Surgical treatment of patients with isolated fractures of orbit walls

Purpose is the optimization of surgical methods in patients with isolated orbital wall fractures.Patients and methods: for patients with isolated orbital wall fractures were used extraoral (n = 46) and infraaxillary (n = 66) surgical approaches. Abolition of defects and deformations using infraaxillary approach was made with a combined endoprosthesis which was developed in the Department of Oral and Maxillofacial Surgery in Novokuznetsk State Institute of Postgradu ate Medicine. The construction is a combination of L-shaped titanium mini-sheet and silicone slab.Results: during the observation the patients who underwent extraoral approaches (n = 46) we have diagnosed following complications: limit of the eyeball movement, diplopy (in case of using metal implants made of porous titanium nickelide and meshed titanium) — 3 (6,5 %) patients; — long-term lymphostas after surgery when using transconjunctive and subciliary approaches — 12 (26,1 %) patients; — ectropion when using infraorbital approach — 2 (4,3 %) patients; — moving of silicone implant with staying by infraorbital rim combined with enophthalmos as a late complication — 3 (6,5 %) patients. In group with infraaxillary approach (n = 66) there were no complications in early postoperative period. Late complications in 2‑6 months in the way of miniplate cutting were found in 5 (7,6 %) cases (in the area of inferior eyelid fold in the scar location), in 1 (1,5 %) cases — enophthalmos within 3 mm. While cutting the miniplate the implants were removed; then there were no any complications.Conclutions: in this study was determined infraaxillary approach was determined the effective method for reconstruction of orbital wall fractures as it removes post-traumatic enophthalmos, limitation of eyebulb movement, diplopy, eversion and lymphostasis of the lower eyelid. The use of infraaxillary approach allows to avoid all these comlications and to reach best clinical and functional results of patients treatment

Аналіз способів регулювання розміру часток діоксиду кремнію, отриманих методом Штобера

