Acute myocardial infarction as first manifestation of primary antiphospholipid syndrome in a twenty-four years old patient

El síndrome antifosfolípido primario usualmente se manifiesta como trombosis venosa profunda, tromboembolismo pulmonar y como evento cerebrovascular en la circulación arterial. Se presenta el caso de un paciente joven previamente sano, con infarto agudo del miocardio como primera manifestación del síndrome antifosfolípido primario.Q4Presentación de casos135-139Primary antiphospholipid syndrome is usually manifested with deep venous thrombosis, pulmonary thromboembolism and arterial thrombosis, including cerebrovascular accidents. We report the case of a previously healthy young patient who suffered an acute myocardial infarction as the first manifestation of a primary antiphospholipid syndrome

Antiinflammatory Therapy with Canakinumab for Atherosclerotic Disease

Background: Experimental and clinical data suggest that reducing inflammation without affecting lipid levels may reduce the risk of cardiovascular disease. Yet, the inflammatory hypothesis of atherothrombosis has remained unproved. Methods: We conducted a randomized, double-blind trial of canakinumab, a therapeutic monoclonal antibody targeting interleukin-1β, involving 10,061 patients with previous myocardial infarction and a high-sensitivity C-reactive protein level of 2 mg or more per liter. The trial compared three doses of canakinumab (50 mg, 150 mg, and 300 mg, administered subcutaneously every 3 months) with placebo. The primary efficacy end point was nonfatal myocardial infarction, nonfatal stroke, or cardiovascular death. RESULTS: At 48 months, the median reduction from baseline in the high-sensitivity C-reactive protein level was 26 percentage points greater in the group that received the 50-mg dose of canakinumab, 37 percentage points greater in the 150-mg group, and 41 percentage points greater in the 300-mg group than in the placebo group. Canakinumab did not reduce lipid levels from baseline. At a median follow-up of 3.7 years, the incidence rate for the primary end point was 4.50 events per 100 person-years in the placebo group, 4.11 events per 100 person-years in the 50-mg group, 3.86 events per 100 person-years in the 150-mg group, and 3.90 events per 100 person-years in the 300-mg group. The hazard ratios as compared with placebo were as follows: in the 50-mg group, 0.93 (95% confidence interval [CI], 0.80 to 1.07; P = 0.30); in the 150-mg group, 0.85 (95% CI, 0.74 to 0.98; P = 0.021); and in the 300-mg group, 0.86 (95% CI, 0.75 to 0.99; P = 0.031). The 150-mg dose, but not the other doses, met the prespecified multiplicity-adjusted threshold for statistical significance for the primary end point and the secondary end point that additionally included hospitalization for unstable angina that led to urgent revascularization (hazard ratio vs. placebo, 0.83; 95% CI, 0.73 to 0.95; P = 0.005). Canakinumab was associated with a higher incidence of fatal infection than was placebo. There was no significant difference in all-cause mortality (hazard ratio for all canakinumab doses vs. placebo, 0.94; 95% CI, 0.83 to 1.06; P = 0.31). Conclusions: Antiinflammatory therapy targeting the interleukin-1β innate immunity pathway with canakinumab at a dose of 150 mg every 3 months led to a significantly lower rate of recurrent cardiovascular events than placebo, independent of lipid-level lowering. (Funded by Novartis; CANTOS ClinicalTrials.gov number, NCT01327846.

Cause of Death and Predictors of All-Cause Mortality in Anticoagulated Patients With Nonvalvular Atrial Fibrillation : Data From ROCKET AF

M. Kaste on työryhmän ROCKET AF Steering Comm jäsen.Background-Atrial fibrillation is associated with higher mortality. Identification of causes of death and contemporary risk factors for all-cause mortality may guide interventions. Methods and Results-In the Rivaroxaban Once Daily Oral Direct Factor Xa Inhibition Compared with Vitamin K Antagonism for Prevention of Stroke and Embolism Trial in Atrial Fibrillation (ROCKET AF) study, patients with nonvalvular atrial fibrillation were randomized to rivaroxaban or dose-adjusted warfarin. Cox proportional hazards regression with backward elimination identified factors at randomization that were independently associated with all-cause mortality in the 14 171 participants in the intention-to-treat population. The median age was 73 years, and the mean CHADS(2) score was 3.5. Over 1.9 years of median follow-up, 1214 (8.6%) patients died. Kaplan-Meier mortality rates were 4.2% at 1 year and 8.9% at 2 years. The majority of classified deaths (1081) were cardiovascular (72%), whereas only 6% were nonhemorrhagic stroke or systemic embolism. No significant difference in all-cause mortality was observed between the rivaroxaban and warfarin arms (P=0.15). Heart failure (hazard ratio 1.51, 95% CI 1.33-1.70, P= 75 years (hazard ratio 1.69, 95% CI 1.51-1.90, P Conclusions-In a large population of patients anticoagulated for nonvalvular atrial fibrillation, approximate to 7 in 10 deaths were cardiovascular, whereasPeer reviewe

