Study protocol for a multicentre nationwide prospective cohort study to investigate the natural course and clinical outcome in benign liver tumours and cysts in the Netherlands: the BELIVER study

Introduction Benign liver tumours and cysts (BLTCs) comprise a heterogeneous group of cystic and solid lesions, including hepatic haemangioma, focal nodular hyperplasia and hepatocellular adenoma. Some BLTCs, for example, (large) hepatocellular adenoma, are at risk of complications. Incidence of malignant degeneration or haemorrhage is low in most other BLTCs. Nevertheless, the diagnosis BLTC may carry a substantial burden and patients may be symptomatic, necessitating treatment. The indications for interventions remain matter of debate. The primary study aim is to investigate patient-reported outcomes (PROs) of patients with BLTCs, with special regards to the influence of invasive treatment as compared with the natural course of the disease.Methods and analysis A nationwide observational cohort study of patients with BLTC will be performed between October 2021 and October 2026, the minimal follow-up will be 2years. During surveillance, a questionnaire regarding symptoms and their impact will be sent to participants on a biannual basis and more often in case of invasive intervention. The questionnaire was previously developed based on PROs considered relevant to patients with BLTCs and their caregivers. Most questionnaires will be administered by computerised adaptive testing through the Patient-Reported Outcomes Measurement Information System. Data, such as treatment outcomes, will be extracted from electronic patient files. Multivariable analysis will be performed to identify patient and tumour characteristics associated with significant improvement in PROs or a complicated postoperative course. Ethics and dissemination The study was assessed by the Medical Ethics Committee of the University Medical Center Groningen and the Amsterdam UMC. Local consultants will provide information and informed consent will be asked of all patients. Results will be published in a peer-reviewed journal.Cellular mechanisms in basic and clinical gastroenterology and hepatolog

Nationwide validation of the distal fistula risk score (D-FRS)

PurposeDistal pancreatectomy (DP) is associated with a high complication rate of 30-50% with postoperative pancreatic fistula (POPF) as a dominant contributor. Adequate risk estimation for POPF enables surgeons to use a tailor-made approach. Assessment of the risk of POPF prior to DP can lead to the application of preventive strategies. The current study aims to validate the recently published preoperative and intraoperative distal fistula risk score (D-FRS) in a nationwide cohort.MethodsThis nationwide retrospective Dutch cohort study included all patients after DP for any indication, all of whom were registered in the Dutch Pancreatic Cancer Audit (DPCA) database between 2013 and 2021. The D-FRS was validated by filling in the probability equations with data from this cohort. The predictive capacity of the models was represented by an area under the receiver operating characteristic (AUROC) curve.ResultsA total of 896 patients underwent DP of which 152 (17%) developed POPF of whom 144 grade B (95%) and 8 grade C (5%). The preoperative D-FRS, consisting of the variables pancreatic neck thickness and pancreatic duct diameter, showed an AUROC of 0.73 (95%CI 0.68-0.78). The intraoperative D-FRS, comprising pancreatic neck, duct diameter, BMI, operating time, and soft pancreatic aspect, showed an AUROC of 0.69 (95%CI 0.64-0.74).ConclusionThe current study is the first nationwide validation of the preoperative and intraoperative D-FRS showing acceptable distinguishing capacity for only the preoperative D-FRS for POPF. Therefore, the preoperative score could improve prevention and mitigation strategies such as drain management, which is currently investigated in the multicenter PANDORINA trial.Surgical oncolog

Acardius acephalus after induced ovulation: A case report

An excess of structural defects occurs in monozygotic twins compared to dizygotic twins or singletons. Among these defects the acardius acephalus or chorangiopagus parasiticus is one of the most rare and severe and a possible cause of pathology to the other twin. Ovulation induction by clomiphene causes an increased frequency of multiple gestation and possibly of monozygotic multiple pregnancy. In the present report, we describe a prenatally diagnosed and autopsied case of acardius acephalus from a pregnancy established after ovulation induction by clomiphene. Approximately 1.4% of pregnancies are accomplished after use of ovulation inducing medication in the Netherlands. A possible etiological role of clomiphene justifies close monitoring of future cases. © 1993 Wiley‐Liss, Inc

On the persistence of P element in cultured lineages of Drosophila melanogaster

P transposon is known to have invaded the Drosophila melanogaster genome in the 1950s as a result of horizontal transmission from D. willistoni. Part of the evidence supporting the timing of its invasion comes from analyses of cultured drosophila lineages originating from wild flies cultivated long time in laboratory before analysis. Such analyses have shown that P element was absent from the genomes of cultured lineages established from wild flies caught from the wild before the 1950s. Although the hypothesis of P element transmission has obtained multiple lines of evidence and is beyond doubt today, we decided to test whether analysis of cultured lineages can provide some temporal information on the P element population dynamics. In the present work we demonstrate that P element present the in wild­caught flies may be lost in the cultured fly lineages after some generations. This result is in accordance with the results of at least one published work and suggests that analysis of the cultured fly lineages may sometimes be unreliable in establishing historical trends in P element population dynamics, as the transposon may be occasionally lost, perhaps in the highly inbred lineages in which not all founding females carry it.Известно, что Р транспозон попал в геном Drosophila melanogaster в 50-х годах прошлого столетия результате горизонтального переноса от D. willistoni. Частично время инвазии было рассчитано на основании анализа культивируемых линий дрозофилы, которые происходят от диких особей, культивируемых как изосамковые линии задолго до анализа. Такой анализ показал, что Р элемент отсутствовал в геномах культивируе-мых линий, которые основаны из особей, собранных в природе до 1950 г. Хотя гипотеза переноса Р элемента подтверждена различными доказательствами и ее достоверность не вызывает сомнений, мы решили проверить, дает ли анализ культивируемых линий информацию о временных факторах популяционной динамики Р элемента. В настоящей работе мы показываем, что Р элемент, присутствующий в диких особях, может быть утрачен в культивируемых линиях через некоторое количество поколений. Такие результаты согласуются с данными как минимум одной опубликованной работы и свидетельствуют о том, что анализ культивируемых линий дрозофилы не всегда надежен при воссоздании исторических трендов популяционной динамики Р элемента, поскольку этот транспозон может быть случайным образом утерян, очевидно, вследствие высокой инбредности линий, у которых геномы не всех самок-основателей содержали его.Відомо, що Р транспозон потрапив до геному Drosophila melanogaster у 50-х роках минулого століття в результаті горизонтального переносу від D. willistoni. Частково час інвазії був розрахований на основі аналізу культивованих ліній дрозофіли, що походять від диких особин, котрі культивувались у лабораторії як ізосамкові лінії задовго до аналізу. Такий аналіз показав, що Р елемент був відсутній у геномах культивованих ліній, заснованих з особин, що зібрані у природі до 1950 р. Хоча гіпотеза переносу Р елемента підтверджується різноманітними доказами та її достовірність не викликає сумніву, ми вирішили перевірити, чи дає аналіз культивованих ліній інформацію щодо часового фактора популяційної динаміки Р елемента. В даній роботі ми показуємо, що Р елемент, присутній у диких особин, може втрачатись в культивованих лініях через певну кількість поколінь. Такі результати узгоджуються з даними щонайменше однієї опублікованої роботи та свідчать про те, що аналіз культивованих ліній дрозофіли може інколи бути ненадійним для відтворення історичних трендів популяційної динаміки Р елемента, оскільки цей транспозон може випадковим чином втрачатись, очевидно, через високу інбредність ліній, в яких геноми не всіх самиць-засновників містили його