Admissibility of evidence and international criminal justice = Admissibilidade da prova e justiça criminal internacional

- DOI: https://doi.org/10.22197/rbdpp.v7i1.492Analisa a legislação e a prática dos Tribunais Internacionais Militares, os Tribunais Penais Internacionais para a antiga Iugoslávia e para Ruanda, e o Tribunal Penal Internacional. Tece comentários gerais sobre admissibilidade da prova em uma perspectiva internacional ampla, ou seja, não somente limitada a órgãos judiciais internacionais de caráter penal

International Criminal Court Facing the peace vs. justice dilemma

The ‘Peace versus justice’ debate has been a central theme when analyzing the politics of international criminal justice. The role of the permanent International Criminal Court may be portrayed as an obstacle to peace processes but it may as well facilitate those processes. The present paper, by juxtaposing sometimes diverging views, argues that a more nuanced approach is needed for properly assessing the impact of the ICC. In fact, the Court may play neither role exclusively. Instead, there are different mechanisms enshrined in the Rome Statute, for accommodating the demands of peace and justice. They are addressed within the present study

Celowość kodyfikacji zbrodni przeciwko ludzkości przez Komisję Prawa Międzynarodowego ONZ

The present paper analyses the Draft articles on Prevention and Punishment of Crimes Against Humanity, adopted by the International Law Commission in 2019 and considers the respective role by the Commission in codifying international criminal law. Contrary to genocide and war crimes, crimes against humanity were not codified in the late 1940s. The lack of treaty regulation may be considered problematic, even despite the adoption in 1998 of the Rome Statute of the International Criminal Court. Therefore, it may be noteworthy to consider the desirability of adopting a separate convention on crimes against humanity.The topic has already been tackled in other activities of the Commission. Despite the frag-mented regulation covering separate particular reflections of the crimes against humanity, such as apartheid, torture or enforced disappearances, it is justified to claim that the core of the crimes against humanity is firmly rooted in international customary law, even if some respective specific questions remain disputable. Considerations undertaken by the ILC may as well prove helpful in establishing a more general convention concerning international crimes. The analysis of the ILC Draft Articles confirms the conformity with obligations arising for states out of the instruments creating international criminal courts and tribunals (including those of mixed hybrid character combining international and domestic elements of jurisdiction and com-position). The Article 2 definition reflects the analogous provision of the Rome Statute as contained in its Article 7. The activities of the ILC seem to complement the substantive part of international criminal law. The 2019 Draft Articles contribute to the implementation of the principle of comple-mentarity, as arising out of the Rome Statute. The main goal of the codification is a development of national laws that prohibit and punish crimes against humanity and the respective domestic ju-diciary’s actions, as well as to establish the framework of cooperation in terms of extradition and judicial assistance. The lack of a treaty framework does not necessarily impose a cogent bar to prosecution under international law as the latter may be of course based on international custom. The associated lack of sufficient precision may prove problematic, first of all because of the legality principle. Finally, the paper also deals with a negative dimension of codification. Choosing a treaty meth-od may be treated as a means to allow undermining its negotiated provisions. But even a reliance on a non-binding instrument may remain meaningful