Turkey’s Engagement in Energy Security Cooperation with South Caucasus Countries

У цій статті аналізується співробітництво Туреччини з країнами Південного Кавказу у сфері енергетичної безпеки та розглядаються ключові енергетичні проєкти, які реалізуються в рамках цього. Досліджено геостратегічне положення Туреччини, її роль у транзиті енергоносіїв та пріоритети в енергетичній політиці. Дослідження особливо зосереджено на проектах нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (BTC) і Південного газового коридору (SGC). Реалізація проєкту BTC зміцнила геополітичні позиції Туреччини в регіоні та зміцнила її стратегічне партнерство з Азербайджаном і Грузією. Крім того, цей проект полегшив доступ західних країн до запасів каспійської нафти, тим самим сприяючи енергетичній безпеці Європи. Проєкт «Південний газовий коридор» відіграє вирішальну роль у забезпеченні енергопостачання Туреччини та Європи. Через Трансанатолійський газопровід (TANAP) і Трансадріатичний газопровід (TAP) азербайджанський газ транспортується до Туреччини та Європи. Ця подія є значним кроком у прагненні Туреччини стати «енергетичним центром». У статті також розглядається еволюція енергетичного співробітництва між Туреччиною та Азербайджаном, а також виклики, що виникли, та їх потенційні шляхи вирішення. Крім того, підкреслюється вплив відносин Туреччини з Росією, Іраном і західними країнами на її енергетичну політику. У той же час Туреччина стикається з проблемами в збалансуванні свого енергетичного партнерства з Росією та Іраном, зберігаючи міцні зв’язки із західними союзниками. У цій статті також оцінюються потенційні майбутні перспективи енергетичного співробітництва Туреччини в світлі регіональних політичних зрушень і глобального попиту на енергію. Зрештою, проактивна енергетична дипломатія Туреччини на Південному Кавказі підкреслює її прагнення зміцнити свої позиції як ключового гравця в міжнародній енергетичній безпеці. Підсумовуючи, залучення Туреччини до енергетичної безпеки в регіоні Південного Кавказу має не лише економічне, а й стратегічне значення. Проєкти BTC і SGC сформували енергетичну стратегію Туреччини та зміцнили її позиції як у регіоні, так і на міжнародній арені. Крім того, ці проєкти поглибили співпрацю між Туреччиною, Азербайджаном і Грузією, підвищивши роль Південного Кавказу як життєво важливого енергетичного коридору.This article analyzes Turkey's cooperation with South Caucasus countries in the field of energy security and examines the key energy projects implemented within this framework. Turkey’s geostrategic position, its role in energy transit, and its priorities in energy policy are explored. The study particularly focuses on the Baku-Tbilisi-Ceyhan (BTC) oil pipeline and the Southern Gas Corridor (SGC) projects. The realization of the BTC project has strengthened Turkey's geopolitical position in the region and reinforced its strategic partnership with Azerbaijan and Georgia. Moreover, this project has facilitated Western countries' access to Caspian oil reserves, thereby contributing to Europe’s energy security. The Southern Gas Corridor project plays a crucial role in ensuring energy supply for both Turkey and Europe. Through the Trans-Anatolian Natural Gas Pipeline (TANAP) and the Trans Adriatic Pipeline (TAP), Azerbaijani gas is transported to Turkey and Europe. This development represents a significant step in Turkey’s ambition to become an “Energy Hub”. The article also examines the evolution of energy cooperation between Turkey and Azerbaijan, as well as the challenges encountered and their potential solutions. Additionally, the impact of Turkey’s relations with Russia, Iran, and Western countries on its energy policy is highlighted. At the same time, Turkey faces challenges in balancing its energy partnerships with Russia and Iran while maintaining strong ties with Western allies. This article also assesses the potential future prospects of Turkey’s energy cooperation in light of regional political shifts and global energy demands. Ultimately, Turkey’s proactive energy diplomacy in the South Caucasus underscores its ambition to solidify its position as a key player in international energy security. In conclusion, Turkey’s engagement in energy security in the South Caucasus region holds not only economic but also strategic significance. The BTC and SGC projects have shaped Turkey’s energy strategy and strengthened its position both in the region and on the international stage. Furthermore, these projects have deepened Turkey-Azerbaijan-Georgia cooperation, enhancing the South Caucasus’ role as a vital energy corridor

