Эмболизация воротной вены чрескожным чресселезеночным доступом у пациентов с распространенными очаговыми заболеваниями печени

Цель. На основании анализа собственного опыта применения селезеночного портального доступа определить его возможности в качестве альтернативы контрлатеральному чреспеченочному доступу. Материалы и методы. Проанализированы результаты предоперационной эмболизации ветвей воротной вены (ЭВВВ) у 11 пациентов с распространенными опухолями печени с использованием чресселезеночного портального доступа. Результаты. Чресселезеночный портальный катетерный доступ прост, безопасен, однако в связи с индивидуальными анатомическими особенностями селезенки этот тип доступа возможен у 61% пациентов, нуждающихся в нем. Выводы. Чресселезеночный портальный доступ может быть использован у пациентов, нуждающихся в ЭВВВ, которым невозможно выполнить портальный доступ через часть печени, запланированную для удаления

Parenchymal-stem segmental portal vein embolization as a stage of preparation of patients with malignant liver tumors to surgical treatment

Article presents results of the study of the parenchymal-stem segmental portal vein embolization (PVE) efficacy, performed in patients with advanced malignant liver tumors and a marginally small hepatic residue as preoperative preparation. The technical efficiency of PVE was studied by comparing 218 patients who underwent parenchymal-stem segmental modification of PVE (main group) and 124 patients who underwent other PVE modifications (comparison group). It was noted that in the main group PVE was followed with 6.1% lower percentage of complications (6.0% versus 12.1%), which allowed to perform a successful technical EEV in 205 (94.0% main and 124 (83.9%) the comparison group. Radical liver resection was performed in 286 (83.6%) of the total amount of patients, 192 (88.1%) – in the main group, and 94 (75.8%) – in the comparison group. Thus, the introduction of parenchymal-stem segmental embolization of the portal vein allowed to expand the range of operability of patients with advanced malignant liver tumors by 12.3% (from 75.8% to 88.1%)

Динаміка показників гепатодепресивного синдрому у хворих з механічною жовтяницею пухлинного ґенезу після ендоскопічної і лапароскопічної паліативної декомпресії загальної жовчної протоки

