Хірургічне лікування діастазу прямих м’язів живота та гриж на його тлі

The aim of the work: to assess the effectiveness of different techniques of rectus abdominis (RA) diastasis (D) surgical correction as to the point of aim attainment and patient’s satisfaction. Materials and Methods. 92 patients were operated on, 49 men and 43 women at the age from 40 to 72 years with body mass index from 27.2 to 48.6 kg/cm2. Incisional hernia has 47 patients, umbilical or supraumbilical – 45. Hernia M1 has 1 patient, M2 – 11, M3 – 42, M4 – 8, M2+M3+M4 – 30, W1 3, W2 – 48, W3 – 41. Results and Discussion. Ramirez O.M. et al., 1990, technique with mesh placement was used for hernia closure and D liquidation in 5 cases. Even as the surgery aim had been achieved in all cases, in follow up RA fully and lateral abdominal muscles nearly fully lost their ability to contract which caused considerable restriction of patients’ trunk movement. 76 patients were treated by anterior aponeurotic sheet armoring by mesh on lay placement and nearing RA edges by this mean. Live tissue welding technique by means EK-300M1 and Patonmed EKVZ 300 apparats was used for tissue mobilization. D width in epigastrium reflected the distance between the points of RA fixation at the costal arc. Seroma occur in 3 cases leading to mesh removing. Also it was impossible to draw close RA in the case of herniation foramen more 10 cm in width. Posterior sheets of RA mobilization with its armoring by mesh and further suturing was used in 11 patients with full success. RA D is the result of wide situation their places of fixation to the costal arc which was founded in all cases, thereafter their joining is impossible due to divergence in every muscle’s contraction. In the case of coincidence of D RA and herniation hernia gape have no tendency to closing. Posterior sheets of RA mobilization with its armoring by mesh and further suturing mesh use allow to close hernia defect up to 12 cm in width and seem to be highly effective in case of hernia with the RA D background. Combined use of endotracheal narcosis and epidural anesthesia with a prolonged epidural anesthesia throughout 4–7 days after surgery ensure painless postoperative period.Цель работы: оценить эффективность различных способов хирургического лечения диастаза прямых мышц живота (ПМЖ) с позиций достижения цели оперативного вмешательства и приемлемости для пациента. Материалы и методы. Хирургическое вмешательство проведено  92 пациентам: 49 мужчинам и 43 женщинам в возрасте от 40 до 72 лет. Индекс массы тела у пациентов составлял от 27,2 до 48,6 кг/см2. У 47 пациентов на фоне диастаза ПМЖ возникла послеоперационная грыжа, у 45 – первичная. Грыжа М – у 1 пациента, M2 – у 11, M3 – у 42, М4 – у 8, M2+M3+M4 – у 30, W1 – у 3, W2 – у 48, W3 – у 41. Результаты исследований и их обсуждение. У 5 пациентов устранение грыжи и диастаз ПМЖ и закрытие грыжевых ворот осуществили по способу Ramirez O. M. et al., 1990, дополненным размещением полипропиленовой сетки позади ПМЖ. Хотя цель операции была достигнута во всех наблюдениях, однако в послеоперационном периоде ПМЖ полностью, а боковые мышцы в значительной мере утратили способность сокращаться, что существенно ограничило движения туловища пациентов. В 76 наблюдениях применили укрепление переднего листка апоневроза с помощью размещения сетки on lay и сближения с ее помощью ПМЖ. Мобилизацию осуществляли с помощью технологии электросварки живых тканей и аппаратов ЕК 300-М1 и Патонмед