Модель розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів

The article suggests and substantiates the model of the development in the intellectual and creative abilities of future music teachers. The concept of “model” is analyzed and its essential characteristics are identified in the works of leading scientists, theorists of the philosophy of science and in pedagogical research. The content core of the proposed model defines four interrelated components: motivational-target, content-procedural, analytical-cognitive, personal-creative. The methodological basis of the design block of the presented model are system, activity-organizational, synergetic, competence-based and personality-oriented approaches. The characteristic features of the criteria and their indicators are clarified and justified. The following criteria are identified: professional-motivational, cognitive-informational, search-research, creative-productive. Three levels of the development in the intellectual and creative abilities are highlighted – low (indifferent), medium (motivated) and high (creative), which holistically reflect the implementation of the process of the development in the intellectual and creative abilities of future music teachers in the process of professional training.Key words: Model, Pedagogical Conditions, Approaches, Structural Components, Criteria, Indicators, Levels, Development of Intellectual and Creative Abilities, Future Music Teachers, Professional Training.У статті запропоновано та обгрунтовано модель розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів у процесі професійної підготовки. Проаналізовано поняття «модель» та виявлено його сутнісні характеристики у працях провідних учених, теоретиків філософії науки та в педагогічних дослідженнях. Змістовим стрижнем запропонованої моделі визначено чотири взаємопов’язані компоненти: мотиваційно-цільовий, змістово-процесуальний, аналітично-когнітивний, особистісно-творчий. Методологічною основою проектувального блоку представленої моделі виступили системний, діяльнісно-організаційний, синергетичний, компетентнісний та особистісно-орієнтовний підходи. Уточнено та обґрунтовано характерні ознаки критеріїв та їх показників. Виокремлено наступні критерії: фахово-мотиваційний, когнітивно-інформаційний, пошуково-дослідницький, творчо-продуктивний. Виділено три рівні розвитку інтелектуально-творчих здібностей – низький (індиферентний), середній (умотивований) та високий (творчий), які цілісно відображають здійснення процесу розвитку інтелектуально-творчих здібностей майбутніх педагогів-музикантів у процесі професійної підготовки.Ключові слова: модель, педагогічні умови, підходи, структурні компоненти, критерії, показники, рівні, розвиток інтелектуально-творчих здібностей,  майбутні педагоги-музиканти,  професійна підготовка

«Постмодерністський поворот» американських воєнних науковців: поверхневий, схвальний чи критичний?

