Оцінка впливу спортивних дисциплін на композицію тіла та здоров’я кісткової тканини: Акцент на заняттях йогою, важкою атлетикою та бігом на довгі дистанції

Background. Understanding how different sports influence bone health and body composition is key to improving athletic performance and overall well-being. Weightlifting, yoga, and long-distance running each have unique impacts on the body. This study offers insights into how specific sports disciplines shape bone health and body composition, providing valuable guidance for enhancing fitness and health recommendations. Objectives. The study aimed to assess the effects of weightlifting, yoga, and long-distance running on body composition and bone mineral density, highlighting how these activities significantly influence both factors. Materials and methods. A random sampling method was used to select ninety (N = 90) interuniversity athletes. The sample consisted of long-distance runners (n = 30), weightlifting athletes (n = 30), and yoga practitioners (n = 30). Bone mineral density was measured using the Achilles EXPII (Part 1) Bone Mineral Density Analyzer, while body composition was assessed with the GS6.5B Body Building Weight Test System (Version 1.0). Results. Significant differences were observed among the groups in bone mineral density F(2, 87) = 15.95, p = .000, body fat percentage F(2, 87) = 26.15, p = .000, and skeletal muscle mass F(2, 87) = 23.30, p = .000. A post-hoc LSD test showed that weightlifters had the highest bone mineral density and skeletal muscle mass, whereas long-distance runners demonstrated the lowest body fat percentage among the groups. Conclusions. The study revealed substantial differences in skeletal muscle mass, body fat percentage, and bone mineral density among weightlifters, yoga practitioners, and long-distance runners. These findings highlight the distinct physiological adaptations associated with each sport, emphasizing the need for customized training and health strategies to optimize performance and health outcomes across different athletic disciplines.Історія питання. Розуміння того, як різні види спорту впливають на стан кісткової тканини та композицію тіла, є ключовим чинником для покращення спортивної результативності та загального самопочуття. Важка атлетика, йога та біг на довгі дистанції мають унікальний вплив на організм. Це дослідження містить аналіз того, як конкретні спортивні дисципліни формують здоров’я кісткової тканини та композицію тіла, а також надає цінні рекомендації щодо поліпшення рівня фізичної підготовленості та стану здоров’я. Мета дослідження. Дослідження мало на меті оцінити вплив занять важкою атлетикою, йогою та бігом на довгі дистанції на композицію тіла та мінеральну щільність кісткової тканини, а також визначити, наскільки суттєво ці види фізичної активності впливають на обидва фактори. Матеріали та методи. За методом рандомізації було відібрано дев’яносто (N = 90) міжуніверситетських спортсменів. Вибірка складалася з бігунів на довгі дистанції (n = 30), спортсменів-важкоатлетів (n = 30) та практиків йоги (n = 30). Вимірювання мінеральної щільності кісткової тканини проводилось за допомогою аналізатора мінеральної щільності кісткової тканини “Achilles EXPII” (Частина 1), що передбачає ультразвукове дослідження п’яткової кістки, а композиція тіла оцінювалась із використанням тест-системи “GS6.5B Body Building Weight Test System” (Версія 1.0) з метою визначення компонентного складу маси тіла спортсменів. Результати. Спостерігалися значні відмінності між групами за показниками мінеральної щільності кісткової тканини F(2, 87) = 15,95, p = 0,000, відсоткового вмісту жиру в організмі F(2, 87) = 26,15, p = 0,000 та маси скелетних м’язів F(2, 87) = 23,30, p = 0,000. Post-hoc тест найменшої значущої різниці показав, що важкоатлети мали найвищий рівень мінеральної щільності кісткової тканини та маси скелетних м’язів, тоді як бігуни на довгі дистанції продемонстрували найнижчий показник відсоткового вмісту жиру в організмі серед досліджуваних груп. Висновки. За результатами дослідження встановлено суттєві відмінності у показниках маси скелетних м’язів, відсоткового вмісту жиру в організмі та мінеральної щільності кісткової тканини серед важкоатлетів, практиків йоги та бігунів на довгі дистанції. Отримані дані вказують на чітко виражені фізіологічні адаптації, пов’язані із кожним видом спорту, підкреслюючи необхідність розробки індивідуальних тренувальних та оздоровчих стратегій щодо оптимізації результативності та показників стану здоров’я в різних спортивних дисциплінах

З’ясування гендерних відмінностей щодо психологічних навичок та агресії серед університетських спортсменів: Крос-культурне порівняння показників між представниками Делі та Багдада

