Формування міжнародно-правових засад щодо запобігання розміщенню зброї у космічному просторі (1959-1979)

У даній науковій статті розглядається питання формування міжнародно-правових засад щодо за­побігання розміщенню зброї у космічному просто­рі у період 1959-1979 рр. Аналізуються історичні передумови та основні положення ключових між­народних договорів, що стосуються даної проблематики. Поступове формування ключових угод в умовах політичного протистояння та недовіри між провідними космічними державами, що розглядається в дослідженні, стало важливим кроком у стримуванні гонки озброєнь у космічному просто­рі. У статті містяться зауваження стосовно того, що основні угоди міжнародного космічного права та інші, які дотичні до мілітаризації космосу, лише фрагментарно регулюють військове використання космосу, а тому мають ряд недоліків, які обмежу­ють їх ефективність. Пропонується, що одним із напрямків посилення міжнародно-правової регу­ляції демілітаризації космічного простору є розроб­ка нових міжнародних угод, які б регулювали нові види зброї та технологій, які можуть бути викори­стані для військових цілей у космічному просторі. Ці угоди повинні бути спрямовані на запобігання розповсюдженню таких видів зброї та технологій у космосі, а також на захист космічного простору від агресивного військового використання. У проведеному дослідженні обґрунтовується, що міжнародно-правове регулювання військово­го використання космосу є важливим інструмен­том запобігання гонці озброєнь у космосі, зокре­ма у питанні розміщення видів озброєння, що не заборонені ключовими міжнародними угодами міжнародного космічного права, та забезпечен­ня мирного використання космічного простору як спільного надбання людства. Надається також пояснення щодо такого по­няття як «вепонізація космосу», яке є частиною військового використання космосу. У цьому клю­чі аргументується необхідність подальшого поси­лення міжнародно-правової регуляції цієї сфери

Історико-правовий аспект становлення та діяльності Спеціального комітету із запобігання гонці озброєнь у космічному просторі

У статті розглядається історичний та правовий аспекти становлення та діяльності Спеціального комітету із запобігання гонці озброєнь у косміч­ному просторі (PAROS), який діяв у період з 1985 по 1994 рік як допоміжний орган Конференції з роззброєння. Проаналізовано історичні переду­мови створення Спеціального комітету PAROS та резолюції ГА ООН разом із робочими докумен­тами Конференції з роззброєння, що стосуються діяльності досліджуваного Комітету та напрямів його роботи. Опрацювання пропозицій регіо­нальних груп, проведення засідань, залучення експертів та розробка документації із питань щодо запобігання гонці озброєнь у космічному просторі були одними із важливих функцій Комі­тету. Підкреслюється активне залучення делега­цій щодо діяльності у виробленні заходів для за­побігання гонці озброєнь у космосі, з метою збе­реження його мирного використання для майбут­ніх поколінь. Було виявлено, що на засіданнях Комітету пропонувалось посилити підтримку та зміцнити існуючі міжнародні норми та правила; розробити нові міжнародні угоди, що регулювали б проблемні питання космічної діяльності; ство­рити заходи для підвищення прозорості та довіри між державами, зокрема шляхом утворення моні- торингових міжнародних агенцій; сприяти співп­раці та партнерству в космічних дослідженнях. У статті обґрунтовується важливість внеску Комітету у наданні можливості державам, що прагнуть врегулювати питання роззброєння не тільки на Землі, але і у космосі, висунути про­позиції щодо зміцнення довіри та вирішити пи­тання правового вакууму, який утворився через неповне врегулювання використання космосу. Висловлено думку, що Комітет мав великий по­тенціал стати постійним органом Конференції з роззброєння та отримував підтримку держав для оновлення діючих міжнародних договорів, ство­рення заходів зміцнення довіри, не дивлячись навіть на відсутність переговорного мандату, але подальші історичні події внесли свої корективи і Комітет не був оновлений

Global maps of soil temperature.

