Slowing of motor-evacuation function of the stomach after pancreatoduodenal resection: a modern approach to the problem

Slowing of motor-evacuation function of the stomach after pancreatoduodenal resection: a modern approach to the proble

Retroperitoneal paraganglioma

Retroperitoneal paragangliom

Саркопенія як фактор прогнозування розвитку післяопераційних ускладнень у хворих з аденокарциномою підшлункової залози

Мета. Визначення впливу саркопенії на виникнення ускладнень після резекційних оперативних втручань на підшлунковій залозі (ПЗ) з приводу її злоякісних пухлин. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 87 пацієнтів, яким були виконані радикальні оперативні втручання. За допомогою передопераційної комп’ютерної томографії (КТ) розраховували в одиницях Хаунсфільда (од. Х.) середнє значення щільності (Hounsfield Unit Average Calculation - HUAC) та сумарний індекс (Total Psoas Index - TPI) великого поперекового м’яза на рівні ІІІ поперекового хребця. Результати. У 35 (40,2%) пацієнтів виявили саркопенію, застосовуючи показник HUAC. Післяопераційні ускладнення виникли у 21 (60%) хворого з саркопенією, померли 2 (5,7%) хворих. Післяопераційні ускладнення виникли у 16 (30,8%) хворих без саркопенії, помер 1 (1,9%) хворий. Застосовуючи показник TPI, саркопенію діагностували у 38 (43,7%) хворих, із них ускладнення виникли у 21 (55,3%), померли 2 (5,3%). Ускладнення виникли у 16 (32,6%) хворих без саркопенії, помер 1 (2,0%) хворий. Висновки. Саркопенія достовірно впливає на частоту післяопераційних ускладнень, її виявлення може бути використано для покращення відбору пацієнтів перед виконанням резекції ПЗ з приводу її злоякісних новоутворень

Хірургічне лікуваннях хворих із місцеворозповсюдженими пухлинами підшлункової залози

