Strengths and weakness of neuroscientific investigations of childhood poverty: Future directions

The neuroscientific study of child poverty is a topic that has only recently emerged. In comparison with previous reviews (e.g., Hackman and Farah, 2009; Lipina and Colombo, 2009; Hackman et al., 2010; Raizada and Kishiyama, 2010; Lipina and Posner, 2012), our perspective synthesizes findings, and summarizes both conceptual and methodological contributions, as well as challenges that face current neuroscientific approaches to the study of childhood poverty. The aim of this effort is to identify target areas of study that could potentially help build a basic and applied research agenda for the coming years.Fil: Lipina, Sebastián Javier. Centro de Educación Médica e Investigaciones Clínicas “Norberto Quirno”; Argentina. Consejo Nacional de Investigaciones Científicas y Técnicas; ArgentinaFil: Segretin, María Soledad. Centro de Educación Médica e Investigaciones Clínicas “Norberto Quirno”; Argentina. Consejo Nacional de Investigaciones Científicas y Técnicas; Argentin

The Role of Arts in the Process of Leadership Formation and Ecclesial Transformation

This dissertation investigates how the arts can be instrumental in the process of leadership formation and church transformation. By synthesizing results of an evaluation survey with a holistic-inductive design of inquiry, this dissertation demonstrates that the arts, as expressions of faith, can be transformative. By presenting the arts program at the Old West Church in Boston, which integrates arts as a medium for the expression of the Christian faith, this dissertation provides biblical, theological, and practical frameworks for reflecting on the transformative character of arts in the process of leadership formation and church transformation

ТЕОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ ДЕКОНСТРУКЦІОНІСТІВ: ВИДИМІСТЬ РІЗНИЦІ

The paper focuses on the challenge deconstructivist theory constitutes for translation via an analysis of Derrida’s theory that revised not only the «violent hierarchy» of the ‘original – translation’ but also the keystones of translatability: equivalency, adequacy, formal correlation, etc., arguing that translation, in the conventional use of the term, is impossible. From the perspective of deconstruction it is viewed only as a powerful tool in unveiling the plurality of the text’s meaning that makes invisible différance visible. Untranslatability in Derrida’s use of the term does not imply that translators should not translate. It simply implies that it is impossible to produce the plurality of the source text in a translation. Derrrida, Paul de Man, Foucault, Jonathan Culler, J. Hillis Miller et al. criticize the traditional views of translation by eliminating equivalence from the purpose of the translation. The focus is on the complex set of relations between the two texts. The article investigates the issue providing explanations for new approaches to translational phenomena through discussion of Derridian ideas on the variation of meanings advocated in his resonant article «Des Tours de Babel». Derrida redefines translation, calling into question any approach as «reproduction», suggesting that translation can be viewed only as deferring the original text without any possibility to grasp what the original text aimed to tell. He argues that deconstruction and translation are phenomena of the same order and one cannot talk about the reproduction of what does not exist. Rather, there is a reason to talk about «unrepresentability.» The deconstructivists gave a fundamentally different dimension to the old translation problem, casting doubt on traditional theories, demonstrating the illusory nature of any attempt to find the meaning of how to read, interpret or translate.Рассмотрены новые подходы к изучению проблем перевода в аспекте влияния идей деконструктивизма, пересмотревшего не только «жесткую иерархию» оригинал – перевод, но и такие центральные категории этой науки, как адекватность, эквивалентность, формальная корреляция и т. д., утверждая, что перевод в обычном понимании вообще невозможен. С точки зрения деконструкции он может рассматриваться только как необходимый инструмент для раскрытия множества значений текста, которые делают «видимыми невидимые различия». Непереводимость для Деррида не означает отказ от перевода, а лишь указывает на невозможность в переводе сохранить множественность вариантов значений исходного текста. В центре деконструктивистской теории перевода – внимание к сложности отношений между двумя текстами. Свои идеи Деррида изложил в резонансной статье «Вокруг вавилонских башен», предполагая, что перевод можно рассматривать только как «отсрочку» оригинала без какойлибо возможности понять его. Он утверждает, что деконструкция и перевод ‒ явления одного порядка. Именно в процессе перевода эта некая ускользающая суть, которую он называет différаnce, как раз и может быть отслежена. Ученый убежден, что нельзя говорить о репродукции того, чего не существует. Скорее, есть основание говорить о «непредставимости». Новое видится в том, что деконструктивисты придали принципиально иное измерение старойпроблеме, поставив под сомнение исходный тезис всех теорий, показав иллюзорность любой операции по поиску смысла, будь то чтение, интерпретация или перевод.Розглянуто нові підходи до вивчення проблем перекладу в аспекті впливу ідей деконструктивізму, який переглянув не тільки «жорстку ієрархію» оригінал ‒ переклад,але й такі центральні категорії цієї науки, як адекватність, еквівалентність, формальна кореляція тощо, стверджуючи, що переклад у звичайному розумінні взагалі неможливий, але він може розглядатися тільки як необхідний інструмент для розкриття безлічі значень тексту, які роблять «видимими невидимі відмінності». Неперекладність для Дерріда не означає відмову від перекладу, це лише вказує на неможливість у перекладі зберегти множинність варіантів значень оригінального тексту. У центрі деконструктивістської теорії перекладу ‒ увага до складнощів у відносинах між двома текстами. Свої ідеї Дерріда виклав у резонансній статті «Навколо вавилонських веж», припускаючи, що переклад можна розглядати тільки як «відстрочку» оригіналу без будь-якої можливості зрозуміти його. Він стверджує, що деконструкція і переклад ‒ явища одного порядку. Саме у процесі перекладу цю особливість, яку він називає différаnce, як раз і може бути відстежено. Вчений переконаний, що не можна говорити про репродукції того, чого не існує. Швидше, є підстави говорити про те, що не може бути «представлене». Нове полягає в тому, що деконструктівісти надали принципово інший вимір старій проблемі, поставивши під сумнів вихідну тезу всіх теорій, показавши ілюзорність будь-якої операції з пошуку сенсу будь то читання, інтерпретація або переклад

