Соціологічний інституціоналізм як напрям нового інституціоналізму політичної науки: методологія та її реалізація в українських політологічних дослідженнях

The relevance of this study is explained by the need to find out the heuristic parameters of one of the segments of the institutional analysis of Ukrainian political science - sociological institutionalism. At the present stage of world development of institutional research in politics, it is no longer enough to turn to the formalized aspects of the essence of political institutions, which is still a fairly common approach - in contrast to the general theory of the new institutionalism. Also, there is a widespread view that the latest models of research strategies can be offered only by foreign political science and it is among its developments that the necessary analytical tools should be sought. Due to certain historical aspects of the political development of our country, political science research has not been able to develop synchronously with global trends for a long time, but it is possible to assume that today this situation is gradually changing. Therefore, the purpose of our study was to concretize in domestic political science the analytical field of such research areas of the new institutionalism as sociological institutionalism and systematize the main parameters of its research strategy. As a result of the study, it was found that the provisions of sociological institutionalism of political science are based on more normative-formalized approaches compared to other types of institutionalism because its formation was significantly influenced by the theory of organizations. Most Ukrainian scholars use the methodological tools of this area of institutionalism for a comprehensive analysis of the nature of the political institution as a research unit, which is close in its characteristics to the latest world examples and requires an appropriate research methodology. The group of specific issues considered by domestic scholars on the basis of the provisions of sociological institutionalism is opened by the normative aspects of the functioning of international politics (for example, humanization), which in this dimension is in the center of attention of foreign scholars as well. A more interesting area of research is the peculiarities of the process of European integration, the analysis of which also begins in the works of foreign scholars, but we are interested in this question given Ukraine's European ambitions - whether its regulatory Europeanization will have appropriate prospects. Another important aspect of research using the methodology of this area of institutional analysis, and again - important for our country, are the socio-political processes in transition societies, where democratization has begun, but the achievements in this way are difficult to call sustainable.Актуальность данного исследования объясняется необходимостью уточнения эвристических параметров одного из сегментов институционального анализа украинской политической науки – социологического институционализма. На современном этапе мирового развития институциональных исследований политики уже недостаточно обращаться к формализованным аспектам сущности политических институтов, что все еще является достаточно распространенным подходом – в отличие от общей теории нового институционализма. Также распространенным является мнение, что новейшие образцы исследовательских стратегий может предложить только зарубежная политическая наука и именно среди ее разработок следует искать необходимые аналитические инструменты. В силу определенных исторических аспектов политического развития нашей страны политологические исследования долгое время не имели возможности развиваться синхронно общемировым тенденциям, но теперь возможно предположить, что такая ситуация постепенно меняется. Поэтому целью данного исследования является конкретизация в отечественной политической науке аналитического поля такого направления исследований нового институционализма как социологический институционализм и систематизируем основные параметры его исследовательской стратегии.