to establish and ascertain the respective norms of international law, similar to a codification treaty. Irrespective of the eventual outcome of the ILC Draft Articles any formulation and systematic consideration of norms in a written form is a welcome enterprise allowing for a legal development, through increasing certainty of law and offering yet another occasion to clarify and develop the existing normative framework. However, reducing the crystallization process to a single particular formula may as well prove destructive for future legal development and its responsiveness to the needs of the international community. Tekst podejmuje analizę przyjętego w 2019 roku przez Komisję Prawa Między-narodowego projektu artykułów dotyczących zapobiegania i karania zbrodni przeciwko ludzkości, a także rozważa rolę Komisji w zakresie kodyfikacji norm międzynarodowego prawa karnego. W przeciwieństwie do zbrodni ludobójstwa i zbrodni wojennych zbrodnie przeciwko ludzkości nie zostały skodyfikowane pod koniec lat czterdziestych ubiegłego stulecia. Brak odrębnej regulacji jest problemem pomimo przyjęcia w 1998 roku statutu Międzynarodowego Trybunału Karnego. Zasadne jest zatem rozważenie potrzeby ujęcia zbrodni przeciwko ludzkości w odrębnej konwencji. Tematyka ta była obecna już w trakcie wcześniejszych prac Komisji. Pomimo rozczłonkowanej regulacji, obejmującej oddzielnie szczegółowe refleksy zbrodni przeciwko ludzkości, jak apartheid, tortury czy wymuszone zaginięcia, można przyjąć, że rdzeń definicji zbrodni przeciwko ludzkości jest dobrze zakotwiczony w międzynarodowym prawie zwyczajowym, nawet jeśli brakuje zgody co do szczegółowych kwestii. Podejmowane w ramach KPM rozważania równie dobrze mogą przysłużyć się pracom nad stworzeniem bardziej ogólnej konwencji poświęconej zbrodniom międzynarodowym.Analiza projektu artykułów przyjętych w 2019 roku potwierdza zasadniczy brak konfliktów z zobowiązaniami państw wynikającymi z aktów ustanawiających trybunały międzynarodowe, zarówno stały MTK, jak i trybunały hybrydowe o mieszanej, międzynarodowo-krajowej jurysdykcji i składzie. Zawarta w art. 2 definicja zbrodni przeciwko ludzkości powtarza analogiczną treść ujętą w art. 7 statutu rzymskiego. Prace Komisji zdają się dopełniać prace nad częścią materialną między-narodowego prawa karnego. Projekt artykułów przyczynia się też do implementacji zasady kom-plementarności wynikającej ze statutu rzymskiego. Centralnym zamysłem kodyfikacji było przede wszystkim podbudowanie prawodawstwa wewnętrznego i odnośnej działalności sądów krajowych oraz ustanowienie ram współpracy w zakresie ekstradycji oraz pomocy prawnej. Nieistnienie normy traktatowej nie jest bezwzględną przeszkodą dla pociągnięcia do odpowiedzialności na gruncie prawa międzynarodowego. Podstawy do tego może przecież dostarczać mię-dzynarodowe prawo zwyczajowe. Oczywiście związana z nim niewystarczająca precyzja wywołuje wiele problemów, przede wszystkim ze względu na zasadę legalizmu ścigania karnego.W opracowaniu odniesiono się także do negatywnego wymiaru kodyfikacji. Wybór metody traktatowej bywa niekiedy uznawany za otwarcie drogi do kwestionowania ustaleń dokonanych w konwencji, a przez to osiągnięcie zupełnie odwrotnego od zamierzonego skutku. Ale nawet pozo-stawienie kodyfikacji jako niewiążącego instrumentu ma znaczenie do ustalenia rozumienia prawa międzynarodowego na podobieństwo kodyfikacji traktatowej. Niezależnie od ostatecznej formy działalności KPM formułowanie i usystematyzowanie norm w wersji pisemnej jest przedsięwzięciem, które zapewnia postęp w prawie. Przez wzmocnienie jego pewności i okazję do wyjaśnienia i rozwijania istniejących już norm, ale też wykrystalizowanie kodyfikowanych reguł w jedną szczegółową formułę może być przeszkodą dla przyszłego rozwoju prawa i jego responsywności względem potrzeb społeczności międzynarodowej

Kilka uwag o pociągnięciu do odpowiedzialności karnej za zestrzelenie samolotu MH17

