Сучасні методи реконструкції стравоходу при його резекції та екстирпації

The aim of the work: the article is devoted to the problem of improving the efficiency of surgical treatment in patients with corrosive strictures of the esophagus by choosing optimal esophageal reconstruction method in case of its resection and extirpation.Materials and Methods. The results of examination and treatment of 177 patients with corrosive esophageal strictures of various etiology were reviewed in the study. All patients underwent esophageal reconstruction. Logistic regression method was used to predict the development of complications. In high risk of complications (over 70 %), the patients underwent minimally invasive treatment. In average risk of complications (40–70 %), the patients underwent intensive infusion therapy prior to esophagoplasty at the intensive care unit. In low risk of complications (less than 40 %), the patients underwent reconstructive surgery with proper preoperative preparation at the surgical department. Results and Discussion. The developed algorithm was the following: in the presence of strictures less than 3.0 cm in length, esopha­goplasty using the patients’ own tissues was carried out. The strictures of more than 3.0 cm in length and the presence of esophageal cancer were indications for esophagoplasty by autograft. In high strictures, colon esophagoplasty was performed according to the developed method of the clinic, as well as in cases of impossibility to use the stomach. In middle and low esophageal strictures, esopha­goplasty was performed by gastric tube according to the proposed method; otherwise, colon esophagoplasty was performed. Esopha­goplasty by ileocecal segment was developed for cases when the stomach and the colon could not be used as a transplant. The use of proposed algorithm for the choice of esophageal reconstruction method has led to significant decrease in the level of complications associated with esophageal-organ anastomoses, duration of hospital stay, duration of  postoperative period as well as postoperative mortality rate (from 6.0 % to 2.6 %).Цель работы: статья посвящена повышению эффективности хирургического лечения больных с рубцовыми стриктурами пищевода путем выбора оптимального способа реконструкции пищевода при его резекции и экстирпации. Материалы и методы. Исследование включало в себя результаты обследования и лечения 177 больных с рубцовыми стриктурами пищевода различной этиологии, которые подлежали реконструктивной операции. Для прогноза возникновения осложнений использовали метод логистической регрессии. При высоком риске развития осложнений (более 70 %) больные подлежали только миниинвазивным методам лечения, а именно: стентированию или гастростомии и интенсивной терапии в отделении реанимации. При средней степени риска развития осложнений (40–70 %) больные подлежали интенсивной инфузионной терапии перед дальнейшей эзофагопластикой в условиях отделения реанимации. При низкой степени риска развития осложнений (менее 40 %) больные подлежали реконструктивной операции с предварительным проведением предоперационной подготовки в хирургическом отделении. Результаты исследований и их обсуждение. Разработанный алгоритм выбора метода реконструкции пищевода заключался в том, что при протяженности стриктуры меньше 3,0 см выполняли пластику собственными тканями. При протяженности стриктуры более 3,0 см и наличии рака пищевода проводили эзофагопластику аутотрансплантатом в зависимости от ее локализации. При высокой стриктуре выполняли эзофагопластику толстой кишкой по разработанной методике клиники, а также в случае невозможности использования желудка. При срединной и низкой стриктуре пищевода проводили эзофагопластику желудочной трубкой с предложенным способом ее удлинения, при невозможности ее выполнения выполняли эзофагопластику толстой кишкой. При невозможности использования в качестве трансплантата желудка и толстой кишки была разработана эзофагопластика илеоцекальным сегментом. Применение предложенного алгоритма выбора метода реконструкции пищевода позволило достоверно снизить уровень осложнений со стороны пищеводно-органных анастомозов, сократить длительность пребывания больных в стационаре, продолжительность послеоперационного периода и снизить послеоперационную летальность с 6,0 до 2,6%.Мета роботи: у статті подано підвищення ефективності хірургічного лікування хворих на рубцеві стриктури стравоходу шляхом вибору оптимального способу реконструкції стравоходу при його резекції та екстирпації. Матеріали і методи. Дослідження включало результати обстеження та лікування 177 хворих з рубцевими стриктурами стравоходу різної етіології, які підлягали реконструкції стравоходу. Для прогнозу виникнення ускладнень використовували метод логістичної регресії. При високому ризику розвитку ускладнень (більше 70 %) хворі підлягали тільки мініінвазивним методам лікування, а саме: стентуванню чи гастростомії та інтенсивній терапії у відділенні реанімації. При середньому ступені ризику розвитку ускладнень (40–70 %) хворі підлягали інтенсивній інфузійній терапії перед подальшою езофагопластикою в умовах відділення реанімації. При низькому ступені ризику розвитку ускладнень (менше 40 %) хворі підлягали реконструктивній операції з попереднім проведенням передопераційної підготовки у хірургічному відділенні. Результати досліджень та їх обговорення. Розроблений алгоритм вибору методу реконструкції стравоходу полягав у тому, що при протяжності стриктури менш ніж 3,0 см виконували пластику власними тканинами. При протяжності стриктури більш ніж 3,0 см та наявності раку стравоходу проводили езофагопластику автотрансплантатом залежно від її локалізації. При високій стриктурі виконували езофагопластику товстою кишкою за розробленою методикою клініки, а також у випадку неможливості використання шлунка. При серединній і низькій стриктурі стравоходу проводили езофагопластику шлунковою трубкою з запропонованим способом її подовження, при неможливості її виконання виконували езофагопластику товстою кишкою. При неможливості використання як трансплантата шлунка та товстої кишки була розроблена езофагопластика ілеоцекальним сегментом. Застосування запропонованого алгоритму вибору методу реконструкції стравоходу дозволило достовірно знизити рівень ускладнень із боку стравохідно-органних анастомозів, скоротити тривалість перебування хворих у стаціонарі, тривалість післяопераційного періоду та знизити післяопераційну летальність з 6,0 до 2,6 %