ДЖОН БАРТ VS. РОЛАН БАРТ: ПОЕТИКА ОНОВЛЕННЯ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІЙ АВТОБІОГРАФІЇ

The paper illuminates one of the most vexed problems of American postmodernist autobiography that is usually viewed through the lenses of poststructuralist theory of the death of the subject and the theory of de-facement. The paper shifts the focus by accentuating the problem of autobiographical re-facement as a mode of contemporary postmodernist prose that proceeds with multiplying experimental “realistic” techniques, challenging the concept of autobiographical de-facement advocated by Paul De Man. The field of contemporary American fiction, where autobiographical replenishment is the core of its poetics, offers many avenues of exploration. The analysis of autobiographical writings reveals the difference between poststructuralist tenet of impossibility to create autobiography as life-writing and the art of the writers who restored the author as a man and as an artist in their autobiographical texts. John Barth, who was the ardent advocate of the literature of replenishment, created autobiographical texts with a recognizable author’s presence, rendering his personal experience directly. John Barth transgresses from the biographical author to the hero of the text as if questioning Roland Barthes’s belief articulated in his anti-autobiography “Rolland Barthes par Roland Barthes” that “in the field of the subject there is no referent”. If Roland Barthes starts with declaring the impossibility to describe himself, John Barth, on the contrary, provocatively implements his project, creating «lifein-letters» as innovative postmodernist autobiographical replenishment.Предложен новый взгляд на современную постмодернистскую автобиографическую прозу Джона Барта и его современников, которая не вписывается в рамки постструктуралистской концепции смерти субъекта и автобиографизма как «стирания лица». В последние годы утвердилось представление, что постмодернистская автобиография разрушает личность автора в тексте и все то, что составляет сущность жанра автобиографии. Проведенный в статье анализ произведений известных американских писателей выявляет отличия между постструктуралистскими постулатами об исчезновении субъекта или его тотальной фикции и творчеством писателей, которые возрождают присутствие автора в тексте: как человека и как художника. Изучено отношение Джона Барта, который провозгласил новую эпоху «литературного восполнения», к резонансной анти-автобиографии Ролана Барта «Ролан Барт против Ролана Барта». Выявлены принципиальные изменения в подходе к изображению автобиографического субъекта. В его последних романах автор – это не система знаков, он из плоти и крови самого реального писателя Джона Барта, окруженного друзьями и близкими и явленного в фактах личной жизни, творческого темперамента. В литературе конца ХХ и в начале ХХІ ст. заметны процессы художественной деконструкции и радикального переосмысления как самой возможности восстановления автобиографизма в прежних правах, так и смертного приговора ему.Запропоновано новий погляд на сучасну постмодерністську автобіографічну прозу Джона Барта та його сучасників, яку вже не можна розглядати в рамках пост-структуралістської концепції смерті суб’єкта та автобіографізму як «стирання обличчя». В останні роки ствердилося уявлення, що постмодерністська автобіографія демонтує особистість автора в тексті та руйнує усе, що становило сутність літературної автобіографії. Аналіз творів видатних американських постмодерністських письменників виявляє відмінності між постструктуралістськими постулатами про зникнення автора або його тотальну фікційність у жанрі постмодерністської автобіографії та творчістю письменників, які в цьому жанрі по-новому оприявлюють присутність автора в тексті: як людини та як митця. Вивчено ставлення Джона Барта, який проголосив нову епоху «літературного оновлення», до резонансної анти-автобіографії Ролана Барта «Ролан Барт проти Ролана Барта». Виявлено принципові зміни у підході до зображення автобіографічного суб’єкта. В останніх романах автор – це не система знаків, він з плоті і крові самого реального письменника Джона Барта, оточеного друзями і близькими і явленого у фактах особистого життя, творчого темпераменту. У літературі кінця ХХ і на початку ХХ1 ст. помітні процеси художньої деконструкції і радикального переосмислення як самої можливості відновлення автобиографизму в колишніх правах, так і смертного вироку йому

