Hyperostosis Frontalis Interna on the Skeletal Remains of the Sarmatians of the Lower Volga and the Lower Don (to the Question of Causes of the Endocrine Disorders in the Early Iron Age)

Introduction. The field of paleopathology, which studies the diseases of ancient people, makes important contribution to the reconstruction of the lifestyle and history of the Sarmatian nomads. When examining human bone remains, such a pathological condition as the hyperostosis frontalis interna (HFI) is sometimes revealed on the frontal bone from the endocranium. Today, most physisians and paleopathologists believe that this condition is the result of the Morgagni-Stewart-Morel syndrome, which stimulates the development of endocrine disorders in the human body. Methods and materials. The research material is represented with the skulls of Sarmatian nomads from the burial grounds of the Lower Volga and the Lower Don. A total of 465 craniums have been examined. The degree of frontal hyperostosis development has been assessed by the method of I. Hershkovitz, et al. Analysis. As a result of the analysis of bone material, 35 cases of the HFI have been recorded on the Sarmatian skulls. Genetic predisposition, specific lifestyle (nomadism), unhealthy and unsystematic diet (high content of proteins and fats, periods of hunger alternated with overeating periods), psycho-emotional disorders typical of the nomads of the early Iron Age were, most likely, the determining factors stimulating the development of endocrine disorders markers. Results. We’ve come to the conclusion that, as opposed to the modern character of the disease spreading, which is more typical for women aged 45-60, this deviation in Sarmatians is more common in men. The analysis of written, ethnographical and archaeological sources, the study of medical and paleopathological literature allows assuming that the HFI in the Sarmatians of the Lower Volga and the Lower Don could develop as a result of the abovementioned factors. E. V. Pererva has carried out the the paleopathological study of materials and the comparison of the obtained results with domestic and foreign works in the field of medicine and anthropology. V. I. Moiseev has interpreted the obtained results in the context of written and archaeological sources

Retroperitoneal paraganglioma

Retroperitoneal paragangliom

Slowing of motor-evacuation function of the stomach after pancreatoduodenal resection: a modern approach to the problem

Slowing of motor-evacuation function of the stomach after pancreatoduodenal resection: a modern approach to the proble

Саркопенія як фактор прогнозування розвитку післяопераційних ускладнень у хворих з аденокарциномою підшлункової залози

Мета. Визначення впливу саркопенії на виникнення ускладнень після резекційних оперативних втручань на підшлунковій залозі (ПЗ) з приводу її злоякісних пухлин. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 87 пацієнтів, яким були виконані радикальні оперативні втручання. За допомогою передопераційної комп’ютерної томографії (КТ) розраховували в одиницях Хаунсфільда (од. Х.) середнє значення щільності (Hounsfield Unit Average Calculation - HUAC) та сумарний індекс (Total Psoas Index - TPI) великого поперекового м’яза на рівні ІІІ поперекового хребця. Результати. У 35 (40,2%) пацієнтів виявили саркопенію, застосовуючи показник HUAC. Післяопераційні ускладнення виникли у 21 (60%) хворого з саркопенією, померли 2 (5,7%) хворих. Післяопераційні ускладнення виникли у 16 (30,8%) хворих без саркопенії, помер 1 (1,9%) хворий. Застосовуючи показник TPI, саркопенію діагностували у 38 (43,7%) хворих, із них ускладнення виникли у 21 (55,3%), померли 2 (5,3%). Ускладнення виникли у 16 (32,6%) хворих без саркопенії, помер 1 (2,0%) хворий. Висновки. Саркопенія достовірно впливає на частоту післяопераційних ускладнень, її виявлення може бути використано для покращення відбору пацієнтів перед виконанням резекції ПЗ з приводу її злоякісних новоутворень

Хірургічне лікуваннях хворих із місцеворозповсюдженими пухлинами підшлункової залози