Background. Psychological skills and aggression are pivotal in athletic performance, influenced by both gender and cultural contexts. These factors are shaped by individual differences and cultural influences, they are essential to the development and use of these skills by athletes in sports. Objectives. This study aimed to evaluate the differences in psychological skills and aggression levels across gender and university, providing insights into the psychological profiles of athletes within distinct cultural contexts. Materials and Methods. The study involved 300 athletes from the University of Delhi, India, and the University of Baghdad, Iraq, aged 18 to 30 years. Each university contributed 150 athletes, evenly divided by gender (75 males and 75 females). The participants were selected using non-probability quota and purposive sampling methods. Psychological skills were assessed using the Psychological Skills Inventory for Sports (PSIS), while aggression levels were measured with the Sports Aggression Questionnaire. Data collection occurred in a controlled environment under the supervision of trained researchers. Statistical analyses included a two-way ANOVA and Pearson correlation coefficients, utilizing SPSS software. Results. Significant differences in psychological skills and aggression levels were observed across universities and genders. According to the results obtained, University of Delhi athletes showed higher psychological skills (PS: 154.83 ± 18.50) compared to University of Baghdad athletes (PS: 109.83 ± 26.05). Furthermore, male athletes from Delhi exhibited greater aggression (44.41 ± 10.35) than their Baghdad counterparts (37.93 ± 4.20). A two-way ANOVA revealed that player type significantly influenced psychological skills (F = 300.47, p = 0.01) and aggression (F = 71.54, p = 0.01). Gender also significantly impacted Anxiety Control (F = 8.64, p = 0.01) and Foul Play (F = 4.94, p = 0.05). A weak positive correlation (r = 0.284, p = 0.01) was identified between psychological skills and aggression, suggesting a slight tendency for increased psychological skills to correspond with higher aggression levels. Conclusions. These findings underscore the importance of considering both gender and university context when evaluating psychological skills and aggression in athletes. The insights derived from this study can inform the development of targeted training and support strategies to enhance athlete performance and well-being.Історія питання. Психологічні навички та агресія є визначальними чинниками спортивної результативності, на які впливають як гендерний, так і культурний контексти. На формування цих факторів позначаються індивідуальні відмінності та культурні впливи, і вони мають ключове значення для розвитку та використання вказаних навичок спортсменами у спорті. Мета дослідження. Метою цього дослідження було визначити відмінності у психологічних навичках та рівнях агресії залежно від статі та ВНЗ, надаючи розуміння психологічних профілів спортсменів у межах різних культурних контекстів. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 300 спортсменів віком від 18 до 30 років, що навчалися у Делійському (Індія) та Багдадському університетах (Ірак). Кожен університет представив 150 спортсменів, порівну розподілених за статевою приналежністю (75 чоловіків і 75 жінок). Учасників було відібрано за допомогою методів неімовірнісної квотної та цілеспрямованої вибірок. Для оцінки психологічних навичок було застосовано опитувальник психологічних навичок у спорті (“Psychological Skills Inventory for Sports”, PSIS), а рівень агресії визначали за допомогою опитувальника спортивної агресії (“Sports Aggression Questionnaire”). Збір даних проводився в контрольованому середовищі під наглядом підготовлених науковців. Методи статистичного аналізу включали двофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) та коефіцієнти кореляції Пірсона із використанням програмного забезпечення SPSS. Результати. Спостерігалися значні відмінності у психологічних навичках та рівнях агресії між досліджуваними університетами та гендерними групами. Згідно з отриманими даними,  спортсмени Делійського університету продемонстрували більш розвинені психологічні навички (PS: 154,83 ± 18,50) порівняно зі спортсменами Багдадського університету (PS: 109,83 ± 26,05). Крім того, спортсмени чоловічої статі з Делі мали вищий показник агресії (44,41 ± 10,35), ніж їхні багдадські колеги (37,93 ± 4,20). За результатами двофакторного дисперсійного аналізу встановлено, що тип гравця суттєво впливає на психологічні навички (F = 300,47, p = 0,01) та рівень агресії (F = 71,54, p = 0,01). Статева приналежність також суттєво вплинула на контроль тривожності (F = 8,64, p = 0,01) та нечесну гру (F = 4,94, p = 0,05). Визначено слабку позитивну кореляцію (r = 0,284, p = 0,01) між психологічними навичками та рівнем агресії, що свідчить про незначну тенденцію до посилення психологічних навичок, що відповідає вищим рівням агресії. Висновки. Представлені результати підкреслюють важливість врахування гендерного та університетського контекстів щодо оцінки психологічних навичок та рівня агресії у спортсменів. Отримані під час дослідження висновки можуть слугувати основою для розробки цільових програм підготовки та стратегій підтримки, спрямованих на покращення результативності та благополуччя спортсменів

Статевий диморфізм в антропометричних характеристиках та особливостях кісткового тазу представників парних і групових видів спортивної акробатики

