Електрична нестабільність міокарда як проблема сучасної терапевтичної практики – реалії прогнозування (огляд літератури)

 The aim of the study – to analyze the latest research to predict development of myocardial electrical instability on the basis of literature data.Materials and methods. An analysis of the literature sources which cover prediction methods of electrical myocardial instability development.Results. The analysis of the literature shows that electrical myocardial instability, which is based on the heart’s response to various pathogenic factors, leads to significant changes in the electrophysiological properties of the heart muscle, is clinically manifested in heart rhythm and conductivity disturbances and prognostically characterized by different risk of developing fatal cardiac events.Conclusions. Non-invasive methods for assessing electrical myocardial instability include: echocardiography, Holter monitoring of the electrocardiogram, identification of depolarization change indicators – the phenomenon of QRS fragmentation, late ventricular potentials, repolarization change indicators – microvolt T-wave alternation, QT interval dispersion, autonomic nervous system parameters – heart rate variability and turbulence. With a view to determining the arrhythmogenic substrate, cardiac magnetic resonance imaging can be performed. Markers of fibrosis make it possible to control the assessment of individual risk for electrical myocardial instability. Prediction and prevention of electrical myocardial instability in patients with hypertension without / and in combination with ischemic heart disease, based on a study of the relationship between the presence of frequent ventricular extrasystole, such as electrical myocardial instability, and plasma fibrosis biomarkers (aldosterone, galectin-3 and transforming growth factor-β1) have not been clarified in the studies.  Цель работы – на основании данных научной литературы проанализировать последние научные исследования для возможности прогнозирования развития электрической нестабильности миокарда.Материалы и методы. Проанализировать источники специализированной литературы, в которых отражены методы прогнозирования развития электрической нестабильности миокарда.Результаты. Анализ научной литературы показывает, что электрическая нестабильность миокарда, в основе которой лежит ответ сердца при воздействии на него различных патогенных факторов, приводит к существенным изменениям электрофизиологических свойств сердечной мышцы, клинически проявляется нарушением ритма и проводимости и прогностически характеризуется разными степенями риска развития фатальных кардиальных событий.Выводы. Неинвазивные методы оценки электрической нестабильности миокарда включают эхокардиографию, холтеровское мониторирование ЭКГ, определение показателей изменения деполяризации (феномен фрагментации QRS, поздние потенциалы желудочков), показатели изменения реполяризации (микровольтная альтернация зубца Т, дисперсия интервала QT), показатели автономной нервной системы (вариабельность и турбулентность сердечного ритма). Для определения аритмогенного субстрата можно проводить кардиальную магнитно-резонансную томографию. Маркеры фиброза дают возможность контролировать определение индивидуального риска развития электрической нестабильности миокарда. Методы прогнозирования и профилактики электрической нестабильности миокарда у больных гипертонической болезнью без ишемической болезни сердца и в сочетании с ней на основе изучения связи между наличием частой желудочковой экстрасистолии (электрической нестабильности миокарда) и плазменным уровнем биомаркеров фиброза (альдостерон, галектин-3 и трансформирующий фактор роста-β1) не выяснены в исследованиях.  