Effect of sitagliptin on cardiovascular outcomes in type 2 diabetes

BACKGROUND: Data are lacking on the long-term effect on cardiovascular events of adding sitagliptin, a dipeptidyl peptidase 4 inhibitor, to usual care in patients with type 2 diabetes and cardiovascular disease. METHODS: In this randomized, double-blind study, we assigned 14,671 patients to add either sitagliptin or placebo to their existing therapy. Open-label use of antihyperglycemic therapy was encouraged as required, aimed at reaching individually appropriate glycemic targets in all patients. To determine whether sitagliptin was noninferior to placebo, we used a relative risk of 1.3 as the marginal upper boundary. The primary cardiovascular outcome was a composite of cardiovascular death, nonfatal myocardial infarction, nonfatal stroke, or hospitalization for unstable angina. RESULTS: During a median follow-up of 3.0 years, there was a small difference in glycated hemoglobin levels (least-squares mean difference for sitagliptin vs. placebo, -0.29 percentage points; 95% confidence interval [CI], -0.32 to -0.27). Overall, the primary outcome occurred in 839 patients in the sitagliptin group (11.4%; 4.06 per 100 person-years) and 851 patients in the placebo group (11.6%; 4.17 per 100 person-years). Sitagliptin was noninferior to placebo for the primary composite cardiovascular outcome (hazard ratio, 0.98; 95% CI, 0.88 to 1.09; P<0.001). Rates of hospitalization for heart failure did not differ between the two groups (hazard ratio, 1.00; 95% CI, 0.83 to 1.20; P = 0.98). There were no significant between-group differences in rates of acute pancreatitis (P = 0.07) or pancreatic cancer (P = 0.32). CONCLUSIONS: Among patients with type 2 diabetes and established cardiovascular disease, adding sitagliptin to usual care did not appear to increase the risk of major adverse cardiovascular events, hospitalization for heart failure, or other adverse events

Design and baseline characteristics of the finerenone in reducing cardiovascular mortality and morbidity in diabetic kidney disease trial

Background: Among people with diabetes, those with kidney disease have exceptionally high rates of cardiovascular (CV) morbidity and mortality and progression of their underlying kidney disease. Finerenone is a novel, nonsteroidal, selective mineralocorticoid receptor antagonist that has shown to reduce albuminuria in type 2 diabetes (T2D) patients with chronic kidney disease (CKD) while revealing only a low risk of hyperkalemia. However, the effect of finerenone on CV and renal outcomes has not yet been investigated in long-term trials. Patients and Methods: The Finerenone in Reducing CV Mortality and Morbidity in Diabetic Kidney Disease (FIGARO-DKD) trial aims to assess the efficacy and safety of finerenone compared to placebo at reducing clinically important CV and renal outcomes in T2D patients with CKD. FIGARO-DKD is a randomized, double-blind, placebo-controlled, parallel-group, event-driven trial running in 47 countries with an expected duration of approximately 6 years. FIGARO-DKD randomized 7,437 patients with an estimated glomerular filtration rate >= 25 mL/min/1.73 m(2) and albuminuria (urinary albumin-to-creatinine ratio >= 30 to <= 5,000 mg/g). The study has at least 90% power to detect a 20% reduction in the risk of the primary outcome (overall two-sided significance level alpha = 0.05), the composite of time to first occurrence of CV death, nonfatal myocardial infarction, nonfatal stroke, or hospitalization for heart failure. Conclusions: FIGARO-DKD will determine whether an optimally treated cohort of T2D patients with CKD at high risk of CV and renal events will experience cardiorenal benefits with the addition of finerenone to their treatment regimen. Trial Registration: EudraCT number: 2015-000950-39; ClinicalTrials.gov identifier: NCT02545049

Effects of Once-Weekly Exenatide on Cardiovascular Outcomes in Type 2 Diabetes.

