ORGANIZATION OF THE NATIONAL PUBLIC HEALTH SYSTEM IN THE CONTEXT OF CANCER PREVENTION AND BURDEN REDUCTION

Вступ. Онкологічні захворювання залишаються однією з провідних причин передчасної смертності та втрати якості життя населення у світі та в Україні. Традиційно боротьба з раком асоціюється передусім із розвитком онкологічної служби, удосконаленням методів діагностики та лікування. Сучасні наукові дані переконливо свідчать, що вирішальний внесок у формування онкологічного тягаря належить не клінічній медицині, а системі детермінант здоров’я, які формуються у соціальному, поведінковому та середовищному контекстах. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від 30 до 50 % випадків онкологічних захворювань можуть бути попереджені шляхом впливу на модифіковані чинники ризику на популяційному рівні. Це зумовлює необхідність переосмислення ролі національної системи громадського здоров’я як провідного механізму управління онкологічними ризиками та зменшення тягаря раку. Мета. Обґрунтувати організаційні, інституційні, міжсекторальні та причинно-наслідкові особливості функціонування національної системи громадського здоров’я, здатної забезпечити профілактику та зниження тягаря онкологічних захворювань. Матеріали та методи. У дослідженні використано методи системного аналізу, порівняльного аналізу, узагальнення та концептуального моделювання. Методологічну основу становлять законодавчі акти України, документи ВООЗ, матеріали Міжнародного агентства з дослідження раку (IARC), концепція «медичного поля» М. Лалонда, теорія соціальних детермінант здоров’я М. Мармота, салютогенний підхід А. Антоновського та підхід життєвого курсу. Результати. У процесі дослідження обґрунтовано багаторівневу логічну модель національної системи громадського здоров’я, у якій зменшення онкологічного тягаря розглядається як результат узгодженого впливу на фундаментальні, середовищні, поведінкові та психосоціальні детермінанти здоров’я, а не як виключно наслідок розвитку онкологічної служби, та розширено теоретичне розуміння онкологічних захворювань як соціально зумовленого феномена, та поглиблено концепцію громадського здоров’я як міжсекторального механізму управління здоров’ям населення. Висновки. Під час наукових досліджень обґрунтовано роль національної системи громадського здоров’я як ключового інструменту профілактики та зменшення тягаря онкологічних захворювань. Показано, що переважна частка онкологічної захворюваності формується під впливом соціальних, поведінкових та екологічних детермінант здоров’я, які перебувають поза межами безпосередньої діяльності онкологічної служби. Запропоновано логічну багаторівневу модель системи громадського здоров’я з акцентом на первинну профілактику онкологічних захворювань. Обґрунтовано, що ефективне зменшення онкологічного тягаря можливе лише за умови міжсекторального управління детермінантами здоров’я, тоді як онкологічна служба виконує переважно компенсаторну та клінічну функцію.Introduction. Cancer remains one of the leading causes of premature mortality and loss of quality of life worldwide and in Ukraine. Traditionally, the fight against cancer has been primarily associated with the development of oncology services, as well as the improvement of diagnostic and treatment methods. Contemporary scientific evidence convincingly indicates that the decisive contribution to the cancer burden is determined not by clinical medicine, but by the system of health determinants formed within social, behavioral, and environmental contexts. According to the World Health Organization (WHO), 30–50% of cancer cases can be prevented by addressing modifiable risk factors at the population level. This necessitates a rethinking of the role of the national public health system as the main mechanism for managing oncological risks and reducing the cancer burden. Aim. To substantiate the organizational, institutional, intersectoral, and cause-and-effect characteristics of the national public health system capable of ensuring cancer prevention and reducing the cancer burden. Materials and methods. The study employed methods of system analysis, comparative analysis, generalization, and conceptual modeling. The methodological basis includes Ukrainian legislation, WHO documents, IARC materials, M. Lalonde’s “health field” concept, M. Marmot’s theory of social determinants of health, A. Antonovsky’s salutogenic approach, and the life-course approach. Results. The study substantiated a multi-level logical model of the national public health system, in which cancer burden reduction is viewed as the result of coordinated influence on fundamental, environmental, behavioral, and psychosocial health determinants, rather than solely the outcome of the development of oncology services. The theoretical understanding of cancer as a socially determined phenomenon has been expanded, deepening the concept of public health as an intersectoral mechanism for managing population health. Conclusions. Scientific research substantiates the role of the national public health system as a key instrument for cancer prevention and burden reduction. It has been demonstrated that the majority of cancer incidence is shaped by social, behavioral, and environmental health determinants, which lie beyond the direct activity of oncology services. A multi-level logical model of the public health system has been proposed, emphasizing primary cancer prevention. It is argued that effective reduction of the cancer burden is possible only through intersectoral management of health determinants, whereas oncology services primarily perform compensatory and clinical functions

АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ ПЕРЕШКОД В РОЗВИТКУ ПАЛІАТИВНО-ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ НА ДУМКУ МЕДИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ УКРАЇНИ

