Профілактика розвитку стриктури відхідника при гемороїдектомії

The aim of the work: to study the effectiveness and evaluate the application of the developed technique of hemorrhoidectomy with the use of preventing the stricture of anal canal in patients with chronic hemorrhoids of III-IV degree. Materials and Methods. The results of surgical treatment of 55 patients with chronic hemorrhoid grade III–IV were analyzed. Results and Discussion. 2 (7.14 %) of 28 patients of comparison group had postoperative stricture of the anal canal, which was confirmed by isolated X-ray study and eliminated by conservative measures. In the patients of experimental group postoperative anal stricture was not found after 2 months and 1 year after the surgery by the invented method.Цель работы: изучить эффективность и оценить применение разработанной методики геморроидэктомии с применением технических приемов профилактики развития стриктуры анального канала у больных хроническим геморроем III–IV степени. Материалы и методы. Проведен анализ результатов лечения 55 больных хроническим геморроем III–IV степени. Результаты исследований и их обсуждение. В 2 (7,14 %) из 28 больных группы сравнения возникла компенсированная послеоперационная стриктура анального канала, подтверджденная изолированной рентгенографией анального канала и ликвидирована консервативными мероприятиями. В исследуемой группе больных через 2 месяца и 1 год после проведенного оперативного вмешательства, по разработанной методике, при проктологическом обследовании и по результатам изолированного рентгеноконтрастного исследования анального канала данных о послеоперационной стриктуре не выявлено.Мета роботи: вивчити ефективність та оцінити застосування розпрацьованої методики гемороїдектомії із застосуванням технічних прийомів профілактики розвитку стриктури відхідника у хворих на хронічний геморой ІІІ–ІV ступеня. Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 55 хворих на хронічний геморой ІІІ–ІV ступеня. Результати досліджень та їх обговорення. У 2 (7,14 %) із 28 хворих групи порівняння виникла компенсована післяопераційна стриктура відхідника, яка була підтверджена ізольованою рентгенографією і ліквідована консервативними заходами. У дослідній групі хворих через 2 місяці та 1 рік після проведеного операційного втручання за розпрацьованою методикою при проктологічному обстеженні та за результатами ізольованого рентгеноконтрастного дослідження відхідника даних за післяопераційну стриктуру не встановлено

Підвищення ефективності діагностики та хірургічного лікування хворих із гострим парапроктитом

