First Record of a Collapsed Dorsal Fin in a White-beaked Dolphin Lagenorhynchus albirostris, with a Gunshot Wound as a Possible Cause

Collapsed dorsal fins are rare in odontocete cetaceans, having been reported for only a few species. We present the first known case in a White-beaked Dolphin (Lagenorhynchus albirostris Gray, 1846), photographed off northern Newfoundland, Canada in September 2004. The animal also had a wound on the right side of its body, anterior to the dorsal fin, with an estimated average diameter of 20-37 mm. We consider this to be a gunshot wound, most likely a 12-gauge rifled slug. The dolphin appeared to be healthy and with no movement problems, and what was apparently the same animal was seen in the same area on several dates during 2005. There is a long history of hunting small cetaceans off the Labrador coast, and a gunshot wound is the most likely cause of the wound observed. The wound may have caused the dorsal fin to collapse, as noted in other dolphin species

Caged Reality

An analytic essay that addresses the ethics of zoo enclosures.AgoraCopyright held by authors.ZooAnimal rightsEdmonton, ABEthical treatment of animalsAgora 202

Sexual Dimorphism in the Dorsal Fins of Ollentodon and Skiffia, Mexican Goodeid Teleosts

The dorsal fins of males of Ollentodon multipunctatus, Skifiia lemae and Skifiia variegata differ from the dorsal fins of the females. The first 4-5 rays of the male dorsal fins have a spine-like appearance and are separated from each other by a deep notching at the periphery of the fin membrane. The female fin is undifferentiated. The male dorsal is generally higher and longer at the base than the female fin. Similarly, the rays in the male fin are thicker than those in the female. Whereas most rays in the fin are bifurcated twice to form three or four terminal branches, the first five rays in both sexes are primarily single (nonsplit) or bifurcated once. There is no structural difference in the first five rays of the two sexes. The fins of the two genera are alike in structure although the dorsal fin of the male Ollentodon is higher or larger, proportionately, than that of Skiffia

Порядок судово-ветеринарного встановлення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров’ю тварини

