acceptability standard. Empirical component of legal argumentation includes reconstruction of argumentation and its weighting (analytic component) as well as analysis of particular legal reasoning (practical component). Dialectical approach highlights hermeneutical nature of legal reasoning. Dialectical approach to legal argumentation lets us assume some ontological issues concerning legal argumentation. Legal argumentation is considered as the form of rational communication of particular persons to reach mutual acceptability of legally important conclusions within the procedure of discussion. Legal argumentation is the result of such impact embodied in acceptability of legally binding issues within the procedure of rational discussion.Цель статьи – выявить диалектическую теоретическую модель правового аргументирования, а также особенности реконструкции и оценивания аргументов в данном подходе. Установлено, что диалектический подход касается правовой аргументации как результата процесса аргументирования. Сформулированы признаки диалектического подхода к правовому аргументированию. Артикулировано, что в диалектическом подходе к правовой аргументации очень ярко проявляется герменевтическая природа правового обоснования, которое сопровождает толкование права. Предложено определения понятий о правовом аргументировании и правовой аргументации в соответствии с данным подходом.Метою статті є виявлення діалектичної (критичної) теоретичної моделі правового аргументування та особливостей реконструкції й оцінювання аргументів, що його пропонує цей підхід. З’ясовано, що діалектичний підхід стосується насамперед правової аргументації як результату правового аргументування. Прагмадіалектичний підхід більше націлений на правове аргументування, адже у нього вплетені елементи риторичного підходу. Сформульовано ознаки діалектичного підходу до правового аргументування. З’ясовано, що у діалектичному підході до правової аргументації дуже яскраво відкривається герменевтична природа правового обґрунтування, яке супроводжує тлумачення права. Запропоновано визначення понять правового аргументування й правової аргументації згідно з діалектичним підходом

Автономія, (не)права людини, ілюзії та очікування у цифрову епоху : Автономія, (не)права людини, ілюзії та очікування у цифрову епоху

