ЗАСВОЄННЯ ЛІКАРЯМИ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК З ЕНДОСКОПІЧНОЇ ХІРУРГІЇ

An informative experiment involved two groups of surgeons during the endoscopic surgery training. The first group comprised the doctors with left hemisphere dominant (right-handed); the second comprised the doctors with right hemisphere dominant (left-handed). Group 1 of doctors showed better and more effective practical skills in endoscopic surgery compare to group 2. According to the results of the educational experiment, it was established that the left-handed and right-handed doctors have different psychophysiological features and they comprehend the necessary practical skills in endoscopic surgery differently. For the effective and comprehensive development of practical skills in this discipline, more attention should be paid to persons with dominance of the right cerebral hemisphere.Проведено педагогічний експеримент із двома групами лікарів хірургічних спеціальностей при вивченні ендоскопічної хірургії, які були поділені на дві групи. Перша група – лікарі з домінуванням лівої півкулі головного мозку («правші»), друга – лікарі з домінуючою  правою півкулею головного мозку («лівші»). Встановлено, що лікарі першої групи краще та ефективніше засвоювали  практичні навички з ендоскопічної хірургії порівняно з особами другої групи. На основі результатів проведеного педагогічного експерименту встановлено, що для ліворуких та праворуких лікарів-курсантів характерні різні психофізіологічні особливості і вони неоднаково засвоюють необхідні практичні навички з ендоскопічної хірургії. Для ефективного і повноцінного освоєння практичних навичок з даної навчальної дисципліни більшу увагу потрібно зосереджувати лікарям-курсантам із домінуванням правої півкулі головного мозку

Tracking of maternal self-efficacy for limiting young children\u27s television viewing and associations with children\u27s television viewing time: a longitudinal analysis over 15-months

BACKGROUND: Mothers\u27 self-efficacy for limiting their children\u27s television viewing is an important correlate of this behaviour in young children. However, no studies have examined how maternal self-efficacy changes over time, which is potentially important during periods of rapid child development. This study examined tracking of maternal self-efficacy for limiting young children\u27s television viewing over 15-months and associations with children\u27s television viewing time. METHODS: In 2008 and 2010, mothers (n = 404) from the Melbourne InFANT Program self-reported their self-efficacy for limiting their child\u27s television viewing at 4- and 19-months of age. Tertiles of self-efficacy were created at each time and categorised into: persistently high, persistently low, increasing or decreasing self-efficacy. Weighted kappa and multinomial logistic regression examined tracking and demographic and behavioural predictors of change in self-efficacy. A linear regression model examined associations between tracking categories and children\u27s television viewing time. RESULTS: Tracking of maternal self-efficacy for limiting children\u27s television viewing was low (kappa = 0.23, p < 0.001). Mothers who had persistently high or increasing self-efficacy had children with lower television viewing time at 19-months (β = -35.5; 95 % CI = -54.4,-16.6 and β = 37.0; 95 % CI = -54.4,-19.7, respectively). Mothers of children with difficult temperaments were less likely to have persistently high self-efficacy. Mothers who met adult physical activity guidelines had 2.5 greater odds of increasing self-efficacy. CONCLUSIONS: Interventions to increase and maintain maternal self-efficacy for limiting children\u27s television viewing time may result in lower rates of this behaviour amongst toddlers. Maternal and child characteristics may need to be considered when tailoring interventions

Особливості порушень цитокінового профілю при пошкодженні клубової кишки за умов пострезекційної портальної гіпертензії