The aim of the work: to analyze the effectiveness of ultrasonography and magnetic resonance imaging in the diagnosis of deep forms of acute paraproctitis and evaluate the results of surgical treatment of these patients. Materials and Methods. The results of surgical treatment of 285 patients with various forms of acute paraproctitis were analyzed. Among them – 184 (64.6 %) men, 101 (35.4 %) women. The age of patients ranged from 19 to 77 years. Subcutaneus- submucosal form of acute paraproctitis was diagnosed in 173 (60.7 %) patients and in 112 (39.3 %) – deep forms (ischiorectal, pelviorectal and retrorectal). Long-term results of treatment in patients with deep forms of acute paraproctitis were analyzed in terms of 3 months to 2 years with the help of proctological examination, additional instrumental methods of diagnosis, taking into account the number of relapses, the transition to the chronic form (formation of pararectal fistula) and evaluation functional results, in particular, insufficiency of the anal sphincter. Results and Discussion. The results of the use of ultrasonography and magnetic-resonance imaging in the diagnosis of deep forms of acute paraproctitis in 57 patients were analyzed. The diagnostic value of ultrasonography was analyzed in 42 (73.7 %) patients. Ultrasonography using a transdermal convex sensor was performed in 35 (83.3 %) patients, endorectal sensor in 7 (16.7 %) patients. Magnetic-resonance imaging with contrast of the rectum was performed in 12 (10.7 %) patients with deep forms of acute paraproctitis and in three patients without contrasting the rectum, whom ultrasonography had not previously allowed to establish purulent foci in pararectal cellulose. Long-term results of treatment up to two years were studied in 65 patients with deep forms of acute paraproctitis. Insufficiency of anal sphincter of degree II was found in three (2.7 %) patients, degree III – in one patient. Disease recurrence occurred in 7 (6.25 %) patients, pararectal fistula was formed in 8 (7.1 %) patients.Цель работы: проанализировать эффективность ультразвуковой и магнитно-резонансной томографии в диагностике глубоких форм острого парапроктита и оценить результаты хирургического лечения этих больных. Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 285 больных с различными формами острого парапроктита. Среди них –   184 (64,6 %) мужчин, 101 (35,4 %) женщин. Возраст больных колебался от 19 до 77 лет. Подкожно-подслизистая форма острого парапроктита диагностирована у 173 (60,7 %) больных и у 112 (39,3 %) – глубокие формы (ишиоректальные, пельвиоректальные и ретроректальные). Отдаленные результаты лечения у больных на глубокие формы острого парапроктита проанализированы в сроки от 3-х месяцев до 2-х лет с помощью проктологического обследования, дополнительных инструментальных методов диагностики, с учетом числа рецидивов, перехода процесса в хроническую форму (образование параректального свища) и оценки функциональных результатов, в частности, недостаточности анального сфинктера. Результаты исследований и их обсуждение. Проанализированы результаты применения ультразвуковой и магнитно-резонансной томографии в диагностике глубоких форм острого парапроктита в 57 больных. Диагностическую ценность ультрасонографии проанализировано в 42 (73,7 %) больных. Ультрасонографию с использованием чрескожного конвексного датчика проведено у 35 (83,3 %), эндоректального датчика – в 7 (16,7 %) больных. Магнитно-резонансную томографию с контрастированием прямой кишки проведено у 12 (10,7 %) больных на глубокие формы острого парапроктита и у трех больных без контрастирования прямой кишки, которым предварительно проведенная ультрасонография не позволила установить гнойный очаг в параректальной клетчатке. Отдаленные результаты лечения в сроки до двух лет изучены в 65 больных на глубокие формы острого парапроктита. Недостаточность анального сфинктера II степени выявлено в трех (2,7 %) больных, III степени – у одного больного. Рецидив заболевания возник у 7 (6,25 %) больных, параректальный свищ образовался у 8 (7,1 %) больных.Мета роботи: проаналізувати ефективність ультрасонографії і магнітно-резонансної томографії в діагностиці глибоких форм гострого парапроктиту та оцінити результати хірургічного лікування цих хворих. Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 285 хворих із різними формами гострого парапроктиту. Серед них – 184 (64,6 %) чоловіки, 101 (35,4 %) жінка. Вік хворих коливався від 19 до 77 років. Підшкірно-підслизова форма гострого парапроктиту діагностована у 173 (60,7 %) хворих і у 112 (39,3 %) – глибокі форми (ішіоректальні, пельвіоректальні та ретроректальні). Віддалені результати лікування у хворих на глибокі форми гострого парапроктиту проаналізовано в терміни від 3-х місяців до 2-х років за допомогою проктологічного обстеження, додаткових інструментальних методів діагностики, з врахуванням числа рецидивів, переходу процесу в хронічну форму (утворення параректальної нориці) і оцінки функціональних результатів, зокрема, недостатності анального сфінктера. Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовано результати застосування ультрасонографії та магнітно-резонансної томографії в діагностиці глибоких форм гострого парапроктиту у 57 хворих. Діагностичну цінність ультрасонографії проаналізовано у 42 (73,7 %) хворих. Ультрасонографію з використанням черезшкірного конвексного датчика проведено у 35 (83,3 %), ендоректального датчика – у 7 (16,7 %) хворих. Магнітно-резонансну томографію з контрастуванням прямої кишки проведено у 12 (10,7 %) хворих на глибокі форми гострого парапроктиту та у трьох хворих без контрастування прямої кишки, яким попередньо проведена ультрасонографія не дозволила встановити гнійне вогнище в параректальній клітковині. Віддалені результати лікування в строки до двох років вивчені в 65 хворих на глибокі форми гострого парапроктиту. Недостатність анального сфінктера II ступеня виявлено у трьох (2,7 %) хворих, III ступеня – у одного хворого. Рецидив захворювання виник у 7 (6,25 %) хворих, параректальна нориця утворилась у 8 (7,1 %) хворих

Predictive value and changes of inducible nitric oxide synthase expression in patients with rectal cancer under the influence of antitumor therapy