Abstract BACKGROUND: The cardiovascular effects of adding once-weekly treatment with exenatide to usual care in patients with type 2 diabetes are unknown. METHODS: We randomly assigned patients with type 2 diabetes, with or without previous cardiovascular disease, to receive subcutaneous injections of extended-release exenatide at a dose of 2 mg or matching placebo once weekly. The primary composite outcome was the first occurrence of death from cardiovascular causes, nonfatal myocardial infarction, or nonfatal stroke. The coprimary hypotheses were that exenatide, administered once weekly, would be noninferior to placebo with respect to safety and superior to placebo with respect to efficacy. RESULTS: In all, 14,752 patients (of whom 10,782 [73.1%] had previous cardiovascular disease) were followed for a median of 3.2 years (interquartile range, 2.2 to 4.4). A primary composite outcome event occurred in 839 of 7356 patients (11.4%; 3.7 events per 100 person-years) in the exenatide group and in 905 of 7396 patients (12.2%; 4.0 events per 100 person-years) in the placebo group (hazard ratio, 0.91; 95% confidence interval [CI], 0.83 to 1.00), with the intention-to-treat analysis indicating that exenatide, administered once weekly, was noninferior to placebo with respect to safety (P<0.001 for noninferiority) but was not superior to placebo with respect to efficacy (P=0.06 for superiority). The rates of death from cardiovascular causes, fatal or nonfatal myocardial infarction, fatal or nonfatal stroke, hospitalization for heart failure, and hospitalization for acute coronary syndrome, and the incidence of acute pancreatitis, pancreatic cancer, medullary thyroid carcinoma, and serious adverse events did not differ significantly between the two groups. CONCLUSIONS: Among patients with type 2 diabetes with or without previous cardiovascular disease, the incidence of major adverse cardiovascular events did not differ significantly between patients who received exenatide and those who received placebo. (Funded by Amylin Pharmaceuticals; EXSCEL ClinicalTrials.gov number, NCT01144338 .)

Omecamtiv mecarbil in chronic heart failure with reduced ejection fraction, GALACTIC‐HF: baseline characteristics and comparison with contemporary clinical trials

Aims: The safety and efficacy of the novel selective cardiac myosin activator, omecamtiv mecarbil, in patients with heart failure with reduced ejection fraction (HFrEF) is tested in the Global Approach to Lowering Adverse Cardiac outcomes Through Improving Contractility in Heart Failure (GALACTIC‐HF) trial. Here we describe the baseline characteristics of participants in GALACTIC‐HF and how these compare with other contemporary trials. Methods and Results: Adults with established HFrEF, New York Heart Association functional class (NYHA) ≥ II, EF ≤35%, elevated natriuretic peptides and either current hospitalization for HF or history of hospitalization/ emergency department visit for HF within a year were randomized to either placebo or omecamtiv mecarbil (pharmacokinetic‐guided dosing: 25, 37.5 or 50 mg bid). 8256 patients [male (79%), non‐white (22%), mean age 65 years] were enrolled with a mean EF 27%, ischemic etiology in 54%, NYHA II 53% and III/IV 47%, and median NT‐proBNP 1971 pg/mL. HF therapies at baseline were among the most effectively employed in contemporary HF trials. GALACTIC‐HF randomized patients representative of recent HF registries and trials with substantial numbers of patients also having characteristics understudied in previous trials including more from North America (n = 1386), enrolled as inpatients (n = 2084), systolic blood pressure &lt; 100 mmHg (n = 1127), estimated glomerular filtration rate &lt; 30 mL/min/1.73 m2 (n = 528), and treated with sacubitril‐valsartan at baseline (n = 1594). Conclusions: GALACTIC‐HF enrolled a well‐treated, high‐risk population from both inpatient and outpatient settings, which will provide a definitive evaluation of the efficacy and safety of this novel therapy, as well as informing its potential future implementation

Обґрунтування комбінованого дослідження прищитоподібних та надниркових залоз у пацієнтів з первинним гіперпаратиреозом

