ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕДЧАСНИХ ПОЛОГІВ У ЖІНОК ІЗ НОРМАЛЬНОЮ ТА НАДМІРНОЮ МАСОЮ ТІЛА.

Preterm deliveries remain unresolved problem of modern obstetrics for a long time. There was conducted a retrospective study of 120 cases of premature deliveries in women with normal body mass and overweight. Births in the period of 22–27 weeks occurred in 5 % of women, in the period of 28–33 weeks – 35 %, in the period of 34–37 weeks – 60 %. Premature deliveries were conducted through the natural birth canal in 45.8 %, and by the Cesarean section in 54.2 %. The main factors of spontaneous delivery before the term were premature discharge of the amniotic uids (69.1 %) and cervical incompetence (25.5 %). It was severe form of preeclampsia that became the indication for premature abortion by the Caesarean section in pregnant women with overweight (RR 8.35; 95 % CІ 1.28–54.45).Преждевременные роды на протяжении длительного времени остаются неразрешенной проблемой современного акушерства. Было проведено ретроспективное исследование 120 случаев преждевременных родов у женщин с нормальной и избыточной массой тела. Роды в сроке 22–27 недель произошли у 5 % пациенток, в сроке 28–33 недели – 35 %, в сроке 34–37 недель – 60 %. Преждевременные роды в 45,8 % случаев были проведены через естественные родовые пути, в 54,2 % – путем операции кесарева сечения. Основными причинами самопроизвольных родов до срока были преждевременное излитие околоплодных вод (69,1 %) и истмико-цервикальная недостаточность (25,5 %). Преимущественным показанием к оперативному родоразрешению у беременных с избыточной массой тела стали тяжелые формы преэклампсии(ОР 8,35; 95 % ДИ 1,28–54,45).Передчасні пологи протягом тривалого часу залишаються невирішеною проблемою сучасного акушерства. Було проведено ретроспективне дослідження 120 випадків передчасних пологів у жінок із нормальною та надмірною вагою. Пологи при терміні 22–27 тижнів відбулись у 5 % жінок, при терміні 28–33 тижні – 35 %, при терміні 34–37 тижнів – 60 %. Передчасні пологи у 45,8 % випадків були проведені через природні пологові шляхи, у 54,2 % – шляхом операції кесаревого розтину.Основними чинниками мимовільних пологів до терміну були передчасне вилиття навколоплідних вод (69,1 %) та істмікоцервікальна недостатність (25,5 %). Переважним показанням до оперативного пологорозродження у вагітних із надмірною вагою стали тяжкі форми прееклампсії (ВР 8,35; 95 % ДІ 1,28–54,45)

«ТЕРАПЕВТИЧНЕ ВІКНО» ПРИ МЕДИКАМЕНТОЗНОМУ ЛІКУВАННІ ГЕНІТОУРИНАРНОГО МЕНОПАУЗАЛЬНОГО СИНДРОМУ В ЖІНОК

Мета дослідження – вивчити ефективність медикаментозного лікування генітоуринарного менопаузального синдрому в жінок залежно від тривалості його перебігу. Матеріали та методи. Було обстежено 78 жінок віком 48–74 роки з менопаузальними генітоуринарними порушеннями. Пацієнток було розділено на три групи залежно від тривалості менопаузального генітоуринарного синдрому: до 3 років – I група, 3–5 років – II група, більше 5 років – III група. Усім пацієнткам призначали однакову медикаментозну терапію протягом 6 місяців, яка включала естрогенвмісний препарат, фітоуросептик та анксіолітик. Також обов’язково рекомендували дотримуватись певних правил харчування та щоденне виконання прав Кегеля. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження. Ступінь виразності генітоуринарної дисфункції визначали за допомогою індексу вагінального здоров’я за G. Bachmann та шкали D. Barlow. Для визначення стадії стресового нетримання сечі використовували добовий Pad-тест за стандартами ICS. Результати дослідження та їх обговорення. У пацієнток, які страждали від проявів генітоуринарної дисфункції не більше 5 років (I та II групи), виразні атрофічні зміни в піхві були відсутні, проте серед жінок III групи цей показник складав 20,8 %. Середній бал індексу вагінального здоров’я перед лікуванням у I групі був у межах 3,65±0,49, II групі – 3,39±0,49, III групі – 2,88±0,54. Середній бал суб’єктивної виразності симптомів менопаузальної генітоуринарної дисфункції перед початком лікування у пацієнток I групи становив (1,92±0,56) бала, II групи – (2,36±0,62) бала, III групи – (3,08±0,65) бала. Результати досліджень після завершення лікування продемонстрували значну позитивну клінічну динаміку в жінок I групи, у яких тривалість менопаузальних порушень тривала не більше 3 років. Висновки. Одним із вирішальних факторів ефективності лікування менопаузальних генітоуринарних порушень є фактор часу. Результативність заходів корекції зазначеної патології найкраща, якщо тривалість порушень не більше 3 років. При більших термінах перебігу ефективність лікування зменшується та стає доволі малоефективною

ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ ІНТЕСТИНАЛЬНОЇ МІКРОБІОТИ У ЖІНОК ЗІ ЗВИЧНИМ НЕВИНОШУВАННЯМ ВАГІТНОСТІ

The aim of the study - to determine the state of the intestinal microbiota in women suffering from habitual miscarriage. Materials and Methods. A total of 53 women aged 21-46 years were divided into 3 groups. Group I (n=15) included women who had the second or third habitual miscarriage in gestation of up to 22 weeks, and group II (n=18) had patients who had one habitual miscarriage in gestation of up to 22 weeks, the control group (n=20) consisted of patients at the gestational age of up to 22 weeks, during which pregnancy progressed without complications. All women were subjected to a comprehensive objective and general clinical examination, in accordance with the requirements of modern clinical protocols and conventional methods. The condition of the intestinal microbiota was assessed by bacteriological examination of faeces immediately after spontaneous abortion. Cultures were performed on the appropriate nutrient media. Results and Discussion. The overwhelming majority of the women suffering from habitual miscarriage have a marked imbalance of the intestinal microbiota characterized by a significant decrease in the indigenous microflora (Bifidobacterium, Lactobacillus, Escherichia coli, Enterococcus faecium) and enhanced reproduction of optional microorganisms, such as Staphylococcus epidermidis, Proteus, Klebsiella, Clostridium difficile, Candida albicans. Conclusions. Further in-depth study and analysis of correlations between different taxonomic groups of the intestinal microbiota, which is a kind of indicator of the state of the macroorganism, is an important step in determining the trigger mechanisms of premature pregnancy termination. Therefore, assessment of the quantitative and qualitative composition of the intestinal microbial landscape may be obligatory in pregnancy screening algorithms for women. Therapeutic remodulation of the intestinal microbiota (dietary, medication) can also be one of the important factors in the success of a strategy to prevent and treat habitual miscarriage.Цель исследования – определить состояние интестинальной микробиоты у женщин, страдающих привычным невынашиванием беременности. Материалы и методы. Было проведено клинико-лабораторное обследование 53 женщин в возрасте 21–46 лет, которые были разделены на 3 группы. В I группу (n=15) вошли женщины, у которых произошел второй или третий подряд самопроизвольный выкидыш в сроке гестации до 22 недель, во II группу (n=18) – пациентки, у которых произошел один самопроизвольный выкидыш в сроке гестации до 22 недель, группу контроля (n=20) составили пациентки в сроке гестации до 22 недель, у которых беременность протекала без каких-либо осложнений. Всем женщинами было проведено комплексное объективное и общеклиническое обследование, согласно требованиям современных клинических протоколов и общепринятых методик. Состояние интестинальной микробиоты оценивали путем бактериологического исследования фекалий сразу после самопроизвольного прерывания беременности. Посевы осуществлялись на соответствующие питательные среды. Результаты исследования и их обсуждение. У подавляющего большинства женщин, страдающих привычным невынашиванием беременности, наблюдался выраженный дисбаланс интестинальной микробиоты, который характеризовался значительным уменьшением индигенной микрофлоры (Bifidobacterium, Lactobacillus, Escherichia coli, Enterococcus faecium) и усиленным размножением таких факультативных микроорганизмов, как Staphylococcus epidermidis, Proteus, Klebsiella, Clostridium difficile, Candida albicans. Выводы. Дальнейшее углубленное изучение и анализ корреляций между различными таксономическими группами микробиоты кишечника, которая является своеобразным индикатором состояния макроорганизма, является важным этапом на пути определения триггерных механизмов преждевременного прерывания беременности. Оценка количественного и качественного состава микробного пейзажа кишечника может стать обязательной в алгоритмах обследования женщин с невынашиванием беременности. Терапевтическая ремодуляция интестинальной микробиоты (диетическая, медикаментозная) также может стать одним из важных факторов успешности стратегии профилактики и лечения невынашивания беременности.Мета дослідження – визначити стан інтестинальної мікробіоти у жінок, які страждають від звичного невиношування вагітності. Матеріали та методи. Було проведено клініко-лабораторне обстеження 53 жінок у віці 21–46 років, яких поділили на 3 групи. До I групи (n=15) увійшли жінки, у яких відбувся другий або третій поспіль мимовільний викидень у терміні гестації до 22 тижнів, до II групи (n=18) – пацієнтки, у яких відбувся один мимовільний викидень у терміні гестації до 22 тижнів, групу контролю (n=20) становили пацієнтки у терміні гестації до 22 тижнів, у яких вагітність перебігала без ускладнень. Усім жінкам проводили комплексне обʼєктивне й загальноклінічне обстеження згідно з вимогами сучасних клінічних протоколів та загальноприйнятих методик. Стан інтестинальної мікробіоти оцінювали шляхом бактеріологічного дослідження фекалій одразу ж після мимовільного переривання вагітності. Посіви проводили на відповідні поживні середовища. Результати дослідження та їх обговорення. У більшості жінок, які страждають від звичного невиношування вагітності, спостерігається виразний дисбаланс інтестинальної мікробіоти, який характеризується значним зменшенням індигенної мікрофлори (Bifidobacterium, Lactobacillus, Escherichia coli, Enterococcus faecium) та посиленим розмноженням таких факультативних мікроорганізмів, як Staphylococcus epidermidis, Proteus, Klebsiella, Clostridium difficile, Candida albicans. Висновки. Подальше поглиблене вивчення та аналіз кореляцій між різними таксономічними групами мікробіоти кишечника, яка є своєрідним індикатором стану макроорганізму, є важливим етапом на шляху визначення тригерних механізмів передчасного переривання вагітності. Отже, оцінка кількісного та якісного складу мікробного пейзажу кишечника може стати обовʼязковою в алгоритмах обстеження жінок з невиношуванням вагітності. Терапевтична ремодуляція інтестинальної мікробіоти (дієтична, медикаментозна) також може стати одним із важливих факторів успішності стратегії профілактики та лікування невиношування вагітності

ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ СХЕМ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО ГЕМОРОЮ У ПОРОДІЛЬ

The aim of the study – to learn the efficacy of different schemes of drug treatment in the formation of external hemorrhoids in puerperas. Materials and Methods. We examined 48 women aged 28–45 years with diagnosed external hemorrhoids in the postpartum period. The puerperas were divided into two groups depending on the scheme of drug correction. The patients of the group I received complex therapy, which included a prebiotic (Dufalac), an angioprotector/venotonic (Normoven), and rectal antihemorrhoidal suppositories (Natalsid). The patients in the group II received monotherapy in the form of rectal antihemorrhoidal suppositories (Natalcid). It was also strongly recommended to follow a certain diet during treatment. All puerperas underwent routine clinical and laboratory examination. Monitoring the effectiveness of treatment was performed in 7, 14 days. Dynamic follow–up was also carried out for 12 months to analyze the duration of the therapeutic effect and fix possible recurrences of external hemorrhoids in the examined patients. Results and Discussion. Improvement of the general condition, well–being and elimination of the main clinical manifestations of external hemorrhoids after 7 days of treatment was noted by the overwhelming majority of women in the group I – 83.3 % and 62.5 % of puerperas in the group II who received monotherapy. After a two–week course of therapy, this index was 95.8 % and 75.0 %, respectively. When conducting a prospective analysis, it was established that when prescribing only drugs of local action, recurrences of the disease were recorded in 16.7 % of cases during a year. In the group of patients who were recommended a treatment regimen that corrects the main pathogenetic mechanisms of the formation of this pathology of the rectum, this figure was only 4.2 %. Conclusions. In exacerbation or the occurrence of external hemorrhoids in women in the postpartum period, the administration of the complex drug therapy is the most reasonable and rational. It is important not only to eliminate the local manifestations of this pathology of the rectum, but also to correct the various pathogenetic mechanisms of its formation. Thus, physiological sanitation and stimulation of the intestinal peristaltic activity with the help of prebiotics, the appointment of systemic angioprotectors/venotonics, generally contribute to the achievement of long–term remission of the disease. The use of only local preparations with external hemorrhoids has a positive, however, sometimes short-term therapeutic effect.Цель исследования – изучить эффективность разных схем медикаментозного лечения при формировании наружного геморроя у родильниц. Материалы и методы. Было обследовано 48 женщин в возрасте 28–45 лет с диагностированным наружным геморроем в послеродовом периоде. Родильницы были разделены на две группы в зависимости от схемы медикаментозной коррекции. Пациентки I группы получали комплексную терапию, в состав которой были включены пребиотик («Дуфалак»), ангиопротектор/венотоник («Нормовен») и ректальные антигеморроидальные суппозитории («Натальсид»). Пациентки II группы получали монотерапию в виде ректальных антигеморроидальных свечей («Натальсид»). Также во время лечения настоятельно рекомендовалось соблюдение определенной диеты. Всем родильницам было проведено рутинное клинико-лабораторное обследование. Контроль эффективности лечения проводили через 7, 14 дней. Также осуществляли динамическое наблюдение в течение 12 месяцев для анализа продолжительности лечебного эффекта и фиксации возможных рецидивов наружного геморроя в обследованных пациенток. Результаты исследования и их обсуждение. Улучшение общего состояния, самочувствия и нивелирование основных клинических проявлений наружного геморроя после 7-дневного лечения отметило подавляющее большинство женщин I группы – 83,3 % и 62,5 % родильниц II группы, которые получали монотерапию. После двухнедельного курса терапии этот показатель был 95,8 % и 75,0 % соответственно. При проведении проспективного анализа установлено, что при назначении только препаратов локального действия рецидивы заболевания в течение года фиксировались в 16,7 % случаев. В группе пациенток, которым была рекомендована схема лечения, коррегирующая основные патогенетические механизмы формирования данной патологии прямой кишки, этот показатель составил лишь 4,2 %. Выводы. При обострении или возникновении наружного геморроя у женщин в послеродовом периоде прогностически наиболее оправданным и рациональным является назначение именно комплексной медикаментозной терапии. Важно не только устранить локальные проявления данной патологии прямой кишки, но и скорректировать различные патогенетические механизмы ее формирования. Так, физиологическая санация и стимуляция перистальтической активности кишечника с помощью пребиотиков, назначение ангиопротекторов/венотоников системного действия в целом способствуют достижению долговременной ремиссии заболевания. Применение же при наружном геморрое только препаратов локального действия имеет положительный, однако подчас кратковременный лечебный эффект.Мета дослідження – дослідити ефективність різних схем медикаментозного лікування при виникненні зовнішнього геморою у породіль. Матеріали та методи. Було обстежено 48 жінок віком 28–45 років з діагностованим зовнішнім гемороєм у післяпологому періоді. Породіль було розділено на дві групи залежно від призначеного медикаментозного лікування. Пацієнтки I групи отримували комплексну медикаментозну терапію, до складу якої було включено пребіотик («Дуфалак»), ангіопротектор/венотонік («Нормовен») та ректальні антигемороїдальні супозиторії («Натальсид»). Породіллі II групи отримували монотерапію у вигляді ректальних антигемороїдальних супозиторіїв («Натальсид»). Також під час лікування обов’язково рекомендували дотримання певних правил харчування. Усім пацієнткам проводили рутинне клініко-лабораторне обстеження. Контроль ефективності лікування здійснювали через 7 та 14 днів. Також проводили динамічне спостереження протягом 12 місяців для аналізу тривалості лікувального ефекту та фіксації рецидивів зовнішнього геморою в обстежених пацієнток. Результати дослідження та їх обговорення. Покращення загального стану, самопочуття та нівелювання основних клінічних ознак зовнішнього геморою після 7-денного лікування відмітила переважна більшість жінок I групи – 83,3 % та 62,5 % породіль II групи, які отримували монотерапію. Після двотижневого курсу терапії цей показник становив 95,8 % та 75,0 % відповідно. При проведенні проспективного аналізу встановлено, що при застосуванні лише препаратів локальної дії рецидиви захворювання протягом року фіксувалися в 16,7 % випадків. У групі жінок, яким була рекомендована медикаментозна корекція, яка впливала на різні патогенетичні ланки формування даного захворювання прямої кишки, цей показник склав лише 4,2 %. Висновки. При загостренні або виникненні зовнішнього геморою в жінок у післяпологовому періоді прогностично виправданим та раціональним є призначення саме комплексної медикаментозної терапії. Важливо не тільки нівелювати локальні прояви даної патології прямої кишки, але впливати на різні патогенетичні складові її формування. Так, фізіологічна санація та стимуляція перистальтичної активності кишечника за допомогою пребіотиків, призначення ангіопротекторів/венотоніків системної дії загалом сприяють досягненню довготривалої ремісії захворювання. Застосування при зовнішньому геморої лише препаратів з локальною дією має позитивний, проте іноді короткотривалий лікувальний ефект

