Expandable distal femur megaprosthesis : a European Musculoskeletal Oncology Society study on 299 cases

Background and Objectives Expandable distal femur prostheses have become more popular over the last decades, but scientific data is limited. Methods A retrospective study was performed, including cases treated between 1986 and 2019 in 15 European referral centers for bone sarcomas. Results A total of 299 cases were included. Average follow-up was 80 months (range, 8-287 months). Mean patient age was 10 years. Most (80%) of the implants were noninvasive growers and a fixed hinge knee was used more often (64%) than a rotating hinge. Most prosthetic designs showed good (>80%) implant survival at 10 years, but repeat surgery was required for 63% of the patients. The most frequent reason for revision procedure was the completion of lengthening potential. Noninvasive expandable implants showed less risk of infection compared to invasive growers (11.8% vs 22.9% at 10 years). No difference in aseptic loosening was found between cemented and uncemented stems. Conclusions This study shows the increasing popularity of expandable distal femur prostheses, with overall good results for function and implant survival. However, repeat surgery is frequently required, especially in patients under the age of 10 years old. Infection is less frequent in noninvasive growers compared to implants that require invasive lengthening procedures

COVID-19 at War: The Joint Forces Operation in Ukraine

The ongoing pandemic disaster of coronavirus erupted with the first confirmed cases in Wuhan, China, in December 2019, caused by the severe acute respiratory syndrome coronavirus 2 (SARS-CoV2) novel coronavirus, the disease referred to as coronavirus disease 2019, or COVID-19. The World Health Organization (WHO) confirmed the outbreak and determined it a global pandemic. The current pandemic has infected nearly 300 million people and killed over 3 million. The current COVID-19 pandemic is smashing every public health barrier, guardrail, and safety measure in underdeveloped and the most developed countries alike, with peaks and troughs across time. Greatly impacted are those regions experiencing conflict and war. Morbidity and mortality increase logarithmically for those communities at risk and that lack the ability to promote basic preventative measures. States around the globe struggle to unify responses, make gains on preparedness levels, identify and symptomatically treat positive cases, and labs across the globe frantically rollout various vaccines and effective surveillance and therapeutic mechanisms. The incidence and prevalence of COVID-19 may continue to increase globally as no unified disaster response is manifested and disinformation spreads. During this failure in response, virus variants are erupting at a dizzying pace. Ungoverned spaces where nonstate actors predominate and active war zones may become the next epicenter for COVID-19 fatality rates. As the incidence rates continue to rise, hospitals in North America and Europe exceed surge capacity, and immunity post infection struggles to be adequately described. The global threat in previously high-quality, robust infrastructure health-care systems in the most developed economies are failing the challenge posed by COVID-19; how will less-developed economies and those healthcare infrastructures that are destroyed by war and conflict fare until adequate vaccine penetrance in these communities or adequate treatment are established? Ukraine and other states in the Black Sea Region are under threat and are exposed to armed Russian aggression against territorial sovereignty daily. Ukraine, where Russia has been waging war since 2014, faces this specific dual threat: disaster response to violence and a deadly infectious disease. To best serve biosurveillance, aid in pandemic disaster response, and bolster health security in Europe, across the North Atlantic Treaty Alliance (NATO) and Black Sea regions, increased NATO integration, across Ukraine’s disaster response structures within the Ministries of Health, Defense, and Interior must be reinforced and expanded to mitigate the COVID-19 disaster

Сучасний підхід до лікування злоякісних кісткових пухлин (огляд літератури) (Ч. 2)