Primary hyperparathyroidism (PHPT) is an endocrine disease caused by tumor or hyperplastic changes in one or more parathyroid glands, which leads to unregulated hypersecretion of parathyroid hormone, hypercalcemia, and a number of pathological changes in target organs, especially in bones and kidneys. PHPT in most cases is sporadic and occurs of a single parathyroid adenoma (PTA), in 1—18 % of cases, PHPT can be associated with type 1 multiple endocrine neoplasia syndrome (MEN1) and be familial. Classic MEN1 consists of hyperplasia or a tumor of the parathyroid gland, a pancreatic tumor, and a tumor of the anterior pituitary gland. Asymptomatic adrenal tumors (AT) can be detected in 20—40 % of patients with MEN1. In 10 % of cases, AT show hormonal activity. Objective — to develop and implement a modified diagnostic algorithm for the simultaneous topical diagnosis of pathologically altered parathyroid gland and visualization of adrenal glands,to analyze of the results and to identify hormone-active AT. Materials and methods. 86 (100 %) patients were included in the study group. The age of the patients is from 24 to 82 years (mean (57.5 ± 1.4) years), among them women — 82 (95.3%), men — 4 (4.7 %). The level of parathyroid hormone (PTH) ranged from 11.10 to 2186.20 pg/ml Mean total serum calcium was (2.81 ± 0.02) mmol/l, ionized calcium (1.44 ± 0.01) mmol/l, phosphorus (0.88 ± 0.02) pg/ml, vitamin D (34.11 ± 1.85) nmol/l. All patients underwent computed tomography. To fulfill the purpose of our research, the standard scanning protocol for PHPT was modified. Results and discussion. As a result of the study, altered parathyroid glands were found in all 86 patients, which were the cause of hormonal changes. Also, in 25 (29.1 %) cases, a combination of adenomas/parathyroid hyperplasia with AT was diagnosed. In 22 (88.0 %) cases, there were radiological signs of unilateral benign lesions of adrenal cortex. In 5 (20.0 %) of 25 patients, hormone-active AT were detected. Conclusions. Using the modified CT protocol, adrenal tumors were detected in patients with PHPT in 29.1 % of cases (5.8 % hormone-active). The characteristic radiological patterns of changes in the adrenal glands help get closer to the morphological diagnosis, which guides the endocrinologist for prescribing appropriate additional laboratory tests.Первичный гиперпаратиреоз (ПГПТ) — эндок­рин­ное заболевание, которое возникает на фоне опу­холевых либо гиперпластических изменений одной или нескольких паращитовидных желез (ПЩЖ), что приводит к нерегулируемой гиперсекреции паратгормона, гиперкальциемии и ряду патологических изменений в органах-мишенях, прежде всего в костях и почках. В большинстве случаев ПГПТ имеет спорадический характер и возникает на фоне одиночной аденомы ПЩЖ, в 1—18 % случаев может быть связан с синдромом множественной эндокринной неоплазии 1-го типа (MЭН1) и носить семейный характер. Классический МЭН1 состоит из гиперплазии или опухоли ПЩЖ, опухоли поджелудочной железы и передней доли гипофиза. Бессимптомные опухоли надпочечников могут быть обнаружены у 20—40 % пациентов с MЭН1. В 10 % случаев такие опухоли являются гормонально-активными. Цель работы — разработать и внедрить модифицированный диагностический алгоритм для одновременной топической диагностики патологически измененных ПЩЖ и визуализации надпочечников, а также проанализировать полученные результаты и выявить гормонально-активные новообразования в надпочечниках. Материалы и методы. Группу исследования составили 86 пациентов в возрасте от 24 до 82 лет (средний возраст — (57,5 ± 1,4) года): женщин — 82 (95,3 %), мужчин — 4 (4,7 %). Уровень паратгормона был в пределах от 11,10 до 2186,20 пг/мл. Средний уровень кальция общего в сыворотке крови составлял (2,81 ± 0,02) ммоль/л, кальция ионизированного — (1,44 ± 0,01) ммоль/л, фосфора — (0,88 ± 0,02) пг/мл, витамина D — (34,11 ± 1,85) нмоль/л. Всем пациентам проводили компьютерную томографию (КТ) ПЩЖ и надпочечников. Для достижения цели нашего исследования в Центре стандарт­ный протокол сканирования при ПГПТ был модифицирован. Результаты и обсуждение. У всех 86 (100 %) обследованных обнаружены изменения в ПЩЖ, которые и были причиной гормональных нарушений. У 25 (29,1 %) пациентов диагностировано сочетание аденом/гиперплазии ПЩЖ с новообразованиями в надпочечниках, у 22 (88,0 %) лиц обнаружены радиологические признаки односторонних доброкачест­венных новообразований в корковом веществе надпочечников. У 5 (20,0 %) из 25 пациентов выявлены гормонально-активные опухоли надпочечников. Выводы. С помощью модифицированного протокола КТ у пациентов с ПГПТ в 29,1 % случаев выявлены новообразования в надпочечниках (5,8 % из них — гормонально-активные). Характерные радиологические паттерны изменений в надпочечниках предоставляют первичную информацию о морфологическом строении опухоли и оптимизируют алгоритм лабораторного дообследования.Первинний гіперпаратиреоз (ПГПТ) — ендокринне захворювання, яке виникає на тлі пухлинних або гіперпластичних змін однієї чи кількох прищитоподібних залоз (ПЩЗ), що призводить до нерегульованої гіперсекреції паратгормону, гіперкальціємії та низки патологічних змін в органах-мішенях, передусім у кістках та нирках. У більшості випадків ПГПТ має спорадичний характер та виникає на тлі одиночної аденоми ПЩЗ, в 1—18 % випадків може бути пов’язаний із синдромом множинної ендокринної неоплазії 1-го типу (MEН1) та носити сімейний характер. Класичний МЕН1 складається з гіперплазії або пухлини ПЩЗ, пухлини підшлункової залози та передньої частки гіпофіза. Безсимптомні пухлини надниркових залоз (НЗ) можуть бути виявлені у 20—40 % пацієнтів із МЕН1. У 10 % випадків пухлини НЗ є гормонально-активними. Мета роботи — розробити та впровадити модифікований діагностичний алгоритм для одночасної топічної діагностики патологічно змінених ПЩЗ і візуалізації НЗ, а також проаналізувати отримані результати та виявити гормонально-активні утворення НЗ. Матеріали та методи. Групу дослідження склали 86 пацієнтів віком від 24 до 82 років (середній вік — (57,5 ± 1,4) року): жінок — 82 (95,3 %), чоловіків — 4 (4,7 %). Рівень паратгормону був у межах від 11,10 до 2186,20 пг/мл. Середній рівень загального кальцію в сироватці крові становив (2,81 ± 0,02) ммоль/л, іонізованого кальцію — (1,44 ± 0,01) ммоль/л, фосфору — (0,88 ± 0,02) пг/мл, вітаміну D — (34,11 ± 1,85) нмоль/л. Усім пацієнтам проводили комп’ютерну томографію (КТ) ПЩЗ та НЗ. Для досягнення мети нашого дослідження в Центрі стандартний протокол сканування у разі ПГПТ був модифікований. Результати та обговорення. У всіх 86 (100 %) обстежених з ПГПТ виявлено зміни в ПЩЗ, які і були причиною гормональних порушень. У 25 (29,1 %) пацієнтів діагностовано поєднання аденом/гіперплазії ПЩЗ з новоутвореннями у НЗ, у 22 (88,0 %) осіб відзначено радіологічні ознаки однобічних доброякіс­них утворень у кірковій речовині НЗ, у 5 (20,0 %) з 25 пацієнтів виявлено гормонально-активні пухлини НЗ. Висновки. За допомогою модифікованого протоколу КТ у пацієнтів із ПГПТ в 29,1 % випадків виявлено утворення в НЗ (5,8 % з них гормонально-активні). Характерні радіологічні патерни змін в надниркових залозах надають первинну інформацію щодо морфологічного складу пухлини та оптимізують алгоритм лабораторного дообстеження

