Стратегії сучасної культури в концепції симулякрів Ж. Бодрійяра

The article analyzes the concept of simulators of J. Baudrillard in the context of the formation of a methodological toolkit for the research of contemporary culture. It is determined that attempts to consider the work of Baudrillard by certain stereotypes hide the fact that this philosopher, when creating models of the field of research, did not address the emerged methodological structures. The actual formation of a conceptual apparatus describing author’s models of the field of research turns methodological tools into signs that determine the field of Baudrillard’s research. One of the main conclusions that can be  made by exploring the Baudrillard concept is the provision of modern consumption as a consumption of signs and symbols that has lost touch with the pleasure of biologically based human needs. This process is called the desire of buyers to be identified. Baudrillard seeks to show that the signs themselves produce their referents and meanings. Moreover, the signs try to break with all meanings and references and to be closed only on interaction with each other. As a result, a real universe of signs appears and this sign-object machine seeks to absorb the «real» world. This is probably because language has always been a means of social control, and since in the era of globalization such exploitation of language has only intensified, now the signs are completely detached from their referents and the «era of simulation and simulacra» arises. The fundamental is discussing the evolution of the sign in its similarity with the evolutionary interpretation of labor. A «free» worker can produce only equivalences and a «free and emancipated sign» can only refer to equivalent values. That is why the philosopher determines the significance of the new European sign in the simulacrum of «nature» (the simulacrum of «nature» is regarded as the Idea of Nature). The problems of natural science and the metaphysics of reality are characteristic features of the entire bourgeoisie since the Renaissance.The principal role in the formation of Baudrillard’s conceptual representations belongs to language. The postmodern overcoming of the subject-object difference is realized by Baudrillard by appealing primarily to the linguistic or «sign» nature of reality. The object is transformed into an object-sign and as such, within the framework of the general theory of sign systems, becomes an encoded fragment whose main characteristic is not simply the stereotyped craving for «difference philosophy» but the subordination of the object system code to its totality. Objects appears from human life, and the life disappears as a subject, turning into a human-object, which like a thing, performing a certain function, appears in inter-human relations. Signed consumption covers the whole life of people, from consumption of things and ending with consumption of the environment of human life, which includes labor, leisure, culture, social sphere, nature. All this enters into human life in the form of consumed signs, «simulacrum», transforming it as a whole into a simulation, in the manipulation of signs. The sign, the «simulacrum,» indirectly helps a person to master reality, but at the same time he destroys the real, replaces it with himself. Therefore, it is impossible to distinguish reality from error, since a significant feature of our culture is that illusion, imitation or simulation is so deeply preserved in our lives that it makes impossible the distinction between the real world and the realm of the imagination. The position of the researcher that in the era of postmodernity the distinctions between true and false, authentic and unauthentic, real and unreal are disappearing, is one of the central in his works and indicates a possible vector of cultural development.В статье проанализирована концепция симулякров Ж. Бодрийяра в контексте становления методологического инструментария исследований современной культуры. Определено, что попытки рассматривать творчество Бодрийяра по определенным стереотипам скрывают тот факт, что этот философ при создании моделей сферы исследований не обращался к наработанным методологическим структурам. Реальное становление понятийного аппарата описания авторских моделей сферы исследований превращает методологический инструментарий в знаки, которые определяют поле исследований Бодрийяра. Как исследователь Бодрийяр всегда находится в творческом движении от одной сферы в другую, от одной книги к другой, от одной концепции к другой, поэтому не строит методологических структур, но все же оставляет методологический след. Эти следы постоянно исчезают и растворяются. Исследователь сохраняет критическое отношение и к самому критическому мышлению, равно как и к мышлению как таковому - этому, по сути, главному инструменту философии. Бодрийяр, по его словам, всеми силами пытался освободиться от любого референционального и финалистского способов мышления, надеясь в полной мере подключиться к игре мышления, которое осознает, что оно мыслится чем-то другим. Для радикального мышления важна некоторая незавершенность, для него значимо, чтобы она никогда не исчезала, и вся работа радикальной мысли имеет целью ее сохранение. Как итог можно констатировать, что в конечном итоге основу всей динамики современной культуры составляет не серийное воспроизведение, а модуляция; не количественные эквивалентности, а оппозиции, способны к распознаванию; не закон эквивалентности, а подмена элементов; в конце концов, не рыночный закон стоимости, а структурный закон ценностей. Бодрийяр стремится показать, что знаки сами производят свои референты и значения. Более того, знаки пытаются порвать со всеми значениями и референциями и замкнуться только на взаимодействии друг с другом. Вследствие этого появляется настоящая вселенная знаков и эта знаково-объектная машина стремится поглотить «настоящий» мир.У статті проаналізована концепція симулякрів Ж. Бодрійяра у контексті становлення методологічного інструментарію досліджень сучасної культури. Визначено, що спроби розглядати творчість Бодрійяра за певними стереотипами приховують той факт, що цей філософ при створенні моделей сфери досліджень не звертався до напрацьованих методологічних структур. Реальне становлення понятійного апарату опису авторських моделей сфери досліджень перетворює методологічний інструментарій на знаки, які окреслюють поле розвідок Бодрійяра. Як дослідник Бодрійяр завжди знаходиться в творчому русі: від однієї сфери до іншої, від однієї книги до іншої, від однієї концепції до іншої, тому не будує методологічних структур, але залишає методологічний слід. Ці сліди постійно зникають і розчиняються. Дослідник зберігає критичне відношення і до самого критичного мислення, рівно як і до мислення як такого – цьому, по суті, головному інструменту філософії. Бодрійяр, за його словами, усіма силами намагався звільнитись від будь-якого референціонального і фіналістського способів міркувань, маючи надію в повній мірі підключитися до гри мислення, яке усвідомлює, що воно міркується чимось іншим. Для радикального мислення важлива деяка незавершеність, для нього значимо, щоб вона ніколи не щезала, і вся робота радикальної думки має метою її збереження. Як підсумок можна констатувати, що в кінцевому результаті основу всієї динаміки сучасної культури складають не серійне відтворення, а модуляція; не кількісні еквівалентності, а опозиції, здатні до розпізнавання; не закон еквівалентностей, а підміна елементів; зрештою, не ринковий закон вартості, а структурний закон цінностей. Бодрійяр прагне показати, що знаки самі виробляють свої референти і значення. Більше того знаки намагаються порвати з усіма значеннями та референціями і замкнутися лише на взаємодії один з одним. Внаслідок цього з’являється справжній всесвіт знаків і ця знаково-об’єктна машина прагне поглинути «справжній» світ