In the second part of this literature review on treatment of bone tumors are considered up-to-date methods of polychemotherapy (PCT), radiotherapy (RT), and surgical replacement of post-resection bone defects. According to standard protocols of treatment they carry out PCT before and after surgery which is called neoadjuvant and adjuvant therapies respectively. The purpose of neoadjuvant PCT is tumor cell ruination and prevention of metastases development. The most reliable method of assessment of PCT impact on tumor pathologic process is the pathomorphological analysis of the resected tumor tissue. They use adjuvant PCT in the majority of patients with malignant tumors in combination with surgical removal. Absolute indication for this procedure is the corresponding histological grading tumor activity in accordance with the protocols of PCT. RT has got clear indications and they use it just in the treatment of certain sarcomas. The purpose of sparing resection surgery is achievement of local tumor control. Today up to 85 % of patients with tumors of the musculoskeletal system get different kinds of organ salvage operations, and among them 70 % of patients have more than 5-year survival. Each salvage surgery should have three stages: removal of the tumor, reconstruction of the skeleton, soft tissue reconstruction and adequate wound closure. For today, the main method of reconstruction of the skeleton after tumors resection became joint replacement owing to a strong fixation, simultaneous compensation of massive bone defects with preservation of motion in the joint, and a short period of rehabilitation. Development and improvement of methods for the replacement of bone and joints defects after removal of malignant tumors remains an urgent problem of current oncological  orthopaedic surgery.Во второй части обзора медицинской литературы о лечении опухолей костей рассмотрены современные методы полихимиотерапии (ПХТ) и лучевой терапии (ЛТ), хирургического замещения пострезекционных дефектов костей. Согласно стандартным протоколам лечения ПХТ проводят до (неоадъювантная) и после (адъювантная) хирургического вмешательства. Целью неоадъювантной ПХТ является гибель опухолевых клеток и профилактика метастазирования. Наиболее достоверным методом оценки влияния ПХТ на опухолевый процесс является патоморфологический анализ ткани удаленной опухоли. Адъювантную ПХТ используют у большинства пациентов со злокачественными опухолями в комбинации с их хирургическим удалением. Абсолютным показанием к ней является соответствующая гистологическая градация активности опухоли согласно с протоколами ПХТ. ЛТ имеет четкие показания и используется только в лечении некоторых сарком. Цель резекции в органосохраняющей хирургии – достижение местного контроля опухоли. Сегодня до 85 % пациентов с опухолями опорно-двигательной системы получают разные виды органосохраняющих операций, а среди них до 70 % больных имеют более чем 5-летнию выживаемость. Каждая органосохраняющая операция должна иметь три этапа: удаление опухоли, реконструкцию скелета, реконструкцию мягких тканей и адекватное закрытие раны. Сегодня основным методом реконструкции скелета после резекции опухолей стало эндопротезирование благодаря прочной фиксации, одномоментной компенсации массивных костных дефектов с сохранением движений в суставе, короткому периоду реабилитации. Разработка и усовершенствование методов замещения дефектов костей и суставов после удаления злокачественных опухолей остается актуальной проблемой современной онкоортопедии.У другій частині огляду медичної літератури про лікування пухлин кісток розглянуті сучасні методи поліхіміотерапії (ПХТ) та променевої терапії (ПТ), хірургічного заміщення післярезекційних дефектів кісток. Згідно зі стандартними протоколами лікування ПХТ проводять до (нелад’ювантна) і після (ад’ювантна) хірургічного втручання. Метою неоад’ювантної ПХТ є знищення пухлинних клітин і профілактика метастазування. Найдостовірнішим методом оцінювання впливу ПХТ на пухлинний процес вважають патоморфологічний аналіз тканини видаленої пухлини. Ад’ювантну ПХТ використовують у більшості пацієнтів зі злоякісними пухлинами в комбінації з їх хірургічним видаленням. Абсолютним показанням до неї є відповідна гістологічна градація активності пухлини згідно з протоколами ПХТ. ПТ має чіткі показання і використовується тільки в разі лікування деяких сарком. Мета резекції в органозберігаючій хірургії — досягнення місцевого контролю пухлини. Сьогодні до 85 % пацієнтів з пухлинами опорно-рухової системи виконують різні види органозберігаючих операцій, а серед них до 70 % хворих мають більш ніж 5-річну виживаність. Кожна органозберігаюча операція повинна мати три етапи: видалення пухлини, реконструкцію скелета, реконструкцію м’яких тканин і адекватне закриття рани. Сьогодні головним методом реконструкції скелета після резекції пухлин стало ендопротезування завдяки міцній фіксації, одночасній компенсації масивних кісткових дефектів зі збереженням рухів у суглобі та короткому періоду реабілітації. Розроблення та удосконалення методів заміщення дефектів кісток і суглобів після видалення злоякісних пухлин залишається актуальною проблемою сучасної онкоортопедії

Звіт про Всесвітній конгрес «Остеопороз, остеоартроз і захворювання скелетно-мʼязової системи»