Інтенсивна терапія у хворих при рубцевих стриктурах стравоходу

The proposed medical tactics and intensive therapy of scar strictures of the esophagus we represent in this article. The causes of their occurrence: burns in the esophagus, surgical interventions on the esophagus, reflux esophagitis, and malignant genesis – esophageal cancer. A considerable part of patients with scar strictures of the esophagus is hospitalized at later stages of the stricture: with 4th and 5th degrees of obstruction. This leads to increasing of the number of exhausted patients and neglected cases, that contributes to increasing of levels of postoperative lethality and complications. The sults of surgical treatment of 116 patients with esophageal strictures at the period of 2003–2017 were analyzed. We used a logistic regression method to determine the risk factors for postoperative complications. It was established that the risk increases significantly with the presence of technical difficulties during operation, diabetes mellitus, blood plasma albumin levels less than 25 g/l, complete obstruction of the esophagus. The proposed program of treatment of patients with scar strictures of the esophagus reliably reduces the risk of postoperative complications. The diagnostic algorithm, the program of treatment of patients with preoperative infusion therapy and parenteral nutrition with “all in one” system were applied in patients of the main group. Due to the treatment program and intensive therapy, the number of postoperative complications has decreased from 27,27% to 12,0%, and mortality – from 6,06% to 2,0%.В статье представлены предложенная лечебная тактика и интенсивная терапия при рубцовых стриктурах пищевода. Причинами их возникновения являются ожоги пищевода, перенесенные ранее оперативные вмешательства на пищеводе, рефлюкс-эзофагит, а также злокачественного генеза – рак пищевода. Значительная часть больных с рубцовыми стриктурами пищевода госпитализируется на поздних стадиях стриктуры: с 4 и 5 степенями их непроходимости. Это приводит к увеличению количества истощенных больных и запущенных случаев, что способствует повышению уровней послеоперационной летальности и осложнений. Проанализированы результаты хирургического лечения 116 больных при стриктурах пищевода за период с 2003 по 2017 гг. Нами был использован метод логистической регрессии с определением факторов риска возникновения послеоперационных осложнений. Установлено, что риск осложнений достоверно возрастает с наличием технических трудностей во время операции, сахарного диабета, уровня альбумина плазмы крови менее 25 г/л, полной непроходимости пищевода. Предложенная программа лечения больных с рубцовыми стриктурами пищевода достоверно уменьшает риск возникновения послеоперационных осложнений. У больных основной группы применялся диагностический алгоритм, предложенная программа лечения больных с предоперационной инфузионной терапией и парентеральным питанием системами “все в одном”. При применении предложенной программы лечения и интенсивной терапии количество послеоперационных осложнений уменьшилось с 27,27% до 12,0%, летальность – с 6,06% до 2,0%.У статті представлено запропоновану лікувальну тактику й інтенсивну терапію при рубцевих стриктурах стравоходу. Причинами їх виникнення є опіки стравоходу, перенесені раніше оперативні втручання на стравоході, рефлюкс-езофагіт, а також злоякісного ґенезу – рак стравоходу. Значна частина хворих з рубцевими стриктурами стравоходу госпіталізується на пізніх стадіях стриктури: з 4 та 5 ступенями їх непрохідності. Це призводить до збільшення кількості виснажених хворих та занедбаних випадків, що сприяє підвищенню рівнів післяопераційної летальності та ускладнень. Проаналізовано результати хірургічного лікування 116 хворих при стриктурах стравоходу за період з 2003 по 2017 рр. Нами було використано метод логістичної регресії з визначенням факторів ризику виникнення післяопераційних ускладнень. Встановлено, що ризик достовірно зростає із наявністю технічних труднощів під час операцій, цукрового діабету, рівня альбумінів плазми крові менше 25 г/л, повної непрохідності стравоходу. Запропонована програма лікування хворих з рубцевими стриктурами стравоходу достовірно зменшує ризик виникнення післяопераційних ускладнень. У хворих основної групи застосовувався діагностичний алгоритм, запропонована програма лікування хворих з передопераційною інфузійною терапією та парентеральним харчуванням системами “все в одному”. При застосуванні запропонованої програми лікування та інтенсивної терапії кількість післяопераційних ускладнень зменшилася з 27,27 % до 12,0 %, летальність – із 6,06 % до 2,0 %