The aim of the work: to evaluate the outcome of extended pancreatectomy in treatment of patients with locally advanced pancreatic cancer. Materials and Methods. In the period 2010–2018 we performed 618 resections in patients with pancreatic adenocarcinoma: distal pancreatectomy – in 139 (22.5 %), pancreaticoduodenectomy – in 462 (74.8 %) and total pancreatectomy – in 17 (2.7%) patients. Among patients there were 262 (42.4 %) women and 356 (57.6 %) men. Average age was (55.9±9.4) (from 27 to 87). Extended pancreatectomy was performed in 142 (23.0 %) patients: extended pancreaticoduodenectomy – in 79 (55.6 %), extended distal resections – in 52 (36.6 %), extended pancreatectomy – in 11 (7.8 %). Extended resections with resections of vein were performed in 91 (14.7 %) patients, with arterial resections – in 14 (2.3 %) patients. Results and Discussion. Postoperative complications occurred in 182 patients (38.2 %) in the standard resection group and in 63 (44.3 %) in the group with extended resections (χ2 = 1.26 p=0.26), without significant difference. Mortality was 2.4 %, 15 patients died: 6 (4.2 %) – after extended resections and 9 (1.9 %) – after standard pancreatectomy (χ2 = 1.3, p=0.25). Median survival and 5-year overall survival rate were reduced in patients having extended pancreatectomy compared with those undergoing a standard resection (15 months, 18 % and 25 months, 33 %; χ2= 2.83, p= 0.09, p>0,05, χ2 = 0.16, p=0,69). The present results suggest that morbidity, mortality, long term results after EP are comparable with standard pancreatectomy. Extended resections are possible and can increase the number of radically operated patients.Цель работы: оценить результаты выполнения расширенных резекций поджелудочной железы в лечении больных с местнораспространенной аденокарциномой поджелудочной железы. Материалы и методы. За период 2010–2018 гг. мы выполнили 618 радикальных резекций поджелудочной железы у пациентов с аденокарциномой поджелудочной железы. Среди больных мужчин было 356 (57,6 %), женщин – 262 (42,4 %), средний возраст составил 55.9±9.4 (от 27 до 87 лет). Дистальная резекция поджелудочной железы выполнена у 139 (22,5 %) больных, панкреатодуоденальная резекция – у 462 (74,8 %), тотальная панкреатэктомия – у 17 (2,7 %) больных. Расширенные резекции поджелудочной железы выполнены у 142 (23,0 %) больных: расширенные панкреатодуоденальные резекции – у 79 (55,6 %), расширенные дистальные резекции – у 52 (36,6 %), расширенные панкреатэктомии – у 11 (7,8 %). Расширенные резекции поджелудочной железы с резекцией венозних сосудов выполнены у 91 (14,7 %) больного, с резекцией артерий – у 14 (2,3 %) больных. Результаты исследований и их обсуждение. Осложнения наблюдались у 182 (38,2 %) больных при стандартных резекциях и у 63 (44,3 %) больных в группе с расширенными резекциями (χ2=1,26 p=0,26), достоверной разницы не было. Летальность составила 2,4 %, умерло 15 больных: 6 (4,2 %) – после расширенных резекций и 9 (1,9 %) – после стандартных резекций поджелудочной железы (χ2 = 1,3, p=0,25). Медиана выживаемости и 5-летняя общая выживаемость были недостоверно ниже у пациентов после расширенных панкреатодуоденальных резекций, чем после стандартных (15 месяцев и 18 % и 25 месяцев и 33 %, соответственно, χ2= 2,83, p= 0,09, p>0,05, χ2 = 0,16, p=0,69)). Летальность, уровень послеоперационных ослонений, отдаленные результаты лечения после расширенных резекций поджелудочной железы сопоставимы со стандартными резекциями. Расширенные резекции являются возможными и их выполнение может увеличить количество радикально прооперированных больных.Мета роботи: оцінити результати виконання розширених резекцій підшлункової залози у лікуванні хворих з місцеворозповсюдженою аденокарциномою підшлункової залози. Матеріали і методи. За період 2010–2018 рр. виконано 618 радикальних резекцій підшлункової залози у пацієнтів з аденокарциномою підшлункової залози. Серед хворих чоловіків було 356 (57,6 %), жінок – 262 (42,4 %), середній вік склав 55,9±9,4 (від 27 до 87 років). Дистальну резекцію підшлункової залози виконано у 139 (22,5 %) хворих, панкреатодуоденальну резекцію – у 462 (74,8 %), тотальну панкреатектомія – у 17 (2,7 %) хворих. Розширені резекції підшлункової залози виконано у 142 (23,0 %) хворих: розширені панкреатодуоденальні резекції – у 79 (55,6 %), розширені дистальні резекції – у 52 (36,6 %), розширені панкреатектомії – у 11 (7,8 %). Розширені резекції підшлункової залози з резекцією венозних судин виконано у 91 (14,7 %) хворого, з резекцією артерій – у 14 (2,3 %) хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Ускладнення спостерігались у 182 пацієнтів (38,2 %) при стандартних резекціях та у 63 (44,3 %) хворих у групі з розширеними резекціями (χ2=1,26 p=0,26), достовірної різниці не було. Летальність склала 2,4 %, померло 15 пацієнтів: 6 (4,2 %) – після розширених резекцій та 9 (1,9 %) – після стандартних резекцій підшлункової залози достовірної різниці в рівні летальності не було (χ2 = 1,3, p=0,25). Медіана виживаності та 5-річна загальна виживаність були недостовірно нижче у пацієнтів після розширених панкреатодуоденальних резекцій, ніж після стандартних (15 місяців і 18 % та 25 місяців і 27 % відповідно (χ2= 2,83, p= 0,09, p>0,05, χ2 = 0,16, p=0,69)). Медіана виживаності була також недостовірно нижче у пацієнтів після розширених дистальних резекцій ПЗ, ніж після стандартних (30 місяців та 32 місяці, відповідно, χ2= 0,008, p= 0,9, p>0,05). Летальність, рівень післяопераційних ускладнень, віддалені результати лікування після розширених резекцій ПЗ зіставні із стандартними резекціями. Розширені резекції є можливими, і їх виконання може збільшити кількість радикально прооперованих хворих