August 20-22, 2020 the World Congress "Osteoporosis, Osteoarthritis and Diseases of the Musculoskeletal System" was held in Barcelona20-22 августа 2020г. в Барселоне прошел Всемирный конгресс «Остеопороз, остеоартроз и заболевания скелетно-мышечной системы»20-22 серпня 2020р. у Барселоні відбувся Всесвітній конгрес «Остеопороз, остеоартроз і захворювання скелетно-мʼязової системи

Основні принципи хірургічного лікування злоякісних пухлин кісток

The author highlights the modern vision of the basic principles of replacing bone and joint defects during surgical treatment of patients with malignant tumors of bones. He emphasizes the need and effectiveness of an interdisciplinary approach to the definition of a tumor process and the use of a full-scale preoperative examination and all treatment methods in accordance with approved international protocols. One of the main methods of treatment of malignant bone tumors is considered  organ salvage surgery, and only in the presence of contraindications - amputation. The classification of surgical interventions, their characteristics, difficulties during execution, application for replacement of postreaction defects of bones and joints of allografts or modular tumor endoprostheses is given. The necessity to adhere to the basic principles of bone oncosurgery and protocols of specific therapy for successful treatment is emphasized. Автор освещает современное видение основных принципов замещения костно-суставных дефектов во время хирургического лечения пациентов со злокачественными опухолями костей.Он подчеркивает необходимость и эффективность междисциплинарного подхода к определению опухолевого процесса и применения полноценного дооперационного обследования и всех методов лечения согласно утвержденных международных протоколов.Одним из основных методов лечения злокачественных опухолей костей автор считает хирургический органосохраняющий, и лишь при наличии противопоказаний — ампутацию. Приведена классификация хирургических вмешательств, их характеристика, трудности во время выполнения, применение для замещения пострезекционных дефектов костей и суставов аллотрансплантатов или модульных опухолевых эндопротезов. Подчеркнута необходимость соблюдать основные принципы костной онкохирургии и протоколов специфической терапии для успешного лечения.Автор висвітлює сучасне бачення основних принципів заміщення кістково-суглобових дефектів під час хірургічного лікування пацієнтів зі злоякісними пухлинами кісток.Він підкреслює необхідність та ефективність міждисциплінарного підходу до визначення пухлинного процесу та застосування повноцінного доопераційного обстеження та всіх методів лікування згідно зі затвердженими міжнародними протоколами.Одним із основних методів лікування злоякісних пухлин кісток автор вважає хірургічний органозбережний, і лише за наявності протипоказань — ампутацію. Наведено класифікацію хірургічних втручань, їх характеристику, труднощі під час виконання, застосування для заміщення пострезекційних дефектів кісток і суглобів алотрансплантатів або модульних пухлинних ендопротезів. Підкреслено необхідність додержуватися основних принципів кісткової онкохірургії та протоколів специфічної терапії для успішного лікування

Міжнародне відкрите клінічне дослідження XAMOS — оцінка ефективності застосування ривароксабану в профілактиці венозної тромбоемболії (огляд літератури)