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ГЕНІТОУРИНАРНОГО МЕНОПАУЗАЛЬНОГО СИНДРОМУ В ЖІНОК

The aim of the study – to determine the clinical efficacy of complex drug therapy to correct the genitourinary syndrome of menopause.Materials and methods. There were examined 50 women aged 49–57 with menopausal genitourinary disorders. The patients were divided into two groups. The patients of the main group received the estrogen – containing drug, phytouroseptic and homeopathic medicine that regulate rhythmic processes in CNS. The patients of the comparison group were administered the estrogen – containing drug and phytouroseptic. All patients underwent routine clinical and laboratory examination. The degree of manifestation of the urogenital disorders was assessed by the vaginal health Index by the criteria of G.Bochman, D. Barlow scale, daily Pad-test by the ICS standards.Results and discussion. In determining the vaginal health Index in 29 (58 %) patients were revealed moderate signs of genitourinary disorders (3 points), 21 (42 %) had weak disorders (4 points), on an average – 3.42 ± 0.50 points. It was established that before treatment the majority of patients – 36 (72 %) assessed their condition as “significant recurrent problem that affects everyday life” (3 points), 14 (28 %) patients described it as “discomfort, which periodically impact on daily life” (2 points), on an average – 2.72 ± 0.45 points. The stage I of incontinence was observed in 47 (94 %) women examined, the stage II – in 3 (6 %). The proposed scheme of drug therapy aimed at correcting major pathogenetic links of urogenital menopausal syndrome formation is not long-term, but quite effective and safe for women of the menopausal age.Conclusions. Inclusion of drugs in treatment of urogenital menopausal syndrome that regulate rhythmic processes in thepathogenesis of CNS is justified and promising.Цель исследования – определение клинической эффективности комплексной медикаментозной терапии для коррекции генитоуринарного менопаузального синдрома у женщин.Материалы и методы. Было обследовано 50 женщин в возрасте 49–57 лет с менопаузальными генитоуринарными нарушениями. Пациенток разделили на 2 группы. Женщины основной группы получали комплексную медикаментозную терапию, которая включала эстрогенсодержащий препарат, фитоуросептик и гомеопатический препарат, регулирующий ритмологические процессы в ЦНС, группа сравнения – только эстрогенсодержащий препарат и фитоуросептик. Для оценки выраженности генитоуринарных нарушений использовали индекс вагинального здоровья по G. Bachmann, шкалу D. Barlow, суточный Pad-тест по стандартам ICS.Результаты исследования и их обсуждение. При подсчете индекса вагинального здоровья у 29 (58 %) пациенток были диагностированы признаки умеренной генитоуринарной дисфункции (3 балла), у 21 (42 %) – слабой (4 балла), в среднем – (3,42±0,50) балла. Также перед началом лечения 36 (72 %) пациенток оценивали свое состояние как «выраженную рецидивирующую проблему, влияющую на повседневную жизнь» (3 балла), 14 (28 %) – как «дискомфорт, периодически влияющий на повседневную жизнь» (2 балла), в среднем – (2,72±0,45) балла. I стадия недержания мочи была диагностирована у 47 (94 %) обследованных женщин, II стадия – у 3 (6 %). После завершения курса лечения анализ полученных фактических данных позволил выявить определенные различия между двумя группами пациенток. Предложенная схема медикаментозной терапии направлена на коррекцию основных патогенетических звеньев формирования генитоуринарного менопаузального синдрома, является не долговременной, однако достаточно эффективной и безопасной для женщин климактерического возраста.Вывод. Включение в комплексное лечение генитоуринарного менопаузального синдрома препаратов, регулирующих ритмологические процессы в ЦНС, является патогенетически оправданным и перспективным.Мета дослідження – визначення клінічної ефективності комплексної медикаментозної терапії для корекції генітоуринарного менопаузального синдрому в жінок.Матеріали та методи. Було обстежено 50 жінок віком 49–57 років із менопаузальними генітоуринарними розладами. Пацієнток було розділено на 2 групи. Жінки основної групи отримували комплексну медикаментозну терапію, яка включала естрогенвмісний препарат, фітоуросептик та гомеопатичний препарат з регулюючим ритмологічні процеси в ЦНС ефектом, група порівняння – тільки естрогенвмісний препарат й фітоуросептик. Для визначення виразності генітоуринарних порушень застосовували індекс вагінального здоров’я за критеріями G. Bachmann, шкалу D. Barlow, добовий Pad-тест за стандартами ICS.Результати дослідження та їх обговорення. При дослідженні індексу вагінального здоров’я у 29 (58 %) пацієнток були зафіксовані ознаки помірної генітоуринарної дисфункції (3 бали), 21 (42 %) – слабкої, середній бал становив 3,42±0,50. Також перед початком лікування 36 (72 %) пацієнток оцінювали свій стан як «значну рецидивуючу проблему, що впливає на повсякденне життя» (3 бали), 14 (28 %) – як «дискомфорт, який періодично впливає на повсякденне життя» (2 бали), в середньому – (2,72±0,45) бала. I стадія нетримання сечі була зафіксована у 47 (94 %) обстежених жінок, II стадія – у 3 (6 %). Після завершення курсу лікування аналіз отриманих фактичних даних дозволив визначити певні відмінності між двома групами пацієнток. Запропонована схема медикаментозної терапії спрямована на корекцію основних патогенетичних ланок формування генітоуринарного менопаузального синдрому, є не довготривалою, проте достатньо ефективною й безпечною для жінок клімактеричного віку.Висновок. Включення в комплексне лікування генітоуринарного менопаузального синдрому препаратів з регулюючим ритмологічні процеси в ЦНС ефектом є патогенетично виправданим та перспективним

