Dynamics of cytokine profile in patients with abdominal sepsis caused by pancreonecrosis

Acute pancreatitis is one of the most pressing problems of modern pancreatology, according to the authors ranks first among surgical pathologies.The aim of this study was to evaluate the dynamics of cytokine profile in patients with abdominal sepsis caused by pancreatic necrosis.Materials and methods.The study was conducted in 12 patients diagnosed with abdominal sepsis caused by pancreatic necrosis, in the period from 2017 to 2020 who were treated in medical hospitals in Chernivtsi and Ternopil. The control group consisted of 17 patients without signs of abdominal sepsis and acute surgical pathology. Both groups were representative by age, sex, comorbidities, risk factors. Determination of experimental parameters in the blood of patients was performed in the postoperative period (the results were evaluated before surgery, on the first and tenth days of the postoperative period).Research results and their discussion.In patients with abdominal sepsis, a violation of the mechanisms of cell adhesion and costimulatory-cooperative interaction of immunocompetent cells was observed in the preoperative period, as indicated by the low level of CD11a + and CD162 + expression on them. The decrease in the content of IL-6 in the blood with a slight progressive increase in the level of IL-4 corresponds to a moderate imbalance of cytokine regulation of the immune response

Influence of disposable relaparotomy and programmed sanation on the expression and dynamics of clusters determinations on immunocompetent cells of patients with abdominal sepsis caused by severe peritonitis

Relaparotomy in the treatment of postoperative complications of abdominal surgery remains a difficult problem of modern surgery.To evaluate the prognostic value of expression clusters of determination on immunocompetent cells of patients, the dynamics of HLA-DR + molecules and cytokines in the blood of patients with abdominal sepsis caused by severe peritonitis, as well as abscesses and phlegmons for postoperative period.Materials and methods.The study was conducted in 40 patients diagnosed with abdominal sepsis in the period from 2017-2020, which was treated in medical institutions of Chernivtsi and Ternopil in Ukraine, and which were divided into control and research groups. The control group consisted of 17 patients without signs of abdominal sepsis and acute surgical pathology. Determination of the expression of determination clusters such as CD11a, CD162, CD95, CD16 on immunocompetent cells, and the study of the dynamics of expression of HLA-DR + molecules and the content of cytokines IL-2, IL-4, IL-6 in the blood of patients was performed in the postoperative period. Both groups were representative by age, sex, comorbidities, risk factors. Determination of experimental parameters in the blood of patients was performed in the postoperative period (the results were evaluated before surgery, on the first, third, seventh, and on the fourteenth day of the postoperative period).Research results and their discussionIn patients with abdominal sepsis caused by severe peritonitis, the expression of HLA-DR + molecules on immunocompetent cells increases, which to some extent indicates an intensification of γ-interferon synthesis. At the same time, there is a sharp decrease in the content of IL-2 in the blood - the main regulator of a specific immune response

Бактеріальний “пейзаж” гнійного осередку та принципи антибактеріальної терапії у хворих із синдромом діабетичної стопи

