РІВЕНЬ АДАПТАЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ І КЛІТИННА РЕАКТИВНІСТЬ ОРГАНІЗМУ ХВОРИХ НА ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ, АСОЦІЙОВАНИЙ З ВІРУСОМ ЕПШТЕЙНА-БАРР

The aim of the work – to determine the level of adaptive cellular stress and reactivity of patients with infectious mononucleosis associated with Epstein-Barr virus.To increase the knowledge on the pathogenesis of infectious mononucleosis associated with WEB (IM-AVEB), it was advisable to establish the level of adaptive tension and cellular reactivity of the body of these patients.Conclusions. Infectious mononucleosis associated with Epstein-Barr virus is confirmed in heterogeneous immunological test for antibodies by characteristic clinical and laboratory manifestations, which shows the growth in the relative number agranulocyte 51.45 %, the absolute number agranulocyte – by 80.52 %. The growing number agranulocyte done by increasing the absolute and relative number of lymphocytes respectively 2.22 times and 19.18 % (p<0.05), erythrocyte sedimentation rate increased to 4.20 times.Метою роботи було встановити рівень адаптаційного напруження і клітинну реактивність організму хворих на ІМ, асоційований з ВЕБ.Для розширення знань з патогенезу ІМ-АВЕБ доцільно було встановити рівень адаптаційного напруження і клітинної реактивності організму цих хворих. Результати досліджень. Для компенсаторної діагностики була проведена полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) у 9 хворих, у 8 випадках виявлено ДНК ВЕБ, в одного хворого ПЛР не підтвердила наявність ВЕБ. А контрольну групу склали 15 практично здорових осіб (9 чоловічої і 6 жіночої статі) віком від 20 до 25 років.Висновки. Інфекційний мононуклеоз, асоційований з ВЕБ, підтверджується в імунологічному тесті на гетерофільні антитіла, характерною клініко-лабораторною маніфестацією, яка проявляється зростанням відносної кількості агранулоцитів на 51,45 %, абсолютної кількості агранулоцитів – на 80,52 %.