ЕКВЗ 300. Во всех наблюдениях ширина диастаза отражала расстояние между точками фиксации внутренних краев ПМЖ к реберной дуге. Оказалось невозможным сведение внутренних краев ПМЖ при ширине грыжевых ворот больше 10 см. У 3 пациентов возникла серома, что потребовало удаления сетки. У 11 пациентов с успехом была осуществлена фиксация сетки к мобилизованным задним листкам апоневроза ПМЖ с их дальнейшим сшиванием. Возникновение диастаза ПМЖ является следствием широкого отстояния мест фиксации ПМЖ к реберной дуге, что мы отметили во всех наблюдениях, вероятность их смыкания отсутствует по причине расхождения при каждом сокращении мышц. В случае возникновения грыжи на фоне диастаза края грыжевых ворот не имеют тенденции к сближению. Мобилизация заднего листка апоневроза ПМЖ и его укрепление сеткой позволяет закрыть грыжевой дефект шириной до 12 см и является высокоэффективным при лечении грыжи на фоне диастаза ПМЖ. Применение эндотрахеального наркоза и эпидуральной анестезии с продолжением эпидуральной анестезии в течение 4–7 дней после операции обеспечивает безболевое течение послеоперационного периода.Мета роботи: оцінити ефективність різних способів хірургічного лікування діастазу прямих м’язів живота (ПМЖ) із позицій досягнення мети оперативного втручання та прийнятності для пацієнта. Матеріали і методи. Хірургічне втручання виконано 92 пацієнтам, з яких 49 –  чоловіки та 43 – жінки  віком від 40 до 72 років. Індекс маси тіла пацієнтів становив від 27,2 до 48,6 кг/см2. У 47 пацієнтів на тлі діастазу ПМЖ була післяопераційна грижа живота, у 45 – первинна. Грижа M1 – у 1 пацієнта, M2 – у 11, M3 – у 42, М4 – у 8, M2+M3+M4 – у 30, W1 – у 3, W2 – у 48, W3 – у 41. Результати досліджень та їх обговорення. У 5 пацієнтів усунення грижі і діастазу ПМЖ та закриття грижових воріт виконали за способом Ramirez O. M. et al., 1990, доповненим розташуванням поліпропіленової сітки позаду ПМЖ. Хоча мету операції було досягнуто у всіх спостереженнях, однак у післяопераційному періоді ПМЖ повністю, а бокові м’язи черевної стінки майже повністю втратили здатність до скорочення, що суттєво обмежило рухи тулуба пацієнтів. У 76 пацієнтів зміцнювали передній листок апоневрозу за допомогою розміщення сітки on lay і за її допомогою зближували ПМЖ. Мобілізацію здійснювали за допомогою технології електрозварювання живих тканин із використанням апаратів ЕК 300-М1 і Патонмед ЕКВЗ 300. В усіх спостереженнях ширина діастазу в епігастрії відображала відстань між точками фіксації внутрішніх країв ПМЖ до реберної дуги.  При ширині грижових воріт більше 10 см було неможливе зведення внутрішніх країв ПМЖ. У 3 пацієнтів виникла серома, що зумовило висічення сітки. В 11 пацієнтів успішно виконано фіксацію сітки до відсепарованих задніх листків апоневрозу ПМЖ із подальшим їх зшиванням. Виникнення діастазу ПМЖ є наслідком широкого розходження місць фіксації ПМЖ до реберної дуги, яке ми спостерігали у всіх пацієнтів, ймовірність їх змикання відсутня через розходження при кожному скороченні м’язів. В разі виникнення грижі на тлі діастазу краї грижових воріт не мають схильності до зближення. Мобілізація заднього листка апоневрозу ПМЖ і його зміцнення сіткою дозволяє закрити грижовий дефект шириною до 12 см і є високоефективним при лікуванні грижі на тлі діастазу ПМЖ. Застосування комбінації ендотрахеального наркозу та епідуральної анестезії з продовженням епідуральної анестезії впродовж 4 – 7 днів після операції забезпечує безбольовий перебіг післяопераційного періоду