Teacher-Student Relationship and Facebook-Mediated Communication: Student Perceptions

La relación profesor-alumno es crucial para un aprendizaje y una enseñanza exitosos. Actualmente, la comunicación entre alumnos y profesores –factor esencial que facilita estas relaciones– sucede a través de las redes sociales. En la presente investigación examinamos las asociaciones entre la relación alumno-profesor y la comunicación alumno-profesor mediatizada por las redes sociales. La muestra incluyó a alumnos israelíes de educación media y secundaria de 12-19 años de edad (n=667). Se comparó la relación alumno-profesor entre sub-grupos de alumnos de acuerdo al tipo de conexión con sus profesores en Facebook (o la falta de conexión), sus actitudes hacia la prohibición de conexión por Facebook con los profesores, y sus percepciones acerca del uso de Facebook para el aprendizaje. Con respecto a las actitudes de los alumnos en relación a la prohibición de comunicación alumno-profesor vía redes sociales, así como el uso del Facebook para estudiar, encontramos diferencias significativas en tres grupos de alumnos: aquellos que no se interesan por conectarse con sus profesores en Facebook, aquellos que se conectan con sus profesores en Facebook, y aquellos que no están conectados con sus profesores, pero que desean hacerlo. Encontramos asociaciones significativas en la relación alumno-profesor y la comunicación alumno-profesor mediatizada por Facebook. En esta última existe una brecha entre las expectativas del alumno y la experiencia práctica. La clave para cerrar esa brecha se basa en las normas y la implementación efectivaStudent-teacher relationships are vital to successful learning and teaching. Today, communication between students and teachers, a major component through which these relationships are facilitated, is taking place via social networking sites (SNS). In this study, we examined the associations between student-teacher relationship and student-teacher Facebook-mediated communication. The study included Israeli middle- and high-school students, ages 12-19 years old (n=667). Student-teacher relationships were compared between sub-groups of students, based on their type of Facebook connection to their teachers (or the lack of such a connection); their attitudes towards a policy that prohibits Facebook connection with teachers; and their perceptions of using Facebook for learning. Regarding students’ attitudes towards banning student-teacher communication via SNS and towards using Facebook for learning, we found significant differences between three groups of students: those who do not want to connect with their teachers on Facebook, those who are connected with a teacher of theirs on Facebook, and those who are not co4tionship and student-teacher Facebook-mediated communication. We argue that in the case of student-teacher Facebookmediated communication, there is a gap between students’ expectations and in-practice experience. The key to closing this gap lies in both policy and effective implementatio