According to historical facts, military elites were never totally separated from intellectual civil elites. From Ancient times to nowadays professional military education and personal contacts flourished due to mutual interest between these two parties. It is not easy task to define if this interaction was constructive or not for military since there is rich contradictory evidence – how stoics educated victorious Roman imperial army and how Henri Bergson’s name is associated with two military blunders of France in the both world wars, despite of heavy criticism from his civil colleagues and generals in interwar period. Thus, it is important to understand, which intellectual biases and fashion are represented in contemporary Western military periodics and academic scholarship as a mirror of contemporary military thinking. The overall trend can be defined as “postmodernist turn”, which is realized in the following three main forms: shallow, adherent and critical. The majority of military writers, being familiar with the leading civil intellectuals through their higher education in humanities and social science, apply for postmodernist agenda pursuing the general intellectual mainstream fashion, which is common for both civil and military publications. Nevertheless, in the majority of cases this happens due to shallow following mainstream narrative, not because of the personal priorities, when adherence to a specific intellectual fashion is well-grounded and clearly motivated. The same is applicable to the military criticism of postmodernism, when the critical approach refers to the deep competence in contemporary intellectual debates among civil experts. This approach mainly reproduces devastating criticism of postmodernism as relativist, a way of thinking which is not relevant to military profession. This situation can be quite fruitful both for military and civil academics: it creates perfect conditions for critical debates aimed for clearing out fashionable metaphors, popular mindsets and elements of narrative, where pure theoretic structures can face the trial of practitioners, whose professional decisions are extremely responsible for safety of human lives and national security. Anyway, the internal opposition to the supporters of postmodernism in military sciences gives hope that it has all the chances not to become an overwhelming trend in military scholarship.Военная профессия, образование и наука никогда не были полностью отделены друг от друга. Начиная с эпохи Античности, офицеры всегда контактировали с гражданскими интеллектуалами – лично или на институциональном уровне.Распространение гуманитарного образования среди офицеров вооруженных сил стран Запада определяется исследователями как положительный фактор, который улучшает способности военных к критическому мышлению при выполнении служебных обязанностей, расширяет их мировоззрение.Однако до сих пор остается неисследованным вопрос о том, как именно содержание современного высшего гуманитарного образования может влиять на боевые способности офицеров. Современное Западное образование и интеллектуальная мода значительно отличаются от, например, научной основы деятельности стратегических служб, заложенных Шерманом Кентом – все чаще в профессиональной литературе можно встретить ссылки на такие понятия как «релятивизм», «ризома», «социальный конструкт» и других, которые можно отнести к лексикону «постмодернизма».Только в некоторых случаях авторы специализированных военных изданий демонстрируют достаточную осведомленность в особенностях современных научных и культурных направлений, что позволяет им критически оценивать интеллектуальную моду, которая распространяется и на военных ученых.В статье были выделены такие способы рецепции постмодернистской тематики: поверхностная, одобрительная и критическая. Корреспонденты профессиональной военной периодики имеют, как правило, и высшее гуманитарное гражданское, и профессиональное военное образование. Несмотря на это, довольно часто встречаются случаи некритического или необоснованного использования элементов постмодернистского нарратива, что можно объяснить общими тенденциями в военной публицистике и персональными симпатиями исследователей. Тем не менее, также присутствует и критика постмодернистского «уклона» в военной публицистике, где используются материалы академических дебатов, в которых участвуют гражданские специалисты.На сегодняшний день можно утверждать, что постмодернистские симпатии современных военных ученых и публицистов – это преимущественно дань тенденциям интеллектуальной моды, а сопротивление этим тенденциям, которое отражено в военной периодике и профессиональной литературе, указывает на вероятность того, что эта интеллектуальная мода может не стать определяющей в сфере военных дисциплин.Воєнна професія та освіта і наука ніколи не були повністю відокремлені одна від одної. Починаючи з епохи Античності, офіцери завжди контактували з цивільними інтелектуалами – особисто чи на інституційному рівні.Поширення гуманітарної освіти серед офіцерів збройних сил країн Заходу визначається дослідниками як позитивний чинник, який поліпшує здатності військових до критичного мислення при виконанні службових обов’язків, розширює їхній світогляд. Однак досі залишається невивченим питання, як саме зміст сучасної вищої гуманітарної освіти може впливати на бойові здатності офіцерів. Сучасна Західна освіта та інтелектуальна мода значно відрізняються від, наприклад, наукової основи діяльності стратегічних служб, закладених Шерманом Кентом – дедалі частіше у фаховій літературі можна зустріти посилання на такі поняття, як «релятивізм», «ризома», «соціальний конструкт» та інших, що можна віднести до лексикону «постмодернізму».Лише в деяких випадках автори спеціалізованих воєнних видань демонструють достатню обізнаність в особливостях сучасних наукових та культурних напрямків, що дозволяє їм критично оцінювати інтелектуальну моду, яка поширюється і на воєнних науковців. В статті були виокремлені такі способи рецепції постмодерністської тематики: поверхнева, схвальна та критична. Дописувачі професійної воєнної періодики мають, як правило, і вищу гуманітарну цивільну, і фахову воєнну освіту. Не дивлячись на це, досить часто трапляються випадки некритичного чи необґрунтованого використання елементів постмодерністського наративу, що можна пояснити загальними тенденціями у воєнній публіцистиці та персональними уподобаннями дослідників. Щоправда, також наявна і критика постмодерністського «ухилу» у воєнній публіцистиці, де використовуються матеріали академічних дебатів, в яких беруть участь цивільні фахівці.Наразі можна стверджувати, що постмодерністські уподобання сучасних воєнних науковців та публіцистів – це здебільшого данина тенденціям інтелектуальної моди, а спротив цим тенденціям, який відображений у воєнній періодиці та фаховій літературі, вказує на вірогідність того, що ця інтелектуальна мода може не стати визначальною в царині воєнних дисциплін

Французская военная стратегия конца XIX – первой половины XX вв: между Декартом и Бергсоном?