Rapidly signal‐enhanced metabolites for atomic scale monitoring of living cells with magnetic resonance

Nuclear magnetic resonance (NMR) is widely applied from analytics to biomedicine although it is an inherently insensitive phenomenon. Overcoming sensitivity challenges is key to further broaden the applicability of NMR and, for example, improve medical diagnostics. Here, we present a rapid strategy to enhance the signals of 13C-labelled metabolites with para-hydrogen and, in particular, 13C-pyruvate, an important molecule for the energy metabolism. We succeeded to obtain an average of 27 % 13C polarization of 1-13C-pyruvate in water which allowed us to introduce two applications for studying cellular metabolism. Firstly, we demonstrate that the metabolism of 1-13C-pyruvate can serve as a biomarker in cellular models of Parkinson's disease and, secondly, we introduce the opportunity to combine real-time metabolic analysis with protein structure determination in the same cells. Based on the here presented results, we envision the use of our approach for future biomedical studies to detect diseases

Компартмент-синдром кінцівок та черевної порожнини

The aim of the work: to assume own experience on diagnostic and treatment of the compartment syndrome (CS) of the extremeties and the abdomen. Materials and Methods. Five cases of CS were analysed. Results and Discussion. Hand CS occur in 2 patients, lower limb – in 1, in all cases three weeks after the primary injury. In 1 case after the dog’s bite great increase in transaminases activity occurred. Full patient’s recovery had been achieved by performing fascial compartment decompression and intensive anticlostridial antibacterial therapy during 23 days. In another case shoulder trauma while on warfarin treatment turn to swelling subfascial hematoma. Changing the anticoagulant type and performing of fasciotomy lead to full recovery. In both cases muscle destructuration and swelling were revealed by means of ultrasonic investigation. Validity of these signs should be cleared in further studies.  In the third case CS appear as the result of total subcutaneal and interfascial thigh and leg phlegmona in the consequence of lymphedema complication. Thigh amputation had been made. Intraabdominal hypertension (IH) at the level of 20 mm Hg or higher in first three days postoperatively had been seen in 12 patients. Intensive care leads to hemodynamic, breathing and abdominal tension normalizing in 9 cases. Surgical complications caused relaparotomy in 3 cases. Abdominal (A) CS occur in 2 cases. In one of that situation was wrongly estimated as uncompleted liquid-electrolyte balance and intensive therapy with positive liquid infusion of 3200 ml had been prolonged. This resulted in kidney impairment and recurrent sepsis with the failed treatment during 27 days. In another case in time diagnostic and adequate treatment were speedily successful. Limb and abdominal CS is a life-threatening condition with specific appearance which require special a treatment.Цель работы: оценить собственный опыт диагностики и лечения компартмент-синдрома (КС) конечностей и брюшной полости. Материалы и методы. Проведен анализ клинического течения, диагностики и лечения КС у 5 пациентов. Результаты исследований и их обсуждение. КС верхней конечности наблюдали у 2 пациентов, нижней – у одного. У всех пациентов признаки КС возникли через 3 недели после первичного повреждения. В одного наблюдении после укуса собаки отмечено значительное повышение активности трансаминаз. Произведена декомпрессия фасциальных футляров и назначена антиклостридиальная антибактериальная терапия, что в течение 23 суток привело