Частота діагностованих скронево -нижньощелепних розладів у хворих із переломами нижньої щелепи залежно від локалізації та віку

An increase in the number of injuries in the young able-bodied population is one of the main medical and social problems. Fractures of the bones of the face are characterized by a significant frequency, and the leading place is fractures of the mandible, ranging from 45 to 95 %. The main attention in domestic and foreign literature was directed at the study of internal disorders in the temporomandibular joint, due to fractures of the processus frontalis. Questions of the treatment of musculo – joint disorders caused by fractures of the mandible of other localizations, as a rule, were not addressed promptly and, accordingly, not resolved. This explains the relevance of the study. The aim of the study – to analyze the frequency of temporomandibular disorders in patients with fractures of the mandible, depending on localization and age. Materials and Methods. To achieve this goal we examined 164 patients hospitalized in Surgical Dentistry Department of Chernivtsi Regional Hospital with trauma fractures of the lower jaw, and processed patients’ cards contacting Maxillofacial Center in order to provide emergency medical care. For the determination of temporomandibular disorder, four symptoms were investigated, namely: pain in palpation of joints; presence of noise in the joints; pain in palpation of masticatory muscles; violation of the opening trajectory of the mouth. Statistical processing of research results was carried out using commonly used methods of variation statistics. Results and Discussion. Among 164 patients with fractures of the mandible of a different localization, 111 patients were diagnosed with TMJ dysfunction: in 100% of the patients with fractures of the cervical area and coronary process of the mandible. Attention was drawn to the fact that in the middle and lateral parts of the mandible, the TMJ dysfunction was observed in 1.9 times and 1.5 times less frequently than in the case of fractures of the angle  mandible. The frequency of temporomandibular disorders in patients with fractures of the mandible increased with age: from (34.38±8.40) % of patients aged 20–25 years to (77.50±6.60) % in 26–35 year olds, p <0.01 The maximum prevalence of TMJ dysfunction was observed in patients with jaw fractures in 36–45 years (89.19±5.10) %, p <0.01, p1> 0.05) and in the 46–55 year-old – (90.32±5.31) %, p <0.01, p1, p2, p3> 0.05. At the same time, in the patients of the older age group, the incidence of temporomandibulum disorder was (33.33±9.62) % and was equal to the data in individuals aged 20–25 years. Conclusions. Thus, as a result of the research, it was found that the fractures of the mandible of different localization favor the development of disorders of the temporomandibular joint, the incidence of which was 67.68 %, with a 100 % prevalence in fractures of the cervical area and the coronary process of the mandible. At the same time, the maximum frequency of disturbances was observed in persons with fractures of the mandible of different localization at the age of 36–55 years and, on average was 89.76 %.Рост травматизма у молодого трудоспособного населения является одной из основных медико-социальных проблем. Переломы костей лица характеризуются значительной частотой, а ведущее место занимают переломы нижней челюсти, составляют от 45 до 95 %. Основное внимание в отечественной и зарубежной литературе было направлено на исследование внутренних нарушений в височно-нижнечелюстного сустава, обусловленных переломами мыщелкового отростка. Вопрос лечения мышечно-суставных расстройств, обусловленных переломами нижней челюсти других локализаций, как правило, своевременно не ставился и соответственно не решался. Этим и объясняется актуальность проведенного исследования. Цель исследования – проанализировать частоту височно-нижнечелюстных нарушений у больных с переломами нижней челюсти в зависимости от локализации и возраста. Материалы и методы. Для достижения поставленной цели было проведено обследование 164 пациентов, госпитализированных в отделения хирургической стоматологии Черновицкой областной клинической больницы по поводу травматических переломов нижней челюсти, а