The object of research is the method of synthesis of silicon dioxide nanoparticles, namely the Stober method. Synthesis of particles with the help of the Stober process is an example of a sol-gel method, one of the most practical and controlled methods for obtaining controlled size nanoparticles, shapes and morphologies. The Stober method is a classical approach to the synthesis of silica nanoparticles, but in existing works there is no systematic approach to establishing a connection between such reaction parameters as the concentration of components, temperature and time of the process. During the research, various types of information retrieval and information research were used. As a result of this work, a survey is obtained that is able to solve the problem of systematizing the influence of these parameters under the conditions of the Stober process. Methods for regulating the size of silica particles are considered, namely, a change in: a temperature in a sufficiently wide range from 5 ºC to 65 ºC; TEOS/H2O/NH3 concentration; quantity and thermodynamic quality of the solvent, as well as the effect of the reaction time. The influence of these parameters is considered not only from the point of view of changing the unit parameter, but also in combination with the others. The regularities of the particle diameter variation for the main synthesis conditions are established. The ways of particle synthesis by the Stober method from hundreds of nanometers to micrometers are shown. It is shown that for the synthesis of particles with minimal dimensions, a decrease in the concentration of the reacting components will be necessary: TEOS, H2O and NH3. This makes it possible to reduce the rate of hydrolysis and condensation processes, as well as the solubility of the intermediate Si(OC2H5)4-X(OH)X], which determines the absence of supersaturation during nucleation. The determining factors for this decrease are the increased synthesis temperature and the use of more polar solvents. The results of the work can be used to control the synthesis of silicon dioxide nanoparticles for various applications, from catalytic systems to functional fillers of materials and in particular to the creation of superhydrophobic structures.Объектом исследования является метод синтеза наночастиц диоскида кремния, а именно метод Штобера. Синтез частиц с помощью Штобер-процесса является примером золь-гель метода – одного из наиболее практичных и регулируемых способов получения наночастиц регулируемого размера, формы и морфологии. Метод Штобера является классическим подходом к синтезу наночастиц диоксида кремния, однако в существующих работах отсутствует систематический подход к установлению связи между такими параметрами реакции, как концентрации компонентов, температура и время проведения процесса. В ходе исследования использовались разные виды информационного поиска и изучения информации. В результате работы получен обзор, который способен решить задачу систематизации влияния указанных параметров в условиях Штобер-процесса. Рассмотрены способы регулирования размеров частиц кремнезема, а именно изменение: температуры в достаточно широком диапазоне от 5 ºС до 65 ºС; концентрации TEOS/H2O/NH3; количества и термодинамического качества растворителя, а также влияние времени проведения реакции. Влияние указанных параметров рассматривается не только с точки зрения изменения единичного параметра, а и в комплексе с остальными. Установлены закономерности изменения диаметра частиц для главных условий синтеза. Показаны пути синтеза частиц методом Штобера от сотен нанометров до микрометров. Показано, что для синтеза частиц с минимальными размерами необходимым будет снижение концентрации реагирующих компонентов: TEOS, H2O и NH3. Это позволяет снизить скорость процессов гидролиза и конденсации, а также растворимость промежуточного [Si(OC2H5)4-X(OH)X], что определяет отсутствие перенасыщения в процессе зародышеобразования. Определяющими факторами такого снижения являются повышенная температура синтеза и использование более полярных растворителей. Результаты работы могут быть использованы для управления синтезом наночастиц диоксида кремния для различных применений – от каталитических систем до функциональных наполнителей материалов и, в частности, создания супергидрофобных структур.Об'єктом дослідження є метод синтезу наночастинок діоскиду кремнію, а саме метод Штобера. Синтез частинок за допомогою Штобер-процесу є прикладом золь-гель методу – одного з найбільш практичних і регульованих способів отримання наночастинок регульованого розміру, форми і морфології. Метод Штобера є класичним підходом до синтезу наночастинок діоксиду кремнію, проте в існуючих роботах відсутній систематичний підхід до встановлення зв'язку між такими параметрами реакції, як концентрації компонентів, температура і час проведення процесу. В ході дослідження використовувалися різні види інформаційного пошуку і вивчення інформації. В результаті роботи отримано огляд, який здатний вирішити завдання систематизації впливу зазначених параметрів в умовах Штобер-процесу. Розглянуто способи регулювання розмірів частинок кремнезему, а саме зміна: температури в досить широкому діапазоні від 5 ºС до 65 ºС; концентрації TEOS/H2O/NH3; кількості і термодинамічної якості розчинника, а також вплив часу проведення реакції. Вплив зазначених параметрів розглядається не тільки з точки зору зміни окремого параметра, а й в комплексі з іншими. Встановлено закономірності зміни діаметра частинок для головних умов синтезу. Показано шляхи синтезу частинок методом Штобера від сотень нанометрів до мікрометрів. Показано, що для синтезу частинок з мінімальними розмірами необхідним буде зниження концентрації реагуючих компонентів: TEOS, H2O і NH3. Це дозволяє знизити швидкість процесів гідролізу і конденсації, а також розчинність проміжного [Si(OC2H5)4-X(OH)X], що визначає відсутність перенасичення в процесі зародкоутворення. Визначальними факторами такого зниження є підвищена температура синтезу і використання більш полярних розчинників. Результати роботи можуть бути використані для управління синтезом наночастинок діоксиду кремнію для різних застосувань – від каталітичних систем до функціональних наповнювачів матеріалів і, зокрема, створення супергідрофобних структур

Solving Post-traumatic Effects of Eye Socket Bone Structure

Using implants of a porous titanium nickelid at traumatic lesions of the midface allows you to restore the bone structure of the lower edge and the bottom of the eye socket, avoid or significantly reduce the number of complications such as deformation, enophthalmos