Introduction. Given the pace of population aging, the increase in the share of non-communicable diseases in the mortality structure, and the variety of “combinations” of comorbid conditions, the population of a country needs properly organized management of palliative and hospice care. The basis of the palliative care management system consists of three key elements – infrastructure, personnel who provide it (medical, social, spiritual and other workers) and patients who need it. Accordingly, in order to understand the strengths and weaknesses of this system, it is necessary to study and analyze the opinions of each party. Aim. To identify obstacles to the development of managerial and organizational approaches to palliative and hospice care in Ukraine according to the medical community. Materials and methods. The study is single-stage (cross-sectional); methods of a systematic approach and analysis were used, as well as qualitative methodology – semi-structured interviews conducted with 42 participants from 18 regions of Ukraine. Results. We obtained the following results: the main obstacle to the development of palliative and hospice care management was identified by representatives of the Western region of Ukraine, 15 people, as difficulties in integrating palliative care into the general healthcare system (lack of clear standards and regulatory documents) (33.3%, n = 5); representatives of the Northern region of Ukraine, 8 people, representatives of the Southern region, 9 people, representatives of the Eastern region of Ukraine, 3 people, and representatives of the Central region, 7 people, as insufficient funding for the palliative care sector, 37.5% (n = 3), 44.4% (n = 4), 66.6% (n = 2), and 57.1% (n = 4), respectively. Conclusions. The main obstacles to the improvement and development of palliative and hospice care management in Ukraine are the lack of awareness among society – the medical community and the population in general – regarding the features of palliative care, its feasibility and mechanisms for ensuring it, the peculiarities of the socio-cultural perception of "palliative" and "death", insufficient funding of the palliative care system, a shortage of specialists, and difficulties in integrating palliative care into the general healthcare system.Вступ. Враховуючи темпи старіння населення, збільшення частки неінфекційних захворювань в структурі смертності, різноманітність «комбінацій» коморбідних станів жителі тої чи іншої країни потребують належно організованого менеджменту паліативно-хоспісної допомоги. Основу системи менеджменту паліативної допомоги складають три ключових елементи – інфраструктура, кадри, які її надають (медичні, соціальні, духовні та інші працівники) та пацієнти, які її потребують. Відповідно, щоб зрозуміти сильні та слабкі сторони даної системи потрібно вивчити та проаналізувати думку кожної зі сторін. Мета. Визначити перешкоди у розвитку управлінсько-організаційних підходів до паліативно-хоспісної допомоги в Україні на думку медичної спільноти. Матеріали та методи. Дослідження одномоментне (поперечне), у дослідженні використано методи системного підходу та аналізу, а також якісницька методологія – напівструктуровані інтерв’ю, які було проведено з 42 учасниками з 18 областей України. Результати. Ми отримали наступні результати: основною перешкодою на шляху розвитку менеджменту паліативно-хоспісної допомоги представники Західного регіону України у кількості 15 осіб виокремили труднощі в інтеграції паліативної допомоги в загальну систему охорони здоров’я (відсутність чітких стандартів та нормативних документів) (33,3 %, n = 5); представники Північного регіону України, у кількості 8 осіб, представники Південного регіону, у кількості 9 осіб, представники Східного регіону України, у кількості 3 осіб та представники Центрального регіону, у кількості 7 осіб виокремили недостатнє фінансування сфери паліативної допомоги 37,5 % (n = 3), 44,4 % (n = 4), 66,6 % (n = 2) та 57,1 % (n = 4) відповідно. Висновки. Основними перешкодами у вдосконаленні та розвитку менеджменту паліативно-хоспісної допомоги в Україні виокремлено недостатню обізнаність суспільства – медичної спільноти та населення загалом, щодо особливостей надання паліативної допомоги, її доцільності та механізмів забезпечення, особливості соціокультурного сприйняття «паліативу» та «смерті», недостатнє фінансування системи паліативної допомоги, дефіцит спеціалістів та труднощі в інтеграції паліативної допомоги в загальну систему охорони здоров’я

ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ РЕЦИДИВУ ПАХВИННОЇ ГРИЖІ ПІСЛЯ АЛОПЛАСТИКИ

Introduction. The results of surgical treatment of inguinal hernias indicate significant progress in the treatment of this pathology, thanks to the introduction of alloplasty and laparoscopic operations. At the same time, the recurrence rate of inguinal hernia after alloplasty in primary hernioplasty is 1.5-11.6%, and in recurrent hernioplasty 3.5% – 22%, which is of concern. Aim. To increase the effectiveness of surgical treatment of patients with recurrent inguinal hernia by studying the causes of recurrence and choosing a pathogenetically justified method of surgery. Materials and methods. The paper presents the results of surgical treatment of 125 patients with recurrent inguinal hernia aged 21 to 79 years. According to the Campanelli G. classification, recurrent oblique inguinal hernias were R1 in 60 (48%), direct R2 in 51 (40.8%), and R3 in 14 (11,2%) patients. Hernia recurrence occurred in 26 (20.8%) patients in the first year after alloplasty, in 52 (41.6%) after 2 years, in 47 (37.6%) after 3 years. When choosing a method of reconstruction of the inguinal canal, the EHS recommendations were followed. Results. It was found that the main reasons for the re-recurrence of inguinal hernia after open alloplasty according to Lichtenstein and TAPP were: non-adherence to the technique of implant placement and fixation, which contributed to cicatricial-atrophic changes in the muscular-aponeurotic structures of the inguinal canal in 62.4% of patients, and insufficient implant overlap of the hernial orifice due to the use of a small implant in 34.4% of patients. In case of recurrence of R1 and R2 after the Lichtenstein method, TAPP was performed, provided that there were no complications of the previous operation that required revision of the implantation site. In case of recurrence after open alloplasty, when it was necessary to revise the inguinal canal to remove the implanted mesh or perform neurolysis, Lichtenstein plastic surgery was performed. In case of recurrence after TAPP, Lichtenstein allohernioplasty was performed. In case of R3 with a destroyed posterior wall of the inguinal canal, open preperitoneal allohernioplasty was performed. In the postoperative period, inflammatory complications were observed in 10 (8%) patients. Long-term treatment results were studied in 124 patients over a period of 1 to 5 years. Hernia recurrence occurred in 1 (0.8%) patient as a result of wound suppuration. Conclusions. Improving the results of surgical treatment of patients with inguinal hernias can be achieved through individual selection of a modern, pathogenetically justified method of allohernioplasty and technically correct performance of the operation itself.Вступ. Результати хірургічного лікування пахвинних гриж свідчать про суттєвий прогрес в лікуванні даної патології, завдяки впровадженню алопластики та лапароскопічних операцій. Разом з тим, частота рецидивів пахвинної грижі після алопластики при первинній герніопластиці складає 1,5–11,6%, а при повторній 3,5%–22%, що викликає занепокоєння. Мета. Підвищити ефективність хірургічного лікування пацієнтів з рецидивною пахвинною грижею шляхом вивчення причин виникнення рецидиву та вибору патогенетично обґрунтованого способу операції. Матеріали та методи. В роботі представлені результати хірургічного лікування 125 пацієнтів з рецидивною пахвинною грижею віком від 21 до 79 років. Згідно класифікації за Campanelli G. рецидивні косі пахвинні грижі R1 були у 60 (48%), прямі R2 у 51 (40,8%), та R3 у 14 (11,2%) пацієнтів. Рецидив грижі у 26 (20,8%) пацієнтів виник в перший рік після виконання алопластики, у 52 (41,6%) через 2 роки, у 47 (37,6%) через 3 роки. При виборі способу реконструкції пахвинного каналу керувались рекомендаціями EHS. Результати. Виявлено, що основними причинами повторного рецидиву пахвинної грижі після відкритої алопластики за Lichtenstein та ТАРР були: недотримання методики розташування і фіксації імплантата, які сприяли рубцево-атрофічним змінам м’язово-апоневротичних структур пахвинного каналу у 62,4% пацієнтів, та недостатнє перекриття грижових воріт імплантом малого розміру у 34,4% пацієнтів. При рецидиві R1 і R2 після способу Lichtenstein виконували ТАРР, за умови відсутності ускладнень від попередньої операції, які потребували ревізії місця імплантації. При рецидиві після відкритої алопластики, коли необхідно було робити ревізію пахвинного каналу для видалення імплантованої сітки або проведення невролізу, виконали пластику за Lichtenstein. При рецидиві після ТАРР виконали алогерніопластику за Lichtenstein. При R3 із зруйнованою задньою стінкою пахвинного каналу виконали відкриту преперитонеальну алоргерніопластику. В післяопераційному періоді ускладнення запального характеру спостерігались у 10 (8%) пацієнтів. Віддалені результати лікування вивчені у 124 пацієнтів в строки від 1 до 5 років. Рецидив грижі виник у 1 (0,8%) пацієнта, як результат нагноєння рани. Висновки. Покращання результатів хірургічного лікування пацієнтів з пахвинними грижами може бути досягнуто шляхом індивідуального вибору сучасного, патогенетично обґрунтованого способу алогерніопластики та технічно вірного виконання самої операції