Деякі аспекти лікування нейроциркуляторної дистонії по гіпотонічному типу у вагітних жінок

Було обстежено 16 вагітних жінок на ранніх термінах гестації у віці 17-35 років з діагностованою НЦД по гіпотонічному типу. До складу комплексної медикаментозної терапії включали смарт омега Q10 по 1 капсулі щоденно, хомвіоневрин по 1 таблетці двічі на день, фолієву кислоту по 1 мг щоденно, лактофільтрум по 2 таблетки двічі на день. Препарати призначали перорально на протязі 12 тижнів. Усі препарати дозволені для застосування в акушерській практиці, будь-яких побічних реакцій не спостерігали. Смарт омега Q10 («Sсhonen», Швейцария) – препарат, що містить омега-3 поліненасичені жирні кислоти (омега-3 ПНЖК), коензим Q10 та вітамін Е. Омега-3 ПНЖК – незамінні жирні кислоти, що входять до структурних компонентів клітин серцево-судинної, нервової, імунної систем та вкрай необхідні для їх нормального функціонування. Доведено, що тільки високий вміст омега-3 ПНЖК обумовлює «гнучкість» процесів передачі нервових імпульсів, забезпечує антиагрегантні, гіпокоагуляційні, вазоділатуючі ефекти. Коензим Q10 (убіхінон) є каталізатором синтезу АТФ - універсального джерела енергії в організмі. Фермент сприяє нормалізації функціонального стану серцево-судинної системи, підвищує фізичну активність, імунітет