также были обработаны журналы регистрации пациентов, обратившихся в челюстно-лицевой травмпункт в порядке оказания скорой медицинской помощи. Для определения височно-нижнечелюстных нарушений исследовали 4 симптомы, а именно: боль при пальпации суставов; наличие шумов в суставах; боль при пальпации жевательных мышц; нарушение траектории открытия рта. Статистическую обработку результатов исследований осуществляли с помощью общепринятых методов вариационной статистики. Результаты исследований и их обсуждение. Среди 164 больных с переломами нижней челюсти различной локализации в 111 обследованных выявлено дисфункцию ВНЧС: в 100 % лиц с переломами пришеечной области и коронарного отростка нижней челюсти. Привлекало внимание, что при срединных и боковых переломах нижней челюсти дисфункция ВНЧС наблюдалась в 1,9 и в 1,5 раза реже, чем при переломах угла нижней челюсти. Частота височно-нижнечелюстных нарушений у больных с переломами нижней челюсти возрастала с увеличением возраста: от (34,38 ± 8,40) % лиц в возрасте 20–25 лет до (77,50±6,60) % в 26–35-летних лиц, р <0,01. Максимальная распространенность дисфункции ВНЧС наблюдалась у больных с переломами челюстей в 36–45 лет (89,19±5,10) %, р<0,01, р 1> 0,05) и в 46–55-летних обследованных - 90,32 ± 5,31%, р <0,01, р1, р2, р3> 0,05. В то же время, у больных старшей возрастной группы распространенность височно-нижнечелюстных нарушений составила (33,33±9,62) % и равнялась данным у лиц в возрасте 20–25 лет. Выводы. В результате проведенных исследований установлено, что переломы нижней челюсти различной локализации способствуют возникновению нарушений в височно-нижнечелюстном суставе, частота возникновения которых составляла 67,68 %, со 100 % распространенностю при переломах пришеечной области и коронарного отростка нижней челюсти. При этом максимальная частота расстройств наблюдалась у лиц с переломами нижней челюсти различной локализации в возрасте 36–55 лет и в среднем составляла 89,76 %.Зростання травматизму у молодого працездатного населення є однією з основних медико-соціальних проблем. Переломи кісток обличчя характеризуються значною частотою, а провідне місце займають переломи нижньої щелепи, що становлять від 45 до 95 %. Основна увага у вітчизняній і зарубіжній літературі була направлена на дослідження внутрішніх порушень у скронево-нижньощелепному суглобі, спичинених переломами виросткового відростка. Питання лікування м'язово-суглобових розладів, обумовлених переломами нижньої щелепи інших локалізацій, як правило, своєчасно не ставили відповідно не вирішувалось. Цим і пояснюється актуальність проведеного дослідження. Мета дослідження – проаналізувати частоту скронево-нижньощелепних розладів у хворих із переломами нижньої щелепи залежно від локалізації та віку. Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети було проведено обстеження 164 пацієнтів, госпіталізованих у відділення хірургічної стоматології Чернівецької обласної клінічної лікарні з приводу травматичних переломів нижньої щелепи, а також було опрацьовано журнали реєстрації пацієнтів, що звернулися до щелепно-лицевого травмпункту в порядку надання швидкої медичної допомоги. Для визначення скронево-нижньощелепних розладів досліджували 4 симптоми, а саме: біль при пальпації суглобів; наявність шумів у суглобах; біль при пальпації жувальних м’язів; порушення траєкторії відкриття рота. Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали за допомогою загальноприйнятих методів варіаційної статистики. Результати досліджень та їх обговорення. Серед 164 хворих з переломами нижньої щелепи різної локалізації у 111 обстежених виявлено дисфункцію СНЩС: у 100 % осіб із переломами пришийкової ділянки та вінцевого відростка нижньої щелепи. Привертало увагу, що при серединних та бокових переломах нижньої щелепи дисфункція СНЩС спостерігали у 1,9 та у 1,5 раза рідше, ніж при переломах кута нижньої щелепи. Частота скронево-нижньощелепних розладів у хворих із переломами нижньої щелепи зростала зі збільшенням віку: від (34,38±8,40) % осіб у віці 20–25 років до (77,50±6,60) % у 26–35-річних осіб, р<0,01. Максимальна поширеність дисфункції СНЩС була у хворих із переломами щелеп у 36–45 років (89,19±5,10) %, р<0,01, р1>0,05) та у 46–55-річних обстежених – (90,32±5,31) %, р<0,01, р1, р2, р3>0,05. Водночас, в осіб старшої вікової групи поширеність скронево-нижньощелепних розладів становила (33,33±9,62) % та дорівнювала даним у осіб віком 20–25 років. Висновки. У результаті проведених досліджень встановлено, що переломи нижньої щелепи різної локалізації сприяють виникненню розладів скронево-нижньощелепного суглоба, частота виникнення яких складала 67,68 %, зі 100 % поширеністю при переломах пришийкової ділянки і вінцевого відростка нижньої щелепи. При цьому максимальну частоту розладів спостерігали у осіб із переломами нижньої щелепи різної локалізації у віці 36–55 років і у середньому складала 89,76 %

МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ З ВРОДЖЕНОЮ ТА НАБУТОЮ АДЕНТІЄЮ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Fractures of the mandible (lower jaw) are a common occurrence and usually related tointerpersonal violence or road traffic accidents. Social, economic conditions lead to anincrease in the proportion of patients with acquired partial or complete adentia in thestructure of patients with mandibular fractures. Mandibular fractures in this group ofpatients may be treated using open (surgical) and closed (non-surgical) techniques.Fracture sites cannot be immobilized with ordinary intermaxillary fixation (IMF), usuallyother external or internal devices are used (i.e. plates and screws) to allow bone healing.A method of treatment with the use of mini-implants was also considered. Varioustechniques have been investigated, however uncertainty exists with respect to the specificindications for each approach.Objectives. Detailed analysis of modern sources of professional Ukrainian and foreignmedical literature on the effectiveness of treatment of mandibular fractures in patientswith acquired partial or complete adentia.Conclusions. Mandibular fractures in patients with acquired partial or complete adentiaare treated with surgical, orthopedic-conservative and combined methods that should beused for clearly defined indications, taking into account the following fundamentalcriteria: 1) substantiated and exhaustive priority of conservative methods; 2) localizationof the fracture, the nature of displacement of bone fragments or its absence; 3) the stateand number of teeth, the degree of atrophy of the mandible; 4) age and general conditionof the patient; 5) biomechanical features of the mandible for different types of fractures.Переломы нижней челюсти - распространенное явление и часто связано с межличностным насилием, дорожно-транспортными происшествиями. Социальные, экономические условия приводят к увеличению доли больных с приобретенной частичной или полной адентией в структуре больных с переломами нижней челюсти.Переломы нижней челюсти у таких пациентов можно лечить с помощью открытых (хирургических) и закрытых (нехирургических) методов. Места разрываневозможно зафиксировать с помощью классической межчелюстной фиксации(IMF), чаще используют внешние или внутренние устройства (то есть пластины ивинты), обеспечивающие заживление кости. Рассмотрено также метод лечения сиспользованием мини-имплантатов. Были исследованы различные методики,однако существует неопределенность относительно конкретных показаний длякаждого подхода.Цель работы -провести анализ современных источников профессиональной отечественной и зарубежной медицинской литературы по эффективности леченияпереломов нижней челюсти у пациентов с приобретенной адентией.Выводы. Результаты изучения отечественной и зарубежной профессиональнойлитературы по лечению переломов нижней челюсти у пациентов с приобретеннойчастичной или полной адентией свидетельствуют, что оперативные, ортопедоконсервативные и комбинированные методы лечения следует применять по четкоопределенным показаниям, учитывая такие принципиальные критерии: 1) обоснована и исчерпывающая приоритетность консервативных методов; 2) локализация перелома, характер смещения костных фрагментов или его отсутствие; 3)состояние и количество зубов, степень атрофии нижней челюсти; 4) возраст иобщее состояние больного; 5) биомеханические особенности нижней челюсти приразличных типах переломов.