к выздоровлению. Во втором наблюдении травма плеча на фоне приема варфарина привела к нарастанию субфасциальной гематомы. Переход на применение другого препарата антикоагулянтного действия и выполнение фасциотомии сопровождались выздоровлением пациента. В обоих наблюдениях при ультразвуковом исследовании обнаружены утрата структурности и отек мышц. Патогномоничность этих признаков подлежит уточнению. У третьего пациента с тотальной подкожной и межмышечной флегмоной бедра и голени на фоне лимфостаза выполнена ампутация конечности на уровне бедра. Интраабдоминальную гипертензию (ИАГ) на уровне 20 мм рт. ст. и выше наблюдали в первые 3 суток после внутрибрюшной операции у 12 пациентов. Под влиянием интенсивной терапии в 9 наблюдениях гемодинамика, дыхание и внутрибрюшное давление нормализовались. У 3 пациентов возникли осложнения, потребовавшие выполнения релапаротомии. Абдоминальный компартмент-синдром (АКС) наблюдали у 2 больных. У одного пациента состояние ошибочно оценено как неадекватное восполнение водно-электролитного баланса. Продолжена инфузионная терапия с положительным балансом 3200 мл. В дальнейшем возникли почечная недостаточность и рецидивирующий сепсис, лечение которых в течение 27 суток оказалось неэффективным. Еще у одного больного своевременна диагностика и адекватное лечение АКС сопроводжались быстрым выздоровлением. КС конечностей и брюшной полости является опасным для жизни осложнением, имеет особенные признаки и требует специального лечения.Мета роботи: оцінити власний досвід діагностики та лікування компартмент-синдрому (КС) кінцівок та черевної порожнини. Матеріали і методи. Проведений аналіз клінічного перебігу, діагностики та лікування КС у 5 пацієнтів.  Результати досліджень та їх обговорення. КС верхньої кінцівки спостерігали у 2 хворих, нижньої – в одного. У всіх пацієнтів ознаки КС виникли через 3 тижні після первинного ураження. В одному спостереженні після укусу собаки спостерігали значне підвищення активності трансаміназ. Виконання декомпресії фасціальних футлярів та проведення антиклостридіальної антибактеріальної терапії впродовж 23 діб дозволило досягти повного одужання пацієнта. В другому спостереженні травма плеча на тлі приймання варфарину супроводжувалась наростанням підфасціальної гематоми. Застосування іншого препарату антикоагулянтної дії та здійснення фасціотомії сприяло одужанню. В обох пацієнтів за даним ультразвукового дослідження виявлено втрату структурності та набряк м’язів. Патогномонічність цих ознак слід перевірити в подальших дослідженнях. У третього пацієнта з КС, тотальною підшкірною та міжм’язовою флегмоною гомілки та стегна на тлі лімфостазу виконано ампутацію кінцівки на рівні верхньої третини стегна. Інтраабдомінальну гіпертензію (ІАГ) на рівні 20 мм рт. ст. і вище в перші 3 доби після внутрішньочеревного операційного втручання спостерігали у 12 пацієнтів. Завдяки інтенсивній терапії у 9 пацієнтів нормалізувались гемодинаміка, дихання та показники метаболізму та внутрішньочеревний тиск. У 3 пацієнтів хірургічні ускладнення зумовили виконання релапаротомії. Абдомінальний компартмент-синдром (АКС) спостерігали у 2 хворих. Стан одного хворого був помилково оцінений як неадекватне поповнення водно-електролітного балансу. Продовжено інтенсивну терапію з позитивним балансом 3200 мл. В подальшому виникли ниркова недостатність та рецидивуючий сепсис, лікування яких впродовж 27 діб виявилось неефективним. Ще у одного хворого своєчасна діагностика АКС і проведення адекватної терапії супроводжувались швидким одужанням. Компартмент-синдром кінцівок та черевної порожнини є небезпечним для життя ускладненням, яке має особливі прояви і потребує спеціального лікування