Objectives. The study aimed to examine individual anthropometric indicators, focusing on the bony pelvis size in female acrobats of various roles during the puberty and youth age, as well as in persons who do not engage in playing sports. Materials and methods. The sports qualifications of female acrobats were sub-elite and elite athletes. The study population comprised 32 athletes having appropriate positions — top, middle, and bottom: (12 female acrobats performing their roles at the top, 20 female acrobats performing their roles in the middle and at the bottom). Girls of the same age categories (12-15 and 16-23 years old) who did not engage in playing sports (control group 1 and 2) also took part in the study. The research methods employed included the measurements of body length (cm), body weight (kg), shoulder width (cm), determination of body mass index (conventional unit); pelvimetry was performed to detect the transverse and longitudinal dimensions of the bony pelvis, as well as the degree of maturity of the pelvic bones using the index of pelvic bone (IPB). The methods of mathematical statistics were used to gain a comprehensive understanding of the data. Results. A comparative analysis was conducted to identify the differences between female acrobats aged 12-15 years old and performing their roles at the top, female acrobats aged 16-23 years old and performing their roles in the middle and at the bottom, and control groups of the same age categories. The analysis revealed the presence of changes in morphofunctional indicators of the bony pelvis below the normative values during the study. Conclusions. Morphological criteria of sexual dimorphism were found in female acrobats, namely: in the indicators of shoulder width and bony pelvis. These processes can be regarded as adaptive, occurring under the influence of physical and psychological training, as well as competitive loads of high intensity.Мета.  Дослідження індивідуальних антропометричних показників, розмірів кісткової таза у спортсменок-акробаток різного амплуа пубертатного та юнацького віку, а також у осіб, які не займаються спортом.  Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь спортсменки, які спеціалізуються у парній та груповій спортивній акробатиці різного амплуа і віку: спортсменки пубертатного віку (13.25±1.65 років, n=12), амплуа ті, що вгорі, спортсменки юнацького віку (19.34±1.95 років, n=20), амплуа ті, що посередині та внизу. Спортивні кваліфікації дівчат-акробаток – субеліта та еліта. У дослідженні також взяли участь дівчата тієї ж вікової категорії (12-15 та 16-23 роки), які не займаються спортом (контрольна група).  Результати. У програму дослідження входила антропометрія: вимірювання зросту (см), маси тіла (кг), ширини плечей (см), визначення індексу маси тіла (умовна одиниця). Згідно з класичним методом, проводилася пельвіометрія з визначенням поперечних і поздовжніх розмірів кісткового тазу, а також ступеня зрілості кісток таза за індексом кісток таза (ІКТ) за методом     Ковтюк Н.І. Порівняльний аналіз дівчат-акробаток, що мають амплуа ті, що вгорі у віці 12-15 років, дівчат-акробаток, що мають амплуа ті, що посередині та внизу у віці 16-23 років, і контрольних груп тієї ж вікової категорії показав, що в дослідженні виявлено зниження морфо-функціональних показників кісткової таза нижче нормативних значень. Показники ширини плечей у дівчат-акробаток амплуа ті, що вгорі, а також у спортсменок амплуа ті, що посередині та внизу перевищують показники ширини таза (р<0.05). У середніх групових значеннях індекс кісток таза (ІКТ) у акробаток, які мають амплуа ті, що вгорі (12-15 років), становить 28.25±1.08 умовних одиниць, що свідчить про процес формування структур кісток таза. У контрольній групі тієї ж вікової категорії значення становить 30.54±1.11 умовних одиниць (різниця статистично значуща з дівчатами-акробатками при p<0.05). У дівчат амплуа ті, що посередині та внизу у віці 16-23 років значення ІКТ становить 32.45±1.04 умовних одиниць, в контрольній групі 36.34±1.10 ум.од. (різниці значущі при p<0.01), тобто показники в межах нормальних значень, що вказує на завершення процесу зрілості та формування структур кісток таза. У дівчат-акробаток різного амплуа показники ширини плечей також перевищують показники контрольної групи.  Показники ширини таза не відповідають нормі (різниця статистично значуща на рівні ймовірності 90% та 95%). Міжхребцевий розмір (см) / d. spinarum (см) у акробаток амплуа ті, що посередині та внизу 16-23 років становить 23.19±0.56, у контрольній групі (популяція) 25.69±0.35 – різниця статистично значуща при p<0.01. Інтертрохантерний розмір (см) / distantia trochanterica (см) у дівчат-акробаток амплуа ті, що вгорі 12-15 років становить 25.29±0.59, у контрольній групі 29.61±0.34 (різниця статистично значуща при p<0.01), у акробаток амплуа ті, що посередині та внизу 16-23 років 28.11±0.64 см, у контрольній групі тієї ж вікової категорії 31.07±0.65 см (р<0.001).  Висновки. Виявлено морфологічні критерії статевого диморфізму у дівчат-акробаток, а саме: у показниках ширини плечей, кісткової таза. Ці процеси можна розглядати як адаптивні, що відбуваються під впливом фізичного та психологічного тренування і високих навантажень змагань. У процесі тренування необхідно диференціювати навантаження з урахуванням вікових особливостей спортсменок, беручи до уваги індивідуальні типи тренувального процесу (індивідуальні елементи, стрибки на акробатичних доріжках, загальні та спеціальні фізичні вправи), щоб індивідуалізувати тренувальний процес акробаток з урахуванням їх амплуа, антропометричних і функціональних значень, що мінімізує негативний вплив навантажень на організм спортсменок і зберігає репродуктивне здоров'я.&nbsp

Взаємозв’язок між фізичною активністю та академічною успішністю учнів початкової школи з порушеннями слуху