Було розглянуто питання кореляції традиції філософських досліджень Франції наприкінці XIX ст. – першій половині XX ст. з особливостями створення та реалізації національних воєнних доктрин, які виступали основними планами підготовки Франції до обох світових воєн. Проведено паралелі між інтуїтивізмом Бергсона, раціоналізм Декарта та планами французького головного командування, які під час світових воєн XX століття зазнали поразки. Зроблено висновок про те, що дані кореляції не мають суттєвого персонального характеру; більш фундаментальні впливи на стратегічну культуру треба шукати в способах пізнання, які є основними для філософії за весь час її історії, що передбачається в дисципліні «стратегічна епістемологія»Was observed the issue of correlation of tradition of philosophic research in France on the end of the 19 century – first half of 20 century with particularities of elaboration and realization of national military doctrines, which were the basic plans of preparation for the both world wars. Were establishes parallels between intuitivism of Bergson, rationalism of Descartes and plans of the French supreme command, which failed during the world wars of the 20 century. Was concluded that given correlations do not have essential personal character; more fundamental influences on the strategic culture should be searched in the ways of cognition, which have been basic for philosophy during all her history, which is intended to be realized in discipline «strategic epistemology».Был рассмотрен вопрос о корреляции традиции философских исследований Франции в конце XIX в. – первой половины XX в. С особенностями создания и реализации национальных военных доктрин, которые являлись основными планами подготовки Франции к обеим мировым войнам. Были проведены параллели между интуитивизмом Бергсона, рационализмом Декарта и планами французского верховного командования, которые во время мировых войн XX в. потерпели поражение. Был сделан вывод о том, что данные корреляции не имеют существенного персонального характера; более фундаментальные влияния на стратегическую культуру надо искать в способах познания, которые являются основными для философии за все время ее истории, что предполагается в дисциплине «стратегическая эпистемология»

Effect of thermal annealing and deposition conditions on the structure and mechanical properties of a mulitlayer nitride coating based on Ta

An analysis of the structure and mechanical properties of multilayer nitride coatings based on Ta depending on the deposition conditions and thermal vacuum-free annealing was conducted. Ta/TaN is a multylayer structure with alternate deposition of a polycrystalline layer of Ta of high ductility and a layer of TaN of high strength. TaN is a coating deposited by magnetron sputtering with the ratio N2/Ar = 0.4, exhibiting a high degree of crystallinity that leads to a high adhesive strength and hardness of Ta/TaN multilayer coatings. For nitride coatings based on refractory elements of the V–VI period, the general patterns consisting in the formation of the NaCl structure, and the predominant orientation of the planes (111) were identified. The application of heat treatment decreases the microhardness of the Ta/TaN multilayer coatings from 2600 to 1200 kgf/mm2, and leads to deterioration of the adhesive strength between the layers. In the process of mechanical testing, the tribological coefficient for the considered protective coatings was 0.1–0.25, the volume of surface wear was 14.3 mm

War and game in cultorologic conception of J.Huizinga

У статті «Війна та гра в культурологічній концепції Й.Гейзінги» проаналізовано методологічні засади та результати дослідження Й.Гейзінги сутності феномена гри та співвідношення понять війни та гри поза ме­жами їх метафоричного ототожнення. Було розкрито ключові пункти аналітики поняття гри, було визначено статус феномена гри в концепції Й.Гейзінги як визначального фактора генези та розвитку культури. Разом з цим, проведено критичний аналіз ідеї ототожнення війни та гри – Й.Гейзінга, незважаючи на те, що був сучасником двох світових воєн та істориком за фахом, проігнорував суттєві риси війни, що дозволило йому, всупереч даним історії, ототожнити війну та гру. Й.Гейзінга поширює елементи дії на всю її сутність, явища культури на всю людську діяльність, намагається уникнути дихотомії «серйозне-несерйозне», екстраполює висновки з одиничних фактів на цілі епохи. В цих умовах ототожнення війни та гри виявляється неадекватним, незважаючи на блискучу аналітику феномена гри як такої.У статті «Війна та гра в культурологічній концепції Й.Гейзінги» проаналізовано методологічні засади та результати дослідження Й.Гейзінги сутності феномена гри та співвідношення понять війни та гри поза ме­жами їх метафоричного ототожнення. Було розкрито ключові пункти аналітики поняття гри, було визначено статус феномена гри в концепції Й.Гейзінги як визначального фактора генези та розвитку культури. Разом з цим, проведено критичний аналіз ідеї ототожнення війни та гри – Й.Гейзінга, незважаючи на те, що був сучасником двох світових воєн та істориком за фахом, проігнорував суттєві риси війни, що дозволило йому, всупереч даним історії, ототожнити війну та гру. Й.Гейзінга поширює елементи дії на всю її сутність, явища культури на всю людську діяльність, намагається уникнути дихотомії «серйозне-несерйозне», екстраполює висновки з одиничних фактів на цілі епохи. В цих умовах ототожнення війни та гри виявляється неадекватним, незважаючи на блискучу аналітику феномена гри як такої.In the paper «War and game in cultorologic conception of J.Huizinga» was analyzed methodological groundings and results of J.Huizinga’s research of the essence of phenomenon of game and correlation between the concepts of war and game outside the frameworks of their metaphorical equation. Were disclosed key points of the analytics of the concept of game, was defined status of phenomenon of game as determinative factor of genesis and development of culture. At the same time was critically analyzed the idea of equation of war and game – J.Huizinga despite of being contemporary of two world wars and specialized in history, ignored essential features of war which allowed him to identify war and game in contradiction with historical data. J.Huizinga expands elements of action to all its essence, cultural phenomena are extrapolated to all human activity, he tries to avoid dichotomy «serious-not serious», he broadcasts conclusions from single facts to whole epochs. In these conditions identification of war as game is not relevant in spite of brilliant analytics of phenomenon of game