Introduction. It is known that postresection portal hypertension can occur at resection of large volumes of the liver and leads to severe complications: hemorrhages from varicose veins of the stomach, esophagus, rectum, ascites, splenomegaly, secondary hypersplenism, parenchymal jaundice, portal-systemic encephalopathy, liver failure. At portal hypertension there are marked violations of hemodynamics in the system of the hepatic portal vein and structural changes of the ileum, the peculiarities of morphogenesis of which and their links with the cytokine status of the organism are insufficiently studied.The aim of the study – to learn the features of violations of the cytokine profile at ileum damage in conditions of postresection portal hypertension.Research Methods. The studies were performed on 45 white male rats, which were divided into 3 groups. The first group (control) included 15 intact animals, 2nd – 15 rats, which eliminated 31.5 % of liver parenchyma, 3rd – 15 animals after resection of 58.1 % of liver parenchyma. One month after the beginning of the experiment euthanasia of rats was performed by bloodletting under conditions of thiopental anesthesia. The sections of the ileum were fixed in a 10 % neutral formalin solution, and after passing through the ethyl alcohol of increasing concentration, were placed in paraffin. Histologic sections were stained with hematoxylin-eosin, according to van Gizon, Mallory, Weigert, toluidine blue. Nuclear-cytoplasmic ratios in epitheliocytes, endothelial cells, relative volumes of damaged epithelial cells, endothelial cells, smooth myocytes, and cell density of infiltrates on 1 mm² of the ileum mucosa were  gistostereometrically determined. In the blood serum of experimental animals, the concentration of tumor necrosis factor (TNF-α), interleukin 2 (IL-2), 6 (IL6), 10 (IL10) immunoferment methods were determined. Quantitative values were processed statistically.Results and Discussion. All-round analysis of cytokine concentrations in serum of animals showed that they changed slightly in a month after resection of 31.5 % of liver parenchyma. It was established that at removal of 58.1 % of liver parenchyma there was postresection portal hypertension. Concentration of IL-2 in serum of rats in these experimental conditions with a high degree of reliability (p<0.001) exceeded the similar control index by 26.5 %, IL-6 by 1.95 times, and IL-10 by 36.7 %. It should be noted that the level of TNF-a under study experimental conditions in creased by only 12.2 % (p<0.001). Significant changes in nuclear cytoplasmic ratios in epithelial cells and endothelial cells were revealed in the ileum, indicating a violation of structural cellular homeostasis, and a statistically significant (p<0.001) increase in relative volumes of damaged investigated cells indicated a significant damage to the ileum. Cellular infiltration in these experimental conditions with a high statistically significant difference (p<0.001) increased by 24.7 %, indicating the presence of inflammatory process.Conclusions. Resection of 58.1 % of liver parenchyma leads to postresection portal hypertension, ileum injuries and marked imbalance of IL-2, IL-6, IL-10, TNF-a cytokines in serum. The degree of cytokine profile disturbances in postresection portal hypertension correlates with the severity of changes structural cellular homeostasis, relative volumes of damaged epithelial cells and endothelial cells, cell infiltration density in the investigated organ.Вступление. Пострезекционная портальная гипертензия может возникать при резекциях больших объемов печени и приводить к тяжелым  осложнениям: кровотечениям из варикозно расширенных вен желудка, пищевода, прямой кишки, асциту, спленомегалии, вторичному  гиперспленизму, паренхиматозной желтухе, портосистемной энцефалопатии, печеночной недостаточности. При портальной гипертензии наблюдают выраженные нарушения гемодинамики в системе печеночной воротной вены и структурные изменения подвздошной кишки, особенности морфогенеза которых и их связи с цитокиновым статусом организма исследованы недостаточно.Цель исследования – изучить особенности нарушений цитокинового профиля при повреждении подвздошной кишки в условиях пострезекционной портальной гипертензии. Методы исследования. В эксперименте использовано 45 белых крыс-самцов, которых разделили на 3 группы: 1-я (контрольная) насчитывала 15 интактных животных; 2-я – 15 крыс, у которых была удалена левая боковая доля (31,5 % паренхимы печени); 3-я – 15 животных после резекции левой и правой боковых долей (58,1 % паренхимы печени). Эвтаназию подопытных животных осуществляли путем кровопускания в условиях тиопенталового наркоза через месяц после начала эксперимента. Вырезанные с  подвздошной кишки кусочки фиксировали в 10 % нейтральном растворе формалина и после соответствующего проведения через этиловые спирты возрастающей концентрации заливали в парафиновые блоки.  Гистологические срезы окрашивали гематоксилин-эозином, по ван-Гизон, Маллори, Вейгерту, толуидиновым синим. Гистостереометрически на микропрепаратах определяли ядерно-цитоплазматические отношения в эпителиоцитах, эндотелиоцитах, относительные объемы поврежденных эпителиоцитов, эндотелиоцитов, миоцитов, клеточную плотность инфильтрата на 1 мм² слизистой оболочки подвздошной кишки. Иммуноферментным методом в сыворотке крови подопытных животных определяли концентрацию фактора некроза опухолей α (TNFα),  интерлейкины 2 (IL2), 6 (IL6), 10 (IL10). Количественные величины обрабатывали статистически.