В результате проведения исследований было выявлено, что в основе положений социологического институционализма политической науки – более нормативно-формализованные подходы по сравнению с другими разновидностями институционализма, поскольку на его формирование значительное влияние оказала теория организаций. Большинство украинских ученых применяет методологический инструментарий этого направления институционализма для комплексного анализа природы политического института как исследовательской единицы, которая приближается в своих характеристикам к последними мировыми примерам и требует соответствующей методологии исследования. Группу конкретной проблематики, которая рассматривается отечественными учеными на основе положений социологического институционализма, открывают нормативные аспекты функционирования международной политики (например, гуманизация), которая в данном измерении находится в центре внимания и зарубежных ученых также. Более интересным направлением исследований являются особенности процесса европейской интеграции, анализ которого тоже берет начало в работах иностранных ученых, однако нас этот вопрос интересует, учитывая евроинтеграционные амбиции Украины – будет ли иметь соответствующие перспективы ее нормативная европеизация. Еще одним важным аспектом исследования с помощью методологии этого направления институционального анализа, и снова – значимым для нашей страны являются социально-политические процессы в переходных обществах, в которых демократизация началась, но достижения на этом пути трудно назвать устойчивыми.Актуальність даного дослідження пояснюється необхідністю уточнення евристичних параметрів одного із сегментів інституціонального аналізу української політичної науки – соціологічного інституціоналізму. На сучасному етапі світового розвитку інституціональних досліджень політики вже недостатньо звертатись до формалізованих аспектів сутності політичних інститутів, що все ще є досить розповсюдженим підходом – на відміну від загальної теорії нового інституціоналізму. Також поширеним є бачення, що новітні зразки дослідницьких стратегій може запропонувати лише зарубіжна політична наука і саме серед її розробок слід шукати необхідні аналітичні інструменти. Через певні історичні аспекти політичного розвитку нашої країни політологічні дослідження тривалий час не мали можливості розвиватися синхронно загальносвітовим тенденціям, але можливо припустити, що на сьогодні така ситуація поступово змінюється. Тому за мету нашого дослідження було взято конкретизацію у вітчизняній політичній науці аналітичного поля такого напряму досліджень нового інституціоналізму як соціологічний інституціоналізм та систематизуємо основні параметри його дослідницької стратегії. У результаті проведення дослідження було виявлено, що в основі положень соціологічного інституціоналізму політичної науки є більш нормативно-формалізовані підходи порівняно з іншими різновидами інституціоналізму оскільки на його формування вагомий вплив справила теорія організацій. Більшість українських вчених застосовує методологічний інструментарій цього напряму інституціоналізму для комплексного аналізу природи політичного інституту як дослідницької одиниці, яка наближається у свої характеристиках до останніх світових прикладів і потребує відповідної методології дослідження. Групу конкретної проблематики, яка розглядається вітчизняними вченими на основі положень соціологічного інституціоналізму, відкривають нормативні аспекти функціонування міжнародної політики (наприклад, гуманізація), яка в даному вимірі перебуває в центрі уваги і зарубіжних вчених також. Більш цікавим напрямом досліджень є особливості процесу європейської інтеграції, аналіз якого теж бере початок у роботах іноземних вчених, проте нас це питання цікавить з огляду на євроінтеграційні амбіції України – чи матиме відповідні перспективи її нормативна європеїзація. Ще одним важливим аспектом дослідження за допомогою методології цього напряму інституціонального аналізу, і знову – значущим для нашої країни є соціально-політичні процеси у перехідних суспільствах, в яких демократизація почалася, але досягнення на цьому шляху важко назвати стійкими