The aim of the work: to evaluate the outcome of extended pancreatectomy in treatment of patients with locally advanced pancreatic cancer. Materials and Methods. In the period 2010–2018 we performed 618 resections in patients with pancreatic adenocarcinoma: distal pancreatectomy – in 139 (22.5 %), pancreaticoduodenectomy – in 462 (74.8 %) and total pancreatectomy – in 17 (2.7%) patients. Among patients there were 262 (42.4 %) women and 356 (57.6 %) men. Average age was (55.9±9.4) (from 27 to 87). Extended pancreatectomy was performed in 142 (23.0 %) patients: extended pancreaticoduodenectomy – in 79 (55.6 %), extended distal resections – in 52 (36.6 %), extended pancreatectomy – in 11 (7.8 %). Extended resections with resections of vein were performed in 91 (14.7 %) patients, with arterial resections – in 14 (2.3 %) patients. Results and Discussion. Postoperative complications occurred in 182 patients (38.2 %) in the standard resection group and in 63 (44.3 %) in the group with extended resections (χ2 = 1.26 p=0.26), without significant difference. Mortality was 2.4 %, 15 patients died: 6 (4.2 %) – after extended resections and 9 (1.9 %) – after standard pancreatectomy (χ2 = 1.3, p=0.25). Median survival and 5-year overall survival rate were reduced in patients having extended pancreatectomy compared with those undergoing a standard resection (15 months, 18 % and 25 months, 33 %; χ2= 2.83, p= 0.09, p>0,05, χ2 = 0.16, p=0,69). The present results suggest that morbidity, mortality, long term results after EP are comparable with standard pancreatectomy. Extended resections are possible and can increase the number of radically operated patients.Цель работы: оценить результаты выполнения расширенных резекций поджелудочной железы в лечении больных с местнораспространенной аденокарциномой поджелудочной железы. Материалы и методы. За период 2010–2018 гг. мы выполнили 618 радикальных резекций поджелудочной железы у пациентов с аденокарциномой поджелудочной железы. Среди больных мужчин было 356 (57,6 %), женщин – 262 (42,4 %), средний возраст составил 55.9±9.4 (от 27 до 87 лет). Дистальная резекция поджелудочной железы выполнена у 139 (22,5 %) больных, панкреатодуоденальная резекция – у 462 (74,8 %), тотальная панкреатэктомия – у 17 (2,7 %) больных. Расширенные резекции поджелудочной железы выполнены у 142 (23,0 %) больных: расширенные панкреатодуоденальные резекции – у 79 (55,6 %), расширенные дистальные резекции – у 52 (36,6 %), расширенные панкреатэктомии – у 11 (7,8 %). Расширенные резекции поджелудочной железы с резекцией венозних сосудов выполнены у 91 (14,7 %) больного, с резекцией артерий – у 14 (2,3 %) больных. Результаты исследований и их обсуждение. Осложнения наблюдались у 182 (38,2 %) больных при стандартных резекциях и у 63 (44,3 %) больных в группе с расширенными резекциями (χ2=1,26 p=0,26), достоверной разницы не было. Летальность составила 2,4 %, умерло 15 больных: 6 (4,2 %) – после расширенных резекций и 9 (1,9 %) – после стандартных резекций поджелудочной железы (χ2 = 1,3, p=0,25). Медиана выживаемости и 5-летняя общая выживаемость были недостоверно ниже у пациентов после расширенных панкреатодуоденальных резекций, чем после стандартных (15 месяцев и 18 % и 25 месяцев и 33 %, соответственно, χ2= 2,83, p= 0,09, p>0,05, χ2 = 0,16, p=0,69)). Летальность, уровень послеоперационных ослонений, отдаленные результаты лечения после расширенных резекций поджелудочной железы сопоставимы со стандартными резекциями. Расширенные резекции являются возможными и их выполнение может увеличить количество радикально прооперированных больных.Мета роботи: оцінити результати виконання розширених резекцій підшлункової залози у лікуванні хворих з місцеворозповсюдженою аденокарциномою підшлункової залози. Матеріали і методи. За період 2010–2018 рр. виконано 618 радикальних резекцій підшлункової залози у пацієнтів з аденокарциномою підшлункової залози. Серед хворих чоловіків було 356 (57,6 %), жінок – 262 (42,4 %), середній вік склав 55,9±9,4 (від 27 до 87 років). Дистальну резекцію підшлункової залози виконано у 139 (22,5 %) хворих, панкреатодуоденальну резекцію – у 462 (74,8 %), тотальну панкреатектомія – у 17 (2,7 %) хворих. Розширені резекції підшлункової залози виконано у 142 (23,0 %) хворих: розширені панкреатодуоденальні резекції – у 79 (55,6 %), розширені дистальні резекції – у 52 (36,6 %), розширені панкреатектомії – у 11 (7,8 %). Розширені резекції підшлункової залози з резекцією венозних судин виконано у 91 (14,7 %) хворого, з резекцією артерій – у 14 (2,3 %) хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Ускладнення спостерігались у 182 пацієнтів (38,2 %) при стандартних резекціях та у 63 (44,3 %) хворих у групі з розширеними резекціями (χ2=1,26 p=0,26), достовірної різниці не було. Летальність склала 2,4 %, померло 15 пацієнтів: 6 (4,2 %) – після розширених резекцій та 9 (1,9 %) – після стандартних резекцій підшлункової залози достовірної різниці в рівні летальності не було (χ2 = 1,3, p=0,25). Медіана виживаності та 5-річна загальна виживаність були недостовірно нижче у пацієнтів після розширених панкреатодуоденальних резекцій, ніж після стандартних (15 місяців і 18 % та 25 місяців і 27 % відповідно (χ2= 2,83, p= 0,09, p>0,05, χ2 = 0,16, p=0,69)). Медіана виживаності була також недостовірно нижче у пацієнтів після розширених дистальних резекцій ПЗ, ніж після стандартних (30 місяців та 32 місяці, відповідно, χ2= 0,008, p= 0,9, p>0,05). Летальність, рівень післяопераційних ускладнень, віддалені результати лікування після розширених резекцій ПЗ зіставні із стандартними резекціями. Розширені резекції є можливими, і їх виконання може збільшити кількість радикально прооперованих хворих

