Wannier interpolation of the electron-phonon matrix elements in polar semiconductors: Polar-optical coupling in GaAs

We generalize the Wannier interpolation of the electron-phonon matrix elements to the case of polar-optical coupling in polar semiconductors. We verify our methodological developments against experiments, by calculating the widths of the electronic bands due to electron-phonon scattering in GaAs, the prototype polar semiconductor. The calculated widths are then used to estimate the broadenings of excitons at critical points in GaAs and the electron-phonon relaxation times of hot electrons. Our findings are in good agreement with available experimental data. Finally, we demonstrate that while the Fr\"ohlich interaction is the dominant scattering process for electrons/holes close to the valley minima, in agreement with low-field transport results, at higher energies, the intervalley scattering dominates the relaxation dynamics of hot electrons or holes. The capability of interpolating the polar-optical coupling opens new perspectives in the calculation of optical absorption and transport properties in semiconductors and thermoelectrics.Comment: To appear on Phys. Rev.

Structural and functional significance of microsatellites

Here we review literature data on impact of microsatellite repeats on DNA and chromatin structure and the results of studies on association between the length of microsatellite repeats and predisposition to pathologies. The DNA secondary structure is modified in microsatellite sites, the repeats favor formation of Z-DNA, hairpins, triplexes and quadruplexes. The chromatin structure and chromatin loop organization are also modified in microsatellite sites. The data of association studies are classified according to the localization of the microsatellite: in the gene promoter, in exon 1 part coding the signal sequence, in the gene introns, coding areas and 3’-UTRs.Огляд узагальнює дані літератури про вплив мікросателітних повторів на структуру ДНК і хроматину та результати досліджень щодо зв'язку між довжиною мікросателітних повторів і схильныстю до патологій. У мікросателітних сайтах змінюється вторинна структура ДНК, загальна структура і організація петлі хроматину; повтори сприяють утворенню Z-ДНК, шпильок, триплексів і квадруплексов. Дані досліджень по асоціаціям класифікують по локалізації мікросателітів: у промоторі гена, в області першого екзона, що кодує сигнальну послідовність, в інтронній т частини, та в кодуючий в 3'-UTR ділянках гена.Обзор обобщает данные литературы о влиянии микросателлитных повторов на ДНК и структуру хроматина и положительные результаты исследований связи между длиной микросателлитных повторов и предрасположенности к патологиям. В микросателлитных сайтах изменяется вторичная структура ДНК, общая структура и организация петли хроматина; повторы способствуют образованию Z-ДНК, шпилек, триплексов и квадруплексов. Данные исследований по ассоциациям классифицируются по локализации микросателлитов: в промоторе гена, в области первого экзона кодирующей сигнальную последовательность, в интронной части, в кодирующих и в 3'-UTR областях гена

Study of association between polymorphisms in the PSMB5 (rs11543947) and PSMA3 (rs2348071) genes and multiple sclerosis in Latvians