The aim of the work: assessment of the bacterial spectrum and the effectiveness of the appointment of antibacterial therapy in patients with diabetic foot syndrome.Materials and Methods. The results of the treatment of 269 patients (148 (55.01 %) men and 121 (44.09 %) women) were analyzed. They were at inpatient treatment in the Surgical Department with Osteomyelitis Center on the basis of the Volyn Regional Hospital of War Veterans on the purulent-necrotic complications of SDS. All examined patients were pre-treated in surgical hospitals in the region regarding purulent-necrotic SDS processes, which was carried out empirical antibiotic therapy for up to 10 days. The neuropathic form of SDS was established in 84 (31.2 %) patients, mixed – 148 (55.01 %), ischemic – 37 (13.7 %). The prevalence of purulent necrotic process in patients with SDS, according to the classification of Wagner: I degree – 20 (7.4 %), II degree – 92 (34.2 %), III degr ee – 70 (26 %), IV degree – 65 (24.2 %), V degree – 22 (8.2 %). The complex of bacteriological studies consisted in the study of wound exudate with the identification of the microflora of purulent necrotic center and the evaluation of its sensitivity to antibiotics and cytological examination of smears-impressions from the wound surface. Identification of pathogens of the infectious process was carried out by cropping method on the appropriate nutrient medium, and sensitivity to antibiotics was determined by the disc diffusion method.Results and Discussion. The microbial landscape of purulent-necrotic lesions in patients with diabetes mellitus is mainly polyvalent in 54.6 % of cases, and monoculture in 45.4 % of patients. The largest number of microbial associations sown from the primary purulent cell were aerobic associations – 54.6 %. Aerobic-anaerobic associations were sown in isolated cases, and sowing of anaerobic associa­tions was not noted. The main representative of the mixed aerobic infection was Staphylococcus aureus. Often Staphylococcus aureus was sown along with the gram-positive sticks – Enterococcus faecalis, Corynebacterium xerosis and Staphilococcus epidermidis. The greatest clinical significance of the group of non-fermenting microorganisms in the aerobic association is Pseudomonas aeruginosa. The results of the study of the sensitivity of microorganisms during hospitalization indicate a high resistance of the microflora to antibiotics I-II generations of the penicillin group, cephalosporins. Antibiotics of the reserve are preparations of the group of carbapenems, oxazolidinones, glycopeptides.Цель работы: оценка бактериального спектра и эффективности назначения антибактериальной терапии у больных с синдромом диабетической стопы.Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 269 больных (148 (55,01 %) мужчин и 121 (44,09 %) женщин), находившихся на стационарном лечении в хирургическом отделении с остеомиелитным центром на базе Волынского областного госпиталя ветеранов войны по поводу гнойно-некротических осложнений СДС. Все обследованные пациенты предварительно лечились в хирургических стационарах области по поводу гнойно-некротических процессов СДС, которым осуществлялась эмпирическая антибиотикотерапия продолжительностью до 10 дней. Нейропатическую форму СДС установлено в 84 (31,2 %) пациентов, смешанную – 148 (55,01 %), ишемическую – 37 (13,7 %). Распространенность гнойно-некротического процесса у больных с СДС, согласно классификации Wagner: I степень – 20 (7,4 %), II степень – 92 (34,2 %), III степень – 70 (26 %), IV степень – 65 (24,2 %), V степень – 22 (8,2 %). Комплекс бактериологических исследований заключался в исследовании раневого экссудата с идентификацией микрофлоры гнойно- некротического очага и оценке ее чувствительности к антибиотикам и