Міщанські діти в Києво-Могилянській академії наприкінці 1730-х рр. (характеристика походження)

У статті детально характеризується географічне походження та соціальна градація студентів Києво-Могилянської академії кінця 1730-х рр. міщанського походження і простежується їхній вплив на освітні практики згаданого стану.В статье детально характеризируется географическое происхождение и социальная градация студентов Киево-Могилянской академии конца 1730-х гг. мещанского происхождения, а также прослеживается их влияние на образовательные практики этого сословия.The Kyiv-Mohyla Academy student’s geographical origin and social gradation in the late 1730s are analyzed in the article in detail and the influence of the mentioned factors on bourgeois educational practices as well

Попытки верховной власти создать проект нового Уложения во второй половине 1720-х гг. – начале 1730-х гг. и участие в этом деле властей и населения Белгородской губернии

Предметом исследования является деятельность верховной власти во второй половине 1720-х гг. - начале 1730-х гг. по вопросу разработки нового свода законов путем привлечения к этому делу выборных лиц из российских губерни

'From Italian to Russian Soil Transplanted...’: “Vertogradets Sveta” and Its Italian Source

Статья посвящена популярному на протяжении всего XVIII столетия “Вертоградцу света” – памятнику русской письменности, переведенному с итальянского языка без указания оригинала в начале 1730-х годов Петром Сафроновым. Как удалось установить, это перевод сочинения Idea del Giardino del Mondo врача и писателя из Равенны Томаззо Томаи (1-е издание 1582).The paper focuses on an unpublished manuscript known as “Vertogradets Sveta”, a translation from Italian carried out in the early 1730s by Pyotr Safonov. The translation was extremely popular throughout the 18th century. However, the name of the Italian author has not been known to the Russian readers. It is only now that the source of the text has been identified

Місто Прилуки та його жителі за планом 1730-х років

Аналізується рукописний план давнього міста України Прилук, складений у 1730-х рр. за гетьманування Данила Апостола, коли в складі Російської імперії на правах автономії існувала Українська козацька держава Гетьманщина. У плані наведені списки жителів Прилук (серед них – прилуцький полковник Гнат Ґалаґан), відомості про їхнє соціальне становище, посади, військові звання, землі, двори, будівлі.Анализируется рукописный план древнего города Украины Прилук, составленный в 1730-х гг. при гетмане Данииле Апостоле, когда в составе Российской империи на правах автономии существовало Украинское казацкое государство Гетманщина. В плане приведены списки жителей Прилук (среди них – прилуцкий полковник Гнат Галаган), сведения об их социальном положении, должностях, воинских званиях, землях, дворах, строениях.This article analyzes the handwritten plan of the Ukrainian ancient town of Pryluky. It was made in the 1730s at the office of Hetman Danylo Apostol when the Ukrainian Cossack State, Hetmanate, existed as a part of the Russian Empire with autonomous rights. The plan contains the lists of Pryluky’s citizens (among them was the colonel of Pryluky Hnat Galagan), facts about their social conditions, posts, military ranks, grounds, yards, buildings, and so on

Вибори в містечку Носівка: проблема заміщення посади сотника у другій половині 1730-х рр