Переломи нижньої щелепи - поширене явище і часто пов'язане з міжособистіснимнасильством, дорожньо-транспортними пригодами. Соціальні, економічні умовипризводять до збільшення частки хворих з набутою частковою або повноюадентією у структурі хворих з переломами нижньої щелепи. Переломи нижньоїщелепи у таких пацієнтів можна лікувати за допомогою відкритих (хірургічних) ізакритих (нехірургічних) методів. Місця розриву неможливо іммобілізувати задопомогою класичної міжщелепової фіксації (IMF), частіше використовуютьзовнішні чи внутрішні пристрої (тобто пластини і гвинти), що забезпечуютьзагоєння кістки. Розглянуто також метод лікування з використанням мініімплантатів. Були досліджені різні методики, однак існує невизначеність щодоконкретних показань для кожного підходу.Мета роботи - провести аналіз сучасних джерел фахової вітчизняної тазакордонної медичної літератури щодо ефективності лікування переломів нижньоїщелепи у пацієнтів з набутою адентією.Висновки. Результати вивчення вітчизняної та зарубіжної фахової літературищодо лікування переломів нижньої щелепи у пацієнтів з набутою частковою або жповною адентією засвідчують, що оперативні, ортопедично-консервативні та комбіновані методи лікування слід застосовувати за чітко визначеними показаннями,враховуючи такі принципові критерії: 1) обґрунтована та вичерпна пріоритетність консервативних методів; 2) локалізація перелому, характер зміщеннякісткових фрагментів або його відсутність; 3) стан і кількість зубів, ступіньатрофії нижньої щелепи; 4) вік і загальний стан хворого; 5) біомеханічніособливості нижньої щелепи за різних типів переломів

БАГАТОФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ МОРФОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КОМПОНЕНТІВ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА В ПЛОДОВОМУ ПЕРІОДІ

With the development of computed tomography and magnetic-nuclear-resonance tomography, it became possible to present an image in numerical form, without dissection to “look” into the layered structure of biological objects, dimensions, distances, diameters, the ratio of the components of the objects under study. Therefore, the use of new visualization methods is of great importance in the study of anatomical preparations.Objective. Determine the topographic-anatomical features of the temporomandibular joint in the fetal and neonatal periods of human ontogenesis according to the latest minimally invasive diagnostic methods.Material and methods. The study was conducted on 15 preparations of fetuses and 8 preparations of newborns by the methods of macroscopy, X-ray, computed tomography, morphometry, craniometry, statistical analysis. With the help of computed tomography scans on the software-hardware complex, the dimensions of the bone-cartilage components of the temporomandibular joint were established and their density in units of Hounsfield.Results. The study has shown that in the fetuses the mandibular fossa of the temporal bone is flat, its depth during the fetal period increases only 2.25 times and in newborns it is 0.717 ± 0.133 mm. The articular tubercle of the temporal bone is differentiated from the third trimester of intrauterine development in the form of an elevation on the lower surface of the base of zygomatic process. The typical form of the head of the lower jaw in the perinatal period is the roof-like. The width of the head of the mandible, during the fetal period, increases in size by 2.03 times and in a newborn is 0.454 ± 0.0568 cm.Conclusions. According to computed tomography, the density of the bone-cartilaginous tissue of the mandibular fossa of the temporal bone in the period of the II-III trimesters of intrauterine development and in newborns changes from 299 to 818 HU, the density of the bone-cartilage tissue of the mandible head - from 112 to 263 HU, which indicates intensive development of temporomandibular joint components. At the end of the 8th and the beginning of the 9th month of intrauterine development, the bone tissue of the head of the mandible is compacted compared to the density of the mandibular fossa of the temporal bone.С развитием компьютерной томографии и магнитно-ядерно- резонансной томографии появилась возможность представлять изображение в числовом виде, без препарирования «заглянуть» в послойное строение биологических объектов, объективизировать размеры, расстояния, диаметры соотношение составляющих объектов исследования. Поэтому использование новейших методов визуализации приобретает большого значения при изучении анатомических препаратов.