Дослідження кризи наднаціональності Європейського Союзу в рамках політико-інституційної парадигми

The effect of integration policies and programs of the foreign policy of the European Union (EU) on the nature of the structural interaction between members and partners of cooperation is examined. It made possible to determine the “initiative” as a practical manifestation of “three­vector” model of the modern EU “drawing” integration strategy, which aims to bring the main state­initiated in cooperation certain group of countries, united mainly on a geographical basis, but conceivably have similar political­economic and socio­cultural characteristics. It is supposed, that interference characteristics of economic activities and socio­cultural differences in political life of the member states and invited to co­operate, in terms of the economic crisis has led to the undermining of the institutional framework of supranational organizations.So, the same logic of integration policy has caused deferred manifestation of the contradictions that have not been resolved by the development of such a grand united project. It is determined that the investigation of this problem is possible by applying methodological tools of historical institutionalism within political­institutional paradigm of political science. In such kind of analysis it becomes possible to conduct qualitative research and perspective political component of European integration phenomenon’s nature. Economic crisis was the challenge for those unifying international institutions that were considered “post­national polity” and whose institutional framework seemed never shaken. This proves once again that it is impossible to cancel on the willful way the influence of the historical patterns in principle and “path dependence” in particular.Розглянуто вплив реалізації інтеграційної політики та програм зовнішньополітичного співробітництва Європейського Союзу (ЄС) на сутність структурної взаємодії країн­членів Спільноти та партнерів співпраці. Це дозволило визначити проект політичної «ініціативи» в якості практичного прояву «тривекторної» моделі сучасної стратегії інтеграційного «залучення» до ЄС. Її метою є переконання до необхідності співпраці головною державою­ініціатором певної групи країн, що об’єднані в основному за географічним чинником, але ймовірно мають схожі політико­економічні та соціально­культурні характеристики укладу суспільного життя. Обґрунтовано припущення, що саме неспівмірні параметри регуляції господарювання та досить глибокі соціально­культурні відмінності в суспільній політиці країн­учасниць та ініціаторів співробітництва за часів економічної кризи призвели до підриву інституціонального каркасу наднаціональної організації.Отже, безпосередньо логікою реалізації інтеграційної політики зумовлений відкладений прояв протиріч, які не були вирішені на самому початку розвитку цього грандіозного інтегруючого проекту. Встановлено, що аналіз вказаної проблеми є можливим через застосування методологічного інструментарію історичного інституціоналізму в межах політико­інституційної парадигми політичної науки. За подібного типу розгляду є всі підстави для проводення якісних досліджень та визначення перспектив розвитку політичної складової природи комплексного феномена європейської інтеграції. Економічна криза стала викликом для тих об’єднуючих міжнародних інститутів, які визначалися в якості «постнаціональних політій» та чиї інституційні рамки, здавалося, будуть  непорушними. Це вкотре доводить, що неможливо вольовим чином відмінити вплив історичних закономірностей загалом та залежності від обраного шляху зокрема.Розглянуто вплив реалізації інтеграційної політики та програм зовнішньополітичного співробітництва Європейського Союзу (ЄС) на сутність структурної взаємодії країн­членів Спільноти та партнерів співпраці. Це дозволило визначити проект політичної «ініціативи» в якості практичного прояву «тривекторної» моделі сучасної стратегії інтеграційного «залучення» до ЄС. Її метою є переконання до необхідності співпраці головною державою­ініціатором певної групи країн, що об’єднані в основному за географічним чинником, але ймовірно мають схожі політико­економічні та соціально­культурні характеристики укладу суспільного життя. Обґрунтовано припущення, що саме неспівмірні параметри регуляції господарювання та досить глибокі соціально­культурні відмінності в суспільній політиці країн­учасниць та ініціаторів співробітництва за часів економічної кризи призвели до підриву інституціонального каркасу наднаціональної організації.Отже, безпосередньо логікою реалізації інтеграційної політики зумовлений відкладений прояв протиріч, які не були вирішені на самому початку розвитку цього грандіозного інтегруючого проекту. Встановлено, що аналіз вказаної проблеми є можливим через застосування методологічного інструментарію історичного інституціоналізму в межах політико­інституційної парадигми політичної науки. За подібного типу розгляду є всі підстави для проводення якісних досліджень та визначення перспектив розвитку політичної складової природи комплексного феномена європейської інтеграції. Економічна криза стала викликом для тих об’єднуючих міжнародних інститутів, які визначалися в якості «постнаціональних політій» та чиї інституційні рамки, здавалося, будуть  непорушними. Це вкотре доводить, що неможливо вольовим чином відмінити вплив історичних закономірностей загалом та залежності від обраного шляху зокрема

Можливості і загрози організації політичного порядку в інституційному вимірі функціонування політичної системи