цитологическом исследовании мазков-отпечатков с раневой поверхности. Идентификация возбудителей инфекционного процесса осуществлялась методом посевов на соответствующие питательные среды, а чувствительность к антибиотикам определялась диско-диффузным методом. Результаты исследований и их обсуждение. Микробный пейзаж гнойно-некротических очагов у больных с СД носит преимущественно поливалентный характер 54,6 % случаев, а монокультуру в 45,4 % пациентов. Наибольшее количество микробных ассоциаций, что высевались из первичного гнойного очага, составили аэробные ассоциации – 54,6 %. Аэробно- анаэробные ассоциации высевались в единичных случаях, а посева анаэробных ассоциаций не отмечалось. Основным представителем смешанной аэробных инфекции был Staphylococcus aureus. Чаще всего Staphylococcus aureus высевался вместе с граммположительными палочками – Enterococcus faecalis, Corynebacterium xerosis и Staphilococcus epidermidis. Наибольшее клиническое значение из группы неферментирующих микроорганизмов в составе аэробных ассоциаций имеет Pseudomonas aeruginosa. Результаты исследования чувствительности микроорганизмов при поступлении свидетельствуют о высокой устойчивости микрофлоры к антибиотикам I-II поколений группы пенициллина, цефалоспоринов. Антибиотиками резерва остаются препараты группы карбапенемов, оксазолидиноны, гликопептидов.Мета роботи: оцінка бактеріального спектра та ефективності призначення антибактеріальної терапії у хворих з синдромом діабетичної стопи.Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 269 хворих (148 (55,01%) чоловіків і 121 (44,09%) жінок), які перебували на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з остеомієлітним центром на базі Волинського обласного госпіталю ветеранів війни з приводу гнійно-некротичних ускладнень СДС. Всі обстежені пацієнти попередньо проходили лікування в хірургічних стаціонарах області з приводу гнійно-некротичних процесів СДС, яким проводили емпіричну антибіотикотерапію тривалістю до 10 днів. Нейропатичну форму СДС встановлено у 84 (31,2 %) пацієнтів, змішану – 148 (55,01 %), ішемічну – 37 (13,7 %). Поширеність гнійно-некротичного процесу у хворих з СДС, відповідно до класифікації Wagner: I ступінь – 20 (7,4 %), II ступінь – 92 (34,2 %), III ступінь – 70 (26 %), IV ступінь – 65 (24,2 %), V ступінь – 22 (8,2 %). Комплекс бактеріологічних досліджень полягав у дослідженні ранового ексудату з ідентифікацією мікрофлори гнійно- некротичного вогнища й оцінкою її чутливості до антибіотиків та цитологічному дослідженні мазків-відбитків з ранової поверхні. Ідентифікацію збудників інфекційного процесу здійснювали методом посівів на відповідні живильні середовища, а чутливість до антибіотиків визначали диско-дифузійним методом.Результати досліджень та їх обговорення. Мікробний пейзаж гнійно-некротичних вогнищ у хворих із ЦД мав переважно полівалентний характер у 54,6 % випадків, а монокультуру у 45,4% пацієнтів. Найбільшу кількість мікробних асоціацій, що висівалися з первинного гнійного осередку, склали аеробні асоціації – 54,6 %. Аеробно-анаеробні асоціації висівалися в поодиноких випадках, а висівання анаеробних асоціацій не спостерігали. Основним представником змішаної аеробної інфекції був Staphylococcus aureus. Найчастіше Staphylococcus aureus висівався разом з грампозитивними паличками – Entero­coccus faecalis, Corynebacterium xerosis та Staphilococcus epidermidis. Найбільше клінічне значення з групи неферментуючих мікроорганізмів у складі аеробних асоціацій має Pseudomonas aeruginosa. Результати дослідження чутливості мікроорганізмів при госпіталізації свідчать про високу стійкість мікрофлори до антибіотиків I–II поколінь групи пеніцилінів, цефалоспоринів. Антибіотиками резерву залишаються препарати групи карбапенемів, оксазолідінонів, глікопептидів