Определение компонентного состава биогаза волюмометрическим методом

Розроблено методику волюмометричного визначення компонентного складу біогазу за використання лабораторного газоаналізатора ГХЛ-1. Запропоновано перелік поглинальних розчинів і послідовність їх використання для поглинання таких речовин: амоніаку розчин 50-60 % сірчаної кислоти; сірководню – насичений розчин I₂ в 0,1 М водному розчині KI; діоксиду карбону – розчин 35 % КОН. Каталітичне окиснення водню та метану рекомендовано проводити за температури 900-950 °C в електропечі, обладнаній термопарою та автоматичним регулятором температури. Для випробовувань приладу й апробації методики було проведено вимірювання складу біогазу, одержаного в лабораторному біореакторі за зброджування яблучного жому й інокуляту з гноївки свиноферми. Наведено протокол вимірювання газової проби. Одержаний в лабораторії біогаз мав такий склад (%): залишкова волога і NH₃ – 6,6; H₂S – 4,2; CO₂ – 21,4; H₂ – 1,08; CH₄ – 65,22; N₂ – 1,49. Перевагами волюмометричного методу є відносна простота конструкцій приладів і, відповідно, значно менші матеріальні витрати на аналітичне обладнання порівняно з іншими фізико-хімічними та фізичними методами газового аналізу.In this paper, we develop the method of volumetric analysis to estimate biogas content due to using the gas analyzer (Gas Analyser Chemical Laboratorial-1). We propose the list of absorbing chemical solutions and sequence of their application, notably solution of 50-60 % sulfuric acid - for ammonia absorption; saturated solution of I₂ in 0,1 M water solution of KI - for hydrogen sulphide absorption; and solution of 35 % potassium hydroxide – for carbon dioxide absorption. Catalytic oxidations of methane and hydrogen should be conducted together at the temperature of +900…+950 °C in electric furnace equipped by thermal couple and automatic temperature controller. We measure biogas content obtained in the laboratorial bioreactor by cofermentation of pig manure and apple residue to test the device and to appraise the gas analyse method. We also present the protocol of biogas pattern measurement. The biogas content obtained from the laboratorial bioreactor has such residual moisture and NH₃ – 6,6 %; H₂S – 4,2 %; CO₂ – 21,4 %; H₂ – 1,08 %; CH₄ – 65,22 %; N₂ – 1,49 %. The simple device construction and reduced analytical equipment costs compared with other physical-chemical and physical methods of gas analysis are the advantages of gas analysis volumetric method.Разработана методика волюмометрического определения компонентного состава биогаза с использованием лабораторного газоанализатора ГХЛ-1. Предложен перечень поглощающих растворов и последовательность их применения для поглощения таких веществ: аммиака – раствор 50-60 % серной кислоты; сероводорода – насыщенный раствор I₂ в 0,1 М водном растворе KI; углекислого газа − раствор 35 % КОН. Каталитическое окисление водорода и метана рекомендовано проводить при температуре 900-950 °C в электропечи, оснащенной термопарой и автоматическим регулятором температуры. Для испытания прибора и апробации методики были проведены измерения состава биогаза, полученного в лабораторном биореакторе при сбраживании яблочного жмыха и инокулята из навоза свинофермы. Приведен протокол измерений газовой пробы. Полученный в лаборатории биогаз был следующего состава (%): остаточная влага и NH₃ – 6,6; H₂S – 4,2; CO₂ – 21,4; H₂ – 1,08; CH₄ – 65,22; N₂ – 1,49. Преимуществами волюметрического метода являются относительная простота конструкций приборов и, соответственно, меньшие материальные затраты на аналитическое оборудование в сравнении с другими физико-химическими и физическими методами газового анализа

ДІАГНОСТИКА ТА ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ПУХЛИН ЛІВОГО АНАТОМІЧНОГО СЕГМЕНТА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Проаналізовані результати діагностики й хірургічного лікування 231 хворого з приводу пухлинного ураження лівого анатомічного сегмента підшлункової залози (ПЗ) в період з 2009 по 2014 р. Відзначені особливості клінічного перебігу пухлинних утворень цієї локалізації, можливості різних методів інструментального дослідження в їх діагностиці та диференційній діагностиці. Розроблений ефективний діагностично-лікувальний алгоритм, визначені діагностичні можливості існуючих та нових інструментальних методів дослідження. Обгрунтовані показання, наведені методики, впроваджені в практику, оцінені результати застосування резекційних втручань на лівому анатомічному сегменті ПЗ, в тому числі з використанням лапароскопічного доступу

Serous cystic neoplasm of the pancreas: A multinational study of 2622 patients under the auspices of the International Association of Pancreatology and European Pancreatic Club (European Study Group on Cystic Tumors of the Pancreas)

