ЕНДОТЕЛІЙПРОТЕКТОРНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТІВОРЕЛЮ У ХВОРИХ НА ДІАБЕТИЧНУ РЕТИНОПАТІЮ

Diabetic angio-retinopathy included to specific diabetic eye disorders, which is found in patients with type 1 diabetes mellitus in the range of 20–80 %, and in type II diabetes – in 30–90 % of cases, and despite of some advances in the treatment of diabetes mellitus the incidence of diabetic retinopathy (DR) development remains a stable value and often ends with complete blindness. In this connection, testing of drugs with a broad therapeutic spectrum that can simultaneously influence to various pathogenetic links of diabetic angio-retinopathy is relevant.The aim of the study – to improve the efficiency of treatment in patients with diabetic retinopathy by the use of ACE inhibitors of moexipril with metabolic- and endothelial modifying drug tivorel, depending on the characteristics of the clinical course of the disease.Material and Methods. 74 patients (148 eyes) were examined and treated for diabetes with different stages of DR. In 21 (28.4 %) patients the vascular stage of DR was diagnosed, in 20 (27.0 %) – exudative, in 15 (20.0 %) – hemorrhagic and in 18 (24.3 %) – proliferative retinopathy. By the method of treatment, the patients were divided into 4 groups: the control group consisted of 15 patients, DR in which they were treated according to the generally accepted method; the second group included 25 patients with different stages of DR, which additionally included Tivorel 100 ml intravenously daily for 10 days; the third group (18 patients with DR) received monotherapy with moexipril (15 mg/day); fourth (16 patients) – received a course of combined treatment with Tivorel and moexipril, followed by supportive treatment of moexipril in the dose of 7.5–15 mg / day for 6 months. In all patients, general clinical and specific ophthalmologic studies were performed in baseline, after 3 weeks and 6 months after the start of treatment.Results. The presence of vascular changes on the bottom of the eye led to the decrease in visual acuity to a level that is within certain limits, characterised for each stage of DR. Thus, in the majority of cases (67.7 %), the visual acuity was detected in the vascular stage, in the exudative stage, such visual acuity was 38.6 % and in the rest of the patients it was within the range of 0.3–0.8. In patients with hemorrhagic and proliferative stages of DR, visual acuity was normal only in 21 % and in 12 % – respectively, while in the rest it decreased to (0.44±0.11). Perception in diabetic retinopathy is affected by one of the first and first of all was a violation of the perception of green color. Disturbance in contrast sensitivity was noted in 100 % of patients by more than 3.5 %. In the retinophotographic study of the bottom in patients with diabetes with diabetic retinopathy, an essential dependence of the microhemocirculation of the retina of the eye was found from the age, duration of the disease and the stage of DR. That was interpreted as a syndrome of capillary-trophic insufficiency with violation of metabolic and trophic processes and functional capacity of the eye.Traditional complex therapy has proven to be the most effective in treating of initial stages of DR, where its efficacy reaches 67–71 %. Conversely, recommended therapy revealed insufficient angioprotective, hemodynamic and antioxidant effects in older patients, with long-term progression of the disease with the development of hemorrhagic and proliferative DR. Combined therapy with the inclusion of moexipril and tivorel was the most effective, clinical remission and restoration of visual acuity was achieved in 100 % of patients in the vascular stage, 62.5 % in exudative, 56 % in hemorrhagic and 22 % in proliferative retinopathy. At the next long-term (more than 6 months) supportive treatment of moexipril in 69 % of patients with diabetes mellitus, complicated by retinopathy, improvement of microhemocirculation of the retina and normalization of endothelial function of the vessels occurs.Based on the above facts and comparing the results of the survey with the clinical efficacy of the four therapeutic programs, it can be concluded that the therapeutic efficacy of the proposed therapeutic programs was significantly higher in comparison with the complex of commonly used therapy in all selected subgroups of patients with different clinical stages of DR (P<0.05). It should also be noted that a significantly smaller number of patients with a lack (insufficiency) of the effect of the proposed treatment programs. The obtained results allow us to recommend the more widely used metabolic modifying nitric oxide donators (L-arginine) and ACE inhibitors in the complex therapy of patients with diabetic retinopathy.К специфическим диабетическим поражениям глаза относится диабетическая ангиоретинопатия, которая обнаруживается у 20–80 % пациентов с СД I типа и у 30–90 % при СД II типа. Несмотря на определенные достижения в лечении самого сахарного диабета, частота развития диабетической ретинопатии (ДР) остается стабильно высокой и часто завершается полной слепотой. Поэтому актуальной является апробация препаратов с широким терапевтическим спектром, которые одновременно могут влиять на различные патогенетические звенья диабетической ангиоретинопатии.Цель исследования – повысить эффективность лечения больных диабетической ретинопатией путем применения иАПФ моэксиприла и метаболизм- и ендотелиймодифицирующего препарата тивореля в зависимости от особенностей клинического течения заболевания.Материал и методы. Обследовано и пролечено 74 больных (148 глаз) СД с различными стадиями ДР. У 21 (28,4 %) больного диагностирована васкулярная стадия ДР, у 20 (27,0 %) – геморрагическая и у 18 (24,3 %) – пролиферативная ретинопатия. Согласно методике лечения обследованые были поделены на 4 группы: контрольную группу составили 15 больных, ДР у которых лечили по общепринятой методике; во вторую группу вошли 25 больных с различными стадиями ДР, которым дополнительно назначали тиворель по 100 мл внутривенно ежедневно в течение 10 дней, третья группа (18 больных ДР) получала монотерапию моэксиприлом (15 мг/сут); четвертая (16 больных) – получили курс комбинированного лечения тиворелем и моэксиприлом, с последующим переходом на поддерживающую терапию моэксиприлом в дозе 7,5 – 15 мг/сут в течение 6 месяцев. У всех больных общеклинические и специфические офтальмологические исследования проводили в исходном состоянии, через 3 недели и 6 месяцев от начала лечения.