The aim of investigation – to establish the features of iNOS expression in the rectum wall under the influence of various neoadjuvant therapy options in patients with rectal cancer (RC) and to find out its predictive significance. Materials and methods. In 88 patients with stage II–III rectal adenocarcinoma we established iNOS expression in the tumor before and after neoadjuvant radiotherapy (NRT), therapeutic pathomorphosis grade and density of immune cell infiltrates. Patients were divided into 3 groups: 1 – patients after the course of NRT on the tumor site; 2 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with drug tegafur; 3 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with tegafur and L-arginine. Results. In the tumors of rectal cancer the level of iNOS expression by 4.5 times exceeded that in the intact rectum wall (P < 0.001), correlated with metastatic lesion of the regional lymph nodes (r = 0.55; P = 0.026) and depended on the type of growth of RC. The level of iNOS expression in the tumor prior to treatment in Group 3 patients, in which the high efficacy of NRT was reported, was 54.61 ± 3.55 versus 35.10 ± 2.28 СU in the rest of the patients (P = 0.01). After NRT, most Groups 1–2 patients reduced the iNOS expression in the RC tissue – on the average to 37.30 ± 4.13 СU, more in the residual parenchyma as compared to the tumor stroma, while Group 1 patients showed the lowest total immunosensitivity intensity of iNOS – 24.34 ± 3.10 CU, and Group 3 patients – the highest – 45.35 ± 5.84 CU. Conclusions. After the use of NRT, iNOS expression in the residual parenchyma of the RC decreased, but in the stroma the marker expression remained unchanged or there was an increase in the marker expression, which was most inherent to therapeutic pathomorphosis grades III–IV. iNOS expression in the RC stroma was highest in patients after NRT with radiomodification using tegafur and L-arginine and positively correlated with the density of immune cell infiltrates in the tumor. Evaluation of the preoperative level of iNOS in patients with RC can serve as a predictive test of advisability of NRT used on the background of radiomodification with L-arginine

Предиктивне значення та зміни експресії індуцибельної синтази оксиду азоту у хворих на рак прямої кишки під впливом протипухлинної терапії

