Predictive value and changes of inducible nitric oxide synthase expression in patients with rectal cancer under the influence of antitumor therapy

The aim of investigation – to establish the features of iNOS expression in the rectum wall under the influence of various neoadjuvant therapy options in patients with rectal cancer (RC) and to find out its predictive significance. Materials and methods. In 88 patients with stage II–III rectal adenocarcinoma we established iNOS expression in the tumor before and after neoadjuvant radiotherapy (NRT), therapeutic pathomorphosis grade and density of immune cell infiltrates. Patients were divided into 3 groups: 1 – patients after the course of NRT on the tumor site; 2 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with drug tegafur; 3 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with tegafur and L-arginine. Results. In the tumors of rectal cancer the level of iNOS expression by 4.5 times exceeded that in the intact rectum wall (P < 0.001), correlated with metastatic lesion of the regional lymph nodes (r = 0.55; P = 0.026) and depended on the type of growth of RC. The level of iNOS expression in the tumor prior to treatment in Group 3 patients, in which the high efficacy of NRT was reported, was 54.61 ± 3.55 versus 35.10 ± 2.28 СU in the rest of the patients (P = 0.01). After NRT, most Groups 1–2 patients reduced the iNOS expression in the RC tissue – on the average to 37.30 ± 4.13 СU, more in the residual parenchyma as compared to the tumor stroma, while Group 1 patients showed the lowest total immunosensitivity intensity of iNOS – 24.34 ± 3.10 CU, and Group 3 patients – the highest – 45.35 ± 5.84 CU. Conclusions. After the use of NRT, iNOS expression in the residual parenchyma of the RC decreased, but in the stroma the marker expression remained unchanged or there was an increase in the marker expression, which was most inherent to therapeutic pathomorphosis grades III–IV. iNOS expression in the RC stroma was highest in patients after NRT with radiomodification using tegafur and L-arginine and positively correlated with the density of immune cell infiltrates in the tumor. Evaluation of the preoperative level of iNOS in patients with RC can serve as a predictive test of advisability of NRT used on the background of radiomodification with L-arginine

European experts consensus: BRCA/homologous recombination deficiency testing in first-line ovarian cancer

Background: Homologous recombination repair (HRR) enables fault-free repair of double-stranded DNA breaks. HRR deficiency is predicted to occur in around half of high-grade serous ovarian carcinomas. Ovarian cancers harbouring HRR deficiency typically exhibit sensitivity to poly-ADP ribose polymerase inhibitors (PARPi). Current guidelines recommend a range of approaches for genetic testing to identify predictors of sensitivity to PARPi in ovarian cancer and to identify genetic predisposition. Design: To establish a European-wide consensus for genetic testing (including the genetic care pathway), decision making and clinical management of patients with recently diagnosed advanced ovarian cancer, and the validity of biomarkers to predict the effectiveness of PARPi in the first-line setting. The collaborative European experts’ consensus group consisted of a steering committee (n = 14) and contributors (n = 84). A (modified) Delphi process was used to establish consensus statements based on a systematic literature search, conducted according to the Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-analyses guidelines. Results: A consensus was reached on 34 statements amongst 98 caregivers (including oncologists, pathologists, clinical geneticists, genetic researchers, and patient advocates). The statements concentrated on (i) the value of testing for BRCA1/2 mutations and HRR deficiency testing, including when and whom to test; (ii) the importance of developing new and better HRR deficiency tests; (iii) the importance of germline non-BRCA HRR and mismatch repair gene mutations for predicting familial risk, but not for predicting sensitivity to PARPi, in the first-line setting; (iv) who should be able to inform patients about genetic testing, and what training and education should these caregivers receive. Conclusion: These consensus recommendations, from a multidisciplinary panel of experts from across Europe, provide clear guidance on the use of BRCA and HRR deficiency testing for recently diagnosed patients with advanced ovarian cancer

Предиктивне значення та зміни експресії індуцибельної синтази оксиду азоту у хворих на рак прямої кишки під впливом протипухлинної терапії