TREATMENT OF PATIENTS WITH ISOLATED ORBITAL WALL INJURIES

Objective: to optimize surgical treatment in patients with orbital wall defects and deformities. Material and methods. For diagnosis of orbital wall injuries, the patients underwent facial skeletal X-ray study in the semiaxial projection and midfacial spiral computed tomography. Defects were removed via the intrasinus approach in the victims, by applying a combined prosthesis designed at the Department of Oral Surgery and General Dentistry, Novokuznetsk State Institute for Postgraduate Training of Physicians. The design is a combination of a Г-shaped titanium miniplate and a silicone block. Results. Continuity of the inferior orbital wall was restored through the intrasinus approach in all cases (n = 82). There were no early postoperative complications. Late (at 3–6 months postsurgery) complications as the cutting and obvious contouring of a miniplate (in the area of the mucogingival fold at the surgical site) were stated in 6 (7.3%) cases. Enophthalmos was found in 2 (2.4%) cases. During miniplate cutting, the endoprostheses were removed and no other complications were observed during 1-to-3-year follow-ups. The paper describes a clinical case of a female patient with a blowout fracture of the left inferior orbital wall and dislocation of the orbital contents. Computer tomography (CT) findings were used to make a combined endoprosthesis; an inferior orbital wall defect was eliminated via the intrasinus approach. Control CT showed a complete elimination of orbital contents dislocation and restoration of the continuity of the inferior orbital wall. Conclusion. The given clinical case demonstrate that it is necessary to perform spiral CT at all stages of treatment and rehabilitation and it is expedient to apply the intrasinus approach to eliminating orbital wall defects and deformities

Cytological, Molecular-Genetic and Silvicultural-Selection Research of Polyploid Poplars

The results of cytological, silvicultural and selection research and DNA analysis of polyploid poplars are discussed in the article. Poplar clones were studied for productivity, the number of chromosomes, selection and testing of microsatellite loci for genetic certification of planting material. The study showed a high diagnostic performance of species, of individual genotypes and clones within species and hybrids on the basis of gene markers of polymorphism of microsatellite DNA

Формування ефективної концентрації плівкоутворювача супергідрофобних покриттів на основі діоксиду кремнію