ПОКАЗНИКИ ФАГОЦИТАРНОЇ АКТИВНОСТІ НЕЙТРОФІЛІВ ТА МОНОЦИТІВ КРОВІ У ХВОРИХ НА БУЛЬОЗНИЙ ЕПІДЕРМОЛІЗ ПРИ ХРОНІЧНІЙ КОНТАМІНАЦІЇ РАН S. AUREUS

Aim. To evaluate the phagocytic activity of peripheral blood neutrophils and monocytes in patients with recessive dystrophic epidermolysis bullosa (RDEB) with chronic Staphylococcus aureus wound contamination. Materials and methods. A cross-sectional study was conducted. Group 1 (without contamination) included 31 patients; Group 2 (chronic S. aureus contamination) comprised 44 patients. Inclusion criteria were age 18–60 years, clinically confirmed RDEB, chronic wounds lasting > 3 months, and written informed consent. Patients with decompensated diabetes mellitus, acute systemic infections, or wounds of < 3 months’ duration were excluded. Results. Patients with chronic contamination demonstrated a significant decrease in CD14⁺ monocytes — 6.5±0.2% (Q25–Q75: 4.65–9.35%) compared with Group 1 (p < 0.001, Mann–Whitney test) and healthy donors (p < 0.002, Mann–Whitney test). Spontaneous neutrophil activity decreased to 87 ± 1.2 AU (Q25–Q75: 63–99 AU; p<0.002). Induced activity in the NBT test was 208 ± 2.6 AU (Q25–Q75: 158–265.5 AU) and was significantly lower than in Group 1 (p < 0.001) and donors p < 0.003). The phagocytic index (PI) declined to 1.5 ± 0.1 (Q25–Q75: 0.7–2.15), which was significantly lower than in donors (2.6 ± 0.1; Q25–Q75: 2.25–2.9; p < 0.001) and Group 1 (2.7 ± 0.1; Q25–Q75: 2.4–3.4; p < 0.001). Discriminant analysis revealed the highest intergroup discriminative capacity for PI (F = 35.5; p < 0.001), followed by induced neutrophil activity (F = 32.3; p < 0.001); spontaneous activity (p < 0.01) and CD14⁺ level (F = 22.8; p < 0.01) showed a smaller but significant contribution. Conclusions. In patients with RDBE without contamination, an increase in CD14⁺ monocytes (10.8 ± 0.2% vs. 9.1 ± 0.1%; p < 0.003), spontaneous (107 ± 1.2 U; p < 0.045) and induced neutrophil activity (280 ± 1.9 U; p < 0.001) was detected, which reflects reactive activation of the phagocytic link. In chronic S. aureus contamination, a decrease in CD14⁺ (6.5 ± 0.2%; p < 0.002), spontaneous (87 ± 1.2 U; p < 0.033) and induced activity (208 ± 2.6 U; p < 0.003) was detected, which indicates functional depletion of neutrophils. The highest discriminant ability is possessed by FI (F = 35.5; p < 0.001) and induced activity (F = 32.3; p < 0.001). Chronic contamination is associated with a decrease in the reserve and efficiency of phagocytosis.Мета. Оцінити фагоцитарну активність нейтрофілів та моноцитів крові у хворих на рецесивний дистрофічний бульозний епідермоліз (РДБЕ) при хронічній контамінації ран S. aureus. Матеріали та методи. Проведено одномоментне поперечне дослідження. У 1 групу (без контамінації) включено 31 пацієнта; у 2 групу (хронічна контамінація S. aureus) — 44 пацієнти. Критерії включення: вік 18–60 років, клінічно підтверджений РДБЕ, хронічні рани > 3 міс., отримання інформованої згоди. Виключали пацієнтів із декомпенсованим цукровим діабетом, гострими системними інфекціями та ранами тривалістю менше 3 місяців. Результати. У пацієнтів із хронічною контамінацією встановлено достовірне зниження рівня CD14⁺+ моноцитів — 6,5 ± 0,2 % (Q25–Q75: 4,65–9,35 %) порівняно з 1 групою (p < 0,001, Манн–Уітні) та донорами (p < 0,002, Манн–Уітні). Спонтанна активність нейтрофілів знижувалася до 87 ± 1,2 Од (Q25–Q75: 63–99 Од; p < 0,002). Індукована активність у НСТ-тесті становила 208 ± 2,6 Од (Q25–Q75: 158–265,5 Од) та була достовірно нижчою за показники 1 групи (p < 0,001) і донорів (p < 0,003). Фагоцитарний індекс (ФІ) при хронічній контамінації знижувався до 1,5 ± 0,1 (Q25–Q75: 0,7–2,15), що достовірно менше як донорських значень (2,6±0,1; Q25–Q75: 2,25–2,9; p<0,001), так і показників 1 групи (2,7 ± 0,1; Q25–Q75: 2,4–3,4; p < 0,001). Дискримінантний аналіз продемонстрував, що найбільшу міжгрупову роздільну здатність має ФІ (F = 35,5; p < 0,001), далі — індукована активність нейтрофілів (F = 32,3; p < 0,001); менший, але значущий внесок мають спонтанна активність (p < 0,01) та рівень CD14⁺ (F = 22,8; p < 0,01). Висновки. 1. У хворих на РДБЕ без контамінації виявлено підвищення CD14⁺ моноцитів (10,8 ± 0,2 % проти 9,1 ± 0,1 %; p < 0,003), спонтанної (107 ± 1,2 Од; p < 0,045) та індукованої активності нейтрофілів (280 ± 1,9 Од; p < 0,001), що відображає реактивну активацію фагоцитарної ланки. При хронічній контамінації S. aureus встановлено зниження CD14⁺ (6,5 ± 0,2 %; p < 0,002), спонтанної (87 ± 1,2 Од; p < 0,033) та індукованої активності (208 ± 2,6 Од; p < 0,003), що свідчить про функціональне виснаження нейтрофілів. Найвищу дискримінантну здатність мають ФІ (F = 35,5; p < 0,001) та індукована активність (F = 32,3; p < 0,001). Хронічна контамінація асоціюється зі зниженням резерву та ефективності фагоцитозу