Some Remarks on Criminal Responsibility for the Downing of MH17 The present contribution aims at analysing the avenues of bringing to justice those responsible for the downing of MH17. The aftermath of the tragedy has shown several difficulties of conducting criminal investigation (and the subsequent trial) with foreign elements, which are addressed in the paper. Therefore, it is also crucial to examine the potential for establishing a special international criminal jurisdiction for the given case and to address the requirements for opening the jurisdiction of the permanent International Criminal Court. Taken together, they offer floor for a comprehensive analysis of holding the perpetrators of the downing criminally responsible. The proposed considerations reveal difficulties in dealing with a case involving multiple states. The reactions to the MH17 downing demonstrated wide-ranging cooperation between the majority of states in search of establishing the facts. Given the impossibility of establishing a separate special international criminal jurisdiction for this catastrophe (evident in the efforts presented here for the establishment of a new ad hoc tribunal by the Security Council) and the difficulties in triggering the jurisdiction of the permanent International Criminal Court, the Kingdom of the Netherlands has taken an effective initiative to conduct criminal proceedings under Dutch law, which is analysed in the present paper.   До питання про притягнення до кримінальної відповідальності за збиття літака MH17 Збиття літака MH17, що потягнуло за собою близько 300 смертей осіб, глибоко зворушило світову громадську думку. Трагічний інцидент переклався на ряд міжнародних реакцій, в тому числі і на залучення різноманітних судових інстанцій та міжнародних трибуналів (зокрема Європейського суду з прав людини а також Міжнародного суду ООН). У статті здійснено спробу аналізу правових та кримінальних наслідків інциденту. Завдянням статті також є представити цілісний погляд на карно-правові міжнародні наслідки інциденту із перспективи Ради безпеки ООН, зокрема резолюції 2166 від 21 липня 2014 року, яка наголошує на важливості притягнення до відповідальності виконавців злочину – збиття MH17. А вияснення цього є можливим як на рівні світової громадськості, так і на загальнодержавному рівні конкретної країни. Ряд міжнародних угод, зокрема Чиказька конвенція Про міжнародну цивільну авіацію а також Монреальська конвенція Про боротьбу і запобігання безправних дій спрямованих проти безпеки авіації визнають принципи територіальної юрисдикції або юрисдикції держави, в котрій зареєстроване повітряне судно. Інші наявні інструменти передбачають звернення до юристдикції держав (держави), громадяни котрих (котрої) стались жертвами замаху, або до країни громадянства виконавця злочину або його місця проживання, або ж покликаючись на універсальну юристдикцію. Зразу ж після трагедії MH17 Україна звернулася за допомогою в проведенні слідства до Міжнародної організації цивільної авіації, а потім погодилась на прохання голладської сторони передати справу, з тієї причини, що найчисельнішою групою потерпілих були власне громадяни Голландії. Слідство в цій справі повела Спільна слідча група. На початку липня 2017 року країни-учасниці цієї Групи (Австралія, Бельгія, Малайзія, Україна і Голландія) прийняли рішення, що притягнення до відповідальності підозрюваних у збитті літака MH17 буде проводитись у Голландії у відповідності з голландським законодавством. Таким чином 7 липня 2017 у Таллінні була підписана угода між Королівством Нідерланди та Україною про міжнародну юридичну співпрацю в зв’язку із фактом збиття літака Малазійських авіаліній МН17. Відповідно в червні 2019 року повідомлено, що голландська прокуратура веде розслідування по відношенню до чотирьох підозрюваних осіб у скоєнні авіакатастрофи сполучення МН17, внаслідок якої загинуло 298 осіб на борту. Судовий процес розпочався 9 березня 2020 р. В червні 2021 року суд ввійшов у фазу процедури отримання доказів. Незважаючи на певну подібність із слідством теракту в 1988 р. у Локербі (Шотландія) автор статті не схильний вбачати продовження шотландської практики в лінії провадження слідства голландським судом. Тоді у результаті слідства авіакатастрофи шотландським судом було засуджено виконавців злочину. Після збиття літака МН17 було вчинено кілька спроб задіяти міжнародну кримінальну юрисдикцію. В липні 2015 року представники Автстралії, Бельгії, Голландії, Малайзії та України звернулись із заявою до Ради Безпеки ООН про створення міжнародного кримінального суду ad hoc на підставі 7 розділу Хартії Об’єднаних націй. В статті наведено обставини, через які не вдалося утворити спеціальний міжнародний кримінальний суд у справі МН17. Зважаючи в цьому контексті на вето Російської Федерації видається ще більш неможливим утворення спеціального трибуналу також шляхом договірного методу. Проте не слід повністю відкидати ймовірність залучення діючого на постійній основі Міжнародного кримінального суду. Щоправда, з причини конституційних перешкод Україна не ратифікувала Римський статут, але станом на сьогодні двічі використала можливість скласти декларацію, що Україна визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на підставі 12-ї (3) статті Римського статуту. В контексті справи, пов’язаної із збиттям літака МН17, особливе значення має друга із складених Україною декларацій. Автор статті однак не виключає відповідне заангажування до справи Міжнародного кримінального суду, хоч буде це залежати від виконаних дій на внутрішньому рівні.  