Сучасні підходи до лікування гнійних ран. Невирішені проблеми

Комплексне лікування гнійних ран залишається однією з актуальних проблем хірургії. Незважаючи на значні досягнен-ня сучасної фармакології, основним у лікуванні ран залишається хірургічний метод у поєднанні з місцевим лікуванням.В свою чергу, ефективність лікування визначається чітким розумінням патогенезу, фазності ранового процесу, завдань,які необхідно вирішити в кожній із фаз. Арсенал сучасних лікувальних методик дозволяє зробити індивідуальнимпідхід до кожного з пацієнтів, враховуючи всі переваги та недоліки вибраного методу лікування, супутні та фонові за-хворювання, наявність протипоказань. Відмова від шаблонів, застосування сучасних підходів, вологого ведення ранпокликані скоротити середні строки перебування хворого в стаціонарі, прискорити очищення рани та покращитивіддалені наслідки у хворих із гнійними ранами. Актуальним залишається пошук нових, ефективних та водночас про-стих, ергономічних методів місцевого лікування ран

Спонтанний розрив стравоходу: нестандартна ситуація в діагностиці та лікуванні

Перфорації стравоходу належать до смертельно небезпечних захворювань. Серед усіх можливих варіантів даної патології окреме місце за тяжкістю діагностування та надання допомоги займає спонтанний розрив