Ethical Challenges and Prospects for the Philosophy of Artificial Intelligence in the XXI century

трімкий розвиток штучного інтелекту у XXI столітті поставив перед суспільством складні філософські та етичні питання. Технологічний прогрес уже змінює економіку, науку, медицину та соціальні комунікації, проте разом із новими можливостями створює й серйозні суспільні виклики. Зокрема, дискусійними залишаються питання автономності машин, відповідальності за їхні рішення, алгоритмічної упередженості та впливу ШІ на традиційні уявлення про свідомість і моральний вибір, що й зумовили актуальність дослідження.Маємо на меті проаналізувати філософські та етичні аспекти розвитку штучного інтелекту, визначити основні виклики, пов’язані з його впровадженням, а також оцінити перспективи подальшого розвитку ШІ у ХХІ столітті.Результати дослідження показали, що етичні дилеми, пов’язані зі штучним інтелектом, виходять за межі технічних питань і зачіпають фундаментальні аспекти людського існування, що вимагають всебічного осмислення та критичного аналізу. Попри ризики, ШІ має значний потенціал для покращення життя: від автоматизації рутинних процесів до розвитку персоналізованої медицини та боротьби зі змінами клімату. Проте неконтрольоване впровадження технологій може спричинити нові загрози, зокрема втрату контролю над автономними системами, масове безробіття та етичні конфлікти, пов’язані з використанням ШІ у військовій сфері.У висновках підкреслюється, що філософія штучного інтелекту є інструментом для розуміння того, як технології можуть змінити наше суспільство. Вона також формує базові принципи, які мали б регулювати використання ШІ, щоб уникнути етичних і моральних проблем. Виклики, з якими ми стикаємося сьогодні, стосуються не тільки технічних аспектів, але й важливих гуманістичних питань про те, як і з якою метою ми хочемо використовувати ці технології. Водночас важливо пам’ятати, що хоча ШІ і здатен покращити наше життя, однак потребує суворого контролю і розумних обмежень, аби не зашкодити людській гідності, свободі та безпеці.The rapid development of artificial intelligence in the twenty-first century has raised complex philosophical and ethical questions for society. Technological progress is already changing the economy, science, medicine, and social communications, but along with new opportunities, it also creates serious social challenges. In particular, the issues of machine autonomy, responsibility for their decisions, algorithmic bias, and the impact of AI on traditional notions of consciousness and moral choice remain controversial, which is why this study is relevant.We aim to analyze the philosophical and ethical aspects of the development of artificial intelligence, identify the main challenges associated with its implementation, and assess the prospects for further development of AI in the twenty-first century.The study results showed that ethical dilemmas related to artificial intelligence go beyond technical issues and affect fundamental aspects of human existence that require comprehensive understanding and critical analysis. Despite the risks, AI has significant potential to improve lives: from automating routine processes to developing personalized medicine and combating climate change. However, uncontrolled implementation of the technology can lead to new threats, including loss of control over autonomous systems, mass unemployment, and ethical conflicts related to the use of AI in the military.The conclusions emphasize that the philosophy of artificial intelligence is a tool for understanding how technology can change our society. It also forms the basic principles that should govern the use of AI to avoid ethical and moral problems. The challenges we face today relate not only to technical aspects, but also to important humanistic questions about how and for what purpose we want to use these technologies. At the same time, it is important to remember that although AI can improve our lives, it needs strict control and reasonable restrictions to ensure that human dignity, freedom, and security are not compromised

The Place of Technique in the System of Sustainable Development of Modern Society

