Ефективність рофлуміласту у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень із ожирінням

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – проблема, актуальність якої в усьому світі стрімко зростає. ХОЗЛ є четвертою провідною причиною смерті в світі, являє собою важливу проблему охорони здоров'я [19]. Розуміння проблеми ХОЗЛ значно змінилося за останнє десятиліття. Зараз це не просто обмеження швидкості повітряного потоку, а складний і гетерогенний стан зі значними позалегеневими проявами, які включають в себе хвороби серцево-судинної системи, дисфункцію скелетних м'язів, і діабет [27]. Особливої актуальності набуває проблема асоціації ХОЗЛ та ожиріння, яке є складовою метаболічного синдрому (МС) і стало проблемою нашого часу. Зв'язок між МС та ХОЗЛ спостерігається в декількох довготривалих і одномоментних дослідженнях, а також синдром був визначений як незалежний фактор ризику для погіршення респіраторних симптомів, збільшення порушення функції легень, легеневої гіпертензії та бронхіальної астми [3]. 50% пацієнтів з ХОЗЛ мають один або декілька компонентів МС [2]. Одним із актуальних аспектів проблеми поєднання ХОЗЛ та МС є розроблення обґрунтованої патогенетичної терапії. Залишається відкритим питання про лікування ХОЗЛ на тлі МС (глюкокортикостероїдні гормони сприяють підвищенню артеріального тиску та рівня глюкози в крові) [16, 44]. Є дані про сприятливу дію на рівень глюкози інгібітору фосфодіестерази-4 [ФДЕ-4] — рофлуміласту [9]. Встановлено, що даний препарат зменшує вираженість порушення толерантності до глюкози [34]. На тлі лікування рофлуміластом, відзначається зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, поліпшення глікемічного профілю у хворих на цукровий діабет 2-го типу [70]. За даними подвійного сліпого, рандомізованого дослідження [17] лікування рофлуміластом призводило до значного зниження ваги (-2.0 кг з рофлуміластом, проти 0,1 кг з плацебо), індексу маси тіла (ІМТ) (-0,73 кг/м² з рофлуміластом, проти 0,03 кг/м² з плацебо). Застосування рофлуміласту покращує показники oб’єму фoрсoванoгo видиху за першу секунду (ОФВ1) та позитивно впливає на інші показники функції легень у порівнянні з плацебо [7]. Позитивна дія рофлуміласту на функцію легень пов'язана зі значним зменшенням ваги пацієнтів, в першу чергу за рахунок втрати жирової маси [6]. Мета нашої роботи дослідити ефективність рофлуміласту у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень із ожирінням

Pharmacokinetic and urinary profiling reveals the prednisolone/cortisol ratio as a valid biomarker for prednisolone administration

Background: In Europe, synthetic corticosteroids are not allowed in animal breeding for growth-promoting purposes. Nevertheless, a high prevalence of non-compliant urine samples was recently reported for prednisolone, however, without any indication of unauthorized use. Within this context, 20 beta-dihydroprednisolone and the prednisolone/cortisol ratio have been suggested as potential tools to discriminate between exogenous and endogenous urinary prednisolone. In this study, the validity of these strategies was verified by investigating the plasma pharmacokinetic and urinary excretion profiles of relevant glucocorticoids in bovines, subjected to exogenous prednisolone treatment or tetracosactide hexaacetate administration to induce endogenous prednisolone formation. Bovine urine and plasma samples were analysed by liquid chromatography and mass spectrometry. Results: Based on the plasma pharmacokinetics and urinary profiles, 20 beta-dihydroprednisolone was confirmed as the main prednisolone-derived metabolite, being detected in the biological fluids of all 12 bovines (plasma AUC(0-inf) of 121 h mu g L-1 and urinary concentration > 0.695 mu g L-1). However, this metabolite enclosed no potential as discriminative marker as no significant concentration differences were observed upon exogenous prednisolone treatment or tetracosactide hexaacetate administration under all experimental conditions. As a second marker tool, the prednisolone/cortisol ratios were assessed along the various treatments, taking into account that endogenous prednisolone formation involves the hypothalamic-pituitary-adrenal axis and is associated with an increased cortisol secretion. Significantly lower ratios were observed in case of endogenous prednisolone formation (i.e. ratios ranging from 0.00379 to 0.129) compared to the exogenous prednisolone treatment (i.e. ratios ranging from 0.0603 to 36.9). On the basis of these findings, a discriminative threshold of 0.260 was proposed, which allowed classification of urine samples according to prednisolone origin with a sensitivity of 94.2% and specificity of 99.0%. Conclusion: The prednisolone/cortisol ratio was affirmed as an expedient strategy to discriminate between endogenous and exogenous prednisolone in urine. Although the suggested threshold value was associated with high specificity and sensitivity, a large-scale study with varying experimental conditions is designated to optimize this value