Вивчення кореляційного зв’язку між розміром аденоми прищитоподібних залоз та рівнем паратгормону, кальцію, фосфору та вітаміну D сироватки крові у хворих із первинним гіперпаратиреозом

Introduction. Primary hyperparathyroidism is an endocrine disorder, which ranks third in prevalence after diabetes mellitus and diseases of the thyroid gland. Abnormal laboratory results lead to in-depth study of anamnesis and clinical appearance and providing diagnostic procedures for locating the pa­­rathyroid gland with altered functional activity. At the first stage of instrumental diagnosis, ultrasound and scintigraphy with 99mTc-MIBI (in many cases, a combination of them) are used. In the case of positive laboratory tests, false-negative scintigraphy results, orquestionable ultrasound data (presence of multiple nodes),computer tomographyis used as a second stage of instrumental diagnosis. Surgical intervention to eliminate hormonally active parathyroid gland is a gold standard for the treatment of patients with this pat­hology. Aim. The aim of our publication is to explore the relationship between the size of hormonally active lesions of the parathyroid glands and the preoperative serum level of parathormone, calcium, phosphorus, and vitamin D using examples from the clinical practice of the USPCES, TEO and T for the period from January 1, 2017 until December 25, 2018. Materials and methods. The study included cases of single parathyroid adenoma. The observation group consisted of 188 patients — 13 men (6.1 %) and 175 women (93.9 %) aged from 17 to 82 years old; the average age was 55.5 ± 1.0 years. Patient information was obtained from the medical records and included: date of surgery, gender, age, preoperative level of total (normal range 2,20—2,55 mmol/l) and ionized calcium (normal range 1,16—1,32 mmol/l), phosphorus (normal range 0.81—1.45 mmol/l), vitamin D (normal range 30—50 ng/ml) in serum, preoperative PTH level (normal range 11—55 pg/ml), and the largest measurement of the modified PTA in centimeters according to the histopathological report. Results and discussion. We found a statistically significant correlation between the size of the adenoma and the following laboratory parameters: parathor­­mone — mean positive correlation (0.372/p < 0.001), calcium total and calcium ionized — weak positive correlation (0.210/p = 0.004 and 0.222/ p = 0.002), phosphorus — weak negative correlation (-0.19/p = 0.008). Correlation between the size of the adenoma and the level of vitamin D was not detected. Conclusions. Based on our results, the preoperative level of PTH, total and ionized calcium, phosphorus and vitamin D cannot be used to predict the size of the pathologically altered parathyroid gland in patients with PHPT.Введение. Первичный гиперпаратиреоз — эн­­док­­ринное заболевание, которое по распространенности среди эндокринной патологии занимает третье место после сахарного диабета и заболеваний щи­­товидной железы. Аномальные лабораторные ре­­зультаты побуждают к углубленному изучению анамнеза и клинической картины, а также проведению диагностических процедур по поиску пара­­щитовидных же­­лез с измененной функциональной активностью. На первом этапе проводят ультразвуковое исследование (УЗИ) и сцинтиграфию с 99mTc-MIBI (во многих случаях — их сочетание). В случае поло­­жительныхт результатов лабораторных тестов, ложно-отри­­ца­­те­­льных результатов сцинтиграфии, сомни­тель­ных данных УЗИ (наличие многоузлового зоба) переходят ко второму этапу — применяют компьютерную томографию. Хирургическое вмешательство с целью устранения гормонально активной пара­­щитовидной железы является золотым стан­­дартом лечения пациентов с данной патологией. Цель работы — установить взаимосвязь между размерами гормонально активных образований паращитовидных желез и предоперационным уровнем паратгормона, кальция, фосфора, витамина D в сыворотке крови с помощью анализа примеров из клинической практики УНПЦЕХ,ТЭОиТ за период с 1 января 2017 до 25 декабря 2018 года. Материалы и методы. В исследовании приняли участие пациенты с одиночной аденомой ПЩЖ. Группу наблюдения составили 188 больных (13 муж­­чин и 175 женщин) в возрасте от 17 до 82 лет; средний возраст составлял (55,5 ± 1,0) года. Информация получена из медицинской документации: дата операции, пол, возраст, предоперационный уровень общего (норма 2,20—2,55 ммоль/л) и ионизированного (норма 1,16—1,32 ммоль/л) кальция, фосфора (норма 0,81—1,45 ммоль/л), витамина D (норма 30—50 нг/мл) в сыворотке крови, предоперацион­­ный уровень ПТГ (норма 1—55 пг/мл) и наибольший размер измененной ПЩЖ согласно гистопатологическому отчету. Результаты и обсуждение. Выявлено статистически значимые корреляционные связи между размером аденомы и такими лабораторными показателями: паратгормон — средняя положительная связь (0,372/p < 0,001), кальций общий и ионизированный — слабая положительная связь (0,210/p = 0,004 и 0,222/p = 0,002), фосфор — слабая отрицательная связь (-0,193/p = 0,008). Корреляционной связи между размером аденомы и уровнем витамина D не обнаружено. Выводы. Итак, на основании результатов исследования можно сделать вывод о том, что пред­­операционный уровень паратгормона, кальция об­­щего и ионизированного, фосфора и витамина D дос­­товерно нельзя использовать для прогнозирования размеров патологически измененной паращи­­товид­ной железы у пациентов с первичным гиперпаратиреозом.Вступ. Первинний гіперпаратиреоз — ендокринне захворювання, яке за поширеністю серед ендокринної патології посідає третє місце після цукрового діабету та захворювань щитоподібної залози. Аномальні лабораторні результати спонукають до поглибленого вивчення анамнезу та клінічної картини, а також діагностичних процедур з пошуку прищитоподібної залози зі зміненою функціональною активністю. На першому етапі застосовують ультра­­звукове дослідження (УЗД) та сцинтіографію з 99mTc-MIBI (у багатьох випадках — їх поєднання). У разі позитивних результатів лабораторних тестів, хибно-негативних результатів сцинтіографії, сумнівних даних УЗД (наяв­ність багатовузлового зобу) переходять до другого етапу — застосовують комп’ютерну томографію. Хі­­рургічне втручання з метою усунення гормо­­нально активної прищитоподібної залози є золотим стан­дартом лікування пацієнтів із цією патологією. Мета роботи — встановити взаємозв’язок між розмірами гормонально активних утворень прищитоподібних залоз та передопераційним рівнем паратгормону, каль­цію, фосфору, вітаміну D у сироватці крові за допомогою аналізу прикладів із клінічної практики УНПЦЕХ,ТЕОіТ за період від 1 січня 2017 р. до 25 грудня 2018 р. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь хворі з поодинокою аденомою ПЩЗ. Групу спос­­тереження склали 188 хворих (13 чоловіків та 175 жінок) віком від 17 до 82 років; середній вік становив (55,5 ± 1,0) року. Інформацію отримано з ме­­дичної документації: дата операції, стать, вік, пере­допера­­ційний рівень загального (норма 2,20—2,55 ммоль/л) та іонізованого (норма 1,16—1,32 ммоль/л) кальцію, фосфору (норма 0,81—1,45 ммоль/л), вітаміну D (норма 30—50 нг/мл) у сироватці крові, передопераційний рівень ПТГ (норма 1—55 пг/мл) і найбільший розмір зміненої ПЩЗ згідно з гістопатологічним звітом. Результати та обговорення. Виявлено стати­стично значущі кореляційні зв´язки між розміром аденоми і такими лабораторними показниками: паратгормон — середній позитивний зв’язок (0,372/ p