ХІРУРГІЧЕ ЛІКУВАННЯ ВЕЛИЧЕЗНОЇ ЗАОЧЕРЕВИННОЇ КАВЕРНОЗНОЇ ЛІМФАНГІОМИ. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

Introduction. Lymphangiomas are neoplasms that arise from lymphatic vessels and are mainly found at a young age. These tumors can have different localizations and sometimes reach significant sizes. This case is of clinical interest due to the rare localization of the neoplasm. Aim. To present our clinical observation of a huge retroperitoneal cavernous lymphangioma and the features of its diagnosis and surgical treatment. Materials and methods. The article presents a clinical case of a huge retroperitoneal cavernous lymphangioma. A 44-year-old female patient sought medical care with complaints of increased abdominal volume, a feeling of heaviness in the epigastrium, constant dull pain in the right hypochondrium and epigastrium, and periodic nausea and vomiting. She had been ill for about seven years. Clinical examination and instrumental diagnostic methods confirmed the presence of a huge tumor in the area of the lesser sac. The patient underwent a planned surgical procedure; an upper midline laparotomy was performed. The large size of the tumor and its close association with the stomach, duodenum, transverse colon, liver, pancreas, and blood vessels significantly complicated tumor mobilization; however, with the use of modern surgical techniques and intraoperative monitoring, complete tumor removal was achieved without damage to adjacent organs, major vessels, or blood loss. Results. The patient successfully underwent surgery, and postoperative rehabilitation was carried out according to the ERAS protocol. The postoperative course was without complications, and the patient was discharged on the 3rd postoperative day. Pathohistological examination revealed a cavernous lymphangioma. At follow-up examinations performed 1, 3, 6, 12, and 36 months after surgery, the patient was in good condition, had no complaints, and no signs of disease recurrence were detected. Conclusions. Retroperitoneal cavernous lymphangioma is a benign tumor that is extremely rare, grows gradually over a long period of time, and can reach enormous sizes. Surgical treatment of retroperitoneal tumors is a complex task that requires a tailored approach, a highly qualified operating team, and the use of modern technologies.Вступ. Лімфангіоми – це новоутворення, які виникають із лімфатичних судин і здебільшого виявляються у молодших пацієнтів. Ці пухлини можуть мати різні локалізації та іноді досягають вражаючих розмірів. Актуальність висвітлення даного клінічного випадку визначається рідкісною локалізацією. Мета. Представити власне клінічне спостереження випадку величезної заочеревинної кавернозної лімфангіоми, особливості її діагностики та хірургічного лікування. Матеріали та методи. У статті наведено клінічний випадок величезної заочеревинної кавернозної лімфангіоми. Пацієнтка, 44 роки, звернулася до клініки зі скаргами на збільшення об’єму живота, відчуття важкості в епігастрії, постійний тупий біль у правій підреберній ділянці, епігастрії, періодичну нудоту, блювоту. Хворіє близько семи років. Клінічний огляд та інструментальні методи дослідження підтвердили наявність величезної пухлини в ділянці щитцевої сумки. Хвору планово прооперували, виконано верхньо-серединну лапаротомію. Великий об’єм пухлини та її тісний зв’язок із шлунком, дванадцятипалою, поперечно-ободовою кишкою, печінкою, підшлунковою залозою, кровоносними судинами технічно значно ускладнював мобілізацію пухлини, але за допомогою сучасної хірургічної техніки та інтраопераційного моніторингу вдалося повністю видалити її без пошкодження суміжних органів, важливих судин та крововтрати. Результати. Пацієнтка успішно перенесла операцію, проводилася післяопераційна реабілітація за ERAS-протоколом. Післяопераційний перебіг протікав без ускладнень, пацієнтку виписано на 3-тю добу. Проведене патогістологічне дослідження вказало на кавернозну лімфангіому. При контрольних оглядах та обстеженнях через 1, 3, 6, 12 та 36 місяців після операції хвора почувається добре, скарг немає, ознак рецидиву не виявлено. Висновки. Заочеревинна кавернозна лімфангіома – доброякісна пухлина, що вкрай рідко зустрічається, поступово тривалий час зростає та може сягати величезних розмірів. Хірургічне лікування пухлин заочеревинного простору є складним завданням, вимагає диференційованого підходу, високого рівня кваліфікації операційної бригади та застосування сучасних технологій

