Positioning Post-Soviet Sociology in Global Sociology: Between the Global South and the Global North

Sociology in today's world often seeks to internationalise research and globalise problem solving. However, so-called ‘global sociology’ is far away from being actually global as it involves in the discussion only specific regions and communities. The voice of other regions, as a rule, is not heard in the established system of connections and positions, and the regions themselves act as passive objects of (re)positioning, which is determined by the needs of specific research carried out by the nominally ‘global’ sociological community. The goal of the current study is to position one of the excluded sociological communities – post-soviet sociology – in global sociology using the North-South analytical framework that is frequently applied in discussions of global academic inequalities. The findings suggest that post-soviet sociology is positioned closer to the Global South, though significant country-based differences are observed. Post-soviet sociology functions as fragmented and disconnected, and this is facilitated by its orientation towards the ‘northern’ standards of knowledge production, which is professed even to the detriment of originality and independence

Символічні інструменти відтворення та визнання ідеології

The relevance of the article is due to the marked increase in the importance of ideologies in the socio-political and socio-cultural processes of different countries. The events of recent years (the protest wave of the American anti-racist movement BLM, which did not subside after the end of the presidential race in the United States; mass demonstrations of supporters of the rapper-communist P. Asel, who was arrested in Spain; regular large-scale actions of Ukrainian nationalist and ultranationalist groups) vividly illustrate the growth of ideologies as a factor in social life. The sociological study of ideology is often limited to a superficial description of the phenomenon; some works are characterized by the rejection of a deep study of the principles of the functioning of this phenomenon. We see a problem in this scientific approach, so we offer our own concept of ideology and of the mechanism of it functioning. The main purpose of our article is to conceptualize the symbolic tools of reproduction and the recognition of ideology as a social system of signs and actions (tools of ideological expansion of social space). The article contains the author's definition of the concept of symbolic tools as social means of influencing objects and things, which tend to be added into algorithms with a further transformation of their symbolic content. The results: four types of symbolic instruments have been identified: nomination, codification, classification and stigmatization. The peculiarity of each type of symbolic tools have been demonstrated by the example of the results of critical discourse analysis in the framework of the Norwegian-Ukrainian research project ARDU. The nomination (“official” and “nomination of personal opinion”) endows the new object with a new symbol; the codification streamlines the application of the nomination by endowing the old object with a new symbol; the classification binds an object to a specific attribute by assigning an old symbol to the new object; the stigmatization is a negative and positive evaluative algorithm (old object-old symbol) that fixes a certain status. Conclusions: the four tools tend to be applied sequentially like the nested algorithm. The results of the effective application of such an algorithm have been subsequently legitimized. Sustainable forms of application of the considered instruments are naturalization, sacralization, reification, (de)humanization; we consider analysis of these forms to be the main direction of further research.Актуальность темы обусловлена ростом значимости идеологий по всему миру. Этот рост хорошо иллюстрируется активизацией идеологических движений и выступлений по всему миру, начиная от протестных акций движения «BLM» в США и массовых выступлений сторонников рэпера-коммуниста П. Аселя и заканчивая острыми проявлениями идеологической борьбы в Украине. Целью статьи является концептуализация символических инструментов воспроизводства и признания идеологии. Статья устраняет пробел в отношении социологического понимания инструментов воспроизводства и признания идеологии. Результаты работы авторов таковы: в статье охарактеризованы особенности функционирования идеологии в социальном пространстве. С помощью использования ранее разработанного авторами определения идеологии, обоснованы социологические возможности исследования воспроизводства и признания идеологии. Разработано авторское определение символических инструментов как преимущественно алгоритмизованных социальных средств воздействия на объекты и вещи с дальнейшей трансформацией их символического содержания. Описан принцип функционирования символических инструментов и их роль в утверждении идеологем и воспроизводстве соответствующего дискурса. Выводы исследования: воспроизводство и признание идеологии обеспечивается четырьмя основными символическими инструментами – номинацией, кодификацией, классификацией и стигматизацией. Механизм последовательного действия этих инструментов авторы иллюстрируют результатами проведённого в рамках норвежско-украинского исследовательского проекта ARDU критического дискурс-анализа кейса электорально обусловленного политического обострения в украинском политическом дискурсе в период парламентской гонки 2019 года. Дана условная схема этого процесса: вначале закрепляется смысл (используется номинация), затем - объект в структуре (кодификация), затем - атрибут (классификация), а затем – оценочный атрибут (стигматизация). Обоснованы перспективы дальнейших исследований таких форм применения символических инструментов, как натурализация, сакрализация, ретификация, (де)гуманизация.Актуальність обумовлено помітним зростанням значущості ідеологій у соціально-політичних та соціокультурних процесах різних країн. Події останніх років – протестна хвиля американського антирасистського руху BLM, що, всупереч прогнозам, не втихла після закінчення президентських перегонів у США; масові виступи прихильників заарештованого у Іспанії репера-комуніста П. Аселя; регулярні гучні акції українських націоналістичних та ультранаціоналістичних угруповань - яскраво ілюструють вказане зростання ідеологій як фактору соціального життя. Мета статті полягає у концептуалізації символічних інструментів відтворення та визнання ідеології як соціальної системи знаків та дій. Стаття надає відповідь на питання про те, яким чином й за допомогою чого ідеологія відтворюється, підтримує власний статус, а також, стійку позицію у суспільному просторі. Із використанням раніше розробленого авторами визначення ідеології обґрунтовано соціологічні можливості дослідження відтворення і визнання ідеології. Результати дослідження: символічні інструменти визначено як специфічні схеми відтворення ідеологічно значущих ідей, постулатів, дискурсів та практик. Як одну з головних особливостей символічних інструментів, розглянуто їхнє тяжіння до складання у алгоритми, за рахунок чого ефективність їхнього впливу зростає та набуває оболонкового характеру. Проілюстровано принцип дії кожного виду символічних інструментів на прикладі результатів критичного дискурс-аналізу, проведеного в межах норвезько-українського дослідницького проекту ARDU, та зосередженого на кейсі електорально обумовленого політичного загострення українського політичного дискурсу у період парламентських перегонів 2019 року. Висновки: символічні інструменти відтворення та визнання ідеології функціонують в межах чотирьох елементного механізму дії, що складається з номінації, кодифікації, класифікації та стигматизації. Дана умовна схема цього процесу: спочатку закріплюється сенс (використовується номінація), потім - об'єкт в структурі (кодифікація), потім атрибут (класифікація), а потім - оціночний атрибут (стигматизація). Обґрунтовано перспективи подальших досліджень таких форм застосування символічних інструментів, як натуралізація, сакралізація, реіфікація, (де)гуманізація