Venous thromboembolism (VTE) occupies a leading position in the structure of postoperative morbidity and mortality, especially in patients of orthopedics and trauma profile. The maximal risk is typical for arthroplasty of large joints (40–60 %), for osteosynthesis of massive injuries of musculoskeletal system (40–80 %). Objective: To explore the risk factors of VTE in patients with skeletal injuries and orthopedic disorders, to develop principles of prevention and treatment of thromboembolism on the basis of trial XAMOS for confirmation the efficacy and safety Rivaroksaban in orthopedic practice. Methods: Patients of age 18 years and older whom were prescribed thromboprophylaxis in surgeries for replacement of hip or knee joints from 250 clinical centers in 37 countries were included in this study. There were randomized 17 413 patients, 8778 of whom received Rivaroksaban and 8 635 additionally received other drugs (low molecular weight heparin — 81.7 % fondaparinuks — 7.9 %, dabigatran — 5.5 %, acetylsalicylic acid and vitamin K antagonists — 4.9 %). They studied cases of symptomatic thromboembolism, rare side effects, bleeding and overall mortality. They also evaluated the ease of use, patient consent, use of health care resources, efficiency and safety in selected populations of patients. Results: Cases of symptomatic thromboembolism (arterial and venous) were observed in 78 (0.89 %) patients in Rivaroxaban group, and in 117 (1.35 %) patients in standard therapy group. Symptomatic VTE was detected in 0.65 % of patients in Rivaroxaban group and in 1.02 % in standard therapy group (relative risk reduction of VTE in Rivaroxaban group 37 %). Conclusions: According to trial XAMOS Rivaroxaban comparing with other low molecular weight heparin provides a lower frequency of symptomatic thromboembolism without increasing the risk of massive bleeding and other severe side effects, significantly reduces the incidence of thrombocytopenia, provides ease of use, and minimizes loading on nursing stuff.Венозная тромбоэмболия (ВТЭ) является одним из лидеров в структуре послеоперационной заболеваемости и смертности, особенно среди пациентов ортопедo-травматологического профиля. Наиболее высокий риск характерен для протезирования крупных суставов (40–60 %), остеосинтеза при массивных повреждениях костно-мышечного аппарата (40–80 %). Цель: изучить факторы риска ВТЭ у пациентов с травмами скелета и ортопедической патологией, разработать принципы профилактики и лечения тромбоэмболии на основе результатов исследования XAMOS для подтверждения эффективности и безопасности ривароксабана в ортопедической практике. Методы: в исследование включены пациенты в возрасте от 18 лет и старше, которым назначали тромбопрофилактику при операциях по замене тазобедренного или коленного сустава из, 250 клинических центров в 37 странах. Рандомизировано 17 413 пациентов, 8 778 из которых получали ривароксабан и 8 635 другие препараты (низкомолекулярный гепарин – 81,7 %, фондапаринукс – 7,9 %, дабигатран – 5,5 %, ацетилсалициловую кислоту и антагонисты витамина К – 4,9 %). Изучали случаи симптомных тромбоэмболий, редких побочных явлений, кровотечений и общей смертности. Оценивали также удобство применения, согласие пациентов, использование ресурсов здравоохранения, эффективность и безопасность в отдельных популяциях больных. Результаты: клинически выраженные случаи тромбоэмболии (артериальной и венозной) отмечены у 78 (0,89 %) пациентов в группе ривароксабана и у 117 (1,35 %) в группе стандартной терапии. Клинически выраженная ВТЭ выявлена у 0,65 % пациентов в группе ривароксабана и у 1,02 %  в группе стандартной терапии (снижение относительного риска ВТЭ в группе ривароксабана 37 %). Выводы: согласно результатам исследования XAMOS ривароксабан по сравнению с другими низкомолекулярными гепаринами обеспечивает более низкую частоту клинически выраженных тромбоэмболий, не повышает риск массивных кровотечений и других тяжелых побочных явлений, существенно снижает частоту тромбоцитопении, обеспечивает удобство применения, уменьшает нагрузку среднему медицинскому персоналу.Венозна тромбоемболія (ВТЕ) є однією з лідерів в структурі післяопераційної захворюваності і смертності, особливо серед пацієнтів ортопедo-травматологічного профілю. Максимальний ризик характерний для протезування великих суглобів (40–60 %), остеосинтезу за масивних ушкоджень кістково-м’язового апарата (40–80 %). Мета: вивчити фактори ризику ВТЕ в пацієнтів із травмами скелета і ортопедичною патологією, розробити принципи профілактики та лікування тромбоемболії на підставі результатів дослідження XAMOS для підтвердження ефективності та безпеки ривароксабану в ортопедичній практиці. Методи: у дослідження залучено пацієнтів віком від 18 років і старше, яким призначали тромбопрофілактику в разі операцій по заміні кульшового або колінного суглоба, з 250 клінічних центрів у 37 країнах. Рандомізовано 17 413 пацієнтів, 8 778 з яких отримували ривароксабан і 8 635 інші препарати (низькомолекулярний гепарин — 81,7 %, фондапаринукс — 7,9 %, дабігатран — 5,5 %, ацетилсаліцилову кислоту та антагоністи вітаміну К — 4,9 %). Вивчали випадки симптомних тромбоемболій, рідкісних побічних явищ, кровотеч і загальної смертності. Оцінювали також зручність застосування, згоду пацієнтів, використання ресурсів охорони здоров’я, ефективність і безпеку в окремих популяціях хворих. Результати: клінічно виражені випадки тромбоемболії (артеріальної та венозної) відзначені у 78 (0,89 %) пацієнтів групи ривароксабану й у 117 (1,35 %) групи стандартної терапії. Клінічно виражена ВТЕ виявлена у 0,65 % пацієнтів групи ривароксабану та 1,02 % групи стандартної терапії (зниження відносного ризику ВТЕ в групі ривароксабану 37 %). Висновки: згідно з результатами дослідження XAMOS ривароксабан порівняно з іншими низькомолекулярними гепаринами забезпечує нижчу частоту клінічно виражених тромбоемболій, не підвищує ризик масивних кровотеч та інших важких побічних явищ, суттєво знижує частоту тромбоцитопенії, забезпечує зручність застосування, зменшує навантаження середнього медичного персоналу