Background. Hearing impairment is one of the most frequently occurring diseases in children, both congenital and acquired. It affects approximately 1 to 3 children in every 1000 (Seifert et al., 2005). Objectives. This study aimed to reveal the impact of physical activity on the mathematics achievement of primary school pupils with hearing impairments. Materials and methods. The Children’s Physical Activity Questionnaire (Corder et al., 2009)was used, which is based on the Children’s Leisure Activities Study Survey questionnaire, which includes activities explicit to little children, such as “playing in a playhouse”. The Mathematics Progress Monitoring Test (MPMT) (Kliziene et al., 2024) was adapted for pupils with hearing impairment. The MPMT was used to assess the mathematics achievement of the students who took part in the study. Theywere designed to evaluate each pupil’s achievement level, which, according to the general curriculum, was divided into unsatisfactory, satisfactory, basic, and advanced. The mathematics achievement of pupils with hearing impairment was assessed in four areas of the mathematics curriculum. Results. The posttest results of first-grade primary school pupils with hearing impairments(158.95 MET, min/week) were analyzed to compare average physical activity with the pretest results (125.61 MET, min/week), during physical education lessons. Walking to school (20.39 MET, min/week) and cycling to school (16.85 MET, min/week) showed statistically significant differences (between types of physical activity) in the pretest and posttest according to MET p<0.05. PA helped pupils with hearing impairment to achieve basic results (pretest (5.81 (3.25) posttest (16.84 (2.98); p = 0.000) and advanced results (pretest (0.81 (0.53) posttest (4.18 (0.47); p = 0.002). Conclusions. According to the findings, it was established that properly interpreted and appropriately applied physical activity for primary school pupils with hearing impairment led to statistically significant changes in dependent variables: an increase in pupils’ physical activity and academic achievement. Marked changes were observed in mathematics tasks that required higher-level thinking skills, knowledge, and understanding; distribution of mathematics learning achievement by content such as natural and integer numbers, patterns and relationships, geometry and measurements, data, and statistical probabilities. Higher levels of physical activity resulted in achievement levels changing from satisfactory to basic and advanced.Історія питання. Порушення слуху є одним із найпоширеніших захворювань у дітей, що мають як вроджений, так і набутий характер. Від зазначеної хвороби страждає приблизно від 1 до 3 дітей із кожної тисячі (Seifert et al., 2005). Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у виявленні впливу фізичної активності на успішність з математики учнів початкової школи з порушеннями слуху. Матеріали та методи. У дослідженні застосовано опитувальник з визначення рівня фізичної активності дітей “Children’s Physical Activity Questionnaire” (Corder et al., 2009), який базується на опитувальнику з дослідження дозвілля дітей “Children’s Leisure Activities Study Survey” і включає види активності, що є характерними для маленьких дітей, як-от «гра в ігровому будиночку». Для учнів з порушеннями слуху було адаптовано тест з моніторингу прогресу з математики “Mathematics Progress Monitoring Test” (MPMT) (Kliziene et al., 2024). MPMT використовувався для оцінки навчальних математичних досягнень учнів, які брали участь у дослідженні. Тести були розроблені для визначення рівня навчальних досягнень кожного учня, який відповідно до загальної навчальної програми розподілявся на незадовільний, задовільний, базовий та високий. Оцінювання успішності з математики в учнів з порушеннями слуху проведено за чотирма напрямками навчальної програми з математики. Результати. Проаналізовано результати посттесту учнів першого класу початкової школи з порушеннями слуху (158.95 МЕТ, хв/тиждень) з метою порівняння середньої за інтенсивністю фізичної активності з результатами претесту (125.61 МЕТ, хв/тиждень) під час занять фізичною культурою. Ходьба до школи (20.39 MET, хв/тиждень) та їзда на велосипеді до школи (16.85 MET, хв/тиждень) показали статистично значущі відмінності (між видами фізичної активності) у претесті та посттесті відповідно до MET p<0.05. Фізична активність сприяла досягненню учнями з порушеннями слуху базових результатів (претест (5.81 (3.25), посттест (16.84 (2.98); p = 0.000) та високих результатів (претест (0.81 (0.53), посттест (4.18 (0.47); p = 0.002). Висновки. Згідно з результатами дослідження, було встановлено, що відповідно інтерпретована та доцільно застосована фізична активність для учнів початкової школи з порушеннями слуху призвела до статистично значущих змін у залежних змінних: підвищення фізичної активності учнів та академічної успішності. Суттєві зміни спостерігалися у завданнях з математики, що вимагали більш високого рівня розвитку розумових здібностей, знань та розуміння; розподіл навчальних досягнень з математики за змістом, як-от натуральні та цілі числа, закономірності та взаємозв’язки, геометрія та вимірювання, дані та статистичні ймовірності. Підвищений рівень фізичної активності зумовив зміну рівня навчальної успішності з задовільного до базового та високого

Програмування тренувального процесу кваліфікованих волейболісток у підготовчому періоді річного циклу підготовки