ДІАГНОСТИКА ТА ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ПУХЛИН ЛІВОГО АНАТОМІЧНОГО СЕГМЕНТА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Проаналізовані результати діагностики й хірургічного лікування 231 хворого з приводу пухлинного ураження лівого анатомічного сегмента підшлункової залози (ПЗ) в період з 2009 по 2014 р. Відзначені особливості клінічного перебігу пухлинних утворень цієї локалізації, можливості різних методів інструментального дослідження в їх діагностиці та диференційній діагностиці. Розроблений ефективний діагностично-лікувальний алгоритм, визначені діагностичні можливості існуючих та нових інструментальних методів дослідження. Обгрунтовані показання, наведені методики, впроваджені в практику, оцінені результати застосування резекційних втручань на лівому анатомічному сегменті ПЗ, в тому числі з використанням лапароскопічного доступу

Хориоидальные каверны при глаукоме (клинический случай)

The article describes a clinical case of the formation of a choroidal cavern (CC) in a patient with glaucoma. CC are associated with degenerative diseases of the retina, which is likely associated with dysfunction of the choriocapillaries and impaired retinal supply. Most often, СС are the outcome of pachychoroidal conditions and age-related macular degeneration. Patient D., 63 years old, with previously diagnosed primary open-angled glaucoma in the right eye, complained of a gradual decrease in visual acuity in that eye for several years. According to the examination, the cause of vision acuity decrease was determined as partial atrophy of the retinal layers associated with CC in the superior nasal part of the perifovea and fovea. Presumably, based on signs of a pachychoroidal state in both eyes of the patient, the formed CC is the outcome of chronic central serous chorioretinopathy: focal thickening of the choroid, vasodilatation of the Haller's layer, thinning of the choriocapillaris layer, the presence of pachychoroidal pigment epitheliopathy in the left eye. CC is the marker of choriocapillary blood flow deficiency, which is an unfavorable prognostic factor for the development of glaucoma — proved by glaucoma optic neuropathy being more advanced in the eye with CC compared to the contralateral eye.Публикация описывает клинический случай формирования хориоидальной каверны (ХК) у пациента с глаукомой. ХК ассоциированы с дистрофическими заболеваниями сетчатки, что, по всей вероятности, связано с дисфункцией хориокапилляров и нарушением трофики сетчатки. Чаще всего ХК являются исходом пахихориоидальных состояний и возрастной макулярной дегенерации. Пациент Д., 63 года, обратился с жалобами на постепенное снижение остроты зрения правого глаза в течение нескольких лет, из анамнеза было известно о наличии глаукомы правого глаза. По данным обследования было установлено, что причиной снижения зрения явилась частичная атрофия наружных слоев сетчатки, ассоциированная с ХК, локализованной в верхне-назальном секторе перифовеа и в фовеа. Предположительно, сформированная ХК явилась исходом хронической центральной серозной хориоретинопатии, так как имелись признаки пахихориодального состояния в обоих глазах пациента: неравномерное утолщение хориоидеи, расширение сосудов слоя Галлера, истончение слоя хориокапилляров, наличие пахихориоидальной пигментной эпителиопатии в левом глазу. В нем также была выявлена глаукома. Дефицит хорикапиллярного кровотока, маркером которого явилась ХК, был расценен как неблагоприятный прогностический фактор развития глаукомы у данного пациента, что подтверждалось более выраженным глаукомным процессом именно в глазу с ХК по сравнению с парным глазом

Serous cystic neoplasm of the pancreas: A multinational study of 2622 patients under the auspices of the International Association of Pancreatology and European Pancreatic Club (European Study Group on Cystic Tumors of the Pancreas)