Доказано, что при наличии основания для недемократических трансформаций в политической системе усиливаются тенденции к размежеванию эффективности норм неформального (институализированого) политического порядка и функционирования официальных (институционализированных) структур. Положительное значение локальной плюральности, как важной и даже необходимой составляющей основы социального порядка, трансформируется в негативную роль фрагментарности макрополитического порядка публичной власти, сегментирует властные отношения на комплекс микропорядков фактически полулегальной власти. Обосновано, что использование негативного социального капитала способствует интеграции «ближнего круга» политических игроков, заинтересованных в выгодном для них результате и дезорганизации управления официальными институтами в рамках общенационального политического курса. С большой степенью уверенности можно говорить о наличии в недемократического политического режима на первый взгляд неочевидной выгоды для властного механизма в существовании и функционировании неформального позаинституционального политического порядка как феномена политической реальности. Политики, фактически не выполняя свою часть общественного договора с народом, стремятся не допустить окончательного разрыва этого символической сегодня соглашения, а потому с помощью различных ресурсов дестабилизируют консолидацию гражданского общества. Это может проявляться, например, в конструировании таких жизненных обстоятельств (искусственно или стихийно), при которых лицо вынуждено прибегнуть к неправовым способам решения проблемных ситуаций, чем потом прямо или косвенно может упрекать ей, чтобы свести к минимуму все попытки бороться против несправедливого управления.Proved that in the presence of the ground for nondemocratic transformations in political system intensified tendencies to differentiation rules of informal (institualized) order and functioning of formal (institutionalized) structures. A positive value of local plurality as important and even necessary part of the social order foundations is transformed into a negative role of fragmentation macropolitical order of public authorities, which segments power relations to the complex of microorders, in fact, semi-legal authority. Substantiated that the use of negative social capital promote the integration of «inner circle» of political players which interested in an advantageous result for them and disorganization of management official institutions within the national policy. Thus, with great certainty it is possible to speak about the presence in nondemocratic political regime of, at first sight, nonobvious benefits for ruling mechanism of the existence and functioning of informal, beyond the institutional, political order as a phenomenon of political reality. Politicians, effectively not fulfilling theirs part of the social contract with the people, try not to let the final break of this symbolic agreement at present and so through a variety of resources destabilize the consolidation of civil society. That can be manifested, for example, in the construction of such life circumstances (artificially or naturally), under which a person is compelled to resort to illegal methods of problem solving, then directly or indirectly may reproach her to minimize all attempts to fight against unjust government.Доведено, що при наявності підґрунтя для недемократичних трансформацій у політичній системі посилюються тенденції до розмежування ефективності норм неформального (інституалізованого) політичного порядку та функціонування офіційних (інституціоналізованих) структур. Позитивне значення локальної плюральності, як важливої і навіть необхідної складової основи соціального порядку, трансформується у негативну роль фрагментарності макрополітичного порядку публічної влади, який сегментує владні відносини на комплекс мікропорядків, фактично, напівлегальної влади. Обґрунтовано, що використання негативного соціального капіталу сприяє інтеграції «ближнього кола» політичних гравців, зацікавлених у вигідному для них результаті, та дезорганізації управління офіційними інститутами в рамках загальнонаціонального політичного курсу. З великою мірою впевненості можливо говорити про наявність за недемократичного політичного режиму на перший погляд не­очевидної вигоди для владного механізму в існуванні та функціонуванні неформального позаінституціонального політичного порядку як феномена політичної реальності. Політики, фактично не виконуючи свою частину суспільного договору з народом, прагнуть не дозволити остаточного розриву цієї символічної на сьогодні угоди, а тому за допомогою різноманітних ресурсів дестабілізують консолідацію громадянського суспільства. Це може проявлятися, наприклад, у конструюванні таких життєвих обставини (штучно чи стихійно), за яких особа вимушена вдатися до неправових способів вирішення проблемних ситуацій, чим потім прямо чи опосередковано можна докоряти їй, щоб звести до мінімуму всі спроби боротися проти несправедливого врядування

Проблема викривлення комунікації в управлінських відносинах та відтворення політичного порядку