Laboratory criteria for the persistence of secondary hyperparathyroidism in patients with chronic kidney disease

Secondary hyperparathyroidism is a complication of chronic kidney disease in both the non-dialysis and dialysis stages. Even modern advances in drug therapy cannot change the fact that most CKD patients require surgical treatment. The purpose of the treatment of SHPT is to normalize mineral metabolism, prevent bone diseases and prevent extraosseous manifestations. One of the methods of surgical treatment is subtotal parathyroidectomy. Persistence or recurrence of the disease occurs in 5-30% of cases.Purpose of the study. To determine laboratory criteria for the persistence of SHPT in patients with chronic kidney disease on the second day after parathyroidectomy.Materials and methods. The study involved 118 patients with end-stage CKD with prolonged renal replacement therapy. All patients had clinical and laboratory signs of secondary hyperparathyroidism. In the period from 2009 to 2019, patients underwent subtotal parathyroidectomy. The patients were divided into two groups. This division was based on the presence of persistence or recurrence of the disease. The main group included 20 patients with laboratory signs of SHPT persistence; the comparison group included 98 patients without signs of disease’s persistence.Results. Analysis of changes in laboratory parameters in patients with persistence and in patients without signs of disease’s persistence revealed certain differences in their postoperative level. In all 118 cases, there was a significant decrease in PTH in the postoperative period - from 31.5 to 99.6%. Using ROC-analysis, a study was carried out of the possibility of using the degree of PTH reduction as a predictor of the persistent course of SHPT and the optimal cut-off thresholds were established. A decrease in the postoperative level of PTH by 90.9% or more indicates an effective PTE. The maximum value of the test specificity (1.000 (0.968; 1.000)) is achieved when the PTH reduction is 76.0%. At the same time, the maximum value - 1.000 (0.968; 1.000) - reaches the predictive value of a positive test result.Conclusions. Using the subtotal parathyroidectomy in our study, the persistent of SHPT occurred in 16.9% of cases. A decrease in PTH levels on the second day after surgery less than 76% comparatively to the preoperative level should be considered as a predictor of the development of disease persistence. A reduction in PTH of more than 90.9% may be an indication of sustained remission.</p