The aim of investigation – to establish the features of iNOS expression in the rectum wall under the influence of various neoadjuvant therapy options in patients with rectal cancer (RC) and to find out its predictive significance.Materials and methods. In 88 patients with stage II–III rectal adenocarcinoma we established iNOS expression in the tumor before and after neoadjuvant radiotherapy (NRT), therapeutic pathomorphosis grade and density of immune cell infiltrates. Patients were divided into 3 groups: 1 – patients after the course of NRT on the tumor site; 2 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with drug tegafur; 3 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with tegafur and L-arginine.Results. In the tumors of rectal cancer the level of iNOS expression by 4.5 times exceeded that in the intact rectum wall (P &lt; 0.001), correlated with metastatic lesion of the regional lymph nodes (r = 0.55; P = 0.026) and depended on the type of growth of RC. The level of iNOS expression in the tumor prior to treatment in Group 3 patients, in which the high efficacy of NRT was reported, was 54.61 ± 3.55 versus 35.10 ± 2.28 СU in the rest of the patients (P = 0.01). After NRT, most Groups 1–2 patients reduced the iNOS expression in the RC tissue – on the average to 37.30 ± 4.13 СU, more in the residual parenchyma as compared to the tumor stroma, while Group 1 patients showed the lowest total immunosensitivity intensity of iNOS – 24.34 ± 3.10 CU, and Group 3 patients – the highest – 45.35  ± 5.84 CU.Conclusions. After the use of NRT, iNOS expression in the residual parenchyma of the RC decreased, but in the stroma the marker expression remained unchanged or there was an increase in the marker expression, which was most inherent to therapeutic pathomorphosis grades III–IV. iNOS expression in the RC stroma was highest in patients after NRT with radiomodification using tegafur and L-arginine and positively correlated with the density of immune cell infiltrates in the tumor. Evaluation of the preoperative level of iNOS in patients with RC can serve as a predictive test of advisability of NRT used on the background of radiomodification with L-arginine. Цель работы – определить особенности изменений экспрессии iNOS в стенке прямой кишки под влиянием применения различных вариантов неоадъювантной терапии у больных раком прямой кишки (РПК) и выяснить ее предиктивное значение.Материалы и методы. У 88 больных с аденокарциномой прямой кишки II–III стадий иммунофлуоресцентно определяли экспрессию iNOS в опухоли до и после неоадъювантной лучевой терапии (НЛТ), степень лечебного патоморфоза и плотность иммуноклеточных инфильтратов. Пациентов поделили на 3 группы: I – больные после курса НЛТ на зону опухоли; II – пациенты, которые получили радиомодификацию НЛТ препаратом тегафура; III – больные, которым провели радиомодификацию НЛТ препаратами тегафура и L-аргинина.Результаты. В опухолях РПК уровень экспрессии iNOS в 4,5 раза превышал таковой в интактной стенке прямой кишки (р &lt; 0,001), коррелировал с метастатическим поражением регионарных лимфоузлов (r = 0,55; р = 0,026) и зависел от типа роста РПК. Уровень экспрессии iNOS в опухоли до лечения у больных III группы, у которых констатирована высокая эффективность НЛТ, составил 54,61 ± 3,55 против 35,10 ± 2,28 у. е. у остальных больных (р = 0,01). После НЛТ у большинства больных I–II групп отмечали снижение экспрессии iNOS в ткани РПК – в среднем до 37,30 ± 4,13 у. е., в большей степени в резидуальной паренхиме по сравнению с стромой опухоли. При этом у больных I группы зарегистрировали наименьшую суммарную интенсивность иммуносигнала iNOS (24,34 ± 3,10 у. е.), а у больных III группы – наивысшую (45,35 ± 5,84 у. е.).Выводы. После применения НЛТ экспрессия iNOS в резидуальной раковой паренхиме РПК снижается, однако в строме остается без изменений или отмечают рост экспрессии маркера, что наиболее характерно для случаев III–IV степени патоморфоза. Экспрессия iNOS в строме РПК самая высокая у больных после НЛТ с применением тегафура и L-аргинина и положительно коррелирует с плотностью иммуноклеточных инфильтратов в опухоли. Определение дооперационного уровня iNOS у больных РПК может служить предиктивным тестом целесообразности применения НЛТ с потенцированием L-аргинином. Мета роботи – визначити особливості змін експресії iNOS у стінці прямої кишки під впливом застосування різних варіантів неоад’ювантної терапії у хворих на рак прямої кишки (РПК), з’ясувати її предиктивне значення.Матеріали та методи. У 88 хворих на аденокарциному прямої кишки ІІ–ІІІ стадій імунофлуоресцентно визначили експресію iNOS у пухлині до та після неоад’ювантної променевої терапії (НПТ), ступінь лікувального патоморфозу та щільність імуноклітинних інфільтратів. Пацієнтів поділили на 3 групи: І – хворі після курсу НПТ на ділянку пухлини; ІІ – пацієнти, яким виконали радіомодифікацію НПТ препаратом тегафуру; ІІІ – хворі, які отримали радіомодифікацію НПТ препаратами тегафуру та L-аргініну.Результати. У пухлинах РПК рівень експресії iNOS в 4,5 раза перевищував таку в інтактній стінці прямої кишки (р &lt; 0,001), корелював з метастатичним ураженням реґіонарних лімфовузлів (r = 0,55; р = 0,023) і залежав від типу росту РПК. Рівень експресії iNOS у пухлині до лікування у хворих ІІІ групи, в яких констатована висока ефективність НПТ, становив 54,61 ± 3,55 проти 35,10 ± 2,28 ум. од. у решти хворих (р = 0,01). Після НПТ у більшості хворих І–ІІ груп визначили зниження експресії iNOS у тканині РПК у середньому до 37,30 ± 4,13 ум. од., більше в резидуальній паренхімі порівняно зі стромою пухлини. У хворих І групи зареєстрували найменшу сумарну інтенсивність імуносигналу iNOS (24,34 ± 3,10 ум. од.), а у хворих ІІІ групи – найвищу (45,35 ± 5,84 ум. од.).Висновки. Після застосування НПТ експресія iNOS у резидуальній раковій паренхімі РПК знижується, але у стромі залишається без змін чи спостерігається зростання експресії маркера, яке є найбільш характерним для ІІІ–IV ступенів патоморфозу. Експресія iNOS у стромі РПК найвища у хворих після НПТ із радіомодифікацією тегафуром, L-аргініном і позитивно корелює зі щільністю імуноклітинних інфільтратів у пухлині. Визначення доопераційного рівня iNOS у хворих на РПК може бути предиктивним тестом доцільності застосування НПТ із потенціюванням L-аргініном.