Functional realization of many signalling proteins and transcription factors implicated in the development and progression of multiple sclerosis is mediated by proteasomes. Aim of this case-control study was to evaluate genetic variations in the PSMB5 and PSMA3 genes encoding proteasomal subunits on the susceptibility to multiple sclerosis in Latvians. Methods. The rs11543947 (PSMB5) and rs2348071 (PSMA3) loci were genotyped in 291 multiple sclerosis patients and 305 healthy individuals and analysed general, subtype and sex-specific associations with the disease. Results. Loci rs11543947 and rs2348071 were identified as disease neutral and susceptible respectively. The rs2348071 heterozygous genotype GA showed strong main effect (P < 0.001; OR = 1.891, 95 % CI [1.360–2.628]), and moderate (P < 0.01; OR = 1.663, 95 % CI [1.152– 2.402]) and strong (P < 0.001; OR = 2.459, 95 % CI [1.534–3.943]) association with relapsing-remitting and secondary progressive phases of disease respectively. No genotype-sex interaction associated with multiple sclerosis has been detected. Conclusions. Our results suggest susceptibility of the rs2348071 heterozygous genotype to multiple sclerosis in Latvians.Протеасоми опосередковують виконання функцій багатьох сигнальних білків і факторів транскрипції, залучених до розвитку розсіяного склерозу. Мета. Оцінити можливу асоціацію генетичних варіантів генів PSMB5 і PSMA3 зі схильністю до захворювання на розсіяний склероз з-поміж жителів Латвії. Meтоди. Локуси rs11543947 (PSMB5) і rs2348071 (PSMA3) генотипували у 291 хворого на розсіяний склероз та у 305 здорових індивідів і оцінювали за асоціацією із захворюваністю на розсіяний склероз як такий, із підтипами хвороби і пов’язаною зі статтю асоціацією. Результати. Локус rs11543947виявився не пов’язаним з хворобою, а локус rs2348071 – асоційованим з нею. Гетерозиготний генотип ГА локуса rs2348071 тісно асоційований із захворюванням як таким (P < 0,001; співвідношення шансів (СШ) = 1,891; 95 % ДІ [1.360–2.628]), помірно асоційований (P < 0,01; СШ = 1,663; 95 % ДІ [1,152–2,402]) з ремітуючо-рецидивуючою формою захворювання та сильно (P < 0,001; СШ = 2,459; 95 % ДІ [1,534–3,943]) – зі вторинно прогресуючою формою. Пов’язаної з хворобою взаємодії між статтю і генотипом суб’єкта не відмічено. Висновки. Наші результати вказують на те, що жителі Латвії з гетерозиготним генотипом rs2348071 схильні до захворювання на розсіяний склероз.Протеасомы опосредуют выполнение функций многих сигнальных белков и факторов транскрипции, вовлеченных в развитие рассеянного склероза. Цель. Оценить возможную ассоциацию генетических вариантов генов PSMB5 и PSMA3 с подверженностью заболеванию рассеянным склерозом среди жителей Латвии. Meтоды. Локусы rs11543947 (PSMB5) и rs2348071 (PSMA3) генотипировали у 291 больного рассеянным склерозом и у 305 здоровых индивидов и оценивали по ассоциации с заболеваемостью рассеянным склерозом как таковым, подтипами болезни и связанной с полом ассоциации. Результаты. Локус rs11543947 оказался не связанным с болезнью, а локус rs2348071 – ассоциированным с заболеванием. Гетерозиготный генотип ГА локуса rs2348071 тесно ассоциирован с заболеванием как таковым (P < 0,001; отношение шансов (ОШ) = 1,891, 95 % ДИ [1.360–2.628]), умеренно (P < 0,01; ОШ = 1,663, 95 % ДИ [1,152–2,402]) – с ремиттирующе-рецидивирующей формой заболевания и сильно (P < 0,001; ОШ = 2,459, 95 % ДИ [1,534–3,943]) – со вторично прогрессирущей формой. Связанного с болезнью взаимодействия между полом и генотипом субъекта не отмечено. Выводы. Наши результаты указывают на подверженность жителей Латвии с гетерозиготным генотипом rs2348071 заболеваемости рассеянным склерозом

Tightly-bound to DNA proteins in rat experimental hepatomas and normal liver cells