ВИБІР ЖИВЛЯЧИХ СУДИН ПРИ ПРОВЕДЕННІ ЕЗОФАГОПЛАСТИКИ ІЛЕОЦЕКАЛЬНИМ СЕГМЕНТОМ

The article is devoted to the choice of feeding vessels during mobilization ileocecal segment foresophageal replacementby flow cytometry DNA. We studied the proliferative activity of the cells of the mucous membrane of the ileocecal segment in the experiment after ligationof ileocolic artery.As a result of the conducted research it is established thaton the first day of the experiment there are ischemic changes in the cells, onthe third day of the experiment there is a tendency to normalization of indicators of a cellular cycle, that is, to reduction of the damaging ischemia factor. But, on the seventh day there is no full adaptation of  ileocaecal segment to ischemic changes. Therefore, this arteryshould be preserved in  mobilization of the ileocecal segment. Esophageal replacement by ileocecal segment was performed in 13 patients. Partial inefficiency of suturesin twocases were among postoperative complications. Therewasnopostoperative mortality.Статья посвящена выбору питающих сосудов при мобилизации илеоцекального сегмента для эзофагопластики методом проточной ДНК-цитометрии. Изучалась пролиферативная активность клеток слизистой оболочки илеоцекального сегмента в эксперименте после перевязки подвздошнотолстокишечной артерии. В результате проведенного исследования установлено, что в первые сутки эксперимента наблюдаются ишемические изменения клеток, на третьи сутки – тенденция к нормализации показателей клеточного цикла, то есть, к уменьшению повреждающего фактора ишемии. Но, на седьмые сутки еще не происходит полной адаптации илеоцекального сегмента к ишемическим изменениям. Поэтому данную артерию при мобилизации илеоцекального сегмента следует сохранять, как питающюю ножку. В клинике эзофагопластика илеоцекальным сегментом была выполнена у 13 больных. Среди послеоперационных осложнений была частичная несостоятельность эзофагоилеоанастомоза в двох случаях. Послеоперационной летальности не было.Стаття присвячена визначенню вибору живлячих судин під час мобілізації ілеоцекального сегмента для езофагопластики методом проточної ДНК-цитометрії. Вивчалась проліферативна активність клітин слизової оболонки ілеоцекального сегмента в експерименті після перев’язки клубовотовстокишкової артерії. В результаті проведеного дослідження встановлено, що на першу добу експерименту спостерігаються ішемічні зміни клітин, на третю добу – тенденція до нормалізації показників клітинного циклу, тобто, до зменшення пошкоджуючого фактору ішемії. Але, на сьому добу ще не відбувається повної адаптації ілеоцекального сегмента до ішемічних змін. Тому дану артерію при мобілізації ілеоцекального сегмента слід зберігати, як живлячу ніжку. В клініці езофагопластика ілеоцекальним сегментом була виконана у 13 хворих. Серед післяопераційних ускладнень була часткова неспроможність езофагоілеоанастомозу у двох випадках. Післяопераційної летальності не було

Features of revascularization of the lower extremity in patients with diabetic foot

Objective: To determine specific features of peripheral arterial diseases in patients with diabetic foot that influence the choice of revascularization method. Introduction. Peripheral arterial diseases in patients with diabetic foot (PAD/DF) have significant differences in pathogenesis, manifestations and course compared with peripheral arterial diseases (PAD). These differences cause creating classifications to access severity PAD/DF and PAD separately. But approaches to revascularizations in PAD/DF and PAD remain the same. The choice of revascularization method taking into account the features can significantly improve its results. Materials and methods. We analyzed results of 98 revascularizations of 77 lower extremities in 74 patients in the period from 2014 to 2019рр. Angioplasties were performed 72,3%, open operations – 21,4%, hybrid procedures 6,1%. Results. Amputation-free survival during the year was 84,6%. Healing of trophic disorders during the year was 70,5%. Conclusions. At the diagnostic stage, patients with PAD and PAD / DM should be separated for creating the optimal treatment plan and the choice of revascularization technique. Different approaches to the PAD/DF patients can improve the results of revascularizations. Abbreviations and defititions PAD (peripheral arterial diseases) - atherosclerotic occlusive diseases of the lower extremity arteries. DF (diabetic foot) - infection, ulceration or destruction of tissues of the foot associated with neuropathy and/or peripheral artery disease in the lower extremity of a person with (a history of) diabetes mellitus. PAD/DF - peripheral arterial diseases in persons with diabetes mellitus.Мета: Визначити особливості уражень периферичних артерій у пацієнтів з синдромом діабетичної стопи, які слід враховувати при виборі метода реваскуляризації. Вступ: Захворювання периферичних артерій у пацієнтів з синдромом діабетичної стопи (ЗПА/СДС) суттєво відрізняються за патогенезом, проявами та перебігом від суто атеросклеротичних уражень. Ці відмінності спричинили створення окремих класифікацій для визначення ступеню важкості захворювання. Однак підходи до реваскуляризації в обох випадках зазвичай залишаються однаковими. Вибір метода реваскуляризації з урахуванням особливостей ЗПА/СДС можуть покращити ефективність втручання. Матеріали та методи: Ми проаналізували результати 98 реваскуляризацій 77 нижніх кінцівок у 74 пацієнтів за період з 2014 по 2019. Ангіопластика виконана в 72,3%, відкрите втручання – в 21,4%, гібридне - в 6,1%. Результати. Показник виживання без ампутації протягом 1 року склав 84,6%, загоєння трофічних порушень протягом 1 року - 70,5%. Висновки. Ще на етапі діагностики пацієнти з ЗПА/CДС та ЗПА мають бути відокремлені для створення диференційованого лікування та окремого вибору методики реваскуляризації. Окремий підхід до пацієнтів з ЗПА/СДС може покращити результати реваскуляризації. Абревіатури та визначення: ЗПА (захворювання периферичних артерій) - атеросклеротичні оклюзійні ураження артерій нижніх кінцівок. СДС (синдром діабетичної стопи) - інфекція, виразка чи деструкція тканин стопи з нейропатією та/чи захворюваннями периферичних артерій нижньої кінцівки у хворих на цукровий діабет (або з діабетом в анамнезі). ЗПА/СДС - захворювання периферичних артерій ухворих на цукровий діабет

