Актуальні проблеми класифікації аноректальних вад розвитку в дітей у сучасних умовах (огляд літератури)

Given the diversity of anatomical and functional manifestations of congenital anorectal malformations, the most relevant remains development of classification of this pathology, for the same understanding by doctors of the manifestations of this defect and developing optimal common criteria for treatment tactics and strategies.The paper presents historical and current information on the classification of anorectal malformations in children. The main contradictory issues of the existing classifications are identified. The relevance of the use of Krickenbeck classification in the treatment of these defects is highlighted. Under the influence of different colorectal schools, historically, different educational and methodological approaches to the treatment of anorectal malformations.The first International Congress of Pediatric Surgeons was held in Melbourne, Australia, in 1970. The Melbourne meeting established an international classification of anorectal malformations. It was based on the development of defects at the stages of embryogenesis and their division by sex. Also, they are divided into: low, intermediate and high anorectal malformations.The second World Meeting of Pediatric Surgeons was held in Wingspread, Wisconsin, USA, in 1984, when F. D. Stephens and E. Smith, with a group of experts from around the world, proposed a detailed PAHR classification. The advantage of the Wingspread classification was that it could be used to predict the most optimal surgical treatment for various variants of anorectal defects.The third international conference on the development of standards for the treatment of congenital anorectal malformations took place in Krickenbeck, Germany, in 2005. This conference radically changed the latter classification, removing the terms «low», «intermediate» and «high» and the differences between female and male anomalies. The assessment depended on the presence and type of fistula. The reason for adopting such a classification was the great difficulty in comparing the results of different operations according to the old Wingspread classification. The peculiarity of this classification is the great contribution of colleagues from the Indian and Asian subcontinents to the surgical treatment of several anomalies, in particular: Pouch colon, which are rare in other countries.Today, pediatric surgeons in Ukraine generally do not use the Krickenbeck classification, despite the fact that it is generally accepted in most countries. This leads to the application of different approaches to the surgical treatment of congenital anorectal malformations, which emphasizes the relevance of further study of this issue.Учитывая многогранность анатомо-функциональных проявлений врожденных аноректальных пороков развития, одно из первых мест, по актуальности занимает разработка классификации этой патологии, с целью одинакового понимания клиницистами проявлений этого порока и разработки оптимальных единых критериев тактики и стратегии лечения.В работе представлены исторические и обобщены современные сведения о классификации аноректальных пороков развития у детей. Определены основные спорные вопросы существующих классификаций. Освещены вопросы актуальности использования Krickenbeck классификации при лечении этих недостатков. Под влиянием различных колоректальных школ, исторически сложились отличительные образовательные и методические подходы лечения аноректальных мальформаций.Первый международный конгресс детских хирургов был проведен в городе Мельбурн, Австралия, в 1970 году. На Мельбурнской встрече была создана международная классификация аноректальных пороков развития. В ее основе лежало развитие пороков на этапах эмбриогенеза и разделение их по полу. Также выделены низкие, промежуточные и высокие аноректальные пороки развития.Вторая всемирная встреча детских хирургов была организована в городе Wingspread, штат Висконсин, США, в 1984 году. На ней F. D. Stephens и E. Smith с группой специалистов из разных стран мира предложили развернутую классификацию ПАВР. Преимущество классификации Wingspread заключалась в том, что ее можно использовать для прогнозирования оптимального хирургического метода лечения при различных вариантов аноректальных пороков.Третья международная конференция по разработке стандартов лечения врожденных аноректальных пороков развития состоялась в городе Krickenbeck, Германия, в 2005 году. Эта конференция кардинально изменила последнюю классификацию, изъяв термины «низкий», «промежуточный» и «высокий» и различия между аномалиями женского и мужского пола. Оценка зависела от наличия и типа свища. Причиной принятия такой классификации была большая сложность в сравнении результатов различных операций по старой классификации Wingspread. Особенностью данной классификации является большой вклад коллег из Индийского и Азиатского субконтинента, по оперативному лечению нескольких аномалий, в частности: Pouch colon, которые редко встречаются в других странах.На сегодня детские хирурги в Украине, как правило, не применяют классификацию Krickenbeck, хотя последняя является общепринятой в большинстве стран мира. Это приводит к применению различных подходов к хирургическому лечению врожденных аноректальных пороков развития, что подчеркивает актуальность дальнейшего изучения этого вопроса.Враховуючи багатогранність анатомо-функціональних проявів природжених аноректальних вад розвитку, одне з перших місць, за актуальністю, займає розробка класифікації цієї патології з метою однакового розуміння клініцистами проявів цієї вади й розробки оптимальних єдиних критеріїв тактики та стратегії лікування.У роботі представлено історичні та узагальнено сучасні відомості про класифікацію аноректальних вад розвитку в дітей. Визначено, основні суперечливі питання існуючих класифікацій. Висвітлено питання актуальності використання Krickenbeck класифікації при лікуванні цих вад. Під впливом різних колоректальних шкіл, історично, склалися відмінні освітні та методичні підходи до лікування аноректальних мальформацій. Перший міжнародний конгрес дитячих хірургів був проведений в місті Мельбурн, Австралія, у 1970 році. На Мельбурнській зустрічі було створено міжнародну класифікацію аноректальних вад розвитку. У її основі лежав розвиток вад на етапах ембріогенезу та розділення їх за статтю. Також, виділено низькі, проміжні та високі аноректальні вади розвитку.Друга всесвітня зустріч дитячих хірургів була організована в місті Wingspread, штат Вісконсін, США, у 1984 році. На ній F. D. Stephens і E. Smith з групою фахівців із різних країн світу запропонували розгорнуту класифікацію ПАВР. Перевага класифікації Wingspread полягала в тому, що її можна використовувати для прогнозування найоптимальнішого хірургічного методу лікування за різних варіантів аноректальних вад.Третя міжнародна конференція з розробки стандартів лікування природжених аноректальних вад розвитку відбулася в місті Krickenbeck, Німеччина, у 2005 році. Ця конференція кардинально змінила останню класифікацію, вилучивши терміни «низький», «проміжний» та «високий» і відмінності між аномаліями жіночої та чоловічої статі. Оцінка залежала від наявності та типу нориці. Причиною прийняття такої класифікації була велика складність у порівнянні результатів різних операцій за старою класифікацією Wingspread. Особливістю даної класифікації є великий внесок колег з Індійського та Азіатського субконтиненту щодо оперативного лікування декількох аномалій, зокрема: Pouch colon, які рідко зустрічаються в інших країнах.На сьогодні дитячі хірурги в Україні здебільшого не застосовують класифікацію Krickenbeck, хоча остання є загальноприйнятою у більшості країн світу. Це призводить до застосування різних підходів до хірургічного лікування природжених аноректальних вад розвитку, що підкреслює актуальність подальшого вивчення цього питання