Результаты. Наличие сосудистых изменений на глазном дне приводило к снижению остроты зрения до уровня, который лежит в определенных пределах, характерных для каждой стадии ДР. Так, в васкулярной стадии в большинстве случаев (67,7 %) определяли нормальную остроту зрения, в экссудативной стадии такая острота зрения была у 38,6 %, а у остальных пациентов – в пределах 0,3–0,8. У больных с геморрагической и пролиферативной стадиями ДР острота зрения была в норме только у 21 % и 12 % соответственно, а у остальных снижалась до (0,44±0,11). Цветовосприятие при диабетической ретинопатии поражается одним из первых и, в первую очередь, отмечается нарушение восприятия зеленого цвета. Отмечено также нарушение контрастной чувствительности у 100 % больных более чем на 3,5 %. При ретинофотографическом исследовании глазного дна у больных СД с диабетической ретинопатией установлено существенную зависимость состояния микрогемоциркуляции сетчатки глаза от возраста, продолжительности болезни и стадии ДР, трактуемых как синдром капилляротрофической недостаточности с нарушением обменно-трофических процессов и функциональной способности глаза.Традиционная комплексная терапия оказалась наиболее эффективной для лечения начальных стадий ДР, при которых ее эффективность достигает 67–71 %. И наоборот, ЗПТ обнаружила недостаточный ангиопротекторный, гемодинамический и антиоксидантный эффекты у пациентов старших возрастных категорий, при длительном течении болезни с развитием геморрагической и пролиферативной ДР. Комбинированная терапия с включением моэксиприла и тивореля оказалась наиболее эффективной, клинической ремиссии и восстановления функциональной способности органа зрения достигнуто у 100 % больных с васкулярной стадией, у 62,5 % – с экссудативной, у 56 % – с геморрагической и у 22 % при пролиферативной ретинопатии; при следующем длительном (более 6 месяцев) поддерживающем лечении моэксиприлом у 69 % больных сахарным диабетом, осложненным ретинопатией, наступает улучшение микрогемоциркуляции сетчатки глаза и нормализация эндотелиальной функции сосудов.Исходя из вышеприведенных фактов и сопоставляя результаты обследования и клиническую эффективность четырех лечебных программ можно заключить, что терапевтическая эффективность предложенных лечебных программ оказалась достоверно выше, по сравнению с комплексом общепринятой терапии во всех выделенных подгруппах больных с различными клиническими стадиями ДР (Р<0,05). Следует отметить также и зна­чительно меньшее количество больных с отсутствием (недостаточностью) эффекта от предложенных программ лечения. Полученные результаты позволяют рекомендовать более широко использовать метаболизммодифицирующие донаторы оксида азота (L-аргинин) и ингибиторы АПФ в комплексной терапии больных диабетической ретинопатией.До специфічних діабетичних уражень ока належить діабетична ангіоретинопатія, яку виявляють у 20–80 % пацієнтів з ЦД І типу та у 30–90 % при ЦД ІІ типу. Не дивлячись на певні досягнення в лікуванні самого цукрового діабету, частота розвитку діабетичної ретинопатії (ДР) залишається стабільно високою і часто завершується повною сліпотою. Тому актуальною є апробація препаратів з широким терапевтичним спектром, які одночасно можуть впливати на різні патогенетичні ланки діабетичної ангіоретинопатії.Мета дослідження – підвищити ефективність лікування хворих з діабетичною ретинопатією шляхом застосування іАПФ моексиприлу та метаболізм- і ендотеліймодифікуючого препарату тіворелю в залежності від особ­ливостей клінічного перебігу захворювання.Матеріал і методи. Обстежено і проліковано 74 хворих (148 очей) на ЦД з різними стадіями ДР. У 21 (28,4 %) хворого діагностовано васкулярну стадію ДР, у 20 (27,0 %) – ексудативну, у 15 (20,0 %) – геморагічну й у 18 (24,3 %) – проліферативну ретинопатію. Залежно від методики лікування обстежені були поділені на 4 групи: контрольну групу склали 15 хворих, ДР у яких лікували за загальноприйнятою методикою; до другої групи ввійшли 25 хворих з різними стадіями ДР, яким додатково призначали тіворель по 100 мл внутрішньовенно щоденно протягом 10 днів; пацієнти третьої групи (18 хворих на ДР) отримували монотерапію моексиприлом (15 мг/добу); четвертої (16 хворих) – отримали курс комбінованого лікування тіворелем та моексиприлом, з наступним переходом на підтримувальну терапію моексиприлом у дозі 7,5 – 15 мг/добу протягом 6 місяців. В усіх хворих загальноклінічні та специфічні офтальмологічні дослідження проводили у вихідному стані, через 3 тижні та через 6 місяців від початку лікування.Результати. Наявність судинних змін на очному дні призводила до зниження гостроти зору до рівня, який лежить у певних межах, характерних для кожної стадії ДР. Так, у васкулярній стадії у більшості випадків (67,7 %) визначали нормальну гостроту зору, в ексудативній стадії нормальна гострота зору була в 38,6 %, а в решти пацієнтів – в межах 0,3–0,8. У хворих з геморагічною та проліферативною стадіями ДР гострота зору була в нормі лише в 21 % та 12 % відповідно, а в решти знижувалась до (0,44±0,11). Кольоросприйняття при діабетичній ретинопатії страждає одним із перших, у першу чергу відмічається порушення сприйняття зеленого кольору. Відмічено також порушення контрастної чутливості в 100 % хворих більше ніж на 3,5 %. При ретинофотографічному дослідженні очного дна у хворих на ЦД з діабетичною ретинопатією встановлено суттєву залежність стану мікрогемоциркуляції сітківки ока від віку, тривалості хвороби і стадії ДР, що трактували як синдром капіляротрофічної недостатності з порушенням обмінно-трофічних процесів та функціональної спроможності ока.Традиційна комплексна терапія виявилась найефективнішою для лікування початкових стадій ДР, при яких її ефективність досягає 67 – 71 %. І навпаки, ЗПТ мала недостатній ангіопротекторний, гемодинамічний та антиоксидантний ефекти у пацієнтів старших вікових категорій, при довготривалому перебізі хвороби з розвитком геморагічної та проліферативної ДР. Комбінована терапія з включенням моексиприлу та тіворелю виявилась найефективнішою, клінічної ремісії та відновлення функціональної здатності органа зору досягнуто у 100 % хворих у васкулярній стадії, у 62,5 % – в ексудативній, у 56 % – в геморагічній та у 22 % при проліферативній ретинопатії; при наступному довготривалому (понад 6 місяців) підтримувальному лікуванні моексиприлом у 69 % хворих на цукровий діабет, ускладнений ретинопатією, відбуваються покращення мікрогемоциркуляції сітківки ока і нормалізація ендотеліальної функції судин.Виходячи з вищенаведених фактів і зіставляючи результати обстеження та клінічну ефективність чотирьох лікувальних програм можна зробити висновок, що терапевтична ефективність запропонованих лікувальних програм виявилась достовірно вищою, порівняно з комплексом загальновживаної терапії, в усіх виділених підгрупах хворих з різними клінічними стадіями ДР (Р<0,05). Слід зауважити також і значно меншу кількість хворих з відсутністю (недостатністю) ефекту від запропонованих програм лікування. Отримані результати дозволяють рекомендувати ширше використовувати метаболізммодифікуючі донатори оксиду азоту (L-аргінін) та інгібітори АПФ в комплексній терапії хворих на діабетичну ретинопатію

