Emotional burnout of specialists in socio-occupational professions: contemporary views on the problem

Представлено сучасні підходи до проблеми вигорання у представників соціономічних професій у контексті емоційної праці, емоційного і когнітивного дисонансу. Проаналізовано й узагальнено наукову літературу з питань вигорання, визначено три основні його компоненти: емоційне і/або фізичне виснаження, зниження продуктивності праці і надмірна деперсоналізація. На основі аналізу визначень вигорання встановлено його зв’язок з емоційною працею (регуляцією і вираженням емоційних станів). Обстоюється думка, що фахівці соціономічних професій особливо вразливі до вигорання, оскільки тривалий час перебувають у стані, коли необхідно постійно контролювати свої емоції, брати на себе відповідальність і відчувати невизначеність, працюючи з іншими людьми. Емоційну працю розглянуто як предиктор вигорання у фахівців соціономічних професій. На основі аналізу літератури, присвяченої проблемам вигорання та емоційного дисонансу, висловлено припущення, що вимоги щодо емоційної праці зумовлюють різноманітність проявів синдрому виго-рання (у тому числі виснаження, цинізму, зниження продуктивності праці та погіршення самопочуття), а знання симптомів вигорання дало б змогу фахівцям соціономічних професій запобігти виникненню та загостренню цього стану.This article deals with the modern approaches to the problem of burnout of helping professionals in the context of emotional labor, emotional and cognitive dissonance. The burnout literature is reviewed, compared, and summarized. The definition of burnout is proposed including three components: emotional and/or physical exhaustion, lowered work productivity, and excessive depersonalization. Based on an analysis of the definitions of burnout, the paper focuses on the connec-tion of burnout and emotional work (regulation of feelings and emotional expression). It is also maintained a fact that helping professionals are especially vulnerable to burnout because of the necessity to control own emotions for a long time, to take responsibilities, and to feel uncertainties they encounter while working with others. The current study discussed emotional labor as a predictor of burnout of helping professionals. On the basis of the literature on burnout and emotional dissonance, the author of this article hypothesized that emotional job demands would explain variances of burnout (i.e., exhaustion and cynicism). Knowledge of abovementioned syndromes would help socionomy professionals to avoid emergence and aggravation of emotional burnout.Представлены современные подходы к проблеме выгорания у представителей социономических профессий в контексте эмоциональной труда, эмоционального и когнитивного диссонанса. Проанализированы и обобщены научную литературу по вопросам выгорания, определены три основные его компоненты: эмоциональное и / или физическое истощение, снижение производительности труда и чрезмерная деперсонализация. На основе анализа определений выгорания установлена ​​его связь с эмоциональной трудом (регуляцией и выражением эмоциональных состояний). Отстаивается мнение, что специалисты социономических профессий особенно уязвимы к выгоранию, поскольку длительное время находятся в состоянии, когда необходимо постоянно контролировать свои эмоции, брать на себя ответственность и чувствовать неопределенность, работая с другими людьми. Эмоциональный труд рассмотрен как предиктор выгорания у специалистов социономических профессий. На основе анализа литературы, посвященной проблемам выгорания и эмоционального диссонанса, высказано предположение, что требования по эмоциональной труда обусловливают разнообразие проявлений синдрома выгорания (в том числе истощения, цинизма, снижение производительности труда и ухудшение самочувствия), а знание симптомов выгорания позволило бы специалистам социономических профессий предотвратить возникновение и обострение этого состояния

Simultaneous intra/extravascular administration of antiproliferative agents as a new strategy to inhibit restenosis: The peak of reactive cell proliferation as a hallmark for the duration of the treatment