Актуальність. Пошук критеріїв оцінювання стану глобального суспільства та способів і засобів забезпечення сталого розвитку суспільства. Метою є: вдосконалення уявлень про забезпечення сталості розвитку суспільства як системи.Результати. Сформовано новий науковий напрямок досліджень – філософські основи забезпечення сталого розвитку суспільства. Встановлено, що досягнення сталого розвитку людства у глобальному масштабі нині є «відкрито»- імовірнісним і нежорстко визначеним.Доведено, що оновлення у техніці виступають тригером особливо великих змін у суспільстві. Спільно компоненти технічні інновації зі зміною форми власності на засоби виробництва є відповідно необхідною і достатньою умовою для здійснення макрозсувів в структурі соціуму. Зафіксовано критерії оцінювання стану глобального суспільства, пов'язані із сучасною технікою, – цифрову нерівність та кібербезпеку.Охарактеризовано місце техніки в суспільстві – її амбівалентність і всепронизуваність нею структур, відносин і компонентів суспільства. Показано поліаспектний та той, що історично змінюється, зв'язок суспільства і техніки.Висновки. Виділено закономірності, властиві розгортанню заявленого зв'язку: (1) прискорення темпів технічного прогресу через скорочення часу між відкриттям або винаходом та їх технічним застосуванням; (2) розвиток різних галузей і видів техніки протікає у взаємозв'язку і взаємодії та викликає необхідність підтягування відстаючих галузей до передових. Саме друга закономірність надає збалансованості руху суспільства, працює на сталість його розвитку, результується у прогресі.Relevance. Searching for criteria of estimation the global society state and also methods and means of ensuring the sustainable development of society. The Purpose: Improving ideas about ensuring the sustainability of the development of society as a system.Results. A new scientific direction of research has been formed – the philosophical foundations of ensuring the sustainable development of society. It has been clarified that achieving sustainable development of humanity on a global scale is currently «openly»-probabilistic.It is proven that technical innovations act as a trigger for great social changes. Together, the components technical innovations with a change of form of ownership on the means of production are a necessary and a sufficient condition for macro-shifts in the society’s structure. The criteria of estimation the global society state have been fixed – digital inequality and cybersecurity.The place of technique in society is characterized - its ambivalence and allpenetration in the structures and components of society. The polyaspect and historically changing connection between society and technique is shown.Conclusions. The regularities have been revealed, inherent in the development of the declared connection: (1) acceleration of the rate of technical progress due to the reduction of the time between the discovery or invention and their technical application; (2) the development of various industries and types of technique proceeds in interaction and causes the need to pull lagging industries to the advanced ones. Just the second regularity provides balance to the movement of society, works for the sustainability of its development and results in progress

Технології формування політичного консенсусу: поняття та сутність

The relevance of the study is due to the growing role of technology in the formation of political consensus, which is a key factor in the strategic stability of the state and the effective settlement of political conflicts. The purpose of the study is to understand the technologies of political consensus building in terms of terminology and essence, to reveal their nature and specific features by analyzing the methods, procedures and mechanisms used to reach agreement between political actors. The results of the study are the identification of the process of consensus building as the main task of the political process aimed at the non-violent retention and exercise of power. Deliberative, agonistic, and virtual democracy as different models of consensus building, as well as the role of propaganda technologies in this process are studied. The author analyzes the relationship between political communication, manipulative technologies, and digital tools for constructing social consent. The author concludes that political consensus technologies are tools for regulating power relations aimed at stabilizing the political process and maintaining the legitimacy of government. Depending on the political regime, consensus can be democratic (based on discussions and public involvement) or coercive (through manipulative information influences). The use of digital technologies, social media, and algorithmic public opinion management is changing the traditional mechanisms of consensus building, strengthening the role of the information space in shaping political consent. Political consensus is the basis for the legitimacy of government and the stability of state institutions. In democratic governance, consensus is an indicator of the effectiveness of the political process. In authoritarian regimes, political consensus technologies are used to maintain the status quo. The use of digital technologies in the political process changes the mechanisms for reaching consensus.Актуальність дослідження обумовлена зростаючою роллю технологій у формуванні політичного консенсусу, що є ключовим чинником стратегічної стабільності держави та ефективного врегулювання політичних конфліктів. Метою роботи є осмислити технології формування політичного консенсусу у термінологічному та сутнісному вимірах, розкрити їх природу та осбливості через аналіз методів, процедур та механізмів, що використовуються для досягнення згоди між політичними суб’єктами. Результатами дослідження є ідентифікація процесу формування консенсусу як основного завдання політичного процесу, спрямованого на ненасильницьке утримання та реалізацію влади. Досліджено деліберативну, агоністичну та віртуальну демократію як різні моделі формування консенсусу, а також роль пропагандистських технологій у цьому процесі. Проаналізован взаємозв’язок між політичною комунікацією, маніпулятивними технологіями та цифровими інструментами конструювання суспільної згоди. У висновках автор обґрунтовує, що технології політичного консенсусу є інструментами регулювання владних відносин, які спрямовані на стабілізацію політичного процесу та підтримку легітимності влади. Залежно від політичного режиму консенсус може бути демократичним (на основі дискусій та залучення громадськості) або примусовим (через маніпулятивні інформаційні впливи). Використання цифрових технологій, соціальних мереж та алгоритмічного управління суспільною думкою змінює традиційні механізми досягнення консенсусу, посилюючи роль інформаційного простору у формуванні політичної згоди. Політичний консенсус є основою легітимності влади та стабільності державних інституцій. В умовах демократичного управління консенсус є показником ефективності політичного процесу. В авторитарних режимах технології політичного консенсусу використовуються для підтримки статусу-кво. Використання цифрових технологій у політичному процесі змінює механізми досягнення консенсусу