Перший в україні успішний досвід хірургічного лікування ентерогенної кісти межистіння, ускладненої компресією трахеї та асфіксією, у 3-денної новонародженої дитини

Enterogenous cysts are a congenital malformation of the primary intestine development, in the form of round or oval bulk formation, which lies paravertebral, along or behind the esophagus, or cystic doubling of the intestinal tube located in the mediastinum and retroperitoneum. In the world literature, there are isolated publications of the detecting and surgical treatment of enterogenous cysts of mediastinum in newborn babies. Moreover, they are related to the late neonatal period. In Ukraine, there are no such publications at all. We present a clinical case of the first successful surgical correction of symptomatic enterogenous cyst in a neonate in the early neonatal period.Cyst of the right lung was diagnosed with prenatal ultrasound at 38 weeks of gestation period in the fetal medicine department of SI «Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology of NAMS Ukraine». The female patient was born in Obstetric Clinics of the Institute, from mother with premature removal of amniotic fluid, slight polyhydramnios, pathological birth, 40-41 weeks of gestational age at delivery, in severe asphyxia, with Apgar score of 5 points at the first minute and 4 points at the fifth minute of life. From the 2nd day of life, despite of the conservative treatment, the child’s general condition worsened due to the increased compression of the trachea, esophagus, right bronchus and lung, the inability of adequate independent breathing, even through the intubation tube. On the 3rd day of life an emergency operation was performed: right-sided thoracotomy, removal of cystic formation of mediastinum with decompression of the airways and esophagus (surgeon Prof. Slеpov O.). The presented rare case of the large complicated symptomatic enterogenous cyst in a newborn child and its successful early emergency surgical treatment are an example of a well-chosen tactic for the management of such complicated patients that can save life and, in the future, receive good functional results.Энтерогенные кисты представляют собой врожденный порок развития первичной кишки в виде объемного образования округлой или овальной формы, которое лежит паравертебрально, вдоль или позади пищевода, или кистозного удвоения кишечной трубки, расположенного в средостении и забрюшинно. В мировой литературе имеют место единичные публикации о выявлении и хирургическом лечении энтерогенных кист средостения у новорожденных детей, причем они касаются позднего неонатального периода. В Украине подобные публикации вообще отсутствуют. В статье представлен клинический случай первой в Украине успешной хирургической коррекции симптоматической энтерогенной кисты средостения у новорожденного ребенка раннего неонатального периода. Киста правого легкого была диагностирована на пренатальном УЗИ в сроке 38 недель гестации в отделении медицины плода ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии НАМН Украины». Девочка З. родилась в акушерских клиниках института в сроке гестации 40–41 неделя в состоянии тяжелой асфиксии, с оценкой по шкале Апгар 5/4 балла. Со вторых суток жизни, на фоне консервативного лечения, общее состояние ребенка ухудшилось за счет нарастания компрессии трахеи, пищевода, правых главного бронха и легкого, невозможности адекватного самостоятельного дыхания, даже через интубационную трубку. На третьи сутки жизни проведена экстренная операция: правосторонняя торакотомия, удаление кистозного образования средостения, с декомпрессией дыхательных путей и пищевода. Представленный клинический случай является примером верно выбранной тактики для ведения таких сложных пациентов, что позволило спасти жизнь малыша и получить в дальнейшем хорошие функциональные результаты.Ентерогенні кісти являють собою природжену ваду розвитку первинної кишки у вигляді об’ємного утворення округлої чи овальної форми, яке лежить паравертебрально, вздовж або позаду стравоходу, або кістозного подвоєння кишкової трубки, розташованого в середостінні та заочеревинно. У світовій літературі існують поодинокі публікації з проблеми виявлення і хірургічного лікування ентерогенних кіст межистіння у новонароджених дітей, причому вони стосуються пізнього неонатального періоду. В Україні подібні публікації взагалі відсутні. У статті наведено клінічний випадок першої в Україні успішної хірургічної корекції симптоматичної ентерогенної кісти межистінняу новонародженої дитини раннього неонатального періоду. Кісту правої легені було діагностовано на пренатальному УЗД у терміні 38 тижнів гестації у відділенні медицини плода ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України». Дівчинка З. народжена в акушерських клініках інституту в терміні гестації 40–41 тиждень у стані важкої асфіксії, з оцінкою за шкалою Апгар 5/4 бали. З другої доби життя на тлі консервативного лікування загальний стан дитини погіршився за рахунок наростання компресії трахеї, стравоходу, правих головного бронха та легені, неможливості адекватного самостійного дихання, навіть через інтубаційну трубку. На третю добу життя проведено екстрену операцію: правобічну торакотомію, видалення кістозного утворення межистіння, з декомпресією дихальних шляхів та стравоходу.Наведений клінічний випадок є прикладом вірно обраної тактики для ведення таких складних пацієнтів, що дало змогу врятувати життя дитині та отримати надалі хороші функціональні результати