Особливості включеності вищої школи Укріїни до системи електронного навчання

Стаття присвячена визначенню стану та особливостей включеності вищої школи України до системи електронної освіти на основі діагностики процесу впровадження у вищі навчальні заклади України технологій електронного навчання, що особливо актуалізовано в умовах інформатизації й дигіталізації навчального процесу та посилення напрямів інтеграції у міжнародний освітній простір. Розроблено та описано методику соціологічного дослідження, що дозволило провести типологізацію 361 діючих вишів України за рівнем впровадження електронного навчання в освітній процес. Також проведено регіональний розподіл вищих навчальних закладів України, завдяки чому виділено вузівські центри та проаналізовано їхню специфіку щодо рівнів впровадження електронного навчання. За результатами дослідження порівняно ступінь включеності до електронного навчання ВНЗ різних форм власності й напрямів підготовки, що продемонструвало специфіку застосування електронного навчання і те, що система вищої освіти України знаходиться на етапі усвідомлення необхідності модернізації освітнього процесу за допомогою впровадження та використання технологій електронного навчання, але більшою мірою є лише фрагментарно включеною до електронного навчання

Особливості включеності вищої школи Укріїни до системи електронного навчання

Стаття присвячена визначенню стану та особливостей включеності вищої школи України до системи електронної освіти на основі діагностики процесу впровадження у вищі навчальні заклади України технологій електронного навчання, що особливо актуалізовано в умовах інформатизації й дигіталізації навчального процесу та посилення напрямів інтеграції у міжнародний освітній простір. Розроблено та описано методику соціологічного дослідження, що дозволило провести типологізацію 361 діючих вишів України за рівнем впровадження електронного навчання в освітній процес. Також проведено регіональний розподіл вищих навчальних закладів України, завдяки чому виділено вузівські центри та проаналізовано їхню специфіку щодо рівнів впровадження електронного навчання. За результатами дослідження порівняно ступінь включеності до електронного навчання ВНЗ різних форм власності й напрямів підготовки, що продемонструвало специфіку застосування електронного навчання і те, що система вищої освіти України знаходиться на етапі усвідомлення необхідності модернізації освітнього процесу за допомогою впровадження та використання технологій електронного навчання, але більшою мірою є лише фрагментарно включеною до електронного навчання

Pedagogical communication as a factor of interaction between a teacher and a student at the department of oncology, Ivano-Frankivsk national medical university