OBJECTIVES: Serous cystic neoplasm (SCN) is a cystic neoplasm of the pancreas whose natural history is poorly known. The purpose of the study was to attempt to describe the natural history of SCN, including the specific mortality. DESIGN: Retrospective multinational study including SCN diagnosed between 1990 and 2014. RESULTS: 2622 patients were included. Seventy-four per cent were women, and median age at diagnosis was 58\u2005years (16-99). Patients presented with non-specific abdominal pain (27%), pancreaticobiliary symptoms (9%), diabetes mellitus (5%), other symptoms (4%) and/or were asymptomatic (61%). Fifty-two per cent of patients were operated on during the first year after diagnosis (median size: 40\u2005mm (2-200)), 9% had resection beyond 1\u2005year of follow-up (3\u2005years (1-20), size at diagnosis: 25\u2005mm (4-140)) and 39% had no surgery (3.6\u2005years (1-23), 25.5\u2005mm (1-200)). Surgical indications were (not exclusive) uncertain diagnosis (60%), symptoms (23%), size increase (12%), large size (6%) and adjacent organ compression (5%). In patients followed beyond 1\u2005year (n=1271), size increased in 37% (growth rate: 4\u2005mm/year), was stable in 57% and decreased in 6%. Three serous cystadenocarcinomas were recorded. Postoperative mortality was 0.6% (n=10), and SCN's related mortality was 0.1% (n=1). CONCLUSIONS: After a 3-year follow-up, clinical relevant symptoms occurred in a very small proportion of patients and size slowly increased in less than half. Surgical treatment should be proposed only for diagnosis remaining uncertain after complete workup, significant and related symptoms or exceptionally when exists concern with malignancy. This study supports an initial conservative management in the majority of patients with SCN

Effect of SGLT2 inhibitors on stroke and atrial fibrillation in diabetic kidney disease: Results from the CREDENCE trial and meta-analysis

BACKGROUND AND PURPOSE: Chronic kidney disease with reduced estimated glomerular filtration rate or elevated albuminuria increases risk for ischemic and hemorrhagic stroke. This study assessed the effects of sodium glucose cotransporter 2 inhibitors (SGLT2i) on stroke and atrial fibrillation/flutter (AF/AFL) from CREDENCE (Canagliflozin and Renal Events in Diabetes With Established Nephropathy Clinical Evaluation) and a meta-Analysis of large cardiovascular outcome trials (CVOTs) of SGLT2i in type 2 diabetes mellitus. METHODS: CREDENCE randomized 4401 participants with type 2 diabetes mellitus and chronic kidney disease to canagliflozin or placebo. Post hoc, we estimated effects on fatal or nonfatal stroke, stroke subtypes, and intermediate markers of stroke risk including AF/AFL. Stroke and AF/AFL data from 3 other completed large CVOTs and CREDENCE were pooled using random-effects meta-Analysis. RESULTS: In CREDENCE, 142 participants experienced a stroke during follow-up (10.9/1000 patient-years with canagliflozin, 14.2/1000 patient-years with placebo; hazard ratio [HR], 0.77 [95% CI, 0.55-1.08]). Effects by stroke subtypes were: ischemic (HR, 0.88 [95% CI, 0.61-1.28]; n=111), hemorrhagic (HR, 0.50 [95% CI, 0.19-1.32]; n=18), and undetermined (HR, 0.54 [95% CI, 0.20-1.46]; n=17). There was no clear effect on AF/AFL (HR, 0.76 [95% CI, 0.53-1.10]; n=115). The overall effects in the 4 CVOTs combined were: Total stroke (HRpooled, 0.96 [95% CI, 0.82-1.12]), ischemic stroke (HRpooled, 1.01 [95% CI, 0.89-1.14]), hemorrhagic stroke (HRpooled, 0.50 [95% CI, 0.30-0.83]), undetermined stroke (HRpooled, 0.86 [95% CI, 0.49-1.51]), and AF/AFL (HRpooled, 0.81 [95% CI, 0.71-0.93]). There was evidence that SGLT2i effects on total stroke varied by baseline estimated glomerular filtration rate (P=0.01), with protection in the lowest estimated glomerular filtration rate (45 mL/min/1.73 m2]) subgroup (HRpooled, 0.50 [95% CI, 0.31-0.79]). CONCLUSIONS: Although we found no clear effect of SGLT2i on total stroke in CREDENCE or across trials combined, there was some evidence of benefit in preventing hemorrhagic stroke and AF/AFL, as well as total stroke for those with lowest estimated glomerular filtration rate. Future research should focus on confirming these data and exploring potential mechanisms