The establishment of the fact that the really existing political order is incongruent to the institutional component of the political system takes up the matter with us of thanks to what is its functioning maintained. This problem is relevant due to the fact that in this case, the informality of such order tends to the semi-legal basis of the authorization rather than to the value-symbolic component of being. Institutional practices that made political order, can be reproduced as informal regulators of political communication or, by normative formalization, become an institutionalized component of the political system. It is possible to assume that one of the mechanisms for establishing the non-institutional political order is its self-maintaining through the use by actors of policy of specific interaction practices. Communicative practices, amongst others, have a decisive influence on the said processes, since their open and rational implementation allows to reach the level of discussing rules for the organization of power relations.It is substantiated that in political systems being transformed, the said initial incongruence can be firmly established as a result of the distortion of the content essence in the communication while applying manipulative technologies (including, through the system of education). If informal political discourse even goes beyond the control of formalized institutions (at least indirectly) but becomes effective, then it is considered necessary, as long as it justifies the existing political order, no matter how paradoxical it was. In our opinion, this is one of prerequisites for the emergence of hybrid political regimes, in which the deliberately stimulated coexistence of the formal (legal) and the efficient produces the uncertainty and, at the same time, is its result. In similar circumstances, individuals apply the kind of communication practices (for example, para-dialogue) contributing to the reconstitution of the political order, by which they were designed or adapted in the social environment. The habituation to the double bind situation can be regarded as one of elements for the formation of the double institutionalization in the socio-political environment, which would explain the stability of the latter in the context of the macro-system inefficiency.Установление того, что реально существующий политический порядок является неконгруэнтным по отношению к институциональной составляющей политической системы, ставит перед нами вопрос о том, благодаря чему поддерживается его функционирование. Эта проблема становится актуальной из-за того, что неформальность такого порядка в этом случае тяготеет скорее к полулегальной основе санкционирования, чем к ценностно-символической составляющей бытия. Можно предположить, что одним из механизмов утверждения внеинституционального политического порядка является его самоподдержание при использовании акторами политики специфических практик взаимодействия. Коммуникативные практики, среди прочих, имеют определяющее влияние на указанные процессы, поскольку их открытая и рациональная реализация позволяет выйти на уровень обсуждения правил организации властных отношений.Обосновывается, что в политических системах, которые трансформируются, указанная изначальная неконгруэнтность может быть упрочена вследствие искажения содержательной сущности коммуникации из-за применения манипулятивных технологий (в том числе через систему образования). По нашему мнению, это является одной из предпосылок возникновения гибридных политических режимов, в которых умышленно стимулируемое сосуществование формального (правового) и действенного продуцирует неопределенность и является ее результатом одновременно. В подобных обстоятельствах индивидами применяются специфические практики коммуникации (например, парадиалог), способствующие воспроизводству политического порядка, которым они были сконструированы или адаптированы в общественной среде. Привыкание к ситуации двойного послания может рассматриваться как один из элементов формирования двойной институционализации в общественно-политической среде, что объясняло бы устойчивость последней при макросистемной неэффективности.Встановлення того, що реально існуючий політичний порядок неконгруентний до інституціональної складової політичної системи, порушує перед нами питання про те, завдяки чому підтримується його функціонування. Ця проблема є актуальною тому, що неформальність такого порядку в цьому випадку тяжіє скоріше до напівлегальної основи санкціонування, аніж до ціннісно-символічної складової буття. Можливо припустити, що одним із механізмів утвердження позаінституціонального політичного порядку є його самопідтримання через використання акторами політики специфічних практик взаємодії. Комунікативні практики, серед інших, мають визначальний вплив на вказані процеси, оскільки їх відкрита і раціональна реалізація дозволяє вийти на рівень обговорення правил організації владних відносин.Обґрунтовується, що у політичних системах, які трансформуються, вказана вихідна неконгруентність може бути усталена внаслідок викривлення змістовної сутності комунікації при застосуванні маніпулятивних технологій (в тому числі через систему освіти). На нашу думку, це є однією з передумов виникнення гібридних політичних режимів, у яких навмисне стимульоване співіснування формального (правового) і дієвого продукує невизначеність та є її результатом водночас. За подібних обставин індивідами застосовуються специфічні практики комунікації (наприклад, парадіалог), що сприяють відтворенню політичного порядку, яким вони були сконструйовані чи адаптовані в суспільному середовищі. Призвичаєння до ситуації подвійного послання може розглядатися як один з елементів формування подвійної інституціоналізації в суспільно-політичному середовищі, що пояснювало би стійкість останньої при макросистемній неефективності

Peculiarities of improving vestibular stability for acrobats, aged 9-10 years

У даній статті представлена методика вдосконалення розвитку вестибулярної стійкості акробатів віком 9–10 років

Особливості наукового дослідження в рамках класичного інституціоналізму політико-інституційної парадигми