ПЕРЕДНЄ РОЗТАШУВАННЯ ПЛАЦЕНТИ В КОНТЕКСТІ ЧИННИКА ПРЕЕКЛАМПСІЇ

The aim of the study – to determine the frequency of preeclampsia in pregnant females with anterior location of the placenta and to determine the prognostic significance when combined with a marker of acute renal damage – cystatin C level. Materials and Methods. In 2018–2020, a prospective cohort study that enrolled 91 pregnant women at their second trimester of gestation was conducted at Maternity Clinic and Obstetric Hospital of Maternity Hospital No. 2, Odesa. The group with the anterior location of the placenta consisted of 47 (51.65 %) pregnant women and 44 (48.35 %) had the posterior location of the placenta. Assessment of serum cystatin C was performed in women without clinical manifestations of PE at the second or third trimester of gestation (18–36 weeks), the average term was (32.22±0.41) weeks of pregnancy (p=0.011). Results and Discussion. 28.57 % of pregnant women were subsequently diagnosed with preeclampsia (PE), of whom 19 (20.88 %) had anterior and 7 (7.69 %) posterior placenta location. Body mass index (BMI) before pregnancy, age, and height: no statistically significant difference observed between groups (p> 0.05). Analysis of maternal factors of PE in relation to the anterior location of the placenta: odds ratio (OR) higher than 1.0 was noted for combination with obesity (OR 2.38 (95 % CI 0.75–7.53)), the age over 35 years (OR 1.01 (95 % CI 0.41–2.49)) and history of PE during previous pregnancy (OR 1.38 (95 % CI 0.21–9.01)), but no statistical significance was observed (р˃0.05). When analyzing cystatin C values over 1.0 mmol/l relative to the anterior location of the placenta, the OR was 3.92 (95 % CI 1.45–10.57), sensitivity 84.09 %, specificity 42.55 %, accuracy 62.64 % were reported, p=0.011. When analyzing the frequency of preeclampsia in the anterior location of the placenta, the OR was 3.59 (95 % CI 1.32 - 9.71), sensitivity 84.09 %, specificity 40.43 %, accuracy 61.54 % were reported with statistical significance p=0.019. Conclusions. The risk of preeclampsia in patients with the anterior location of the placenta increases by 3.59 times with a prognostic accuracy of 61.54 %. To increase the prognostic significance for the detection of preeclampsia in women with anterior location of the placenta, it is recommended to assess the serum level of cystatin C.Цель исследования – определить частоту развития преэклампсии (ПЭ) у беременных с передним расположением плаценты и определить прогностическую значимость в комплексе с маркером острого повреждения почек – цистатином С. Материалы и методы. На базе женской консультации и акушерского стационара КУ роддом № 2 г. Одессы в 2018–2020 гг. было проведено проспективное когортное исследование 91 беременных женщин во втором триместре гестации. Группу с передним расположением плаценты составили 47 (51,65 %) беременных женщин и 44 (48,35 %) – с расположением плаценты по задней стенке матки. Исследование сывороточного цистатина С проводили у женщин без клинических проявлений ПЭ во втором или третьем триместре гестации (18–36 недель), средний срок составил (32,22±0,41) недели беременности (р=0,011). Результаты исследования и их обсуждение. У 28,57 % беременных женщин в дальнейшем диагностировали преэклампсию (ПЭ), из них у 19 (20,88 %) переднее и у 7 (7,69 %) заднее плацентарное расположение. В базовых характеристиках индекса массы тела (ИМТ) до беременности, возраста и роста между группами женщин с передним