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО ІНФАРКТУ МІОКАРДА У ХВОРИХ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ

Coronary heart disease continues to play a major role in the structure of morbidity and is one of the leading causes of death and disability. The aim – to investigate the features of the course of myocardial infarction on the background of metabolic syndrome and to establish predictors of metabolic disorders and pathogenetic mechanisms of the aggravating effect of these pathological processes. Material and Methods. The study included 87 patients with acute myocardial infarction with ST-segment elevation, of whom 59 patients were diagnosed with MS, who formed the experimental group. The control group consisted of 28 patients with MI without MS. The diagnosis of acute myocardial infarction was verified according to ESC recommendations. Diagnosis of MS was performed according to the recommendations of the International Diabetes Federation (IDF, 2016). Insulin resistance was determined using the HOMA index. Results. It was found that the presence of MS significantly affects the clinical course of the pathological process, which manifested itself in the development of myocardial infarction in young people, and the disease itself was characterized by significantly longer pain, more frequent recurrences, and much more pronounced manifestations of resorptive-necrotic syndrome about a larger area of myocardial damage in patients with metabolic syndrome. At the same time, this category of patients is diagnosed with a significantly higher frequency of complications in the acute period of the disease, which manifested itself in more frequent arrhythmias and conduction and signs of acute heart failure. Analysis of lipid profile data suggests that myocardial infarction in patients with metabolic syndrome occurs against the background of not only disorders of carbohydrate metabolism, but also prognostically unfavorable indicators of the blood lipid spectrum. Conclusions. It should be noted the accumulation in the group of patients with myocardial infarction with metabolic syndrome prognostically unfavorable characteristics – lower values of the left ventricular ejection fraction, violation of remodeling processes, increasing the index of local myocardial contractility, prognostic unfavorable indicators of lipid spectrum disorders accompanied by the predisposition of this category of patients to the development of complications in the acute period of the disease.Ишемическая болезнь сердца (ИБС) продолжает занимать главное место в структуре заболеваемости и является одной из ведущих причин смертности и инвалидизации населения. Цель – изучить особенности течения инфаркта миокарда на фоне метаболического синдрома и установить предикторы нарушения метаболизма и патогенетические механизмы взаимообременения влияния данных патологических процессов. Материал и методы. В исследование было включено 87 больных острым инфарктом миокарда с элевацией сегмента ST, из них у 59 пациентов диагностирован МС, которые составили исследовательную группу. Группу контроля составили 28 больных ИМ без МС. Диагноз острого ИМ верифицировали согласно рекомендациям ESC. Диагностику МС проводили согласно рекомендациям Международной диабетологической федерации (ИDF, 2016). Инсулинорезистентность определяли с помощью индекса НОМА. Результаты. Установлено, что наличие МС существенно влияет на клиническое течение патологического процесса, что проявилось развитием ИМ у лиц молодого возраста, а сама болезнь характеризовалась достоверно более длительным болевым синдромом, частыми рецидивами, а также значительно выраженными проявлениями резорбтивно-некротического синдрома, что в целом свидетельствовало о большей зоне поражения миокарда у больных с метаболическим синдромом. Одновременно у данной категории больных диагностируется существенно большая частота развития осложнений в остром периоде заболевания, что чаще проявилось нарушениями ритма и проводимости и признаками острой сердечной недостаточности. Анализ данных липидограммы позволяет утверждать, что инфаркт миокарда у больных с метаболическим синдромом протекает на фоне не только нарушений углеводного обмена, но и прогностически неблагоприятных показателей липидного спектра крови. Выводы. Следует отметить кумуляцию в группе больных инфарктом миокарда с метаболическим синдромом прогностически неблагоприятных характеристик – более низкие значения фракции выброса левого желудочка, нарушение процессов ремоделирования, увеличение индекса нарушения локальной сократимости миокарда, прогностически неблагоприятных показателей липидного спектра крови с выраженными провоспалительными изменениями и нарушениями углеводного обмена, что сопровождается склонностью данной категории больных к развитию осложнений в остром периоде заболевания.Ішемічна хвороба серця (ІХС) продовжує займати головне місце в структурі захворюваності і є однією з провідних причин смертності та інвалідизації населення. Мета – дослідити особливості перебігу інфаркту міокарда на фоні метаболічного синдрому та встановити предиктори порушення метаболізму і патогенетичні механізми взаємообтяжуючого впливу вказаних патологічних процесів. Матеріал і методи. В дослідження було включено 87 хворих на гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST, з них у 59 пацієнтів, які склали дослідну групу, діагностовано МС. Групу контролю становили 28 хворих на ІМ без МС. Діагноз гострого ІМ верифікували згідно з рекомендаціями ESC. Діагностику МС проводили згідно з рекомендаціями Міжнародної діабетологічної федерації (ІDF, 2016). Інсулінорезистентність визначали за допомогою індексу НОМА. Результати. Наявність МС суттєво впливає на клінічний перебіг патологічного процесу, що проявилось розвитком ІМ у осіб молодшого віку, а сама хвороба характеризувалась достовірно тривалішим больовим синдромом, частішими рецидивами, а також значно більше вираженими проявами резорбтивно-некротичного синдрому, що свідчить про більшу зону ураження міокарда у хворих з метаболічним синдромом. Одночасно у цієї категорії хворих діагностується суттєво більша частота розвитку ускладнень у гострому періоді захворювання, що проявилося частішими порушеннями ритму і провідності та ознаками гострої серцевої недостатності. Аналіз даних ліпідограми дозволяє стверджувати, що інфаркт міокарда у хворих з метаболічним синдромом перебігає на тлі не лише порушень вуглеводного обміну, але й прогностично несприятливих показників ліпідного спектра крові. Висновки. Слід відмітити кумуляцію в групі хворих на інфаркт міокарда з метаболічним синдромом прогностично несприятливих характеристик – більш низькі значення фракції викиду лівого шлуночка, порушення процесів ремоделювання, збільшення індексу порушення локальної скоротливості міокарда, прогностично несприятливих показників ліпідного спектра крові з більш вираженими прозапальними змінами і порушеннями вуглеводного обміну, що супроводжується схильністю даної категорії хворих до розвитку ускладнень у гострому періоді захворювання

