Tests of Scintillator Tiles for the Technological Prototype of Highly Granular Hadron Calorimeter

A new technological prototype of the highly granular hadron calorimeter for future collider experiments is being developed by the CALICE collaboration. The proposed baseline design of active elements considers scintillator tiles with a silicon photomultiplier readout. The light yield and uniformity of response of two tiles with dimple geometry from different producers were measured. The technology proposed for the ILD detector was used: each tile was individually wrapped in the reflecting foil and the SiPm was coupled directly to the dimple side of the scintillator tile. The measured response to minimum ionizing particle is almost twice better for BICRON408 scintillator than for polystyrene-based scintillator, while the estimated uniformity of response is better for the polystyrene-based scintillator tile produced by injection molding

Software Compensation for Highly Granular Calorimeters using Machine Learning

A neural network for software compensation was developed for the highly granular CALICE Analogue Hadronic Calorimeter (AHCAL). The neural network uses spatial and temporal event information from the AHCAL and energy information, which is expected to improve sensitivity to shower development and the neutron fraction of the hadron shower. The neural network method produced a depth-dependent energy weighting and a time-dependent threshold for enhancing energy deposits consistent with the timescale of evaporation neutrons. Additionally, it was observed to learn an energy-weighting indicative of longitudinal leakage correction. In addition, the method produced a linear detector response and outperformed a published control method regarding resolution for every particle energy studied

Software compensation for highly granular calorimeters using machine learning

A neural network for software compensation was developed for the highly granular CALICE Analogue Hadronic Calorimeter (AHCAL). The neural network uses spatial and temporal event information from the AHCAL and energy information, which is expected to improve sensitivity to shower development and the neutron fraction of the hadron shower. The neural network method produced a depth-dependent energy weighting and a time-dependent threshold for enhancing energy deposits consistent with the timescale of evaporation neutrons. Additionally, it was observed to learn an energy-weighting indicative of longitudinal leakage correction. In addition, the method produced a linear detector response and outperformed a published control method regarding resolution for every particle energy studied

Efficacy and safety of canagliflozin when used in conjunction with incretin-mimetic therapy in patients with type 2 diabetes

Aims: To assess the efficacy and safety of canagliflozin, a sodium glucose co-transporter 2 (SGLT2) inhibitor, in patients with type 2 diabetes enrolled in the CANagliflozin cardioVascular Assessment Study (CANVAS) who were on an incretin mimetic [dipeptidyl peptidase-4 (DPP-4) inhibitor or glucagon-like peptide-1 (GLP-1) receptor agonist]. Methods: CANVAS is a double-blind, placebo-controlled study that randomized participants to canagliflozin 100 or 300 mg or placebo added to routine therapy. The present post hoc analysis assessed the efficacy and safety of canagliflozin 100 and 300 mg compared with placebo in subsets of patients from CANVAS who were taking background DPP-4 inhibitors or GLP-1 receptor agonists with or without other antihyperglycaemic agents at week 18. Results: Of the 4330 patients in CANVAS, 316 were taking DPP-4 inhibitors and 95 were taking GLP-1 receptor agonists. At 18 weeks, canagliflozin 100 and 300 mg provided larger placebo-subtracted reductions in glycated haemoglobin (HbA1c) in patients taking DPP-4 inhibitors [-0.56% (95% confidence interval [CI]: -0.77, -0.35), and -0.75% (95% CI: -0.95, -0.54), respectively] and GLP-1 receptor agonists [-1.00% (95% CI: -1.35, -0.65), and -1.06% (95% CI: -1.43, -0.69), respectively]. Body weight and blood pressure (BP) reductions were seen with canagliflozin versus placebo in both subsets. Higher incidences of genital mycotic infections and osmotic diuresis-related adverse events (AEs) were seen with canagliflozin compared with placebo. The incidence of hypoglycaemia was numerically higher with canagliflozin versus placebo; nearly all events occurred in patients on background insulin or insulin secretagogues. Conclusions: In patients on background incretin mimetics, canagliflozin improved HbA1c, body weight and BP, with an increased incidence of AEs related to SGLT2 inhibition