Діагностична і прогностична цінність прокальцитоніну і окремих загальноклінічних обстежень у ранній діагностиці інфікованого гострого некротичного панкреатиту

The article reflects the results of determination of procaltsytonin in patients with acute pancreatitis(AP) for early diagnosis and prediction of infected acute necrotizing pancreatitis(ANP) . The results were compared with other laboratory parameters, ultrasound and computer tomography (CT) of the abdominal cavity with mild and severe pancreatitis. Laboratory examination methods were carried out on the 1st, 2nd, 3rd, 7th day of the disease, instrumental methods of diagnostic at the start of disease and in dynamics due to situation.Correlation analysis between clinical and laboratory parameterswas made.The diagnostic value of ultrasonography in the diagnosis of acute pancreatitis  was at 75,67% due to low informativitybecause of flatulence. Visualization of changes in CT software was  was diagnostically 86,66%. Therefore, the definition of procaltсytonin together  with other laboratory parameters is diagnostically valuable in early diagnosis of AP as well as in infected ANP.У статті відображені результати визначення прокальцитоніну у хворих на гострий панкреатит(ГП) з метою ранньої діагностики і прогнозування інфікованого гострого некротичного панкреатиту (ГНП). Одержані результати порівнювались з іншими лабораторними показниками, даними УЗД та комп’ютерної томографії(КТ) черевної порожнини при тяжкому та нетяжкому панкреатиті. Лабораторні методи обстеження проводились на 1-шу,2-гу,3-тю,7-му доби захворювання, а інструментальні при госпіталізації і в динаміці залежно від ситуації. Проведено кореляційний аналіз між клінічними і лабораторними показниками. Діагностична цінність УЗД у діагностиці гострого панкреатиту (ГП) була на рівні 75,67 %, що зумовлено малоінформативністю методу при метеоризмі. Візуалізація змін ПЗ при КТ, що діагностично була достовірна, становила 86,66 %. Тому визначення прокальцитоніну в поєднанні з іншими лабораторними показниками є діагностично цінним у ранній діагностиці ГП та інфікованого ГНП зокрема

Принципи місцевого лікування інфікованих ран у щурів зі змодельованим цукровим діабетом

Проаналізовано результати застосування композиційної суміші на основі похідних g -кротонолактону таZn-карнозину при лікуванні стандартних інфікованих дерматомних ран в експериментальних тварин – 45білих щурів. Отримані дані вказують, що швидше загоєння ран відбувається внаслідок інтенсивного впливу напочаткові фази регенерації, коли домінують ознаки посттравматичного запального процесу

Порівняльна оцінка різних методів закриття ранових дефектів у пацієнтів із синдромом стопи діабетика

The aim of the work: to improve the results of surgical treatment of patients with diabetic foot syndrome using modern methods of wound defects closure. Materials and Methods. The results of complex examination and treatment of 67 patients with diabetic foot syndrome were performed. The observed patients were divided into: comparison group – 31 (46.27 %) patients, who underwent “classic” autodermoplasty and the main group – 36 (53.73 %) patients. Among the last in 17 (47.22 %) the wound defect was closed with the help of the dermal equivalent, and in 19 (52.78 %) was used the PRP technique. In accordance with the clinical forms of the diabetic foot syndrome, the neuropathic form was indicated in 30 (44.78 %) patients and the neuro-ischemic form in 37 (55.22 %) patients. Based on the results obtained using various methods of defect closure, the area and rate of wound healing were calculated. Results and Discussion. Analyzing the results of the use of the equivalent of the dermis, the following was established: for 20 days of treatment the area of ​​the wound is 1.76 times smaller than the area of ​​the wound in patients without the use of the equivalent of the dermis; the wound healing rate is 1.41 higher. When using the PRP membrane, it is found that by the 20th day of treatment the wound area is 2.25 times smaller than the wound area in patients without using the PRP membrane, and the wound healing rate is 1.45 higher. The use of cell-tissue technologies and platelet-rich membrane with growth factors in topical wound defect treatment allows healing and improves treatment outcomes by accelerating the time of epithelialization over conventional therapy.Цель работы: улучшить результаты хирургического лечения больных с синдромом стопы диабетика (ССД) путем использования современных методов закрытия раневых дефектов. Материалы и методы. Проведенный анализ результатов комплексного обследования и лечения 67 больных с ССД. Пациентов разделили на группу сравнения – 31 (46,27 %) больной, которым выполняли “классическую” аутодермопластику, и основную группу – 36 (53,73 %) больных. Среди них у 17 (47,22 %) больных проведено закрытие раневого дефекта с помощью эквивалента дермы, а у 19 (52,78 %) больных использовали PRP методику. В соответствии с клиническими формами ССД выделено невропатическую форму стопы диабетика – у 30 (44,78 %) больных и нейроишемическую форму стопы диабетика у 37 (55,22%) больных. На основании полученных результатов использования различных способов закрытия дефектов вычисляли площадь и скорость заживления ран. Результаты исследований и их обсуждение. Анализируя результаты применения эквивалента дермы установлено следующее: на 20 сутки лечения площадь раны в 1,76 раза меньше площадь раны у пациентов без использования эквивалента дермы; скорость заживления раны выше в 1,41 раза. При применении PRP мембраны установлено, что на 20 сутки лечения площадь раны в 2,25 раза меньше площади раны у пациентов без использования PRP мембраны, а скорость заживления раны выше в 1,45 раза. Использование клеточно-тканевых технологий и обогащенной тромбоцитами и факторами роста мембраны в местном лечении раневого дефекта позволяет достичь заживления и улучшает результаты лечения за счет ускорения сроков эпителизации по сравнению с традиционной терапией.Мета роботи: покращити результати хірургічного лікування хворих із синдромом стопи діабетика (CCД) шляхом використання сучасних методів закриття ранових дефектів. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів комплексного обстеження й лікування 67 хворих із ССД. Пацієнтів поділені на групу порівняння – 31 (46,27 %) хворий, яким виконано “класичну” автодермопластику, та основну групу – 36 (53,73 %) хворих. Серед них у 17 (47,22 %) хворих проведено закриття ранового дефекту за допомогою еквіваленту дерми, а у 19 (52,78 %) хворих використано PRP методику. Відповідно до клінічних форм ССД виділено невропатичну форму стопи діабетика у 30 (44,78 %) хворих та нейроішемічну форму стопи діабетика у 37 (55,22 %) хворих. На підставі отриманих результатів використання різних способів закриття дефектів обчислювали площу та швидкість загоєння ран. Результати досліджень та їх обговорення. За результатами аналізу застосування еквіваленту дерми встановлено наступне: на     20-ту добу лікування площа рани у 1,76 раза менша від площі рани в пацієнтів без використання еквіваленту дерми; швидкість загоєння рани вища в 1,41 раза. При застосуванні PRP мембрани встановлено, що на 20-ту добу лікування площа рани у 2,25 раза менша від площі рани в пацієнтів без використання PRP мембрани, а швидкість загоєння рани вища в 1,45 раза. Використання клітинно-тканинних технологій та збагаченою тромбоцитами та факторами росту мембрани у місцевому лікуванні ранового дефекту дозволяє досягти загоєння й поліпшує результати лікування за рахунок прискорення строків епітелізації порівняно із традиційною терапією