The object of research is the hydrophobization of a coating based on styrene-acrylic copolymer and cellulose acetate butyrate with pyrogenic silicon dioxide. The hydrophobicity or hydrophilicity of a surface depends mainly on the chemical structure of the surface and its roughness. A relief hydrophilic surface will be wetted much more easily than a flat surface of the same material, and vice versa – an increase in the roughness of a hydrophobe is accompanied by a more pronounced repulsion of water. The size and number of irregularities significantly affect the wetting characteristics of the investigated surface. The combination of low surface energy and relief structure forms a superhydrophobic surface. Such surfaces have found application in self-cleaning, frost-resistant, antifriction, electrically conductive and oil-sorbing coatings. In this work, styrene-acrylic copolymer and cellulose acetate butyrate were used as a film former. Pyrogenic silicon dioxide Aerosil R 972, which was hydrophobized with dimethyldichlorosilane, was used as a nanofiller. In this work, the compositions were applied to laboratory glasses by dip coating. The determination of surface energy was carried out using glycerin and diiodomethane. The hydrophobic properties of the coatings were evaluated by measuring the contact angles with water using a goniometer. The analysis of the morphological structure of the coating surface with photographs of a scanning electron microscope has been carried out. The energy state of the surface of the created superhydrophobic coatings has been determined and their surface energies have been calculated using the technique based on the Owens-Wendt model. The process of hydrophobization of polymer-based coatings is investigated, which occurs both due to chemical modification with the introduction of silicon dioxide and due to the creation of nanoroughness of the surface layer of the coatings. The dependences of this process on materials are investigated using an electron microscope and the determination of their surface energy depending on the SiO2 filling. The values of the critical concentration of the modifier for the transition of polymers to the superhydrophobic state have been determined. As a result, the influence of polymer crystallinity on hydrophobization was determined by comparing changes in the surface energy of materials during their modification.Объектом исследования работы является гидрофобизация пирогенным диоксидом кремния покрытия на основе стирол-акрилового сополимера и ацетат-бутирата целлюлозы. Гидрофобность или гидрофильность поверхности зависит в основном от химического строения поверхности и ее шероховатости. Рельефная гидрофильная поверхность будет смачиваться заметно легче, чем плоская поверхность того же материала, и наоборот – увеличение шероховатости гидрофоба сопровождается более ярко выраженным отталкиванием воды. Размер и количество неровностей в значительной степени влияют на особенности смачивания исследуемой поверхности. При сочетании низкой энергии поверхности и рельефной структуры образуется супергидрофобная поверхность. Такие поверхности нашли применение в самоочищающихся, морозостойких, антифрикционных, электропроводящих и масло-сорбирующих покрытиях. В работе как пленкообразователь были использованы стирол-акриловый сополимер и ацетат бутират целлюлозы. Нанонаполнителем выступил пирогенный диоксид кремния Aerosil R 972, что был гидрофобизирован диметилдихлорсиланом. В работе композиции наносились на лабораторные стекла методом dip coating. Определение поверхностной энергии осуществлено с помощью глицерина и дийодометана. Гидрофобные свойства покрытий были оценены измерением краевых углов смачивания водой с помощью гониометра. Проведен анализ морфологической структуры поверхности покрытий с фотографиями электронного сканирующего микроскопа. Определено энергетическое состояние поверхности созданных супергидрофобних покрытий и рассчитаны их поверхностные энергии по основанной на модели Оуэнса-Вендта методике. Исследован процесс гидрофобизации покрытий на полимерной основе, происходящий как за счет химической модификации при введении диоксида кремния, так и за счет создания наношероховатости поверхностного слоя покрытий. Исследованы зависимости этого процесса от материалов с помощью электронного микроскопа и определения их поверхностной энергии в зависимости от наполнения SiO2. Определены значения критической концентрации модификатора для перехода полимеров в супергидрофобное состояние. В результате определено влияние кристалличности полимера на гидрофобизацию при сравнении изменений поверхностной энергии материалов в ходе их модификации.Об'єктом дослідження роботи є гідрофобізація пірогенним діоксидом кремнію покриття на основі стирол-акрилового співполімеру й ацетат-бутирату целюлози. Гідрофобність чи гідрофільність поверхонь залежить в основному від хімічної будови поверхні та її шорсткості. Рельєфна гідрофільна поверхня буде змочуватись помітно легше, ніж плоска поверхня того самого матеріалу, і навпаки – збільшення шорсткості гідрофобів супроводжується більш ярко вираженим відштовхуванням води. Величина та кількість нерівностей в значній мірі впливають на особливості змочування досліджуваної поверхні. При поєднанні низької енергії поверхні та рельєфної структури утворюється супергідрофобна поверхня. Такі поверхні знайшли використання в самоочисних, морозостійких, антифрикційних, електропровідних та масло-сорбуючих покриттях. У роботі як плівкоутворювач були використані стирол-акриловий співполімер і ацетат бутират целюлози. Нанонаповнювачем виступив пірогенний діоксид кремнію Aerosil R 972, що гідрофобізований диметилдихлорсиланом. У роботі композиції наносилися на лабораторні стекла методом dip coating. Визначення поверхневої енергії здійснено за допомогою гліцерину та дійодометану. Гідрофобні властивості покриттів було оцінено вимірюванням крайових кутів змочування водою за допомогою гоніометра. Проведено аналіз морфологічної структури поверхні покриттів за фотографіями електронного скануючого мікроскопу. Визначено енергетичний стан поверхні створених супергідрофобних покриттів і розраховано їх поверхневі енергії за заснованою на моделі Оуенса-Вендта методикою. Досліджено процес гідрофобізації покриттів на полімерній основі, що відбувається як за рахунок хімічної модифікації при введенні діоксиду кремнію, так і за рахунок створення наношорохуватості поверхневого шару покриттів. Досліджено залежності цього процесу від матеріалів за допомогою електронного мікроскопу та визначення їх поверхневої енергії в залежності від наповнення SiO2. Визначено значення критичної концентрації модифікатора для переходу полімерів у супергідрофобний стан. У результаті визначено вплив кристалічності полімеру на гідрофобізацію при порівнянні змін поверхневої енергії матеріалів в ході їх модифікації

Аналіз способів регулювання розміру часток діоксиду кремнію, отриманих методом Штобера