Objectives. The study aimed to experimentally prove the efficiency of building structural formations of the training process for qualified female volleyball players within the preparatory period of the annual training cycle on the basis of programming. Material and methods. Qualified female volleyball players from the first category of the student team (n=16) participated in the experiment, with an average age of 19.56±0.81 years. The research was carried out during 2023-2024 and included two stages of a sequential pedagogical experiment —ascertaining and formative. The formative experiment provided the development and experimental substantiation of efficiency for introducing interconnected programs of structural formations in the training process of qualified volleyball players within the preparatory period of the annual macrocycle (programs of the period, meso- and microcycles, training sessions and their parts — training tasks). The criteria of efficiency were the indicators of physical fitness (a standing high jump, a throw of a stuffed ball of mass 1 kg with two hands from behind a head on a distance, a shuttle run of 30 m according to the scheme 9-3-6-3-9 m, and a run “herringbone” of 92 m), functional fitness (fat content and muscular components in the body, relative maximum consumption of oxygen), technical and tactical fitness (the coefficient of efficiency of technical and tactical actions). Results. At the formative stage of the experiment, in comparison with the ascertaining one, the volume of training loads was reduced by 5.7 % (from 5725 to 5400 min), the load value was reduced by 4.9 % (from 41804 to 39742 points), the intensity of loads was increased by 1.4 % (from 7.3 to 7.4 points/min); the share of general preparatory (from 44.0 to 40.3 %) and introductory (from 37.3 to 34.3 %) exercises was decreased, however, due to this the share of specially-preparatory (from 6.8 to 8.3 %) and competitive (from 11.9 to 16.1 %) exercises was increased; the share of loads of mixed aerobic-anaerobic (from 40.9 to 41.3 %), anaerobic alactate (from 5.0 to 9.2 %) and anaerobic glycolyticorientation (from 3.7 to 4.3 %) was increased due to the decrease of the share of aerobic orientation loads (from 50.4 to 45.3 %). Conclusions. The findings suggest that the construction of the training process for qualified female volleyball players within the preparatory period on the basis of programming promoted statistically reliable (р<0.050) improvements in the following indicators: physical fitness in the limits of 1.90–5.12%, functional fitness in the limits of 1.43–1.65%, as well as technical and tactical fitness — by 4.92%. The results obtained in this study confirm the efficiency of the program developed for the preparatory period of qualified volleyball players and allow to recommend it for practical application in the training process of volleyball teams.Мета дослідження – експериментально обґрунтувати ефективність побудови структурних утворень тренувального процесу кваліфікованих волейболісток у межах підготовчого періоду річного циклу підготовки на основі програмування. Матеріал і методи. В експерименті взяли участь кваліфіковані волейболістки І розряду студентської команди (n=16), середній вік яких становив 19.56±0.81 років. Дослідження проводилося впродовж 2023-2024 рр. і включало два етапи послідовного педагогічного експерименту – констатувальний і формувальний. Формувальний експеримент передбачав розробку й експериментальне обґрунтування ефективності впровадження взаємопов’язаних програм структурних утворень тренувального процесу кваліфікованих волейболісток у межах підготовчого періоду річного макроциклу (програми періоду, мезо- і мікроциклів, тренувальних занять і їх частин – тренувальних завдань). Критеріями ефективності виступали показники фізичної підготовленості (стрибок у висоту з місця, кидок набивного м’яча масою 1 кг двома руками з-за голови на дальність, човниковий біг 30 м за схемою 9-3-6-3-9 м, біг «ялинкою» 92 м), функціональної підготовленості (вміст жирового та м’язового компонентів у тілі, відносне максимальне споживання кисню), техніко-тактичної підготовленості (коефіцієнт ефективності техніко-тактичних дій). Результати. На формувальному етапі експерименту, порівняно з констатувальним, на 5.7 % (з 5725 до 5400 хв) було зменшено обсяг тренувальних навантажень, на 4.9 % (з 41804 до 39742 балів) знижено величину навантаження, на 1.4 % (з 7.3 до 7.4 бал/хв) підвищено інтенсивність навантажень; зменшено частку загальнопідготовчих (з 44.0 до 40.3 %) і підвідних (з 37.3 до 34.3 %) вправ, однак, за рахунок цього було збільшено частку спеціально-підготовчих (з 6.8 до 8.3 %) і змагальних (з 11.9 до 16.1 %) вправ; збільшено частку навантажень змішаної аеробно-анаеробної (з 40.9 до 41.3 %), анаеробної алактатної (з 5.0 до 9.2 %) й анаеробної гліколітичної (з 3.7 до 4.3 %) спрямованості за рахунок зменшення частки навантажень аеробної спрямованості (з 50.4 до 45.3 %). Висновки. Побудова тренувального процесу кваліфікованих волейболісток у межах підготовчого періоду на основі програмування сприяла статистично достовірному (р<0.050) покращенню показників фізичної підготовленості в межах 1.90-5.12 %,  показників функціональної підготовленості в межах 1.43-1.65 %, показника техніко-тактичної підготовленості – на 4.92 %. Отримані результати підтверджують ефективність розробленої програми підготовчого періоду кваліфікованих волейболісток і дозволяють рекомендувати її до практичного застосування в тренувальному процесі волейбольних команд

Розроблення цільової ігрової моделі тренування довгих подач у бадмінтоні для спортсменів-початківців