Результаты и обсуждение. Во время всестороннего анализа концентрации цитокинов в сыворотке крови животных установлено, что через месяц после резекции 31,5 % паренхимы печени они менялись незначительно. Выяснено, что при удалении 58,1 % паренхимы печени возникала пострезекционная портальная гипертензия. Концентрация IL2 в сыворотке крови крыс в данных экспериментальных условиях с высокой степенью достоверности (р<0,001) превышала аналогичный контрольный показатель на 26,5 %, IL6 – в 1,95 раза, а IL10 – на 36,7 %. Необходимо отметить, что уровень TNFα в исследуемых экспериментальных условиях увеличился всего на 12,2 % (р<0,001). В подвздошной кишке обнаружены выраженные изменения ядерно-цитоплазматических отношений в эпителиоцитах и эндотелиоцитах, что свидетельствовало о нарушении структурного клеточного гомеостаза, а статистически достоверный (р<0,001) рост относительных объемов поврежденных исследуемых клеток п одтверждал существенное повреждение подвздошной кишки. Плотность клеточного инфильтрата в данных экспериментальных условиях с высоким статистически достоверным различием (р<0,001) увеличилась на 24,7 %, указывая на наличие воспалительного процесса.Выводы. Резекция 58,1 % паренхимы печени приводит к пострезекционной портальной гипертензии, повреждению подвздошной кишки и выраженному дисбалансу цитокинов IL2, IL6, IL10, TNFα в сыворотке крови. Степень нарушений цитокинового профиля при пострезекционной портальной гипертензии коррелирует с выраженностью изменений структурного клеточного гомеостаза, относительными объемами поврежденных эпителиоцитов и эндотелиоцитов, плотностью клеточной инфильтрации в исследуемом органе.Вступ. Пострезекційна портальна гіпертензія може виникати при резекціях великих об’ємів печінки і призводити до тяжких ускладнень: кровотеч із варикозно розширених вен шлунка, стравоходу, прямої кишки, асциту, спленомегалії, вторинного гіперспленізму, паренхіматозної жовтяниці, портосистемної енцефалопатії, печінкової недостатності. При портальній гіпертензії спостерігають виражені порушення гемодинаміки в системі печінкової ворітної вени та структурні зміни клубової кишки, особливості морфогенезу яких та їх зв’язки із цитокіновим статусом організму досліджено недостатньо.Мета дослідження – вивчити особливості порушень цитокінового профілю при пошкодженні клубової кишки за умов пострезекційної портальної гіпертензії. Методи дослідження. В експерименті використано 45 білих щурів-самців, яких поділили на 3 групи: 1-ша (контрольна) нараховувала 15 інтактних тварин; 2-га – 15 щурів, у яких було видалено ліву бокову частку (31,5 % паренхіми печінки); 3-тя – 15 тварин після резекції лівої та правої бокових часток (58,1 % паренхіми печінки). Евтаназію піддослідних тварин   здійснювали шляхом кровопускання за умов тіопенталового наркозу через місяць від початку експерименту. Вирізані з клубової кишки шматочки фіксували в 10 %  нейтральному розчині формаліну і після відповідного проведення через етилові спирти зростаючої концентрації заливали у парафінові блоки. Гістологічні зрізи фарбували гематоксилін-еозином, за ван-Гізон, Маллорі, Вейгертом, толуїдиновим синім. Гістостереометрично на мікропрепаратах визначали ядерно-цитоплазматичні відношення в епітеліоцитах, ендотеліоцитах, відносні об’єми пошкоджених епітеліоцитів, ендотеліоцитів, міоцитів, клітинну щільність інфільтрату на 1 мм² слизової оболонки клубової кишки. Імуноферментним методом у сироватці крові піддослідних тварин визначали концентрацію фактора некрозу пухлин α (TNFα), інтерлейкіни 2 (IL2), 6 (IL6), 10 (IL10). Кількісні величини обробляли статистично.Результати й обговорення. Під час усестороннього аналізу концентрації цитокінів у сироватці крові тварин встановлено, що через місяць після резекції 31,5 % паренхіми печінки вони змінювалися незначно.З’ясовано, що при видаленні 58,1 % паренхіми печінки виникала пострезекційна портальна гіпертензія. Концентрація IL2 у сироватці крові щурів за даних експериментальних умов з високим ступенем достовірності (р<0,001) перевищувала аналогічний контрольний показник на 26,5 %, IL6 – в 1,95 раза, а IL10 – на 36,7 %. Необхідно зазначити, що рівень TNFα за досліджуваних експериментальних умов збільшився  всього на 12,2 % (р<0,001). У клубовій кишці виявлено виражені зміни ядерноцитоплазмати-чних відношень в епітеліоцитах та ендотеліоцитах, що свідчило про порушення структурного клітинного гомеостазу, а статистично достовірне (р<0,001) зростання відносних об’ємів пошкоджених досліджуваних клітин підтверджувало істотне пошкодження клубової кишки. Щільність клітинного інфільтрату за даних експериментальних умов з високою статистично достовірною різницею (р<0,001) збільшилась на 24,7 %, вказуючи на наявність запального процесу.Висновки. Резекція 58,1 % паренхіми печінки призводить до пострезекційної портальної гіпертензії, пошкодження клубової кишки та вираженого дисбалансу цитокінів IL2, IL6, IL10, TNFα в сироватці крові. Ступінь порушень цитокінового профілю при пострезекційній портальній гіпертензії корелює з вираженням змін структурного клітинного гомеостазу, відносними об’ємами пошкоджених епітеліоцитів та ендотеліоцитів, щільністю клітинної інфільтрації в досліджуваному органі