Як бачить вже з назви шановний читач, ця стаття безпосередньо пов’язана з розвідкою В.Барвінського, хоч і розділяють їх фактично сто років. Цей історик століття тому висловив тезу про те, що «многие важные вопросы внутренней истории …ждут еще серьезной научной разработки» [1]. З одного боку, вона все ще зберігає актуальність і зараз. Проте у роботах з історії Гетьманщини науковці постійно залучають новий фактичний матеріал з історії тих чи інших сотень, рясно присутній він у працях про полки. Маємо вже певну кількість робіт, присвяченим безпосередньо сотенній тематиці, [2] хоча сотня як інституція ще не стала об’єктом дослідження. Робота з джерелами про становище лівобережного козацтва під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. дозволила виявити цікавий документ про конфлікт навколо виборів сотника у Носівській сотні Київського полку. Цей конфлікт відділяє від описаного В.Барвінським 16 років. Проте, зрозуміло, проблему варто формулювати більш широко. Нижче я розгляну реалізацію на сотенному рівні у другій половині 1730-х рр. правових принципів, які регулювали обсадження старшинської посади, в нашому випадку – уряду сотника. Конфлікти, які постали з цього приводу в сотенному містечку Київського полку Носівка в 1719 та 1735 роках, дозволяють певною мірою говорити про механізм можливого впливу (або, радше, можливого протесту) з боку населення сотні. Носівка виявилася містечком бунтівним і готовим обстоювати свою позицію. Протистояти треба було, перш за все, родині Шаул, яка мала в Носівській сотні дуже міцні позиції. Згадаємо лише, що з 1670-х років до 1719 троє осіб з цього клану урядували як сотники [3]. У 1719 році Семен Федорович Шаула був відставлений від посади. В.Барвінський на цьому докладніше не зупиняється [4], але сотник пішов не без боротьби. Він не погодився із висновками щодо його зловживань, які надав Генеральному Суду значний військовий товариш О.Чуйкевич та домігся розгляду справи генеральними старшинами. Проте посади він таки позбувся, оскільки вирок Генерального Суду залишили без змін [5]. Це зовсім не означало занепад клану Шаул. Не пізніше 1727 р. сотником стає Іван Прокопович Шаула [6]. На 1736 рік троє Шаул згадуються як бунчукові товариші [7]. Влітку ж 1735 року, після смерті Івана Прокоповича Шаули біля фортеці Святого Іоанна (вмер він 28 липня) під час виправи на Українську лінію, постало питання про його наступника на сотенному урядi [8]. У вересні Генеральна військова канцелярія отримала з Київської полкової канцелярії доношення про вибір вільними голосами двох кандидатів на сотництво – бунчукового товариша Карпа Шаули та товариша Носівської сотні Каленика Гнатенка. Кожен з них, відповідно до вимог “Решительных пунктов”, характеризувався як особа гідна, знана, заслужена і перевірена щодо вірності престолу. Під документом поставили свої підписи полковий обозний Ф.Ханенко, бунчуковий товариш Я.Борсук (він був при полковому правлінні, виконуючи обов’язки судді), полковий писар І.Столпановський та деякі курінні отамани і козаки [9]

INVENTORY OF PROPERTY AS A HISTORICAL SOURCE: SPECIFICS OF CONTENT, INFORMATION POTENTIAL

В работе раскрывается потенциал такого исторического документа, как опись имущества. Предпринимается попытка проследить содержание описей нескольких представителей уральской горной администрации 1730-х – 1740-х гг. и сделать некоторые предварительные выводы об общем и частном их вещного мира, а также сопоставить содержание документа с биографией человека.The work reveals the potential of such a historical document as an inventory of property. An attempt is made to trace the contents of the inventories of several representatives of the Ural mining administration of the 1730s.1740s and to draw some preliminary conclusions about the general and particular of their material world, as well as to compare the contents of the document with the biography of a person

МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1735-1739 РР.

Тема пропонованої шановному читачеві статті знаходиться на перетині воєнної історії та краєзнавства. Після тривалої неуваги, зараз воєнна історія, зокрема козаччини, розробляється досить динамічно. Варто згадати хоча б роботи І.Стороженка [1], В.Заруби [2], О.Сокирка [3], Г.Шпитальова [4]. Одночасно все ще не розроблена докладно воєнна історія полків, які складали Гетьманщину. Хоча спроби такого роду є [5], але вони зосереджені не стільки на воєнній історії, скільки на історії полку загалом і, на жаль, не представлені у вигляді монографічних досліджень та не викладені в Інтернеті, що суттєво ускладнює доступ до результатів таких досліджень. Сюжет, пов’язаний із участю Миргородського полку в російсько-турецькій війні 1735-1739 років, не знайшов висвітлення в історіографії, хоча деякі факти містять дослідження А.Байова [6], О.Апанович [7] та вже згадувана монографія Г.Шпитальова. Протягом війни Миргородський полк брав участь як у далеких виправах, так і в ближніх походах різного роду – фортифікаційних, тривожних, для планової охорони кордонів. Залучення козаків Миргородського полку до далеких походів розпочалося вже у червні 1735 р., коли всі полки (крім Стародубського та Чернігівського) вирушили до фортеці Святого Іоанна на Українській лінії, де мали збиратися для виправи на Крим. До прибуття на лінію генерального осавула Ф.Лисенка обов’язки командира цього з’єднання виконував миргородський полковник Павло Апостол [8]. Кількість козаків Миргородського полку, які вирушили в цей похід, точно невідома. Проте є дані щодо старшини, яка очолила виправу – полковник П.Апостол, суддя Ф.Остроградський, писар В.Тихонович, осавул А.Волевач, хорунжі Т.Калницький та К.Шкурка [9]. Згідно з планами Генеральної військової канцелярії (далі – ГВК) передбачалося для Кримської (1736) виправи мобілізувати 16001 гетьманця, в тому числі 1196 шабель Миргородського полку [10]. Виникли певні проблеми з залученням старшини. Наприклад, миргородський обозний С.Родзянка уперто відмовлявся від походу під приводом хвороби, в яку полковник абсолютно не вірив. Проте С.Родзянка апелював до ГВК, де знайшов підтримку. Врешті, полкова старшина миргородців у цій виправі була представлена тими ж постатями, що й 1735 р., лише осавула А.Волевача замінив його колега С.Ґалаґан [11]. За попередніми планами на 1737 р. Миргородський полк мав виставити 849 шабель у Кримський похід. Після рішення фельдмаршала Мініха залишити слобідських козаків для охорони кордону їм на заміну залучили ще 200 миргородців [12]. На цьому зміни не закінчилися. На вимогу фельдмаршала Мініха Миргородський полк перейшов у його підпорядкування і вирушив замість Кримського в Очаківський похід

МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1735-1739 РР.

Тема пропонованої шановному читачеві статті знаходиться на перетині воєнної історії та краєзнавства. Після тривалої неуваги, зараз воєнна історія, зокрема козаччини, розробляється досить динамічно. Варто згадати хоча б роботи І.Стороженка [1], В.Заруби [2], О.Сокирка [3], Г.Шпитальова [4]. Одночасно все ще не розроблена докладно воєнна історія полків, які складали Гетьманщину. Хоча спроби такого роду є [5], але вони зосереджені не стільки на воєнній історії, скільки на історії полку загалом і, на жаль, не представлені у вигляді монографічних досліджень та не викладені в Інтернеті, що суттєво ускладнює доступ до результатів таких досліджень. Сюжет, пов’язаний із участю Миргородського полку в російсько-турецькій війні 1735-1739 років, не знайшов висвітлення в історіографії, хоча деякі факти містять дослідження А.Байова [6], О.Апанович [7] та вже згадувана монографія Г.Шпитальова. Протягом війни Миргородський полк брав участь як у далеких виправах, так і в ближніх походах різного роду – фортифікаційних, тривожних, для планової охорони кордонів. Залучення козаків Миргородського полку до далеких походів розпочалося вже у червні 1735 р., коли всі полки (крім Стародубського та Чернігівського) вирушили до фортеці Святого Іоанна на Українській лінії, де мали збиратися для виправи на Крим. До прибуття на лінію генерального осавула Ф.Лисенка обов’язки командира цього з’єднання виконував миргородський полковник Павло Апостол [8]. Кількість козаків Миргородського полку, які вирушили в цей похід, точно невідома. Проте є дані щодо старшини, яка очолила виправу – полковник П.Апостол, суддя Ф.Остроградський, писар В.Тихонович, осавул А.Волевач, хорунжі Т.Калницький та К.Шкурка [9]. Згідно з планами Генеральної військової канцелярії (далі – ГВК) передбачалося для Кримської (1736) виправи мобілізувати 16001 гетьманця, в тому числі 1196 шабель Миргородського полку [10]. Виникли певні проблеми з залученням старшини. Наприклад, миргородський обозний С.Родзянка уперто відмовлявся від походу під приводом хвороби, в яку полковник абсолютно не вірив. Проте С.Родзянка апелював до ГВК, де знайшов підтримку. Врешті, полкова старшина миргородців у цій виправі була представлена тими ж постатями, що й 1735 р., лише осавула А.Волевача замінив його колега С.Ґалаґан [11]. За попередніми планами на 1737 р. Миргородський полк мав виставити 849 шабель у Кримський похід. Після рішення фельдмаршала Мініха залишити слобідських козаків для охорони кордону їм на заміну залучили ще 200 миргородців [12]. На цьому зміни не закінчилися. На вимогу фельдмаршала Мініха Миргородський полк перейшов у його підпорядкування і вирушив замість Кримського в Очаківський похід