The object of research is the method of synthesis of silicon dioxide nanoparticles, namely the Stober method. Synthesis of particles with the help of the Stober process is an example of a sol-gel method, one of the most practical and controlled methods for obtaining controlled size nanoparticles, shapes and morphologies. The Stober method is a classical approach to the synthesis of silica nanoparticles, but in existing works there is no systematic approach to establishing a connection between such reaction parameters as the concentration of components, temperature and time of the process. During the research, various types of information retrieval and information research were used. As a result of this work, a survey is obtained that is able to solve the problem of systematizing the influence of these parameters under the conditions of the Stober process. Methods for regulating the size of silica particles are considered, namely, a change in: a temperature in a sufficiently wide range from 5 ºC to 65 ºC; TEOS/H2O/NH3 concentration; quantity and thermodynamic quality of the solvent, as well as the effect of the reaction time. The influence of these parameters is considered not only from the point of view of changing the unit parameter, but also in combination with the others. The regularities of the particle diameter variation for the main synthesis conditions are established. The ways of particle synthesis by the Stober method from hundreds of nanometers to micrometers are shown. It is shown that for the synthesis of particles with minimal dimensions, a decrease in the concentration of the reacting components will be necessary: TEOS, H2O and NH3. This makes it possible to reduce the rate of hydrolysis and condensation processes, as well as the solubility of the intermediate Si(OC2H5)4-X(OH)X], which determines the absence of supersaturation during nucleation. The determining factors for this decrease are the increased synthesis temperature and the use of more polar solvents. The results of the work can be used to control the synthesis of silicon dioxide nanoparticles for various applications, from catalytic systems to functional fillers of materials and in particular to the creation of superhydrophobic structures.Объектом исследования является метод синтеза наночастиц диоскида кремния, а именно метод Штобера. Синтез частиц с помощью Штобер-процесса является примером золь-гель метода – одного из наиболее практичных и регулируемых способов получения наночастиц регулируемого размера, формы и морфологии. Метод Штобера является классическим подходом к синтезу наночастиц диоксида кремния, однако в существующих работах отсутствует систематический подход к установлению связи между такими параметрами реакции, как концентрации компонентов, температура и время проведения процесса. В ходе исследования использовались разные виды информационного поиска и изучения информации. В результате работы получен обзор, который способен решить задачу систематизации влияния указанных параметров в условиях Штобер-процесса. Рассмотрены способы регулирования размеров частиц кремнезема, а именно изменение: температуры в достаточно широком диапазоне от 5 ºС до 65 ºС; концентрации TEOS/H2O/NH3; количества и термодинамического качества растворителя, а также влияние времени проведения реакции. Влияние указанных параметров рассматривается не только с точки зрения изменения единичного параметра, а и в комплексе с остальными. Установлены закономерности изменения диаметра частиц для главных условий синтеза. Показаны пути синтеза частиц методом Штобера от сотен нанометров до микрометров. Показано, что для синтеза частиц с минимальными размерами необходимым будет снижение концентрации реагирующих компонентов: TEOS, H2O и NH3. Это позволяет снизить скорость процессов гидролиза и конденсации, а также растворимость промежуточного [Si(OC2H5)4-X(OH)X], что определяет отсутствие перенасыщения в процессе зародышеобразования. Определяющими факторами такого снижения являются повышенная температура синтеза и использование более полярных растворителей. Результаты работы могут быть использованы для управления синтезом наночастиц диоксида кремния для различных применений – от каталитических систем до функциональных наполнителей материалов и, в частности, создания супергидрофобных структур.Об'єктом дослідження є метод синтезу наночастинок діоскиду кремнію, а саме метод Штобера. Синтез частинок за допомогою Штобер-процесу є прикладом золь-гель методу – одного з найбільш практичних і регульованих способів отримання наночастинок регульованого розміру, форми і морфології. Метод Штобера є класичним підходом до синтезу наночастинок діоксиду кремнію, проте в існуючих роботах відсутній систематичний підхід до встановлення зв'язку між такими параметрами реакції, як концентрації компонентів, температура і час проведення процесу. В ході дослідження використовувалися різні види інформаційного пошуку і вивчення інформації. В результаті роботи отримано огляд, який здатний вирішити завдання систематизації впливу зазначених параметрів в умовах Штобер-процесу. Розглянуто способи регулювання розмірів частинок кремнезему, а саме зміна: температури в досить широкому діапазоні від 5 ºС до 65 ºС; концентрації TEOS/H2O/NH3; кількості і термодинамічної якості розчинника, а також вплив часу проведення реакції. Вплив зазначених параметрів розглядається не тільки з точки зору зміни окремого параметра, а й в комплексі з іншими. Встановлено закономірності зміни діаметра частинок для головних умов синтезу. Показано шляхи синтезу частинок методом Штобера від сотень нанометрів до мікрометрів. Показано, що для синтезу частинок з мінімальними розмірами необхідним буде зниження концентрації реагуючих компонентів: TEOS, H2O і NH3. Це дозволяє знизити швидкість процесів гідролізу і конденсації, а також розчинність проміжного [Si(OC2H5)4-X(OH)X], що визначає відсутність перенасичення в процесі зародкоутворення. Визначальними факторами такого зниження є підвищена температура синтезу і використання більш полярних розчинників. Результати роботи можуть бути використані для управління синтезом наночастинок діоксиду кремнію для різних застосувань – від каталітичних систем до функціональних наповнювачів матеріалів і, зокрема, створення супергідрофобних структур