The aim of the work: to find out the dynamics of indicators of hepatodepressive syndrome in patients with mechanical jaundice of tumor genesis after endoscopic and laparoscopic palliative decompression of the common bile duct. Materials and Methods. Under observation, between 2011 and 2017 there were 48 patients who, as a result of a comprehensive examination, found incurable tumors against a background of severe mechanical jaundice. All patients performed palliative decompression of the common bile duct: 30 patients – using endoscopic methods; 18 patients – using laparoscopic hepaticojejunostomy. Each subgroup was randomized according to age, sex, duration of the jaundice, and the basic biochemical parameters identified before surgery. Patients were observed for 6 months after decompression. Before surgery, as well as 1, 7 and 14 days, as well as 3 and 6 months in patients, the markers of hepatodepressive syndrome: prothrombin time, total protein and serum albumin values ​​were determined according to well-known methods. Results and Discussion. Laparoscopic decompression of the common bile duct by forming hepaticojejunostomy in comparison with endoscopic methods is accompanied by a rapid restoration of the functional state of the liver, which is manifested by a constant decrease in prothrombin time of INR and an increase in serum total protein and albumin contents in 3-6 months after decompression. On the background of endoscopic decompression in this period, the prothrombin time and the INRs are statistically significantly higher, the serum total protein and albumin content is lower compared to laparoscopic decompression. 3-6 months after intervention under endoscopic decompression, hepatodepressive symptoms are significantly deteriorating, which is associated with the development of 30% of patients with complications.Цель работы: выяснить динамику показателей гепатодепрессивного синдрома у больных с механической желтухой опухолевого генеза после эндоскопической и лапароскопической паллиативной декомпрессии общего желчного протока. Материалы и методы. Под наблюдением в период с 2011 по 2017 г. находилось 48 пациентов, у которых в результате комплексного обследования обнаружили инкурабельные опухоли на фоне выраженной механической желтухи. Всем больным выполнена паллиативная декомпрессия общего желчного протока: 30 пациентов – с применением эндоскопических методов; 18 пациентов – с использованием лапароскопической гепатикоеюностомии. Каждую подгруппу рандомизировали по возрасту, полу, длительности желтушной периода и основным биохимическим показателям, определенными до операции. Пациентов наблюдали в течение 6 мес. после декомпрессии. До операции, а через 1, 7 и 14 суток, а также 3 и 6 мес. у пациентов определяли маркеры гепатодепрессивного синдрома: протромбиновое время, содержание общего белка и альбумина в сыворотке крови по общеизвестным методам. Результаты исследований и их обсуждение. Лапароскопическая декомпрессия общего желчного протока путем формирования гепатикоеюноанастомоза по сравнению с эндоскопическими методами сопровождается быстрым восстановлением функционального состояния печени, проявляется постоянным снижением протромбинового времени, индекса INR и увеличением содержания в сыворотке крови общего белка и альбумина через 3–6 месяцев после декомпрессии. На фоне эндоскопической декомпрессии в этот период протромбиновое время и индекс INR статистически достоверно больше, содержание в сыворотке крови общего белка и альбумина – меньше, по сравнению с лапароскопической декомпрессией. Через 3–6 мес. после вмешательства в условиях эндоскопической декомпрессии показатели гепатодепресивного синдрома существенно ухудшаются, что связано с развитием в 30 % пациентов осложнений.Мета роботи з’ясувати динаміку показників гепатодепресивного синдрому у хворих із механічною жовтяницею пухлинного генезу після ендоскопічної і лапароскопічної паліативної декомпресії загальної жовчної протоки. Матеріали і методи. Під спостереженням в період з 2011 до 2017 р. перебували 48 пацієнтів, в яких внаслідок комплексного обстеження виявили інкурабельні пухлини на тлі вираженої механічної жовтяниці. Усім хворим виконано паліативну декомпресію загальної жовчної протоки: 30 пацієнтів – із застосуванням ендоскопічних методів; 18 пацієнтів – із використанням лапароскопічної гепатикоєюностомії. Кожну підгрупу рандомізували за віком, статтю, тривалістю жовтяничного періоду та основними біохімічними показниками, визначеними до операції. Пацієнти перебували під спостереженням протягом 6 міс. після декомпресії. До операції, через 1, 7 і 14 діб, а також 3 і 6 міс. у пацієнтів визначали маркери гепатодепресивного синдрому: протромбіновий час, вміст загального білка й альбумінів у сироватці крові за загальновідомими методами. Результати досліджень та їх обговорення. Лапароскопічна декомпресія загальної жовчної протоки шляхом формування гепатикоєюноанастомозу порівняно з ендоскопічними методами супроводжується швидшим відновленням функціонального стану печінки, що проявляється сталим зниженням протромбінового часу індексу INR і збільшенням вмісту в сироватці крові загального білка та альбумінів через 3–6 міс. після декомпресії. На тлі ендоскопічної декомпресії в цей період протромбіновий час і індекс INR статистично вірогідно більші, вміст у сироватці крові загального білка і альбумінів – менший, порівняно з лапароскопічною декомпресією. Через 3-6 міс. після втручання за умов ендоскопічної декомпресії показники гепатодепресивного синдрому суттєво погіршуються, що пов’язано з розвитком у 30 % пацієнтів ускладнень

Динаміка показників гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів та частота ускладнень у хворих із механічною жовтяницею пухлинного генезу після ендоскопічної і лапароскопічної передопераційної декомпресії загальної жовчної протоки