МОРФОМЕТРИЧНА ОЦІНКА ОСОБЛИВОСТЕЙ РЕМОДЕЛЮВАННЯ АРТЕРІЙ ПЛАЦЕНТИ ПРИ ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНІЙ АНЕМІЇ ВАГІТНИХ

Мета дослідження – морфометричне вивчення особливостей ремоделювання артерій плаценти при залізодефіцитній анемії вагітних. Матеріали та методи. Комплексом морфологічних методів досліджені плаценти 25 жінок, які були розділені на дві групи. Перша група (контрольна) включала 10 плацент від жінок, вагітність яких проходила без анемії, а також із відсутністю різних патологій посліду, друга – 15 плацент жінок, де при вагітності було діагностовано залізодефіцитну анемію 1 ст. На гістологічних препаратах плаценти проводили морфометрію стовбурових артерій середнього (51–125 мкм) та дрібного (26–50 мкм) калібрів. При цьому вимірювали зовнішній та внутрішній діаметри артерій, товщини медії та адвентиції, висоту ендотеліоцитів, діаметр їх ядер, визначали індекс Вогенворта, ядерно-цитоплазматичні відношення в ендотеліоцитах та відносний об’єм ушкоджених ендотеліоцитів. Кількісні показники обробляли статистично. Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що залізодефіцитна анемія вагітних призводила до вираженої структурної перебудови артеріального русла з домінуванням морфологічних змін в артеріях дрібного калібру плаценти. Зовнішній діаметр даних судин при цьому виявився збільшеним на 2,3 % порівняно з контролем, а їх внутрішній діаметр зменшився на 12,6 %. Товщина медії артерій дрібного калібру зросла на 17,4 %, товщина адвентиції – на 17,6 %, індекс Вогенворта – у 1,4 раза. У даних патологічних умовах на 4,9 % змінилася висота ендотеліоцитів, а ядерно-цитоплазматичні відношення у цих клітинах – на 13,3 %. Останній морфометричний параметр вказував на виражене порушення структурного клітинного гомеостазу в ендотеліоцитах. Відносний об’єм ушкоджених ендотеліоцитів при цьому зріс у 12 разів. Висновки. Залізодефіцитна анемія вагітних призводить до вираженого ремоделювання артерій плаценти, яке характеризується потовщенням їхньої стінки, звуженням просвіту, зростанням індексу Вогенворта, зниженням їх пропускної здатності, ураженням ендотеліоцитів, ендотеліальною дисфункцією, погіршанням кровопостачання органа, гіпоксією, дистрофією, некробіозом клітин і тканин. При залізодефіцитній анемії вагітних більш виражена структурна перебудова спостерігається в артеріях дрібного калібру плаценти