Інклюзивна освіта в Словаччині: між задекларованими цілями та практикою

Relevance. Inclusion is considered one of the key directions of the modernization of the educational policy of the Slovak Republic and the fulfillment of the state’s international obligations. Inclusive education is enshrined in national legislation and strategic documents, which, in general, correspond to European normative standards. At the same time, there is a noticeable gap between the declared goals and the practical implementation of the inclusive approach, which determines the relevance of research into the problems and challenges in this field.Research results. Based on international comparative reviews and the results of the inspection conducted by the State School Inspectorate for the 2023–2024 academic year, a number of difficulties and barriers to the effective introduction and functioning of inclusive education have been identified. The main barriers include: the persistence of segregation practices in the education system; a shortage of qualified teaching staff and specialists in the field of inclusion; excessive bureaucratization of procedures and the complexity of organizing support measures; infrastructural barriers that limit the accessibility of the educational environment for children with disabilities; insufficient development of inclusive values in society and a limited manifestation of empathy in school collectives, among others.Conclusions. It is concluded that inclusive education in Slovakia is currently at the stage of formal institutionalization: the legal framework and strategic orientations correspond to European standards, yet their practical implementation remains contradictory. The effective advancement of inclusive approaches requires systemic changes in personnel policy, financing, the development of school infrastructure, and the transformation of pedagogical culture. Progress in this direction is not only a condition for ensuring equal opportunities but also an important factor in democratization and the integration of Slovakia into the European educational space.ктуальність. Інклюзія розглядається як один із ключових напрямів модернізації освітньої політики Словацької Республіки та виконання міжнародних зобов’язань держави. Інклюзивна освіта закріплена на рівні національного законодавства та стратегічних документів, що загалом відповідає європейським нормативним стандартам. Водночас спостерігається розрив між задекларованими цілями та практичною реалізацією інклюзивного підходу, що зумовлює актуальність дослідження проблем і викликів у цій сфері.Результати дослідження. На основі міжнародних порівняльних оглядів та результатів перевірки Державної шкільної інспекції за 2023–2024 навчальний рік виокремлено низку труднощів і бар’єрів для ефективного впровадження і функціонування інклюзивної освіти. До основних бар’єрів належать: збереження сегрегаційних практик у системі освіти; нестача кваліфікованих педагогічних кадрів і спеціалістів у сфері інклюзії; надмірна бюрократизація процедур і складність організації підтримувальних заходів; інфраструктурні бар’єри, що обмежують доступність освітнього середовища для дітей з інвалідністю; недостатня сформованість інклюзивних цінностей в суспільстві та обмежений прояв емпатії у шкільних колективах та ін.Висновки. Зроблено висновок, що інклюзивна освіта у Словаччині перебуває на етапі формальної інституціоналізації: нормативно-правова база та стратегічні орієнтири відповідають європейським стандартам, проте їх практичне втілення залишається суперечливим. Ефективне впровадження інклюзивних підходів вимагає системних змін у кадровій політиці, фінансуванні, розвитку шкільної інфраструктури та трансформації педагогічної культури. Просування в цьому напрямі є не лише умовою забезпечення рівних можливостей, а й важливим чинником демократизації та інтеграції Словаччини в європейський освітній простір