Сучасний підхід до лікування злоякісних кісткових пухлин (огляд літератури) (Ч. 1)

The first part of this review of medical literature about the modern state of the problem of treatment of bone tumours shows that these neoplasms belong to the least studied group with significant positive changes in their treatment during past years. Early detection of pathological foci prevents malignant transformation of benign tumours and tumour-like diseases. Use of up-to-date techniques of examination and modern protocols of multimodality therapy for malignant tumours provides positive long-term results. Individual multimodality therapy of malignant tumours of bones includes neoadjuvant and adjuvant polychemotherapy (PCT), radiation therapy, immunotherapy, plastic surgery, vascular interventions and other methods with compulsory pathomorphological verification of the disease and continuous monitoring for correction of the proper therapy. The concrete clinical situation having been assessed, the method of treatment is agreed by the oncoorthopaedist, oncologist, radiologist, chemotherapeutist and rehabilitation therapist, whose cooperation contributes to creation of the optimum plan of treatment. The chief aim of management of the patient with a malignant bone tumour must consist in effective organ-salvation treatment, the latter being given with observation of principles of ablastics. It is shown that organ-salvation operations are regarded today as the best method of treatment for thoroughly selected patients with osteosarcomata. Amputation is made when it is impossible to remove the primary tumour because of technical problems or a severe, life-endangering state of the patient, a significant dissemination of tumour elements, pathological fractures or a dangerous introduction of major neurovascular formations into the tumour.В первой части обзора медицинской литературы о современном состоянии проблемы лечения опухолей костей показано, что данные новообразования являются одной из наименее изученных групп и в последние годы в их лечении произошли существенные положительные изменения. Раннее обнаружение патологических очагов предотвращает малигнизацию доброкачественных опухолей и опухолеподобных заболеваний. Использование новейших методик обследования и современных протоколов комплексного лечения злокачественных опухолей обеспечивает позитивные отдаленные результаты. Индивидуальное комплексное лечение злокачественных опухолей костей предполагает неоадъювантную и адъювантную полихимиотерапию (ПХТ), лучевую терапию, иммунотерапию, пластическую хирургию, сосудистые вмешательства и другие методы с обязательной патоморфологической верификацией заболевания и постоянным мониторингом для коррекции соответствующей терапии. После оценки конкретной клинической ситуации метод лечения согласовывают онкоортопед, онколог, радиолог, химиотерапевт, реабилитолог, физиотерапевт, сотрудничество которых способствует созданию оптимального лечебного плана. Главной целью курации больного со злокачественной опухолью кости должно быть эффективное органосохраняющее лечение, выполненное с соблюдением принципов абластики. Показано, что органосохраняющие операции рассматривают сегодня как лучший метод лечения тщательно отобранных больных с остеосаркомами. Ампутацию выполняют, когда первичную опухоль невозможно удалить по техническим причинам или в связи с тяжелым, угрожающим жизни состоянием пациента, значительной диссеминацией опухолевых элементов, патологическими переломами или опасным внедрением в опухоль магистральных сосудисто-нервных образований.У першій частині огляду медичної літератури про сучасний стан проблеми лікування пухлин кісток показано, що зазначені новоутворення є однією з найменш вивчених груп і останніми роками у їх лікуванні відбулися суттєві позитивні зміни. Раннє виявлення патологічних вогнищ попереджує малігнізацію доброякісних пухлин і пухлиноподібних захворювань. Використання новітніх методик обстеження і сучасних протоколів комплексного лікування злоякісних пухлин забезпечує позитивні віддалені результати. Індивідуальне комплексне лікування злоякісних пухлин кісток передбачає неоад’ювантну та ад’ювантну поліхіміотерапію (ПХТ), променеву терапію, імунотерапію, пластичну хірургію, судинні втручання та інші методи з обов’язковою патоморфологічною верифікацією захворювання і постійним моніторингом для корекції відповідної терапії. Після оцінювання конкретної клінічної ситуації метод лікування узгоджують онкоортопед, онколог, радіолог, хіміотерапевт, реабілітолог, фізіотерапевт, взаємодія яких сприяє  створенню оптимального лікувального плану. Головною метою курації хворого зі злоякісною кістковою пухлиною має бути ефективне органозберігаюче лікування, виконане з дотриманням принципів абластики. Показано, що органозберігаючі операції розглядають нині як найкращий метод лікування ретельно відібраних хворих із остеосаркомами. Ампутацію здійснюють, коли первинну пухлину неможливо видалити з технічних причин або у зв’язку з важким, загрозливим для життя станом хворого, значною дисемінацією пухлинних елементів, патологічними переломами або небезпечним залученням в пухлину магістральних судинно-нервових утворень

