Liposomes: a new non-pharmacological therapy concept for seasonal-allergic-rhinoconjunctivitis

Mucosal barrier disorders play an important role in the pathomechanism of the allergic disease. A new approach for their treatment uses liposomes, which consist of phospholipids that make up 75% of the protective nasal surfactant layer. Our aim was to investigate the efficacy of liposomal-based therapy, as a comprehensive treatment alternative to guideline cromoglycate-based therapy, in the treatment of seasonal allergic rhinoconjunctivitis (SAR). We compared nasal and conjunctival symptom reduction with LipoNasal n nasal spray used as monotherapy (LNM), or LipoNasal n nasal spray and Tears Again eye spray combination therapy (LTC), against standard cromoglycate combination therapy (CGC). This prospective, controlled, open observational study was conducted monocentrically. According to their symptoms and preferences 72 patients with SAR were distributed in three equal groups. The study comprised two visits at an interval of 7 days. The efficacy was examined by daily documenting nasal and conjunctival symptom scores. The Nasal-Spray-Sensory-Scale and the Eye-Drops/Spray-Sensory-Scale were used to investigate the tolerability. Quality of life (QoL) was evaluated, using the RHINASTHMA QoL German adapted version. LNM achieved significant improvement in nasal (p < 0.001) and conjunctival symptoms (p = 0.050). The symptom reduction using CGC was equally significant. LTC led to significant nasal symptom relief (p = 0.045). QoL did not improve significantly in all groups (p > 0.05). The tolerability of all treatments was good and no adverse reactions were observed. In all treatment groups the improvement of the nasal and conjunctival symptom scores exceeds the minimal clinically important difference (MCID). The results demonstrate good tolerability and efficacy of non-pharmaceutical liposomal-based treatment (LipoNasal n and Tears Again), given as monotherapy or combination therapy, for nasal and conjunctival symptoms caused by SAR. This study indicates that liposomal-based treatment for SAR may be a comparable alternative to cromoglycate therapy. Further studies are needed to verify these findings

DNA Repair in Human Pluripotent Stem Cells Is Distinct from That in Non-Pluripotent Human Cells

The potential for human disease treatment using human pluripotent stem cells, including embryonic stem cells and induced pluripotent stem cells (iPSCs), also carries the risk of added genomic instability. Genomic instability is most often linked to DNA repair deficiencies, which indicates that screening/characterization of possible repair deficiencies in pluripotent human stem cells should be a necessary step prior to their clinical and research use. In this study, a comparison of DNA repair pathways in pluripotent cells, as compared to those in non-pluripotent cells, demonstrated that DNA repair capacities of pluripotent cell lines were more heterogeneous than those of differentiated lines examined and were generally greater. Although pluripotent cells had high DNA repair capacities for nucleotide excision repair, we show that ultraviolet radiation at low fluxes induced an apoptotic response in these cells, while differentiated cells lacked response to this stimulus, and note that pluripotent cells had a similar apoptotic response to alkylating agent damage. This sensitivity of pluripotent cells to damage is notable since viable pluripotent cells exhibit less ultraviolet light-induced DNA damage than do differentiated cells that receive the same flux. In addition, the importance of screening pluripotent cells for DNA repair defects was highlighted by an iPSC line that demonstrated a normal spectral karyotype, but showed both microsatellite instability and reduced DNA repair capacities in three out of four DNA repair pathways examined. Together, these results demonstrate a need to evaluate DNA repair capacities in pluripotent cell lines, in order to characterize their genomic stability, prior to their pre-clinical and clinical use

Cинтез та гіпоглікемічна активність похідних 4-піразоліден-3-карбонових кислот, екзофункціоналізованих гідразиніліден-1,3-тіазолідиновим фрагментом