Візуальна культура: вивчення, концепти та горизонти досліджень

Introduction. Contemporary society is characterized by visual saturation: images have become the main mediator of cultural, social, and political processes. Visual culture emerged in the second half of the 20th century as an interdisciplinary field, combining art history and iconology, cultural studies, philosophy and poststructuralism, as well as cognitive sciences, including neuroaesthetics. Key concepts – representation, gaze, the visual turn, visualité, spectacle – mark the shift from interpreting the image as a reflection to understanding it as an agent that shapes social relations.Results. The methodological cartography of Visual Studies identifies three research trajectories: the Anglo-American trajectory, focused on representation and the politics of the image; the German Bildwissenschaft, emphasizing the ontology of the image; and the French mediology, analyzing channels of transmission and institutional frameworks. Despite their differences, these approaches form a shared field, capable of explaining both cultural memory processes and the challenges of the digital age.Perspectives. Current challenges are linked to the algorithmization of media and the attention economy, identity representation, transmedia memory, and the need to foster visual literacy. Promising directions include the integration of the humanities and cognitive sciences, the application of neuroaesthetics, the development of an ethical architecture of attention, sustainable forms of visual communication, and creative practices at the intersection of art, design, and technology.Conclusions. Visual culture appears not merely as a collection of images but as a socio-technological system that shapes perception and communication. Its theoretical foundation functions both as an analytical tool and as a prognostic resource, enabling the identification of directions in society’s transformation under the influence of digital media, algorithms, and the global circulation of images.Вступ. Сучасне суспільство характеризується візуальним насиченням: зображення стають основним медіатором культурних, соціальних і політичних процесів. Візуальна культура сформувалася в другій половині XX століття як міждисциплінарне поле, що об'єднує мистецтвознавство та іконологію, культурні дослідження, філософію та постструктуралізм, а також когнітивні науки, включаючи нейроестетику. Ключові концепти – репрезентація, погляд (gaze), візуальний поворот, visualité, спектакль – фіксують перехід від розуміння образу як відображення до трактування його як агента, що формує соціальні відносини. Результати. Методологічна картографія Visual Studies виявляє три дослідницькі траєкторії: англо-американську, зосереджену на репрезентації та політиці образу; німецьку Bildwissenschaft, що акцентує онтологію і філософію образу; і французьку медіологію, що вивчає канали трансляції та інституції. Незважаючи на відмінності, ці підходи формують єдине поле, здатне пояснювати як процеси культурної пам'яті, так і виклики цифрової епохи.Перспективи. Актуальні виклики пов'язані з алгоритмізацією медіа та економікою уваги, репрезентацією ідентичності, трансмедійною пам'яттю, а також необхідністю розвитку візуальної грамотності. Перспективні напрями включають інтеграцію гуманітарних і когнітивних наук, застосування нейроестетики, розробку етичної архітектури уваги, стійкі форми візуальної комунікації і креативні практики на стику мистецтва і технологій.Висновки. Візуальна культура постає як соціально-технологічна система, що визначає сприйняття і комунікацію. Її теоретична база служить аналітичним інструментом і прогностичним ресурсом, дозволяючи виявляти напрямки трансформації суспільства під впливом цифрових медіа і глобальної циркуляції образів

Порівняльний аналіз молодіжної політики в Азербайджані та Туреччині на сучасному етапі: управління та законодавство