Background. The development of long service skills in badminton is one of the important components to improve game performance. The low variety of badminton long service training models is considered as a problem in training beginner players, which has an impact on the mastery of this technique. Objectives. This study aimed to develop and determine the effectiveness of a long service training model based on target games in enhancing the long service skills of beginner badminton players. Materials and methods. The research design used was a research and development method by following the Borg & Gall model, involving ten stages ranging from needs analysis to effectiveness testing. The research subjects were beginner players at the Faculty of Sport Sciences, Medan State University, with a sample of 42 players divided into experimental and control groups. Data collection used a pre-experimental pretest-posttest design. Data analysis was assisted by the SPSS application and used the paired-sample t-test and independent samples t-test. Results. Based upon the validation results, 18 variations of exercise models were deemed feasible for large-scale trials with an average feasibility percentage of 77%. These outcomes were obtained after minor revisions based on suggestions to increase the intensity and duration of the exercises. However, the models were overall deemed feasible without significant changes. The results showed a substantial difference between the group using the target games-based training model and the group using the conventional training model (p < 0.05). The target games-based training model has proved to be more effective in improving the long service ability of beginner players. Conclusions. According to the findings, it can be concluded that the target games-based long service training model provides significant efficacy in improving the long service skills of beginner players. This model is also considered feasible to be applied more widely in coaching beginner badminton players.Історія питання. Розвиток навичок виконання довгих подач у бадмінтоні є однією із важливих складових покращення ігрової результативності. Проблемою підготовки гравців-початківців у бадмінтоні вважається низька різноманітність моделей тренування довгих подач, що впливає на рівень оволодіння цією технікою. Мета дослідження. Мета дослідження полягала у розробленні та визначенні ефективності моделі тренування довгих подач на основі цільових ігор щодо поліпшення навичок виконання довгих подач бадмінтоністів-початківців. Матеріали та методи. У рамках даної наукової праці застосовано методологію досліджень і розробок за моделлю Борга і Галла, що передбачає десять етапів, які включають в себе аналіз потреб і тестування ефективності. Суб’єктами дослідження були гравці-початківці, які навчалися на факультеті спортивних наук Меданського державного університету, вибірка складалася з 42 гравців, розподілених на експериментальну та контрольну групи. Для збору даних використовувався метод передекспериментального претест-посттестового дизайну. Аналіз даних проводився за допомогою програмного забезпечення SPSS із застосуванням t-критерію парних вибірок та t-критерію для незалежних вибірок. Результати. Ґрунтуючись на результатах валідації, 18 варіацій моделей вправ було визнано доцільними для проведення широкомасштабних випробувань із середнім відсотком здійсненності 77%. Такі показники отримано після внесення незначних змін на основі пропозицій щодо збільшення інтенсивності та тривалості вправ. Однак загалом визначено доцільність застосування зазначених моделей без суттєвих змін. Результати показали істотну різницю між групою, у якій застосовувалась цільова модель тренування на основі ігор, і групою з традиційною моделлю проведення тренувань (p < 0,05). Доведено ефективність застосування цільової моделі тренування на основі ігор щодо покращення вміння виконання довгих подач гравців-початківців. Висновки. Згідно з результатами дослідження, можна стверджувати, що цільова модель тренування довгих подач на основі ігор забезпечує значну ефективність з точки зору вдосконалення навичок виконання довгих подач гравців-початківців. Доцільним також вважається ширше застосування зазначеної моделі у тренерській діяльності з підготовки бадмінтоністів-початківців

Роль віртуальної реальності щодо оптимізації результативності у карате: Огляд предметного поля

Objectives. The objective of this study was to undertake a scoping review on the role of virtual reality (VR) in optimizing karate performance. The questions to be researched were: (1) how did VR support the training process, (2) what were the challenges of integrating VR, (3) how effective was VR in maximizing performance, and (4) what was the potential of VR  in the development of karate training methods. Materials and methods. The scoping review was employed as a research method. The stages of research included (1) determining the title, (2) determining the study question, and (3) searching for the Scholar, Wiley, Scopus, and Springer database articles with the keywords used comprising Boolean “karate” and “virtual reality” or “VR”. This article search yielded data from Google Scholar 77, Wiley 27, Scopus 52, and Springer 47. (4) The initial screening yielded 150 articles. (5) The second screening yielded 25 articles, and (6) the final data was determined, yielding 9 articles in all. The data collection and analysis techniques included Publish or Perish, Mendeley, and narrative interpretation. Results. (1) VR is one of the successful applications to enhance karate training, providing a safe and adaptable approach. However, improvements to VR require further research to increase realism, content variation, clear instructions, and long-term testing to be more effective. (3) Combining conventional training and VR has emerged as the most effective method for enhancing karate performance. (4) While VR has positive potential, it is essential to refine the guidelines and standards of use before it can be extensively adopted.  Conclusions. The findings indicate that VR becomes a complementing and efficient training application for improving karate performance. Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала в проведенні огляду предметного поля щодо ролі віртуальної реальності (ВР) в оптимізації результативності у карате. Питання, що підлягали дослідженню, були такими: (1) як ВР сприяла тренувальному процесу, (2) які труднощі виникали у процесі інтеграції ВР, (3) наскільки ефективною виявилася ВР з точки зору максимізації результативності, а також (4) з’ясування потенціалу ВР у розробці методів тренування з карате. Матеріали та методи. В якості методу дослідження застосовано огляд предметного поля. Етапи дослідження передбачали: (1) визначення назви, (2) визначення питання дослідження та (3) пошук статей у наукометричних базах даних Scholar, Wiley, Scopus та Springer із використанням ключових слів, що містять логічний тип даних «карате» та «віртуальна реальність» або «ВР». У результаті пошуку публікацій було отримано матеріали із наукометиричних баз даних Google Scholar 77, Wiley 27, Scopus 52 і Springer 47. (4) Під час первинного відбору отримано 150 статей. (5) У підсумку повторного відбору отримано 25 статей, і (6) визначено остаточні дані, що дозволило отримати загалом 9 статей. Для збору та аналізу даних використовувалися такі методики, як Publish or Perish, Mendeley та наративна інтерпретація. Результати. (1) Віртуальна реальність є однією з успішніших програм, що дозволяє покращити процес тренувань з карате, забезпечуючи безпечний та адаптований підхід. Однак, для досягнення більшої ефективності, вдосконалення ВР потребує подальших досліджень з метою підвищення реалістичності, варіативності контенту, чітких інструкцій та довготривалого тестування. (3) Поєднання традиційних тренувань і ВР виявилось найефективнішим методом підвищення результативності у карате. (4) Незважаючи на позитивний потенціал ВР, необхідно вдосконалити інструкції та стандарти використання, перш ніж впроваджувати зазначену технологію у широких масштабах. Висновки. Отримані дані свідчать про те, що віртуальна реальність стає доповнюючою та ефективною програмою для проведення тренувань у контекті поліпшення показників результативності у карате