Some Remarks on Criminal Responsibility for the Downing of MH17 The present contribution aims at analysing the avenues of bringing to justice those responsible for the downing of MH17. The aftermath of the tragedy has shown several difficulties of conducting criminal investigation (and the subsequent trial) with foreign elements, which are addressed in the paper. Therefore, it is also crucial to examine the potential for establishing a special international criminal jurisdiction for the given case and to address the requirements for opening the jurisdiction of the permanent International Criminal Court. Taken together, they offer floor for a comprehensive analysis of holding the perpetrators of the downing criminally responsible. The proposed considerations reveal difficulties in dealing with a case involving multiple states. The reactions to the MH17 downing demonstrated wide-ranging cooperation between the majority of states in search of establishing the facts. Given the impossibility of establishing a separate special international criminal jurisdiction for this catastrophe (evident in the efforts presented here for the establishment of a new ad hoc tribunal by the Security Council) and the difficulties in triggering the jurisdiction of the permanent International Criminal Court, the Kingdom of the Netherlands has taken an effective initiative to conduct criminal proceedings under Dutch law, which is analysed in the present paper.   До питання про притягнення до кримінальної відповідальності за збиття літака MH17 Збиття літака MH17, що потягнуло за собою близько 300 смертей осіб, глибоко зворушило світову громадську думку. Трагічний інцидент переклався на ряд міжнародних реакцій, в тому числі і на залучення різноманітних судових інстанцій та міжнародних трибуналів (зокрема Європейського суду з прав людини а також Міжнародного суду ООН). У статті здійснено спробу аналізу правових та кримінальних наслідків інциденту. Завдянням статті також є представити цілісний погляд на карно-правові міжнародні наслідки інциденту із перспективи Ради безпеки ООН, зокрема резолюції 2166 від 21 липня 2014 року, яка наголошує на важливості притягнення до відповідальності виконавців злочину – збиття MH17. А вияснення цього є можливим як на рівні світової громадськості, так і на загальнодержавному рівні конкретної країни. Ряд міжнародних угод, зокрема Чиказька конвенція Про міжнародну цивільну авіацію а також Монреальська конвенція Про боротьбу і запобігання безправних дій спрямованих проти безпеки авіації визнають принципи територіальної юрисдикції або юрисдикції держави, в котрій зареєстроване повітряне судно. Інші наявні інструменти передбачають звернення до юристдикції держав (держави), громадяни котрих (котрої) стались жертвами замаху, або до країни громадянства виконавця злочину або його місця проживання, або ж покликаючись на універсальну юристдикцію. Зразу ж після трагедії MH17 Україна звернулася за допомогою в проведенні слідства до Міжнародної організації цивільної авіації, а потім погодилась на прохання голладської сторони передати справу, з тієї причини, що найчисельнішою групою потерпілих були власне громадяни Голландії. Слідство в цій справі повела Спільна слідча група. На початку липня 2017 року країни-учасниці цієї Групи (Австралія, Бельгія, Малайзія, Україна і Голландія) прийняли рішення, що притягнення до відповідальності підозрюваних у збитті літака MH17 буде проводитись у Голландії у відповідності з голландським законодавством. Таким чином 7 липня 2017 у Таллінні була підписана угода між Королівством Нідерланди та Україною про міжнародну юридичну співпрацю в зв’язку із фактом збиття літака Малазійських авіаліній МН17. Відповідно в червні 2019 року повідомлено, що голландська прокуратура веде розслідування по відношенню до чотирьох підозрюваних осіб у скоєнні авіакатастрофи сполучення МН17, внаслідок якої загинуло 298 осіб на борту. Судовий процес розпочався 9 березня 2020 р. В червні 2021 року суд ввійшов у фазу процедури отримання доказів. Незважаючи на певну подібність із слідством теракту в 1988 р. у Локербі (Шотландія) автор статті не схильний вбачати продовження шотландської практики в лінії провадження слідства голландським судом. Тоді у результаті слідства авіакатастрофи шотландським судом було засуджено виконавців злочину. Після збиття літака МН17 було вчинено кілька спроб задіяти міжнародну кримінальну юрисдикцію. В липні 2015 року представники Автстралії, Бельгії, Голландії, Малайзії та України звернулись із заявою до Ради Безпеки ООН про створення міжнародного кримінального суду ad hoc на підставі 7 розділу Хартії Об’єднаних націй. В статті наведено обставини, через які не вдалося утворити спеціальний міжнародний кримінальний суд у справі МН17. Зважаючи в цьому контексті на вето Російської Федерації видається ще більш неможливим утворення спеціального трибуналу також шляхом договірного методу. Проте не слід повністю відкидати ймовірність залучення діючого на постійній основі Міжнародного кримінального суду. Щоправда, з причини конституційних перешкод Україна не ратифікувала Римський статут, але станом на сьогодні двічі використала можливість скласти декларацію, що Україна визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на підставі 12-ї (3) статті Римського статуту. В контексті справи, пов’язаної із збиттям літака МН17, особливе значення має друга із складених Україною декларацій. Автор статті однак не виключає відповідне заангажування до справи Міжнародного кримінального суду, хоч буде це залежати від виконаних дій на внутрішньому рівні. &nbsp