CИНДРОМ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ПЕРИТОНІТІ НА ТЛІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ

The concept of endogenous intoxication is widely used as a criterion for assessing the body's condition in terms of accumulation of end-products of the metabolism of proteins, lipids and other substances that occurs in various diseases accompanied by increased catabolic processes, in particular in acute common peritonitis on the background of diabetes mellitus. The aim of the study – to investigate and evaluate the severity of endogenous intoxication syndrome in the experimental animals in the simulated acute common peritonitis on the background of diabetes mellitus compared to animals with experimental acute peritonitis. Materials and Methods. 56 white rats were used in this work. Diabetes mellitus was modeled by intraperitoneal injection of streptozotocin from Sigmal manufacturer at a rate of 7 mg per 100 g of animal weight, acute peritonitis – by administering 0.5 ml of 10 % captured fecal suspension to the abdominal cavity of the animals under study. Indicators of endogenous intoxication syndrome – medium molecules and erythrocytic index of intoxication. Terms of observation: 1, 3, 7 days from the beginning of the peritonitis modeling. Blood serum and whole blood were used for research. Results and Discussion. When comparing the level of medium molecules between the study groups of animals, a statistically significant increase in the level of median-molecular peptides during all the experimental periods was established. In particular, the concentration of MM1 and MM2 at the 7th day of the experiment in the study groups was 14.96 % and 54.55 % respectively (p<0.05). This confirms the strengthening of the toxic effects of acute common peritonitis on the background of diabetes mellitus in the test animals. Concerning the degree of damage of erythrocytic membranes between the comparative groups, a similar trend was observed in the level of the erythrocytic index of intoxication for all days of the experiment. Thus, its level in animals of the main group for 1 day since the beginning of the experiment was 1.39 % higher relative to this indicator of the group with acute peritonitis (p>0.05). On the 3rd day this difference was 14.87 %, and on the 7th day – 20.09 %, and it was the largest (p<0.05). Consequently, in animals with experimental acute common peritonitis on the background of diabetes, the manifestations of endogenous intoxication syndrome are more pronounced in comparison with animals with a simulated acute peritonitis. Conclusions. In animals with acute common peritonitis, on the background of diabetes, manifestations of endogenous intoxication syndrome were more pronounced in comparison with animals with acute peritonitis, which was confirmed by statistically significantly higher levels of medium molecules1, medium molecules2 and erythrocytic index of intoxication (p<0.05).Поняття “ендогенна інтоксикація” широко використовують як критерій оцінки стану організму за умов накопичення кінцевих продуктів метаболізму білків, ліпідів та інших речовин, що має місце при різноманітних захворюваннях, які супроводжуються посиленням катаболічних процесів, зокрема при гострому поширеному перитоніті на тлі цукрового діабету. Мета дослідження – вивчити та оцінити вираження синдрому ендогенної інтоксикації в організмі дослідних тварин при змодельованому гострому поширеному перитоніті на тлі цукрового діабету порівняно з тваринами із експериментальним гострим поширеним перитонітом. Матеріали і методи. У дослідженні використали 56 білих щурів. Цукровий діабет моделювали шляхом внутрішньочеревного введення стрептозотоцину фірми “Sigmal” з розрахунку 7 мг на 100 г маси тварини, гострий поширений перитоніт – введенням 0,5 мл 10 % профільтрованої калової суспензії у черевну порожнину дослідних тварин. Визначали показники синдрому ендогенної інтоксицації – молекули середньої маси та еритроцитарний індекс інтоксикації. Терміни спостереження: 1; 3; 7 доби від початку моделювання перитоніту. Для проведення досліджень застосовували сироватку крові та цільну кров. Результати досліджень та їх обговорення. При порівнянні рівня молекул середньої маси між дослідними групами тварин було встановлено статистично значиме більш вагоме зростання рівня середньомолекулярних пептидів протягом усіх термінів експерименту. Зокрема, концентрація МСМ1 та МСМ2 на 7-му добу експерименту в дослідних групах становила 14,96 та 54,55 % відповідно (p<0,05). Це вказує на підвищення токсичного впливу гострого поширеного перитоніту на тлі цукрового діабету в організмі експериментальних тварин. Рівень еритроцитарного індексу інтоксикації у щурів основної групи на 1-шу добу з моменту початку експерименту був на 1,39 % вищим стосовно такого показника групи із гострим перитонітом (p>0,05). На 3-ю добу ця різниця становила 14,87 %, а на 7-му добу – 20,09 % і була найбільшою (p<0,05). Висновки. У тварин із гострим поширеним перитонітом на тлі цукрового діабету прояви синдрому ендогенної інтоксикації були виражені більшою мірою, порівняно з тваринами із змодельованим гострим перитонітом, що підтверджено статистично значимо вищими рівнями молекул середньої маси та еритроцитарного індексу інтоксикації (p<0,05).Понятие “эндогенная интоксикация” широко используется как критерий оценки состояния организма в условиях накопления конечных продуктов метаболизма белков, липидов и других веществ, имеет место при различных заболеваниях, сопровождающихся усилением катаболических процессов, в частности при остром распространенном перитоните на фоне сахарного диабета. Цель исследования – изучить и оценить выраженность сидрома эндогенной интоксикации в организме опытных животных при смоделированном остром распространенном перитоните на фоне сахарного диабета по сравнению с животными с экспериментальным острым распространенным перитонитом. Материалы и методы. В исследовании использовали 56 белых крыс. Сахарный диабет моделировали путем внутрибрюшного введения стрептозотоцина фирмы “Sigmal” из расчета 7 мг на 100 г массы животного, острый распространенный перитонит – введением 0,5 мл 10 % профильтрованной каловой суспензии в брюшную полость исследуемых животных. Опре­деляли показатели синдрома эндогенной интоксицации – молекулы средней массы и эритроцитарный индекс интоксикации. Сроки наблюдения: 1; 3; 7 сутки от начала моделирования перитонита. Для проведения исследований использовали сыворотку крови и цельную кровь. Результаты исследований и их обсуждение. При сравнении уровня молекул средней массы между исследуемыми группами животных было установлено статистически значимый более существенный рост уровня среднемолекулярных пептидов в течение всех сроков эксперимента. В частности, концентрация МСМ1 и МСМ2 на 7-е сутки эксперимента в исследуемых группах составила 14,96 и 54,55 % соответственно (p<0,05). Это говорит о усиления токсического воздействия острого рас­пространенного перитонита на фоне сахарного диабета в организме животных. Уровень эритроцитарного индекса интоксикации у крыс основной группы на 1-е сутки с момента начала эксперимента был на 1,39 % выше относительно такого показателя группы с острым перитонитом (p>0,05). На 3-и сутки эта разница составляла 14,87 %, а на 7-е сутки – 20,09 %, и была самой (p<0,05). Выводы. У животных с острым распространенным перитонитом на фоне сахарного диабета проявления синдрома эндогенной интоксикации выражены в большей степени по сравнению с животными со смоделированным острым перитонитом, что подтверждено статистически значимо более высокими уровнями молекул средней масы и эритроцитарного индекса интоксикации (p<0,05)

ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ ОКИСНЮВАЛЬНОЇ МОДИФІКАЦІЇ БІЛКІВ ЗА УМОВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ПЕРИТОНІТУ НА ТЛІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ

Introduction. The accumulation of oxidized proteins is considered as one of the factors regulating the synthesis and degradation of proteins, the activation of multicatalytic proteases, which selectively destroy oxidized proteins. It is known that diabetes mellitus is accompanied by a violation of all types of metabolism, so it is expedient to study the features of one of the pathogenetic links of acute diffuse peritonitis, which arose on the background of diabetes mellitus – an oxidation modification of proteins. The aim of the study – to investigate and assess the state of the oxidative modification of proteins in the body of experimental animals in the simulated acute prevalent peritonitis on the background of diabetes mellitus compared with animals with experimental acute peritonitis. Research Methods. 56 white rats were used in this work. Diabetes mellitus was modeled by intraperitoneal injection of streptozotocin of Sigmal brand at a rate of 7 mg per 100 g of animal weight, acute peritonitis – by administering of 0.5 ml of 10 % filtered fecal suspension to the abdominal cavity of the animals under study. The indexes of oxidative modification of proteins were determined – concentration of aldehyde and keto-derivative neutral (OMР370) and basic (OMР430) character. Terms of observation: 1, 3, 7 days from the beginning of the peritonitis modeling. Blood serum was used for research. Results and Discussion. When comparing the indices of oxidative modification of proteins between the stu­died groups of animals, statistically significant increase in the level of medium molecular peptides during all the experimental periods was established. In particular, the concentration of OMР370 and OMР430 in animals of the main group for 1 day since the beginning of the experiment was 35.56 % and 84.94 % higher relative to those of the group with acute peritonitis (p<0.05). On the 3rd day this difference was 30.51 % and 42.85 %, while on the 7th day it was 26.49 % and 21.02 %, respectively (p<0.05). This confirms the strengthening of the toxic effects of acute common peritonitis on the background of diabetes mellitus in the test animals. Conclusions. In animals with acute widespread peritonitis, pronounced activation of free radical oxidation of proteins is observed, which is manifested by a significant increase in the parameters of oxidative modification. The intensity of the oxidative modification of proteins in conditions of combined pathology is prevalent in intensity relative to isolated, indicating the potentiation of the prooxidant action of metabolic products in diabetes mellitus, and complicates the course of acute common peritonitis.Вступление. Накопление окисленных белков рассматривают как один из факторов регуляции синтеза и распада белков, активации мультикаталитических протеаз, которые избирательно разрушают окисленные белки. Известно, что сахарный диабет сопровождается нарушением всех видов обмена веществ, поэтому целесообразным было изучение особенностей одного из патогенетических звеньев острого распространенного перитонита, возникшего на фоне сахарного диабета, – окислительной модификации белков. Цель исследования – изучить и оценить состояние окислительной модификации белков в организме подопытных животных при смоделированном остром распространенном перитоните на фоне сахарного диабета по сравнению с крысами с экспериментальным острым распространенным перитонитом. Методы исследования. В работе использовано 56 белых крыс. Сахарный диабет моделировали путем внутрибрюшного введения стрептозотоцина фирмы “Sigmal” из расчета 7 мг на 100 г массы крысы, острый распространенный перитонит – введения 0,5 мл 10 % профильтрованной каловой сус­пензии в брюшную полость подопытных животных. Определяли показатели окислительной модификации белков – концентрацию альдегидо- и кетопроизводных нейтрального (ОМБ370) и основного (ОМБ430) характера. Сроки наблюдения – первые, третьи, седьмые сутки от начала моделирования перитонита. Для проведения исследований использовали сыворотку крови. Результаты и обсуждение. При сравнении показателей окислительной модификации белков между исследуемыми группами животных было установлено статистически значимое более существенное возрастание уровня среднемолекулярных пептидов в течение всех сроков эксперимента. В частности, концентрация ОМБ370 и ОМБ430 у животных основной группы на первые сутки с момента начала эксперимента была на 35,56 и 84,94 % выше относительно таких показателей у крыс с острым перитонитом (p>0,05). На третьи сутки эта разница составляла 30,51 и 42,85 %, а на седьмые – 26,49 и 21,02 % соответственно (p<0,05). Это свидетельствует об усилении токсического воздействия острого распространенного перитонита на фоне сахарного диабета в организме подопытных животных. Выводы. У животных с острым распространенным перитонитом наблюдают выраженную активацию процессов свободнорадикального окисления белков, что проявляется достоверным ростом показателей окислительной модификации. Интенсивность окислительной модификации белков в условиях комбинированной патологии преобладает интенсивность относительно изолированной, что свидетельствует о потенцировании прооксидантного действия продуктов метаболизма при сахарном диабете, и осложняет течение острого распространенного перитонита.Вступ. Накопичення окиснених білків розглядають як один із факторів регуляції синтезу і розпаду білків, активації мультикаталітичних протеаз, які вибірково руйнують окиснені білки. Відомо, що цукровий діабет супроводжується порушенням усіх видів обміну речовин, тому доцільним було вивчення особливостей однієї з патогенетичних ланок гострого поширеного перитоніту, який виник на тлі цукрового діабету, – окиснювальної модифікації білків. Мета дослідження – вивчити та оцінити стан окиснювальної модифікації білків в організмі піддослідних тварин при змодельованому гострому поширеному перитоніті на тлі цукрового діабету порівняно зі щурами з експериментальним гострим поширеним перитонітом. Методи дослідження. У роботі використано 56 білих щурів. Цукровий діабет моделювали шляхом внутрішньочеревного введення стрептозотоцину фірми “Sigmal” з розрахунку 7 мг на 100 г маси щура, гострий поширений перитоніт – введення 0,5 мл 10 % профільтрованої калової суспензії в черевну порожнину піддослідних тварин. Визначали показники окиснювальної модифікації білків – концентрацію альдегідо- та кетопохідних нейтрального (ОМБ370) й основного (ОМБ430) характеру. Терміни спостереження – 1-ша, 3-тя, 7-ма доби від початку моделювання перитоніту. Для проведення досліджень використовували сироватку крові. Результати й обговорення. При порівнянні показників окиснювальної модифікації білків між досліджуваними групами тварин було встановлено статистично значиме більш вагоме зростання рівня середньомолекулярних пептидів протягом усіх термінів експерименту. Зокрема, концентрація ОМБ370 та ОМБ430 у тварин основної групи на 1-шу добу з моменту початку експерименту була на 35,56 і 84,94 % вищою стосовно таких показників у щурів із гострим перитонітом (p>0,05). На 3-тю добу ця різниця становила 30,51 та 42,85 %, а на 7-му – 26,49 і 21,02 % відповідно (p<0,05). Це свідчить про підсилення токсичного впливу гострого поширеного перитоніту на тлі цукрового діабету в організмі піддослідних тварин. Висновки. У тварин із гострим поширеним перитонітом спостерігають виражену активацію процесів вільнорадикального окиснення білків, що проявляється достовірним зростанням показників окиснювальної модифікації. Інтенсивність окиснювальної модифікації білків за умов комбінованої патології переважає інтенсивність стосовно ізольованої, що свідчить про потенціювання прооксидантної дії продуктів метаболізму при цукровому діабеті, й ускладнює перебіг гострого поширеного перитоніту