Cholangiogenic liver abscess: diagnosis, treatment, complications

Scopul lucrării. Îmbunătățirea rezultatelor tratamentului abceselor hepatice colangiogenice prin îmbunătățirea tacticii chirurgicale și implementarea tehnicilor minim invazive. Materiale și metode. 56 de pacienți cu abcese hepatice colangiogenice (HAP) care au fost tratați în secția de chirurgie a Spitalului Clinic Regional din Vinnytsia, numită după M. I. Pirogov din 2013 până în mai 2023. Predominau femeile. Vârsta pacienților a variat între 27 și 83 de ani, vârsta medie a fost de 55±1,4 ani. Durata bolii a variat de la 7 zile la 4 luni. Diagnosticul s-a bazat pe metode de laborator, ecografie, fibrogastroscopie și MSCT cu contrast intravenos. Toți cei 56 de pacienți au fost supuși terapiei antibacteriene și de remediere. La examinarea bacteriologică a conținutului abcesului a predominat flora gram-negativă: Proteus, Streptococcus, Kl. pneumoniae și Pseudomonas și combinația lor. Dintre interventiile operatorii s-au efectuat drenaj percutan extern, metoda laparoscopica, deschiderea si drenajul abcesului din abord laparotomie. Rezultate. Toți cei 56 de pacienți au fost operați. 46 dintre ei au fost tratați cu drenaj percutan și igienizarea cavității abcesului cu ajutorul antisepticelor. Această metodă, combinată cu terapia cu antibiotice, a fost pilonul de bază al tratamentului pentru HAP. Printre complicații: 4 — scurgerea bilei, 2 — secreții hemoragice, 2 — pleurezie reactivă.Nu au existat consecințe fatale. Pentru a elimina hipertensiunea biliară, la 50 de pacienți s-au efectuat papilosfinterotomie endoscopică, litoextracție, stentarea hepaticocoledocului. Nu au existat complicații la 4 pacienți care au fost deschisi laparoscopic. Avantajele metodei sunt vizualizarea ficatului și examinarea organelor cavității abdominale, ceea ce ar putea duce la dezvoltarea unui abces. Drenajul abcesului din accesul laparotomiei a fost efectuat la 6 pacienți. Cavitatea abcesului a fost spălată cu un antiseptic și drenată. Dezavantajele sunt traumatisme mari, șederea îndelungată în spital, dezvoltarea complicațiilor postoperatorii. Dintre complicații, 2 au avut scurgeri de bilă. Durata drenajului în timpul laparotomiei a fost în medie de până la 15 zile, în timpul drenajului percutan - până la 7 zile. 2 pacienți au murit (3,57%) cu abcese hepatice miliare din cauza dezvoltării sepsisului și insuficienței hepatice. Concluzii. 1. Tratamentul trebuie început conservator cu terapie cu antibiotice masive, drenaj biliar și drenarea HAC. 2. Este necesar să se utilizeze metode minim invazive de tratament pentru HAC unic datorită traumatismelor reduse, siguranței și perioadei postoperatorii scurte.Aim of study. To improve the results of treatment of cholangiogenic liver abscesses by improving surgical tactics and implementing minimally invasive techniques. Materials and methods. 56 patients with cholangiogenic liver abscesses (HLA) were treated in the surgical department of the Vinnytsia Regional Clinical Hospital named after M. I. Pirogov from 2013 to May 2023. Women predominated. The age of the patients ranged from 27 to 83 years, the average age was 55±1.4 years. The duration of the illness varied from 7 days to 4 months. Diagnosis was based on laboratory methods, ultrasound, fibrogastroscopy and MSCT with intravenous contrast. All 56 patients underwent antibacterial and remedial therapy. During the bacteriological examination of the contents of the abscess, gram-negative flora prevailed: Proteus, Streptococcus, Kl. pneumoniae and Pseudomonas and their combination. Among the operative interventions, external percutaneous drainage, laparoscopic method, opening and drainage of the abscess from the laparotomy approach were performed. Results. All 56 patients were operated. 46 of them were treated with percutaneous drainage and sanitation of the abscess cavity with the help of antiseptics. This method, combined with antibiotic therapy, has been the mainstay of treatment for HLA. Among the complications: 4 — leakage of bile, 2 — hemorrhagic secretions, 2 — reactive pleurisy.There were no fatal consequences. In order to eliminate biliary hypertension, endoscopic papillosphincterotomy, lithoextraction, stenting of the hepaticocholedochus were performed in 50 patients. There were no complications among 4 patients who were operated laparoscopically. The advantages of the method are visualization of the liver and examination of the organs of the abdominal cavity, which could lead to the development of an abscess. Abscess drainage from laparotomy access was performed in 6 patients. The abscess cavity was washed with an antiseptic and drained. Disadvantages are high trauma, long stay in the hospital, development of postoperative complications. Of the complications, 2 had bile leaks. The duration of drainage during laparotomy was on average up to 15 days, during percutaneous drainage - up to 7 days. 2 patients died (3.57%) with miliary liver abscesses due to the development of sepsis and liver failure. Conclusions. 1. Treatment should be started conservatively with massive antibiotic therapy, biliary drainage and drainage of HLA. 2. It is necessary to use mini-invasive methods of treatment for single HLA due to their low trauma, safety and short postoperative period

