Television of KamenskXUralsky: from cable to air

The paper studies the stages of the development of Kamensk-Uralsky's cable and air TV in 1990-1998. Apart from historical perspective, the stages of the development of the local programs are considered in the following paper.Статья посвящена развитию кабельного и эфирного телевидения Каменска-Уральского в 1990–1998 гг. Кроме исторического аспекта, в работе описываются местные передачи, которые были первыми на местном телевидении

Brain Injury-Induced Synaptic Reorganization in Hilar Inhibitory Neurons Is Differentially Suppressed by Rapamycin

Following traumatic brain injury (TBI), treatment with rapamycin suppresses mammalian (mechanistic) target of rapamycin (mTOR) activity and specific components of hippocampal synaptic reorganization associated with altered cortical excitability and seizure susceptibility. Reemergence of seizures after cessation of rapamycin treatment suggests, however, an incomplete suppression of epileptogenesis. Hilar inhibitory interneurons regulate dentate granule cell (DGC) activity, and de novo synaptic input from both DGCs and CA3 pyramidal cells after TBI increases their excitability but effects of rapamycin treatment on the injury-induced plasticity of interneurons is only partially described. Using transgenic mice in which enhanced green fluorescent protein (eGFP) is expressed in the somatostatinergic subset of hilar inhibitory interneurons, we tested the effect of daily systemic rapamycin treatment (3 mg/kg) on the excitability of hilar inhibitory interneurons after controlled cortical impact (CCI)-induced focal brain injury. Rapamycin treatment reduced, but did not normalize, the injury-induced increase in excitability of surviving eGFP+ hilar interneurons. The injury-induced increase in response to selective glutamate photostimulation of DGCs was reduced to normal levels after mTOR inhibition, but the postinjury increase in synaptic excitation arising from CA3 pyramidal cell activity was unaffected by rapamycin treatment. The incomplete suppression of synaptic reorganization in inhibitory circuits after brain injury could contribute to hippocampal hyperexcitability and the eventual reemergence of the epileptogenic process upon cessation of mTOR inhibition. Further, the cell-selective effect of mTOR inhibition on synaptic reorganization after CCI suggests possible mechanisms by which rapamycin treatment modifies epileptogenesis in some models but not others

Effects of Rapamycin Treatment on Neurogenesis and Synaptic Reorganization in the Dentate Gyrus after Controlled Cortical Impact Injury in Mice

Post-traumatic epilepsy (PTE) is one consequence of traumatic brain injury (TBI). A prominent cell signaling pathway activated in animal models of both TBI and epilepsy is the mammalian target of rapamycin (mTOR). Inhibition of mTOR with rapamycin has shown promise as a potential modulator of epileptogenesis in several animal models of epilepsy, but cellular mechanisms linking mTOR expression and epileptogenesis are unclear. In this study, the role of mTOR in modifying functional hippocampal circuit reorganization after focal TBI induced by controlled cortical impact (CCI) was investigated. Rapamycin (3 or 10 mg/kg), an inhibitor of mTOR signaling, was administered by intraperitoneal injection beginning on the day of injury and continued daily until tissue collection. Relative to controls, rapamycin treatment reduced dentate granule cell area in the hemisphere ipsilateral to the injury two weeks post-injury. Brain injury resulted in a significant increase in doublecortin immunolabeling in the dentate gyrus ipsilateral to the injury, indicating increased neurogenesis shortly after TBI. Rapamycin treatment prevented the increase in doublecortin labeling, with no overall effect on Fluoro-Jade B staining in the ipsilateral hemisphere, suggesting that rapamycin treatment reduced posttraumatic neurogenesis but did not prevent cell loss after injury. At later times post-injury (8-13 weeks), evidence of mossy fiber sprouting and increased recurrent excitation of dentate granule cells was detected, which were attenuated by rapamycin treatment. Rapamycin treatment also diminished seizure prevalence relative to vehicle-treated controls after TBI. Collectively, these results support a role for adult neurogenesis in PTE development and suggest that suppression of epileptogenesis by mTOR inhibition includes effects on post-injury neurogenesis