Proteins tightly bound to DNA (TBP) comprise a group of proteins that remain bound to DNA even after harsh deproteinization procedures. The amount of these proteins is 20–100 µg for mg of DNA depending on eukaryotic source. This experimental paper examines the possibility to use some TBP for clinical biomarker discovery, e.g. for identification of prognostic and diagnostic cancer markers. The main aim of this study was to designate differences between tightly DNA binding protein patterns extracted from rat liver and rat experimental hepatomas (Zajdela ascites hepatoma and hepatoma G-27) and to evaluate possibility that some of these proteins may be used as biomarkers for cell cancer transformation. Methods: We used proteomics aproach as a tool for comparison of pattern of TBP from rat experimental hepatomas and normal liver cells. Combination of 2DE fractionation with mass spectrometry (MALDI TOF-MS) suitable for parallel profiling of complex TBP mixtures. Results: Intriguingly 2DE protein maps of TBP from rat liver and rat experimental hepatomas (Zajdela acites hepatoma and hepatoma G-27) were quite different. We identified 9 proteins, some of them shared in all TBP patterns. Among identified tightly bound to DNA proteins there were three proteins considered as nuclear matrix proteins (lamin B1, scaffold attachment factor B1, heterogeneous nuclear ribonucleoprotein). Also we identified DNA repair protein RAD50, coiled-coil domain-containing protein 41, structural maintenance of chromosomes protein1A and some ATP –dependent RNA helicases indicating that TBP are of interest with respect to their potential involvement in the topological organization and/or function of genomic DNA. Conclusions: We suppose that proteomic approach for TBP identification may be promising in development of biomarkers, also obtained results may be valuable for further understanding TBP functions in genome

Experimental and human population studies of DNA lesions in healthy individuals

DNA damage is a valuable biomarker in human molecular epidemiology being associated with many diseases. However, the level of DNA damage is influenced also by intrinsic features of healthy individuals: heredity, sex, age and body type. This review summarizes data on DNA breakage level in healthy humans depending on their characteristics and compares these data with experimental studies and observations on animals. Several strains of laboratory animals manifest an increased level of DNA breaks. In humans, some gene polymorphisms are associated with an increased level of DNA damage; however it is believed that environmental factors are more important. In animals, a higher level of DNA breakage is usually detected in males. In humans, data on the role of gender are contradictory and depend on origin. Experimental models provide evidence of increased levels of single- and double-strand breaks in obese animals. Although human studies are less convincing, an increase of double-strand breaks appears to be a more reproducible feature of DNA of overweight persons. Data on single-strand DNA breaks in aged persons are contradictory, but double strand breaks evidently increase with age.Пошкодження ДНК є інформативним біомаркером для молекулярної епідеміології, так як вони пов'язані з багатьма захворюваннями людини. У той же час рівень пошкоджень ДНК може залежати від внутрішніх властивостей притаманних здоровим людям: спадковості, статі, віку і статури. Метою даного огляду є узагальнення даних щодо розривів ДНК у здорових людей в залежності від їхніх характеристик у порівняння з даними експериментів і спостережень за тваринами. У лабораторних тварин кількох ліній спостерігають підвищений рівень розривів ДНК, у людини - кілька генних поліморфізмів асоційовані з підвищеним рівнем розривів, але вважається, що визначальними є зовнішні фактори. У самців тварин ДНК пошкоджена сильніше, ніж у самиць, дані по людині суперечливі і залежать від раси. Експериментальні моделі показують підвищений рівень одно- і дволанцюгових розривів ДНК при ожирінні. Дані досліджень на людині менш переконливі, краще відтворюються дані щодо підвищеного рівеня дволанцюгових розривів ДНК у людей із зайвою вагою. По одноланцюгових розривах ДНК при старінні дані суперечливі, переконливо показано зростання дволанцюгових розривів ДНК з віком.Повреждения ДНК являются информативным биомаркером для молекулярной эпидемиологии, так как они связа-ны со многими заболеваниями человека. В то же время уровень повреждений ДНК может зависеть от внутренних свойств, присущих здоровым людям, от наследственности, пола, возраста и телосложения. Целью данного обзора будет обобщение данных о разрывах ДНК у здоровых людей в зависимости от их характеристик и сравнение с данными экспериментов и наблюдений на животных. У лабораторныз животных нескольких линий наблюдают повышенный уровень разрывов ДНК, у людей несколько генных полиморфизмов ассоциированы с повышенным уровнем разрывов, но считается, что определяющими являются внешние факторы. У самцов животных ДНК по-вреждена сильнее, чем у самок, данные по людям противоречивы и зависят от расы. Экспериментальные модели указывают на повышеннй уровень одно- и двунитевых разрывов ДНК при ожирении. Данные исследований на людях менее убедительны, лучше воспроизволдятся данные, указывающие на повышенный уровень двунитевых разрывов ДНК у людей с лишним весом. Данные по однонитевым разрывам ДНК при старении противоречивы, убедительно показано нарастание двунитевых разрывов ДНК с возрастом