The article focuses on issues of autonomy, simplification and polarization, illusions and expectations in the digital age. The analysis is based on two trends: (1) frustration and loss of illusions about fundamental values ​such as human rights, justice and the rule of law; (2) immersion in artificial, illusory worlds that create a misperception of reality in private and public spheres of life (this is especially evident in the digital space). The article highlights how both trends are associated with deep injustice and blatant «non-law», as well as almost invisible attacks on justice and the disappearance of law. It is established that the uncertainty and unpredictability of the consequences of many actions in the digital environment, as well as the use of digital tools are rather subtle attacks on autonomy and justice. At the same time, autonomy is threatened by direct and indirect influence of various actors, which leads to simplification of perception, polarization of thoughts, radicalization of views and actions of individuals and groups. The degree of freedom that individuals have today could be difficult to determine or they would have a misconception about how free they are in their actions, thoughts, and choices. Falsely secure illusory worlds, digital identity, information asymmetry, significant imbalance between the interests of the main beneficiaries of digital technologies and their consumers – all this undermines the human capacity for free judgment and free choice and strengthens disbelief in law, including its key elements, especially, human rights.Статья рассматривает вопросы автономии, упрощения и поляризации, иллюзий и ожиданий в цифровую эпоху. Анализ осуществляется, исходя из двух тенденций: (1) разочарования и потери иллюзий относительно таких фундаментальных ценностей, как права человека, справедливость и верховенство права; (2) погружение в искусственные, иллюзорные миры, которые создают ложное восприятие действительности в частной и публичной сферах жизни (это особенно проявляется в цифровом пространстве). В статье освещается, как обе тенденции связаны с проявлениями глубокой несправедливости и явного «неправа», а также с почти невидимыми нападками на справедливость и исчезновением права. Устанавливается, что неопределенность и непрогнозируемость последствий многих действий в цифровом пространстве, а также применение цифровых инструментов представляют скорее тонкие нападки на автономию и справедливость. В то же время, автономия оказывается под угрозой и в результате прямого и косвенного воздействия различных актеров, которое приводит к упрощению восприятия, поляризации мнений, радикализации взглядов и действий индивидов и групп. Степень свободы, которую индивиды имеют сегодня, может быть сложно определить или они будут иметь ложное представление о том, насколько свободны в своих действиях, мыслях и выборе. Ошибочно безопасные иллюзорные миры, цифровая идентичность, информационная асимметрия, существенный дисбаланс между интересами основных бенефициаров цифровых технологий и их потребителей – все это подтачивает человеческую способность к свободным суждениям и свободному выбору, одновременно усиливая неверие в право, в том числе ключевые его опоры, прежде всего, права человека.Стаття розглядає питання автономії, спрощення та поляризації, ілюзій і очікувань у цифрову епоху. Аналіз здійснюється зважаючи на дві тенденції: (1) розчарування й втрати ілюзій щодо таких фундаментальних цінностей, як права людини, справедливість і верховенство права; (2) занурення до штучних, ілюзорних світів, які створюють хибне сприйняття дійсності у приватній та публічній сферах життя (це особливо проявляється у цифровому просторі). У статті висвітлюється, як обидві тенденції пов’язані з проявами глибокої несправедливості та явного «неправа», а також з майже невидимими нападами на справедливість і зникненням права. Встановлюється, що невизначеність і не прогнозованість наслідків багатьох дій у цифровому просторі, а також застосування цифрових інструментів представляють скоріше тонкі напади на автономію та справедливість. У той же час, автономія опиняється під загрозою і внаслідок прямого та непрямого впливу різних акторів, який призводить до спрощення сприйняття, поляризації думок, радикалізації поглядів і дій індивідів та груп. Ступінь свободи, яку особи мають сьогодні, може бути складно визначити або вони будуть мати хибне уявлення про те, наскільки вільні у своїх діях, думках і виборі. Помилково безпечні ілюзорні світи, цифрова ідентичність, інформаційна асиметрія, істотний дисбаланс між інтересами основних бенефіціарів цифрових технологій та їх споживачів – усе це підточує людську здатність до вільних суджень і вільного вибору та підсилює зневіру у право, в тому числі ключові його опори, перш за все, права людини

МАСОВІ ВІДКРИТІ ОНЛАЙН-КУРСИ З МЕДІАГРАМОТНОСТІ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ МЕДІАОСВІТИ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ

The article explores the use of Massive Open Online Courses (MOOCs) in media education for high school students, which is particularly relevant in the context of current trends in digitalization, globalization, gamification, the spread of disinformation, and the implementation of online programs and courses for youth education in a digital environment. The enhancement of media education for Ukrainian youth is also critical due to the ongoing information war, which has been waged since the beginning of the Russian-Ukrainian conflict (the annexation of Crimea, the armed conflict in Donbas, and the full-scale invasion on February 24, 2022). The aim of the article is to review MOOCs in media literacy as a modern tool for media education for senior high school students. The research methods include: analysis and synthesis of scientific literature, which forms the theoretical basis of the study; analysis and comparison of existing e-learning platforms and MOOCs; identifying their common and distinguishing features; and summarizing descriptions of specific MOOCs, their structure, and content. The abbreviation MOOC is explained: “massive” refers to the broad range of interests that a course covers, as well as the ability to accommodate a large number of participants simultaneously; “open” indicates free access to the course or its content; “online” characterizes the way the course is delivered via the internet; “course” means a specially organized learning program with specified time intervals, providing access to resources that help achieve the learning goals and outcomes. The structure and content of online courses such as “Media Literacy for Educators”, “Media Literacy: Practical Skills”, “Very Verified: Online Course in Media Literacy”, “Fact-check: Trust, but Verify”, “News Literacy”, “Express Media Literacy for Teens” and “Online Course in Fakeology” are examined. It is noted that such courses provide ample opportunities for developing media literacy, fact-checking skills, critical thinking, the ability to logically justify one’s position, as well as enhancing digital and communication competencies and the skills to engage in lifelong learning. У статті розкрито тему використання масових відкритих онлайн-курсів (МООС) у медіаосвіті учнів старшої школи, що має особливу актуальність із сучасними тенденціями цифровізації, глобалізації, гейміфікації, засилля дезінформації, впровадження онлайн-програм, курсів, навчання молоді в умовах цифрового середовища. Вдосконалення медіаосвіти молоді України також важливо через жорстоку інформаційну війну, що ведеться з початку російського-українського конфлікту (анексії Криму, збройного конфлікту на Донбасі, повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року). Метою статті є огляд масових відкритих онлайн-курсів з медіаграмотності як одного із сучасних засобів медіаосвіти учнів старших класів. Серед методів дослідження: аналіз та узагальнення наукових літературних джерел, які складають теоретичне підґрунтя дослідження; аналіз та порівняння наявних електронних платформ та MOOC курсів, виділення їх спільних та відмінних рис; узагальнення опису окремих MOOC курсів, їх структури, змісту. Розтлумачено абревіатуру МООС: «масовий (massive)» означає, що курс охоплюють значне коло інтересів громадян, а також можливість одночасного навчання значної кількості користувачів; «відкритий (open)» вказує на вільний доступ до курсу або його контенту; «онлайн (online)» характеризує спосіб доступу до курсу через мережу Інтернет; «курс (course)» має значення особливої організації змісту навчання у визначені часові інтервали із наданням доступу до ресурсів, ознайомлення з якими допомагає досягти поставлених цілей та запрограмованих результатів навчання. Розглянуто структуру та зміст онлайн-курсів «Медіаграмотність для освітян», «Медіаграмотність: практичні навички», «Very Verified: онлайн-курс з медіаграмотності», «Фактчек: довіряй-перевіряй», «Новинна грамотність», «Експрес медіаграмотність для підлітків», «Онлайн-курс із Фейкології». Зазначено, що курси такого типу надають широке коло можливостей щодо формування медіаграмотності здобувачів освіти, розвитку навичок фактчекінгу, критичного мислення, здатності логічно обґрунтовувати позицію, вдосконалення цифрової та комунікативної компетентностей, оволодіння вміннями навчатися впродовж життя

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ ЕКОЛОГІЧНИХ КОМІКСІВ

The article presents a practical solution to the issue of developing environmental competence among primary school students through the use of eco-comics in lessons of the integrated course “I Explore the World”.   The necessity of applying new educational methods and techniques for the formation of primary school students’ environmental competence is substantiated. An experimental system of exercises aimed at the formation of environmental competence through eco-comics is developed, theoretically justified, and implemented into the educational process within the integrated course “I Explore the World”. A six-component structure of the exercise system using eco-comics is identified and characterized. The methodology for integrating these exercises into the educational process is described with specific examples, highlighting the distinctive features of each exercise and the expected outcomes of student performance. The effectiveness of this system for the formation of primary school students’ environmental competence through eco-comics is confirmed by statistical data from a control experiment, which has demonstrated an improvement in the level of primary school students’ environmental competence.У статті представлено практичне вирішення проблеми формування екологічної компетентності здобувачів початкової освіти засобами екологічних коміксів на уроках інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Обґрунтовано потребу в застосуванні інноваційних методів та засобів формування екологічної компетентності в учнів початкової школи. Розроблено, теоретично обґрунтовано та запроваджено в освітній процес експериментальну систему вправ для формування екологічної компетентності здобувачів початкової освіти засобами екологічних коміксів на уроках інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Визначено та охарактеризовано шестикомпонентну структуру системи вправ із використанням екологічних коміксів; на конкретних прикладах описано методику її впровадження в освітній процес; акцентовано увагу на особливостях використання кожної вправи, очікуваних результатів роботи учнів. Ефективність упровадження системи вправ для формування екологічної компетентності учнів початкової школи засобами екологічних коміксів на уроках «Я досліджую світ» підтверджено статистичними матеріалами контрольного експерименту – підвищенням рівня сформованості екологічної компетентності здобувачів початкової освіти