Виявлення сучасних та перспективних тенденцій щодо впровадження моделі учбового процесу «Навчання за допомогою ігрових елементів для тренування розуміння» в початковій школі: Бібліометричний аналіз

Background. Physical Education (PE) often focuses on sports skills through command-based teaching methods, which can lead to students struggling to understand and effectively play games. To address this issue, Teaching Games for Understanding (TGfU) has been introduced as a more effective approach to enhance tactical comprehension and gameplay skills, while also increasing student engagement in physical activities. Objectives. This study aimed to identify current research trends and future potential for TGfU implementation in elementary school PE through a bibliometric analysis. Materials and methods. A bibliometric approach was used by analyzing 977 documents from the Scopus database published between 2015 and 2024. The data was analyzed using VOSviewer to map bibliographic networks and conduct keyword analysis. A science mapping approach was applied to identify emerging research trends and predict the future of TGfU implementation. Results. The analysis revealed that TGfU implementation effectively improves physical activity, motor skills, and the well-being of elementary students. However, further research is needed to fully understand and validate these findings.Current trends emphasize the importance of PE in enhancing physical activity, motor skills, and student well-being through the TGfU approach. Future trends point towards developing PE curricula that undersore the integrated use of TGfU and holistic approaches. Conclusions. Implementing TGfU in elementary schools holds great potential for improving physical engagement, tactical skill development, and students’ psychological well-being. Challenges include optimizing the role of teachers as facilitators and adapting the curriculum for broader TGfU application. Further research is required to validate the application of the TGfU model in PE curricula and to develop approaches relevant to the needs of elementary students.Історія питання. На заняттях з фізичного виховання (ФВ) основна увага часто приділяється спортивним навичкам за допомогою командних методів навчання, що може призвести до виникнення в учнів труднощів в контексті розуміння та ефективного проведення ігор. З метою розв’язання цієї проблеми запроваджено методику «Навчання за допомогою ігрових елементів для тренування розуміння» (Teaching Games for Understanding, TGfU) в якості ефективнішого підходу щодо покращення тактичного розуміння та ігрових навичок, а також підвищення залученості учнів до занять із фізичної активності. Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у визначенні сучасних наукових тенденцій та майбутнього потенціалу впровадження методики TGfU у практику фізичного виховання в початковій школі через проведення бібліометричного аналізу. Матеріали та методи. Застосовано бібліометричний підхід шляхом аналізу 977 документів з наукометричної бази даних Scopus, опублікованих у період з 2015 по 2024 роки. Аналіз даних проводився із використанням програмного забезпечення VOSviewer для картографування бібліографічних мереж та аналізу ключових слів. З метою визначення нових дослідницьких тенденцій та прогнозування перспектив впровадження моделі учбового процесу «Навчання за допомогою ігрових елементів для тренування розуміння» було застосовано метод наукового картографування. Результати. За результатами аналізу встановлено, що впровадження методики TGfU сприяє ефективному покращенню фізичної активності, рухових навичок та благополуччю учнів початкових класів. Однак для забезпечення комплексного розуміння та підтвердження зазначених висновків необхідне проведення подальших досліджень. Сучасні тенденції підкреслюють важливість фізичного виховання як чинника підвищення фізичної активності, рухових навичок і благополуччя учнів за допомогою підходу TGfU. Перспективні тенденції вказують на розробку навчальних програм з ФВ, що наголошують на інтегрованому використанні методики TGfU та холістичних підходів. Висновки. Впровадження моделі учбового процесу TGfU в початковій школі має великий потенціал щодо вдосконалення механізму залучення до занять фізичною культурою, розвитку тактичних навичок та психологічного благополуччя учнів. До проблемних питань належать оптимізація ролі вчителів як фасилітаторів та адаптація навчальної програми для ширшого застосування TGfU. Слід провести подальші дослідження задля підтвердження застосування методики TGfU у навчальних програмах з фізичного виховання та розробки підходів, що відповідають потребам учнів початкових класів

Розгляд впливу системи силових вправ, призначених для розвитку верхнього, нижнього відділів тіла та їхнього поєднання на постактиваційне підвищення результативності показників швидкості виконання боулінгу серед гравців-аматорів у крикет