Колостоми після обструктивної резекції сигмоподібної кишки. Коли виконувати відновлювальну операцію?

The aim of the work: improvement of the results of reconstructive restorative operations of colon by determining the optimal timing of their implementation. Materials and Methods. Treatment results of 152 patients, who underwent reconstructive restorative operations were analysed. Histopathologic structure, endoscopic changes of the rectal stump on the different terms after its disconnection were studied. It allowed us to establish the optimal time for reconstructive restorative operation. Rresults and Discussion. Analysis and prognosis of regenerative processes in the area of bowel reconstruction is based on the results of morphological studies. Therefore, studies of morphological changes in the proximal and distal colon became the basis for optimizing the timing of reconstructive restorative operations after colostomy. Structural and functional restructuring of the mucous membrane begins in the proximal colon and in the colon stump 1 month after the first phase of surgical treatment and is manifested by the advantage of hyperplastic and reactive-inflammatory changes, which were restored, according to our data, 3 months after stoma application. In the later stages of the research (6 months or more) of the colon stump, a number of trends in the morphofunctional restructuring of the colon are clearly defined. These trends are characterized by a gradual and uneven increase in crypt atrophy with focal regression after 6 months and morphofunctional cell remodeling of the integumentary epithelium. Despite the fact that the number and length of crypts decreases, in the later stages after the first phase of surgical treatment, their architectonics and cellular composition is preserved with a significant predominance of goblet cells. An endoscopic examination of the rectal stump was held at different times. Analyzing the endoscopic picture of the stump of the colon, it was found that in the period of 2.5–3 months the mucous membrane of the stump corresponds to the norm. With an increase of the period of disconnection of the colon, significant changes in the colon wall occur, namely, the folds of the colon are smoothed out, the tone of the wall of colon decreases, arrise atrophic changes in the mucous membrane.Цель работы: улучшение результатов реконструктивно-восстановительных операций на толстой кишке путём определения оптимальных сроков их выполнения. Материалы и методы. Проанализировано результаты лечения 152 больных, которым были выполнены реконструктивно-восстановительные операции. Изучено гистологическое строение, эндоскопические изменения культи прямой кишки в разные сроки после её отключения, что позволило установить оптимальный срок для проведения реконструктивно-восстановительных операций. Результаты исследований и их обсуждение. Анализ и прогнозирование регенераторных процессов в зоне реконструкции кишки в основе своей базируется на результатах морфологических исследований. Поэтому исследование морфологических изменений проксимального и дистального отделов толстой кишки стало основой для оптимизации сроков выполнения реконструктивно-восстановительных операций после наложения колостомы. Структурно-функциональная перестройка слизистой оболочки начинается в проксимальном отделе толстой кишки и в культе толстой кишки уже через 1 месяц после первого этапа хирургического лечения и проявляется преимуществом гиперпластических и реактивно-воспалительных изменений, которые восстанавливались, по нашим данным, через 3 месяца после наложения стомы. На поздних сроках исследования (6 и более месяцев) культи толстой кишки четко определяется ряд тенденций морфофункциональной перестройки толстой кишки. Эти тенденции характеризуются постепенным и неравномерным нарастанием атрофии крипт с их очаговой регрессией в сроки после 6 месяцев и морфофункциональной клеточной перестройкой покровного эпителия. Несмотря на то, что количество и длина крипт в поздние сроки после первого этапа хирургического лечения уменьшаются, их архитектоника и клеточный состав сохраняется, со значительным преобладанием бокаловидных клеток. Было проведено эндоскопическое исследование культи прямой кишки в разные сроки. Анализируя эндоскопическую картину культи толстой кишки, было установлено, что в сроки 2,5–3 месяца слизистая оболочка культи соответствует норме, а с увеличением срока отключения толстой кишки, происходят существенные изменения ее стенки, а именно сглаживаются складки толстой кишки, снижается тонус стенки кишки, возникают атрофические изменения слизистой оболочки.