КОГНІТИВНІ ПОРУШЕННЯ ПРИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ

The aim is to establish the frequency and features of cognitive impairment in HIV patients. Patients and methods: 116 patients with HIV infection in different clinical stages of the disease were examined. All patients underwent neuropsychological examination which included testing using a number of scales and tests. Before neuropsychological testing  all respondents were offered questionnaires to assess the presence and severity of depressive symptoms (Beck depression scale – Beck A. T. et al., 1961) and assessing the level of situational (reactive) anxiety (Spielberger-Khanin test, 1976). Character accentuation was determined by the Leonhard K test, personal characteristics according to the multifactor questionnaire Kettell R. B. (1949). The control group consisted of 39 practically healthy volunteers that is fully comparable in age and gender with the study group. Results and conclusions. Clinical signs of HIV-associated CNS lesions are found in 22.4 % of HIV patients in the form of a moderate decrease in neurocognitive functions. Moreover with increasing degree of immunodeficiency, the number of people with mild cognitive impairment increases. HIV infection is the cause of minimal focal neurological symptoms in the form of symptoms of oral automatism and vestibular-atactic disorders (P<0.05–0.001). Almost every second patient with mild cognitive impairment has vestibulo-cerebral syndrome, pyramidal syndrome (less often), extrapyramidal syndrome (even less often). The difference in the frequency of all these neurological symptoms is statistically significant – P<0.05–0.001 in comparison with healthy people. Assessment of disorders of higher cortical functions in the I–II clinical stage of HIV infection proved predominant changes in somatosensory gnosis, memory, attention, significant changes in dynamic praxis. HIV-infected in stage III dynamic praxis IV almost always inferior in the ability to focus, write, read, memorize (first of all series of numbers), count, in visual, somatosensory, auditory gnosis, dynamic praxis as well as in intelligence (P<0.05–0.001). In the III–IV clinical stages of HIV infection, most patients were in a state of subdepression, accompanied by a high level of anxiety (compared with relatively healthy individuals P<0.001).Мета роботи – встановити частоту та особливості порушень когнітивних функцій у хворих на ВІЛ-інфекцію. Пацієнти і методи. Обстежено 116 хворих на ВІЛ-інфекцію у різних клінічних стадіях недуги. Усім пацієнтам здійснювали нейропсихологічне дослідження, що включало тестування з використанням ряду шкал і тестів. Перед проведенням нейропсихологічного тестування усім досліджуваним пропонувалися опитувачі для оцінки наявності та вираженості депресивних симптомів (шкала депресії Бека – Beck A. T. et al., 1961) і оцінки рівня ситуаційної (реактивної) тривожності (тест Спілбергера-Ханіна, 1976). Акцентуацію характеру визначали за тестом Леонгарда К.; особові особливості – за багатофакторним опитувальником Кеттелла Р.Б. (1949). Групу контролю, цілком порівнювану за віком і статтю з досліджуваною групою, склали 39 практично здорових добровольців. Результати та висновки. Клінічні ознаки ВІЛ-асоційованого ураження ЦНС у вигляді помірного зниження нейрокогнітивних функцій виявляються у 22,4 % хворих на ВІЛ-інфекцію, причому з наростанням ступеня імунодефіциту кількість осіб з легкими когнітивними порушеннями зростає. ВІЛ-інфекція є причиною мінімальної вогнищевої неврологічної симптоматики у вигляді симптомів орального автоматизму і вестибулярно-атактичних розладів (Р<0,05-0,001). Практично у кожного другого пацієнта з легкими когнітивними порушеннями виявляється вестибуло-церебральний синдром, рідше – пірамідний синдром і ще рідше – екстрапірамідний синдром. Порівняно зі здоровими особами різниця у частоті усіх зазначених неврологічних симптомів статистично вагома – Р<0,05-0,001. Оцінка порушень вищих коркових функцій у I-II клінічних стадіях ВІЛ-інфекції засвідчила переважні зміни в соматосенсорному гнозисі, пам’яті, увазі, значущі зміни в динамічному праксисі. ВІЛ-інфіковані у III-IV клінічних стадіях порівняно з контрольною групою практично завжди поступаються у здатності зосереджувати увагу, в зоровому, соматосенсорному, слуховому гнозисі, динамічному праксисі, здатності писати, читати, запам’ятовувати передусім ряди цифр, рахувати, а також в інтелекті (Р<0,05-0,001). У III-IV клінічних стадіях ВІЛ інфекції більшість пацієнтів перебувала у стані субдепресії, що супроводжувалася високим рівнем тривожності (порівняно з умовно здоровими особами Р<0,001)

КЛІТИННА РЕАКТИВНІСТЬ І АДАПТАЦІЙНЕ НАПРУЖЕННЯ ОРГАНІЗМУ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕПАТИТ С

Upon we had studied the cell reactivity in 31 patients with chronic hepatitis C, it was determined that cell reactivity index decreased on 32,03 %, as well as evidenced the increase of nuclear index of endotoxemia level on 81,25 % among enrolled persons. The level of intoxication caused by the destruction cells and tissues activation totally increased that confirmed the prevalence of autointoxication over proper intoxication caused by an infectious agent – hepatitis C virus.It had proved that in patients with chronic hepatitis C the level of adaptation processes reduced on 12,20 %. The majority of patients (70,97 %) the adaptation index being in the zone of the stress response in 22,58 % cases and within zone of response to training (48,39 %).Дослідивши в 31 хворого на хронічний гепатит С (ХГС) клітинну реактивність організму, встановили, що індекс клітинної реактивності знижений на 32,03 %, що підтверджується підвищенням на 81,25 % ядерного індексу ступеня ендотоксикозу; підвищення рівня інтоксикації організму обумовлене активацією процесів розпаду клітин або тканин, що є свідченням переваги автоінтоксикації над інтоксикацією, обумовленою інфекційним агентом (HCV).Доведено, що у хворих на ХГС понижений рівень адаптаційних процесів на 12,20 %, а більшість (70,97 %) хворих за адаптаційним індексом знаходяться у зоні стресової реакції (22,58 %) і реакції на тренування (48,39 %)