расположением плаценты, в зависимости от наличия ПЭ, статистической достоверности не отмечено (р>0,05). При анализе материнских факторов развития ПЭ при переднем расположении плаценты отношение шансов (ОШ) более 1,0 отмечено при сочетании с ожирением (ОШ 2,38 (95 % CI 0,75–7,53)), возрастом беременной более 35 лет (ОШ 1,01 (95 % CI 0,41–2,49)) и ПЭ во время предыдущей беременности (ОШ 1,38 (95 % ДИ 0,21–9,01)) – статистической достоверности не отмечено (р˃0,05). При анализе показателей цистатина С более 1,0 ммоль/л при переднем расположении плаценты ОШ составило 3,92 (95 % CI 1,45–10,57), чувствительность 84,09 %, специфичность 42,55 %, точность 62,64 %, p=0,011. При анализе частоты развития преэклампсии при переднем расположении плаценты ОШ составило 3,59 (95 % CI 1,32–9,71), чувствительность 84,09 %, специфичность 40,43 %, точность 61,54 %, статистическая достоверность р=0,019. Выводы. Риск развития преэклампсии при переднем расположении плаценты увеличивается в 3,59 раза с прогностической точностью до 61,54 %. Для повышения прогностической значимости по выявлению преэклампсии у женщин с передним расположением плаценты целесообразным является определение показателей сывороточного цистатина С.Мета дослідження – визначити частоту розвитку прееклампсії (ПЕ) у вагітних із переднім розташуванням плаценти та зʼясувати прогностичну значимість у комплексі з маркером гострого пошкодження нирок – цистатином С. Матеріали та методи. На базі жіночої консультації та акушерського стаціонару КУ Пологовий будинок № 2 м. Одеси у 2018–2020 рр. було проведено проспективне когортне дослідження 91 вагітної жінки у другому триместрі гестації. Групу з переднім розташуванням плаценти склали 47 (51,65 %) вагітних жінок та 44 (48,35 %) – із розташуванням плаценти по задній стінці матки. Дослідження сироваткового цистатину С проводили у жінок без клінічних проявів ПЕ у другому або третьому триместрі гестації (18–36 тижнів), середній термін склав (32,22±0,41) тижня вагітності (р=0,011). Результати дослідження та їх обговорення. У 28,57 % вагітних жінок у подальшому діагностували прееклампсію (ПЕ), із них у 19 (20,88 %) переднє та у 7 (7,69 %) заднє плацентарне розташування. У базових характеристиках індексу маси тіла (ІМТ) до вагітності, віку та зросту між групами жінок із переднім розташуванням плаценти залежно від наявності ПЕ статистичної достовірності не відзначено (р>0,05). При аналізі материнських чинників розвитку ПЕ при передньому розташуванні плаценти відношення шансів (ВШ) більше 1,0 відзначено при поєднанні з ожирінням (ВШ 2,38 (95 % CI 0,75–7,53)), віком вагітної більше 35 років (ВШ 1,01 (95 % CI 0,41–2,49)) та з ПЕ під час попередньої вагітності (ВШ 1,38 (95 % ДI 0,21–9,01)), але статистичної достовірності не відзначено (р˃0,05). При аналізі показників цистатину С більше 1,0 ммоль/л щодо переднього розташування плаценти ВШ склало 3,92 (95 % CI 1,45–10,57), чутливість 84,09 %, специфічність 42,55 %, точність 62,64 %, p=0,011. При аналізі частоти розвитку прееклампсії при передньому розташуванні плаценти ВШ склало 3,59 (95 % CI 1,32–9,71), чутливість 84,09 %, специфічність 40,43 %, точність 61,54 % зі статистичною достовірністю р=0,019. Висновки. Ризик розвитку прееклампсії при передньому розташуванні плаценти збільшується у 3,59 раза із прогностичною точністю до 61,54 %. Для підвищення прогностичної значимості щодо виявлення прееклампсії у жінок із переднім розташуванням плаценти доцільним є визначення показників сироваткового цистатину С