Використання «Ксарелто®» для профілактики венозної тромбоемболії після ендопротезування кульшового та колінного суглобів

The article contains results of an analysis of combined data of three basic RECORD (Regulation of Coagulation in major Orthopaedic surgery Reducing risk of DVT and pulmonary embolism) studies: 1, 2 and 3. Their purpose was to reveal efficacy and safety of Rivaroxaban (Xarelto®, manufactured by Bayer Co., Germany) versus Enoxaparin. The study involved patients over 18, whom planned arthroplasty of their knee or hip joint was administered. Randomization covered 9,581 patients in 487 centres of 38 countries. It was found out that the use of Rivaroxaban significantly reduced the rate of thromboembolism. This analysis of combined data demonstrated that the efficacy of Rivaroxaban at a dose of 10 mg once a day, administered at 6-8 hours after the operation, exceeded that of Enoxaparin at a dose of 40 mg once a day. The safety profile of the drugs was comparable. Another advantage of Xarelto® consisted in the absence of any monitoring of parameters of blood coagulation and dose correction. The drug can be used in orthopaedics and traumatology.В статье представлены результаты анализа объединенных данных трех базовых исследований RECORD1 (Regulation of Coagulation in major Orthopaedic surgery Reducing risk of DVT and pulmonary embolism), 2 и 3. Их целью было определить эффективность и безопасность ривароксабана («Ксарелто®», компания «Байер», Германия) по сравнению с эноксапарином. В исследование включили пациентов в возрасте 18 лет и старше, которым назначили плановое эндопротезирование коленного или тазобедренного суставов. Рандомизацию прошел 9 581 пациент в 487 центрах в 38 странах. Установлено, что применение ривароксабана существенно снижает частоту тромбоэмболии. Анализ объединенных данных показал, что эффективность ривароксабана в дозе 10 мг 1 раз в сутки, назначаемого через 6-8 ч после операции, превышает эффективность эноксапарина в дозе 40 мг 1 раз в сутки. Профиль безопасности препаратов сопоставимый. К преимуществам «Ксарелто®» относится также отсутствие необходимости в мониторинге параметров свертывания крови и коррекции дозы. Препарат может быть предметом выбора в ортопедии и травматологии.У статті наведені результати аналізу поєднаних даних трьох базових досліджень RECORD1 (Regulation of Coagulation in major Orthopaedic surgery Reducing risk of DVT and pulmonary embolism), 2 і 3. Їх метою було з’ясувати ефективність та безпеку ривароксабану («Ксарелто®», компанія «Байер», Німеччина) в порівнянні з еноксапарином. У дослідження увійшли пацієнти віком понад 18 років, яким призначили планове ендопротезування колінного або кульшового суглобів. Рандомізацію пройшов 9 581 пацієнт у 487 центрах у 38 країнах. Установлено, що використання ривароксабану значно знижує частоту тромбоемболії. Аналіз поєднаних даних показав, що ефективність ривароксабану в дозі 10 мг 1 раз на добу, призначеного через 6–8 год після операції, перевищує ефективність еноксапарину в дозі 40 мг 1 раз на добу. Профіль безпеки препаратів зіставний. Також до переваг «Ксарелто®» належить відсутність моніторингу параметрів згортання крові та корекції дози. Препарат може застосовуватися в ортопедії та травматології