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ГЕНЕРАЛІЗОВАНОЇ ФОРМИ САЛЬМОНЕЛЬОЗУ НА БУКОВИНІ

The aim of the work – to describe the case of a generalized form of salmonellosis in an adult immunocompetent man. Adequate and timely therapy provided a complete recovery of the patient. A conclusion about the increasing of salmonellosis morbidity in the world as well as in Ukraine in particular is made.Мета роботи – описати випадок генералізованої форми сальмонельозу у дорослого імунокомпетентного чоловіка. Адекватна та своєчасна терапія забезпечила повне одужання хворого. Зроблено висновок про зростання рівня захворюваності на сальмонельоз як у світі, так і в Україні зокрема

Коронавірусна хвороба (СOVID-19) та серцево-судинна система

The outbreak of new coronavirus disease (COVID-19) caused by SARS-CoV-2 is the biggest medical problem of the 21st century. Although the virus primarily affects the lungs, and the clinical manifestations of the disease are dominated by respiratory symptoms, but it significantly affects the risk of the development and clinical course of cardiovascular disease. It should be noted that heart disease with COVID-19 can be observed in patients with chronic diseases of the cardiovascular system, as well as in patients who had no signs of heart disease before this infection. Concomitant cardiovascular disease is common in patients with COVID-19, and these patients have a higher risk of morbidity and mortality. The mechanisms underlying the damage to the cardiovascular system are direct invasion, inflammation, thrombosis, autoantibody synthesis and hypoxemia. Спалах нової коронавірусної хвороби (COVID-19), спричинений SARS-CoV-2, є найбільшою медичною проблемою XXI століття. Хоч вірус, у першу чергу, вражає легені, і в клінічних проявах захворювання переважають респіраторні симптоми, проте він суттєво впливає і на ризик розвитку та клінічний перебіг хвороб серця та судин. Слід зазначити, що ураження серця при COVID-19 можуть спостерігатися як у хворих із хронічними захворюваннями серцево-судинної системи, так і у пацієнтів, у яких до цієї інфекції не було ознак ураження серця. Коронавірус взаємодіє з серцево-судинною системою на багатьох рівнях, збільшуючи захворюваність пацієнтів із супутніми серцево-судинними захворюваннями та провокуючи ушкодження і дисфункцію міокарда