Professor Jan Kolasa (1926-2016)

In memoriam of Professor Jan Kolasa (1926-2016)

Szkoła Prawa Austriackiego

THE SCHOOL OF AUSTRIAN LAWThe short contribution provides information on the establishment and functioning of the School of Austrian Law founded at the Faculty of Law, Administration and Economics at the Universityof Wrocław as a  result of cooperation with the Faculty of Law at the Paris Lodron University of Salzburg.THE SCHOOL OF AUSTRIAN LAWThe short contribution provides information on the establishment and functioning of the School of Austrian Law founded at the Faculty of Law, Administration and Economics at the Universityof Wrocław as a  result of cooperation with the Faculty of Law at the Paris Lodron University of Salzburg

Finansowanie międzynarodowych trybunałów karnych

Financing international criminal tribunals This paper aims at a thorough analysis of financing international criminal tribunals and courts. This aspect, despite being rather technical in character, is of crucial importance for the proper, successful operation of these institutions. There are different methods of providing funds, which draw on the very establishment of the international criminal tribunals. However, a common denominator is their reliance, albeit to a different extent, on the financial resources of the United Nations, combined with voluntary contributions. All tribunals face problems with funding, which might also result in jeopardising their independence. Reducing the costs of international criminal justice may easily lead to a situation where judicial standards, including fairness and impartiality, would be put at stake.Financing international criminal tribunals This paper aims at a thorough analysis of financing international criminal tribunals and courts. This aspect, despite being rather technical in character, is of crucial importance for the proper, successful operation of these institutions. There are different methods of providing funds, which draw on the very establishment of the international criminal tribunals. However, a common denominator is their reliance, albeit to a different extent, on the financial resources of the United Nations, combined with voluntary contributions. All tribunals face problems with funding, which might also result in jeopardising their independence. Reducing the costs of international criminal justice may easily lead to a situation where judicial standards, including fairness and impartiality, would be put at stake