Improved functionalization of oleic acid-coated iron oxide nanoparticles for biomedical applications

Superparamagnetic iron oxide nanoparticles can providemultiple benefits for biomedical applications in aqueous environments such asmagnetic separation or magnetic resonance imaging. To increase the colloidal stability and allow subsequent reactions, the introduction of hydrophilic functional groups onto the particles’ surface is essential. During this process, the original coating is exchanged by preferably covalently bonded ligands such as trialkoxysilanes. The duration of the silane exchange reaction, which commonly takes more than 24 h, is an important drawback for this approach. In this paper, we present a novel method, which introduces ultrasonication as an energy source to dramatically accelerate this process, resulting in high-quality waterdispersible nanoparticles around 10 nmin size. To prove the generic character, different functional groups were introduced on the surface including polyethylene glycol chains, carboxylic acid, amine, and thiol groups. Their colloidal stability in various aqueous buffer solutions as well as human plasma and serum was investigated to allow implementation in biomedical and sensing applications.status: publishe

Atrasentan and renal events in patients with type 2 diabetes and chronic kidney disease (SONAR): a double-blind, randomised, placebo-controlled trial

Background Short-term treatment for people with type 2 diabetes using a low dose of the selective endothelin A receptor antagonist atrasentan reduces albuminuria without causing significant sodium retention. We report the long-term effects of treatment with atrasentan on major renal outcomes. Methods We did this double-blind, randomised, placebo-controlled trial at 689 sites in 41 countries. We enrolled adults aged 18–85 years with type 2 diabetes, estimated glomerular filtration rate (eGFR) 25–75 mL/min per 1·73 m² of body surface area, and a urine albumin-to-creatinine ratio (UACR) of 300–5000 mg/g who had received maximum labelled or tolerated renin–angiotensin system inhibition for at least 4 weeks. Participants were given atrasentan 0·75 mg orally daily during an enrichment period before random group assignment. Those with a UACR decrease of at least 30% with no substantial fluid retention during the enrichment period (responders) were included in the double-blind treatment period. Responders were randomly assigned to receive either atrasentan 0·75 mg orally daily or placebo. All patients and investigators were masked to treatment assignment. The primary endpoint was a composite of doubling of serum creatinine (sustained for ≥30 days) or end-stage kidney disease (eGFR <15 mL/min per 1·73 m² sustained for ≥90 days, chronic dialysis for ≥90 days, kidney transplantation, or death from kidney failure) in the intention-to-treat population of all responders. Safety was assessed in all patients who received at least one dose of their assigned study treatment. The study is registered with ClinicalTrials.gov, number NCT01858532. Findings Between May 17, 2013, and July 13, 2017, 11 087 patients were screened; 5117 entered the enrichment period, and 4711 completed the enrichment period. Of these, 2648 patients were responders and were randomly assigned to the atrasentan group (n=1325) or placebo group (n=1323). Median follow-up was 2·2 years (IQR 1·4–2·9). 79 (6·0%) of 1325 patients in the atrasentan group and 105 (7·9%) of 1323 in the placebo group had a primary composite renal endpoint event (hazard ratio [HR] 0·65 [95% CI 0·49–0·88]; p=0·0047). Fluid retention and anaemia adverse events, which have been previously attributed to endothelin receptor antagonists, were more frequent in the atrasentan group than in the placebo group. Hospital admission for heart failure occurred in 47 (3·5%) of 1325 patients in the atrasentan group and 34 (2·6%) of 1323 patients in the placebo group (HR 1·33 [95% CI 0·85–2·07]; p=0·208). 58 (4·4%) patients in the atrasentan group and 52 (3·9%) in the placebo group died (HR 1·09 [95% CI 0·75–1·59]; p=0·65). Interpretation Atrasentan reduced the risk of renal events in patients with diabetes and chronic kidney disease who were selected to optimise efficacy and safety. These data support a potential role for selective endothelin receptor antagonists in protecting renal function in patients with type 2 diabetes at high risk of developing end-stage kidney disease. Funding AbbVi