It has been shown that 4- formylpyrazole-3-carboxylic acids and their ethyl esters interact selectively with thiosemicarbazide and its N4-aryl-derivatives in boiling acetic acid with formation of the corresponding 4-pyrazolylthiosemicarbazones with the yields of 76-91%. It has been found that heating of 4-pyrazolylthiosemicarbazones with diethyl acetylenedicarboxylate in boiling ethanol for 3 hours leads to formation of 1,3-thiazolidine-containing polyfunctional pyrazole derivatives with yields of 73-95%. Formation of compounds of this type indicates that the process occurs according to the scheme of the primary attack of a highly electrophilic triple bond of acetylenedicarboxylate by the nucleophilic atom of sulfur of the thiosemicarbazone fragment with subsequent intramolecular condensation, which leads to formation of the 4-oxo-1,3-thiazolidine-5-ilidene cycle. The structure of the 1,3-thiazolidinilidenehydrazonepyrazoles synthesized has been proven by a complex of spectral methods; the most informative of them are 13C NMR spectra with signals of carbon atoms of the thiazolidine cycle: C4 (159-161 ppm), C2 (162-165 ppm), C5 (163-165 ppm), as well as of the exo-cyclic ethoxycarbonylethylidene fragment: HC= (114-118 ppm); and of C(O) O (165 ppm). It has been determined that the compounds synthesized cause the hypoglycemic dose-dependent effect in mice, which is much more potent than the same effect of the reference medicine – pioglitazone.Показано, что 4-формилпиразол-3-карбоновые кислоты и их этиловые эфиры селективно взаимодействуют с тиосемикарбазидом и его N4-арилпроизводными в кипящей уксусной кислоте с образованием и выходами 76-91% соответствующих 4-пиразолилтиосемкарбазонов. Найдено, что 3-часовое нагревание последних с диэтилацетилендикарбоксилатом в кипящем этаноле приводит к 1,3-тиазолидинсодержащим полифункциональным производным пиразола с выходами 73-95%. Образование такого типа соединений свидетельствует о том, что процесс реализуется по схеме первичной атаки нуклеофильного атома серы тиосемикарбазонного фрагмента на высокоэлектрофильную тройную связь ацетилендикарбоксилата с последующей внутримолекулярной конденсацией, которая приводит к формированию 4-оксо-1,3-тиазолидин-5-илиденового цикла. Структура полученных 1,3-тиазолидинилиденгидразонопиразолов установлена комплексом спектральных методов, наиболее информативными из которых являются спектры ЯМР 13С с сигналами атомов углерода тиазолидинового цикла: C4 (159-161 м.ч.), С2 (162-165 м.ч.), С5 (163-165 м.ч.), а также экзоциклического этоксикарбонилэтилиденового фрагмента: НС= (114-118 м.ч.) и С(О)О (165 м.ч.). Установлено, что синтезированные соединения вызывают гипогликемический дозозависимый эффект у мышей, который существенно превышает сахароснижающее действие референтного препарата пиоглитазона.Показано, що 4-формілпіразол-3-карбонові кислоти та їх етилові естери селективно взаємодіють із тіосемікарбазидом і його N4-арилпохідними в киплячій оцтовій кислоті з утворенням і виходами 76-91% відповідних 4-піразоліл-тіосемікарбазонів. Знайдено, що 3-годинне нагрівання останніх із діетилацетилендикарбоксилатом у киплячому етанолі приводить до 1,3-тіазолідиновмісних поліфункціональних похідних піразолу з виходами 73-95%. Утворення такого типу сполук є свідченням того, що процес реалізується за схемою первинної атаки нуклеофільного атома сірки тіосемікарбазонного фрагмента на високоелектрофільний потрійний зв’язок ацетилендикарбоксилату із подальшою внутрішньомолекулярною конденсацією, яка приводить до формування 4-оксо-1,3-тіазолідин-5-іліденового циклу. Структура отриманих 1,3-тіазолідиніліденгідразонопіразолів доведена комплексом спектральних методів, найінформативнішими з яких є спектри ЯМР 13С із сигналами атомів вуглецю тіазолідинового циклу: C4 (159-161 м.ч.), С2 (162-165 м.ч.), С5 (163-165 м.ч.), а також екзоциклічного етоксикарбонілетиліденового фрагмента: НС= (114-118 м.ч.) та С(О)О (165 м.ч.). Встановлено, що синтезовані сполуки викликають гіпоглікемічний дозозалежний ефект у мишей, який суттєво перевищує цукрознижувальну дію референтного препарату піоглітазону

Cинтез та гіпоглікемічна активність похідних 4-піразоліден-3-карбонових кислот, екзофункціоналізованих гідразиніліден-1,3-тіазолідиновим фрагментом