The aim of the work: to find out the dynamics of indicators of hepatodepressive, cytolytic and cholestatic syndromes, as well as the frequency of complications in patients with mechanical jaundice of tumor genesis after endoscopic and laparoscopic preoperative decompression of the common bile duct. Materials and Methods. The basis of the work is the analysis of histories of diseases of 60 patients with tumors of the biolipanceratoduodenal zone with a mechanical jaundice syndrome that was treated at the State Medical Service "National Institute of Surgery and Transplantology named after O. Shalimov" NAMS of Ukraine from 2011 to 2017. The bile duct as the first – the preparatory stage with subsequent radical surgical intervention with laparotomic access. In the first group, endoscopic decompression of the biliary tract was performed, the catheter was retrograded through a large duodenal papilla. In the second group, they performed laparoscopic cholecystectomy, and then the catheter was initiated concurrently through the bladder duct. Additionally, through the right hypochondrium drained the bed of the gall bladder. The main surgical intervention was performed not earlier than after 14 days. All patients underwent general clinical, special, laboratory and instrumental methods of examination. Before the operation, as well as in 3, 7 and 14 days in blood serum of patients, known markers of gepatodepressive, cytolytic and cholestatic syndromes were determined: total bilirubin content, alanine aminotransferase (ALT) activity, alkaline phosphatase (LF), prothrombin time, as well as the frequency of complications in the remote postoperative period. Results and Discussion. In all patients with obstructive cholestasis of tumor origin at the time of hospitalization there was an increase in indicators – markers of hepatodepressive, cytolytic and cholestatic syndromes. In the course of decompression, the activity of serum ALT and LF significantly decreased to 14 days, the content of total bilirubin decreased, as well as the amount of prothrombin time that did not reach the level of the generally accepted norm. For most of the studied cholestasis markers, the effectiveness of both methods of decompression of the common bile duct was practically the same, however, the amount of prothrombin time after laparoscopic decompression in 14 days was significantly lower. In the remote postoperative period after the laparoscopic decompression, the incidence of complications was 5.33 times lower than after endoscopic intervention, which allows for the advent of a wider introduction of laparoscopic technologies for the purpose of decompression of the biliary tract as a first step before the radical removal of the tumors of the bialiopancreatoduodenal zone.Цель работы: выяснить динамику показателей гепатодепрессивного, цитолитического и холестатического синдромов, а также частоту осложнений у больных с механической желтухой опухолевого генеза после эндоскопической и лапароскопической предоперационной декомпрессии общего желчного протока. Материалы и методы. В основу работы положен анализ историй болезней 60 больных с опухолями билиопанкреатодуоденальной зоны с синдромом механической желтухи, которые находились на лечении в ГУ “Национальный институт хирургии и трансплантологии имени А. А. Шалимова” АМН Украины с 2011 по 2017 г. Всем пациентам выполнена декомпрессия общего желчного протока как первый  подготовительный этап с последующим радикальным оперативным вмешательством с лапаротомного доступа. В первой группе выполняли эндоскопическую декомпрессию желчных путей, заводя катетер ретроградно через большой дуоденальный сосочек. Во второй группе лапароскопически выполняли холецистэктомию, а дальше катетер заводили антеградно через пузырный проток. Дополнительно через правое подреберье дренировали ложе желчного пузыря. Основное оперативное вмешательство выполняли не ранее, чем через 14 суток. Всем пациентам выполняли общеклинические, специальные, лабораторные и инструментальные методы обследования. До операции, а