A definition of the classical (traditional, or – in the English­language academic tradition ­ old) institutionalism as the research direction of political­institutional paradigm of political science is proposed. Classical institutionalism is grounded on formalized, rationally­based analysis of the political­legal nature’s structures concerned with the features of realization a regulated by government legal acts state power. The formation of this branch of institutional theory was based on the idea that state structures as political institutions developed regulatory requirements, which have a decisive influence on internal political processes and government foreign policy.Peculiarities of subject­field analysis and selection of methodological tools, which are typical for researches of classical institutionalism of the political­institutional paradigm of political science are specified. The basis methodology for investigations of this branch of political science institutionalism characterized by a shift of  research balance in favor of the legal component of the political­legal approaches that for a long time led to restrictions of the scientific researches field. These approaches were the basis of institutional research in the framework of classical institutionalism, the subject of which was a state (as the central institution) and governmental institutions (till the middle XX).The presence of internal evolution in the analysis’s research strategy of the classical institutional theory is justified. First, the principle of normativity (borrowed from political philosophy) was gradually transformed from requirements of accordance to moral and value criteria till declaration the paramount of legal framework for regulation the functioning of the political institutions. Second, understanding of the state as a legally holistic phenomenon of the highest status to the system of government (borrowed from legal positivism and historical school of law) was modified to consideration of the state as one among other political institutions of society, though very influential.Запропоновано визначення класичного (традиційного, або – в англомовній науковій традиції – старого) інституціоналізму як дослідницького напрямку політико­інституційної парадигми політичної науки. Класичний інституціоналізм має в основі формалізований, раціонально обґрунтований аналіз структур політико­правової природи, що пов’язані з особливостями реалізації регульованої нормативно­правовими актами державної влади. Формування цієї гілки інституційної теорії базувалося на ідеї про те, що органи державної влади як політичні інститути розробляють регулюючі приписи, які володіють вирішальним впливом на внутрішні політичні процеси та зовнішню політику держави.Вказані особливості предметного поля аналізу та вибору методологічного інструментарію, які є типовими для наукових розробок класичного інституціоналізму політико­інституційної парадигми політичної науки. В основі методології для здійснення досліджень цієї гілки інституціоналізму політичної науки можливо спостерігати зсув дослідницького балансу на користь правової компоненти політико­правових підходів, що тривалий час призводило до обмеження поля наукових розробок. Ці підходи були основою інституціональних досліджень у рамках класичного інституціоналізму, об’єктом котрого була держава (як центральний інститут) та інститути управління (до середини ХХ ст.).Обґрунтовано присутність внутрішньої еволюції у дослідницькій стратегії аналізу класичної інституційної теорії. По­перше, принцип нормативності (запозичений з політичної філософії) поступово був трансформований від вимоги відповідності морально­ціннісним критеріям до проголошення першорядності правових рамок для регуляції функціонування політичних інститутів. По­друге, бачення держави як юридично цілісного феномена (запозичене з юридичного позитивізму та історичної школи права) було модифіковане до розгляду держави як одного з політичних інститутів суспільства, хоча і досить впливового.Запропоновано визначення класичного (традиційного, або – в англомовній науковій традиції – старого) інституціоналізму як дослідницького напрямку політико­інституційної парадигми політичної науки. Класичний інституціоналізм має в основі формалізований, раціонально обґрунтований аналіз структур політико­правової природи, що пов’язані з особливостями реалізації регульованої нормативно­правовими актами державної влади. Формування цієї гілки інституційної теорії базувалося на ідеї про те, що органи державної влади як політичні інститути розробляють регулюючі приписи, які володіють вирішальним впливом на внутрішні політичні процеси та зовнішню політику держави.Вказані особливості предметного поля аналізу та вибору методологічного інструментарію, які є типовими для наукових розробок класичного інституціоналізму політико­інституційної парадигми політичної науки. В основі методології для здійснення досліджень цієї гілки інституціоналізму політичної науки можливо спостерігати зсув дослідницького балансу на користь правової компоненти політико­правових підходів, що тривалий час призводило до обмеження поля наукових розробок. Ці підходи були основою інституціональних досліджень у рамках класичного інституціоналізму, об’єктом котрого була держава (як центральний інститут) та інститути управління (до середини ХХ ст.).Обґрунтовано присутність внутрішньої еволюції у дослідницькій стратегії аналізу класичної інституційної теорії. По­перше, принцип нормативності (запозичений з політичної філософії) поступово був трансформований від вимоги відповідності морально­ціннісним критеріям до проголошення першорядності правових рамок для регуляції функціонування політичних інститутів. По­друге, бачення держави як юридично цілісного феномена (запозичене з юридичного позитивізму та історичної школи права) було модифіковане до розгляду держави як одного з політичних інститутів суспільства, хоча і досить впливового