The paper formulates the procedure for forensic veterinary determination of the severity of damage to animal health. According to the severity of injuries to animals, it is necessary to distinguish between injuries of three degrees: mild, moderate and severe. Forensic veterinary examination to determine the severity of injuries is carried out by a forensic veterinary expert through a veterinary examination of the injured (subject) animal. During the examination of the subject animal, the forensic veterinary expert establishes data about the animal according to the animal’s passport or other document that replaces it (animal’s nickname, individual number, species, sex, age, breed, etc.). If there are no documents for the animal, they are limited to information about the animal received from its owner or guardian; establishes the anamnestic data of the examined animal according to the explanations of the owner of the animal or its guardian; finds out the circumstances of the injury to the investigator, coroner, owner or guardian of the animal; clarifies complaints from the owner about the state of health of the animal; gets acquainted with the case materials provided by the law enforcement agency; examines other available veterinary documents, if necessary, finds out other information. The forensic veterinary expert, estimating the statute of limitations for violation of the anatomical integrity of tissues and organs and their functions, proceeds from their usual duration. Defects in veterinary care should not be taken into account when assessing the severity of injuries. In such cases, the forensic veterinary expert is obliged to indicate the nature of the causal relationship between the injury and such consequences. Damage to diseased tissues and organs of an animal can be considered as severe as damage to these organs and tissues in clinically healthy animals, if there is a direct causal link between the damage and the adverse effect. If during the examination of the subject animal the expert finds different origins of bodily injuries, he establishes what weapon of injury could have been inflicted on each of them. If the injuries are of different ages, indicate the frequency, non-simultaneity and sequence of their application, indicate the time of infliction of each of the injuries, determine the severity of each of them. In cases of death of an animal in the presence of bodily injuries, the forensic veterinary expert, along with resolving other issues, establishes the presence or absence of a causal link between the injury and the death of the animal. In cases where there is a causal link between injury and death, they can be considered fatal. All the information obtained is reflected in the expert’s report or in the report of the expert study. The results in the expert’s opinion should be the result of the analysis of objective information established during the forensic veterinary examination of the subject. They must be detailed and scientifically sound.В роботі сформульовано порядок судово-ветеринарного встановлення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров’ю тварини. За ступенем тяжкості тілесних ушкоджень тварин необхідно розрізняти тілесні ушкодження трьох ступенів: легке, середньої тяжкості та тяжке. Судово-ветеринарна експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-ветеринарним експертом шляхом ветеринарного обстеження потерпілої (підекспертної) тварини. Під час дослідження підекспертної тварини судово-ветеринарний експерт встановлює дані про тварину за паспортом тварини чи іншим  документом, що його замінює (кличку тварини, індивідуальний номер, вид, стать, вік, породу тощо). Якщо документи на тварину відсутні, то обмежуються інформацією про тварину, отриману від її власника чи опікуна; встановлює анамнестичні дані обстежуваної тварини за поясненнями власника тварини чи її опікуна; з’ясовує обставини заподіяння ушкоджень у слідчого, дізнавача, у власника чи опікуна тварини; з’ясовує скарги від власника щодо стану здоров’я тварини; ознайомлюється з матеріалами справи, наданими правоохоронним органом; досліджує інші наявні ветеринарні документи, за потреби з’ясовує інші відомості. Судово-ветеринарний експерт, оцінюючи терміни давності порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли тварина не була обстежена фахівцем ветеринарної медицини раніше, до проведення експертизитермінів. Дефекти надання ветеринарної допомоги не повинні враховуватися під час оцінки ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. В таких випадках судово-ветеринарний експерт зобов’язаний вказувати характер причинно-наслідкових зв’язків між ушкодженням і такими наслідками. Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів тварини може бути розцінене за ступенем тяжкості як таке ж ушкодження цих органів і тканин у клінічно здорових тварин, якщо між цим ушкодженням і несприятливим наслідком є прямий причинний зв’язок. Якщо під час обстеження підекспертної тварини експерт виявляє різне походження тілесних ушкоджень, він встановлює, яким знаряддям травми могло бути заподіяне кожне з них. Якщо ушкодження мають різну давність, позначають неоднократність, неодночасність і послідовність їх нанесення, вказуються строки спричинення кожного з ушкоджень, встановлюється ступінь тяжкості кожного із них. У випадках смерті тварини за наявності тілесних ушкоджень судово-ветеринарний експерт поряд з вирішенням інших питань встановлює наявність чи відсутність причинного зв’язку між ушкодженням і смертю тварини. У випадках, коли між ушкодженням і смертю причинний зв’язок існує, то вони можуть бути оцінені як летальні. Всі отримані відомості відображаються у висновку експерта або у висновку експертного дослідження. Підсумки у висновку експерта повинні бути результатом аналізу об’єктивних відомостей, що встановлені під час проведення судово-ветеринарної експертизи підекспертної тварини. Вони мають бути детальними і науково обґрунтованими

Le dauphin à bec blanc

Le dauphin à bec blanc (Lagenorhynchus albirostris) est peu étudié par rapport aux autres espèces de delphinidae. Cette thèse bibliographique dresse un état des lieux de ce qui est connu à l’heure actuelle sur la biologie de cette espèce. Après avoir discuté de la position taxonomique de ce dauphin, la première partie s’intéresse à sa répartition géographique et à son abondance. La seconde partie est consacrée à l’étude de l’anatomie de ce dauphin et aux particularités qu’il présente par rapport aux autres espèces de delphinidés. La troisième partie s’intéresse à l’écologie et à la physiologie de cette espèce en insistant toujours sur les différences avec les autres delphinidés. Enfin la dernière partie dresse une liste non exhaustive des pathologies et menaces liées aux activités humaines, qui pèsent sur ce dauphin. Bien que ce dauphin ne soit pas particulièrement menace d’extinction, il convient de bien connaître sa biologie et de multiplier les études le concernant, afin de participer à sa conservation