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ШВЕЦІЇ

Introduction. Monitoring the health status of the population is one of the key tools for ensuring sound governance in the health sector. Aim. To conduct a systematic analysis and critical evaluation of the architecture and functional aspects of the national population health monitoring system in Sweden in order to identify opportunities for applying Swedish experience in the development of the population health monitoring system in Ukraine. Materials and methods. The study employed bibliosemantic methods and content analysis. Research materials included scientific publications and national-level regulatory and legal acts. The programme involved an examination of the components, methodological approaches, and tools used for population health monitoring in Sweden; analysis of the regulation of monitoring processes; assessment of system performance; and identification of recommendations and potential opportunities for implementing Swedish experience to modernise and improve the effectiveness of population health monitoring in Ukraine, taking into account the national context. Results. Sweden’s population health monitoring system is comprehensive, encompassing the full spectrum of health-related data, including demographic characteristics, morbidity, disability and mortality indicators, self-rated health, lifestyle, health determinants, and health service utilisation. It is based on an extensive network of registers, surveys, and inter-institutional cooperation. Since each resident has a unique personal identification number, data from different registers can be linked. The collection, processing, and use of population health data are regulated by legislation that complies with European data protection standards. Responsibilities for health monitoring are clearly distributed among different institutions. The unquestionable achievements of the Swedish monitoring system include high data quality and completeness, a comprehensive approach, emphasis on evidence-based medicine and evaluation, openness and accessibility of data, strong institutional foundations, innovation, and digitalisation. At the same time, certain challenges remain regarding data interoperability, uniformity of quality, coverage of registers, and balancing data access with confidentiality. Conclusions. Sweden’s integrated population health monitoring system provides comprehensive and accurate surveillance of population health, enables timely identification of risk groups, assessment of the effectiveness of medical interventions, and formulation of evidence-based public health policy. Owing to its reliability and comprehensiveness, it serves as a benchmark for other countries in developing effective public health systems.Вступ. Моніторинг стану здоров’я населення є одним з ключових інструментів забезпечення обґрунтованого управління у сфері охорони здоров’я. Мета. Систематичний аналіз та критична оцінка архітектури й функціональних аспектів національної системи моніторингу здоров’я населення у Швеції для визначення можливостей використання шведського досвіду в Україні. Матеріали та методи. У дослідженні використано бібліосемантичний, інформаційно-аналітичний методи, контент-аналіз. Матеріали дослідження включали наукові публікації, нормативно-правові акти національного рівня. Програма включала дослідження компонентів, методологічних підходів та інструментарію, що використовуються для моніторингу здоров’я населення у Швеції, регламентації процесів моніторингу; оцінку ефективності функціонування системи; визначення рекомендацій, потенційних можливостей імплементації досвіду Швеції для підвищення ефективності системи моніторингу здоров’я в Україні. Результати. Система моніторингу здоров’я населення Швеції є комплексною, включаючи весь спектр даних про здоров’я, у т. ч. демографічні характеристики, показники захворюваності, інвалідності, смертності, самооцінки здоров’я, спосіб життя, детермінанти, використання послуг тощо. Вона базується на розгалуженій мережі реєстрів, опитувань, співпраці між різними інституціями. Оскільки кожен житель має унікальний ідентифікаційний номер, є можливість пов’язувати дані з різних реєстрів. Збір, обробка й використання даних про здоров’я населення регламентовані законодавством, яке відповідає європейським стандартам захисту даних. Чітко розподілено повноваження між різними інституціями щодо здійснення моніторингу. Беззаперечними здобутками шведської системи моніторингу є висока якість, повнота даних, комплексний підхід, акцент на доказову медицину, оцінку, відкритість та доступність даних, сильні інституційні основи, інновації й цифровізація. Поряд з цим, є певні виклики, щодо інтероперабельності даних, рівномірності якості, охоплення реєстрів, балансу між їх доступністю й конфіденційністю. Висновки. Інтегрована система моніторингу здоров’я у Швеції забезпечує всебічний контроль за станом населення, своєчасність визначення груп ризику, оцінювання результативності втручань, формування доказової політики громадського здоров’я. Завдяки надійності й комплексності вона є орієнтиром для інших країн у розбудові ефективних систем громадського здоров’я

РОЛЬ АНГІОСОМНОЇ ТЕОРІЇ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ТРАНСКУТАННОЇ ОКСИМЕТРІЇ ЯК МЕТОДУ ДІАГНОСТИКИ ІШЕМІЧНИХ УРАЖЕНЬ СТОПИ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ

Introduction. Diabetic foot syndrome (DFS) is a severe complication of diabetes mellitus associated with microcirculatory impairment and a high risk of amputation. Transcutaneous oxygen tension (TcpO₂) is widely used to assess ischemia, but its accuracy depends on proper electrode placement. Standard protocols do not consider the angiosome structure of the foot, which may affect perfusion assessment and healing prediction. Aim. To evaluate the relationship between TcpO₂ levels and ulcer location in the ischemic form of DFS, considering angiosome theory, and to identify optimal sites for electrode placement. Materials and methods. Eighty patients with ischemic DFS (mean age 63.4 ± 7.3 years) were examined. Lesion severity was assessed using the WIFI and SINBAD scales. TcpO₂ was measured with the PeriFlux 5000 system at 43–45 °C. Patients were divided into an experimental group (angiosome-oriented electrode placement; n = 50) and a control group using standard positioning (n = 30). Results and discussion. Ulcers were most frequently located in the interdigital spaces (17%), first (28%) and fifth (20%) metatarsophalangeal joints, and on the lateral (20%) and medial (15%) heel surfaces. In all angiosomes, TcpO₂ values were lower in the experimental group. Interdigital spaces showed 32 ± 5 mmHg versus 36 ± 3; the first metatarsophalangeal joint — 33 ± 7 versus 50 ± 8; the fifth — 31 ± 6 versus 49 ± 8 mmHg. Heel regions also demonstrated lower perfusion: lateral — 31 ± 5 versus 46 ± 6, medial — 36 ± 4 versus 45 ± 2 mmHg. These findings demonstrate that tissue oxygenation strongly depends on ulcer location and confirm the diagnostic value of angiosome-oriented electrode positioning. Conclusions. Angiosome-based electrode placement improves the accuracy of perfusion assessment in ischemic DFS. The most pronounced differences between groups were observed in plantar angiosomes (first and fifth metatarsophalangeal joints, lateral heel), supporting the need to consider angiosome structure for early detection of critical ischemia and improved wound-healing prediction.Вступ. Синдром діабетичної стопи (СДС) є тяжким ускладненням цукрового діабету й супроводжується порушенням мікроциркуляції та високим ризиком ампутацій. Транскутанне визначення напруги кисню (TcpO₂) застосовується для оцінки ішемії, але інформативність залежить від коректного розміщення електродів, тоді як стандартні методики не враховують ангіосомну будову стопи. Це може впливати на точність визначення перфузії та прогнозування загоєння. Мета. Встановити взаємозв’язок між рівнем TcpO₂ і локалізацією виразкових дефектів при ішемічній формі СДС з урахуванням ангіосомної теорії та визначити оптимальні ділянки для позиціонування електродів. Матеріали та методи. Обстежено 80 пацієнтів із ішемічною формою СДС (63,4 ± 7,3 року). Ступінь ураження оцінювали за шкалами WIFI і SINBAD. TcpO₂ вимірювали системою PeriFlux 5000 при 43–45 °C. Пацієнтів поділено на експериментальну групу (ангіосомно-орієнтоване розміщення електродів; n = 50) та контрольну групу зі стандартною методикою (n = 30). Результати та обговорення. Виразки найчастіше локалізувалися у міжпальцевих проміжках (17%), у ділянках І (28%) та V (20%) плюсне-фалангових суглобів, на латеральній (20 %) і медіальній (15%) поверхнях п’яти. У всіх ангіосомах експериментальної групи показники TcpO₂ були нижчими, ніж у контрольній. Зокрема, міжпальцеві проміжки — 32 ± 5 мм рт. ст. проти 36 ± 3; І плюсне-фаланговий суглоб — 33 ± 7 проти 50 ± 8; V — 31 ± 6 проти 49 ± 8 мм рт. ст. У п’ятковій зоні також відзначено зниження: латеральна поверхня — 31 ± 5 проти 46 ± 6, медіальна — 36 ± 4 проти 45 ± 2 мм рт. ст. Отримані результати свідчать про суттєву залежність рівня тканинної оксигенації від зони ураження та підтверджують, що ангіосомне позиціонування електродів дозволяє точніше ідентифікувати ділянки гіпоперфузії. Висновки. Ангіосомно-орієнтоване розміщення електродів забезпечує більш точну оцінку перфузії у пацієнтів із ішемічною формою СДС. Найбільші відмінності між групами зафіксовані в підошвових ангіосомах (І та V плюсне-фалангові суглоби, латеральна поверхня п’яти), що підтверджує необхідність урахування ангіосомної структури для своєчасного виявлення критичної ішемії та покращення прогнозування загоєння ран

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДИК ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З МЕТАСТАТИЧНИМИ ПУХЛИНАМИ КІСТОК КІНЦІВОК