Методологические черты социокультурного мышления

В статье исследуются процессы современной культуры, связанные с выработкой идей и смыслов, ценностей и идеалов, которые, с одной стороны, обусловливают формы её воплощения, а с другой – определяют вектор возможных трансформаций. Процессы, которые наблюдаются в современном обществе, осознаются как глобализационные по своему характеру. Их внешние и внутренние особенности системно отражены в научных исследованиях. В то же время за их многообразием и динамикой скрывается особая закономерность, которая постигается в контексте цивилизационно-культурных сдвигов. Речь идет об особых образованиях в развитии общества, которые возникли, действовали, а затем переходили из пласта истории в пласт культуры как особые регулятивы человеческой деятельности.  Выделяются исходные схемы и механизмы, которые описывают таким образом культуротворческий процесс. Основные типы культуротворческого процесса задаются особенностями креативной деятельности и уровнем организации сознания, что позволяет выделить деятельный и ментальный аспекты. Деятельный аспект определяет: алгоритмизированная деятельность, творческая деятельность. Ментальный аспект составляет: концентрированное сознание, хаотическое сознание. Комбинация элементов деятельностного и ментального аспектов определяют особенности культуротворческого процесса. В контексте современной культуры основными типами культуротворческого процесса оказывается: систематический, избирательный, инновационный и эвристический. Сущность процесса творчества в этом контексте определяется взаимосвязью элементов (объективной деятельности, эволюционирующей системой ценностей, нового смысла как продукта), которые взаимодействуют в особых формах в ходе реализации замысла (конкретные идеализации, системные реконструкции, конструктивная интуиция)

Трансцендентальна прагматика К. О. Апеля в контексті комунікативних стратегій дослідження культури