Вплив ілеодуоденопластики на перебіг гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет 2 типу

The aim of the work: to evaluate the effect of ileoduodenoplasty on the state of purulent necrosis of the foot in patients with diabetes mellitus type 2. Materials and Methods. Twenty-one patients with type 2 diabetes complicated by purulent-necrotic lesions of the foot underwent a surgical intevention on intestine. Ileoduodenoplasty, the kind of duodenal elimination and ileum transposition, was performed. There were 12 men and 9 women at the median age 63 years, interquartile range (IQR) 13 years, with median body mass index (BMI) 32.3 kg/cm2, IQR 8.1 kg/cm2. Median diabetes duration was 10 years with IQR of 9 years. 6 patients received tablet glucose-lowering medicine, and 15 – received parenteral insulin injections. Results and Discussion. Normoglycemia without medical correction was achieved three weeks after the ileoduodenoplasty was performed. 19 patients needed metformin intake during 2 months. High amputation of the lower extremity was performed in 3 and 6 months after ileoduodenoplasty in 2 patients on the background of critical foot ischemia. In other patients foot arterial blood flow significantly improved. Patients with diabetic arthroseopathy and purulent foot defects did not have high amputation. In the term up to 5 years of neither hyperglycemia relapse, nor diabetic foot lesions were not observed. Ileoduodenoplasty appears to be a more effective way of treating purulent-necrotic lesions of the foot in patients with type 2 diabetes mellitus compared with other methods.Цель работы: оценить влияние выполнения илеодуоденопластики  на состояние течения гнойно-некротического поражения стопы у больных с сахарным диабетом 2 типа. Материал и методы. Проведен анализ результатов выполнения операции на кишечнике у 21 пациента с сахарным диабетом 2 типа, осложненным гнойно-некротическим поражением стопы. Илеодуоденопластика является вариантом выключения двенадцатиперстной кишки из пассажа пищи в сочетании с перемещением подвздошной кишки. Мужчин было 12, женщин 9, средний возраст 63 года, интерквартильный размах (ИКР) 13 лет, средний индекс массы тела (ИМТ) 32,3 кг/см2, ИКР 8,1 кг/см2, средняя длительность течения сахарного диабета 10 лет, ИКР 9 лет. Получали таблетированные глюкозопонижающие препараты 6 пациентов, парентерально вводили инсулин 15. Результаты исследований и их обсуждение. Нормогликемия без медикаментозной коррекции была достигнута в течение 3 недель после выполнения илеодуоденопластики у 19 пациентов, нуждались в приеме метформина в течение еще 2 месяцев 2. Высокая ампутация нижней конечности через 3 и 6 месяцев произведена 2 пациентам, которым илеодуоденопластика выполнена на фоне критической ишемии стопы. В остальных наблюдениях кровоток по артериям стопы существенно улучшился. На фоне артроостеопатии и гнойного поражения высокую ампутацию нижней конечности не выполняли. В течение до 5 лет после осуществления илеодуоденопластики рецидив гипергликемии и гнойно-некротического диабетического поражения стопы не наблюдали. Результаты выполнения илеодуоденопластики представляются более эффективными по сравнению с другими способами лечения гнойно-некротического поражения стопы у больных с сахарным диабетом 2 типа.Мета роботи: оцінити вплив виконання ілеодуоденопластики на стан перебіг гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів виконання операції на кишечнику у 21 хворого на цукровий діабет 2 типу, ускладнений гнійно-некротичним ураженням стопи. Ілеодуоденопластика є варіантом виключення дванадцятипалої кишки з проходження їжі та переміщення здухвинної кишки. Серед пацієнтів було 12 чоловіків та 9 жінок, медіана віку 63 роки, інтерквартильний розмах (ІКР) 13 років, з індексом маси тіла (ІМТ) медіана 32,3 кг/см2, ІКР 8,1 кг/см2. Середня тривалість цукрового діабету склала 10 років, ІКР 9 років. Отримували таблетовані глюкозознижуючі препарати 6 пацієнтів, парентерально вводили інсулін 15. Результати досліджень та їх обговорення. Нормоглікемія без медикаментозної корекції була досягнута впродовж 3 тижнів після виконання ілеодуоденопластики у 19 пацієнтів, потребували прийому метформіну впродовж 2 місяців 2. Висока ампутація нижньої кінцівки здійснена у 2 пацієнтів через 3 та 6 місяців після виконання ілеодуоденопластики на тлі критичної ішемії стопи. У інших пацієнтів кровотік в артеріях стопи суттєво покращився. У пацієнтів з діабетичною артроостеопатією та гнійним ураженням стопи високу ампутацію не виконували. В термін до 5 років рецидиву ні гіперглікемії, ні діабетичного ураження стопи не спостерігали. Виконання ілеодуоденопластики є більш ефективним способом лікування гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет 2 типу в порівнянні з іншими способами

Regularized energy-dependent solar flare hard x-ray spectral index

The deduction from solar flare X-ray photon spectroscopic data of the energy dependent model-independent spectral index is considered as an inverse problem. Using the well developed regularization approach we analyze the energy dependency of spectral index for a high resolution energy spectrum provided by Ramaty High Energy Solar Spectroscopic Imager (RHESSI). The regularization technique produces much smoother derivatives while avoiding additional errors typical of finite differences. It is shown that observations imply a spectral index varying significantly with energy, in a way that also varies with time as the flare progresses. The implications of these findings are discussed in the solar flare context.Comment: 13 pages; 5 figures, Solar Physics in pres

Особливості та ефективність застосування електрозварювання живих тканин у виконанні хірургічного втручання та досягненні локального контролю при лікуванні місцево поширеного раку ободової кишки