Органозберігаючі принципи реконструктивних оперативних втручань при атрезії тонкої кишки іv типу у новонароджених дітей

Small intestinal atresia is the most common cause of congenital intestinal obstruction in newborn children. Due to the development of neonatal surgery survival of patients with this pathology has improved significantly, especially with type I–IIIa atresia, however, surgical treatment of type IIIb–IV atresia remains a complex problem. First of all, it is laparotomy, resection and multiple anastomosing of obstructed small intestinal segments with Mikulich enterostomy. The postoperative course was complicated by the development of bacterial and fungal sepsis. In the inter-operative period, complete parenteral nutrition and mucous fistula refeeding were performed to maintain continuity of gastrointestinal passage. On the 36th day of life, the second stage of surgical management was performed: relaparotomy, viscerolysis with subhepatic abscess repair, longitudinal tapering enteroplasty with enteroenterostomy. Preservation of the total small intestinal length up to 50.0 cm was achieved by applying a combination of proximal longitudinal tapering enteroplasty and distal multiple anastomosing. The baby achieved enteral autonomy at the age of 10 months.Conclusions. Prevention of short bowel syndrome in infants with type IV intestinal atresia consists in adherence to organ-preserving principles of surgical treatment. To preserve the length of the small intestine, the most useful is the combination of techniques of appropriate proximal intestinal segment enteroplasty and distal multiple gut anastomosing.The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The study protocol was approved by the Local Ethics Committee of an participating institution. The informed consent of the child’s parents was obtained from the studies.No conflict of interest was declared by the authors.Атрезия тонкой кишки является наиболее распространенной причиной врожденной кишечной непроходимости у новорожденных детей. Благодаря развитию неонатальной хирургии, выживание детей с этой патологией значительно улучшилось, особенно при атрезиях I-IIIа типа, однако оперативное лечение атрезий IIIb – IV типа до сих пор остается сложной проблемой. В первую очередь это обусловлено повышенной частотой развития синдрома короткой кишки, который, по данным различных авторов, наблюдается у 6–32% таких пациентов.Клинический случай. Наличие низкой кишечной непроходимости у плода диагностировано на 28-й неделе гестации. Через шесть часов после рождения проведено оперативное лечение: лапаротомия, резекция и анастомозирование множественно атрезированных сегментов тонкой кишки, выведение энтеростом по Микуличу. Течение послеоперационного периода осложнилось развитием бактериально-грибкового сепсиса. В межоперационном периоде проводилось полное парентеральное питание и введение кишечного содержимого из приводящей стомы в отводящую для обеспечения непрерывности пассажа кишечного содержимого по желудочно-кишечному тракту. На 36-е сутки жизни проведен второй этап оперативного лечения: релапаротомия, висцеролиз, санация абсцесса подпеченочного пространства, продольная суживающая энтеропластика, закрытие энтеростом. Путем применения комбинации продольной суживающей энтеропластики дилатированного проксимального и множественного анастомозирования дистальных атрезированных сегментов достигнуто сохранение общей длины тонкой кишки до 50,0 см. В возрасте 10 месяцев ребенок достиг полной энтеральной автономии.Выводы. Профилактика синдрома короткой кишки у новорожденных детей с интестинальной атрезией IV типа заключается в соблюдении органосохраняющих принципов оперативного лечения. Для сохранения длины тонкой кишки наиболее целесообразна комбинация техник соответствующей энтеропластики проксимальной и множественного анастомозирования дистальной атрезированных кишок.Исследование было выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской Декларации. Протокол исследования был одобрен Локальным этическим комитетом учреждения. На проведение исследований было получено информированное согласие родителей ребенка.Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов.Атрезія тонкої кишки є найбільш розповсюдженою причиною природженої кишкової непрохідності у новонароджених дітей. Завдяки розвитку неонатальної хірургії, виживання малюків з цією патологією значно покращилось, особливо при атрезіях І–ІІІа типу, проте оперативне лікування атрезій ІІІ b–IV типу і досі залишається складною проблемою. Насамперед це обумовлено підвищеною частотою розвитку синдрому короткої кишки, який, за даними різних авторів, спостерігається у 6–32% таких пацієнтів.Клінічний випадок. Наявність низької кишкової непрохідності у плода діагностовано на 28-ту тижні гестації. Через шість годин після народження проведено оперативне лікування: лапаротомію, резекцію та анастомозування множинно атрезованих сегментів тонкої кишки, виведення ентеростом за Мікулічем. Перебіг післяопераційного періоду ускладнився розвитком бактеріально-грибкового сепсису. У міжопераційному періоді проводилось повне парентеральне харчування та введення кишкового вмісту з привідної стоми у відвідну для забезпечення безперервності пасажу кишкового вмісту по шлунково-кишковому тракту. На 36-ту добу життя проведено другий етап оперативного лікування: релапаротомію, вісцероліз, санацію абсцесу підпечінкового простору, поздовжню звужувальну ентеропластику, закриття ентеростом. Шляхом застосування комбінації поздовжньої звужувальної ентеропластики дилатованого проксимального та множинного анастомозування дистальних атрезованих сегментів досягнуто збереження загальної довжини тонкої кишки до 50,0 см. У віці 10 місяців дитина досягла повної ентеральної автономії.Висновки. Профілактика синдрому короткої кишки у новонароджених дітей з інтестинальною атрезією ІV типу полягає у дотриманні органозберігаючих принципів оперативного лікування. Для збереження довжини тонкої кишки найбільш доцільною є комбінація технік відповідної ентеропластики проксимальної та множинного анастомозування дистальної атрезованих кишок.Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків дитини.Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів

Хірургічне лікування низької природженої обструкції тонкої кишки у новонароджених дітей

Rationale. According to the current literature, the issue of rational approaches for the surgical treatment of neonates with congenital jejunoileal obstruction remains controversial.Objective: to investigate the efficacy of different types of surgical interventions and their impact on outcomes in newborns with jejunoileal obstruction.Materials and methods. A retrospective analysis of medical records of 35 infants with jejunoileal obstruction was performed. To investigate the impact of different types of surgery on treatment results, all patients were divided into two groups. The children with jejunoileal obstruction, who had primary anastomosis of the small intestine during surgery were included into the 1st group (n=17). Into the 2nd group the infants who underwent the different types of intestinal stomas during primary surgery (n=12) were enrolled. The patients who had jejunoileal obstruction associated with gastroschisis (n=6) were excluded from the study.Results. No significant difference between the diameters of the proximal and distal ileac segments among the children from the studied groups found (P>0.05). Children who underwent different types of intestinal stomas during the primary sugery had a greater incidence rate of sepsis, the significantly longer parenteral nutrition (P<0.05) and the time of conversion to the full enteral nutrition (P<0.05), as well as duration of hospitalization (P<0.05). The employment of ostomy did not lead to improvement of clinical outcomes and mortality reduction.Conclusions. The primary anastomosis of the small intestine is the best method of surgical treatment of jejunoileal obstruction in newborns. However, the employment of intestinal ostomy does not improve outcomes.По данным литературы, остаются спорными вопросы рациональных подходов к проведению оперативного лечения у новорожденных детей с низкой врожденной обструкцией тонкой кишки (ВОТК).Цель: исследовать эффективность применения различных видов оперативных вмешательств и их влияние на результаты лечения у новорожденных детей с низкой ВОТК.Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ медицинских карт 35 новорожденных детей с низкой ВОТК. В 1-у группу вошли дети с низкой ВОТК, у которых при проведении оперативного лечения создавался первичный анастомоз тонкой кишки (n=17). Во 2-ю группу отнесены новорожденные, у которых первично применялось выведение различных видов тонкокишечных стом (n=12). Пациенты, имевшие обструкцию тонкой кишки, ассоциированную с гастрошизисом (n=6), были исключены из исследования.Результаты. Достоверной разницы диаметров приводящей и отводящей кишки среди детей исследуемых групп не обнаружено (Р>0,05). Дети, у которых при проведении первичного оперативного вмешательства применяли создание стом, имели большую частоту развития сепсиса и достоверно большие сроки проведения парентерального питания (Р<0,05), достижения полного энтерального питания (Р<0,05) и продолжительности госпитализации (Р<0,05). Наложение кишечных стом не приводило к улучшению результатов хирургического лечения и снижению смертности.Выводы. Создание первичного анастомоза тонкой кишки является оптимальным способом хирургического лечения низкой ВОТК, а применение кишечных стом не приводит к улучшению результатов лечения.За даними літератури, залишаються спірними питання щодо раціональних підходів до проведення оперативного лікування у новонароджених дітей із низькою природженою обструкцією тонкої кишки (ПОТК).Мета: дослідити ефективність застосування різних видів оперативних втручань та їх вплив на результати лікування у новонароджених дітей із низькою ПОТК.Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз медичних карток 35 новонароджених дітей із низькою ПОТК. До 1-ї групи увійшли діти з низькою ПОТК, у яких при проведенні оперативного лікування створювався первинний анастомоз тонкої кишки (n=17). До 2-ї групи зараховано новонароджених, у яких первинно застосовувалось виведення різних видів тонкокишкових стом (n=12). Пацієнти, які мали обструкцію тонкої кишки, асоційовану з гастрошизисом (n=6), були виключені з дослідження.Результати. Достовірної різниці діаметрів привідної та відвідної кишки серед дітей обох досліджуваних груп не виявлено (Р>0,05). Діти, у яких при проведенні первинного оперативного втручання застосовували створення стом, мали більшу частоту розвитку сепсису та достовірно довші терміни проведення парентерального харчування (Р<0,05), досягнення повного ентерального харчування (Р<0,05) та тривалості госпіталізації (Р<0,05). Накладання кишкових стом не призводило до покращання результатів хірургічного лікування та зниження смертності.Висновки. Створення первинного анастомозу тонкої кишки є оптимальним способом хірургічного лікування низької ПОТК, а застосування кишкових стом не покращує результатів лікування