The article reviews the main research strategies in the humanitarian field related to the transformation-communicative approach proposed by K. O. Apel. The most important prerequisites of the transcendental-hermeneutic concept of languag eare analyzed and, accordingly, language oriented transformation of transcendental philosophy are reviewed as well. It is revealed that the transcendental-communicative approach makes it possible to establish the interrelation between language and society, science and culture, the formation of an innovative methodological scheme, the heuristic potential of which can be checked in the field of cultural research.The necessity of a transcendental justification of knowledge is manifested in the fact that any attempts to justify a rational or empirical nature will lead to contradictions or to the necessity of introducing dogmatic prerequisites that lead to the postulating of radical solutions in the form of various philosophical constructions. On the other hand, the transcendental justification, implying the a priori knowledge that relied on the subject with his abilities (I. Kant) as a consequence of the paradoxes of self-grounding (J. Habermas) needed a reformulation taking into account all sorts of tendencies associated on the one hand with linguistics, and on the other with sociology. Thus, there arises a new subject field of philosophy, which, in any case, as regards the problem of justification, is defined as the transcendental philosophy of language.K. O. Apel tried to unite the two tendencies, the first one proceeded from M. Heidegger, the second from L. Witgeistein. The movement from discursive self-in-itself reason, to the pragmatics of the life world (Lebenswelt), one way or another, was to correct the metaphysics or overcome it altogether. As a result of the transcendental justification of the language, transcendental pragmatics is born, assuming a communicative community whose members are able to understand and evaluate the argument. The development of society in this way should be determined by the provision of conditions for the establishment of communicative interactions that lead to a convention in which the ultimate goal of coexistence is manifested. From this point appears the stages division of the development of morality into preconventional, conventional and postconventional.Modern concepts of culture, however diverse and fragmentary, nevertheless can not do without taking language into account as one of the most important aspects of its existence, but unconditional recognition language of the source field of research in almost all humanitarian disciplines has led to ignoring or neglecting the concepts associated with a different view of both man and society. Traditional metaphysical questions already seem naive, to speak of today, for example, ontology is seriously possible only in the context of the history of philosophy, although the relevance of the latter is clearly visible in many areas of knowledge.В статье рассматриваются основные стратегии исследований в гуманитарной сфере, связанные с трансформационно-коммуникативным подходом, предложенным К. О. Апелём. Проанализированы важнейшие предпосылки трансцендентально-герменевтического понятия языка и, соответственно, ориентированной на язык трансформации трансцендентальной философии. Выявлено, что трансцендентально-коммуникативный подход дает возможность установить взаимосвязь языка и общества, науки и культуры, становлению инновационной методологической схемы, эвристический потенциал которой можно проверить в поле исследования культуры. Как следствие трансцендентального обоснования языка, К. О. Апель формулирует трансцендентальную прагматику, предполагающую коммуникативное сообщество, члены которого способны понимать и оценивать аргументацию. Развитие общества, таким образом, должно определятся обеспечением условий для установления коммуникативных взаимодействий, которые приводят к конвенциальности, в которой проявляется конечная цель сосуществования. Отсюда разделение этапов развития морали на предконвенциональный, конвенциональный и постконвенциональный. Современные представления о культуре, как бы они не были разнообразны и фрагментарны, все же не могут обойтись без учитывания языка как одного из важнейших аспектов её существования, однако безоговорочное признание за языком исходного поля исследований почти во всех гуманитарных дисциплинах привело к игнорированию или пренебрежению концепций, связанных с иным представлением как о человеке, так и об обществе. Традиционные метафизические вопросы уже кажутся наивными, говорить сегодня, например, об онтологии всерьёз можно лишь в контексте истории философии, хотя актуальность последней явно видна во многих сфера знания.У статті розглядаються основні стратегії досліджень у гуманітарній сфері, пов’язані з трансформаційно-комунікативним підходом запропонованим К. О. Апелем. Проаналізовано найважливіші передумови трансцендентально-герменевтичного поняття мови і, відповідно, орієнтованої на мову трансформації трансцендентальної філософії. Виявлено, що трансцендентально-комунікативний підхід дає можливість встановити взаємозв’язок мови й суспільства, науки й культури, становленню інноваційної методологічної схеми, евристичний потенціал якої можна перевірити в полі дослідження культури. Як наслідок трансцендентального обґрунтування мови, К. О. Апель формулює трансцендентальну прагматику, що припускає комунікативне співтовариство, члени якого здатні розуміти й оцінювати аргументацію. Розвиток суспільства, отже, має визначаться забезпеченням умов для встановлення комунікативних взаємодій, що призводять до конвенціональності, в якій проявляється кінцева мета співіснування. Звідси поділ етапів розвитку моралі на предконвенціональний, конвенціональний і постконвенціональний.Сучасні уявлення про культуру, які б вони не були різноманітні й фрагментарні, все ж не можуть обійтися без урахування мови як одного з найважливіших аспектів її (культури) існування, проте повне визнання за мовою вихідного поля досліджень майже у всіх гуманітарних дисциплінах призвело до ігнорування або нехтування концепцій, пов’язаних із іншим уявленням як про людину, так і про суспільство. Традиційні метафізичні питання вже здаються наївними, говорити сьогодні, наприклад, про онтологію у контексті сучасних досліджень можна хіба що в історії філософії, хоча актуальність останньої наявна в багатьох сферах знання

Класична традиція дослідження культури: історико-морфологічні та концептуально-функціональні стратегії