Canagliflozin and Renal Outcomes in Type 2 Diabetes and Nephropathy

BACKGROUND Type 2 diabetes mellitus is the leading cause of kidney failure worldwide, but few effective long-term treatments are available. In cardiovascular trials of inhibitors of sodium–glucose cotransporter 2 (SGLT2), exploratory results have suggested that such drugs may improve renal outcomes in patients with type 2 diabetes. METHODS In this double-blind, randomized trial, we assigned patients with type 2 diabetes and albuminuric chronic kidney disease to receive canagliflozin, an oral SGLT2 inhibitor, at a dose of 100 mg daily or placebo. All the patients had an estimated glomerular filtration rate (GFR) of 30 to 300 to 5000) and were treated with renin–angiotensin system blockade. The primary outcome was a composite of end-stage kidney disease (dialysis, transplantation, or a sustained estimated GFR of <15 ml per minute per 1.73 m 2), a doubling of the serum creatinine level, or death from renal or cardiovascular causes. Prespecified secondary outcomes were tested hierarchically. RESULTS The trial was stopped early after a planned interim analysis on the recommendation of the data and safety monitoring committee. At that time, 4401 patients had undergone randomization, with a median follow-up of 2.62 years. The relative risk of the primary outcome was 30% lower in the canagliflozin group than in the placebo group, with event rates of 43.2 and 61.2 per 1000 patient-years, respectively (hazard ratio, 0.70; 95% confidence interval [CI], 0.59 to 0.82; P=0.00001). The relative risk of the renal-specific composite of end-stage kidney disease, a doubling of the creatinine level, or death from renal causes was lower by 34% (hazard ratio, 0.66; 95% CI, 0.53 to 0.81; P<0.001), and the relative risk of end-stage kidney disease was lower by 32% (hazard ratio, 0.68; 95% CI, 0.54 to 0.86; P=0.002). The canagliflozin group also had a lower risk of cardiovascular death, myocardial infarction, or stroke (hazard ratio, 0.80; 95% CI, 0.67 to 0.95; P=0.01) and hospitalization for heart failure (hazard ratio, 0.61; 95% CI, 0.47 to 0.80; P<0.001). There were no significant differences in rates of amputation or fracture. CONCLUSIONS In patients with type 2 diabetes and kidney disease, the risk of kidney failure and cardiovascular events was lower in the canagliflozin group than in the placebo group at a median follow-up of 2.62 years

Design and baseline characteristics of the finerenone in reducing cardiovascular mortality and morbidity in diabetic kidney disease trial

Background: Among people with diabetes, those with kidney disease have exceptionally high rates of cardiovascular (CV) morbidity and mortality and progression of their underlying kidney disease. Finerenone is a novel, nonsteroidal, selective mineralocorticoid receptor antagonist that has shown to reduce albuminuria in type 2 diabetes (T2D) patients with chronic kidney disease (CKD) while revealing only a low risk of hyperkalemia. However, the effect of finerenone on CV and renal outcomes has not yet been investigated in long-term trials. Patients and Methods: The Finerenone in Reducing CV Mortality and Morbidity in Diabetic Kidney Disease (FIGARO-DKD) trial aims to assess the efficacy and safety of finerenone compared to placebo at reducing clinically important CV and renal outcomes in T2D patients with CKD. FIGARO-DKD is a randomized, double-blind, placebo-controlled, parallel-group, event-driven trial running in 47 countries with an expected duration of approximately 6 years. FIGARO-DKD randomized 7,437 patients with an estimated glomerular filtration rate >= 25 mL/min/1.73 m(2) and albuminuria (urinary albumin-to-creatinine ratio >= 30 to <= 5,000 mg/g). The study has at least 90% power to detect a 20% reduction in the risk of the primary outcome (overall two-sided significance level alpha = 0.05), the composite of time to first occurrence of CV death, nonfatal myocardial infarction, nonfatal stroke, or hospitalization for heart failure. Conclusions: FIGARO-DKD will determine whether an optimally treated cohort of T2D patients with CKD at high risk of CV and renal events will experience cardiorenal benefits with the addition of finerenone to their treatment regimen. Trial Registration: EudraCT number: 2015-000950-39; ClinicalTrials.gov identifier: NCT02545049