The aim of investigation – to establish the features of iNOS expression in the rectum wall under the influence of various neoadjuvant therapy options in patients with rectal cancer (RC) and to find out its predictive significance.Materials and methods. In 88 patients with stage II–III rectal adenocarcinoma we established iNOS expression in the tumor before and after neoadjuvant radiotherapy (NRT), therapeutic pathomorphosis grade and density of immune cell infiltrates. Patients were divided into 3 groups: 1 – patients after the course of NRT on the tumor site; 2 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with drug tegafur; 3 – patients who underwent chemoradiomodification of the NRT with tegafur and L-arginine.Results. In the tumors of rectal cancer the level of iNOS expression by 4.5 times exceeded that in the intact rectum wall (P &lt; 0.001), correlated with metastatic lesion of the regional lymph nodes (r = 0.55; P = 0.026) and depended on the type of growth of RC. The level of iNOS expression in the tumor prior to treatment in Group 3 patients, in which the high efficacy of NRT was reported, was 54.61 ± 3.55 versus 35.10 ± 2.28 СU in the rest of the patients (P = 0.01). After NRT, most Groups 1–2 patients reduced the iNOS expression in the RC tissue – on the average to 37.30 ± 4.13 СU, more in the residual parenchyma as compared to the tumor stroma, while Group 1 patients showed the lowest total immunosensitivity intensity of iNOS – 24.34 ± 3.10 CU, and Group 3 patients – the highest – 45.35  ± 5.84 CU.Conclusions. After the use of NRT, iNOS expression in the residual parenchyma of the RC decreased, but in the stroma the marker expression remained unchanged or there was an increase in the marker expression, which was most inherent to therapeutic pathomorphosis grades III–IV. iNOS expression in the RC stroma was highest in patients after NRT with radiomodification using tegafur and L-arginine and positively correlated with the density of immune cell infiltrates in the tumor. Evaluation of the preoperative level of iNOS in patients with RC can serve as a predictive test of advisability of NRT used on the background of radiomodification with L-arginine. Цель работы – определить особенности изменений экспрессии iNOS в стенке прямой кишки под влиянием применения различных вариантов неоадъювантной терапии у больных раком прямой кишки (РПК) и выяснить ее предиктивное значение.Материалы и методы. У 88 больных с аденокарциномой прямой кишки II–III стадий иммунофлуоресцентно определяли экспрессию iNOS в опухоли до и после неоадъювантной лучевой терапии (НЛТ), степень лечебного патоморфоза и плотность иммуноклеточных инфильтратов. Пациентов поделили на 3 группы: I – больные после курса НЛТ на зону опухоли; II – пациенты, которые получили радиомодификацию НЛТ препаратом тегафура; III – больные, которым провели радиомодификацию НЛТ препаратами тегафура и L-аргинина.Результаты. В опухолях РПК уровень экспрессии iNOS в 4,5 раза превышал таковой в интактной стенке прямой кишки (р &lt; 0,001), коррелировал с метастатическим поражением регионарных лимфоузлов (r = 0,55; р = 0,026) и зависел от типа роста РПК. Уровень экспрессии iNOS в опухоли до лечения у больных III группы, у которых констатирована высокая эффективность НЛТ, составил 54,61 ± 3,55 против 35,10 ± 2,28 у. е. у остальных больных (р = 0,01). После НЛТ у большинства больных I–II групп отмечали снижение экспрессии iNOS в ткани РПК – в среднем до 37,30 ± 4,13 у. е., в большей степени в резидуальной паренхиме по сравнению с стромой опухоли. При этом у больных I группы зарегистрировали наименьшую суммарную интенсивность иммуносигнала iNOS (24,34 ± 3,10 у. е.), а у больных III группы – наивысшую (45,35 ± 5,84 у. е.).Выводы. После применения НЛТ экспрессия iNOS в резидуальной раковой паренхиме РПК снижается, однако в строме остается без изменений или отмечают рост экспрессии маркера, что наиболее характерно для случаев III–IV степени патоморфоза. Экспрессия iNOS в строме РПК самая высокая у больных после НЛТ с применением тегафура и L-аргинина и положительно коррелирует с плотностью иммуноклеточных инфильтратов в опухоли. Определение дооперационного уровня iNOS у больных РПК может служить предиктивным тестом целесообразности применения НЛТ с потенцированием L-аргинином. Мета роботи – визначити особливості змін експресії iNOS у стінці прямої кишки під впливом застосування різних варіантів неоад’ювантної терапії у хворих на рак прямої кишки (РПК), з’ясувати її предиктивне значення.Матеріали та методи. У 88 хворих на аденокарциному прямої кишки ІІ–ІІІ стадій імунофлуоресцентно визначили експресію iNOS у пухлині до та після неоад’ювантної променевої терапії (НПТ), ступінь лікувального патоморфозу та щільність імуноклітинних інфільтратів. Пацієнтів поділили на 3 групи: І – хворі після курсу НПТ на ділянку пухлини; ІІ – пацієнти, яким виконали радіомодифікацію НПТ препаратом тегафуру; ІІІ – хворі, які отримали радіомодифікацію НПТ препаратами тегафуру та L-аргініну.Результати. У пухлинах РПК рівень експресії iNOS в 4,5 раза перевищував таку в інтактній стінці прямої кишки (р &lt; 0,001), корелював з метастатичним ураженням реґіонарних лімфовузлів (r = 0,55; р = 0,023) і залежав від типу росту РПК. Рівень експресії iNOS у пухлині до лікування у хворих ІІІ групи, в яких констатована висока ефективність НПТ, становив 54,61 ± 3,55 проти 35,10 ± 2,28 ум. од. у решти хворих (р = 0,01). Після НПТ у більшості хворих І–ІІ груп визначили зниження експресії iNOS у тканині РПК у середньому до 37,30 ± 4,13 ум. од., більше в резидуальній паренхімі порівняно зі стромою пухлини. У хворих І групи зареєстрували найменшу сумарну інтенсивність імуносигналу iNOS (24,34 ± 3,10 ум. од.), а у хворих ІІІ групи – найвищу (45,35 ± 5,84 ум. од.).Висновки. Після застосування НПТ експресія iNOS у резидуальній раковій паренхімі РПК знижується, але у стромі залишається без змін чи спостерігається зростання експресії маркера, яке є найбільш характерним для ІІІ–IV ступенів патоморфозу. Експресія iNOS у стромі РПК найвища у хворих після НПТ із радіомодифікацією тегафуром, L-аргініном і позитивно корелює зі щільністю імуноклітинних інфільтратів у пухлині. Визначення доопераційного рівня iNOS у хворих на РПК може бути предиктивним тестом доцільності застосування НПТ із потенціюванням L-аргініном.