The aim of the work: to determine the peculiarities and efficiency of the live tissue electric welding technology applying for surgical proceeding and local control achieving during the advanced colon cancer treatment. Materials and Methods. In 57 patients, welding mobilization and/or anastomosis was performed during surgical interventions, radical or palliative. Inclusion criteria were adenocarcinoma, T3-4, N+, it’s abscessing. The electric welding clinical devices EK-300M1 and Patonmed EKVZ-300 (Ukraine) were used, equipped with special instruments. The features of the resection line, healing and anastomotic function were researched, and the appearance of local tumor recurrence was observed up to 10 years after the surgery. The average patients age was (68.3±8.4) years. Results and Discussion. Electro-welded intestinal anastomoses were made by multi-point (7) and one-stage (8) methods, sutured (42) – by single stitches. Electric welding mobilization took place along the narrow line of current passing, in the planned by surgeon tissues, had not affected by the tumor, regardless of their density and inflammatory changes, at dry operation field because of simultaneous welding hemostasis. The sealing of the lymph nodes capsule and simultaneous closing of lymphatic vessels were occurred. Right orienting of electric current by a surgeon facilitated plane mobilization of specimen. Along with the division, the coagulation pseudocapsule was formed along separated tissue edges. It was possible to mobilize the tumor and infected tissues in case of decay, without violation of the abscess walls integrity. The detection and skeletonizing of organ vessels for their central overlap, which was closed by welding, without imposing a ligature, was provided. Characteristics of electric welding resulted in a slight exudation by drainage, which gave the possibility of reliable control of leakage and anastomotic tightness. Any leakage of electric welding anastomosis was observed, but in sutured one leakage was found in 2 (4.8 %) as grade ІІІ, in 6 (14.3%) grade І or ІІ. The stool, respectively, was observed through (1.9±0.3) days, and (2.6±0.3) days. For 2 years there were observed 12 patients having electric weld anastomosis, for 3 years – 8.5 years – 3 patients, 10 years – 1 patient. Having suture anastomosis were observed for 2 years 34 patients, for 3 years – 20.5 years – 9 patients, 10 years – 3 patients. According to the endoscopic and radiological studies, the line of electro-welded colon connection was difficult to identify. The threads migration from sutured anastomosis line was observed up to 6 months. None of the observable patients in either groups revealed clinical, endoscopic or tomography signs of local tumor recurrence: external deformity of anastomosis or new tumor growth at the site of its removal. The electric welding usage provides an opportunity to achieve tumor removal within R0, in volume D2 and CME. Coagulation of the lymph nodes capsule and their vessels contributes to ablasty during lymphadenectomy. Coagulation pseudocapsule, beside oncological reason, could provide a reduction of postoperative complications number, even in the case of abscess removing or anastomotic dehicience, that might be an important survival background. The vascular closage line properties, made by welding, provides the secondary bleeding prevention in such case.Цель работы: определить особенности и эффективность применения технологии электросварки живых тканей в выполнении хирургического вмешательства и достижении локального контроля при лечении распространенного рака ободочной кишки. Материалы и методы. В 57 больных осуществляли электросварочную мобилизацию и/или наложение анастомоза во время оперативных вмешательств, радикальных или паллиативных. Критериями включения были аденокарцинома, T3-4, N+, абсцедирование. Использовали источники электросварочных импульсов ЕК-300М1 и “Патонмед” ЕКВЗ-300 (Украина), укомплектованные инструментами. Исследовали особенности линии резекции, заживления и функцию анастомоза, наблюдали появление локального рецидива опухоли до 10 лет после вмешательства. Средний возраст больных 68,3±8,4 лет. Результаты исследований и их обсуждение. Электросварной кишечный анастомоз накладывали многоточечным (7) и одномоментным (8) методами, шовный (42) – одиночными стежками. Электросварная мобилизация происходила вдоль узкой линии прохождения тока, в намеченных пределах не пораженных опухолью тканей, независимо от их плотности и воспалительных изменений, на фоне обеспечения гемостаза. Происходило уплотнение лимфатических узлов и одновременное перекрытие лимфатических сосудов. Ориентировка хирургом электросварного тока облегчало футлярную мобилизацию. Одновременно с разделением, вдоль разделенных краев ткани образовывалась