ПРЕДИКТОРИ ЕКСТРАСИСТОЛІЧНОЇ АРИТМІЇ ТА ЇЇ ЛІКУВАННЯ У ВАГІТНИХ ІЗ ПЕРВИННИМ ПРОЛАПСОМ МІТРАЛЬНОГО КЛАПАНА

The article describes and analyzes predictors of extrasystolic arrhythmia and its treatment in pregnant women with primary mitral valve prolapse.The aim of the study – to determine the predictors of the development of extrasystole in various types of MVP and to improve the effect of this treatment for arrhythmia in pregnant women.Material and Methods. All patients underwent a general-clinical examination; the developed questionnaire for the detection of phenotypic markers of connective tissue dysplasia (CTD) and diesembriogenesis stigmas, heredity with various diseases; ECG-study in 12 common leads; HM ECG with the help of software-hardware complex "DiaCard" ("Solveig", Ukraine); determination of cardiac rhythm variability (HRV); EchoKG-research in the M-, B- and D-modes on the "Toshiba istyle SSA-580A" device; determination of the electrolyte balance of blood – the content in the plasma of Ca2 +, Mg2+ i K+ (by colorimetric method using Biosystems BTS-330 photometer). After the previous randomization three anti­arrhythmic options were prescribed for pregnant women with MVP and frequent extrasystoles, and their effectiveness was studied.Results. In the complex of anthropometric and clinical examination of 53 pregnant women with mitral valve prolapse was found that women with mitral valve prolapse (MVP) should be considered with the phenotypic markers of arrhythmogenesis: height >-180 cm, joint hypermobility, increased skin elasticity, wrist and thumb signs, veins varicosis, which exhibit positive correlations with the degree of prolapse of the anterior lining of the mitral valve, the presence of myxomatoses degeneration (MD) of the wings, mitral regurgitation, and two-fold prolapse that in some way are difficult to determine the essence and features of the course of MVP in pregnant women. As the predictors of extrasystolic arrhythmia in pregnant women with MVP may be myxomatosis of the MV, more than II stage of mitral regurgitation, relative hypomagniemia, and also vegetative dysfunction and violation of the electrophysiological properties of the myocardium. High antiarrhythmic efficacy of nebivolol was established for ventricular extrasystole, rhythmocor – for supraventricular extrasystole and combination of these drugs – for ventricular and supraventricular extrasystoles.В статье описаны и проанализированы предикторы экстрасистолической аритмии и ее лечение у беременных с первичным пролапсом митрального клапана.Цель исследования – определить предикторы развития экстрасистолии при различных вариантах ПМК и повысить эффективность лечения аритмии у беременных.Материал и методы. Всем больным было проведено клиническое обследование; анкетирование по разра­ботанной анкете для выявления фенотипических маркеров соединительнотканной дисплазии (СТД) и стигм дис­эм­бриогенеза, наследственности различными заболеваниями, ЭКГ-исследование в 12 общепринятых отведениях; холтеровское мониторирование ЭКГ с помощью программно-аппаратного комплекса "DiaCard" ("Сольвейг", Украина); определение вариабельности сердечного ритма (ВСР) ЭхоКГ-исследования в М, В- и Д-ре­жимах на аппарате "Toshiba istyle SSA-580A"; определение электролитного баланса крови – содержания в плазме Са2+, Мg2+ и K+ (колориметрическим методом с помощью фотометра Biosystems BTS-330). После предварительной рандо­мизации беременным с ПМК и частой экстрасистолией было назначено три варианта антиаритмической терапии и изучена их эффективность.Результаты. При комплексном антропометрическом и клиническом обследовании 53 беременных с пролап­сом митрального клапана было обнаружено, что фенотипическими маркерами аритмогенеза у женщин с ПМК являются рост >180 см, гипермобильность суставов, повышенная растяжимость кожи, признаки запястья и большого пальца, варикоз, которые имеют положительные корреляционные связи со степенью пролабирования передней створки МК, наличием миксоматозной дегенерации (МД) створок, митральной регургитации и дво­створковым пролабированием а также, определенным образом, определяют тяжесть и особенности течения ПМК у беременных. Предикторами экстрасистолической аритмии у беременных с ПМК могут служить миксоматоз створок МК, митральная регургитация больше ІІ, относительная гипомагниемия, вегетативная дисфункция и нарушения электрофизиологических свойств миокарда. Установлена высокая антиаритмическая эффективность небиволола при желудочковой экстрасистолии, ритмокора – при суправентрикулярной экстрасистолии и комбинации этих препаратов – при желудочковой и суправентрикулярной экстрасистолии.В статті описано та проаналізовано предиктори екстрасистолічної аритмії та її лікування у вагітних із первинним пролапсом мітрального клапана.Мета дослідження – визначити предиктори розвитку екстрасистолії при різних варіантах ПМК та підвищити ефективність лікування аритмії у вагітних.Матеріал і методи. Всім хворим було проведено загальноклінічне обстеження; анкетування за розробленою анкетою для виявлення фенотипових маркерів сполучнотканинної дисплазії (СТД) і стигм дизембріогенезу, спадковості за різними захворюваннями; ЕКГ-дослідження в 12 загальноприйнятих відведеннях; ХМ ЕКГ за допо­могою програмно-апаратного комплексу “DiaCard” (“Сольвейг”, Україна); визначення варіабельності серцевого ритму (ВСР); ЕхоКГ-дослідження в М-, В- і Д-режимах на апараті “Toshiba istyle SSA-580A”; визначення електролітного балансу крові – вмісту в плазмі Са2+, Мg2+ i K+ (колориметричним методом за допомогою фотометра Biosystems BTS-330). Після попередньої рандомізації вагітним із ПМК та частою екстрасистолією було призначено три варіанти антиаритмічної терапії та вивчено їх ефективність.Результати. При комплексному антропометричному та клінічному обстеженні 53 вагітних з пролапсом мітрального клапана було виявлено, що фенотиповими маркерами аритмогенезу в жінок із ПМК слід вважати: зріст >180 см, гіпермобільність суглобів, підвищену розтяжність шкіри, ознаки зап’ястка та великого пальця, варикоз, які мають позитивні кореляційні зв’язки зі ступенем пролабування передньої стулки МК, наявністю міксоматозної дегенерації (МД) стулок, мітральної регургітації та двостулковим пролабуванням і, певним чином, визначають тяжкість та особливості перебігу ПМК у вагітних. Предикторами екстрасистолічної аритмії у вагітних із ПМК можуть слугувати міксоматоз стулок МК, мітральна регургітація більше ІІ, відносна гіпомагніємія, а також вегетативна дисфункція і порушення електрофізіологічних властивостей міокарда. Встановлено високу антиарит­мічну ефективність небівололу при шлуночковій екстрасистолії, ритмокору – при суправентрикулярній екстра­систолії та комбінації цих препаратів – при шлуночковій і суправентрикулярній екстрасистолії

СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ КАРДІОРЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ГОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМУ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Acute myocardial infarction is one of the main causes of mortality nowadays. The introduction of effective cardio-rehabilitation programs for patients with severe coronary heart disease is an important tool for improving the life quality and duration. In most of the recommendations, cardio-rehabilitation has Class I A level of evidence. The plan of rehabilitation should be individual and based on pre-made stratification of risk, determining the level of functional capacity and specific needs of the patient. Today, in addition to the traditional model of cardio-rehabilitation, which includes 4 stages, alternative models with the use of personalized telemedicine, focusing on an individual profile of risk factors, as well as community and home-based programs that take into account the possibility of choosing for patients according to their needs and benefits, are proposed. The aim of the study – improvement the effectiveness of rehabilitation of patients with acute myocardial infarction, who underwent percutaneous balloon angioplasty and coronary artery stenting for acute coronary syndrome, by implementing an individualized adapted cardio-rehabilitation program at an early out-patient stage. Materials and Methods. 92 patients with myocardial infarction were examined, 58 of which in the early post-infarction period the course of the original individualized adapted cardio-rehabilitation program was conducted for three months and 34 patients of the control group, comparable by age, sex and clinical manifestations of myocardial infarction, a standard rehab program was conducted. The evaluation of the effectiveness of both programs of cardio-rehabilitation was carried out by comparing the reduction of clinical manifestations of myocardial infarction, restoring the parameters of systole-diastolic function of the heart, the degree of tolerance to physical activity and assessing the quality of life of patients. Results and Discussion. Using the individually adapted rehabilitation program in the post-infarction period in patients with ACS, whom were performed percutaneous balloon angioplastic and stenting of the coronary artery, promotes to faster and more efficient elimination of clinical manifestations of heart failure and violations of the systole-diastolic function of the left ventricle. At the same time, these patients were significantly increased with tolerance to physical activity, which was accompanied by improved self-esteem and compliance with medical recommendations and showed improved quality of life. Conclusions. The use of the original individually adapted program of cardio-rehabilitation at the early outpatient stage can reduce the signs of systole-diastolic dysfunction of the heart and significantly increase the patient's tolerance to physical activity, which ultimately improves their quality of life.Острый инфаркт миокарда на сегоднишний день остается одной из главных причин смертности. Внедрение эффективных кардиореабилитационных программ для пациентов, перенесших острые формы ишемической болезни сердца (ИБС), является важным средством улучшения качества и продолжительности жизни. В большинстве рекомендаций кардиореабилитации имеет I класс А уровень доказательности. План реабилитации должен быть индивидуальным и основываться на предварительно проведенной стратификации риска, определении уровня функциональной способности и конкретных потребностях больного. На сегодня, кроме традиционной модели кардиореабилитации, включающей 4 этапа, предложены альтернативные модели с использованием персонифицированной телемедицины, сфокусированной на индивидуальном профиле факторов риска, а также общинных и домашних программах, учитывающих возможность выбора для пациентов в соответствии с их потребностями. Цель исследования – повысить эффективность реабилитации больных острым инфарктом миокарда, которым проведено перкутанную баллонную ангиопластику и стентирование коронарной артерии по поводу острого коронарного синдрома путем внедрения индивидуализированной адаптированной программы кардиореабилитации на раннем амбулаторном этапе. Метариалы и методы. Обследовано 92 больных инфарктом миокарда, 58 из которых в раннем постинфарктном периоде проведен курс оригинальной индивидуализированной адаптированной программы кардиореабилитации в течении 3-х месяцев, и 34 пациентам контрольной группы, сопоставимых по возрасту, полу и клиническим проявлениям инфаркта миокарда, проведено стандартную программу реабилитации. Оценку эффективности обеих программ кардиореабилитации проводили путем сопоставления редукции клинических проявлений инфаркта миокарда, восстановление параметров систоло-диастолической функции сердца, степени толерантности к физическим нагрузкам и оценки качества жизни пациентов. Результаты исследований и их обсуждение. Использование индивидуально адаптированной программы реабилитации в послеинфарктном периоде у больных ОКС, которую мы предложили, провели перкутанную балонную ангиопластику и стентирование коронарной артерии, способствует более эффективной ликвидации клинических проявлений сердечной недостаточности и нарушений систоло-диастолической функции левого желудочка. Одновременно у этих пациентов существенно повышается толерантность к физическим нагрузкам, что сопровождалось улучшением самочуствия и комплаенса к лечебным рекомендациям и свидетельствовало о повышении качества их жизни. Выводы. Использование оригинальной индивидуально адаптированной программы кардиореабилитации на раннем амбулаторном этапе позволяет снизить признаки систоло-диастолической дисфункции сердца и существенно повысить толерантность пациентов к физическим нагрузкам, что в итоге повышает качество их жизни.