Genetic variants in the PSMA6, PSMC6 and PSMA3 genes associated with childhood asthma in Latvian and Taiwanese populations

Proteasomes mediate functional realization of signaling proteins implicated in asthma pathogenesis. Aim. To evaluate main and sex-specific association between the PSMA6, PSMC6 and PSMA3 proteasomal genes variations and childhood asthma in Latvians and Taiwanese. Methods. SNPs rs2277460, rs1048990, rs2295826, rs2295827 and rs2348071 were genotyped in 102 Latvian and 159 Taiwanese cases for comparison with genetic diversity in populations (191 and 1097 subjects respectively). Results. Haplotype CGACG showed strong (P &lt; 0.0001) association with asthma risk in both populations. All loci heterozygous genotypes and haplotype CCGTA were identified as asthma risk factors in Latvians; rs1048990 and rs2348071 GG homozygotes and rs2295826 and rs2295827 heterozygotes showed asthma risk and protective effect in Taiwanese females respectively. The multi locus genotypes homozygous for alleles being common in Latvian population were identified as protective in Latvians and disease susceptible in Taiwanese. Conclusions. Our results suggest an association of the 14q13-23 proteasomal genes polymorphisms with the childhood asthma in Latvians and Taiwanese and high-light risk and/or protective factors being the same or different between the populations.Протеасоми опосередковують реалізацію функцій сигнальних білків, залучених до патогенезу бронхіальної астми. Мета. Оцінити загальну і залежну від статі асоціацію варіацій протеасомних генів PSMA6, PSMC6 і PSMA3 з бронхіальною астмою у дітей із Латвії і Тайваня. Mетоди. Однонуклеотидні поліморфізми rs2277460, rs1048990, rs2295826, rs2295827 і rs2348071 генотиповано у 102 хворих з Латвії і 159 &ndash; з Тайваня. Для порівняння взято контрольні групи, які представляють генетичне різноманіття в популяціях: 191 латвійських і 1097 тайваньських зразків. Результати. Гаплотип CGACG виявився тісно (P &lt; 0.0001) асоційованим з ризиком розвитку астми в обох популяціях. Гетерозиготні генотипи за всіма локусами і гаплотип CCGTA ідентифіковано як фактор ризику для розвитку астми у жителів Латвії. Гомозиготи GG по rs1048990 і rs2348071 пов’язані з ризиком, а гетерозиготи по rs2295826 і rs2295827 проявляють захисний ефект з-поміж тайваньських жінок. Багатолокусні генотипи, гомозиготні за розповсюдженими в Латвії алелями, виявилися захисними для жителів Латвії, але пов’язаними з ризиком захворювання серед тайваньців. Висновки. Наші результати вказують на асоціацію поліморфізмів протеасомних генів локусу 14q13-23 з бронхіальною астмою серед дітей у латвійській і тайваньській популяціях, асоціація може бути пов’язана як з ризиком захворювання, так і з захисним ефектом. За даною ознакою популяції можуть різнитися або не різнитися.Протеасомы опосредуют реализацию функций сигнальных белков, вовлеченных в патогенез бронхиальной астмы. Цель. Оценить общую и зависимую от пола ассоциацию вариаций протеасомных генов PSMA6, PSMC6 и PSMA3 с бронхиальной астмой у детей из Латвии и Тайваня. Mетоды. Однонуклеотидные полиморфизмы rs2277460, rs1048990, rs2295826, rs2295827 и rs2348071 генотипированы у 102 больных из Латвии и 159 &ndash; из Тайваня. Для сравнения взяты контрольные группы, представляющие генетическое разнообразие в популяциях: 191 латвийских и 1097 тайваньских образцов. Результаты. Гаплотип CGACG оказался тесно (P < 0.0001) ассоциированным с риском развития астмы в обеих популяциях. Гетерозиготные генотипы по всем локусам и гаплотип CCGTA идентифицированы как фактор риска для развития астмы у жителей Латвии. Гомозиготы GG по rs1048990 и rs2348071 связаны с риском, а гетерозиготы по rs2295826 и rs2295827 проявляют защитный эффект среди тайваньских женщин. Многолокусные генотипы, гомозиготные по распространенным в Латвии аллелям, оказались защитными для жителей Латвии, но связанными с риском заболевания среди тайваньцев. Выводы. Наши результаты указывают на ассоциацию полиморфизмов протеасомных генов локуса 14q13-23 с бронхиальной астмой среди детей в латвийской и тайваньской популяциях, ассоциация может быть связана как с риском заболевания, так и с защитным эффектом. По данному признаку популяции могут отличаться или не отличаться