Мета роботи – на підставі відомостей фахової літератури проаналізувати останні наукові дослідження для прогнозування розвитку електричної нестабільності міокарда.Матеріали та методи. Проаналізували джерела наукової літератури, в яких висвітлено методи прогнозування розвитку електричної нестабільності міокарда.Результати. Аналіз фахової літератури засвідчує, що електрична нестабільність міокарда, в основі якої відповідь серця при дії на нього різних патогенних факторів, призводить до суттєвих змін електрофізіологічних властивостей серцевого м’яза, клінічно проявляється порушенням ритму та провідності, прогностично характеризується різними ступенями ризику розвитку фатальних кардіальних подій.Висновки. Неінвазивні методи оцінювання електричної нестабільності міокарда включають ехокардіографію, холтерівське моніторування електрокардіограми, визначення показників зміни деполяризації (феномен фрагментації QRS, пізні потенціали шлуночків), показників зміни реполяризації (мікровольтна альтернація зубця Т, дисперсія інтервалу QT), показників автономної нервової системи (варіабельність і турбулентність серцевого ритму). Для визначення аритмогенного субстрату можна виконувати кардіальну магнітно-резонансну томографію. Маркери фіброзу дають можливість контролювати визначення індивідуального ризику розвитку електричної нестабільності міокарда. Методи прогнозування, профілактики електричної нестабільності міокарда у хворих на гіпертонічну хворобу без ішемічної хвороби серця та в поєднанні з нею на основі вивчення зв’язку між наявністю частої шлуночкової екстрасистолії (електричної нестабільності міокарда) та плазмовим рівнем біомаркерів фіброзу (альдостерон, галектин-3 і трансформуючий фактор росту-β1) не з’ясовані в дослідженнях

Вікові клініко-лабораторні особливості первинної Епштейна-Барр вірусної інфекції в дітей

 Aim: to delineate the clinical presentation and laboratory profile of primary Epstein-Barr viral infection (EBVI) in children.Materials and methods. A retrospective study was conducted on the demographic, clinical and laboratory data of 104 children with infectious mononucleosis due to Epstein–Barr virus (EBV) infection in children. The analysis included serologically confirmed cases – the presence of IgM to the capsid EBV antigen (VCA IgM) with the absence of antibodies to the nuclear EBV antigen (EBNA IgG).Results. The mean age of children was 4.0 (2.6; 9.0) years. The maximum hospital morbidity for infectious mononucleosis was observed in children from 2 to 5 years – 35.6 % whereas in patients from 12 years to 17 years – 19.2 %. The mean peak temperature was higher in young children. The rate of the cervical lymphadenopathy was significantly higher in adolescents compared with infants (P < 0.001). Tonsillitis syndrome was more commonly seen in children aged from 2 to 11 years (P < 0.05). Rash was detected in 22.1 % (n = 23) of children. The presence of petechiae was more common in older children. Hepatosplenomegaly syndrome was reported in 50 % of older children and only in 8.7 % of infants. Cytolytic syndrome was reported in 54.2 % of patients from 6 to 11 years and in 100 % of the adolescents from 12 to 17 years, although in infants it was only in 34.8 % (P < 0.001). Atypical mononuclear cells were detected in 8.7% of early age children and in 24.3–37.5 % of older children.Conclusions. Age differences were noted in clinical findings for cervical lymphadenopathy and splenomegaly, which were less common in children of the first 2 years. A significant difference in the incidence of hepatitis was found: with increasing age of the patient, the mean level of ALT increased significantly and gradually. Цель работы – изучить современные возрастные особенности клинико-лабораторных проявлений первичной Эпштейна-Барр вирусной инфекции (ЭБВИ) у детей.