Гострий інфаркт міокарда (ІМ) на сьогодні залишається однією з головних причин смертності та інвалідизації. Упровадження ефективних кардіореабілітаційних програм для пацієнтів, які перенесли гострі форми ішемічної хвороби серця (ІХС), є важливим засобом поліпшення якості та тривалості життя. У більшості рекомендацій кардіореабілітація має І клас А рівень доказовості. План реабілітації повинен бути індивідуальним і базуватися на попередньо проведеній стратифікації ризику, визначенні рівня функціональної здатності й конкретних потребах хворого. На сьогодні, крім традиційної моделі кардіореабілітації, що включає 4 етапи, запропоновано альтернативні моделі з використанням персоніфікованої телемедицини, сфокусованої на індивідуальному профілі факторів ризику, а також спільнотних та домашніх програмах, які враховують можливість вибору для пацієнтів відповідно до їхніх потреб. Мета дослідження – підвищити ефективність реабілітації хворих на гострий інфаркт міокарда, яким проведено перкутанну балонну ангіопластику та стентування коронарної артерії з приводу гострого коронарного синдрому шляхом упровадження індивідуалізованої адаптованої програми кардіореабілітації на ранньому амбулаторному етапі. Метаріали і методи. Обстежено 92 хворих на інфаркт міокарда, 58 з яких у ранньому післяінфарктному періоді проведено курс оригінальної індивідуалізованої адаптованої програми кардіореабілітації протягом 3-х місяців, і 34 пацієнтам контрольної групи, яких зіставили за віком, статтю та клінічними проявами інфаркту міокарда, проведено стандартну програму реабілітації. Оцінку ефективності обох програм кардіореабілітації виконували шляхом зіставлення редукції клінічних проявів інфаркту міокарда, відновлення параметрів систоло-діастолічної функції серця, ступеня толерантності до фізичних навантажень та оцінки якості життя пацієнтів. Результати досліджень та їх обговорення. Використання індивідуально адаптованої програми реабілітації в післяінфарктному періоді у хворих із ГКС, яку ми запропонували, і провели перкутанну балонну ангіопластику та стентування коронарної артерії, сприяє більш швидкій та ефективнішій ліквідації клінічних проявів серцевої недостатності та порушень систоло-діастолічної функції лівого шлуночка. Одночасно у цих пацієнтів суттєво підвищується толерантність до фізичних навантажень, що супроводжувалось поліпшенням самопочуття і комплаєнсу до лікувальних рекомендацій та свідчило про підвищення якості життя. Висновки. Застосування оригінальної індивідуально адаптованої програми кардіореабілітації на ранньому амбулаторному етапі дозволяє знизити ознаки систоло-діастолічної дисфункції серця і суттєво підвищити толерантність пацієнтів до фізичних навантажень, що підвищує якість їх життя

СПОЛУЧНОТКАНИННА ДИСПЛАЗІЯ СЕРЦЯ У ВАГІТНИХ ТА ПЕРИНАТАЛЬНІ НАСЛІДКИ: (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНІ ДАНІ)

The aim of the study – the role of connective tissue dysplasia of the heart with idiomatic mitral valve prolapse in the development of complications of pregnancy and childbirth in women, as well as the choice of optimal methods of pregnancy, prognosis, treatment and prevention of obstetric complications. The article presents modern world ideas about the influence of nonspecific connective tissue dysplasia of the heart on pregnancy, childbirth, fetal condition and postpartum period. Scientists from the world᾽s leading schools, who have achieved significant success in studying the problem of nonspecific connective tissue dysplasia over the last 10 years, state the global prevalence of dysplastic syndromes among young people, their significant impact on clinical manifestations and the course of most "common" diseases and 100 % dependence on adverse factors fetal period. Connective tissue is involved in key processes that determine the success of human reproduction. Mitral valve prolapse is considered to be one of the cardiac manifestations of connective tissue dysplasia syndrome (idiopathic or primary mitral valve prolapse), which has a proven genetic determination. Given the relatively high prevalence of mitral valve prolapse in the young population, the above complications are quite common (20–25 %) in pregnant women. Moreover, in pregnant women mitral valve prolapse is more severe, characterized by a higher incidence of various cardiovascular and obstetric complications, including a number of phenotypic and visceral heart abnormalities that can be inherited in children, which demonstrates the higher general clinical significance of the heart dysplasia problem just for pregnancy. The role of metabolic disorders, immune response, electrolyte imbalance, coagulopathy in the development of functional disorders of the life support systems of pregnancy and uterine-placental-fetal complex in women with connective tissue dysplasia of the heart and idiopathic mitral valve prolapse was detected. The analysis indicates the need for isolation in pregnant women with connective tissue dysplasia of the heart special clinical and biochemical markers for the prediction of obstetric and perinatal complications.Цель исследования – уточнение роли соединительнотканной дисплазии сердца с идиоматическим пролапсом митрального клапана в проблеме развития осложнений беременности и родов у женщин, а также её влияния на выбор оптимальных методов ведения беременности, прогнозирования, лечения и профилактики акушерских осложнений. В статье представлены современные мировые представления о влиянии неспецифической дисплазии соединительной ткани (НДСТ) сердца на течение беременности, родов, состояние плода и послеродовой период. Ученые ведущих мировых школ, достигших за последнее 10-летие значительных успехов в изучении проблемы НДСТ, констатируют глобальную распространенность среди молодежи диспластических синдромов, существенное влияние их на клинические проявления и течение большинства «обычных» заболеваний и 100 % зависимость от действия неблагоприятных факторов во внутриутробном периоде. Соединительная ткань участвует в ключевых процессах, которые определяют успех репродукции человека. Пролапс митрального клапана рассматривается как один из кардиальных проявлений синдрома дисплазии соединительной ткани (идиопатический, или первичный пролапс митрального клапана), который имеет доказанную генетическую детерминацию. Учитывая относительно высокую распространенность пролапса митрального клапана в молодой популяции, вышеуказанные осложнения довольно часто (20–25 %) встречаются у беременных. Более того, у беременных пролапс митрального клапана имеет более тяжелое течение, характеризуется большей частотой развития различных сердечно-сосудистых и акушерских осложнений, в том числе рядом фенотипических и висцеральных аномалий сердца, которые могут наследоваться у ребенка, и демонстрирует более высокое общеклиническое значение проблемы соединительнотканной дисплазии сердца именно для ведения беременности. Установлена роль метаболических нарушений, иммунного ответа, дисбаланса электролитов, коагулопатии в развитии функциональных нарушений работы систем жизнеобеспечения беременности и работы маточно-плацентарно-плодового комплекса у женщин с соединительнотканной дисплазией сердца и идиопатическим пролапсом митрального клапана. Проведенный анализ указывает на необходимость выделения у беременных с соединительнотканной дисплазией сердца клинических и биохимических маркеров прогнозирования акушерских и перинатальных осложнений.