BACKGROUND: Strictly intravascular approaches for the treatment of postangioplasty restenosis are effective in the intima and the inner parts of the media but may be insufficient to control redundant pathways in the more outer parts of the media and the adventitia. An inverse situation may occur subsequently to a strictly extravascular approach, like the recently suggested pericardial approach in pigs. We hypothesized that simultaneous intra/extravascular administration of anti-restenotic agents inhibits restenosis by blocking all stimulatory pathways in the entire arterial wall. METHODS: Fresh hearts of 25 domestic pigs were obtained from a local slaughterhouse. Left anterior descending coronary arteries (LAD) were harvested, cut into cylindric 5 mm segments, and cultured as ex vivo porcine organ cultures (POCs). After 9 bar ballooning simultaneous intra/extravascular administration of high dose diltiazem (50 μg/mL) was carried out for a period of 1, 2, 3, 4, 5, 6, and 7 days. At day 7 and 28 proliferative activity (BrdU), neointimal thickening, and staining against smooth muscle α-actin and vWF was analysed. RESULTS: 7 days after ballooning administration of diltiazem for 4, 5, 6, and 7 days inhibited reactive cell proliferation by more than 50% (n.s.) as compared to control, 28 days after ballooning administration for 6 and 7 days inhibited neointimal thickening by more than 75% (p < 0.05). Simultaneous intra/extravascular administration of high dose diltiazem did not affect the expression of vWF in endothelial cells or smooth muscle α-actin in smooth muscle cells. CONCLUSIONS: Simultaneous intra/extravascular administration of high dose diltiazem (50 μg/mL) has to be maintained for at least 6 days to achieve a significant inhibition of neointimal thickening. The data demonstrate the importance of the maximal reactive cell proliferation (= day 7 in the POC-model) for the calculation of the duration of the treatment period

VEGF receptors on PC12 cells mediate transient activation of ERK1/2 and Akt: comparison of nerve growth factor and vascular endothelial growth factor

Vascular endothelial growth factor (VEGF) and endostatin are angiogenic and anti-angiogenic molecules, respectively, that have been implicated in neurogenesis and neuronal survival. Using alkaline phosphatase fusion proteins, we show that the PC12 neuronal cell line contains cell membrane receptors for VEGF but not for endostatin and the collagen XV endostatin homologue. Immunocytochemistry confirmed that proliferating and differentiated PC12 cells express VEGF receptors 1, 2 and neuropilin-1. While no functional effects of VEGF on PC12 cell proliferation and differentiation could be observed, a slight VEGF-induced reduction of caspase-3 activity in differentiated apoptotic PC12 cells was paralleled by transient activation of ERK1/2 and Akt. In direct comparison, nerve growth factor proved to be a strikingly more potent neuroprotective agent than VEGF

ABL-BCR expression does not correlate with deletions on the derivative chromosome 9 or survival in chronic myeloid leukemia

Hydroxyurea (HU) has been used for more than 10 years in children severely affected with sickle cell disease (SCD) to reduce the number of painful episodes. Short- to medium-term tolerance of the drug is good.1-3 Concern remains, however, about the long-term safety of the drug and, in particular, its leukemogenic potential. Leukemia has been reported in myelodysplastic syndromes after at least 3 to 4 years of exposure to the drug,4-5 so only long-term studies including significant numbers of patients can resolve concern for SCD. So far, 3 studies on long-term effects of HU in SCD children have been published (Table 1).6-8 <br/

Patent infected patients produce more filarial-specific IgG4.

<p>Plasma from all participants was investigated for the presence of helminth-specific immunoglobulins by ELISA. Plates were coated overnight with 5 µg/ml <i>B.m.</i> extract in PBS (pH = 9.6), incubated with patient and control plasma overnight and analyzed for specific IgG1-4 and IgE. Presented are the ratios of antigen-specific antibodies IgG4/IgE (A), IgG4/IgG1 (B), IgG4/IgG2 (C) and IgG4/IgG3 (D). Graphs show box whiskers with median, interquartile ranges and outliers. Statistical significances between the indicated groups were obtained after Kruskal-Wallis and Mann-Whitney-U tests.</p

Characteristics of study population.

<p>Age: mean (range); rounds of ivermectin: mean; Number of scrotal worm nests: mean; m-mode: mean; MF count: mean (range).</p