Материалы и методы. Проведено ретроспективное исследование, включавшее демографические, клинико-лабораторные данные 104 детей, больных инфекционным мононуклеозом Эпштейна-Барр вирусной этиологии. Анализ включал серологически подтвержденные случаи – наличие IgM к капсидному антигену вируса Эпштейна-Барр (ВЭБ) (VCA IgM), отсутствие антител к ядерному антигену ВЭБ (EBNA IgG).Результаты. Средний возраст детей составил 4,0 (2,6; 9,0) года. Максимальная госпитальная заболеваемость инфекционным мононуклеозом отмечена в возрастной группе от 2 до 5 лет – 35,6 %, самая малочисленная группа – дети в возрасте от 12 до 17 лет – 19,2 %. Уровень повышения температуры тела был большим у детей младших возрастных групп. Степень увеличения шейных лимфатических узлов достоверно выше у детей школьного возраста и подростков по сравнению с пациентами раннего возраста (p < 0,001). Синдром тонзиллита чаще наблюдали у детей в возрасте от 2 до 11 лет (p < 0,05). Сыпь отмечена у 22,1 % (n = 23) детей. Наличие петехий более характерно для детей в возрасте более 12 лет. Отмечено, что синдром гепатоспленомегалии часто регистрировали в старшей возрастной группе (50 %), он был редким у детей первых 2 лет жизни (8,7 %). Цитолитический синдром зарегистрирован у 54,2 % пациентов в возрасте 6–11 лет и у каждого из старшей возрастной группы, в раннем возрасте он отмечен у 34,8 % (p < 0,001) детей. Атипичные мононуклеары обнаружены у 8,7 % детей раннего возраста и у 24,3–37,5 % пациентов старшего возраста.Выводы. У детей первых 2 лет жизни ЭБВИ характеризуется менее выраженными проявлениями заболевания: умеренной шейной лимфаденопатией, низкой частотой обнаружения спленомегалии и атипичных мононуклеаров. Установлено значительное различие в частоте развития гепатита при первичной ЭБВИ у детей разного возраста – с увеличением возраста больного средние значения активности АЛТ существенно и постепенно увеличивались. Мета роботи – вивчити вікові особливості клініко-лабораторних проявів первинної Епштейна–Барр вірусної інфекції (ЕБВІ) в дітей.Матеріали та методи. Виконали ретроспективне дослідження, що включало демографічні, клініко-лабораторні дані 104 дітей, які хворі на інфекційний мононуклеоз Епштейна–Барр вірусної етіології. Аналіз включав серологічно підтверджені випадки – наявність IgM до капсидного антигена вірусу Епштейна–Барр (ВЕБ) (VCA IgM) і відсутність антитіл до ядерного антигена ВЕБ (EBNA IgG).Результати. Вік дітей становив 4,0 (2,6; 9,0) року. Максимальна госпітальна захворюваність на інфекційний мононуклеоз визначена у віковій групі від 2 до 5 років – 35,6 %, найменш численна група – діти від 12 до 17 років – 19,2%. Рівень підвищення температури тіла був більшим у дітей молодших вікових груп. Ступінь збільшення шийних лімфатичних вузлів вірогідно більший у дітей шкільного віку та підлітків порівняно з пацієнтами раннього віку (p < 0,001). Синдром тонзиліту частіше спостерігали в дітей віком від 2 до 11 років (p < 0,05). Висипку виявили у 22,1 % (n = 23) дітей. Наявність петехій характерніша для дітей віком понад 12 років. Синдром гепатоспленомегалії часто реєстрували у старшій віковій групі (50 %), рідко – в дітей перших 2 років життя (8,7 %). Цитолітичний синдром зареєстрували у 54,2 % пацієнтів віком 6–11 років і в кожного зі старшої вікової групи; в осіб раннього віку він виявлений у 34,8 % (p < 0,001). Атипові мононуклеари визначили у 8,7 % дітей раннього віку й у 24,3–37,5 % хворих старшого віку.Висновки. У дітей перших 2 років життя ЕБВІ характеризується менш виразними проявами захворювання: помірною шийною лімфаденопатією, нечастою спленомегалією та низькою частотою виявлення атипових мононуклеарів. Встановили виражену різницю за частотою розвитку гепатиту при первинній ЕБВІ в дітей різного віку – зі збільшенням віку хворого середні значення активності АЛТ істотно та поступово збільшувалися.