Мета дослідження – уточнення ролі сполучнотканинної дисплазії серця з ідіоматичним пролапсом мітрального клапана у проблемі розвитку ускладнень вагітності та пологів у жінок, а також її впливу на вибір оптимальних методів ведення вагітності, прогнозування, лікування та профілактики акушерських ускладнень. У статті представлено сучасні світові уявлення про вплив неспецифічної дисплазії сполучної тканини (НДСТ) серця на перебіг вагітності, пологів, стан плода та післяпологовий період. Учені провідних світових шкіл, що досягли за останнє 10-річчя значних успіхів у вивченні проблеми НДСТ, констатують глобальну поширеність серед молоді диспластичних синдромів, суттєвий вплив їх на клінічні прояви і перебіг більшості «звичних» захворювань та 100 % залежність від дії несприятливих чинників у внутрішньоутробному періоді. Сполучна тканина бере участь у ключових процесах, які визначають успіх репродукції людини. Пролапс мітрального клапана розглядається як один із кардіальних проявів синдрому дисплазії сполучної тканини (ідіопатичний, або первинний пролапс мітрального клапана), який має доведену генетичну детермінацію. Враховуючи відносно високу розповсюдженість пролапсу мітрального клапана у молодій популяції, вищезазначені ускладнення досить часто (20–25 %) зустрічаються у вагітних. Більше того, у вагітних пролапс мітрального клапана має тяжчий перебіг, характеризується більшою частотою розвитку різних серцево-судинних та акушерських ускладнень, в тому числі низкою фенотипових і вісцеральних аномалій серця, які можуть успадковуватися у дитини, що й демонструє вищу загальноклінічну значущість проблеми сполучнотканинної дисплазії серця саме для ведення вагітності. Встановлено роль метаболічних порушень, імунної відповіді, дисбалансу електролітів, коагулопатії у розвитку функціональних порушень роботи систем життєзабезпечення вагітності та роботи матково-плацентарно-плодового комплексу у жінок із сполучнотканинною дисплазією серця та ідіопатичним пролапсом мітрального клапана. Проведений аналіз вказує на необхідність виділення у вагітних із сполучнотканинною дисплазією серця клінічних та біохімічних маркерів прогнозування акушерських та перинатальних ускладнень

Малосимптомна гігантська міксома лівого передсердя: сучасний алгоритм діагностики та радикального оперативного лікування

Primary tumors of the heart (myxoma) are quite rare diseases that occur with a frequency from 0.0017 to 0.02 % in the structure of cardiac pathology. An analysis of the library semantics of clinical manifestations and of its own clinical observations indicates that the heart myxoma is oligosymptomatic or asymptomatic in the early stages of development of the pathology, but polymorphism and lack of the symptoms’ specificity  in the future, even with gigantic tumor size. Therefore, in the diagnosis of the heart myxoma, their visualization by using of echocardioscopy and computer magnetic resonance imaging for topical diagnosis and determination of tumor mobility, its size, degree of vascularization, and assessment of the heart valves status. The radical treatment method is the resection of myxoma with adjacent tissues with further plastic tissue defect correction and correction accompanying valve dysfunction.Введение. Первичные опухоли сердца (миксомы) достаточно редкие заболевания, встречающиеся в структуре кардиальной патологии с частотой от 0,0017 до 0,02 %. Анализ библиосемантики клинических проявлений миксом и собственных клинических наблюдений свидетельствуют о без- или малосимптомном течении патологии сердца на ранних стадиях развития миксомы, и полиморфизме, неспецифичности симптоматики в дальнейшем, даже при гигантских размерах опухоли. Поэтому в диагностике миксом сердца определяющими являются их визуализация с помощью ехокардиоскопического исследования и компьютерной или магнитно-резонансной томографии для топической диагностики и определения подвижности опухоли, ее размеров, степени васкуляризации, оценки состояния клапанов сердца. Радикальным методом лечения является резекция миксомы с окружающими тканями и последующей пластикой тканевого дефекта, коррекцией сопутствующей дисфункции клапанов.Вступ. Первинні пухлини серця (міксоми) досить рідкісні захворювання, що трапляються в структурі кардіальної патології з частотою від 0,0017 до 0,02 %. Аналіз бібліосемантики клінічних проявів міксом та власних клінічних спостережень свідчать про без- чи малосимптомний перебіг патології серця на ранніх стадіях розвитку міксоми та поліморфізм і неспецифічність симптоматики в подальшому, навіть при гігантських розмірах пухлини. Тому в діагностиці міксом серця визначальними є їх візуалізація за допомогою ехокардіоскопічного дослідження та комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії для топічної діагностики і визначення рухомості пухлини, її розмірів, ступеня васкуляризації, оцінки стану клапанів серця. Радикальним методом лікування є резекція міксоми з прилеглими тканинами та наступною пластикою тканинного дефекту і корекцією супутньої дисфункції клапанів

РОЗВИТОК ОБШИРНОГО ІНФАРКТУ МІОКАРДА ВНАСЛІДОК МНОЖИННИХ АНЕВРИЗМ КОРОНАРНИХ АРТЕРІЙ