Out of the 198 countries in the world, 122 implement independent youth policies, taking into account the demographic characteristics of their populations as well as their political, economic, and social contexts. Considered one of the important directions of social policy, youth policy is aimed at facilitating the integration and social adaptation of young people into society, as well as developing their potential to ensure active participation in the country’s socio-economic and cultural life.Azerbaijan and the Republic of Turkey, allied states with long-standing close friendship and strategic cooperation, have developed and consistently implemented their own distinct youth policy strategies as countries where youth constitute a significant and active segment of the population. In both countries, youth policy is regulated within the framework of national legislation and international commitments and is carried out through collaboration with various state institutions, public organizations, and international partners.This article analyzes the youth policies of Azerbaijan and Turkey from a political science perspective, comparatively examining their administrative structures, legal and regulatory frameworks, and institutional mechanisms. It also examines the activities of the main actors in youth policy, namely state institutions and non-governmental youth organizations. The analysis identifies the similarities and differences in the youth policies of the two countries; while some of these features can be regarded as positive experiences, others require improvement. Furthermore, the article highlights areas where both countries can benefit from each other’s successful experiences and emphasizes the importance of further expanding bilateral cooperation in this field.Із 198 країн світу 122 реалізують незалежну молодіжну політику, враховуючи демографічні характеристики свого населення, а також політичний, економічний та соціальний контекст. Молодіжна політика, яка вважається одним із важливих напрямів соціальної політики, спрямована на інтеграцію та соціальну адаптацію молоді в суспільстві, а також на розвиток їхнього потенціалу з метою забезпечення активної участі в соціально-економічному та культурному житті країни.Азербайджан та Турецька Республіка, союзні держави з багаторічними тісними дружніми та стратегічними відносинами, розробили й послідовно реалізують власні особливі стратегії молодіжної політики як країни, де молодь становить значну й активну частину населення. В обох країнах молодіжна політика регулюється в межах національного законодавства та міжнародних зобов’язань і здійснюється у співпраці з різними державними установами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами.У статті здійснено аналіз молодіжної політики Азербайджану та Туреччини з політичної точки зору, проведено порівняльний розгляд їхніх адміністративних структур, нормативно-правових баз і інституційних механізмів. Окрему увагу приділено діяльності основних акторів молодіжної політики, а саме державних установ і недержавних молодіжних організацій. Аналіз виявляє подібності та відмінності у молодіжній політиці двох країн; деякі з цих характеристик можуть розглядатися як позитивний досвід, інші ж потребують удосконалення. Крім того, у статті підкреслено напрями, де обидві країни можуть скористатися успішним досвідом одна одної, а також наголошено на важливості подальшого розширення двостороннього співробітництва у цій сфері

Dialectic of the Cinematic Image: Philosophical Understanding of Cinema Art

Актуальність. Кінематограф як мистецтво займає центральне місце в сучасній культурі, синтезуючи виражальні засоби різних мистецьких форм і формуючи нові способи естетичного та філософського осмислення реальності. У контексті глобальних трансформацій медіа та культури дослідження кіномистецтва через призму філософської діалектики набуває особливої значущості, оскільки дозволяє розкрити його онтологічну та естетичну специфіку. Отже, філософський аналіз кіно є актуальним для систематизації теоретичних підходів і визначення його місця в гуманітарних студіях. Метою статті є філософське осмислення кіномистецтва як синтетичної форми мистецтва, що діалектично знімає попередні мистецькі форми, формуючи нову естетичну реальність. У дослідженні застосовано гегелівську концепцію Aufhebung для аналізу суперечностей між формою та змістом кінообразу, а також для визначення кіно як універсальної модифікації мистецтва. Результати. Виявлено, що кіномистецтво є кульмінацією діалектичного розвитку мистецтва, адже синтезує елементи архітектури, скульптури, живопису, музики, поезії та театру, трансформуючи їх у нову просторово-часову форму. Встановлено, що кінообраз виступає динамічною взаємодією змісту (символічні наративи, культурні коди) та форми (монтаж, ритміка, композиція кадру), що породжує естетичну напругу та відкриває простір для інтерпретації. З’ясовано, що гегелівське поняття Aufhebung дозволяє інтерпретувати кіно як зняту форму, яка не лише поєднує, а й сублімує попередні мистецтва, створюючи нову онтологічну реальність. Охарактеризовано специфіку кінематографічної умовності, яка відображає символічний, класичний і романтичний етапи мистецтва через великий план, монтаж і ракурс. Оцінено вплив технологічних і світоглядних змін на формування кіно як мистецтва руху, що об’єднує почуттєву даність природи та умоглядну реальність людської свідомості. Висновки. Кіномистецтво постає як філософськи знята форма мистецтва, що поєднує матеріальність, пластичність, динаміку та внутрішність попередніх мистецьких форм, утворюючи нову естетичну істину. Встановлено, що суперечність між формою та змістом кінообразу є джерелом його художньої енергії. Констатовано необхідність метанаративного систематизування кінознавчих досліджень в Україні для подолання фрагментарності гуманітарних студій. Кіно як універсальна модифікація мистецтва відповідає світовідчуттю модерності та постмодерності, відкриваючи нові перспективи для філософського аналізу.Relevance. Cinema as an art form occupies a central place in contemporary culture, synthesizing the expressive means of various artistic forms and shaping new modes of aesthetic and philosophical comprehension of reality. In the context of global transformations in media and culture, the study of cinema through the lens of philosophical dialectics is particularly significant, as it enables the revelation of its ontological and aesthetic specificity. Thus, the philosophical analysis of cinema is relevant for systematizing theoretical approaches and defining its place within the humanities.Objective. The article aims to philosophically conceptualize cinema as a synthetic art form that dialectically sublates (aufhebt) previous artistic forms, thereby forming a new aesthetic reality. The study employs Hegel’s concept of Aufhebung to analyze the contradictions between the form and content of the cinematic image and to define cinema as a universal modification of art. Results. It has been revealed that cinema represents the culmination of the dialectical development of art, as it synthesizes elements of architecture, sculpture, painting, music, poetry, and theater, transforming them into a new spatio-temporal form. It has been established that the cinematic image functions as a dynamic interplay of content (symbolic narratives, cultural codes) and form (montage, rhythm, frame composition), generating aesthetic tension and opening space for interpretation. It has been clarified that Hegel’s notion of Aufhebung allows cinema to be interpreted as a sublated form that not only integrates but also sublimates previous arts, creating a new ontological reality. The specificity of cinematic conventionality has been characterized, reflecting the symbolic, classical, and romantic stages of art through close-ups, montage, and perspective. The influence of technological and worldview changes on the formation of cinema as an art of movement, uniting the sensory givenness of nature and the speculative reality of human consciousness, has been evaluated. Conclusions. Cinema emerges as a philosophically sublated form of art that integrates the materiality, plasticity, dynamics, and inwardness of previous artistic forms, forming a new aesthetic truth. It has been established that the contradiction between the form and content of the cinematic image is the source of its artistic energy. The necessity of metanarrative systematization of film studies in Ukraine to overcome the fragmentation of humanities research has been noted. Cinema, as a universal modification of art, aligns with the worldview of modernity and postmodernity, opening new perspectives for philosophical analysis