War and game in cultorologic conception of J.Huizinga

У статті «Війна та гра в культурологічній концепції Й.Гейзінги» проаналізовано методологічні засади та результати дослідження Й.Гейзінги сутності феномена гри та співвідношення понять війни та гри поза межами їх метафоричного ототожнення. Було розкрито ключові пункти аналітики поняття гри, було визначено статус феномена гри в концепції Й.Гейзінги як визначального фактора генези та розвит­ку культури. Разом з цим, проведено критичний аналіз ідеї ототожнення війни та гри – Й.Гейзінга, незважаючи на те, що був сучасником двох світових воєн та істориком за фахом, проігнорував суттєві риси війни, що дозволило йому, всупереч даним історії, ототожнити війну та гру. Й.Гейзінга поширює елементи дії на всю її сутність, явища культури на всю людську діяльність, намагається уникнути дихотомії «серйозне-несерйозне», екстраполює висновки з одиничних фактів на цілі епохи. В цих умовах ототожнення війни та гри виявляється неадекватним, незважаючи на блискучу аналітику феномена гри як такої.У статті «Війна та гра в культурологічній концепції Й.Гейзінги» проаналізовано методологічні засади та результати дослідження Й.Гейзінги сутності феномена гри та співвідношення понять війни та гри поза межами їх метафоричного ототожнення. Було розкрито ключові пункти аналітики поняття гри, було визначено статус феномена гри в концепції Й.Гейзінги як визначального фактора генези та розвит­ку культури. Разом з цим, проведено критичний аналіз ідеї ототожнення війни та гри – Й.Гейзінга, незважаючи на те, що був сучасником двох світових воєн та істориком за фахом, проігнорував суттєві риси війни, що дозволило йому, всупереч даним історії, ототожнити війну та гру. Й.Гейзінга поширює елементи дії на всю її сутність, явища культури на всю людську діяльність, намагається уникнути дихотомії «серйозне-несерйозне», екстраполює висновки з одиничних фактів на цілі епохи. В цих умовах ототожнення війни та гри виявляється неадекватним, незважаючи на блискучу аналітику феномена гри як такої.In the paper «War and game in cultorologic conception of J.Huizinga» was analyzed methodological groundings and results of J.Huizinga’s research of the essence of phenomenon of game and correlation between the concepts of war and game outside the frameworks of their metaphorical equation. Were disclosed key points of the analytics of the concept of game, was defined status of phenomenon of game as determinative factor of genesis and development of culture. At the same time was critically analyzed the idea of equation of war and game – J.Huizinga despite of being contemporary of two world wars and specialized in history, ignored essential features of war which allowed him to identify war and game in contradiction with historical data. J.Huizinga expands elements of action to all its essence, cultural phenomena are extrapolated to all human activity, he tries to avoid dichotomy «serious-not serious», he broadcasts conclusions from single facts to whole epochs. In these conditions identification of war as game is not relevant in spite of brilliant analytics of phenomenon of game