Ефективність застосування ентерального зонду після проведення пластики дванадцятипалої кишки у новонароджених дітей

Purpose — to investigate the efficacy of enteral probe usage after duodenoplasty in newborns with congenital high small-bowel obstruction.Materials and methods. A retrospective analysis of 46 newborns case histories with high small-bowel obstruction was conducted. To study the efficacy of the enteral probe, all patients were divided into two groups. The first group (index) included children with high small-bowel obstruction who were performed duodenoplasty during the surgery (n=34; 73.9%). The second group (comparison) comprised infants with small-bowel obstruction whom duodenoplasty was not performed (n=12; 26.1%).Results. Duodenoplasty significantly increased the timing of gastrointestinal transit renewal (p=0.02, P<0.05). Despite the early enteral nutrition in children with established enteral probe (in both groups), significant differences in terms of full renewal of bowel motility in the postoperative period were not found (p=0.07, P>0.05). Gastrostasis was significantly longer in the index group (p=0.01, P<0.05) and in the comparison group (p=0.01, P<0.05) among children with enteral probes. In all cases gastrostasis stopped only after the removal of enteral probe and more significantly among children without duodenoplasty (r=0.03, P<0.05). Due to significantly longer duration of gastrostasis in children with enteral probes, enteral nutrition per os were initiated later (P<0.05). Children who underwent duodenoplasty without enteral probes, full enteral nutrition started significantly earlier (p=0.03, P<0.05).Conclusions. Establishing of enteral probe above the line of duodenal anastomosis leads to postpone of gastrointestinal transit renewal of the upper gastrointestinal tract and of the full enteral nutrition.Key words: congenital small$bowel obstruction, duodenoplasty, enteral probe, newborns.Цель — исследовать эффективность применения энтеральных зондов после пластики двенадцатиперстной кишки при высокой врожденной обструкции тонкой кишки у новорожденных детей.Пациенты и методы. Проведен ретроспективный анализ медицинских карт 46 новорожденных детей с высокой врожденной обструкцией тонкой кишки. Для исследования влияния применения энтеральных зондов все пациенты были разделены на две группы. В 1-ю группу (основную) вошли дети с высокой врожденной обструкцией тонкой кишки, у которых при проведении оперативного лечения выполнялась пластика двенадцатиперстной кишки (n=34; 73,9%); во 2-ю группу (сравнения) — новорожденные с врожденной высокой врожденной обструкцией тонкой кишки, у которых пластика двенадцатиперстной кишки не выполнялась (n=12; 26,1%).Результаты. Пластика двенадцатиперстной кишки достоверно влияет на сроки восстановления пассажа по желудочно-кишечному тракту, увеличивая их (р=0,02; Р<0,05). Несмотря на раннее начало энтерального питания в детей с установленным энтеральным зондом как в основной группе, так и в группе сравнения не выявлено достоверной разницы в сроках полного восстановления моторики кишечника в послеоперационном периоде (р=0,07; Р>0,05). Продолжительность гастростаза была достоверно выше в основной группе (р=0,01; Р<0,05) и группе сравнения (р=0,01; Р<0,05) среди детей, у которых применялся энтеральный зонд. Во всех случаях стаз из желудка прекращался только после удаления энтерального зонда, причем достоверно быстрее среди детей, у которых не проводилась пластика двенадцатиперстной кишки (р=0,03; Р<0,05). Через достоверно большую продолжительность гастростаза у детей, среди которых применялся энтеральный зонд, частичное энтеральное питание через желудок начиналось позже (Р<0,05). Дети, у которых после пластики двенадцатиперстной кишки энтеральный зонд не применялся, достоверно быстрее достигали полного энтерального питания (р=0,03; Р<0,05).Выводы. Заведение энтерального зонда за линию анастомоза приводит к задержке восстановления пассажа в верхних отделах желудочно-кишечного тракта и увеличения времени до достижения полного энтерального питания.Ключевые слова: врожденная обструкция тонкой кишки, пластика двенадцатиперстной кишки, энтеральный зонд, новорожденные дети.Мета — дослідити ефективність застосування ентеральних зондів після пластики дванадцятипалої кишки при високій природженій обструкції тонкої кишки у новонароджених дітей.Пацієнти та методи. Проведено ретроспективний аналіз медичних карток 46 новонароджених дітей з високою природженою обструкцією тонкої кишки. Для дослідження впливу застосування ентеральних зондів усі пацієнти були розділені на дві групи. До 1-ї групи (основної) увійшли діти з високою природженою обструкцією тонкої кишки, у яких при проведенні оперативного лікування виконувалась пластика дванадцятипалої кишки (n=34; 73,9%); до 2-ї групи (порівняння) — новонароджені з природженою високою обструкцією тонкої кишки, у яких пластика дванадцятипалої кишки не проводилась (n=12; 26,1%).Результати. Пластика дванадцятипалої кишки достовірно впливає на терміни відновлення пасажу по шлунково-кишковому тракту, збільшуючи їх (р=0,02; Р<0,05). Незважаючи на ранній початок ентерального харчування в дітей зі встановленим ентеральним зондом як в основній групі, так і в групі порівняння не виявлено достовірної різниці в термінах повного відновлення моторики кишечнику в післяопераційному періоді (р=0,07; Р>0,05). Тривалість гастростазу була достовірно довшою в основній групі (р=0,01; Р<0,05) і групі порівняння (р=0,01; Р<0,05) серед дітей, у яких застосовувався ентеральний зонд. В усіх випадках стаз зі шлунка припинявся лише після видалення ентерального зонда, причому достовірно швидше серед дітей, у яких не виконувалася пластика дванадцятипалої кишки (р=0,03; Р<0,05). Через достовірно довшу тривалість гастростазу в дітей, серед яких застосовувався ентеральний зонд, часткове ентеральне харчування через шлунок розпочиналося пізніше (Р<0,05). Діти, в яких після пластики дванадцятипалої кишки ентеральний зонд не застосовувався, достовірно швидше досягали повного ентерального харчування (р=0,03; Р<0,05).Висновки. Заведення ентерального зонда за лінію анастомозу призводить до затримки відновлення пасажу у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту та подовження часу до досягнення повного ентерального харчування.Ключові слова: природжена обструкція тонкої кишки, пластика дванадцятипалої кишки, ентеральний зонд, новонароджені діти