Analysis of Methods of Regulation of Silicon Dioxide Particles Size Obtained by the Stober Method

The object of research is the method of synthesis of silicon dioxide nanoparticles, namely the Stober method. Synthesis of particles with the help of the Stober process is an example of a sol-gel method, one of the most practical and controlled methods for obtaining controlled size nanoparticles, shapes and morphologies. The Stober method is a classical approach to the synthesis of silica nanoparticles, but in existing works there is no systematic approach to establishing a connection between such reaction parameters as the concentration of components, temperature and time of the process. During the research, various types of information retrieval and information research were used. As a result of this work, a survey is obtained that is able to solve the problem of systematizing the influence of these parameters under the conditions of the Stober process. Methods for regulating the size of silica particles are considered, namely, a change in: a temperature in a sufficiently wide range from 5 ºC to 65 ºC; TEOS/H2O/NH3 concentration; quantity and thermodynamic quality of the solvent, as well as the effect of the reaction time. The influence of these parameters is considered not only from the point of view of changing the unit parameter, but also in combination with the others. The regularities of the particle diameter variation for the main synthesis conditions are established. The ways of particle synthesis by the Stober method from hundreds of nanometers to micrometers are shown. It is shown that for the synthesis of particles with minimal dimensions, a decrease in the concentration of the reacting components will be necessary: TEOS, H2O and NH3. This makes it possible to reduce the rate of hydrolysis and condensation processes, as well as the solubility of the intermediate Si(OC2H5)4-X(OH)X], which determines the absence of supersaturation during nucleation. The determining factors for this decrease are the increased synthesis temperature and the use of more polar solvents. The results of the work can be used to control the synthesis of silicon dioxide nanoparticles for various applications, from catalytic systems to functional fillers of materials and in particular to the creation of superhydrophobic structures

Improving economic methods of metal-product quality control with the use of the 'Zakaz' automated control system

Translated from Russian (Stal' 1987 (1) p. 92-94)SIGLEAvailable from British Library Document Supply Centre- DSC:5828.4(M--37295)T / BLDSC - British Library Document Supply CentreGBUnited Kingdo

Molecular Genetic Methods Implementation for Phytopathogen Identification in Forest Stands and Nurseries of the Russian Federation

The results of the application of molecular genetics methods for the analysis of the plant pathogens present in forest plantations and nurseries of the Russian Federation, including doughnut fungus and annosum root rot are presented. The prospects and benefits of using DNA analysis for early diagnosis of plant diseases without isolation of the pathogen in pure culture, shortening time of analysis, and the possibility of mass screening are discussed