Neural circuit mechanisms of post–traumatic epilepsy

Traumatic brain injury (TBI) greatly increases the risk for a number of mental health problems and is one of the most common causes of medically intractable epilepsy in humans. Several models of TBI have been developed to investigate the relationship between trauma, seizures, and epilepsy-related changes in neural circuit function. These studies have shown that the brain initiates immediate neuronal and glial responses following an injury, usually leading to significant cell loss in areas of the injured brain. Over time, long-term changes in the organization of neural circuits, particularly in neocortex and hippocampus, lead to an imbalance between excitatory and inhibitory neurotransmission and increased risk for spontaneous seizures. These include alterations to inhibitory interneurons and formation of new, excessive recurrent excitatory synaptic connectivity. Here, we review in vivo models of TBI as well as key cellular mechanisms of synaptic reorganization associated with post-traumatic epilepsy (PTE). The potential role of inflammation and increased blood–brain barrier permeability in the pathophysiology of PTE is also discussed. A better understanding of mechanisms that promote the generation of epileptic activity versus those that promote compensatory brain repair and functional recovery should aid development of successful new therapies for PTE

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ДИСФУНКЦІЇ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ НА ВИНИКНЕННЯ ЛЕЙОМІОМИ МАТКИ

This article presents the development of the modern views of the most common gynecological pathology of uterine leiomyoma. We made the analysis of the occurrence of the disease due to the changes in hormonal, immune balance of the body and the role of genetic factors in the process. Also, the disturbances of the thyroid function in the development of the hyperplastic processes of the reproductive system were studied. The article points to the necessity of choosing therapies which can save the female reproductive function and improve the quality of life in the postoperative period. The uterine leiomyoma is not the disease of one organ but of the whole organism. The article shows that the treatment and the prevention of recurrence of myoma need the set of activities, which are aimed at the regulation of relations of the hypothalamic-pituitary-ovarian system and are designed to impaire the regulation of metabolic and immune homeostasis recovery of peripheral hemodynamics, eliminating inflammation. We studied the results of the using of different groups of drugs. The using of the antiprogesterone drugs and substances that modulate the activity of progesterone receptors and may be used in the treatment of uterine leiomyoma is presented.В статье приведены данные о современных взглядах на развитие частой гинекологической патологии – лейомиомы матки. Проведен анализ данных связи возникновения данного заболевания с изменениями гормонального, иммунного баланса организма и роли генетических факторов в этом процессе. Проанализировано значение нарушения функции щитовидной железы в развитии гиперпластических процессов органов репродуктивной системы. Указано на необходимость выбора методов лечения, которые позволяют сохранить репродуктивную функцию женщины и улучшить качество жизни в послеоперационном периоде. Учитывая то, что лейомиома матки – это заболевание не одного органа, а всего организма, отмечено, что лечение и профилактика рецидива миоматозных узлов требуют совокупности мероприятий, направленных на регуляцию связей гипоталамо-гипофизарно-яичниковой системы и нарушенного метаболического и иммунного гомеостаза, восстановление периферической гемодинамики, устранение воспаления. Проанализированы результаты исследований с использованием лекарственных средств разных групп. Представлен опыт использования антипрогестероновых средств и веществ, которые модулируют активность прогестероновых рецепторов и могут быть использованы в лечении миомы матки.У статті наведені дані щодо сучасних поглядів на розвиток найчастішої гінекологічної патології – лейоміоми матки. Проведено аналіз даних щодо зв’язку виникнення даного захворювання із змінами гормонального, імунного балансу організму та ролі генетичних чинників у цьому процесі. Проаналізовано значення порушення тиреоїдної функції в розвитку гіперпластичних процесів органів репродуктивної системи. Вказано на необхідність вибору методів лікування, які дозволяють зберегти репродуктивну функцію жінки та покращити якість життя в післяопераційному періоді. Враховуючи те, що лейоміома матки – це захворювання не одного органа, а всього організму, відмічено, що лікування та профілактика рецидиву міоматозних вузлів потребують сукупності заходів, спрямованих на регуляцію зв’язків гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової cистеми і порушеного метаболічного та імунного гомеостазу, відновлення периферичної гемодинаміки, усунення запалення. Проаналізовано результати досліджень із використанням лікарських засобів різних груп. Представлено досвід використання антипрогестеронових засобів та речовин, які модулюють активність прогестеронових рецепторів та можуть бути використані у лікуванні лейоміоми матки