Ускладнені форми гастрошизису та їх хірургічне лікування

Treatment of complicated gastroschisis (GS) is associated with high morbidity and mortality. At present, there are still existing significant discrepancies in surgical tactics in newborns with complicated GS.Aim. The purpose of our study was to investigate the incidence rate and nature of complicated GS, its influence on the outcome of surgical treatment, as well as the effectiveness of various surgical treatment modalities.Materials and methods. A retrospective analysis of medical records of 53 neonates with GS who were operated in our clinic using «first minute surgery» protocol from 2006 to 2017 was conducted. For the purpose of the study, all patients were divided into two groups. Group I included children with simple GS (n=40). Group II included newborns, who were diagnosed with complicated GS (n=13).Results. Overall, 53 newborns with GS underwent surgical treatment, 13 (24.5%) children had complicated GS. Intestinal complications consisted of midgut atresia, stenosis or necrosis. We observed significant increase in the postoperative surgical complications rate (p=0.02), sepsis (p=0.03), term of full enteral nutrition (p<0.001) and hospital stay (p<0.001) in children with complicated GS. In newborns with complicated GS, patch repair of the anterior abdominal wall was used significantly more often (p=0.03).Conclusions. Intestinal complications significantly affecting the outcome of surgical treatment of GS. The surgical approach depends on the degree of viscero-abdominal disproportion, the type of intestinal malformation and the presence of peel. A meta-analysis should be conducted to determine the optimal method of surgical treatment for these patients.Level of evidence. Level III.The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The study protocol was approved by the Local Ethics Committee of an institution. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies.Лечение пациентов с осложненными формами гастрошизиса (ГШ) связано с высоким уровнем заболеваемости и смертности. До сих пор существуют значительные различия в тактике хирургического лечения этих новорожденных.Цель: исследовать частоту и характер осложненных форм ГШ, их влияние на результат хирургического лечения, а также эффективность применения различных видов оперативных вмешательств у новорожденных детей.Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ медицинских карт 53 новорожденных детей с ГШ, прооперированных с использованием тактики «хирургии первых минут» в период с 2006 по 2017 годы. Для проведения исследования влияния различных видов осложненных форм ГШ на результаты их хирургического лечения все пациенты были разделены на две группы. В I группу вошли дети с изолированным и ассоциированным неосложненным ГШ (n=40). Во II группу зачислены новорожденные, у которых был диагностирован ассоциированный осложненный ГШ (n=13).Результаты. Осложненный ГШ имели 13 (24,5%) из 53 новорожденных детей. Интестинальные осложнения были представлены атрезией, некрозом или стенозом средней кишки. Было выявлено достоверное увеличение частоты послеоперационных хирургических осложнений (р=0,02), сепсиса (р=0,03), продолжительности времени до достижения полного энтерального питания (р<0,001) и госпитализации (р<0,001) у детей с осложненным ГШ. У детей с осложненным ГШ при проведении пластики дефекта передней брюшной стенки достоверно чаще применялись заплаты (р=0,03).Выводы. Интестинальные осложнения при ГШ имели место у 24,5% пациентов; они достоверно влияют на результаты хирургического лечения этого порока. Тактика оперативного лечения зависит от степени висцеро-абдоминальной диспропорции, вида кишечной мальформации и наличия фибринозных наслоений.Уровень доказательности. Уровень ІІІ.Исследование было выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской Декларации. Протокол исследования был одобрен Локальным этическим комитетом учреждения. На проведение исследований было получено информированное согласие родителей детей (или их опекунов).Лікування пацієнтів з ускладненими формами гастрошизису (ГШ) пов’язане з високим рівнем захворюваності та смертності. Дотепер існують значні розбіжності у тактиці хірургічного лікування цих новонароджених.Мета: дослідити частоту та характер ускладнених форм ГШ, їх вплив на результат хірургічного лікування, а також ефективність застосування різних видів оперативних втручань у новонароджених дітей.Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз медичних карток 53 новонароджених дітей з ГШ, які були оперовані з використанням тактики «хірургії перших хвилин» у період з 2006 по 2017 роки. Для проведення дослідження впливу різних видів ускладнених форм ГШ на результати їх хірургічного лікування, усі пацієнти були розділені на дві групи. До І групи увійшли діти з ізольованим та асоційованим неускладненим ГШ (n=40). До ІІ групи зараховано новонароджених, у яких було діагностовано асоційований ускладнений ГШ (n=13).Результати. Ускладнений ГШ мали 13 (24,5%) із 53 дітей. Інтестинальні ускладнення були представлені атрезією, некрозом або стенозом середньої кишки. Виявлене достовірне зростання частоти післяопераційних хірургічних ускладнень (р=0,02), сепсису (р=0,03), тривалості часу до досягнення повного ентерального харчування (р<0,001) та госпіталізації (р<0,001) у дітей з ускладненим ГШ. У дітей з ускладненим ГШ при проведенні пластики дефекту передньої черевної стінки достовірно частіше застосовувались заплати (р=0,03).Висновки. Інтестинальні ускладнення при ГШ мали місце у 24,5% пацієнтів; вони достовірно впливають на результати хірургічного лікування цієї вади. Тактика оперативного лікування залежить від ступеня вісцеро-абдомінальної диспропорції, виду кишкової мальформації та наявності фібринозних нашарувань.Рівень доказовості. Рівень ІІІ.Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом (ЛЕК) установи. На проведення досліджень було отримано поінформовану згоду батьків дітей (або їхніх опікунів)