Цель работы. Определить топографо-анатомические особенности височно-нижнечелюстного сустава в плодовом и неонатальном периодах онтогенеза человека по данным новейших малоинвазивных диагностических методов.Материалы и методы. Исследование проведено на 15 препаратах плодов и 8 препаратах новорождённых методами макроскопии, рентгенографии, компьютерной томографии, морфометрии, краниометрии, статистического анализа. С помощью сканов компьютерной томографии на программно-аппаратном комплексе установлены размеры костно-хрящевых компонентов височно-нижнечелюстного сустава и их плотность в единицах Гаунсфилда.Результаты. Исследование показало, что у плодов нижнечелюстная ямка височной кости плоская, её глубина на протяжении плодового периода увеличивается только в 2,25 раза и у новорождённых составляет 0,717±0,133 мм. Суставный горбок височной кости дифференцируется с третьего триместра внутриутробного развития в виде возвышения на нижней поверхности основы её вилочного отростка. Типичной формой головки нижней челюсти в перинатальном периоде является крыше-подобная. Ширина головки нижней челюсти, на протяжении плодового периода, увеличивается в размерах в 2,03 раза и у новорождённых составляет 0,454±0,0568 см.Выводы. По данным компьютерной томографии плотность костно-хрящевой ткани нижнечелюстной ямки височной кости в период II-III триместров внутриутробного развития и у новорождённых изменяется с 299 до 818 HU, плотность костно-хрящевой ткани головки нижней челюсти - с 112 до 263 HU, что свидетельствует про интенсивное развитие компонентов височно-нижнечелюстного сустава. В конце 8-го и начале 9-го месяцев внутриутробного развития происходит уплотнение костной ткани головки нижней челюсти по сравнению с показателями плотности нижнечелюстной ямки височной кости.З розвитком комп’ютерної томографії  та магнітно-ядерно-резонансної томографії  з’явилася можливість представляти зображення в числовому вигляді, без препарування «заглянути» в пошарову структуру біологічних об’єктів, об’єктивізувати розміри, відстані, діаметри та співвідношення складових компонентів об’єктів дослідження. Тому використання новітніх методів діагностичної медичної візуалізації набуває вагомого значення при вивченні анатомічних препаратів (в морфологічних дослідженнях).Мета роботи. Визначити топографоанатомічні особливості скронево- нижньощелепного суглоба у плодовому та ранньому неонатальному періодах онтогенезу людини за даними новітніх малоінвазивних діагностичних методів (комп’ютерна томографія).Матеріали та методи. Дослідження виконане на 15 препаратах плодів та 8 новонароджених людини за допомогою комплексу методів морфологічного дослідження: макроскопії, рентгенографії, комп’ютерної томографії, морфометрії, краніометрії, статистичного аналізу. За допомогою аналізу сканів комп’ютерної томографії на програмно-апаратному комплексі встановлені розміри кістково-хрящових компонентів скронево-нижньощелепного суглоба та їх щільність в одиницях Гаунсфілда.Результати. Дослідження показало, що у плодів людини нижньощелепна ямка скроневої кістки пласка, її глибина протягом плодового періоду збільшується лише в 2,25 раза і в новонароджених становить 0,717±0,133 мм. Суглобовий горбик скроневої кістки диференціюється з третього триместру внутрішньоутробного розвитку у вигляді підвищення на нижній поверхні основи її виличного відростка. Типовою формою головки нижньої щелепи в перинатальному періоді є дахоподібна. Ширина головки нижньої щелепи протягом плодового періоду збільшується в розмірах в 2,03 раза і в новонароджених становить 0,454±0,0568 см.Висновки. За даними комп’ютерної томографії щільність кістково-хрящової тканини нижньощелепної ямки скроневої кістки упродовж ІІ-ІІІ триместрів внутрішньоутробного розвитку та у новонароджених змінюється з 299 до 818 HU, щільність кістково-хрящової тканини голівки нижньої щелепи – від 112 до 263 HU, що свідчить про інтенсивний розвиток компонентів скронево-нижньощелепного суглоба. Наприкінці 8-го і на початку 9-го місяців внутрішньоутробного розвитку відбувається прискорення темпів ущільнення кісткової тканини головки нижньої щелепи порівняно з показниками щільності нижньощелепної ямки скроневої кістки