A wide range of fluctuations in the prevalence of aneurysmal coronary artery disease (from 0.02 to 1.4 %) is associated not only with the rarity of the pathology, but also with the non-specificity of clinical manifestations and the difficulties of visualization diagnostics . The aim – analysis of modern approaches to diagnosis and treatment of patients with multiple coronary artery aneurysms complicated by acute myocardial infarction and analysis of our own clinical case to assess the adequacy of the proposed clinical diagnostic and treatment algorithm . Material and Methods. Systemic analysis, bibliosemantics and case analysis of multiple coronary vessel aneurysms were used. Results and Discussion. This clinical case is characterized by the typical clinical symptoms of acute coronary syndrome (ACS), which were caused by multiple coronary artery aneurysms. The etiology of ACS was identified using the method of contrasting coronary angiography. According to the proposed diagnostic and therapeutic algorithm for the management of such patients, the patient underwent coronary artery bypass grafting and prescribed dual antiplatelet and statin therapy, which gave a stable clinical effect. Conclusions. The variety of clinical manifestations of aneurysmal heart disease determines the significant diagnostic difficulties of the disease and justifies the need to use of various diagnostic imaging approaches (coronary angiography, computerized tomography, aortography), and the direct tactics of treating patients with aneurysms/ectasia of the coronary arteries should be individualized on the basis of the proposed diagnostic and therapeutic algorithm.Широкий диапазон колебаний распространенности аневризматической болезни коронарних сосудов (от 0,02 до 1,4 %) связывают не только с редкостю патологии, но и с неспецифичностю клинических проявлений и трудностями визуализационной диагностики. Цель – анализ современных подходов к диагностике и лечению пациентов с множественными аневризмами коронарних сосудов, осложненными острым инфарктом миокарда, разбор собственного клинического случая для оценки клинической адекватности предложенного диагностично-терапевтического алгоритма. Материал и методы. Использовали системный анализ, библиосемантику и анализ случая болезни множественной аневризмой коронарних сосудов. Результаты. Представленный клинический случай характеризуется типичной клинической симптоматикой острого коронарного синдрома (ОКС), причиной которого стали множественные аневризмы коронарних артерий. Идентифицировали этиологию ОКС путем проведения контрастной коронароангиографии. Согласно с предложенным диагностически-терапевтическим алгоритмом ведения таких больных пациенту проведено аортокоронарное шунтирование и назначена двойная антиагрегантная и статинотерапия, что дало стабильный клинический эффект. Выводы. Разнообразие клинических проявлений аневризматической болезни сердца обуславливает существенные диагностические трудности данной патологии и обосновывает необходимость использования разнообразных диагностических визуализационных подходов (коронаровентрикулография, компьютерная томография, аортография), а непосредственная тактика лечения больных аневризмами/ектазиями коронарных артерий должна быть индивидуализирована на основании предложенного диагностично-терапевтического алгоритма.Широкий діапазон коливань поширеності аневризматичної хвороби коронарних судин (від 0,02 до 1,4 %) пов’язують не лише з рідкісністю патології, а й з неспецифічністю клінічних проявів та труднощами візуалізаційної діагностики. Мета – аналіз сучасних підходів до діагностики та лікування пацієнтів із множинними аневризмами коронарних судин, ускладнених гострим інфарктом міокарда, та розбір власного клінічного випадку для оцінки клінічної адекватності запропонованого діагностично-лікувального алгоритму. Матеріал і методи. Використали системний аналіз, бібліосемантику та аналіз випадку захворювання на множинні аневризмами коронарних судин. Результати. Наведений клінічний випадок характеризується типовою клінічною симптоматикою гострого коронарного синдрому (ГКС), причиною якого стали множинні аневризми коронарних артерій. Ідентифікували етіологію ГКС шляхом проведення контрастної коронароангіографії. Згідно із запропонованим діагностично-лікувальним алгоритмом ведення таких хворих пацієнту проведено аортокоронарне шунтування і призначено подвійну антиагрегантну та статинотерапію, що дало стабільний клінічний ефект. Висновки. Різноманітність клінічних проявів аневризматичної хвороби серця зумовлює суттєві діагностичні труднощі даної хвороби і обґрунтовує необхідність використання різноманітних діагностичних візуалізаційних підходів (коронаровентрикулографія, комп’ютерна томографія, аортографія), а безпосередня тактика лікування хворих на аневризми/ектазії коронарних артерій повинна бути індивідуалізована на основі запропонованого діагностично-лікувального алгоритму

ДО ПИТАННЯ ГЕНДЕРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ТА ЛІКУВАЛЬНОЇ ТАКТИКИ ПРИ ГОСТРОМУ КОРОНАРНОМУ СИНДРОМІ

Cardiovascular diseases are among  leading causes of mortality in both men and women. However, acute coronary syndrome in women often remains undiagnosed and untreated due to lack of awareness of this problem by women, the presence of atypical symptoms, delay in time with the correct diagnosis and lesser use of invasive treatments.In this article the main features of the clinical course of acute coronary syndrome in women, in particular myocardial infarction without obstruction of the coronary arteries, are highlighted. At the same time, the general principles of diagnostics and management for both sexes are emphasized, regardless of the presence of certain gender differences, as well as the list, indications for use and doses of fibrinolytic, anticoagulant and antiplatelet agents from the standpoint of evidence-based medicine.Сердечно-сосудистые заболевания продолжают занимать ведущее место среди причин смертности как у мужчин, так и у женщин. Однако острый коронарный синдром у женщин часто остается до конца не диагностированным и не леченным вследствие недостаточного осознания этой проблемы самими женщинами, наличия атипичных симптомов, промедления во времени с установлением правильного диагноза и менее частым применением инвазивных методов лечения.В статье освещены основные особенности клинического течения острого коронарного синдрома у женщин, в частности инфаркт миокарда без обструкции коронарных артерий. Одновременно отмечено совместныe принципы диагностики и программы ведения для обоих полов, независимо от наличия определенных гендерных различий, а также приведен перечень, показания к применению и дозы фибринолитических, антикоагулянтных и антиагрегантных средств с позиций доказательной медицины.Серцево-судинні захворювання займають провідне місце  серед причин  смертності як у чоловіків, так і в жінок. Проте гострий коронарний синдром у жінок часто залишається не до кінця діагностованим і не лікованим через недостатнє усвідомлення цієї проблеми самими жінками, наявність атипових симптомів, зволікання з встановленням правильного діагнозу та рідше застосування інвазивних методів лікування.У статті висвітлені основні особливості клінічного перебігу гострого коронарного синдрому у жінок, зокрема інфаркту міокарда без обструкції коронарних артерій, особливостей диференційної діагностики. Наголошено на спільних принципах діагностики і програмах ведення пацієнтів обох статей, незалежно від наявності певних гендерних розбіжностей, а також наведено перелік, показання до застосування і дози фібринолітичних, антикоагулянтних та антиагрегантних засобів з позицій доказової медицини