Association between the PSMB5 and PSMC6 genetic variations and children obesity in the Latvian population

According to the recent data the ubiquitin-proteasome system (UPS) is implicated in the pathogenesis of obesity. Aim of our study was to evaluate a possible association between genetic variations in the PSMB5 and PSMC6 genes and childhood obesity in the Latvian population. Methods. The rs11543947 (PSMB5), rs2295826 and rs2295827 (PSMC6) were genotyped in 94 overweight children versus 191 controls. Stratification was made by family history and sex. Results. Heterozygous genotype at rs11543947 (PSMB5) manifested association with the disease (P < 0.01) in total group and in patients with family history (OR = 2.445 [95 % CI 1.378–4.339] and OR = 2.746 [95 % CI 1.427–5.283], respectively). This genotype was observed more frequently (P < 0.05) in males with family obesity and in females without family history (P < 0.01).The heterozygotes at rs2295826 and rs2295827 showed association (P < 0.01) in obesity (OB), in patients with family history (OR = 2.119 [95 % CI 1.207–3.718] and OR = 2.379 [95 % CI 1.249–4.533], respectively) and in males group. The rs11543947/ rs2295826-rs2295827 multi locus genotype heterozygous at all the studied loci and the haplotype represented by the rare alleles were more frequent in obese children when compared to controls (P < 0.001 and P = 0.0001 respectively). Conclusions. Genetic variations of the PSMB5 (rs11543947) and PSMC6 (rs2295826 and rs2295827) genes can influence childhood obesity in Latvians.Згідно з останніми даними, убіквітин-залежна протеасомна сис- тема бере участь у патогенезі ожиріння. Мета. Оцінити можливий зв’язок між генетичними варіантами протеасомних генів PSMB5 і PSMC6 та схильністю до захворювання дитячим ожирінням у Латвійській популяции. Методи. Локуси rs11543947 (PSMB5), rs2295826 і rs2295827 (PSMC6) генотипували у 94 дітей з надлишковою вагою і у 191 здорового індивіда. Оцінку проводили за асоціацією з ожирінням як таким, за сімейною історією та за статтю. Результати. Гетерозиготний генотип, який належить до локусу rs11543947 (PSMB5), виявився помірно асоційованим ( Р < 0,01) із захворюванням як таким і з ожирінням з сімейною історією (співвідношення шансів СШ = 2,445 [95 % ДІ 1.378–4.339] і СШ = 2,746 [95 % ДІ 1.427–5.283] відповідно). Цей генотип найчастіше спостерігався у чоловіків із сімейною історією ожиріння (P < 0,05) та у жінок без сімейної історії (P < 0,01). Гетерозиготні генотипи по локусах rs2295826 і rs2295827 знайдено в помірній асоціації (P < 0,01) в основній групі захворювання і у пацієнтів з сімейною історією (СШ = 2,119 [95 % ДІ 1.207–3.718] і СШ = 2,379 [95 % ДІ 1.249–4.533] відповідно), а також у чоловіків. Багатолокусний генотип rs11543947/rs2295826-rs2295827, представлений гетерозиготами по всіх локусах, і гаплотип, представлений рідкісними алелями, були найчастішими у групі хворих на ожиріння порівняно з контрольною групою (Р < 0,001 і Р = 0,0001 відповідно). Висновки. Генетичні варіації локусів PSMB5 (rs11543947) і PSMC6 (rs2295826 і rs2295827) можуть впливати на схильність до захворювання ожирінням у детей Латвійської популяції.Согласно последним данным, убиквитин-зависимая протеасомная система участвует в патогенезе ожирения. Цель. Оценить возможную связь между генетическими вариантами протеасомных генов PSMB5 и PSMC6 и подверженностью заболеванию детским ожирением в Латвийской популяции. Методы. Локусы rs11543947 (PSMB5), rs2295826 и rs2295827 (PSMC6) генотипировали у 94 детей с избыточным весом и у 191 здорового индивида. Оценку проводили по ассоциации с ожирением как таковым, с семейной историей и с полом. Результаты. Гетерозиготный генотип, относящийся к локусу rs11543947 (PSMB5), оказался умеренно ассоциированным ( Р < 0,01) с заболеванием как таковым и с ожирением с семейной историей (отношение шансов ОШ = 2,445 [95 % ДИ 1.378–4.339] и ОШ = 2,746 [95 % ДИ 1.427– 5.283] соответственно). Этот генотип наиболее часто наблюдался у мужчин с семейной историей ожирения (p < 0,05) и у женщин без семейной истории (P < 0,01). Гетерозиготные генотипы по локусам rs2295826 и rs2295827 найдены в умеренной ассоциации (P < 0,01) в основной группе заболевания и у пациентов с семейной историей (ОШ = 2,119 [95 % ДИ 1.207–3.718] и ОШ = 2,379 [95 % ДИ 1.249–4.533] соответственно) и у мужчин. Многолокусный генотип rs11543947/rs2295826-rs2295827, представленный гетерозиготами по всем локусам, и гаплотип, представленный редкими аллелями, были наиболее частыми в группе больных ожирением по сравнению с контрольной группой (Р < 0,001 и Р = 0,0001 соответственно). Выводы. Генетические вариации локусов PSMB5 (rs11543947) и PSMC6 (rs2295826 и rs2295827) могут влиять на подверженность заболеваемости ожирением у детей в Латвийской популяции