ВНУТРІШНЬОПЕЧІНКОВИЙ ХОЛЕСТАЗ ВАГІТНИХ ПІСЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ: КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

80 pregnant women were examined after assisted reproductive technology (ART) programs: 40 women with manifestations of intrahepatic cholestasis of pregnant women (IHP) - the main group and 40 women without manifestations of IHP (comparison group).In the majority (62.5%) of patients after ART, the diagnosis of IHP established after 30 weeks of pregnancy. Some patients (27.5%) reported short-term episodes of IHP up to 24 weeks of gestation. In 17.5% of women, IHP had a severe course. Almost a third (27.5%) of women are over 35 years old. Women with IHP have a significantly higher frequency of allergies in the anamnesis (35.0%), liver pathology (20.0%) and diseases of the gastrointestinal tract (25.0%). In one third of women, IHP developed repeatedly, 42.5% of the main patients indicated a family history burdened with IHP. Almost a third of women (27.5% vs. 12.5%, p<0.05) had a history of polycystic ovary syndrome.The current pregnancy characterized by a high frequency of complications. A quarter of patients (25.0%) had early preeclampsia. In the second half of pregnancy, the threat of preterm birth noted in most women during the manifestation of IHP (60.0%). The incidence of fetal distress in women with IHP was almost 2 times higher than in patients without this complication (47.5% vs. 25.0%, respectively, p <0.05). The frequency of preeclampsia is also higher (40.0%).The vast majority of women in the main group were born by cesarean section (70.0%). Almost half of patients with IHP were premature (45.0%). A third of women (35.0%) had fetal distress in childbirth. In 27.5%, childbirth complicated by bleeding of more than 5% of body weight. The postpartum period was characterized by a 4-fold increase in the frequency of late bleeding (20.0% vs. 5.0%, p <0.05).One case of antenatal mortality noted in pregnant women after ART with IHP. Almost half of the children were born with asphyxia of varying severity (48.7%), with 10.3% diagnosed with severe asphyxia. One third of children were born with a body weight below 2500 g (30.8%). In 74.4% of newborns from mothers of the main group, various disorders of the period of early neonatal adaptation were noted, among which the most prominent were: RDS (35.9%), jaundice (43.6%) and gastrointestinal syndrome (30.8%). The 2-fold increased incidence of hemorrhagic syndrome (17.9%) is noteworthy.80 pregnant women were examined after assisted reproductive technology (ART) programs: 40 women with manifestations of intrahepatic cholestasis of pregnant women (IHP) - the main group and 40 women without manifestations of IHP (comparison group).In the majority (62.5%) of patients after ART, the diagnosis of IHP established after 30 weeks of pregnancy. Some patients (27.5%) reported short-term episodes of IHP up to 24 weeks of gestation. In 17.5% of women, IHP had a severe course. Almost a third (27.5%) of women are over 35 years old. Women with IHP have a significantly higher frequency of allergies in the anamnesis (35.0%), liver pathology (20.0%) and diseases of the gastrointestinal tract (25.0%). In one third of women, IHP developed repeatedly, 42.5% of the main patients indicated a family history burdened with IHP. Almost a third of women (27.5% vs. 12.5%, p<0.05) had a history of polycystic ovary syndrome.The current pregnancy characterized by a high frequency of complications. A quarter of patients (25.0%) had early preeclampsia. In the second half of pregnancy, the threat of preterm birth noted in most women during the manifestation of IHP (60.0%). The incidence of fetal distress in women with IHP was almost 2 times higher than in patients without this complication (47.5% vs. 25.0%, respectively, p <0.05). The frequency of preeclampsia is also higher (40.0%).The vast majority of women in the main group were born by cesarean section (70.0%). Almost half of patients with IHP were premature (45.0%). A third of women (35.0%) had fetal distress in childbirth. In 27.5%, childbirth complicated by bleeding of more than 5% of body weight. The postpartum period was characterized by a 4-fold increase in the frequency of late bleeding (20.0% vs. 5.0%, p <0.05).One case of antenatal mortality noted in pregnant women after ART with IHP. Almost half of the children were born with asphyxia of varying severity (48.7%), with 10.3% diagnosed with severe asphyxia. One third of children were born with a body weight below 2500 g (30.8%). In 74.4% of newborns from mothers of the main group, various disorders of the period of early neonatal adaptation were noted, among which the most prominent were: RDS (35.9%), jaundice (43.6%) and gastrointestinal syndrome (30.8%). The 2-fold increased incidence of hemorrhagic syndrome (17.9%) is noteworthy