Correlates of home and neighbourhood-based physical activity in UK 3-4-year-old children.

BACKGROUND: Identifying context-specific correlates of home- and neighbourhood-based physical activity in preschool-aged children may help improve intervention program development for these settings. METHODS: A total of 153 3-4-year-old children were recruited through preschool settings in Cambridgeshire (January-July 2013). Children wore Actiheart accelerometers for ≤7 days to assess their sedentary time (ST), light-(LPA) and moderate- to vigorous-intensity physical activity (MVPA). A parent-completed questionnaire assessed correlates across the ecological model and the child's preschool attendance during the measurement week. Only accelerometer data for times when children were at home were used. Multilevel models (Level 1: days; Level 2: child) examined associations between maternal-reported exposure variables and each outcome (children's home- and neighbourhood-based ST, LPA and MVPA) (main analysis). Further analyses included the subsample of children with complete paternal correlates data (father analysis). RESULTS: In the main analyses, children with older siblings engaged in less ST. Children whose mothers reported being 'moderately inactive' or 'active' (vs. inactive) engaged in less LPA, while children whose mothers worked >35 h week-1 engaged in less MVPA. More equipment at home was associated with lower LPA but greater MVPA. In the father analysis, father's television viewing before 6 pm was associated with greater ST and less MVPA in children; the negative association between mother's activity and children's LPA was retained. CONCLUSION: Family demographics and parental behaviours appear to have the strongest association with children's home- and neighbourhood-based ST, LPA and MVPA. This study further highlights the importance of examining both maternal and paternal behaviours.We thank all children and their parents who participated in the SPACE study. In addition, we thank Kate Westgate and Stefanie Mayle from the physical activity technical team at the MRC Epidemiology Unit for their assistance in processing the accelerometer data, and members of the field team who conducted data collection. This work was conducted by the Medical Research Council (Unit Programme number: MC_UU_12015/7) and the Centre for Diet and Activity Research (CEDAR), a UKCRC Public Health Research Centre of Excellence. Funding from the British Heart Foundation, Economic and Social Research Council, Medical Research Council, National Institute for Health Research and Wellcome Trust, under the auspices of the UK Clinical Research Collaboration, is gratefully acknowledged (CEDAR grant number: RES-590-28-0002). Funding for JH’s visit to CEDAR was provided by Western Sydney University. KH’s work was supported by the Wellcome Trust (107337/Z/15/Z).This is the author accepted manuscript. It is currently under an indefinite embargo pending publication by Oxford University Press

Maternal-child co-participation in physical activity-related behaviours: prevalence and cross-sectional associations with mothers and children\u27s objectively assessed physical activity levels

BACKGROUND: Co-participation in physical activity may be a useful strategy for increasing physical activity in mothers and their young children, yet little empirical evidence exists on this topic for young families. This study aimed to identify the prevalence of mother-child co-participation in physical activity and examine the association between co-participatory behaviours and objectively-assessed physical activity in young children and their mothers. METHODS: One-hundred twenty-three 4-6 year-old children and their mothers were recruited from preschools in Belgium between November 2010 and January 2011. Mothers completed a questionnaire assessing the frequency of co-participation in five activities. Both mothers and children wore ActiGraph GT1M accelerometers concurrently for 7 days to assess the time spent in moderate-to vigorous-intensity physical activity (MVPA) and light- to vigorous-intensity physical activity (LMVPA). Descriptive statistics (means, frequencies) were used to determine the prevalence of co-participation. Separate multiple linear regression analyses examined the association between co-participation and mothers\u27 and children\u27s physical activity on weekdays and weekends. RESULTS: Most mothers reported infrequent co-participation in physical activities with their children. On weekdays, walking or cycling for short trips was positively associated with children\u27s MVPA while attending a park or similar more than once per week was negatively associated with children\u27s MVPA and LMVPA. Going to an indoor play centre together once or more per week was negatively associated with mother\u27s LMVPA. On weekends, walking or cycling with their child in their free time was positively associated with both children\u27s and mothers\u27 MVPA and childrens\u27 LMVPA. Going to an indoor play centre together 1-3 times/month was negatively associated with children\u27s weekend MVPA. CONCLUSIONS: Reported rates of co-participation in mothers and their preschool children were low. The association with maternal and child physical activity may be dependent on the co-participatory behaviour assessed and may differ between weekday and weekends. Promoting walking and cycling together during leisure time may be an effective strategy to increase both preschool children\u27s and mothers\u27 MVPA