The article analyzes the possibility of combining the conceptual-functional and historical-genetic approach in the study of culture. The need for such a supplement is manifested, on the one side, in the multidimensionality of the culture itself, the concrete manifestation of which is wholly historical, and another - necessity is determined by the ontological dimension of the essence of culture. Culture is understood as the environment that has arisen as a result of the activity of the person himself, as well as the results of human activities directed at himself and similar to himself and the world as a whole, and thus the concept of culture in this article has a wide, not strictly defined context. ‌In the philosophical and scientific discussion of the XIX century, function, which is performed in our time, culture, history fulfilled, and therefore the questions of the methodology of history largely coincide with the issues of culture. Questions like: What is the purpose of history? What rules the mind (providence) or the case? and others, although they were important for the formation of ideas about culture, for obvious reasons can not be resolved. Meaningful are questions related to specific historical events, questions about the sources of historical knowledge, as well as questions about the methods of research in historical knowledge in general; our rootedness in time also distorts the interpretation of historical events, etc. The questions of historical research and methods of historical cognition are connected with the problem fields of different disciplines, among which the key are actually history in its broad sense, the methodology of historical cognition and finally the ontology of culture. The latter is understood as the doctrine of the objective spirit discovered by Hegel, and supplemented by N. Hartmann. So the historical aspect of culture, which was developed mainly from the first half of the XVIII century. The treatise JB Vico «Foundations of a new science of the common nature of nations» and ended with the historicism of E. Troelch. The historical direction of the study of culture in personalities is as follows: JB Vico, G. Herder, O. Spengler, AD Toynbee. ‌The conceptual aspect of cultural research is mainly due to the recognition of culture as an independent entity with its own laws and principles. Culture in this sense is a beyond individual being, whose reduction to the individual is impossible. A feature of it is the element of freedom, in contrast to nature in which there is a need. This distinction of I. Kant made possible the discovery of the objective spirit of Hegel, which is still significant today. But how does the objective spirit function? Is it possible to describe the diversity of its manifestations in one approach while still preserving the individuality of each? Philosophy of symbolic forms E. Cassirer initiated research on these issues, being also the embodiment of neo-Kantian studies in general. But what is the place of being of the spirit among other kinds of being? How does the subjective spirit refer to the objective? What is the difference between the categories of being of culture and the categories of knowledge of culture? N. Hartmann, relying on the concept of V. Dilthey and M. Scheller, systematically, strictly and fundamentally, clarifies these issues. Thus, supplementing the two approaches of researching culture to formulate research strategies in which already modern research has emerged that have arisen though not continuing the classical traditions formulated in the methodology of history and philosophy of the spirit, then clearly opposing it. In any case, the understanding of contemporary cultural studies, and therefore the development of an adequate understanding of the state of modern culture, is impossible without fixing the main provisions of the historical and conceptual aspects of the classical tradition.