Навчально-методичні рекомендації до написання й оформлення магістерських робіт зі спеціальностей 106 Географія (освітня програма: Фізична географія), 103 Науки про Землю (освітня програма: Гідрологія)

Навчально-методичне видання призначене для надання допомоги магістрам у написанні магістерської роботи й містить основні вимоги, які висуваються до змісту та оформлення випускної роботи, організації її виконання

Application of nanotechnologies in treatment of inflammatory diseases of parodont

Порожнина рота є вологим середовищем організму, тому час контакту активних компонентів місцевої терапії із слизовою оболонкою порожнини рота обмежений. Це призводить до зниження ефективності лікарських засобів і зменшує можливості місцевої терапії. Однак, після нанесення NBF Gingival Gel new на поверхню ясен, утворюється нанобіоактивна захисна плівка, що забезпечує тривалу антиоксидантну дію, завдяки тому що біоактивні компоненти у наноформі швидко всмоктуються

ПНЕВМОНІЯ ТА ЕНЦЕФАЛІТ ЯК УСКЛАДНЕННЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ І ГРИПУ

SUMMARY. The article provides a review of the literatureon complications of influenza and acute respiratoryinfections with pneumonia, encephalitis and theirpossible agents. The description of cases of pneumoniaand encephalitis in the soldier on a background of acuterespiratory disease is illustrated.Key words: pneumonia, encephalitis, military.Наводиться огляд літератури стосовно усклад-нення грипу та гострих респіраторних захворюваньпневмонією, енцефалітом та можливі їх збудники.Приведено опис випадку розвитку пневмонії та енце-фаліту у військовослужбовця на фоні гострого респі-раторного захворювання.Ключові слова: пневмонія, енцефаліт, військо-вослужбовці