Рання діагностика інфікованого гострого некротичного панкреатиту

The aim of the work: to determine criteria for early diagnosis of infected acute necrotising pancreatitis. Materials and Methods. The study was based on complex treatment of acute pancreatitis (AP) in 63 patients, who were divided into two groups: group I – with severe and critical AP (n=31) and group II – with light and medium severity rate of AP (n=32). All required laboratory and instrumental methods were made and some special, particularly the procalcitonin levels in the blood serum (group I).  Determination of prognostic parameters was made through correlation analysis of all clinical parameters. The attention was paid to statistically significant factors that correlate ratio not lower than 0.7 (strong correlation). Results and Discussion. The level of procalcitonin in blood > 3.7 ng/ml in first study group was those factor that showed the risk of developing more severe stage of pancreatitis with complications. Procalcitonin should be used as a marker of infected acute necrotic pancreatitis (ANP) in combination with other parameters of inflammation, which helps to choose the correct treatment.Цель работы: определить критерии ранней диагностики инфицированного острого некротического панкреатита. Материалы и методы. Исследование базируется на комплексном лечении острого панкреатита (ОП) у 63 больных, которые были разделены на две группы: первая группа – 31 больной с тяжелым и критическим ОП и вторая группа – 32 больных с легкой и средней степенью тяжести ОП. Проведены все необходимые лабораторные и инструментальные методы, а также некоторые специальные, в том числе определение уровеня прокальцитонина в сыворотке крови (первая группа). Определение прогностических параметров проводили с помощью корреляционного анализа всех клинических параметров. Внимание было обращено к статистически значимым факторам, которые коррелируют соотношение не ниже 0,7 (сильная корреляция). Результаты исследований и их обсуждение. Уровень прокальцитонина в крови> 3,7 нг / мл в первой исследовательской группе был фактором, который показал риск развития более тяжелой стадии панкреатита с осложнениями. Прокальцитонин следует использовать как маркер инфицированного острого некротического панкреатита (ОНП) в сочетании с другими параметрами воспаления, это  помогает выбрать правильное лечение.Мета роботи: визначити критерії ранньої діагностики інфікованого гострого некротичного панкреатиту. Матеріали і методи. Дослідження базується на комплексному лікуванні гострого панкреатиту (ГП) у 63 хворих, які були розподілені на дві групи: перша група  – 31 хворий з важким та критичним ГП та друга група –32 хворі з легким і середнім ступенем тяжкості ГП. Проведено всі необхідні лабораторні та інструментальні методи, а також деякі спеціальні, зокрема визначення рівеня прокальцитоніну в сироватці крові (перша група). Визначення прогностичних параметрів проводили за допомогою кореляційного аналізу всіх клінічних параметрів. Увагу зосереджено на статистично значущих факторах, які корелюють співвідношення не нижче 0,7 (сильна кореляція). Результати досліджень та їх обговорення. Рівень прокальцитоніну в крові> 3,7 нг / мл у першій дослідній групі був фактором, який показав ризик розвитку тяжчої стадії панкреатиту з ускладненнями. Прокальцитонін слід використовувати як маркер інфікованого гострого некротичного панкреатиту (ГНП) у поєднанні з іншими параметрами запалення, що допомагає вибрати правильне лікування

ГОСТРА НЕПРОХІДНІСТЬ ТОНКОЇ КИШКИ. ПОКАЗАННЯ ДО ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ МЕТОДІВ ДЕКОМПРЕСІЇ ТРАВНОГО КАНАЛУ