Поздовжня ентеропластика, як спосіб первинного лікування, у новонароджених дітей з проксимальною атрезією голодної кишки

The proximal segment in case of intestinal atresia is blind-ended, dilated and hypertrophied, has no effective peristalsis. This leads to the development of small intestinal bacterial overgrowth syndrome, malabsorption and poor adaptation of the small intestinal ends during enteroenterostomy. A typical approach to surgical correction of intestinal dilatation is resection of the dilated segment. Real challenges occur if a sufficient intestinal resection impossible due to the short proximal segment or if such a resection may lead to the development of short bowel syndrome. This article describes the clinical case of jejunal atresia in a newborn. The abnomality was diagnosed using prenatal ultrasound. The fetal follow-up examination included prenatal ultrasound monitoring. The baby is delivered by vaginal birth, at 38 weeks of gestation. Surgical treatment for diagnosed congenital abnormality was performed in 8 hours after birth. During the surgery, a jejunal atresia was found at the level of 7 cm from the Treitz’s ligament. The proximal segment of jejunum was dilated up to 3.5 cm and passed into a narrowed (up to 0.6 cm) distal one. After the enterotomy, a perforated membrane of the jejunum was found. A longitudinal tapering enteroplasty of the proximal intestinal segment to the level of Treitz’s ligament was conducted, after which an anastomosis was carried out. After the conducted surgery, the signs of organic and functional intestinal obstruction were not observed, and full enteral nutrition was achieved. The outcomes of conducted surgical treatment are good. Proposed tactics and strategy of proximal jejunal atresia surgical management is efficient and may be used if it is found impossible to perform a sufficient extent of small intestine resection or preserve its original length.Проксимальный сегмент атрезированной тонкой кишки, который заканчивается слепо, является дилатированным и гипертрофированным, не имеет эффективной перистальтической активности. Это приводит к развитию синдрома повышенного бактериального роста, мальабсорбции и плохой адаптации концов тонкой кишки при их анастомозировании. Типичным подходом к хирургической коррекции дилатации атрезированной кишки является резекция расширенного сегмента. Серьезные трудности возникают при невозможности проведения достаточной резекции тонкой кишки при коротком ее атрезированном проксимальном сегменте или если такая резекция может привести к развитию синдрома короткой кишки. В статье приведен клинический случай атрезии тощей кишки у новорожденного. Наличие порока диагностировано на пренатальных УЗИ. Проводилась диспансеризация плода с плановым пренатальным УЗИ-мониторингом. Ребенок рожден естественным путем, в сроке 38 недель гестации. Оперативное лечение по поводу диагностированного порока проведено через 8 часов после рождения. Во время оперативного вмешательства обнаружена атрезия тощей кишки в 7 см от связки Трейца. Последняя расширена до 3,5 см и переходит в суженную до 0,6 см дистальную тощую кишку. После энтеротомии выявлена перфорированная мембрана тощей кишки. Проведена продольная суживающая энтеропластика проксимальной еюнум до связки Трейца, после чего создан анастомоз. После проведенного оперативного вмешательства признаков органической и функциональной кишечной непроходимости не наблюдалось, достигнуто полное энтеральное питание. Эффект от проведенного оперативного лечения хороший. Предложенная тактика и стратегия хирургического лечения проксимальной атрезии тощей кишки является эффективной и может использоваться при невозможности проведения достаточного объема резекции тонкой кишки или для сохранения ее изначальной длины.Проксимальний сегмент атрезованої тонкої кишки, котрий закінчується сліпо, є дилатованим та гіпертрофованим, не має ефективної перистальтичної активності. Це призводить до розвитку синдрому підвищеного бактеріального росту, мальабсорбції та поганої адаптації кінців тонкої кишки при їх анастомозуванні. Типовим підходом до хірургічної корекції дилатації атрезованої кишки є резекція розширеного сегмента. Серйозні труднощі виникають за неможливості проведення достатньої резекції тонкої кишки, коли її атрезований проксимальний сегмент короткий або якщо така резекція може призвести до розвитку синдрому короткої кишки. У статті наведено клінічний випадок атрезії голодної кишки у новонародженого. Наявність вади було діагностовано на пренатальних УЗД. Проводилась диспансеризація плода з плановим пренатальним УЗД-моніторингом. Дитина народжена природним шляхом, у терміні 38 тижнів гестації. Оперативне лікування з приводу діагностованої вади проведено через 8 годин після народження. Під час оперативного втручання виявлено атрезію голодної кишки у 7 см від зв’язки Трейца. Остання розширена до 3,5 см та переходить у звужену, до 0,6 см, дистальну голодну кишку. Після ентеротомії виявлено перфоровану мембрану голодної кишки. Проведено поздовжню звужуючу ентеропластику проксимальної єюнум до зв’язки Трейца, після чого створено анастомоз. Після проведеного оперативного втручання ознак органічної та функціональної кишкової непрохідності не спостерігалось, досягнуто повного ентерального харчування. Ефект від проведеного оперативного лікування добрий. Запропонована тактика та стратегія хірургічного лікування проксимальної атрезії голодної кишки є ефективною і може використовуватись у випадках неможливості проведення достатнього обсягу резекції тонкої кишки або для збереження її початкової довжини