Антибіотикоасоційована діарея, що зумовлена Сlostridium difficile

Objective: To study antibiotic-associated diarrhea due to Clostridium difficile.Materials and methods: a retrospective and prospective analysis of literature and studies on C. difficile antibiotic-associated diarrhea was conducted.Results Despite the concerted efforts to improve the prevention and treatment of C. difficile infection, this infection remains common and serious both in hospitals and among the population. In recent years, germ cell transplantation has emerged as a safe and effective strategy for treating relapsing infections. With further improvement, the microbial transplantation of feces is likely to become the standard of care for periodic infections. Despite the fact that antibiotic therapy and decontamination in health facilities remain important for infection control, effective probiotics and vaccination are likely to become important tools for preventing infection C. difficile in the future. By this time, C. difficile infection continues to be a common and very painful consequence of the use of antibiotics.Pathogenic C. difficile strains form two protein exotoxins, toxin A and toxin B, which cause damage to the intestinal mucosa and inflammation. The infection can be asymptomatic, cause mild diarrhea or cause severe pseudomembranous colitis. The first step is to stop the use of an antibiotic that causes diarrhea. If diarrhea and colitis are serious or persistent, then the drugs of choice are metronidazole and vancomycin. Clostridium difficile is an anaerobic gram-positive, spore-forming, toxin-producing bacilli that is transmitted to humans through the fecal-oral transmission mechanism. In the United States, C. difficile is the most frequently reported nosocomial pathogen in 2011, with 453,000 cases of C. difficile infection and 29,000 deaths associated with C. Difficile infection.Conclusions. To date, the incidence of C. difficle-infections has increased, due to the wide and often uncontrolled use of antibiotics.It should be noted that antibiotic-associated diarrheas due to C. difficile occupy one of the first places in the structure of morbidity and mortality among infectious diarrheas, representing a serious and antimicrobial problem of therapy in the conditions of the in-patient and among the population.CDI has become an increasingly common infection and has shown an increase in severity over the past few years.   Цель работы – изучить антибиотикоассоциированные диареи, обусловленные Clostridium difficile.Материалы и методы. Проведен ретроспективный и проспективный анализ специализированной литературы и исследований по поводу антибиотикоассоциированных диарей, вызываемых C. Difficile (CDI).Результаты. Несмотря на согласованные усилия по улучшению профилактики и лечения инфекции C. difficile, она остается серьезной проблемой как в лечебных заведениях, так и среди населения. В последние годы трансплантация фекальной микробиоты возникла как безопасная и очень эффективная стратегия лечения рецидивирующей инфекции. С дальнейшим совершенствованием микробная трансплантация фекалий, скорее всего, станет стандартом ухода за периодическими инфекциями. Несмотря на то, что антибиотикотерапия и дезинфекция в учреждениях здравоохранения остаются важными для контроля за инфекцией, эффективные пробиотики и вакцинация станут важными инструментами для профилактики инфекции CDI в будущем. До этого времени инфекция C. difficile будет продолжать оставаться общепринятым и очень болезненным последствием применения антибиотиков.Патогенные штаммы C. difficile образуют два белковых экзотоксина: токсин А и токсин В, вызывающие повреждение слизистой оболочки кишечника и воспаление. Инфекция может быть асимптоматической, вызывать легкую диарею или тяжелый псевдомембранозный колит. Если диарея и колит являются выраженными или постоянными, то препаратами выбора являются метронидазол и ванкомицин. CDI – анаэробно грамположительная, спорообразующая, токсинпродуцирующая бацилла, которая передается среди людей через фекально-оральный механизм. В США CDI является наиболее часто зарегистрированным нозокомиальным возбудителем. В 2011 г. диагностировали 453 000 случаев инфекции C. difficile и 29 000 случаев смерти, связанных с инфекцией C. difficile.Выводы. Заболеваемость C. difficile-инфекцией возросла, что связано с широким и часто бесконтрольным применением антибиотиков. Антибиотикоассоциированные диареи, обусловленные CDI занимают одно из первых мест в структуре заболеваемости и летальности среди инфекционных диарей и представляют серьезную проблему терапии в условиях стационара и среди населения. C. difficile-инфекция стала все более распространенной и сопровождается усилением тяжести течения за последние несколько лет. Мета роботи – вивчити антибіотикоасоційовані діареї, що зумовлені Clostridium difficile (CDI).Матеріали та методи. Здійснили ретроспективний і проспективний аналіз фахової літератури та досліджень щодо антибіотикоасоційованих діарей, що викликані C. difficile.Результати. Незважаючи на зусилля медиків щодо покращення профілактики та лікування інфекції C. difficile, вона залишається актуальною як у медичних закладах, так і серед населення. В останні роки трансплантація фекальної мікробіоти виникла як безпечна та дуже ефективна стратегія лікування рецидивної інфекції C. difficile. Наступне удосконалення трансплантації фекальної мікробіоти, ймовірно, стане стандартом догляду за періодичними інфекціями. Незважаючи на те, що антибіотикотерапія та дезінфекція в установах охорони здоров’я залишаються важливими для контролю за інфекцією, ефективні пробіотики та вакцинація стануть важливими інструментами для профілактики інфекції CDI в майбутньому. До цього часу інфекція C. difficile залишатиметься загальноприйнятим і дуже болючим наслідком застосування антибіотиків.Патогенні штами C. difficile утворюють 2 білкових екзотоксини: токсин А і токсин В, які спричиняють ушкодження слизової оболонки кишечника та запалення. Інфекція може бути асимптоматичною, викликати легку діарею або тяжкий псевдомембранозний коліт. Якщо діарея та коліт є вираженими або постійними, то препаратами вибору є метронідазол і ванкоміцин. CDI є анаеробною грампозитивною, спороутворювальною, токсинопродукувальною бацилою, що передається серед людей через фекально-оральний механізм. У США C. difficile є найчастіше реєстрованим нозокоміальним збудником. У 2011 р. виявили 453 000 випадків інфекції C. difficile та 29 000 випадків смерті, що пов’язані з інфекцією C. difficile.Висновки. Нині захворюваність на C. diffіcile-інфекцію зросла, що пов’язано з широким і часто безконтрольним застосуванням антибіотиків. Антибіотикоасоційовані діареї, зумовлені CDI, посідають одне з перших місць у структурі захворюваності та летальності серед інфекційних діарей, що становлять серйозну проблему терапії в умовах стаціонара та серед населення. За останні кілька років C. diffіcile-інфекція стала більш поширеною та супроводжується тяжким перебігом.