CORRECTION OF RESISTANT ARTERIAL HYPERTENSION IN PATIENTS WITH CHRONICKIDNEYDISEASE STAGE I–III

Aim. The aim was to investigate the use of the I1–imidazoline receptor agonist moxonidine as an ‘add–on’ agent and determine its effect on heart rate variability in patients with CKD st. I–III and resistant hypertension. Methods. We investigated the safety and efficacy of moxonidine (200–600 mg) in a group of 35patients with CKD st. I–III whose had prior treatment with three or more antihypertensive medications, although without adequate control [systolic blood pressure (SBP) 145–165 mm Hg and/or diastolic BP (DBP) 95–100 mm Hg]. BP was measured according to internationally accepted guidelines before and after 3 month of treatment with moxonidine used as an ‘add–on’ agent in the patients with CKD st. I–III and resistant hypertension. Age ofpatients was 53±5,8 years. Glomerular filtration rate (GFR) before treatment was 68,7±23,0 mL/min/1,73m 2. Before and 3 months after treatment, we determined improvement in the time–frequency analysis of heart rate variability. Results. Following treatment with moxonidine, the SBP significant fell from 153.6±8.1 to 130.7±4.6 mmHg (P< 0.001). The DBP also showed a significant reduction from 96.7±2,4 to 80.9±2,6 mmHg (P< 0.001). Reduction of SBP pressure was 22.9±7.9 mm Hg and reduction of DBP was 15.9±3.1 mm Hg. 29patients (83%) achieved the goal blood pressure – 130/80 mm Hg and less. 5 patients (14%) were not achieve goal blood pressure, but blood pressure lowered <140/90 mm Hg. In 1 patient (3%) blood pressure decreased from 160/100 mm Hg to 145/90 mm Hg. The majority of patients (28 – 80%

Застосування динамічного орнаменту в цифровому дизайні

This pattern has impact on the human psyche in terms of the collective unconscious. The dynamic ornament in the context of media facades affects the perception of Ukrainian art visualization.Орнамент осуществляет воздействие на психику человека с точки зрения коллективного бессознательного. Динамический процесс орнамента в контексте медиа фасадов влияет на визуализацию восприятия украинского искусства.Орнамент здійснює вплив на психіку людини з точки зору колективного несвідомого. Динамічний процес орнаменту у контексті медіа фасадів впливає на візуалізацію сприйняття українського мистецтва

Cognitive basis of military strategy: I.Kant and C.von Clausewitz

В статті «Когнітивні основи військової стратегії: Кант і Клаузевиць» порушується питання щодо можливих кореляцій між трансцендентальною філософією І.Канта та проектом військової теорії К.фон Клаузевиця. Виконано огляд сучасних джерел з цього питання, в ході якого було зазначено, що відгуки дослідників про дану проблему – як спеціалістів з мілітарних наук, так і філософів – мають дотичний характер та не відображають всю складність зв’язків теорії війни Клаузевиця та трансцендентальної філософії Канта. Було встановлено, що К.фон Клаузевиць відтворює трансценденталізм І.Канта в питаннях, що стосуються оцінки ролі розвідки, військової історії, абсолютистського підходу до визначення поняття «війна», розуміння тотальної війни, звуження числа способів ведення війни лише до вирішальних бойових зіткнень.К. фон Клаузевиць слідує трансценденталізму І.Канта, вибудовуючи свою систему мілітарної теорії не з практичного досвіду, а чистої теорії, що є результатом раціоналістичних спекуляцій. Такий підхід призвів до формування цілої школи мілітарної науки в Німеччині, що мало фатальні наслідки під час світових воєн в Європі в ХХ ст.В статті «Когнітивні основи військової стратегії: Кант і Клаузевиць» порушується питання щодо можливих кореляцій між трансцендентальною філософією І.Канта та проектом військової теорії К.фон Клаузевиця. Виконано огляд сучасних джерел з цього питання, в ході якого було зазначено, що відгуки дослідників про дану проблему – як спеціалістів з мілітарних наук, так і філософів – мають дотичний характер та не відображають всю складність зв’язків теорії війни Клаузевиця та трансцендентальної філософії Канта. Було встановлено, що К.фон Клаузевиць відтворює трансценденталізм І.Канта в питаннях, що стосуються оцінки ролі розвідки, військової історії, абсолютистського підходу до визначення поняття «війна», розуміння тотальної війни, звуження числа способів ведення війни лише до вирішальних бойових зіткнень.К. фон Клаузевиць слідує трансценденталізму І.Канта, вибудовуючи свою систему мілітарної теорії не з практичного досвіду, а чистої теорії, що є результатом раціоналістичних спекуляцій. Такий підхід призвів до формування цілої школи мілітарної науки в Німеччині, що мало фатальні наслідки під час світових воєн в Європі в ХХ ст.In the paper «Cognitive basis of military strategy: Kant and Clausewitz» was raised a question concerning possible correlations between transcendental philosophy of I.Kant and a project of military theory of C.von Clausewitz. Was elaborated an overview of modern sources related to this question, in the course of which was stated that opinions of the researchers on this problem written both by military specialists and philosophers have superficial character and do not reflect complexity of relations of Clauzewitz’ theory of war and Kantian transcendental philosophy. It was ascertained that C. von Clausewitz replicates Kantian transcendentalism in the following questions: evaluating role of strategic intelligence and military history; absolutist approach to the definition of war, understanding of total war, narrowing of the number of waging war to the decisive armed clashes.C. von Clausewitz follows the I.Kant’s transcendental rationalism building his own system not being based on the practical experience, but on the pure theory, as a result of rationalistic speculations. This approach caused formation of the academic school of military science in Germany, which entailed fatal consequences during World wars in Europe in the XXth century