It has been shown that 4- formylpyrazole-3-carboxylic acids and their ethyl esters interact selectively with thiosemicarbazide and its N4-aryl-derivatives in boiling acetic acid with formation of the corresponding 4-pyrazolylthiosemicarbazones with the yields of 76-91%. It has been found that heating of 4-pyrazolylthiosemicarbazones with diethyl acetylenedicarboxylate in boiling ethanol for 3 hours leads to formation of 1,3-thiazolidine-containing polyfunctional pyrazole derivatives with yields of 73-95%. Formation of compounds of this type indicates that the process occurs according to the scheme of the primary attack of a highly electrophilic triple bond of acetylenedicarboxylate by the nucleophilic atom of sulfur of the thiosemicarbazone fragment with subsequent intramolecular condensation, which leads to formation of the 4-oxo-1,3-thiazolidine-5-ilidene cycle. The structure of the 1,3-thiazolidinilidenehydrazonepyrazoles synthesized has been proven by a complex of spectral methods; the most informative of them are 13C NMR spectra with signals of carbon atoms of the thiazolidine cycle: C4 (159-161 ppm), C2 (162-165 ppm), C5 (163-165 ppm), as well as of the exo-cyclic ethoxycarbonylethylidene fragment: HC= (114-118 ppm); and of C(O) O (165 ppm). It has been determined that the compounds synthesized cause the hypoglycemic dose-dependent effect in mice, which is much more potent than the same effect of the reference medicine – pioglitazone.Показано, что 4-формилпиразол-3-карбоновые кислоты и их этиловые эфиры селективно взаимодействуют с тиосемикарбазидом и его N4-арилпроизводными в кипящей уксусной кислоте с образованием и выходами 76-91% соответствующих 4-пиразолилтиосемкарбазонов. Найдено, что 3-часовое нагревание последних с диэтилацетилендикарбоксилатом в кипящем этаноле приводит к 1,3-тиазолидинсодержащим полифункциональным производным пиразола с выходами 73-95%. Образование такого типа соединений свидетельствует о том, что процесс реализуется по схеме первичной атаки нуклеофильного атома серы тиосемикарбазонного фрагмента на высокоэлектрофильную тройную связь ацетилендикарбоксилата с последующей внутримолекулярной конденсацией, которая приводит к формированию 4-оксо-1,3-тиазолидин-5-илиденового цикла. Структура полученных 1,3-тиазолидинилиденгидразонопиразолов установлена комплексом спектральных методов, наиболее информативными из которых являются спектры ЯМР 13С с сигналами атомов углерода тиазолидинового цикла: C4 (159-161 м.ч.), С2 (162-165 м.ч.), С5 (163-165 м.ч.), а также экзоциклического этоксикарбонилэтилиденового фрагмента: НС= (114-118 м.ч.) и С(О)О (165 м.ч.). Установлено, что синтезированные соединения вызывают гипогликемический дозозависимый эффект у мышей, который существенно превышает сахароснижающее действие референтного препарата пиоглитазона.Показано, що 4-формілпіразол-3-карбонові кислоти та їх етилові естери селективно взаємодіють із тіосемікарбазидом і його N4-арилпохідними в киплячій оцтовій кислоті з утворенням і виходами 76-91% відповідних 4-піразоліл-тіосемікарбазонів. Знайдено, що 3-годинне нагрівання останніх із діетилацетилендикарбоксилатом у киплячому етанолі приводить до 1,3-тіазолідиновмісних поліфункціональних похідних піразолу з виходами 73-95%. Утворення такого типу сполук є свідченням того, що процес реалізується за схемою первинної атаки нуклеофільного атома сірки тіосемікарбазонного фрагмента на високоелектрофільний потрійний зв’язок ацетилендикарбоксилату із подальшою внутрішньомолекулярною конденсацією, яка приводить до формування 4-оксо-1,3-тіазолідин-5-іліденового циклу. Структура отриманих 1,3-тіазолідиніліденгідразонопіразолів доведена комплексом спектральних методів, найінформативнішими з яких є спектри ЯМР 13С із сигналами атомів вуглецю тіазолідинового циклу: C4 (159-161 м.ч.), С2 (162-165 м.ч.), С5 (163-165 м.ч.), а також екзоциклічного етоксикарбонілетиліденового фрагмента: НС= (114-118 м.ч.) та С(О)О (165 м.ч.). Встановлено, що синтезовані сполуки викликають гіпоглікемічний дозозалежний ефект у мишей, який суттєво перевищує цукрознижувальну дію референтного препарату піоглітазону