Evolution of socio-philosophical approaches to mercy in the context of social development

The article is devoted to the study of the evolution of socio-philosophical approaches to charity in the context of social development. The author analyzes the phenomenon of mercy through the prism of various philosophical traditions and views: Confucianism and the period of Antiquity, the Middle Ages, German classical philosophy, Russian religious philosophy, Western philosophical thought of the twentieth century, neo-Marxism and post-Marxism. The author comes to the conclusion that at different periods of the socio-philosophical thought development, the understanding of mercy is different and receives a variety of interpretations: charity, love for neighbors, altruistic love-agape, the manifestation of the subject’s activity in the context of social practice, etc. Mercy appears as an inner motive based on compassion, sacrifice, and active participation in the needs of others. Moreover, the value of mercy permeates all religious trends, defining the role of a person in his/her interaction with all others. At the present stage of development, mercy can be considered as an element of the social ethics of responsibility, and also serves as a factor in the active participation of individuals in self-organizing self-government, the formation of civil associations with the aim of implementing reforms in society

Феномен милосердя в дихотомії «Захід-Схід»

Стаття присвячена аналізу феномену милосердя крізь призму західної та східної ціннісних установок (типів світоглядів). Милосердя, базуючись на принципах гуманності, а також маючи світський та релігійний виміри, пронизує своїм змістом як західне, так і східне світобачення та розуміння місця людини в суспільстві. Традиціоналізм східної парадигми мислення та її орієнтованість на «буття», а, відповідно, прогресизм західної парадигми мислення та її орієнтованість на «володіння» зумовлюють різний підхід до феномену милосердя. Милосердя на Заході сприймається крізь призму любові до людини, на Сході – любові до всього живого (людина сприймається як частинка цілого). Феномен милосердя проаналізований в контексті релігійно-філософських (конфуціанство, даосизм) та релігійних (християнство, іслам, буддизм) традицій. Особлива увага звернена до розуміння милосердя крізь призму християнської та ісламської антропології. Також надано характеристику принципу ахімси, що є суміжним із милосердям у східній традиції світобачення

Порівняльний ідейно-концептологічний аналіз соціально-філософського підходу до суспільних аспектів милосердя

The article is devoted to the comparative ideological and conceptual analysis of the socio-philosophical approach to the social aspects of mercy. The phenomenon of mercy is studied by the author through the prism of a variety of Western social and ethical teachings (evolutionism, utilitarianism, hedonism, liberalism, neo-Marxism and post-Marxism). In the context of evolutionism, mercy receives the significance of altruism. Particular attention is paid to the concept of mutual assistance by P. Kropotkin. In utilitarianism mercy is viewed through the prism of individual and social benefit. In turn, in the context of liberalism, mercy loses its social value, since the focus is on a free personality with its own moral choices. The author analyzes the concept of rational selfishness in a separate way by A. Rand. Through the prism of social and applied research of neo-Marxism and post-Marxism mercy appears as a factor in the subject's activity in relation to its environment and its subsequent influence on the development of society. The ideological and conceptual analysis of the socio-philosophical approach to the social aspects of mercy through the prism of Western philosophical thought (evolutionism, hedonism, utilitarianism, liberalism) allowed us to determine that today mercy in the context of social practice receives a pragmatic orientation, which is associated with such factors as benefits, mutual assistance. In turn, the ideals of self-sacrifice and altruism are embodied in the context of the aspirations of the individual, but are no longer a "social" ethical imperative. All this puts mercy as a powerful integrative factor of society in a rather shaky situation. To a certain extent, the situation is "rehabilitated" due to modern socio-philosophical research of neo-Marxism and post-Marxism, where mercy should be considered as the basis for active complicity of the subject and object, the factor of the formation of civil associations for the implementation of social transformations.Статья посвящена сравнительному идейно-концептологическому анализу социально-философского подхода к общественным аспектам милосердия. Феномен милосердия исследуется автором через призму различных западных социально-этических учений (эволюционизм, утилитаризм, гедонизм, либерализм, неомарксизм и постмарксизм). В разрезе эволюционизма милосердие получает значение альтруизма. Особое внимание уделяется концепции взаимопомощи П. Кропоткина. В утилитаризме милосердие рассматривается сквозь призму индивидуальной и общественной пользы. В свою очередь, в контексте либерализма милосердие теряет свою общественную ценность, ведь в центре внимания стоит свободная личность с собственным моральным выбором. Автор анализирует отдельным образом концепцию разумного эгоизма А. Рэнд. Сквозь призму общественно-прикладных исследований неомарксизма и постмарксизма милосердие является фактором активности субъекта в окружающей его среде и дальнейшего влияния на развитие общества. Стаття присвячена порівняльному ідейно-концептологічному аналізу соціально-філософського підходу до суспільних аспектів милосердя. Феномен милосердя досліджується автором крізь призму різноманітних західних соціально-етичних учень (еволюціонізм, утилітаризм, гедонізм, лібералізм, неомарксизм та постмарксизм). У розрізі еволюціонізму милосердя набуває значення альтруїзму. Окрема увага приділяється концепції взаємодопомоги П. Кропоткіна. В утилітаризмі милосердя розглядається крізь призму індивідуальної та суспільної користі. У свою чергу, у контексті лібералізму милосердя втрачає свою суспільну цінність, адже в центрі уваги постає вільна особистість з її власним моральним вибором. Автор аналізує окремим чином концепцію розумного егоїзму А. Ренд. Крізь призму суспільно-прикладних досліджень неомарксизму та постмарксизму милосердя постає фактором активності суб'єкта щодо оточуючого його середовища та подальшого впливу на розвиток суспільства.

Introducing the concepts and methods of humanism into education for ensuring quality sustainable development

Humanism as a principle for sustainable development of society, a model for the management of education and public education, is recognized as a fundamental principle by proponents of various schools of thought, social science, management and philosophy, and pedagogy. In their view, the philosophy of education and upbringing should clearly delineate the range of humanistic and moral values, define the social institutions designed to form an orientation towards these values, justify the relationship between the individual and the social qualities of the individual that could contribute to the “spirit of democracy” in society. However, addressing these important issues requires an exploration of morality identifying its nature, its functions in cognizing the world, and how it differs from other forms of cognition. According to the proponents of this socially-oriented direction of the management and educational philosophy, an important aim of education and upbringing is to develop the individual’s ability to reflect on moral topics; and this, they argue, is achieved mainly through the “language of morality” logic