Atrasentan and renal events in patients with type 2 diabetes and chronic kidney disease (SONAR): a double-blind, randomised, placebo-controlled trial

Background: Short-term treatment for people with type 2 diabetes using a low dose of the selective endothelin A receptor antagonist atrasentan reduces albuminuria without causing significant sodium retention. We report the long-term effects of treatment with atrasentan on major renal outcomes. Methods: We did this double-blind, randomised, placebo-controlled trial at 689 sites in 41 countries. We enrolled adults aged 18–85 years with type 2 diabetes, estimated glomerular filtration rate (eGFR)25–75 mL/min per 1·73 m 2 of body surface area, and a urine albumin-to-creatinine ratio (UACR)of 300–5000 mg/g who had received maximum labelled or tolerated renin–angiotensin system inhibition for at least 4 weeks. Participants were given atrasentan 0·75 mg orally daily during an enrichment period before random group assignment. Those with a UACR decrease of at least 30% with no substantial fluid retention during the enrichment period (responders)were included in the double-blind treatment period. Responders were randomly assigned to receive either atrasentan 0·75 mg orally daily or placebo. All patients and investigators were masked to treatment assignment. The primary endpoint was a composite of doubling of serum creatinine (sustained for ≥30 days)or end-stage kidney disease (eGFR <15 mL/min per 1·73 m 2 sustained for ≥90 days, chronic dialysis for ≥90 days, kidney transplantation, or death from kidney failure)in the intention-to-treat population of all responders. Safety was assessed in all patients who received at least one dose of their assigned study treatment. The study is registered with ClinicalTrials.gov, number NCT01858532. Findings: Between May 17, 2013, and July 13, 2017, 11 087 patients were screened; 5117 entered the enrichment period, and 4711 completed the enrichment period. Of these, 2648 patients were responders and were randomly assigned to the atrasentan group (n=1325)or placebo group (n=1323). Median follow-up was 2·2 years (IQR 1·4–2·9). 79 (6·0%)of 1325 patients in the atrasentan group and 105 (7·9%)of 1323 in the placebo group had a primary composite renal endpoint event (hazard ratio [HR]0·65 [95% CI 0·49–0·88]; p=0·0047). Fluid retention and anaemia adverse events, which have been previously attributed to endothelin receptor antagonists, were more frequent in the atrasentan group than in the placebo group. Hospital admission for heart failure occurred in 47 (3·5%)of 1325 patients in the atrasentan group and 34 (2·6%)of 1323 patients in the placebo group (HR 1·33 [95% CI 0·85–2·07]; p=0·208). 58 (4·4%)patients in the atrasentan group and 52 (3·9%)in the placebo group died (HR 1·09 [95% CI 0·75–1·59]; p=0·65). Interpretation: Atrasentan reduced the risk of renal events in patients with diabetes and chronic kidney disease who were selected to optimise efficacy and safety. These data support a potential role for selective endothelin receptor antagonists in protecting renal function in patients with type 2 diabetes at high risk of developing end-stage kidney disease. Funding: AbbVie

Механізми протидіабетичної дії агоніста дофамінових рецепторів бромокриптину і досвід його застосування у хворих на цукровий діабет 2-го типу