В статье проанализирована возможность совмещения концептуально-функционального и историко-генетического подхода в исследовании культуры. Необходимость такого дополнения проявляется с одной стороны в многомерности самой культуры конкретное проявление которой всецело исторично, а з другой – необходимость эта определяется онтологическим измерением сущности культуры. Под культурой понимается среда, которая возникла в результате деятельности самого человека, а также результаты деятельности человека направленные как на самого себя и себе подобным так и на мир в целом, и таким образом понятие культуры в данной статье обладает широким, не строго определенным контекстом. Вопросы исторического исследования и методов исторического познания связаны с проблемными полями разных дисциплин, среди которых ключевыми являются собственно история в ее широком понимании, методология исторического познания и наконец онтология культуры. Последняя понимается как учение об объективном духе, открытом Гегелем, и дополнено Н. Гартманом. Итак, исторический аспект культуры, который разрабатывался главным образом с первой половины XVIII в. трактатом Ж. Б. Вико «Основания новой науки об общей природе наций» и завершился историзмом Э. Трельча. Историческое направление исследования культуры в персоналиях выглядит следующим образом: Ж. Б. Вико, Г. Гердер, О. Шпенглер, А. Д. Тойнби. ‌Концептуальный аспект исследования культуры связан главным образом признанием культуры в качестве самостоятельного образования со своими законами и принципами. Культура в этом смысле - надиндивидуальное бытие, редукция которого к индивидуальному невозможна. Особенностью ее является стихия свободы, в отличие от природы, в которой царит необходимость. Такое различение И. Кантом сделало возможным открытие объективного духа Гегелем, которое является существенным и сегодня. ‌Но как функционирует объективный дух? Можно ли описать многообразие его проявлений в одном подходе при этом сохранив индивидуальность каждого? Философия символических форм Э. Кассирера положила начало исследований данных вопросов, будучи также воплощением неокантианских исследований вообще. Но каково место бытия духа среди других видов бытия? Как относится субъективный дух к объективному? Чем отличаются категории бытия культуры от категорий познания культуры? Н. Гартман, опираясь на концепции В. Дильтея и М. Шеллера, систематически строго и фундаментально проясняет данные вопросы.У статті проаналізовано можливість суміщення концептуально-функціонального та історико-генетичного підходу у дослідженні культури. Необхідність такого доповнення проявляється, з одного боку, в багатовимірності самої культури конкретний прояв якої цілком історичний, а з іншого – ця необхідність визначається онтологічним виміром сутності культури. Під культурою розуміється середовище, яке виникло в результаті діяльності самої людини, а також результати діяльності людини спрямовані як на саму себе і собі подібних, так і на світ в цілому, і таким чином поняття культури в даній статті має широкий, не строго визначений контекст. Питання історико-культурного дослідження і методів історичного пізнання пов’язані з проблемними полями різних дисциплін, серед яких ключовими є власне історія в її широкому розумінні, методологія історико-культурного пізнання і нарешті онтологія культури. Остання розуміється як вчення про об’єктивний дух, відкрите Гегелем і допов­нене М. Гартманом. Отже, історичний аспект культури почався головним чином з трактату Ж. Б. Віко «Основи нової науки про загальну природу націй» і завершився історизмом Е. Трьольча. Історичний напрям дослідження культури в персоналіях виглядає наступним чином: Ж. Б. Віко, Г. Гердер, О. Шпенглер, А. Д. Тойнбі. Концептуальний аспект дослідження культури пов’язаний головним чином визнанням культури як самостійного виміру зі своїми законами і принципами. Культура в цьому сенсі - надіндивідуальне буття, редукція якого до індивідуального неможлива. Особливістю її є стихія свободи, на відміну від природи, в якій панує необхідність. Таке розрізнення І. Кантом уможливило відкриття об’єктивного духу Гегелем, яке є істотним і сьогодні. Але як функціонує об’єктивний дух? Чи можна описати різноманіття його проявів в одному підході при цьому зберігши індивідуальність кожного? Філософія символічних форм Е. Кассірера поклала початок дослідженням даних питань, будучи також втіленням неокантіанських досліджень взагалі. Але яке місце буття духу серед інших видів буття? Як відноситься суб’єктивний дух до об’єктивного? Чим відрізняються категорії буття культури від категорій пізнання культури? М. Гартман, спираючись на концепції В. Дільтея і М. Шеллера, систематично суворо і фундаментально прояснює дані питання