Introduction. Metastasis of solid tumors to the bone and the development of secondary metastatic tumors occur relatively frequently – in every 2nd–5th patients during the first 3 years. In this work, we compare the results of different methods of surgical treatment of patients with metastatic bone tumors in complex treatment schemes. Aim. To conduct a comparative analysis of surgical treatment methods for patients with metastatic bone tumors within complex treatment schemes. Materials and methods. The study group consisted of 42 patients who underwent treatment of metastatic tumors of the long tubular bones of the extremities using surgical management: osteosynthesis with rods, plates, rod devices for external fixation, and also reinforced metal osteosynthesis with the use of bone cement. The comparison group consisted of 31 patients who underwent complex treatment using segmental resection of the tumor-bearing bone, as well as endoprosthesis of the joint or bone segment. In both groups of patients, the functional outcome of the operated limb, the degree of pain syndrome at the site of metastatic lesion were determined, and the quality of life of patients after treatment was assessed according to the EORTC QLQ–C30 survey. Results. The quality of life of patients after the use of metal osteosynthesis with intramedullary rods and bone plates improved from 28 to 80 points, after reinforced osteosynthesis from 30 to 82 points, after perosseous extra-focal osteosynthesis from 26 to 68 points. The quality of life of patients in the comparison group after joint and bone endoprosthesis improved from 32 to 92 points. The three-year overall survival of patients in the study group after the use of various osteosynthesis techniques was 31.4±8.5%. The three-year overall survival in the comparison group after endoprosthesis was 35.2±14.1%. Conclusions. When using endoprosthetics for metastatic tumors, a better functional result of the operated limb was obtained, the degree of pain syndrome was significantly reduced, and due to this, the quality of life of patients was significantly improved compared to the use of various metal osteosynthesis methods.Вступ. Метастазування солідних пухлин у кістки та розвиток вторинних метастатичних пухлин відбуваються порівняно часто – у кожного 2–5-го хворого протягом перших 3 років. В даній роботі ми порівнюємо результати різних методик хірургічного лікування пацієнтів з метастатичними пухлинами кісток в схемах комплексного лікування. Мета. Провести порівняльний аналіз хірургічних методик лікування пацієнтів з метастатичними пухлинами кісток в схемах комплексного лікування. Матеріали та методи. Групу дослідження склали 42 пацієнти, яким проводилося лікування метастатичних пухлин довгих трубчастих кісток кінцівок із застосуванням хірургічного лікування: остеосинтез стрижнями, пластинами, стрижневими апаратами зовнішньої фіксації, а також виконувався армований металоостеосинтез із застосуванням кісткового цементу. Групу порівняння склав 31 пацієнт, яким проводилося комплексне лікування з застосуванням сегментарної резекції кістки з пухлиною, а також ендопротезування суглоба або сегмента кістки. В обох групах пацієнтів визначався функціональний результат прооперованої кінцівки, ступінь больового синдрому в місці метастатичного ураження, проводилася оцінка якості життя хворих після проведеного лікування згідно опитування за системою EORTC QLQ–С30. Результати. Якість життя хворих після застосування металоостеосинтезу інтрамедулярними стрижнями та накістковими пластинами покращилася з 28 до 80 балів, після армованого остеосинтезу з 30 до 82 балів, після черезкісткового позавогнищевого остеосинтезу з 26 до 68 балів. Якість життя хворих в групі порівняння після ендопротезування суглобів та кісток покращилася з 32 до 92 балів. Трирічна загальна виживаність пацієнтів в групі дослідження після застосування різних методик остеосинтезу склала 31,4 ± 8,5 %. Трирічна загальна виживаність в групі порівняння після ендопротезування склала 35,2 ± 14,1 %. Висновки. Після застосування ендопротезування при метастатичних пухлинах отримано кращий функціональний результат прооперованої кінцівки, значно зменшився ступінь больового синдрому та завдяки цьому значно покращилася якість життя пацієнтів у порівнянні із застосуванням різних методик металоостеосинтезу

ВІДНОВЛЕННЯ ПОСТУРАЛЬНОГО БАЛАНСУ ПІСЛЯ ВЕНТРАЛЬНОЇ ДИНАМІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ (ASC/VBT) ПРИ ІДІОПАТИЧНОМУ СКОЛІОЗІ З ДЕФОРМАЦІЯМИ ТИПУ LENKE 5C І 3BN: РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Introduction. Currently, motion-preserving surgical techniques have gained particular attention in scoliosis correction, especially Anterior Scoliosis Correction (ASC) and Vertebral Body Tethering (VBT). Despite the growing interest, the number of studies evaluating the effectiveness of ASC/VBT remains limited, and the assessment of postural balance following these procedures is still insufficiently explored. Aim. To assess the dynamics of postural balance restoration in patients with idiopathic scoliosis with Lenke 5C and 3BN curve types following ASC/VBT. Materials and methods. The study included 13 patients (age 17.3 ± 6.2 years) with thoracolumbar deformities classified as Lenke 5C and 3BN who underwent anterior dynamic scoliosis correction (ASC/VBT). Postural balance was evaluated using the “Ergo Therapy” software. Radiographic assessment was performed at three time points: preoperatively, 2–3 weeks postoperatively, and 6 months after surgery. Statistical analysis was conducted using SPSS 26.0. Results. Clinical observation demonstrated that postural balance restoration after ASC/VBT in patients with Lenke 5C and 3BN deformities occurs progressively. At 3 weeks postoperatively, pronounced postural asymmetry persisted, particularly shoulder asymmetry (3.25 ± 1.62°), scapular asymmetry (4.15 ± 1.86°), and waist triangle asymmetry (3.69 ± 1.58°). At 3 months, these parameters showed statistically significant improvement (reduced to 1.47 ± 0.94°, 2.06 ± 1.36°, and 1.0 ± 0.38°, respectively; p < 0.05), indicating active restoration of static and dynamic trunk equilibrium. At 6 months, the achieved improvements remained stable, reflecting consolidation of postural balance and the formation of symmetry in the shoulder girdle, scapular region, and waist contour. The most pronounced improvement (80–90%) was observed in scapular alignment and waist triangles, corresponding to normalization of trunk muscular tone. Conclusions. Postural balance after ASC/VBT recovers progressively: the most significant improvement occurs within the first two months, while from 2 to 6 months the parameters stabilize, indicating completion of major stages of muscular adaptation.Вступ. На сьогодні в хірургії сколіозу особливу увагу привертають методи, що зберігають рухливість хребта, зокрема вентральна динамічна корекція (ASC) та динамічна корекція з модулюванням росту (VBT). Попри наявність невеликої кількості досліджень, присвячених ефективності вентральної динамічної корекції сколіозу (ASC/VBT), оцінка постурального балансу після даного виду хірургічного втручання залишається мало вивченою. Мета. Оцінити динаміку відновлення постурального балансу у пацієнтів з ідіопатичним сколіозом з деформаціями типу Lenke 5C і 3BN після виконання (ASC/VBT). Матеріали та методи. У дослідження включено 13 пацієнтів (вік 17,3 ± 6,2 років) із грудо-поперековими деформаціями типу Lenke 5C та 3BN, яким було проведено хірургічну динамічну корекцію методом вентральної динамічної корекції (ASC/VBT). Для оцінки постурального балансу застосовували програму «Ergo Therapy». Рентгенологічне та функціональне оцінювання проводилось у три часові точки: до операції, через 2 тижні та 6 місяців після оперативного втручання. Статистичний аналіз отриманих даних проводили з використанням програмного забезпечення SPSS 26.0. Результати. У результаті клінічного спостереження встановлено, що відновлення постурального балансу після вентральної динамічної корекції (ASC/VBT) у пацієнтів з деформаціями типу Lenke 5C та 3BN має поступовий характер. У ранньому післяопераційному періоді (3 тижні) зберігалась виражена постуральна асиметрія, зокрема асиметрія плечей (3,25 ± 1,62°), лопаток (4,15 ± 1,86°) та трикутників талії (3,69 ± 1,58°). Через 3 місяці спостерігалося статистично значуще зниження цих показників (до 1,47 ± 0,94°; 2,06 ± 1,36°; 1,0 ± 0,38° відповідно; p < 0,05), що свідчить про активне відновлення статико-динамічної рівноваги тулуба. Через 6 місяців досягнуті зміни зберігалися, демонструючи стабілізацію постурального балансу та формування симетрії плечового поясу, лопаток і контуру талії. Найбільш виражене покращення (80–90 %) відзначено у ділянці лопаток та трикутників талії, де відновлюється симетрія м’язового тонусу тулуба. Висновки. Після ASC/VBT постуральний баланс відновлюється поступово: значуще покращення відбувається протягом перших двох місяців, тоді як у період між 2 та 6 місяцями показники стабілізуються, що свідчить про завершення м’язової адаптації