OBJECTIVES: Serous cystic neoplasm (SCN) is a cystic neoplasm of the pancreas whose natural history is poorly known. The purpose of the study was to attempt to describe the natural history of SCN, including the specific mortality. DESIGN: Retrospective multinational study including SCN diagnosed between 1990 and 2014. RESULTS: 2622 patients were included. Seventy-four per cent were women, and median age at diagnosis was 58\u2005years (16-99). Patients presented with non-specific abdominal pain (27%), pancreaticobiliary symptoms (9%), diabetes mellitus (5%), other symptoms (4%) and/or were asymptomatic (61%). Fifty-two per cent of patients were operated on during the first year after diagnosis (median size: 40\u2005mm (2-200)), 9% had resection beyond 1\u2005year of follow-up (3\u2005years (1-20), size at diagnosis: 25\u2005mm (4-140)) and 39% had no surgery (3.6\u2005years (1-23), 25.5\u2005mm (1-200)). Surgical indications were (not exclusive) uncertain diagnosis (60%), symptoms (23%), size increase (12%), large size (6%) and adjacent organ compression (5%). In patients followed beyond 1\u2005year (n=1271), size increased in 37% (growth rate: 4\u2005mm/year), was stable in 57% and decreased in 6%. Three serous cystadenocarcinomas were recorded. Postoperative mortality was 0.6% (n=10), and SCN's related mortality was 0.1% (n=1). CONCLUSIONS: After a 3-year follow-up, clinical relevant symptoms occurred in a very small proportion of patients and size slowly increased in less than half. Surgical treatment should be proposed only for diagnosis remaining uncertain after complete workup, significant and related symptoms or exceptionally when exists concern with malignancy. This study supports an initial conservative management in the majority of patients with SCN

Effect of SGLT2 inhibitors on stroke and atrial fibrillation in diabetic kidney disease: Results from the CREDENCE trial and meta-analysis

BACKGROUND AND PURPOSE: Chronic kidney disease with reduced estimated glomerular filtration rate or elevated albuminuria increases risk for ischemic and hemorrhagic stroke. This study assessed the effects of sodium glucose cotransporter 2 inhibitors (SGLT2i) on stroke and atrial fibrillation/flutter (AF/AFL) from CREDENCE (Canagliflozin and Renal Events in Diabetes With Established Nephropathy Clinical Evaluation) and a meta-Analysis of large cardiovascular outcome trials (CVOTs) of SGLT2i in type 2 diabetes mellitus. METHODS: CREDENCE randomized 4401 participants with type 2 diabetes mellitus and chronic kidney disease to canagliflozin or placebo. Post hoc, we estimated effects on fatal or nonfatal stroke, stroke subtypes, and intermediate markers of stroke risk including AF/AFL. Stroke and AF/AFL data from 3 other completed large CVOTs and CREDENCE were pooled using random-effects meta-Analysis. RESULTS: In CREDENCE, 142 participants experienced a stroke during follow-up (10.9/1000 patient-years with canagliflozin, 14.2/1000 patient-years with placebo; hazard ratio [HR], 0.77 [95% CI, 0.55-1.08]). Effects by stroke subtypes were: ischemic (HR, 0.88 [95% CI, 0.61-1.28]; n=111), hemorrhagic (HR, 0.50 [95% CI, 0.19-1.32]; n=18), and undetermined (HR, 0.54 [95% CI, 0.20-1.46]; n=17). There was no clear effect on AF/AFL (HR, 0.76 [95% CI, 0.53-1.10]; n=115). The overall effects in the 4 CVOTs combined were: Total stroke (HRpooled, 0.96 [95% CI, 0.82-1.12]), ischemic stroke (HRpooled, 1.01 [95% CI, 0.89-1.14]), hemorrhagic stroke (HRpooled, 0.50 [95% CI, 0.30-0.83]), undetermined stroke (HRpooled, 0.86 [95% CI, 0.49-1.51]), and AF/AFL (HRpooled, 0.81 [95% CI, 0.71-0.93]). There was evidence that SGLT2i effects on total stroke varied by baseline estimated glomerular filtration rate (P=0.01), with protection in the lowest estimated glomerular filtration rate (45 mL/min/1.73 m2]) subgroup (HRpooled, 0.50 [95% CI, 0.31-0.79]). CONCLUSIONS: Although we found no clear effect of SGLT2i on total stroke in CREDENCE or across trials combined, there was some evidence of benefit in preventing hemorrhagic stroke and AF/AFL, as well as total stroke for those with lowest estimated glomerular filtration rate. Future research should focus on confirming these data and exploring potential mechanisms