Психологічні концепції в теорії інституціоналізму: double bind як підґрунтя політичного порядку

Баштанник О. В. Психологічні концепції в теорії інституціоналізму: double bind як підґрунтя політичного порядку / О. В. Баштанник // «UChoice: 4P» Ukrainian Choice: Public Policy, Politics, Psychology: матер. Третьої міждисципл. наук-практ. конфер. (м. Одеса, 6 жовтня 2017 р.) / за заг. ред. Д. В. Яковлева. – Одеса : Національний університет «Одеська юридична академія», 2017. – С. 11-15

Financial, economic and sustainable development ofstates within the conditions of industry 4.0

The article assesses the achievements of sustainable development by EU countries within the conditions of Industry 4.0. It has been determined that the concept of sustainable development achievement is integrated into the development of the technological sector. Achievements of sustainable development do not outpace the rapid development of Industry 4.0. More technologically advanced countries provide higher level of economic growth and prosperity. The growth rate of Greenhouse gas emissions (in CO2 equivalent) in 1990 base year, is rising in advanced countries; herewith, such rate is slowing down in less developed countries. Employment growth in the high-tech and medium-tech sectors of EU countries corresponds to the worst environmental situation. Despite measures to overcome the problems of sustainable development in the environmental sphere, in particular, concerning increase volume of financing for activities related to climate change, most EU countries do not ensure an increase in the share of renewable energy in final energy consumption. There are significant differences between countries in terms of environmental taxation: higher level of taxation corresponds to a higher level of expenditure on research and development in a number of countries; there is no such interconnection in the other countries

Determinants of the influence of innovation on sustainable state development: aspects of public administration

This paper to identify the importance of the impact of innovation on the sustainable development of states and the classification of sustainable development innovations. Design/Methodology/Approach: classification, grouping for classification innovations, analytical economic method to explore innovative development in EU countries; correlation-regression analysis. The study found that the concept of sustainable development, which is implemented to meet the needs of society, taking into account and counteracting the negative environmental impacts and based on the balance of the socio-ecological-economic system, is also oriented towards growth. Such growth can also be achieved through innovation. The main factors of influence of innovations on the sustainable development of the country are identified. Measures have been developed to help manage innovation and achieve sustainable development goals. With this article we show that іn order to stimulate innovative sustainable development, it is necessary to develop and adopt an innovative strategy, simplify the procedures for obtaining patents and licenses, stimulate research and increase the financing of innovation

DETERMINING STRATEGIC PRIORITIES FOR FORMING STATE POLICY TO PROVIDE FINANCIAL AND ECONOMIC SECURITY UNDER MARTIAL LAW

The introduction of martial law will significantly change the modern vision of the formation of state policy to ensure financial and economic security. Today, more than ever, intensifying ways to strengthen the financial and economic security of the state is becoming priority number one. The purpose of the article is to present a modern approach to determining strategic priorities for the formation of state policy to ensure financial and economic security in conditions of martial law, which, unlike similar ones, should be characterized by the use of modern modelling methods that form the basis for developing an effective policy under current conditions, taking into account a significant number factors and variables The object of the study is the state policy of ensuring the financial and economic security of Ukraine. The research methodology involves the use of both theoretical and mathematical methods, which made it possible to form a modern model for determining strategic priorities for building an effective state policy to ensure financial and economic security. As a result, we presented not only the most modern model thanks to effective modelling methods but also what needs to be done today, to understand what strategic decisions should be made in order to form the most effective government policy to ensure financial and economic security in war conditions. condition. The study has a limitation in the form of not taking into account all possible variables and factors influencing the formation of state policy to ensure financial and economic security. Prospects for further research are to explore ensuring the financial and economic security of the state at the tactical operational level