Manipulation as a Key Tool of Information Warfare in the Era Of Media And Social Networks

Актуальність. Стаття розглядає актуальну проблематику ведення інформаційних воєн в контексті розвитку ЗМІ та соціальних мереж. Актуальність дослідження зумовлена сучасними викликами в інформаційній безпеці. Інформація стала потужним інструментом впливу, особливо в умовах гібридних конфліктів. Соціальні мережі та онлайн-медіа сприяють маніпуляції свідомістю, поширенню дезінформації та дестабілізації суспільства. Дослідження цієї теми важливе для розробки механізмів протидії, підвищення медіаграмотності та зміцнення інформаційної безпеки держави. Метою дослідження: визначити потенційні можливості та обмеження порівняльного аналізу як методу дослідження інституційних реформ. Результати. Дослідження присвячене аналізу інформаційної війни як інструменту сучасної політики, її впливу на національну безпеку та методів маніпуляції громадською думкою. Розглянуто основні механізми інформаційного впливу, включаючи дезінформацію, гібридні атаки та роль соціальних мереж у формуванні суспільних настроїв. Проаналізовано стратегії протидії маніпуляції та дезінформації, зокрема технологічні рішення, розвиток медіаграмотності та державні заходи інформаційної безпеки. Висновки. Дослідження показало, що інформаційна війна у XXI столітті стала ключовим інструментом впливу на суспільну свідомість, політику та безпеку. Основні загрози включають маніпуляцію, дезінформацію та руйнування культурної ідентичності. Для ефективної протидії необхідний комплексний підхід: аналіз загроз, розвиток медіаграмотності, правове регулювання та технологічні засоби боротьби з фейками. Важливу роль відіграють ЗМІ та соціальні мережі, які можуть як поширювати маніпуляції, так і протидіяти їм. Формування критичного мислення та інформаційної безпеки є ключовими факторами захисту суспільства.Relevance. The article examines the current issues of information warfare in the context of the development of mass media and social networks. The relevance of the study is due to modern challenges in information security. Information has become a powerful tool of influence, especially in the context of hybrid conflicts. Social networks and online media contribute to the manipulation of consciousness, the spread of disinformation and the destabilisation of society. The study of this topic is important for developing countermeasures, increasing media literacy and strengthening the information security of the state. The purpose: was to identify the potential opportunities and limitations of comparative analysis as a method of studying institutional reforms. Results. The study analyses information warfare as an instrument of modern politics, its impact on national security and methods of manipulating public opinion. The main mechanisms of information influence, including disinformation, hybrid attacks and the role of social networks in shaping public opinion are considered. The author analyses strategies for countering manipulation and disinformation, including technological solutions, development of media literacy and state information security measures. Conclusions. The study showed that information warfare in the 21st century has become a key tool for influencing public opinion, politics and security. The main threats include manipulation, disinformation and destruction of cultural identity. Effective counteraction requires a comprehensive approach: threat analysis, media literacy development, legal regulation and technological tools to combat fakes. The media and social networks play an important role, as they can both spread manipulation and counteract it. Fostering critical thinking and information security are key factors in protecting society