Порівнювальна оцінка ефективності ривароксабана и еноксапарина у профілактиці тромбоутворення після ендопротезування кульшового суглоба. Результати досліджень RECORD1

The article contains results of a randomized multinational double blind study (RECORG 1) of the efficacy and safety of Xarelto® (Rivaroxaban) for preventing deep vein thrombosis and pulmonary embolism in patients, who have survived an operation of hip joint replacement, versus Enoxaparin. The study involved 4,541 patients at the age of at least 18 years. Before the operation all the patients took the drugs once a day on an average during 35 days. A day after the last taking of the drugs the patients underwent bilateral venography. The content of renal enzymes in blood plasma was studied. It was proved that a single oral taking of Rivaroxaban could be used to prevent formation of thrombi after hip joint arthroplasty. If compared with Enoxaparin, Rivaroxaban was more effective for preventing development of venous thromboembolism, as it was evidenced by an absolute decrease of the risk of developing extensive venous thromboembolism by 2.6 % (relative risk decrease by 70 %) and thromboembolism of large veins by 1.7 % (relative risk decrease by 88 %). In patients, who underwent total hip joint arthroplasty, long-term (five weeks) prophylaxis of thrombus formation with help of oral taking of Rivaroxaban at a dose of 10 mg once a day was more effective than use of Enoxaparin at a dose of 40 mg once a day subcutaneously.В статье приведены результаты рандомизированного многонационального двойного слепого исследования (RECORD 1) эффективности и безопасности Ксарелто® (ривароксабан) для профилактики тромбоза глубоких вен и тромбоэмболии легочной артерии у пациентов, перенесших операциюпо замене тазобедренного сустава, в сравнении с эноксапарином. В исследование был включен 4 541 пациент в возрасте не менее 18 лет. В послеоперационном периоде все больные получали препараты один раз в день в среднем в течение 35 дней. На следующий день после последнего приема препаратов больным выполняли двустороннюю венографию. Изучали содержание печеночных ферментов в плазе крови. Доказано, что одноразовый пероральный прием ривароксабана может быть использован для профилактики тромбообразования после эндопротезирования тазобедренного сустава. Ривароксабан по сравнению с эноксапарином эффективнее предотвращает развитие венозных тромбоэмболий, о чем свидетельствует абсолютное снижение риска развития обширной венозной тромбоэмболии на 2,6 % (снижение относительного риска 70 %) и тромбоэмболии крупных вен на 1,7 % (снижение относительного риска 88 %). У пациентов, перенесших тотальное эндопротезирование тазобедренного сустава, длительная (пять недель) профилактика тромбообразования с помощью приема ривароксабана в дозе 10 мг один раз в день per os является более эффективной, чем использование эноксапарина в дозе 40 мг один раз в день подкожно.У статті наведено результати рандомізованого багатонаціонального подвійного сліпого дослідження (RECORD 1) ефективності та безпеки Ксарелто ® (ривароксабан) для профілактики тромбозу глибоких вен і тромбоемболії легеневої артерії в пацієнтів, які перенесли операцію заміни кульшового суглоба, у порівнянні з еноксапарином. У дослідження увійшов 4 541 пацієнт віком від 18 років. У післяопераційному періоді всі хворі отримували препарати один раз на день в середньому впродовж 35 днів. Наступного дня після останнього прийому препаратів хворим виконували двосторонню венографію. Вивчено вміст печінкових ферментів у плазмі крові. Доведено, що одноразовий пероральний прийом ривароксабану може бути використаний для профілактики тромбоутворення після ендопротезування кульшового суглоба. Ривароксабан у порівнянні з еноксапарином ефективніше запобігає розвитку венозних тромбоемболій, про що свідчить абсолютне зниження ризику розвинення обширної венозної тромбоемболії на 2,6 % (зниження відносного ризику 70 %) і тромбоемболії великих вен на 1,7 % (зниження відносного ризику 88 %). У пацієнтів, які перенесли тотальне ендопротезування кульшового суглоба, тривала (п’ять тижнів) профілактика тромбоутворення завдяки прийому ривароксабану в дозі 10 мг один раз на день per os є ефективнішою, ніж використання еноксапарину в дозі 40 мг один раз на день підшкірно