PEARL S. BUCK’S COMPARATIVE POETICS: THE CHINESE NOVEL VERSUS THE WESTERN CANON

The paper presents one of the earliest approaches to the study of the novel genre from the point of view of transcivilisational comparative poetics. The American writer Pearl S. Buck theoretically in the study “The Chinese Novel”, as well as artistically in her Chinese novels demonstrates the specificity of the Chinese genre with reference to the Western canon.Рассматривается один из первых опытов в области трансцивилизационнойкомпаративной поэтики жанра романа, который принадлежит американской писательнице Перл С. Бак. Она не только теоретически в исследовании «Китайский роман», но и поэтологически в своих китайских романах продемонстрировала особенности китайского жанра по сравнению с западными классическими образцами.Розглянуто одна з перших спроб у галузі трансцивілізаційної компаративноїпоетики жанру роману, яка належить американській письменниці Перл С. Бак. Вона не тільки теоретично в дослідженні «The Chinese Novel», але й поетикально в своїх китайських романах обґрунтувала особливості китайського жанру по відношенню до західних класичних взірців

MYTHMAKING AND UNMAKING: POSTSTRUCTURALIST MYTH OF THE DEATH OF THE SUBJECT

Переосмислено постструктуралістську концепцію смерті суб’єкта у творах провідних американських постмодерністських письменників Джона Барта та Стівена Діксона. У центрі статті – розгляд постструктуралістcьких теорій суб’єкта (Дерріда, Ліотар, Лакан), які значно спростили картину сучасної культури кінця ХХ ст. Склалося уявлення, що постмодерністська література займається небувалим демонтажем особистості, усуненням автора, відмовою від оригінальності – тобто руйнуванням усього, що становило сутність літературної творчості. Проведений у статті аналіз творів видатних американських постмодерністських письменників виявив відмінності між постструктуралістським міфом смерті суб’єкта та природою художньої суб’єтивності, яка знаходить нові втілення в літературі. Твори Джона Барта та Стівена Діксона – у центрі аналізу, який демонструє, що постмодерністські письменники прагнуть зберегти «людську речовину» літератури, ставлячи під сумнів привілейовану роль конвенціальних категорій «герой» і «всезнаючий автор». Письменники демістифікують постструктуралістський міф про «кризу суб’єкта», вибудовуючи перехід від суб’єкта як індивідуалізованого «Я» до розкриття в героях постмодерністських творів загальнолюдського й істинно гуманного.Ключові слова: смерть суб’єкта, суб’єктність, автор, постструктуралізм, постмодернізм.Переосмыслена постструктуралистская концепция смерти субъекта в произве-дениях ведущих американских постмодернистских писателей Джона Барта и Стивена Диксона. В центре статьи – анализ постструктуралистских теорий субъекта (Деррида, Лиотар, Лакан), значительно исказивших картину современной культуры конца ХХ в. Сложилось представление, что постмодернистская литература занятанебывалым демонтажом личности, исчезновением автора, отказом от оригинальности – то есть разрушением всего, что составляло суть литературного творчества. Предпринятый в статье анализ произведений ведущих американских постмодернистских писателей выявляет расхождения между постструктуралистским мифом смерти субъекта и природой художественной субъективности, которая находит новыевоплощения в литературе. Произведения Джона Барта и Стивена Диксона – в центре анализа, который демонстрирует, что постмодернистские писатели стремятся сохранить «человеческое вещество» литературы, подвергая сомнению привилегированную роль конвенциальных категорий «герой» и «всеведающий автор». Постструктуралистский миф о «кризисе субъекта» демистифицируется писателями, выстраивается переход от субъекта как индивидуализированного «Я» к раскрытию в героях остмодернистских произведений общечеловеческого и подлинно гуманного.Ключевые слова: смерть субъекта, субъектность, автор, постструктурализм, постмодернизм.The prevailing critical myth of the subject’s death is reconsidered in the paper with reference to the writings of hard-core American postmodernist writers: John Barth and Stephen Dixon. The paper’s focus is on how an escalated poststructuralist attack on the concept of subjectivity (Derrida, Lyotard, Lacan, Foucault) resulted in misreading the complexity of culture at the end of the 20th century. Many believe that in postmodernismMan dis appears, the author is dead, and the art itself lacks originality – thus almost everything that constitutes the humanistic subject of art, is undermined. The analysis revealswhat happens to today’s postmodernist literature, what contradictions there exist between the poststructuralist myth of the death of the subject and artistic subjectivity as a fiction of selfhood, which is still constructed in American postmodernist literature. The works of John Barth, Stephen Dixon are at the center of the research. The analysis shows that postmodernist writers are trying to preserve the human matter, challenging and reconstituting the place of a character and an omniscient author as the main literary conventions. Thus,the contemporary myth of «subject in crisis» is demythisized by the writers, revealing a dialectical process of transcending the subject as an individual ego in the direction of discovering either the commonly human, or essentially humanistic.Keywords: death of the subject, subjectivity, author, poststructuralism, postmodernism