Hyperactivation of the sympathetic nervous system plays an important role in the pathogenesis of metabolic syndrome and type 2 diabetes mellitus (T2D), and therefore the use of sympatholytic drugs is a promising. Dopamine receptor agonist bromocriptine exerts a modulating effect on metabolic control through central and peripheral effects. Objective — to evaluate the effectiveness of bromocriptine as monotherapy or in combination with metformin in the treatment of patients with T2D. Materials and methods. Patients with deco­m­pensated T2D (men, age 49.2 ± 4.15 years) were prescribed bromocriptine in addition to metformin therapy (n = 16, group 1) or as monotherapy after discontinuation of sulfonylureas (n = 6, group 2). Anthropometric parameters, indicators of carbohyd­rate and lipid metabolism, levels of C-peptide, cortisol, DHEA-S were determined. Results and discussion. After 6 months of treat­ment, level of HbA1c decreased in all patients by 0.5 % compared to the baseline (p < 0.05), without changing the concentration of C-peptide. Unchanged level of total testosterone and corticosteroids balance prove the absence of an effect on the function of the gonads and adrenal cortex. During treatment, there was no cases of hypoglycemia or changes in anthropometric parameters. Conclusions. Treatment with bromocriptine in combination with metformin improved the glycemic control and lipid profile of the blood, without excessive secretion of insulin and effect on body weight. In patients who had previously taken sulfonylureas with hypoglycemic events,bromocriptine as monotherapy ensured proper control of glycemia and triglycerides, without changing insulin secretion and new episodes of hypoglycemia, andwith concomitant normalization of prolactin.В патогенезе метаболического синдрома и сахарного диабета (СД) 2-го типа важную роль играет гиперактивация симпатической нервной системы, в связи с чем перспективным направлением является применение препаратов группы симпатолитиков. Агонист рецепторов дофамина бромокриптин проявляет модулирующее действие на метаболический контроль посредством центральных и периферических эффектов. Цель работы — оценить эффективность бромокриптина в виде монотерапии или в комбинации с метформином в лечении больных СД 2-го типа. Материалы и методы. Пациентам с некомпенси­рован­ным гликемическим контролем (мужчины, возраст (49,2 ± 4,15) года) назначали бромокриптин дополнительно к терапии метформином (n = 16, группа 1) или в виде монотерапии после отмены препаратов сульфонилмочевины (ПСМ) (n = 6, 2-я группа). Определяли антропометрические пара­мет­ры, показатели углеводного, липидного обмена, уровни С-пептида, кортизола, ДГЭА-С. Результаты и обсуждение. У всех пациентов через 6 мес лечения отмечено достоверное снижение НbА1с на 0,5 % по сравнению с исходным уровнем (р < 0,05) без изменения концентрации С-пеп­тида. Отсутствие прямого влияния бромокриптина на функцию поло­­вых желез и коры надпочечников подтверждено неизменными показателями уровня общего тестостерона и кортикостероидов. В процессе лечения у пациентов не зарегистрировано случаев гипогликемии и изменения антропометрических параметров. Выводы. Назначение бромокриптина в комбинации с метформином позволяет улучшить показатели гликемического контроля и липидного спектра крови без избыточной секреции инсулина и негативного влияния на массу тела. Монотерапия бромокриптином у пациентов, принимавших ПСМ, с явлениями гипогликемии в анамнезе способствовала компенсации гликемии и уровня триглицеридов без изменения секреции инсулина и новых эпизодов гипогликемии с сопутствующим снижением содержания пролактина.У патогенезі метаболічного синдрому та цукрового діабету (ЦД) 2-го типу важливу роль відіграє гіпер­­активація симпатичної нервової системи, у зв’язку з чим перспективним напрямком є застосування препаратів групи симпатолітиків. Агоніст рецепторів дофаміну бромокриптин проявляє модулювальну дію на метаболічний контроль за допомогою центральних і периферичних ефектів. Мета роботи — оцінити ефективність бромокриптину у вигляді монотерапії або в комбінації з метформіном у лікуванні хворих із ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. Пацієнтам з декомпенсованим ЦД 2-го типу (чоловіки, вік (49,2 ± 4,15) року) призначали бромокриптин додатково до терапії метформіном (n = 16, 1-ша група) або у вигляді монотерапії після відміни препаратів сульфонілсечовини (ПСС) (n = 6, 2-га група). Визначали антропометричні параметри, показники вуглеводного, ліпідного обміну, рівні С-пептиду, кортизолу, ДГЕА-С. Результати та обговорення. Після 6 міс лікування у всіх пацієнтів поліпшились показники глікемічного контролю і знизився рівень тригліцеридів (ТГ). Вміст HbA1c знизився на 0,5 % порівняно з вихідним (р < 0,05) без зміни концентрації С-пептиду. Незмінні показники загального тестостерону і балансу кортикостероїдів доводять відсутність впливу на функцію статевих залоз і кори надниркових залоз. У процесі лікування у пацієнтів не відзначено випадків гіпоглікемії і зміни антропометричних параметрів. Висновки. Призначення бромокриптину в комбінації з метформіном дало змогу поліпшити показники глікемічного контролю і ліпідного спектра крові без надмірної секреції інсуліну і впливу на масу тіла. Монотерапія бромокриптином у пацієнтів, які раніше приймали ПСС, з явищами гіпоглікемії в анамнезі забезпечила належний контроль глікемії і рівня ТГ без зміни секреції інсуліну і нових епізодів гіпоглікемії із супутньою нормалізацією вмісту пролактину