Acute obstruction of the small intestine is a complicated and often unpredictable disease. The question of choosing one or another method of decompression of the small intestine during surgery in patients with this pathology has not yet been resolved. The objective of the work is to improve the results of surgical treatment of patients with acute obstruction of the small intestine by substantiating the choice of different methods of decompression, depending on the intraoperative situation. Surgical treatment of 224 patients for acute obstruction of the small intestine was conducted, including 132 (58,93 %) with different methods of decompression of the digestive canal. Clinical examination of patients included the determination of the functional state of the patient, the comorbidity index, and the degree of operational anesthetic risk determined on the ASA scale. Dissociation of adhesions with different types of decompression of the digestive canal was used in 107 (81.06 %) patients. In 100 (93.46 %) individuals nasogastrointestinal intubation was performed using an intubation probe. In 7 (6.54 %) patients, enterostomy was superimposed by the own technique. In 25 patients the elimination of obstruction was performed by resection of the area of the small intestine. One-stage intraoperative decompression of the small intestine in these patients was performed in 14 (56.0 %) cases, in 5 (20.0 %) the primary entero-enterostomy was formed, and 9 (36.0 %) patients were treated by overlaying laparostomy by the own method. In 10 (40.0%) patients, after resection of the necrotized area of the small intestine, the operation was completed by overlaying the final enterostoma (ileostomy) and in one (4.0 %) patient, a twoway enteroastoma was formed. The authors suggest an algorithm for using different methods of decompression of the small intestine in patients with acute obstruction. Attention is drawn to the role of the functional state of the patient, morpho-functional changes in the small intestine and intraoperative situation in the abdominal cavity.Острая непроходимость тонкой кишки представляет собой сложное и часто непредсказуемое заболевание. Вопрос выбора того или иного способа декомпрессии тонкой кишки во время операции у больных с этой патологией окончательно еще не решен. Целью работы является улучшение результатов хирургического лечения больных с острой непроходимости тонкой кишки путем обоснования выбора различных методов декомпрессии в зависимости от интраоперационной ситуации. Проведено хирургическое лечение 224 пациента с острой непроходимости тонкой кишки, из них в 132 (58,93 %) использовались различные методы декомпрессии пищеварительного канала. Клиническое обследование пациентов включало определение функционального состояния больного, индекса коморбидности и по шкале ASA определяли степень операционно-анестезиологического риска. Разъединение спаек с различными видами декомпресиеи пищеварительного тракта нами были использовано в 107 (81,06 %) больных. В 100 (93,46 %) человек назогастроинтестинальную интубацию проводили с помощью интубационного зонда. В 7 (6,54 %) пациентов выполнено наложение энтеростомы по собственной методике. У 25 больних выполнена ликвидация непроходимости путем резекции участка тонкой кишки. Одномоментная интраоперационная декомпрессия тонкой кишки в этих пациентов проведена у 14 (56,0 %) случаях, в 5 (20,0 %) сформирован первичный энтеро-ентероанастомоз, в 9 (36,0%) пациентов дополнен наложением лапаростомы по собственной методике. В 10 (40,0 %) больных после выполнения резекции некротизированного участка тонкой кишки операция завершена наложением конечной энтеростомы (илеостомы) и у 1 (4,0 %) пациента сформирована дводульнуя ентеростома. Авторами предложен алгоритм использования различных методов декомпрессии тонкой кишки у больных с острой ее непроходимостью. Обращается внимание на роль функционального состояния пациента, морфо-функциональных изменений в тонкой кишке и интраоперационную ситуацию в брюшной полости.Гостра непрохідність тонкої кишки є складною та часто непередбачуваною за перебігом захворюванням. Питання вибору того чи іншого способу декомпресії тонкої кишки під час операції у хворих на цю патологію остаточно ще не вирішено. Мета роботи – покращення результатів хірургічного лікування хворих на гостру непрохідність тонкої кишки шляхом обгрунтування вибору різних методів декомпресії залежно від інтраопераційної ситуації. Проведено хірургічне лікування 224 пацієнта на гостру непрохідність тонкої кишки, з них у 132 (58,93 %) використовували різні методи декомпресії травного каналу. Клінічне обстеження пацієнтів містило визначення функціонального стану хворого, індексу коморбідності і за шкалою ASA визначали ступінь операційно-анестезіологічного ризику. Роз’єднання спайок з різними видами декомпресієї травного каналу нами використано у 107 (81,06 %) хворих. У 100 (93,46 %) осіб назогастроінтестинальну інтубацію проводили за допомогою інкубаційного зонда. У 7 (6,54 %) пацієнтів виконано накладання ентеростоми за власною методикою. У 25 хворих виконано ліквідацію непрохідності шляхом резекції ділянки тонкої кишки. Одномоментна інтраопераційна декомпресія тонкої кишки в цих пацієнтів проведена у 14 (56,0 %) випадках, у 5 (20,0 %) сформовано первинний ентеро-ентероанастомоз, а у 9 (36,0 %) пацієнтів доповнено накладанням лапаростоми за власною методикою. У 10 (40,0 %) хворих після виконання резекції некротизованої ділянки тонкої кишки операцію завершено накладанням кінцевої ентеростоми (ілеостоми) і у 1 (4,0 %) пацієнта сформовано дводульну ентеростому. Авторами запропоновано алгоритм використання різних методів декомпресії тонкої кишки у хворих на гостру її непрохідність. Звертаємо увагу на роль функціонального стану пацієнта, морфо-функціональних змін у тонкій кишці та інтраопераційної ситуації в черевній порожнині