Phenomenon of evolution of culture: metodologo-schemalogical aspect

У сучасних методологічних дослідженнях культури виникли підходи та методи, які потребують систематизації та узагальнення. Така потреба обумовлена тим, що на основі знань, які є результатом використання різних методів, неможливо прийти до єдиного уявлення про культуру, а отже, і спрогнозувати її подальший розвиток. У статті пропонується один із можливих варіантів такої об’єднуючої стратегії і позначається як методологічна схема еволюції культури. Дана методологічна схема враховує два ключові аспекти існування культури, її історичний розвиток та  її ціннісні орієнтири. Головними структурними елементами такої схеми є: змістовний аспект, що визначає сутнісні характеристики на кожному історичному етапі, діяльнісний аспект, що відображає головні тенденції прояву і діяльної реалізації культури, форма усвідомлення, яка може бути виражена через світоглядні орієнтири, культурний імператив, який узагальнює ціннісні орієнтири тієї чи іншої культури. Але сама методологічна схема опирається на вихідні філософські рефлексії, а отже від методологічної ситуації в філософії залежить і можливість розробки стратегії досліджень культури. У цьому плані відмічається трансформація філософії — від філософії до культурософії. У сучасних методологічних дослідженнях культури виникли підходи та методи, які потребують систематизації та узагальнення. Така потреба обумовлена тим, що на основі знань, які є результатом використання різних методів, неможливо прийти до єдиного уявлення про культуру, а отже, і спрогнозувати її подальший розвиток. У статті пропонується один із можливих варіантів такої об’єднуючої стратегії і позначається як методологічна схема еволюції культури. Дана методологічна схема враховує два ключові аспекти існування культури, її історичний розвиток та  її ціннісні орієнтири. Головними структурними елементами такої схеми є: змістовний аспект, що визначає сутнісні характеристики на кожному історичному етапі, діяльнісний аспект, що відображає головні тенденції прояву і діяльної реалізації культури, форма усвідомлення, яка може бути виражена через світоглядні орієнтири, культурний імператив, який узагальнює ціннісні орієнтири тієї чи іншої культури. Але сама методологічна схема опирається на вихідні філософські рефлексії, а отже від методологічної ситуації в філософії залежить і можливість розробки стратегії досліджень культури. У цьому плані відмічається трансформація філософії — від філософії до культурософії. In modern culture appeared methodological research approaches and methods that require systematization and generalization. This need stems from the fact that on the basis of knowledge resulting from the use of different methods, it is impossible to come to a common understanding of the culture, and thus to predict its further development. The article offers one of the possible options for such a unifying strategy and is designated as methodological scheme of culture evolution. This methodological scheme takes two key aspects of existence culture, its historical development and its vectors of values. The main structural elements of such a scheme are: meaningful aspect that determines the intrinsic characteristics of each historical stage, activity aspect that reflects the main tendencies of manifestation and active realization of culture, form of awareness that can be expressed through the attitudinal orientation, cultural imperative, that sum up  the value of culture orientations. But the methodological scheme based on initial philosophical reflection, and thus of the methodological situation in philosophy depends on the possibility of developing a research strategy for culture. The plan marked a transformation of philosophy - the philosophy to culturelosophy

Историко-культурологическая концепция кризиса культуры и современные поиски оснований культуры

Современное состояние культуры определено многообразием факторов, которые возникают в совершенно разных сферах человеческой деятельности, и поэтому совместить их для получения более или менее полной картины тенденций культурного развития практически невозможно. Конечно выявление такого рода тенденций не может служить полноценным источником для формирования концепции современной культуры и поэтому, в силу комплексности содержания и функционирования культуры, сформировать общее о ней представление, а, следовательно, определить сущностные черты её бытия сложно. Такого рода исследования культуры возникают, или становится особенно актуальным лишь в периоды кризиса культуры. Кризис всегда представляется как обесценивание общепринятого, что дает возможность усмотреть или выделить то ценностно-смысловое поле, в котором функционируют общественные отношения. Понятие кризиса содержит элемент упадка, элемент перехода и элемент будущего, как того, что еще не наступило и черты его видятся с трудом. Й. Хейзинга определяет культуру как всегда направленную активность общества. В основе культуры лежат идеалы, поэтому необходимым условием её существования, помимо равновесия духовных и материальных ценностей, является её метафизическая направленность. Но каковы идеалы современной культуры? Эти идеалы концептуально относятся к идее гуманизма, которая возникла, как известно, на рубеже XIV–XV веков, смысл которой сводится к тому, что изначальным и придельным ориентиром, а также исходным источником истины, нравственности, красоты и гармонии признается человек, или по-другому: гуманизм глубоко антиметафизичен. Итак, по всей видимости, кризис современной культуры связан с отсутствием общественных идеалов, что приводит как к упадку индивидуальной культуры личности, падению нравственности у народов, так и к угасанию творческих возможностей культуры вообще. Остаются ценности субъективные, ценности семьи, произвольные ценности разного рода общин и коллективов, которые сами по себе не способны консолидировать социум, дать ему должную основу для развития. Хотя Й. Хейзинга исследовал кризис культуры первой половины XX века, главные выводы его анализа во многом оказываются актуальны и в наши дни

Соціокультурний вимір майбутнього (від людських якостей до соціальної джастифікації)