Mechanisms for Ensuring Gender Equality: Global and National Dimensions

У наведеному епістемологічному трактаті здійснено ґрунтовний аналіз феномену забезпечення гендерної рівності через призму багатоаспектних механізмів, що охоплюють нормативно-правові, інституційні та социокультурні механізми, які регулюють соціальні, політичні та економічні відносини в умовах глибоких трансформаційних процесів.  Актуальність проблематики визначається нагальною потребою деконструкції усталених патріархальних парадигм й подолання системних структурних нерівностей, що суб’єктивують та ексклюзивують жінок, а також усіх представників маргіналізованих соціальних груп. Своєю чергою, механізми, що забезпечують гендерну паритетність, набувають особливої значущості в умовах глобалізованих соціумів, де прагнення до рівноправності набуває універсальної, але в той же час контекстуально специфічної форми. Мета статті визначити основні механізми забезпечення гендерної рівності та розробити рекомендації щодо їх удосконалення. Результати дослідження вказують на наявність істотного потенціалу в рамках нормативно-правових механізмів, що інтегруються в національні правові системи через концептуалізацію міжнародних конвенцій та регламентів, що спонукають до формалізації гендерної рівності на рівні законодавчої та виконавчої влади. Правові інструменти, хоча й не є універсальним рішенням, сприяють закріпленню принципу гендерної рівності в законодавстві, одночасно створюючи основу для соціальних змін. У зв’язку з цим інституційні механізми, зокрема органи, що займаються координацією гендерної політики, ефективно сприяють інтеграції гендерних стратегій у національні плани розвитку, коригуючи тактику державної політики на всіх її рівнях. Висновки дослідження акцентують увагу на важливості синергії між нормативно-правовими, інституційними та соціокультурними механізмами, що можуть сформувати стійку й адаптивну систему забезпечення гендерної рівності. Необхідність формулювання науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення існуючих механізмів, оптимізації політики та створення інтегрованих платформ для співпраці є критично важливим для майбутнього розвитку цієї важливої соціальної парадигми.In the presented epistemological treatise, a comprehensive analysis of the phenomenon of ensuring gender equality is conducted through the prism of multifaceted mechanisms encompassing normative-legal, institutional, and sociocultural frameworks that regulate social, political, and economic relations under conditions of profound transformational processes.  The relevance of the issue is determined by the urgent need to deconstruct entrenched patriarchal paradigms and overcome systemic structural inequalities that subjectivize and exclude women, as well as all representatives of marginalized social groups. In turn, mechanisms that ensure gender parity acquire particular significance in the context of globalized societies, where the aspiration for equality takes on a universal yet contextually specific form. The purpose of the article is to identify the main mechanisms for ensuring gender equality and develop recommendations for their improvement.  The research results indicate the substantial potential within normative-legal mechanisms integrated into national legal systems through the conceptualization of international conventions and regulations that encourage the formalization of gender equality at the legislative and executive levels. Legal instruments, while not a universal solution, contribute to the entrenchment of the principle of gender equality in legislation, simultaneously creating a foundation for social change. In this regard, institutional mechanisms, particularly agencies coordinating gender policies, effectively promote the integration of gender strategies into national development plans, adjusting state policy tactics at all levels. The conclusions of the study emphasize the importance of synergy between normative-legal, institutional, and sociocultural mechanisms, which can form a sustainable and adaptive system for ensuring gender equality. The formulation of scientifically grounded recommendations for improving existing mechanisms, optimizing policy, and creating integrated platforms for collaboration is critically important for the future development of this vital social paradigm