A Hindbrain Inhibitory Microcircuit Mediates Vagally-Coordinated Glucose Regulation

Neurons in the brainstem dorsal vagal complex integrate neural and humoral signals to coordinate autonomic output to viscera that regulate a variety of physiological functions, but how this circuitry regulates metabolism is murky. We tested the hypothesis that premotor, GABAergic neurons in the nucleus tractus solitarius (NTS) form a hindbrain micro-circuit with preganglionic parasympathetic motorneurons of the dorsal motor nucleus of the vagus (DMV) that is capable of modulating systemic blood glucose concentration. In vitro, neuronal activation or inhibition using either excitatory or inhibitory designer receptor exclusively activated by designer drugs (DREADDs) constructs expressed in GABAergic NTS neurons increased or decreased, respectively, action potential firing of GABAergic NTS neurons and downstream synaptic inhibition of the DMV. In vivo, DREADD-mediated activation of GABAergic NTS neurons increased systemic blood glucose concentration, whereas DREADD-mediated silencing of these neurons was without effect. The DREADD-induced hyperglycemia was abolished by blocking peripheral muscarinic receptors, consistent with the hypothesis that altered parasympathetic drive mediated the response. This effect was paralleled by elevated serum glucagon and hepatic phosphoenolpyruvate carboxykinase 1 (PEPCK1) expression, without affecting insulin levels or muscle metabolism. Activity in a hindbrain inhibitory microcircuit is sufficient to modulate systemic glucose concentration, independent of insulin secretion or utilization

Diversity and distribution of epiphytic lichens and bryophytes on aspen (Populus tremula) in the middle boreal forests of Republic of Karelia (Russia)

The distribution of epiphytic bryophyte and lichen species growing on aspen in the middle boreal forests was studied in southern Karelia (Russia). These forests varied in time-since-disturbance from 80 to 450 years. Two hundred twenty two species of epiphytes, including 178 lichens, 32 mosses and 12 liverworts, were recorded on 192 aspen trees in forests over 24 ha, in the Karelian part of the Vodlozero National Park, Kivach Strict Nature Reserve, Kizhi Sanctuary and Petrozavodsk City. Arthonia biatoricola, A. excipienda and Biatoridium monasteriense were collected in Karelia for the first time. Eighteen rare species (lichens Anaptychia ciliaris, Arthonia vinosa, Bryoria nadvornikiana, Chaenotheca gracilenta, C. stemonea, Lecidea albofuscescens, Lobaria pulmonaria, Melanelixia subaurifera, Nephroma bellum, N. laevigatum, Phaeocalicium populneum, Ramalina thrausta, Rostania occultata, Scytinium subtile, Usnea barbata, mosses Neckera pennata, Plagiomnium drummondii and liverwort Lejeunea cavifolia) listed in the Red Data Book of Republic of Karelia (2007) were found. Relationships between epiphytic lichen and bryophyte species richness and certain environmental variables (at different trunk heights above ground and time-since-disturbance) were evaluated. Lichens and mosses on aspen trunks often occupy different ecological niches. Cover and diversity of bryophytes was high on trunk bases, while the number of lichen species and their cover were higher at a height of 1.3 m above ground level. The total number of lichen species on aspen increased on average from 40 to 60 species per ha with increasing time-since-disturbance from 100 to 450 years. A stabilization in lichen species number was observed at about 200 years since disturbance. No significant correlation was determined between bryophyte diversity on aspens and the time-since-disturbance.

ПОРІВНЯННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ МІОМЕКТОМІЇ ТА ЕМБОЛІЗАЦІЇ МАТКОВИХ АРТЕРІЙ У ЖІНОК ІЗ СИМПТОМНОЮ ЛЕЙОМІОМОЮ МАТКИ

The aim of the study – to compare the efficacy, safety of the disease and the reproductive consequences of treatment of uterine leiomyoma performed by laparoscopic access and uterine artery embolization technique (EMA). Materials and Methods. The studies were carried out on the basis of the Gynecological Department of the Municipal Non-commercial Enterprise Ternopil Municipal Hospital No. 2. During the period from 2018 to 2020, 112 laparoscopic procedures and 52 methods of uterine artery embolization were performed. In order to diagnose leiomyoma, an ultrasound examination of the pelvic organs was carried out; to perform UAE, a cytological aspirate from the uterine cavity was a prerequisite. UAE was performed in an operating room equipped with an angiographic apparatus. Results and Discussion. The average age of women who underwent laparoscopic surgery ranged from 38 to 42 years, body mass index from 25.0 to 31.0, the average number of removed nodes from 2 to 5. The average diameter of nodes ranged from 4 to 6 cm. blood loss during the operation was 100–150 ml using bipolar diathermy, the average duration of the operation was 50–60 minutes. Postoperative complications were observed in 30 % of women. In the group of women who underwent EMA, the average age ranged from 36 to 45 years. Body mass index was within 34.2. The average number of nodes that underwent embolization (sclerosis) was mainly 2–3 nodes. There is no blood loss during the uterine artery embolization operation. The average duration of the operation is 50–60 minutes. Duration of hospital stay is 3–4 days. Women who planned a pregnancy are 26.7 % – 30 women after laparoscopy, and 38.4 % – 20 women after UAE. In group 1 40 % – 12 women were able to fulfill the reproductive function, in group 2 – 25 % – 5 women. Conclusions. Thus, summarizing the results of both methods of treating uterine fibroids, we did not receive data indicating the benefits of one or another method of treating uterine fibroids. Summarizing the data described, it should be said that EMA can be an alternative to laparoscopy, especially in a group of women who would like to perform a reproductive function in terms of childbirth.Цель исследования – сравнение эффективности, безопасности заболеваемости и репродуктивных последствий лечения лейомиомы тела матки (ЛТМ), выполненных лапароскопическим доступом и техникой эмболизации маточных артерий (ЭМА). Материалы и методы. Исследования проводились на базе гинекологического отделения КНП «ТКГБ № 2». За период с 2018 по 2020 г. было проведено 112 лапароскопических вмешательств и 52 методики эмболизации маточных артерий. С целью диагностики ЛТМ проводилось ультразвуковое обследование органов малого таза, для выполнения ЭМА обязательным условием было проведение цитологического аспирата из полости матки. ЭМА проводилось в условиях операционной, оборудованной ангиографическим аппаратом. Результаты исследования и их обсуждение. Средний возраст женщин, которым проводилось лапароскопическое вмешательство, пребывал в пределах 38–42 лет, индекс массы тела – от 25,0 до 31,0, среднее количество удаленных узлов – от 2 до 5. Средний диаметр узлов пребывал в пределах от 4 до 6 см. Кровопотеря во время операции составила 100–150 мл с применением биполярной диатермии, средняя продолжительность операции составила 50–60 мин. Послеоперационные осложнения были отмечены у 30 % женщин.  В группе женщин, которым проводилась ЭМА, средний возраст пребывал в пределах 36–45 лет. Индекс массы тела составил 34,2. Среднее количество узлов, которые подвергались эмболизации (склерозированию), составило в основном 2–3 узла. Кровопотеря во время проведения операции эмболизации маточных артерий отсутствовала. Средняя продолжительность операции – 50–60 мин. Продолжительность пребывания в стационаре – 3–4 дня. Женщины, которые планировали беременность, это 26,7 % – 30 пациенток после лапароскопии, и 38,4 % – 20 пациенток после ЭМА. Смогли выполнить детородную функцию в первой группе 40 % – 12 женщин, во второй группе 25 % – 5 женщин. Выводы. Суммируя результаты обоих методов лечения лейомиомы матки, мы не получили данных, свидетельствующих о преимуществах того или иного метода. Подытоживая описанные данные, следует сказать, что ЭМА может быть альтернативой лапароскопии, особенно в группе женщин, которые хотели бы выполнить репродуктивную функцию в плане деторождения.Мета дослідження – порівняння ефективності, безпеки захворюваності та репродуктивних наслідків лікування лейоміоми тіла матки (ЛТМ), виконаних лапароскопічним доступом і технікою емболізації маткових артерій (ЕМА). Матеріали та методи. Дослідження проводили на базі гінекологічного відділення КНП «ТКМЛ № 2». За період із 2018 до 2020 р. було проведено 112 лапароскопічних втручань і 52 методики емболізації маткових артерій. Із метою діагностики ЛТМ проводили ультразвукове обстеження органів малого таза, для виконання ЕМА обов’язковою умовою було проведення цитологічного аспірату із порожнини матки. ЕМА проводили в умовах операційної, обладнаної ангіографічним апаратом. Результати дослідження та їх обговорення. Середній вік жінок, яким проводили лапароскопічне втручання, перебував у межах 38–42 років, індекс маси тіла – від 25,0 до 31,0, середня кількість видалених вузлів – від 2 до 5. Середній діаметр вузлів коливався в межах від 4 до 6 см. Крововтрата під час операції склала 100–150 мл із застосуванням біполярної діатермії, середня тривалість операції склала 50–60 хв. Післяопераційні ускладнення було відмічено у 30 % жінок. У групі жінок, яким проводили ЕМА, середній вік перебував у межах 36–45 років. Індекс маси тіла становов 34,2. Середня кількість вузлів, які піддавали емболізації (склерозуванню), складала в основному 2–3 вузли. Крововтрата під час проведення операції емболізації маткових артерій була відсутня. Середня тривалість операції – 50–60 хв. Тривалість перебування в стаціонарі – 3–4 ліжко-дні. Жінки, які планували вагітність, – це 26,7 % – 30 пацієнток після лапароскопії, і 38,4 % – 20 пацієнток після ЕМА. Змогли виконати дітородну функцію у першій групі 40 % – 12 жінок, у другій групі 25 % – 5 жінок. Висновки. Підсумовуючи результати обох методів лікування лейоміоми матки, ми не отримали даних, які б свідчили про переваги того чи іншого методу. Втім, слід сказати, що ЕМА може бути альтернативою лапароскопії, особливо у групі жінок, які хотіли б виконати репродуктивну функцію в плані дітонародження

ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ЖІНОК ІЗ ФІБРОМІОМОЮ МАТКИ ДО ТА ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ.

Experience shows that women suffering from uterine fibroids have an increased level of anxiety. It can lead to social and personal isolation during surgery. Thereby, nowadays the assessment of patients ‘ quality of life becoming increasingly important alongside the main traditional methods of evaluating the effectiveness of treatment and the effects of disease. According to the results, quality of life of women of reproductive and post reproductive age whohave undergone a surgical treatment for uterine fibroids,based on our therapy, improved.Практика показывает, что у женщин с миомой матки повышен уровень тревожности, а это может привести к снижению активности и качества жизни, а в дальнейшем к социальной и личной изоляции в период оперативного лечения. В связи с этим оценка качества жизни пациенток в наше время приобретает все большее значение наряду с основными традиционными методиками оценки эффективности лечения и последствий заболеваемости. По полученным результатам, качество жизни у женщин репродуктивного и пострепродуктивного возраста, перенесших оперативное лечение по поводу миомы матки, на основе предложенной нами терапии улучшилось.Досвід показує, що у жінок з міомою матки підвищений рівень тривожності, а це може призвести до зниження активності і якості життя, а в подальшому до соціальної та особистої ізоляції в період оперативного лікування. У зв’язку з цим оцінка якості життя пацієнток в наш час набуває все більшого значення поряд з основними традиційними методиками оцінки ефективності лікування та наслідків захворюваності. За отриманими результатами, якість життя у жінок репродуктивного та пострепродуктивного віку, які перенесли оперативне лікування з приводу міоми матки, на основі запропонованої нами терапії покращилася