коагуляционная псевдокапсула. Без нарушения целостности стенок абсцесса удавалось мобилизовать опухоль и инфицированные ткани в случае распада. Обеспечивалось выделение и скелетизация магистральных питающих сосудов для их центрального перекрытия, которое осуществляли без наложения лигатуры. Особенности электросварки обусловили незначительную выраженность экссудации по дренажам, обеспечивало возможность надежного контроля герметичности анастомоза. Несостоятельность электросварного анастомоза не наблюдали, шовного наблюдали у 2 больных (4,8 %) – III степени, у 6 (14,3 %) I–II степени. Наблюдали в отдаленном периоде с электросварным анастомозом в течение 2 лет – 12 больных, 3 лет – 8, 5 лет – 3, 10 лет – 1. С шовным анастомозом в течение 2 лет наблюдали 34 больных, 3 лет – 20, 5 лет – 9, 10 лет – 3. По данным эндоскопического и рентгенологического исследования, линию электросварного соединения кишки было трудно идентифицировать, а из линии шовного до 6 месяцев наблюдали миграцию нитей. Ни у одного из наблюдаемых больных обеих групп не обнаружили клинических, эндоскопических или томографических признаков местного рецидива опухоли: внешней деформации анастомоза или нового роста опухоли в месте ее удаления. Применение электросварки позволяет достичь удаления опухоли в пределах R0, в объеме D2 и СМЕ. Коагуляция капсулы лимфатических узлов и их сосудов способствует абластичности лимфаденэктомии. Коагуляционная псевдокапсула может обеспечить уменьшение количества послеоперационных осложнений даже в случае удаления абсцесса или несостоятельности швов анастомоза, что может быть важной предпосылкой выживаемости. Свойства электросварного перекрытия сосудов способствуют избежанию вторичного кровотечения в такой ситуации.Мета роботи: визначити особливості та ефективність застосування технології електрозварювання живих тканин у виконанні хірургічного втручання та досягненні локального контролю при лікуванні поширеного раку ободової кишки. Матеріали і методи. У 57 хворих здійснювали електрозварну мобілізацію та/або накладання анастомозу під час операційних втручань, радикальних або паліативних. Критеріями включення були аденокарцинома, T3-4, N+, абсцедування. Використовували джерела електрозварювальних імпульсів ЕК-300М1 та “Патонмед” ЕКВЗ-300 (Україна), укомплектовані інструментами. Досліджували особливості лінії резекції, загоєння і функцію анастомозу, та спостерігали появу локального рецидиву пухлини до 10 років після втручання. Результати досліджень та їх обговорення. Електрозварний кишковий анастомоз накладали багатоточковим (7) та одномоментним (8) методами, шовний (42) – поодинокими стібками. Електрозварна мобілізація відбувалась вздовж вузької лінії проходження струму, у визначених межах не уражених пухлиною тканин, незалежно від їх щільності та запальних змін на тлі забезпечення гемостазу. Відбувалось ущільнення лімфатичних вузлів та одночасне перекриття лімфатичних судин. Орієнтування хірургом електрозварного струму полегшувало футлярну мобілізацію. Одночасно з розділенням, вздовж розділених країв тканини утворювалась коагуляційна псевдокапсула.         Без порушення цілісності стінок гнійника вдавалось мобілізувати пухлину та інфіковані тканини в разі розпаду. Забезпечувалось виявлення та скелетизація магістральних живлячих судин для їх центрального перекриття, яке здійснювали без накладання лігатури. Особливості електрозварювання зумовлювали незначну вираженість ексудації по дренажах, що надавало можливість надійного контролю герметичності анастомозу. Неспроможність електрозварного анастомозу не спостерігали, шовного виявили у 2 хворих (4,8 %) – ІІІ ступеня, у 6 хворих (14,3 %) І–ІІ ступеня. Спостережено у віддаленому періоді з електрозварним анастомозом протягом 2 років – 12 хворих, 3 років – 8, 5 років – 3, 10 років – 1. З шовним анастомозом протягом 2 років спостережено 34 хворих, 3 років – 20, 5 років – 9, 10 років - 3. За даними ендоскопічного та рентгенологічного дослідження лінію електрозварного з’єднання кишки було складно ідентифікувати, а з лінії шовного до 6 місяців спостерігали міграцію ниток. У жодного зі спостережених хворих обох груп не виявили клінічних, ендоскопічних чи томографічних ознак місцевого рецидиву пухлини: зовнішньої деформації анастомозу або нового росту пухлини в місці її видалення. Застосування електрозварювання надає можливість досягти видалення пухлини в межах R0, в обсязі D2 та СМЕ. Коагуляція капсули лімфатичних вузлів та їх судин сприяє абластичності лімфаденектомії. Коагуляційна псевдокапсула може забезпечити зменшення кількості післяопераційних ускладнень навіть у разі видалення абсцесу або неспроможності швів анастомозу, що може бути важливою передумовою виживання. Властивості електрозварного перекриття судин сприяють запобіганню вторинній кровотечі в такій ситуації