ФАКТОРИ РИЗИКУ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ЛІКАРІВ: ПОШИРЕНІСТЬ ТА СТАВЛЕННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

Aim. To summarize the data from scientific literature and determine the attitude of physicians of the State Institution of Science «Center of innovative healthcare technologies» State Administrative Department (SIS «CHIT» SAD) towards self-management of cardiovascular diseases risk factors. Materials and methods. At the first stage of the study, an analysis and generalization of scientific publications on the prevalence of cardiovascular disease risk factors among healthcare workers, in particular, physicians, were conducted. At the second stage, using a specially developed questionnaire, a survey of the 20 physicians of a therapeutic profile of SIS «CIHT» SAD was conducted. The age of the surveyed physicians was 36-69 years (average 53.5 ± 9.1 years). The results of a survey of 59 physicians conducted at the institution in 2014 served as a comparison group. The age of the surveyed physicians was 31-65 years (average 49.4 ± 10.1 years). Methods used: system analysis, bibliosemantic analysis, questionnaire survey, statistical analysis. Results. The analysis of scientific publications showed that a significant part of physicians in different countries of the world do not follow the recommendations for monitoring and correction of cardiovascular diseases risk factors, which has an impact on their health and the implementation of preventive measures among patients. According to the results of a questionnaire survey of the therapeutic profile physicians of the SIS «CHIT» SAD, conducted in 2025, it was determined that 95,7% of them know their total cholesterol level, which is significantly higher compared to the results of the 2014 survey – 53.8% (p < 0.05). The level of total cholesterol < 5 mmol/l among the surveyed physicians was observed in 47.8%, compared to 12.5% in 2014 (p < 0.05). All physicians had a blood pressure level < 140/90 mm Hg and none were current smokers. However, only 34.8% had a body mass index within the recommended range, while 17.4% were obese and 47.8% were overweight. Conclusions. The problem of self-management of cardiovascular disease risk factors is relevant for physicians worldwide. Positive dynamics of self-management of most risk factors by physicians of a therapeutic profile of SIS «CHIT» SAD in 2025 compared to 2014 were identified. The issue of self-management of physicians’ body weight and achievement of the target cholesterol level requires attention.Мета. Узагальнити дані наукової літератури та визначити ставлення лікарів Державної наукової установи «Центр інноваційних технологій охорони здоров’я» Державного управління справами (ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС) щодо самоконтролю факторів ризику серцево-судинних захворювань. Матеріали та методи. На першому етапі дослідження проведено аналіз та узагальнення наукових публікацій щодо поширеності факторів ризику серцево-судинних захворювань серед медичних працівників, зокрема, лікарів. На другому етапі, з використанням спеціально розробленої анкети, проведено опитування 23 лікарів терапевтичного профілю ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС. Вік опитаних лікарів – 36-69 років (середній 53,5 ± 9,1 років). Група порівняння – результати опитування 59 лікарів, проведеного в установі в 2014 році. Вік опитаних лікарів 31-65 років (середній 49,4 ± 10,1 років). Використані методи: системного аналізу, бібліосемантичний, анкетного опитування, статистичний. Результати. Проведений аналіз наукових публікацій засвідчив, що значна частина лікарів в різних країнах світу не виконує рекомендацій щодо моніторингу та корекції факторів ризику серцево-судинних захворювань, що має вплив на стан їх здоров’я та проведення профілактичних заходів серед пацієнтів. За результатами анкетного опитування лікарів терапевтичного профілю ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС, проведеного в 2025 році було визначено, що 95,7 % з них знають свій рівень загального холестерину, що достовірно вище в порівнянні з результатами опитування 2014 року – 53,8 % (р < 0,05). Рівень загального холестерину < 5 ммоль/л серед опитаних лікарів був у 47,8 %, а в 2014 році – у 12,5 % (р < 0,05). У всіх лікарів рівень артеріального тиску був < 140/90 мм рт. ст. та ніхто з них не мав звичку тютюнокуріння, проте рекомендований діапазон індексу маси тіла мали тільки 34,9 %, ожиріння – 17,4 %, надлишкову масу тіла – 47,8 %. Висновки. Проблема самоконтролю факторів ризику серцево-судинних захворювань є актуальною для лікарів у всьому світі. Визначено позитивну динаміку самоконтролю більшості факторів ризику лікарями терапевтичного профілю ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС в 2025 році в порівнянні з 2014 роком. Потребує уваги питання самоконтролю маси тіла та цільового рівня холестерину у лікарів