Фармакологічна корекція ендотеліальної дисфункції у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД

On the basis of inspection 127 patients with HIV-infection/AIDS it has been established that in case of this pathology the concentration of thrombomodulin, Еselectin and von Willebrand’s factor substantially grows, which is indicative of a HIV-induced affection of the vascular wall. As immunodeficiency progresses, the concentration of all the mentioned indices grows significantly. 3-month symptomatic therapy does not influence on the state of the endothelium. The use of the dipiridamol, aggregant, and also a 3-month antiretroviral treatment of the first row provide only a partial decline of the thrombomodulin, Е-selectin and von Willebrand’s factor levels. However, the inclusion to the antiretroviral therapy (ART) of dipiridamol maximally optimizes the endothelial state of the endothelium: the level of thrombomodulin and von Willebrand’s factor at the IInd clinical stage of HIVinfection normalizes and at the IIId -IVth stages – significantly lowers, although it does not reach the values of healthy persons. The same ponderable difference is established in relation to the content of Е-selectin.На основании обследования 127 больных ВИЧ-инфекцией/СПИДом установлено, что при этой патологии существенно возрастает концентрация тромбомодулина, Е-селектина и фактора Виллебранда, что указывает на ВИЧ-индуцированное поражение сосудистой стенки. По мере прогрессирования иммунодефицита концентрация всех указанных показателей достоверно возрастает. Трехмесячная симптоматическая терапия не влияет на состояние эндотелия. Использование антиагреганта дипиридамола, а также 3-месячное антиретровирусное лечение первого ряда обеспечивают лишь частичное снижение уровней тромбомодулина, Е-селектина и фактора Виллебранда. Однако, включение в антиретровирусной терапии (АРТ) дипиридамола максимально оптимизирует состояние эндотелия: уровень тромбомодулина и фактора Виллебранда при II клинической стадии ВИЧ-инфекции нормализуется, а при III-IV стадиях – достоверно снижается, хотя и не достигает значений здоровых лиц. Такая же весомая разница установлена и в отношении содержания Е-селектина.На підставі обстеження 127 хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД встановлено, що за цієї патології суттєво зростає концентрація тромбомодуліну, Е-селектину й фактора Віллебранда, що вказує на ВІЛ-індуковане ураження судинної стінки. Із прогресуванням імунодефіциту концентрація усіх зазначених показників вірогідно зростає. Тримісячна симптоматична терапія не впливає на стан ендотелію. Використання антиагреганта дипіридамолу, а також 3-місячне антиретровірусне лікування першого ряду забезпечують лише часткове зниження рівнів тромбомодуліну, Е-селектину й фактора Віллебранда. Однак включення до антиретровірусної терапії (АРТ) дипіридамолу максимально оптимізує стан ендотелію: рівень тромбомодуліну і фактора Віллебранда при II клінічній стадії ВІЛінфекції нормалізується, а при III-IV стадіях – вірогідно знижується, хоча й не досягає значень здорових осіб. Така ж вагома різниця встановлена і стосовно вмісту Е-селектину

Клінічна характеристика перебігу ВІЛ-інфекції із супутньою кріоглобулінемією

This paper describes clinical cases of HIVinfection with concomitant cryopathy at different clinical stages. The peculiarities of HIV/AIDS according to comorbidity and the effect of different modes of treatment on the phenomenon of cryoglobulinemia have been characterized.В статье описаны клинические случаи ВИЧ-инфекции с сопутствующей криопатией в различных клинических стадиях. Охарактеризованы особенности течения ВИЧ/СПИДа в зависимости от сопутствующей патологии и влияния различных методов лечения на феномен криоглобулинемии.У статті описано клінічні випадки ВІЛ-інфекції із супутньою кріопатією у різних клінічних стадіях. Охарактеризовано особливості перебігу ВІЛ/СНІДу залежно від супутньої патології та впливу різних методів лікування на феномен кріоглобулінемії