Philosophia ad bellum

In the paper «Philosophia ad bellum» is being realized an attempt to classify philosophic approaches to the study of phenomenon of war by the analogy with the structure of «Just war theory» – 1. Philosophia ad bellum – «philosophy for war», where are investigated ways of using of philosophic methods of cognition in applied military sciences; 2. Philosophia supra bello – «philosophy above war», which investigates world­view, historic­philosophic, existential, logic­epistemological aspects of war; 3. Philosophia contra belli – «philosophy against war», where research of the essence of war gets its logical conclusion in grounding of the absurdity of thinking schemes which justify war as an act of violence. In the article was made historic­philosophic overview of the part «Philosophia ad bellum», where were showed tangent questions, which are considered by philosophic logic and theory of strategic intelligence. It was stated, that specialists if military intelligence admit the important role of researches in logic and theory of cognition in their professional work; were defined basic questions, which have the most essential interest for military professionals. There were analyzed ways of using of philosophic methods in developing military strategies, was made a conclusion that philosophy can be a basis of strategic failures and victories as well.У статті «Philosophia ad bellum» робиться спроба класифікації філософських підходів до вивчення феномена війни за аналогією з структурою «теорії справедливої війни» ­ 1. Philosophia ad bellum – «філософія для війни», де досліджуються способи використання філософських методів пізнання в прикладних мілітарних дисциплінах; 2. Philosophia supra bello – «філософія над війною», що досліджує світоглядні, історіософські, екзистенційні, логіко­епістемологічні аспекти війни; 3. Philosophia contra belli – «філософія проти війни», де дослідження сутності війни отримує своє логічне завершення в обґрунтуванні абсурдності мисленнєвих схем, що виправдовують війну як акт насильства. В статті виконано огляд історико­філософських основ розділу «Philosophia ad bellum», показано дотичні питання, що розглядаються філософською логікою та теорією стратегічної розвідки. Зазначається, що фахівці з розвідки визнають важливу роль досліджень з логіки та теорії пізнання для своєї професійної роботи; визначено основні питання, що мають найбільший інтерес для військових фахівців. Проаналізовано способи використання філософських методів у побудові військових стратегій, зроблено висновок, що філософія може виступати основою як стратегічних прорахунків, так і перемог.У статті «Philosophia ad bellum» робиться спроба класифікації філософських підходів до вивчення феномена війни за аналогією з структурою «теорії справедливої війни» ­ 1. Philosophia ad bellum – «філософія для війни», де досліджуються способи використання філософських методів пізнання в прикладних мілітарних дисциплінах; 2. Philosophia supra bello – «філософія над війною», що досліджує світоглядні, історіософські, екзистенційні, логіко­епістемологічні аспекти війни; 3. Philosophia contra belli – «філософія проти війни», де дослідження сутності війни отримує своє логічне завершення в обґрунтуванні абсурдності мисленнєвих схем, що виправдовують війну як акт насильства. В статті виконано огляд історико­філософських основ розділу «Philosophia ad bellum», показано дотичні питання, що розглядаються філософською логікою та теорією стратегічної розвідки. Зазначається, що фахівці з розвідки визнають важливу роль досліджень з логіки та теорії пізнання для своєї професійної роботи; визначено основні питання, що мають найбільший інтерес для військових фахівців. Проаналізовано способи використання філософських методів у побудові військових стратегій, зроблено висновок, що філософія може виступати основою як стратегічних прорахунків, так і перемог