Мета роботи: поліпшення результатів реконструктивно-відновлюючих операцій на товстій кишці шляхом визначення оптимальних термінів їх виконання. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 152 хворих, яким були виконані реконструктивно-відновлюючі операції. Вивчено гістологічну будову, ендоскопічні зміни кукси прямої кишки в різні терміни після її відключення, що дозволило встановити оптимальний термін для проведення реконструктивно- відновлюючих операцій. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз і прогнозування регенераторних процесів в зоні реконструкції кишки в основі своїй базується на результатах морфологічних досліджень. Тому дослідження морфологічних змін проксимального і дистального відділів товстої кишки стало основою для оптимізації термінів виконання реконструктивно-відновлюючих операцій після накладення колостоми. Структурно-функціональна перебудова слизової оболонки починається в проксимальному відділі товстої кишки і в куксі товстої кишки вже через 1 місяць після першого етапу хірургічного лікування і проявляється перевагою гіперпластичних і реактивно-запальних змін, які відновлювалися, за нашими даними, через 3 місяця після накладення стоми. На пізніх термінах дослідження (6 і більше місяців) кукси товстої кишки чітко визначається ряд тенденцій морфофункціональної перебудови товстої кишки. Ці тенденції характеризуються: поступовим і нерівномірним наростанням атрофії крипт з осередковою їх регресією в терміни після 6 місяців і морфофункціональною клітинною перебудовою покривного епітелію. Незважаючи на те, що кількість і довжина крипт зменшується, в пізні терміни після першого етапу хірургічного лікування, їх архітектоніка і клітинний склад зберігається зі значним переважанням келихоподібних клітин. Було проведено ендоскопічне дослідження кукси прямої кишки в різний термін. Аналізуючи ендоскопічну картину кукси товстої кишки, було встановлено, що в терміни 2,5-3 місяці слизова оболонка кукси відповідає нормі, а зі збільшенням терміну відключення товстої кишки відбуваються суттєві зміни стінки товстої кишки, а саме згладжуються складки товстої кишки, знижується тонус стінки кишки, виникають атрофічні зміни слизової оболонки

Діагностика та лікування хворих з абсцесами печінки

The article describes the experience of treatment of 66 patients with liver abscess. 38 patients were operated using a traditional open method. 28 – minimally invasive technologies under control of ultrasonography. The majority of liver abscess of the right share was localized in 7th and 8th segments, the left share – 3d and 4th. The volume of liquid formations ranged from 1-2 ml to 1.2 l. The liver abscess was, as a rule, secondary. The use of minimally invasive technologies is an effective method of treatment of liver abscess, it allows to significantly reduce the frequency of complications, duration of hospitalization and a quality of patient’s life. Lethal cases were not     recorded.У статті наведено досвід лікування 66 хворих з абсцесами печінки (АП). 38 пацієнтів були оперовані відкритим традиційним методом, 28 – шляхом використання міні-інвазивних технологій під контролем УЗД. Значна більшість АП правої частки локалізувалась в 7, 8 сегментах, лівої частки – в 3, 4 сегментах. Об’єм рідинних утворів сягав від 1–2 мл  до 1,2 л. Абсцеси печінки мали, як правило, вторинний характер. Застосування міні-інвазивних технологій є ефективним методом лікування АП, дозволяє значно зменшити частоту ускладнень, тривалість госпіталізації та якість життя хворих. Летальних наслідків не було