DNA-binding studies of a series of novel water-soluble derivatives of 1,4-dihydropyridine

Aim. to determine DNA interaction modes for a series of 1,4-dihydropyridines with different biological activities synthesized in the Latvian Institute of Or-ganic Synthesis. Methods. Affinity of the compounds to DNA was detected by UV/VIS spec-trometry and re-proofed by means of spectrofluorimetry, EBr extrusion assay, cyclic voltammetry and DNA melting. Radical scavenging was tested by electron paramagnetic resonance spectros-copy, peroxynitrite binding was monitored spectrophotometrically, protection of DNA against hydroxyl radical was determined by gel electrophoresis. Results. In a series of water-soluble monocyclic derivatives of 1,4-dihydropyridine with carboxylate groups in position-4 the different affinity to DNA was determined mainly by substituents in positions 3 and 5. 1,4-DHP with eth-oxycarbonyl groups in positions 3 and 5 (AV-153) manifested high affinity to DNA. Strong ef-fects were observed in the spectra of tricyclic fused derivatives (PP-150-Na and PP-544-NH4). Unlike AV-153, J-4-96 did not extrude EtBr from the complex with DNA, this indicates binding to minor groove. Ability of PP-544-NH4 to intercalate DNA molecule was proved electrochemi-cally and by DNA melting. No correlation between affinity of a 1,4‑DHP to DNA and capabili-ties of the compound to bind peroxynitrite, to scavenge hydroxyl radical or to protect DNA against the above radical were observed. Discussion. DNA-binding activities of 1,4-DHP are evi-dently determined by groups in positions 3 and 5. Tricyclic fused 1,4-DHP derivatives are also good DNA binders. Ability to interact with DNA does not correlate with other effects produced by the compounds.Мета. Дослідження способу взаємодії з ДНК серії синтезованих в Латвійському університеті органічного синтезу 1,4-ДГП з різною біологічною активністю. Meтоди. Спорідненість речовин до ДНК визначалося спектрофотометрично і було перевірені ще спектрофлуоріметрічно за виштовхуванням бромистого етидія, циклічної вольтамметріі і за плавленням ДНК. Здатність речовин зв'язувати пероксинітрит визначали спектрофотометрично, здатність пов'язувати гідроксильних радикалів - методом електронного парамагнітного резонансу, здатність захищати ДНК від ушкодження цим радикалом - методом електрофорезу. Результати. У серії водорозчинних моноциклических 1,4-ДГП з карбоксилатного групою у позиції 4, різна спорідненість до ДНК визначалося в основному замысниками у позиціях 3 і 5. 