Association of allele variants of receptor gene of androgens (by the number of CAG-repeats) with androgen dependent hormonal metabolic indices of the organism

This review discusses up-to-date conceptions concerning an association of androgen receptor gene (AR) allele (by the number of CAG-repeats) variations with the change of the receptor activity in humans. Different contradictory experiment results concerning the AR function dependence on the number of CAG-repeats have been analyzed. The authors discuss this problem paying mostly their attention to the interrelation between the number of CAG-repeats and indicators of glucose and lipid metabolism in males and females

Показники композиції тіла та обміну сечової кислоти як маркери метаболічного фенотипу у чоловіків з нормоурикемією, хворих на цукровий діабет 2 типу

The purpose of the workisto investigate the relationship between body composition parameters and uric acid metabolism and lipid spectrum in obese type 2 diabetic male compared with non-obese patients. Materials and methods. In 34 patients with type 2 diabetes, aged 45 to 75 years, with unsatisfactory glycemic control (HbA1c from 7.1 to 12.6 %), mainly with abdominal obesity, anthropometric parameters, characteristics of body composition (percentage of total and abdominal fat, segmental distribution of adipose and muscle tissue, by bioimpedance method), level of HbA1c, C-peptide, concentration of uric acid (UA), 24 h UA excretion, and serum lipid fractions were measured. Patients were divided into 2 groups depending on the degree of obesity: group 1—15 men with overweight without obesity (BMI 25.0—29.9 kg/m2); group2—19 obese men (BMI ≥ 30.0 kg/m2). The groups did not differ in age and disease duration. Results and discussion. Normouricemia was observed in almost all examined patients, without a significant difference in uricemia levels between two groups. In 42 % of obese patients, elevated UA excretion was significantly higher than in the non-obese group, which may reflect increased UA production during the day and increased urate elimination, which leads to normal uricemia. Comparison of body composition between groups with different phenotypes showed that obese patients had significantly higher percentages of total fat and visceral fat than non-obese individuals. Adipose tissue in both groups was evenly distributed between body segments. In obese patients, there was a significant increase in muscle mass, especially in the lower extremities, with some dehydration, as indicated by a decrease in the % water content. Conclusions. It has been shown that both variants of metabolic phenotypes in patients with type 2 diabetes (with and without obesity), under conditions of central fat accumulation and normouricemia, in many cases were accompanied by hyperexcretion of UA, which ensured the preservation of normal uricemia.Цель работы — исследовать взаимосвязи параметров композиции тела с показателями обмена мочевой кислоты и липидного спектра у больных с сахарным диабетом 2 типа мужского пола без ожирения по сравнению с пациентами с фенотипом ожирения. Материалы и методы. У 34 пациентов в возрасте от 45 до 75 лет с СД 2 типа с неудовлетворительным конт­ролем гликемии (HbA1c — 7,1—12,6 %), преимущественно с абдоминальным типом ожирения (окружность талии/окружность бедер > 1,0) опре­­делили антропометрические показатели, характеристики композиции тела (долю общего и абдоминального жира, сегментарное распределение жировой и мышечной ткани методом биоимпеданса), уровень HbA1c, С-пептида, концентрацию мочевой кислоты (МК) и