Cryogenics free production of hyperpolarized 129Xe and 83Kr for biomedical MRI applications

As an alternative to cryogenic gas handling, hyperpolarized (hp) gas mixtures were extracted directly from the spin exchange optical pumping (SEOP) process through expansion followed by compression to ambient pressure for biomedical MRI applications. The omission of cryogenic gas separation generally requires the usage of high xenon or krypton concentrations at low SEOP gas pressures to generate hp 129Xe or hp 83Kr with sufficient MR signal intensity for imaging applications. Two different extraction schemes for the hp gasses were explored with focus on the preservation of the nuclear spin polarization. It was found that an extraction scheme based on an inflatable, pressure controlled balloon is sufficient for hp 129Xe handling, while 83Kr can efficiently be extracted through a single cycle piston pump. The extraction methods were tested for ex vivo MRI applications with excised rat lungs. Precise mixing of the hp gases with oxygen, which may be of interest for potential in vivo applications, was accomplished during the extraction process using a piston pump. The 83Kr bulk gas phase T1 relaxation in the mixtures containing more than approximately 1% O2 was found to be slower than that of 129Xe in corresponding mixtures. The experimental setup also facilitated 129Xe T1 relaxation measurements as a function of O2 concentration within excised lungs

Prototype ATLAS IBL Modules using the FE-I4A Front-End Readout Chip

The ATLAS Collaboration will upgrade its semiconductor pixel tracking detector with a new Insertable B-layer (IBL) between the existing pixel detector and the vacuum pipe of the Large Hadron Collider. The extreme operating conditions at this location have necessitated the development of new radiation hard pixel sensor technologies and a new front-end readout chip, called the FE-I4. Planar pixel sensors and 3D pixel sensors have been investigated to equip this new pixel layer, and prototype modules using the FE-I4A have been fabricated and characterized using 120 GeV pions at the CERN SPS and 4 GeV positrons at DESY, before and after module irradiation. Beam test results are presented, including charge collection efficiency, tracking efficiency and charge sharing.Comment: 45 pages, 30 figures, submitted to JINS

HIV-1 Vpr Triggers Mitochondrial Destruction by Impairing Mfn2-Mediated ER-Mitochondria Interaction

Human immunodeficiency virus 1 (HIV-1) viral protein R (Vpr) has been shown to induce host cell death by increasing the permeability of mitochondrial outer membrane (MOM). The mechanism underlying the damage to the mitochondria by Vpr, however, is not clearly illustrated. In this study, Vpr that is introduced, via transient transfection or lentivirus infection, into the human embryonic kidney cell line HEK293, human CD4+ T lymphoblast cell line SupT1, or human primary CD4+ T cells serves as the model system to study the molecular mechanism of Vpr-mediated HIV-1 pathogenesis. The results show that Vpr injures MOM and causes a loss in membrane potential (MMP) by posttranscriptionally reducing the expression of mitofusin 2 (Mfn2) via VprBP-DDB1-CUL4A ubiquitin ligase complex, gradually weakening MOM, and increasing mitochondrial deformation. Vpr also markedly decreases cytoplasmic levels of dynamin-related protein 1 (DRP1) and increases bulging in mitochondria-associated membranes (MAM), the specific regions of endoplasmic reticulum (ER) which form physical contacts with the mitochondria. Overexpression of Mfn2 and DRP1 significantly decreased the loss of MMP and apoptotic cell death caused by Vpr. Furthermore, by employing time-lapse confocal fluorescence microscopy, we identify the transport of Vpr protein from the ER, via MAM to the mitochondria. Taken together, our results suggest that Vpr-mediated cellular damage may occur on an alternative protein transport pathway from the ER, via MAM to the mitochondria, which are modulated by Mfn2 and DRP1