статті аналізуються особливості та функції педагогічного спілкування, висвітлюються проблеми соціально-психологічної взаємодії між викладачем та студентами, розглядається специфіка етикету як основного чинника педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача зі студентами на занятті і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату; В статье анализируются особенности и функции педагогического общения, освещаются проблемы социально-психологического взаимодействия между преподавателем и студентами, рассматривается специфика этикета как основного фактора педагогического общения. Педагогическое общение – это профессиональное общение преподавателя со студентами на занятии и вне его, направленное на создание благоприятного психологического климата; The peculiarities and functions of pedagogical communication are analyzed in this article, the problems of socio-psychological interaction between a teacher rand students are lightened, and the characteristic of verbal portrait of a teacher is given. Besides, the specific of etiquette as the main agent of pedagogical communication is surveyed. Pedagogical communication is the professional communication of pedagogue with all the participants of educational and upbringing process which is directed on the creation of optimal conditions for the achievement of aim and tasks of upbringing and training. Pedagogical communication – a system of sociopsychological interaction between the teacher and the student, aimed at creating optimal socio-psychological conditions for joint activities. It provides the transfer through the teacher to students of human culture, assists in the learning of knowledge, promotes the formation of value orientations in the exchange of ideas. In contrast, unprofessional pedagogical communication generates fear, uncertainty, reduces performance, disturbs the speech dynamics, unwillingness to think and act independently, alienation, a stable negative attitude towards the teacher, learning. That’s why constant interaction of a teacher and students is one of the important aspects of life in higher educational institution. Personal growing, spiritual and creative enrichment of both sides which are the important elements of heredity of generations takes place in the process of this interaction. In frames of this process the main role belongs to the teacher, whose functions have specific qualities and features and personal psychological characteristics are able to influence as on the educational and upbringing process in general, as on the personal development of every student. Pedagogical communication as a personal and ethic phenomena demands from the teacher special preparation not only concerning the technology of interaction, but moral experience, pedagogical wisdom in organization of interrelations with students, parents, colleagues in different spheres of educational and upbringing process too. Besides, professional pedagogical communication supposes its high culture, which proves the ability of pedagogue to realize his skills in communication with other people, ability to perceive, to understand, to gain and to pass the content of the thoughts, feelings and desires in the process of education and upbringing. Professional peculiarities of verbal activity of a teacher are in its organizing independence from the conditions of pedagogical communication, in selecting of verbal measures according to the necessities and tasks of interaction of a teacher with students and their behaviour. Pedagogical communication helps a teacher to organize interaction during classes. Not limiting only by the informational function, it creates conditions for exchanging by attitudes and troubles, it helps the assertion of students in the group and provides cooperation in auditory. The pedagogical effectiveness of the teacher’s speech depends on the level of language fluency, the correct choice of language means, and the culture of language. Its important characteristics are content, logic, accuracy, clarity, conciseness, simplicity and emotional expressiveness, imagery, color fulness of speech. So, due to the effective pedagogical communication the favourable atmosphere for positive changes of a personality of a teacher, for the development of personality of a student and gaining knowledge and skills necessary for future specialists are created. Consequently, the culture of pedagogical communication is primarily the general norms of communication, which are determined by the nature of the social system and are based on the achievements of the past and modern

Pembrolizumab plus Axitinib versus Sunitinib for Advanced Renal-Cell Carcinoma

BACKGROUND The combination of pembrolizumab and axitinib showed antitumor activity in a phase 1b trial involving patients with previously untreated advanced renal-cell carcinoma. Whether pembrolizumab plus axitinib would result in better outcomes than sunitinib in such patients was unclear. METHODS In an open-label, phase 3 trial, we randomly assigned 861 patients with previously untreated advanced clear-cell renal-cell carcinoma to receive pembrolizumab (200 mg) intravenously once every 3 weeks plus axitinib (5 mg) orally twice daily (432 patients) or sunitinib (50 mg) orally once daily for the first 4 weeks of each 6-week cycle (429 patients). The primary end points were overall survival and progression-free survival in the intention-to-treat population. The key secondary end point was the objective response rate. All reported results are from the protocol-specified first interim analysis. RESULTS After a median follow-up of 12.8 months, the estimated percentage of patients who were alive at 12 months was 89.9% in the pembrolizumab–axitinib group and 78.3% in the sunitinib group (hazard ratio for death, 0.53; 95% confidence interval [CI], 0.38 to 0.74; P<0.0001). Median progression-free survival was 15.1 months in the pembrolizumab–axitinib group and 11.1 months in the sunitinib group (hazard ratio for disease progression or death, 0.69; 95% CI, 0.57 to 0.84; P<0.001). The objective response rate was 59.3% (95% CI, 54.5 to 63.9) in the pembrolizumab–axitinib group and 35.7% (95% CI, 31.1 to 40.4) in the sunitinib group (P<0.001). The benefit of pembrolizumab plus axitinib was observed across the International Metastatic Renal Cell Carcinoma Database Consortium risk groups (i.e., favorable, intermediate, and poor risk) and regardless of programmed death ligand 1 expression. Grade 3 or higher adverse events of any cause occurred in 75.8% of patients in the pembrolizumab–axitinib group and in 70.6% in the sunitinib group. CONCLUSIONS Among patients with previously untreated advanced renal-cell carcinoma, treatment with pembrolizumab plus axitinib resulted in significantly longer overall survival and progression-free survival, as well as a higher objective response rate, than treatment with sunitinib. (Funded by Merck Sharp & Dohme; KEYNOTE-426 ClinicalTrials.gov number, NCT02853331.