также через 3, 7 и 14 суток у пациентов в сыворотке крови общеизвестными методами определяли маркеры гепатодепрессивного, цитолитического и холестатического синдромов: содержание общего билирубина, активность аланинаминотрансферазы (АЛТ), щелочной фосфатазы (ЛФ), протромбиновое время, а также частоту осложнений в отдаленном послеоперационном периоде. Результаты иссследований и их обсуждение. У всех пациентов с обтурационным холестазом опухолевого происхождения на время госпитализации отмечали увеличение показателей – маркеров гепатодепрессивного, цитолитического и холестатического синдромов. В ходе выполнения декомпрессии, независимо от способа, до 14 суток существенно падала активность в сыворотке крови АЛТ и ЛФ, снижалось содержание общего билирубина, а также величина ПВ, не достигали уровня общепринятой нормы. По большинству исследуемых маркеров холестаза эффективность обоих методов декомпрессии общего желчного протока была практически одинаковой, однако величина ПВ после лапароскопической декомпрессии через 14 дней была существенно меньше. В отдаленном послеоперационном периоде после лапароскопической декомпрессии частота осложнений была в 5,33 раза меньше, чем после эндоскопического вмешательства, что позволяет рекомендовать широкое внедрение лапароскопических технологий с целью декомпрессии желчных путей как первого этапа перед радикальным удалением опухолей билиопанкреатодуоденальной зоны.Мета роботи: з’ясувати динаміку показників гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів, а також частоту ускладнень у хворих із механічною жовтяницею пухлинного ґенезу після ендоскопічної і лапароскопічної передопераційної декомпресії загальної жовчної протоки. Матеріали і методи. В основу роботи покладено аналіз історій хвороб 60 хворих на пухлини біліопанкреатодуоденальної зони з синдромом механічної жовтяниці, які перебували на лікуванні в ДУ “Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова” НАМН України з 2011 до 2017 р. Усім пацієнтам проведено декомпресію загальної жовчної протоки як перший – підготовчий етап, з подальшим радикальним операційним втручанням із лапаротомного доступу. У першій групі виконували ендоскопічну декомпресію жовчних шляхів, заводячи катетер ретроградно через великий дуоденальний сосочок. У другій групі лапароскопічно виконували холецистектомію, а далі катетер заводили антеградно через міхурну протоку. Додатково через праве підребер’я дренували ложе жовчного міхура. Основне операційне втручання виконували не раніше, ніж через 14 діб. Всім пацієнтам виконували загальноклінічні, спеціальні, лабораторні та інструментальні методи обстеження. До операції, а також через 3, 7 і 14 діб у пацієнтів у сироватці крові за загальновідомими методами визначали маркери гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів: вміст загального білірубіну, активність аланінамінотрансферази (АлАТ), лужної фосфатази (ЛФ), протромбіновий час, а також частоту ускладнень у віддаленому післяопераційному періоді. Результати досліджень та їх обговорення. У всіх пацієнтів з обтураційним холестазом пухлинного походження на момент госпіталізації спостерігали збільшення показників – маркерів гепатодепресивного, цитолітичного і холестатичного синдромів. У ході виконання декомпресії, незалежно від способу, до 14 доби суттєво спадала активність у сироватці крові АлАТ та ЛФ, знижувався вміст загального білірубіну, а також величина протромбінового часу, які не досягали рівня загальноприйнятої норми. За більшістю досліджуваних маркерів холестазу ефективність обох методів декомпресії загальної жовчної протоки була практично однакова, однак величина протромбінового часу після лапароскопічної декомпресії через 14 діб була істотно менша. У віддаленому післяопераційному періоді після  лапароскопічної декомпресії частота ускладнень була у 5,33 раза менша, ніж після ендоскопічного втручання, що дозволяє рекомендувати ширше впровадження лапароскопічних технологій з метою декомпресії жовчних шляхів як першого етапу перед радикальним видалення пухлин біліопанкреатодуоденальної зони