Feasibility and efficacy of a parent-focused, text message-delivered intervention to reduce sedentary behavior in 2- to 4-year-old children (Mini Movers): pilot randomized controlled trial

BACKGROUND: Despite public health guidelines to limit sedentary behavior, many young children spend large amounts of time sedentary (eg, screen and sitting time) during waking hours. OBJECTIVE: The objective of this study was to test the feasibility and efficacy of a parent-focused, predominantly text message-delivered intervention to support parents to reduce the amount of time their children spend in sedentary behavior. METHODS: Mini Movers was a pilot randomized controlled trial delivered to parents of 2- to 4-year-old children in Melbourne, Australia. Participants were recruited through playgroups, social media, and snowball sampling. Eligibility criteria were having an ambulatory child (2-4 years), English literacy, and smartphone ownership. Participants were randomized to intervention or wait-list control on a 1:1 ratio after baseline data collection. The 6-week intervention was predominantly delivered via text messages, using a Web-based bulk text message platform managed by the interventionist. Intervention strategies focused on increasing parental knowledge, building self-efficacy, setting goals, and providing reinforcement, and were underpinned by the Coventry, Aberdeen &amp; London-Refined taxonomy of behavior change techniques and social cognitive theory. The primary outcome was intervention feasibility, measured by recruitment, retention, intervention delivery, and fidelity; process evaluation questionnaires; and qualitative interviews with a subsample of participants. Secondary outcomes were children\u27s screen and restraint time (parent report), sitting time (parent report, activPAL), and potential mediators (parent report). Linear regression models were used to determine intervention effects on secondary outcomes, controlling for the child\u27s sex and age and clustering by playgroup; effect sizes (Cohen\u27s d) were calculated. RESULTS: A total of 57 participants (30 intervention; 27 wait-list control) were recruited, and retention was high (93%). Process evaluation results showed that the intervention was highly acceptable to parents. The majority of intervention components were reported to be useful and relevant. Compared with children in the control group, children in the intervention group had significantly less screen time postintervention (adjusted difference [95% CI]=-35.0 [-64.1 to -5.9] min/day; Cohen\u27s d=0.82). All other measures of sedentary behavior were in the expected direction, with small to moderate effect sizes. CONCLUSIONS: Mini Movers was shown to be a feasible, acceptable, and efficacious pilot intervention for parents of young children, warranting a larger-scale randomized control trial. <br /

A mobile technology intervention to reduce sedentary behaviour in 2- to 4-year-old children (Mini Movers): study protocol for a randomised controlled trial