Stephen Dixon's Novels: Autobiographicality as Transgression

The idea advanced in the paper is to theorize the mechanisms of autobiographicality in Stephen Dixon’s novels that are viewed as a radical renewal of autobiographical narrative, where the modality of disappearance/return of the subject produces a new mode of life-writing. We propose the term “autobiographical transgression” to capture the essence of this renewal started by three representative figures – John Barth, Stephen Dixon, and Joseph Heller that can be reduced neither to autobiography as a genre, nor to “transgressive autobiography” as its generic variant. Dixon finds a new form for representing autos. He creates the character with the name-deixis I. that personifies a fiduciary subject, thus, suggesting a provocative restatement of postmodernist generic problems. In the novels I. and End of I. the autobiographical hero I. exists simultaneously as a metaphor of the author’s presence in the text, as the subjective author’s I and as a character in the novel − an objectified, semi-functional, distancing I. The transplanting of life experience manifests itself in a special kind of repersonalization and double coding of the traditional autobiographical subject

Cognitive Sciences and Child Poverty: Facts and Challenges

In the context of cognitive neuroscience, the study of poverty and social gradients is a very young area of research where a core consensus of basic results is quickly emerging. However, as any emerging scientific discipline, the approaches used are influenced by epistemological stances inherited from other disciplines, and potentially implicit ideological systems as well. Explicitly or inadvertently, such influences can lead this critically important new area of research to methodological and ethical foundational challenges and to issues that are in need of debate (e.g., poverty definition criteria, lack of specificity when considering child poverty in terms of how children experience different type of deprivations, or lack of critics regarding social exclusion in different countries). Debate on these issues goes beyond consensus on interventions aiming at attenuating the effects of poverty on children’s development. Without an analysis of the emerging issues, scientist may dangerously risk the tendency to simplify the complexity that characterizes both phenomena of development and social inequality. The aim of the present paper is to contribute to a debate on the implicit and explicit conceptual and methodological assumptions underlying the current neurocognitive research on social inequality

Efektor s nastavitelnou silou úchopu

The article concerns itself with a gripper, which was made primarily by Rapid Prototyping technology (RP). The gripper has been designed and constructed on the Department of Robotics in the SGS project “GRIPPERS FOR MOBILE ROBOTS” under registration number SP-201071. In the article is documented the robot design particularly in terms of functional parts. An important chapter is a methodology of the gripper testing, where gripper parameters and its functional parts made by the RP technology were verified. In the final chapter are presented conclusions on the utilization of 3D printing for functional prototype components.Článek se zabývá efektorem, který byl vyroben převážně technologií Rapid prototyping (dále RP). Efektor byl navržen a zkonstruován na Katedře robototechniky V rámci projektu SGS „EFEKTORY PRO MOBILNÍ ROBOTY“ S evidenčním číslem SP-201071. V článku je zdokumentována konstrukce robotu zejména Z hlediska funkčních částí. Důležitou kapitolou je metodika testování efektoru, kde byly ověřovány parametry efektoru a jeho funkční části vyrobené výše zmíněnou technologií. V závěru jsou pak uvedeny učiněné závěry ohledně využitelnosti 3D-tisku na funkční prototypové součásti