ПРОФІЛАКТИКА НЕВИНОШУВАННЯ БАГАТОПЛІДНОЇ ВАГІТНОСТІ З ВИКОРИСТАННЯМ РОЗВАНТАЖУВАЛЬНОГО АКУШЕРСЬКОГО ПЕСАРІЯ

The aim of the study – to evaluate the effectiveness of the handling of obstetric pessary in women with multiple pregnancies with a high risk of miscarriage.Materials and methods. We analyzed 40 cases of handling obstetric pessary in pregnant with twins with symptoms of miscarriage in the period of 18–28 weeks of pregnancy, which constituted the first group of subjects. The second group – 12 pregnant with twins, who had imposed a seam on the cervix about cervical incompetence. The control group – 18 pregnant with twins who were prescribed conservative therapy. The above analysis of the flow of pregnancy, childbirth, postpartum and neonatal adaptation state in the surveyed groups.Results. Dynamics of cervical shortening was significantly slower in patients in group I, which was established discharge obstetric pessary, it is an effective method of prevention and treatment of pregnancy loss in women with multiple pregnancies, reduce the frequency of late abortion and preterm birth, perinatal losses. Patients of Group I had fewer cases of premature rupture of membranes in 7 (17.5 %) patients of group I compared to 3 (25.0 %) and group II women in 5 (27.7 %) of pregnant control group in I surveyed a group term delivery occurred in 34 (85 %) cases in group II – 9 (75.0 %) cases in the control group – 12 (66.6 %) cases. In the control group, perinatal losses amounted to 2.7 %. there were no perinatal losses in the first group. Observed reduction in growth-weights of children in the control group II and also a decrease in newborn state estimation parameters Apgar II and the control group in the assessment of neonatal adaptation newborn surveyed groups.Conclusions. The method of application handling obstetric pessary is pathogenetically justified in pregnant women with multiple pregnancy and allows to prolong pregnancy to full-term period in 85 % of women surveyed group, medication to reduce the burden on the pregnant woman and fetus.Цель исследования – оценить эффективность применения разгрузочных акушерских пессариев у женщин с многоплодной беременностью с высоким риском невынашивания.Материалы и методы. Проанализированы 40 случаев применения разгрузочных акушерских пессариев у беременных с двойней с признаками невынашивания в сроках 18–28 недель беременности, которые составили первую группу обследуемых. Вторая группа – 12 беременных с двойней, которым был наложен шов на шейку матки по поводу истмико-цервикальной недостаточности. Контрольная группа – 18 беременных с двойней, которым назначалась консервативная терапия. Проведен анализ течения беременности, родов, послеродового периода и состояния неонатальной адаптации в обследуемых группах.Результаты исследования и их обсуждения. Динамика укорочения шейки матки была значительно медленнее у пациенток I группы, которым было установлено разгрузочный акушерский пессарий, это является эффективным методом профилактики и лечения невынашивания у женщин с многоплодной беременностью, снижения частоты позднего аборта и преждевременных родов, перинатальных потерь. Пациентки I группы имели меньшее количество случаев преждевременного разрыва околоплодных оболочек у 7 (17,5 %) пациенток I группы по сравнению с 3 (25,0 %) женщинами II группы и у 5 (27,7 %) беременных контрольной группы. В I группе обследуемых срочные роды произошли в 34 (85 %) случаях, во II группе – в 9 (75,0 %) случаях, в контрольной – 12 (66,6 %) случаях. В контрольной группе перинатальные потери составили 2,7 %. В первой группе перинатальных потерь не было. При оценке состояния неонатальной адаптации новорожденных обследуемых групп прослеживается снижение росто-весовых показателей у детей II и контрольной групп, также наблюдается снижение показателей оценки состояния новорожденных по шкале Апгар во II и контрольной группах.Выводы. Методика применения разгрузочного акушерского пессария является патогенетически обоснованной у беременных с многоплодием и позволяет пролонгировать беременность до доношенного срока у 85 % женщин обследуемой группы, снизить медикаментозную нагрузку на беременную и плод.Мета дослідження – оцінити ефективність застосування розвантажувальних акушерських песаріїв у жінок з багатоплідною вагітністю з високим ризиком невиношування.Матеріали та методи. Проаналізовано 40 випадків застосування розвантажувальних акушерських песаріїв у вагітних з двійнятами з ознаками невиношування у термінах 18–28 тижнів вагітності, котрі склали першу групу обстежуваних. Друга група – 12 вагітних з двійнятами, котрим був накладений шов на шийку матки з приводу істміко-цервікальної недостатності. Контрольна група – 18 вагітних з двійнею, яким призначалась консервативна терапія. Проведений аналіз перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду та стану неонатальної адаптації в обстежуваних групах.Результати дослідження та їх обговорення. Динаміка вкорочення шийки матки була значно повільнішою у пацієнток І групи, яким було встановлено розвантажувальний акушерський песарій, це є ефективним методом профілактики та лікування невиношування у жінок з багатоплідною вагітністю, зниження частоти пізнього аборту та передчасних пологів, перинатальних втрат. Пацієнтки І групи мали меншу кількість випадків передчасного розриву плодових оболонок у 7 (17,5 %) пацієнток І групи порівняно з 3 (25,0 %) жінками ІІ групи та у 5 (27,7 %) вагітних контрольної групи. В І групі обстежуваних термінові пологи відбулися у 34 (85 %) випадках, у ІІ групі – у 9 (75,0 %) випадках, у контрольній – 12 (66,6 %) випадках. В контрольній групі перинатальні втрати склали 2,7 %. В І групі перинатальних втрат не було. При оцінці стану неонатальної адаптації новонароджених обстежуваних груп прослідковується зниження росто-вагових показників у дітей ІІ та контрольної груп, також спостерігається зниження показників оцінки стану новонароджених за шкалою Апгар у ІІ та контрольній групах.Висновки. Методика застосування розвантажувального акушерського пессарія є патогенетично обґрунтованою у вагітних з багатопліддям і дозволяє пролонгувати вагітність до доношеного терміну у 85 % жінок досліджуваної групи, знизити медикаментозне навантаження на вагітну та плід