Research in global change ecology relies heavily on global climatic grids derived from estimates of air temperature in open areas at around 2 m above the ground. These climatic grids do not reflect conditions below vegetation canopies and near the ground surface, where critical ecosystem functions occur and most terrestrial species reside. Here, we provide global maps of soil temperature and bioclimatic variables at a 1-km <sup>2</sup> resolution for 0-5 and 5-15 cm soil depth. These maps were created by calculating the difference (i.e. offset) between in situ soil temperature measurements, based on time series from over 1200 1-km <sup>2</sup> pixels (summarized from 8519 unique temperature sensors) across all the world's major terrestrial biomes, and coarse-grained air temperature estimates from ERA5-Land (an atmospheric reanalysis by the European Centre for Medium-Range Weather Forecasts). We show that mean annual soil temperature differs markedly from the corresponding gridded air temperature, by up to 10°C (mean = 3.0 ± 2.1°C), with substantial variation across biomes and seasons. Over the year, soils in cold and/or dry biomes are substantially warmer (+3.6 ± 2.3°C) than gridded air temperature, whereas soils in warm and humid environments are on average slightly cooler (-0.7 ± 2.3°C). The observed substantial and biome-specific offsets emphasize that the projected impacts of climate and climate change on near-surface biodiversity and ecosystem functioning are inaccurately assessed when air rather than soil temperature is used, especially in cold environments. The global soil-related bioclimatic variables provided here are an important step forward for any application in ecology and related disciplines. Nevertheless, we highlight the need to fill remaining geographic gaps by collecting more in situ measurements of microclimate conditions to further enhance the spatiotemporal resolution of global soil temperature products for ecological applications

Winters are changing:snow effects on Arctic and alpine tundra ecosystems

Abstract Snow is an important driver of ecosystem processes in cold biomes. Snow accumulation determines ground temperature, light conditions, and moisture availability during winter. It also affects the growing season’s start and end, and plant access to moisture and nutrients. Here, we review the current knowledge of the snow cover’s role for vegetation, plant-animal interactions, permafrost conditions, microbial processes, and biogeochemical cycling. We also compare studies of natural snow gradients with snow experimental manipulation studies to assess time scale difference of these approaches. The number of tundra snow studies has increased considerably in recent years, yet we still lack a comprehensive overview of how altered snow conditions will affect these ecosystems. Specifically, we found a mismatch in the timing of snowmelt when comparing studies of natural snow gradients with snow manipulations. We found that snowmelt timing achieved by snow addition and snow removal manipulations (average 7.9 days advance and 5.5 days delay, respectively) were substantially lower than the temporal variation over natural spatial gradients within a given year (mean range 56 days) or among years (mean range 32 days). Differences between snow study approaches need to be accounted for when projecting snow dynamics and their impact on ecosystems in future climates

Global maps of soil temperature

Research in global change ecology relies heavily on global climatic grids derived from estimates of air temperature in open areas at around 2 m above the ground. These climatic grids do not reflect conditions below vegetation canopies and near the ground surface, where critical ecosystem functions occur and most terrestrial species reside. Here, we provide global maps of soil temperature and bioclimatic variables at a 1-km2 resolution for 0–5 and 5–15 cm soil depth. These maps were created by calculating the difference (i.e. offset) between in situ soil temperature measurements, based on time series from over 1200 1-km2 pixels (summarized from 8519 unique temperature sensors) across all the world's major terrestrial biomes, and coarse-grained air temperature estimates from ERA5-Land (an atmospheric reanalysis by the European Centre for Medium-Range Weather Forecasts). We show that mean annual soil temperature differs markedly from the corresponding gridded air temperature, by up to 10°C (mean = 3.0 ± 2.1°C), with substantial variation across biomes and seasons. Over the year, soils in cold and/or dry biomes are substantially warmer (+3.6 ± 2.3°C) than gridded air temperature, whereas soils in warm and humid environments are on average slightly cooler (−0.7 ± 2.3°C). The observed substantial and biome-specific offsets emphasize that the projected impacts of climate and climate change on near-surface biodiversity and ecosystem functioning are inaccurately assessed when air rather than soil temperature is used, especially in cold environments. The global soil-related bioclimatic variables provided here are an important step forward for any application in ecology and related disciplines. Nevertheless, we highlight the need to fill remaining geographic gaps by collecting more in situ measurements of microclimate conditions to further enhance the spatiotemporal resolution of global soil temperature products for ecological application