Antibiotic-associated diana, intelligent Clostridium difficiary

Abstract Objective: To study antibiotic-associated diarrhea due to Clostridium difficile. Materials and methods: a retrospective and prospective analysis of literature and studies on C. difficile antibiotic-associated diarrhea was conducted. Results Despite the concerted efforts to improve the prevention and treatment of C. difficile infection, this infection remains common and serious both in hospitals and among the population. In recent years, germ cell transplantation has emerged as a safe and effective strategy for treating relapsing infections. With further improvement, the microbial transplantation of feces is likely to become the standard of care for periodic infections. Despite the fact that antibiotic therapy and decontamination in health facilities remain important for infection control, effective probiotics and vaccination are likely to become important tools for preventing infection C. difficile in the future. By this time, C. difficile infection continues to be a common and very painful consequence of the use of antibiotics. Pathogenic C. difficile strains form two protein exotoxins, toxin A and toxin B, which cause damage to the intestinal mucosa and inflammation. The infection can be asymptomatic, cause mild diarrhea or cause severe pseudomembranous colitis. The first step is to stop the use of an antibiotic that causes diarrhea. If diarrhea and colitis are serious or persistent, then the drugs of choice are metronidazole and vancomycin. Clostridium difficile is an anaerobic gram-positive, spore-forming, toxin-producing bacilli that is transmitted to humans through the fecal-oral transmission mechanism. In the United States, C. difficile is the most frequently reported nosocomial pathogen in 2011, with 453,000 cases of C. difficile infection and 29,000 deaths associated with C. Difficile infection. Conclusions. To date, the incidence of C. difficle-infections has increased, due to the wide and often uncontrolled use of antibiotics. It should be noted that antibiotic-associated diarrheas due to C. difficile occupy one of the first places in the structure of morbidity and mortality among infectious diarrheas, representing a serious and antimicrobial problem of therapy in the conditions of the in-patient and among the population. CDI has become an increasingly common infection and has shown an increase in severity over the past few years

Аденовірусна інфекція в дорослих: дослідження реактивної відповіді поліморфноядерних нейтрофільних гранулоцитів