The global problems of the present, their complex nature, make researchers not only to somehow solve the problems of the present, but also to offer scenarios for the future. The concept of A. Peccei has the peculiarity based on very specific economic problems seen on a global scale, embodied the provisions that indicate the need to include socio-cultural factors to solve problems associated with the problems of an acceptable future. Human qualities determine the events of reality, and therefore the main task is not the optimization of economic relations, but the disclosure in a person of dozing in him abilities and inclinations aimed at the creative transformation of reality. Thus, it is not important to get things and get them, to own them, but who we are and who we can become. The real situation of the present is determined by the gap between knowledge and action, between desire and belief in change and marginality and the escape from reality problems into empty dreams. This is how the need to overcome such gaps has become evident, since the constructive activity of the creative transformation of both social relations and human-nature relations is possible only with the joint concentration of both the intellectual and the creative forces of mankind. Applying the potential of the concept of jastification, it is possible to develop a model on the basis of which the necessary social consensus is possible, since this approach takes into account the diverse cultural intentions of different social groups, focusing on the common goals of mankind. The jastification concept fixes the procedures of justification and justification for ensuring beliefs in communities through argumentation of a special kind. The predominant among them are: the influence of tradition, the factor of mentality, the fusion with the spirit of the people and the like. In fact, the factor of jastification allows us to derive from the reconstruction of the socio-cultural process the elements of randomness; revelation and insight; irrational inclusions. Thus, it should be realized that qualitative changes in the world are possible not through technical and technological resources, but by changing cultural priorities.Глобальные проблемы настоящего, их комплексный характер принуждают исследователей не только каким-то образом решать проблемы настоящего, но и предлагать сценарии будущего. Концепция А. Печчеи обладает той особенностью что, исходя из вполне конкретных проблем экономического характера, увиденных в глобальных масштабах, воплотила в себе положения, которые указывают на необходимость включения социокультурных факторов для решения проблем, связанных с проблемами допустимого будущего. Человеческие качества определяют события реальности, и поэтому главной задачей становится не оптимизация экономических отношений, а раскрытие в человеке дремавших в нем способностей и склонностей, направленных на творческое преобразование действительности. Таким образом, важным становятся не вещи и их получение, владение ими, а то, кто мы и кем можем стать. Реальная же ситуация настоящего определяется разрывом между знанием и действием, между желание и верой в перемены, маргинальностью и уходом от проблем реальности в пустые мечтания. Так обозначилась необходимость преодолеть подобные разрывы, поскольку конструктивная деятельность творческого преобразования как социальных отношений, так и отношений человек-природа возможна лишь при совместной концентрации как интеллектуальных, так и творческих сил человечества. Применяя потенциал понятия джастификации можно выработать модель, на основании которой возможны необходимые социальные консенсусы, поскольку при таком подходе учитываются разнообразные культурные интенции разных социальных групп, фокусируя внимание на общих целях человечества. Таким образом, следует осознать, что качественные изменения в мире возможны не за счет технико-технологических ресурсов, а путем изменения культурных приоритетов.Глобальні проблеми сьогодення, їх комплексний характер примушують дослідників не тільки якимось чином вирішувати їх зараз, а й пропонувати сценарії майбутнього. Концепція А. Печчеї має ту особливість, що виходячи з цілком конкретних проблем економічного характеру, побачених у глобальних масштабах, втілює в собі положення, які вказують на необхідність включення соціокультурних чинників для вирішення проблем, пов’язаних із творенням допустимого майбутнього. Людські якості визначають події реальності, і тому головним завданням стає не оптимізація економічних відносин, а розкриття в людині здібностей і схильностей, спрямованих на творче перетворення дійсності. Таким чином, важливими стають не речі і їх отримання, володіння ними, а те, хто ми і ким можемо стати. Реальна ж ситуація сьогодення визначається розривом між знанням та дією, між бажання і вірою в зміни, маргінальністью та відходом від проблем реальності в порожні мріяння. Так окреслилася необхідність подолати подібні розриви, оскільки конструктивна діяльність творчого перетворення як соціальних відносин, так і відносин людина-природа можлива лише при спільній концентрації як інтелектуальних, так і творчих сил людства. Застосовуючи потенціал поняття джастифікації, можна сформулювати модель, на підставі якої можливі необхідні соціальні консенсуси, оскільки при такому підході враховуються різноманітні культурні інтенції різних соціальних груп, фокусуючи увагу на спільних цілях людства. Таким чином, слід усвідомити, що якісні зміни можливі не за рахунок техніко-технологічних ресурсів, а шляхом зміни культурних пріоритетів