суточную экскрецию МК, липидный спектр сыворотки крови. Пациентов разделили на две группы в зависимости от степени ожирения: 1-я (n = 15) — с избыточной массой тела и без ожирения (индекс массы тела — 25,0—29,9 кг/м2), 2-я (n = 19) — с ожирением (индекс массы тела ≥ 30,0 кг/м2). Группы не отличались по среднему возрасту и продолжительности заболевания. Результаты и обсуждение. У всех пациентов наблюдали нормоурикемию без статистически значимой разницы по уровню урикемии между группами. У 42 % пациентов с ожирением обнаружено повышенное выведение МК, статистически значимо выше, чем в группе без ожирения, что может свидетельствовать о повышенной продукции МК в течение суток и усиленной элиминации уратов, обуславливающей нормальный уровень урикемии. Сравнение показателей композиции тела показало, что у больных с ожирением была значительно больше доля общего и висцерального жира по сравнению с лицами без ожирения. Жировая ткань в обеих группах равномерно распределялась между сегментами тела. У больных с ожирением наблюдали статистически значимое увеличение мышечной массы, особенно на нижних конечностях, на фоне некоторого обезвоживания, о чем свидетельствовало уменьшение процентного содержания воды. Выводы. Оба варианта метаболических фенотипов у пациентов с СД 2 типа (с/без ожирения) в условиях центрального накопления жира и нормоурикемии во многих случаях сопровождались гиперэкскрецией МК, что обеспечивало сохранение нормального уровня урикемии.Мета роботи — дослідити взаємозв’язки параметрів композиції тіла з показниками обміну сечової кислоти та ліпідного спектра у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу чоловічої статі без ожиріння порівняно з пацієнтами з фенотипом ожиріння. Матеріали та методи. У 34 пацієнтів віком від 45 до 75 років з ЦД 2 типу з незадовільним контролем глікемії (HbA1c — 7,1—12,6 %), переважно з абдомінальним типом ожиріння (обвід талії/обвід стегон > 1,0) визначили антропометричні показники, характеристики ком­­по­зиції тіла (частку загального та абдомінального жиру, сегментарний розподіл жирової та м’язової тканини методом біоімпедансу), рівень HbA1c, С-пептиду, концентрацію сечової кислоти (СК) та добову екскрецію СК, ліпідний спектр сироватки крові. Пацієнтів розподілили на дві групи залежно від ступеня ожиріння: 1-ша (n = 15) — із надлишковою масою тіла та без ожиріння (індекс маси тіла — 25,0—29,9 кг/м2), 2-га (n = 19) — з ожирінням (індекс маси тіла ≥ 30,0 кг/м2). Групи не відрізнялися за середнім віком і тривалістю захворювання. Результати та обговорення. В усіх пацієнтів спостерігали нормоурикемію без статистично значущої різниці за рівнем урикемії між групами. У 42 % пацієнтів з ожирінням виявлено підвищену екскрецію СК, статистично значущо вищу, ніж у групі без ожиріння, що може свідчити про підвищену продукцію СК протягом доби та посилену елімінацію уратів, яка зумовлює нормальний рівень урикемії. Порівняння показників композиції тіла показало, що у хворих з ожирінням був значно більшим відсотковий вміст загального та вісцерального жиру порівняно з особами без ожиріння. Жирова тканина в обох групах рівномірно розподілялася між сегментами тіла. У хворих з ожирінням спостерігали статистично значуще збільшення м’язової маси, особливо на нижніх кінцівках, на тлі деякого зневоднення, про що свідчило зменшення відсоткового вмісту води. Висновки. Обидва варіанти метаболічних фенотипів у пацієнтів з ЦД 2 типу (з/без ожиріння) за умов центрального накопичення жиру та нормоурикемії в багатьох випадках супроводжувалися гіперекскрецією СК, що забезпечувало збереження нормального рівня урикемії