The role of adenovirus infection in the SARS is significant but every year this group of infections makes up to 30 % of general infectious morbidity. Nowadays features of nonspecific immune defence in patients with adenovirus infection are insufficiently studied. Particularly acute AVI problem appears to clinicians and scientists as a contagious disease, which is rapidly spreading in organized collectives, among military personnel, students.Purpose. To study the reactive response of polymorphonuclear granulocytes in the peripheral blood of adult patients with adenovirus infection.Materials and methods. 37 volunteers with SARS signs (Unified Protocol Criteria) were involved in this “case – control” type study. Absolute and relative quantities of the main immune cells populations in the peripheral blood were analyzed. Immunohematological indicators which characterize reactive response of the main non-specific immune cells were calculated. Clinical diagnosis was confirmed by the serological method of complement fixation test in paired sera and using adenoviruses common soluble complement-fixing antigen.Results. Neutrophil granulocytes reactivity increased by 83.92 % indicating these cells activation by cytokine system. The inflammatory process is accompanied by an increase in leukocytes absolute count – 19.76 %, band neutrophil leukocytes - in 2.18 times; lymphocytes – 30.30 % and monocytes – 48.15 %.Conclusions. Aforementioned means that there are different types of immune response to adenovirus infection antigens. Patients immune reactivity decreasing by 14.86 % means that specific immune response is formed later. Method of neutrophils reactive response evaluation can be used by practicing doctors for the early prediction of possible anti-infectious protection system alteration. Доля аденовирусной болезни в структуре ОРВИ существенна, и эта группа инфекций ежегодно составляет до 30 % от общей инфекционной морбидности. Недостаточно изучены особенности неспецифической противоинфекционной защиты у больных аденовирусной инфекцией (АВИ).Особенно остро проблема АВИ предстает перед клиницистами и учеными как контагиозная болезнь, которая приобретает быстрое распространение в организованных коллективах (среди военнослужащих, студенчества).Цель работы – изучить клеточный ответ полиморфноядерных гранулоцитов периферической крови взрослых больных АВИ.Материалы и методы. В исследование типа «случай–контроль» по добровольному согласию привлечены 37 лиц молодого возраста с признаками острой респираторной вирусной инфекции на момент обращения за медицинской помощью (по критериям Унифицированного протокола). Анализировали абсолютное и относительное количество основных популяций иммунокомпетентных клеток периферической крови, проводили расчет иммуногематологических показателей, характеризующих реактивный ответ основных клеток неспецифического иммунитета. Клинический диагноз подтверждали серологическим методом в реакции связывания комплемента с парными сыворотками и использованием общего растворимого комплементфиксирующего антигена аденовирусов.Результаты. Установлен рост реактивности нейтрофилов на 83,92 %, что указывает на активацию этих клеток системой цитокинов. Воспалительный процесс сопровождается ростом абсолютного количества лейкоцитов на 19,76 %, палочкоядерных нейтрофильных лейкоцитов – в 2,18 раза; лимфоцитов – на 30,30 %, моноцитов – на 48,15 %. Установлен рост реактивности нейтрофилов на 83,92 %, что указывает на активацию этих клеток системой цитокинов в неспецифической противоинфекционной защите, а потому его общая активность возрастает на 12,62 %.Выводы. Указанное свидетельствует о формировании различных типов иммунного ответа на аденовирусные антигены. Специфический иммунный ответ формируется позже, что подтверждается снижением индекса иммунологической реактивности организма больных 14,86 %. Методику оценки реактивного ответа нейтрофилов можно использовать в практической работе врачей для раннего прогнозирования возможных сдвигов в системе противоинфекционной защиты организма больных. Частка аденовірусної хвороби у структурі ГРВІ є істотною, а ця група інфекцій щороку становить до 30 % від загальної інфекційної морбідності. Недостатньо вивчено особливості неспецифічного протиінфекційного захисту у хворих на аденовірусну інфекцію (АВІ). Особливо гостро проблема АВІ постає перед клініцистами, науковцями як контагіозна хвороба, що швидко поширюється в організованих колективах (серед військовослужбовців, студентства).Мета роботи – вивчити реактивну відповідь поліморфноядерних гранулоцитів периферичної крові дорослих хворих на АВІ.Матеріали та методи. У дослідження типу «випадок – контроль» за добровільною згодою залучили 37 осіб молодого віку з ознаками гострої респіраторної вірусної інфекції на момент звернення за медичною допомогою (за критеріями Уніфікованого протоколу). Аналізували абсолютну й відносну кількість основних популяцій імунокомпетентних клітин периферичної крові, розрахували імуногематологічні показники, що характеризують реактивну відповідь основних клітин неспецифічного імунітету. Клінічний діагноз підтверджували серологічним методом у реакції зв’язування комплементу з парними сироватками та використанням загального розчинного комплементфіксуючого антигену аденовірусів.Результати. Встановили зростання реактивності нейтрофільних гранулоцитів на 83,92 %, що вказує на активацію цих клітин системою цитокінів. Запальний процес супроводжується збільшенням абсолютної кількості лейкоцитів на 19,76 %, паличкоядерних нейтрофільних лейкоцитів – у 2,18 раза; лімфоцитів – на 30,30 %, моноцитів – на 48,15 %. Виявили зростання реактивності нейтрофільних гранулоцитів на 83,92 %, що вказує на активацію цих клітин системою цитокінів у неспецифічному протиінфекційному захисті, а тому його загальна активність збільшується на 12,62 %.Висновки. Наведене є свідченням формування різних типів імунної відповіді на аденовірусні антигени. Специфічна імунна відповідь формується пізніше, що підтверджується зниженням індексу імунологічної реактивності організму хворих на 14,86 %. Методику оцінювання реактивної відповіді нейтрофілів можна використовувати у практичній роботі лікарів для раннього прогнозування можливих зрушень у системі протиінфекційного захисту організму хворих.