Клініко-епідеміологічні паралелі: охоплення вакцинацією проти «поліо» — випадки гострих в’ялих паралічів у дітей

WHO declares Ukraine a high-risk country for wild poliovirus circulation in the event of its introduction from polio-endemic countries.Objective: to determine the place of acute flaccid paralysis (AFP) surveillance in children of Zaporizhzhia Oblast and laboratory control over the poliovirus circulation, comparing them with the activity of population immunity.Material and methods. Intensity of vaccine-induced immunity against poliomyelitis in 1385 serum samples from children during the period of 2012–2016 was estimated. The medical documentation of 46 paediatric patients with AFP under 15 years old was analysed.Results. From 2.5 per cent to 25.2 per cent of children of all ages during the last 5 years were nonimmune to at least one type of poliovirus, especially to type 3. From the environmental samples, only vaccine-derived polioviruses have been isolated in the last five years. There were 44 seropositive out of 46 children with AFP. The manifestations of AFP included limitation of limb movements, decreased muscle tone, diminished deep tendon reflexes, positive tension syndrome and severe muscle tenderness on palpation. Wild poliovirus has not been isolated in any case.Conclusions. A gradual decrease in the intensity of immunity against polio was noted that was associated with the worsening vaccination coverage of the child population. During the period of 2014–2016 an annual increase in the number of registered AFP cases of non-poliomyelitis aetiology is recorded, which coincides with the round nationwide vaccination campaign with live attenuated polio vaccines and an increase in the vaccine-derived poliovirus isolation from the environment.ВООЗ отнесла Украину к странам высокого риска циркуляции дикого полиовируса в случае его завоза.Цель: определить место эпиднадзора за острыми вялыми параличами (ОВП) Запорожской области и лабораторного контроля за циркуляцией полиовируса, сопоставив их с активностью популяционного иммунитета у детей.Материалы и методы. Оценена напряжённость вакцинального иммунитета к полиовирусам в 1385 пробах сывороток крови детей за 2012–2016 гг. Проанализирована медицинская документация 46 больных ОВП детей до 15 лет.Результаты. От 2,5% до 25,2% детей разного возраста в течение последних пяти лет были неиммунными хотя бы к одному типу полиовирусов, особенно к третьему типу (6,9–25,2%). Из объектов окружающей среды за последние пять лет выделяли только прививочные штаммы полиовирусов. Из 46 детей с ОВП серопозитивными были 44. Проявлениями ОВП были ограничения движений конечностей, снижение мышечного тонуса, угасание сухожильных рефлексов, положительный синдром натяжения и сильная боль в мышцах при пальпации. Ни в одном случае дикий полиовирус не выделялся.Выводы. Отмечено постепенное снижение напряжения иммунитета против полиомиелита на фоне снижения охвата вакцинацией детского населения. За 2014–2016 годы регистрируется ежегодное нарастание количества зарегистрированных случаев ОВП неполиомиелитной этиологии, совпадающее с туровой иммунизацией живой протиполиомиелитной вакциной и увеличением выделения прививочных штаммов полиовирусов из окружающей среды.ВООЗ віднесла Україну до країн високого ризику циркуляції дикого поліовірусу в разі його завозу.Мета: визначити місце епіднагляду за гострими в'ялими паралічами (ГВП) у дітей Запорізької області та лабораторного контролю за циркуляцією поліовірусу, порівнявши їх з активністю популяційного імунітету до поліовірусу.Матеріали і методи. Оцінена напруженість вакцинального імунітету до поліовірусів у 1385 пробах сироваток крові дітей за 2012–2016 рр. Проаналізована медична документація 46 хворих з ГВП дітей до 15 років.Результати. Від 2,5% до 25,2% дітей різного віку впродовж останніх п'яти років були неімунними хоча б до одного типу поліовірусів, особливо до третього типу. Із об'єктів довкілля в останні п'ять років виділяли лише вакцинальні штами поліовірусів. Із 46 дітей з ГВП серопозитивними були 44. Проявами ГВП були обмеження рухів кінцівок, зниження м'язового тонусу, згасання сухожилкових рефлексів, позитивний синдром натяжіння та сильний біль у м'язах при пальпації. У жодному випадку дикий поліовірус не виділений.Висновки. Відмічено поступове зниження напруження імунітету до поліомієліту на тлі погіршання охоплення вакцинацією дитячого населення. За 2014–2016 рр. реєструється щорічне збільшення кількості зареєстрованих випадків ГВП неполіомієлітної етіології, що збігається з туровою імунізацією живою протиполіомієлітною вакциною та збільшенням виділення вакцинальних штамів поліовірусів з довкілля