BackgroundSedentary behaviour (e.g. television viewing, sitting time) tracks over time and is associated with adverse health and developmental outcomes across the lifespan. Young children (5 years or younger) spend up to 12 h/day sedentary, of which around 2 h is spent in screen time (e.g. watching television). Interventions to reduce sedentary behaviour in early childhood report mixed results and many have limited potential for scalability. Mobile phones offer a wide-reaching, low-cost avenue for the delivery of health behaviour programmes to parents but their potential to reduce young children&rsquo;s sedentary behaviour has not been widely tested. This study aims to test the feasibility and efficacy of a parent-focused, predominantly mobile telephone-delivered intervention to support parents to minimise the amount of time their child spends using screens and in overall sitting time.Methods/designMini Movers is a pilot randomised controlled trial recruiting 100 parents and children. Inclusion criteria include having a child aged between 2 and 4 years, being able to speak, read and write English, and smartphone ownership. Participants will be randomised to the intervention or a wait-list control group at a 1:1 ratio. Intervention group parents will receive printed materials including a content booklet and goal-checking magnet and will participate in a one-on-one discussion with the interventionist to plan two goals to reduce their child&rsquo;s sedentary behaviour. Subsequently, the intervention will be delivered over 6 weeks via personalised and interactive text messages promoting positive health behaviours (strategies for decreasing screen time and overall sitting time), goal setting and self-monitoring. Outcomes to be assessed include intervention feasibility and children&rsquo;s screen time and objectively-assessed sitting time.DiscussionFew studies have used mobile phone technology to deliver health behaviour programmes to parents of young children. Findings will inform the development of larger-scale interventions to reduce sedentary behaviour during early childhood.<br /

Do the correlates of screen time and sedentary time differ in preschool children?

BackgroundPreschool children can spend up to 12 h a day in sedentary time and few meet current recommendations for screen time. Little is known about ecological correlates that could be targeted to decrease specific versus total sedentary behaviour. This study examined whether the correlates of screen time and sedentary time differ in preschool boys and girls.MethodsParents participating in the HAPPY Study in 2008/09 in Melbourne, Australia reported their child&rsquo;s usual screen time and potential individual, social and physical environment correlates. Children wore ActiGraph GT1M accelerometers for eight days to objectively assess sedentary time (&lt;100 counts.min&minus;1). Multivariable linear regression analyses were performed, stratified by sex and controlling for child age, preschool/childcare attendance and clustering by centre of recruitment. Correlates significantly associated with screen time or sedentary time in individual models (p &lt; 0.05) were included in final combined models.ResultsChildren were sedentary for 301.1 (SD 34.1) minutes/day and spent 108.5 (SD 69.6) minutes/day in screen time. There were no sex differences in screen or sedentary time. In the final models, sleep duration was inversely associated with girls&rsquo; sedentary time and boys&rsquo; screen time. The only other consistent correlates for boys and girls were parental self-efficacy to limit screen time and screen time rules, which were inversely associated with screen time for both sexes. Parents reporting that they get bored watching their child play was inversely associated and maternal television viewing was positively associated with boys&rsquo; screen time. Paternal age was positively associated with boys&rsquo; sedentary time. Maternal ethnicity was inversely associated and paternal education, child preferences for sedentary behaviour, and parental concerns about child&rsquo;s physical activity and sedentary behaviour were positively associated with girls&rsquo; screen time.ConclusionsThe modifiable correlates of total sedentary and screen time identified in this study could be targeted in interventions to reduce these behaviours. With correlates differing for screen and sedentary time, and between boys and girls, interventions may also benefit from including behaviour- and sex-specific strategies.<br /

Contrasting influences of inundation and land use on the rate of floodplain restoration

This study examined the assisted natural restoration of native vegetation in an Australian floodplain wetland where flows were reinstated and the river was reconnected to the floodplain, following cessation of agricultural cultivation. Extant vegetation was surveyed three times during an inundation event at plots with different land‐use histories. Restoration rate was more influenced by past land use than long‐term inundation frequency and success decreased with antecedent land‐use intensity. Prolonged land‐use history (>3 years cultivation) restricted restoration success. Sites with longer cultivation histories tended to have fewer aquatic species, more terrestrial species and exotic species. For example, amphibious responders with floating leaves were found only in reference plots and less frequently in farmed treatment plots. In this scenario, increased persistence of exotics and dryland species suggested alternative trajectories. Fields with a short land‐use history (1–3 years of clearing and cultivation) resembled undisturbed floodplain communities, consistent with a ‘field of dreams’ hypothesis. Although river–floodplain reconnections can restore wetlands, legacy effects of past land use may limit the pace and outcomes of restoration.Australian Postgraduate AwardAustralian Research Council. Grant Number: DE120102221ARC Centre of Excellence for Environmental Decisions Australian Research Council Linkage Project. Grant Number: LP088416