1,4-ДГП з етоксікарбонільним групами у позиціях 3 і 5 (AV-153) ефективно зв'язувався з ДНК. Сильні ефекти спостерігали в спектрах з'єднаних трициклічних похідних 1,4-ДГП (PP-150-Na і PP-544-NH4). На відміну від AV-153, J-4-96 витісняють бромистий етидій з комплексу з ДНК, що вказує на зв'язування цього з'єднання з малої борозенкою ДНК. За даними електрохімічних досліджень і кривих плавлення ДНК PP-544-NH4 повинен інтеркалювати в ДНК. Нам не вдалося зв'язати спорідненість до ДНК зі здатністю речовин зв'язувати пероксинітрит, гідроксильний радикал або захищати ДНК від ушкодження цим радикалом. Висновки. Спорідненість 1,4-ДГП до ДНК визначаються замісниками у позиції 3 і 5. Добре зв'язуються з ДНК також трициклічні 1,4-ДГП. Спорідненість 1,4-ДГП до ДНК не корелює з іншими активностями з'єднанняЦель. Исследование образа взаимодействия с ДНК серии синтезированных в Латвийском институте органического синтеза 1,4-ДГП с различной биологической активностью. Meтоды. Сродство веществ к ДНК опредедялось спектрофотометрически и было перепроверено спектрофлуори-метрически, по выталкиванию бромистого этидия, циклической вольтамметрии и по плавлению ДНК. Способ-ность веществ связывать пероксинитрит определяли спектрофотометрически, способность связывать гидроксиль-ный радикалил – методом электронного парамагнитного резонанса, способность защищать ДНК от повреждения этим радикалом – методом электрофореза. Результаты. В серии водорастворимых моноциклических 1,4‑ДГП с карбоксилатной группой в позиции 4, различное сродство к ДНК определялось в основном заместителями в пози-циях 3 и 5. 1,4-ДГП с этоксикарбонильным группами в позициях 3 и 5 (AV-153) эффективно связывался с ДНК. Сильные эффекты наблюдали в спектрах соединенных трициклических производных 1,4-ДГП (PP-150-Na и PP-544-NH4). В отличие от AV-153, J-4-96 не вытеснял бромистый этидий из комплекса с ДНК, что указывает на свя-зывание этого соединения с малой бороздкой ДНК. По данным электрохимических исследований и кривых плав-ления ДНК PP-544-NH4 должен интеркалировать в ДНК. Нам не удалось связать сродство к ДНК со способностью веществ связывать пероксинитрит. гидроксильный радикал или защищать ДНК от повреждения этим радикалом. Обсуждение. Сродство 1,4-ДГП к ДНК определяются заместителями в позицих 3 и 5. Хорошо связываются с ДНК также трициклические 1,4-ДГП. Сродство 1,4-ДГП к ДНК не коррелирует с другими активностями соединения