Перший в Україні досвід застосування лінійних степлерів при накладанні ентероанастомозу у дітей

Introduction. Conducting reconstructive surgery in children, especially those with low body weight, associated with an increase in the operation time and a worsening of the postoperative period. Therefore, to reduce the operation time, surgical clinics in developed countries of the world use linear staplers for anastomoses in children, especially young children.Case report. A premature newborn, with a birth weight of 1420 g, was diagnosed with necrotizing enterocolitis, with ileal perforation and diffuse peritonitis. According to vital indications, the operation was performed: laparotomy, revision of the abdominal cavity, Mikulich enterostomy. After complete stabilization of the general condition of the child, upon reaching 2550 g of body weight, at the age of 2 months, enterostomy closure was performed with the imposition of a stapled side-to-side functional end-to-end ileoileostomy. In 14 days after the operation, the child achieved full enteral autonomy. There were no postoperative surgical complications. In the late postoperative period, the child gains weight well, grows and develops according to age.Conclusion. The use of linear staplers in time of enteroanastomoses creation can significantly reduce operation time in children, in particular, premature babies with low body weight.Level of evidence. Level V.The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The study protocol was approved by the Local Ethics Committee of an participating institution.The informed consent of the child’s parents was obtained from the studies.Введение. Проведение объемного оперативного вмешательства у детей, особенно с низкой массой тела, ассоциированное с увеличением вре мени операции и ухудшением течения послеоперационного периода. Поэтому, для сокращения времени операции, хирургические клиники развитых стран мира применяют линейные сшивающие аппараты для наложения анастомозов у детей, особенно раннего возраста.Клинический случай. У недоношенного новорожденного ребенка, с массой при рождении 1420 г, диагностировано некротический энтероколит, с перфорацией подвздошной кишки и разлитым перитонитом. По жизненным показаниям, проведена операция: лапаротомия, санация брюшной полости, выведение энтеростом по Микуличу. После полной стабилизации общего состояния ребенка, при достижении 2550 г массы тела, в возрасте 2 месяцев, проведено закрытие энтеростом, с наложением степлерного илео-илеоанастомоза линейными степлерами. Через 14 суток после операции ребенком достигнута полная энтеральная автономия. Послеоперационные хирургические осложнения отсутствовали. В отдаленном послеоперационном периоде ребенок хорошо набирает массу тела, растет и развивается соответственно возрасту.Выводы. Применение линейных степлеров при создании энтероанастомозов позволяет значительно сократить продолжительность операции у детей, в частности, недоношенных с низкой массой тела.Уровень доказательности. Уровень V.Исследование было выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской Декларации. Протокол исследования был одобрен Локальным этическим комитетом учреждения. На проведение исследований было получено информированное согласие родителей ребенка.Вступ. Проведення об’ємного оперативного втручання у дітей, особливо, з низькою масою тіла, асоційоване з подовженням часу операції та погіршенням перебігу післяопераційного періоду. Тому, для скорочення часу операції, хірургічні клініки розвинутих країн світу застосовують лінійні зшиваючі апарати для накладання анастомозів у дітей, особливо раннього віку.Клінічний випадок. У недоношеної новонародженої дитини, з масою при народженні 1420 г, діагностовано некротичний ентероколіт, із перфорацією здухвинної кишки та розлитим перитонітом. За життєвими показами, проведено операцію: лапаротомію, санацію черевної порожнини, виведення ентеростом за Мікулічем. Після повної стабілізації загального стану дитини, при досягненні 2550 г маси тіла, у віці 2 місяців, проведено закриття ентеростом із накладанням степлерного ілео-ілеоанастомозу лінійними степлерами. Через 14 діб після операції дитиною досягнуто повної ентеральної автономії. Післяопераційні хірургічні ускладнення відсутні. У віддаленому післяопераційному періоді дитина добре набирає масу тіла, росте і розвивається відповідно віку.Висновки. Застосування лінійних степлерів при створенні ентероанастомозів дозволяє значно скоротити тривалість операції у дітей, зокрема, недоношених із низькою масою тіла.Рівень доказовості. Рівень V.Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків дитини