Objectives. This study aimed to investigate the effects of post-activation performance enhancement on bowling velocity among amateur cricket players using multiple interventions as conditioning activities focusing on the upper body, lower body, and a combination of both. Materials and methods. Eight amateur cricket bowlers were recruited for the study and, in a randomized crossover manner, allocated to conditioning activities aimed at the upper body (i.e., 10 pull-ups + 6 wall ball slams), lower body (i.e., 10 air squats + 6 broad jumps), or both (5 pull-ups + 3 wall ball slams combined with 5 air squats + 3 broad jumps). The bowling velocity was measured at baseline and after one minute and four minutes of completing the intervention. Results. The findings indicate no significant improvement (p = 0.939) in ball velocity compared to the control condition after the three experimental conditions. However, post-hoc results showed a substantial decrease in bowling velocity after one minute. Conclusions. In conclusion, conditioning activities using pull-ups and wall ball slams for the upper body, air squats, and broad jumps for the lower body, or their combination, do not induce post-activation performance enhancement during cricket bowling.Мета дослідження. Мета цього дослідження полягала у вивченні впливу постактиваційного підвищення результативності на показники швидкості виконання боулінгу (дії, спрямовані на просування м’яча до ворітець) серед гравців-аматорів у крикет, використовуючи кілька інтервенцій у вигляді кондиціонуючих вправ, спрямованих на розвиток верхнього та нижнього відділів тіла, а також поєднання зазначених типів тренувань. Матеріали та методи. Для проведення дослідження було відібрано вісім гравців-аматорів у крикет, яких розподілили за методом рандомізованого перехресного типу з метою виконання кондиціонуючих вправ, спрямованих на розвиток верхнього відділу тіла (10 підтягувань + 6 ударів м’ячем об стінку), нижнього відділу тіла (10 повітряних присідань — класичні присідання без використання додаткового обтяження (власна вага) + 6 стрибків у довжину з місця) або поєднання обох видів тренувань (5 підтягувань + 3 удари м’ячем об стінку в комплексі із 5 повітряними присіданнями + 3 стрибками у довжину з місця). Вимірювання швидкості виконання боулінгу проводилося на початковому етапі дослідження, а також через одну хвилину та чотири хвилини після завершення інтервенції. Результати. Отримані дані свідчать про відсутність значного покращення (p = 0,939) швидкості польоту м’яча порівняно із контрольним станом після виконання трьох експериментальних умов. Однак post-hoc результати показали суттєве зменшення швидкості виконання боулінгу через одну хвилину. Висновки. Таким чином, кондиціонуючі вправи, що включають в себе виконання підтягувань і удари м’ячем об стінку для верхнього відділу тіла, а також повітряні присідання та стрибки у довжину з місця для нижнього відділу тіла, або комбінація вказаних видів тренувань, не сприяють постактиваційному підвищенню показників результативності під час виконання боулінгу в крикеті

Підвищення рівня фізичної підготовленості баскетболістів-чоловіків через застосування йогічних асан: Рандомізоване контрольоване дослідження

Background. The increasing popularity of yoga as a complementary training method has prompted interest in its effects on physical fitness among male basketball players. Objectives. This study aimed to assess the impact of yogic asanas on physical fitness variables in male basketball players. The primary objective of this research was to determine the effectiveness of yoga asana practice on cardiorespiratory endurance (CVE), muscular strength (MS), muscular endurance (ME), and flexibility (FLE) in male basketball players.  Materials and methods. A total of 41 male basketball players were involved in the study and randomly assigned to two groups: the Yoga Asanas Group (YAG) comprising 21 players (age: 18.44 ± 0.98 years, height: 171 ± 4.45 cm, weight: 87.94 ± 4.26 kg) and the Control Group (CON) with 20 players (age: 18.93 ± 1.38 years, height: 174 ± 6.21 cm, weight: 91.31 ± 7.00 kg). Physical fitness parameters were assessed before and after the intervention.  Results. The results demonstrated a statistically significant improvement in physical fitness variables among players in the YAG, with p-values less than 0.05 for CVE (p < 0.001), MS (p < 0.001), ME (p < 0.001), and FLE (p < 0.001) following yoga asana practice. In contrast, the CON group exhibited no substantial changes (p > 0.05).  Conclusions. The findings of this experimental study suggest that incorporating yogic asanas into training regimens significantly enhances physical fitness parameters in male basketball players, highlighting the potential benefits of yoga as an effective training modality.Історія питання. Зростаюча популярність занять йогою як додаткового методу тренувального процесу спричинила зацікавленість щодо вивчення її впливу на рівень фізичної підготовленості серед баскетболістів-чоловіків. Мета дослідження. Це дослідження мало на меті оцінити вплив йогічних асан на показники фізичної підготовленості баскетболістів-чоловіків. Головне завдання дослідження полягало у визначенні ефективності практики йогічних асан на стан кардіореспіраторної витривалості (КРВ), м’язової сили (МС), м’язової витривалості (МВ) та гнучкості (ГНУ) у баскетболістів-чоловіків. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь загалом 41 баскетболіст чоловічої статі, яких було розподілено за методом рандомізації на дві групи: група, що займалася виконанням йогічних асан (ЙАГ) у кількості 21 гравця (вік: 18,44 ± 0,98 років, зріст: 171 ± 4,45 см, вага: 87,94 ± 4,26 кг), та контрольна група (КОН), до якої увійшли 20 гравців (вік: 18,93 ± 1,38 років, зріст: 174 ± 6,21 см, вага: 91,31 ± 7,00 кг). Оцінка параметрів фізичної підготовленості проводилася на етапах перед та після завершення курсу дослідження. Результати. Результати дослідження продемонстрували статистично значуще покращення показників фізичної підготовленості серед гравців ЙАГ, з рівнями p-значень менше за 0,05 для КРВ (p < 0,001), МС (p < 0,001), МВ (p < 0,001) та ГНУ (p < 0,001) після застосування практики йогічних асан. Натомість у контрольній групі суттєвих змін не спостерігалося (p > 0,05). Висновки. Отримані дані експериментального дослідження дозволяють стверджувати, що впровадження йогівських асан у тренувальні програми сприяє значному поліпшенню параметрів фізичної підготовленості баскетболістів-чоловіків, що підкреслює потенційні переваги занять йогою як ефективної форми тренувального процесу