Міні-інвазивні транспапілярні втручання в ургентній аб-домінальній хірургії

Results of endoscopic treatment of 2305 patients with common bile duct stones and periampullary tumors for a 6 year period were studied. There were 1690 transpapillary interventions in patients with choledocholithiasis, and 615 endoscopic operations in patients with periampullary malignancy. Complications of endoscopic operations in patients with choledocholithiasis occurred in 7.5 % patients, and in patients with periampullary malignancy occurred in 11.7 % cases. Endoscopic transpapillary interventions were performed as a matter of urgency to treat suppurative cholangitis and obstructive jaundice.Изучены результаты эндоскопического лечения 2305 больных с холедохолитиазом и иктерогеннимы опухолями периампулярнои зоны, находившихся на лечении в отделе лапароскопической хирургии и холелитиаза с 2010 до 2016 г.. Из них малоинвазивные транспапилярни вмешательства при холедохолитиазе выполнено в 1690 больных, при периампулярних опухолях - в 615 пациентов. Осложнения после эндоскопических вмешательств по поводу холедохолитиаза возникли в 7,5% больных, при периампулярних опухолях - в 11,7% пациентов. Все транспапилярни вмешательства выполняли в ургентной порядке с целью ликвидации явлений гнойного холангита и обтурационной желтухи.Вивчено результати ендоскопічного лікування 2305 хворих з холедохолітіазом та іктерогенними пухлинами періампулярної зони, що перебували на лікуванні у відділі лапароскопічної хірургії та холелітіазу з 2010 до 2016 р. З них малоінвазивні транспапілярні втручання при холедохолітіазі виконано у 1690 хворих, при періампулярних пухлинах – у 615 пацієнтів. Ускладнення після ендоскопічних втручань з приводу холедохолітіазу виникли у 7,5 % хворих, при періампулярних пухлинах – у 11,7 % пацієнтів. Усі транспапілярні втручання виконували в ургентному порядку з метою ліквідації явищ гнійного холангіту та обтураційної жовтяниці

Мультидисциплінарний підхід до хірургічного лікування феохромоцитоми наднирників

Мета. Оцінити результати застосування мультидисциплінарного підходу в лікуванні феохромоцитоми наднирників. Матеріали і методи. Для аналізу ефективності схеми періопераційного лікування проспективно та ретроспективно досліджено результати лапароскопічної адреналектомії (ЛА), виконаної з приводу феохромоцитоми у 31 хворого за період з 2015 по 2017 р. Пацієнтів розподілили на дві групи: 1-ша - 15 хворих, яким періопераційне лікування проводили із застосуванням мультидисциплінарного підходу, 2-га - 16 пацієнтів, яким виконали тільки ЛА. Аналізували середню тривалість оперативного втручання, середній об’єм інтраопераційної крововтрати, геодинамічні показники та ускладнення. Результати. Середній об’єм інтраопераційної крововтрати у 1-й групі становив (48,7 ± 9,1) мл, у 2-й - (231,3 ± 113,8) мл (р < 0,05), середній рівень метанефрину в сечі до адреналектомії - відповідно (290,9 ± 71,8) та (991,2 ± 703,0) мкг/добу (р < 0,05). Середня тривалість оперативного втручання у пацієнтів 1-ї групи становила (117,7 ± 52,1) хв і була несуттєво меншою порівняно з пацієнтами 2-ї групи - (164,7 ± 57,5) хв (р = 0,133). Гемодинамічну нестабільність спостерігали лише у 5 пацієнтів 2-ї групи. Середні строки лікування після операції пацієнтів 1-ї групи становили (5,9 ± 2,2) дня, 2-ї - (11,3 ± 5,4) дня (p < 0,05). Ускладнення виникли у 2 (12,5%) пацієнтів 2-ї групи. Ніхто із пацієнтів обох груп не помер. Висновки. У пацієнтів з феохромоцитомою наднирника періопераційне лікування із застосуванням мультидисциплінарного підходу є більш безпечним й ефективним та менш тривалим у порівнянні з виконанням тільки ЛА

ВИКОРИСТОВУВАННЯ ОБʼЄКТИВНИХ ПІДХОДІВ ОЦІНЮВАННЯ ПРАКТИЧНИХ ВМІНЬ НА МОЛОДШИХ КУРСАХ

The modernization of the traditional educational process requires the introduction of new methods of assessment of students’ knowledge, especially the acquisition of professional skills during the first stages of clinical training.&nbsp; When assessing students’ knowledge, more attention is traditionally paid to the control of theoretical knowledge, because to assess practical skills and abilities, it takes more time, objectivity. In the control of students’ knowledge the communicative and cognitive abilities should also be assessed, which is quite difficult for the teacher, because there is no standardization in the assessment criteria, different in complexity of the task, some personal characteristics of the student. Today it should be noted that it has become more difficult to acquire practical skills in patients, given ethical norms and human rights, patient safety, so new forms of assessment of students’ practical skills, their ability to master the methods of examining patients should be used more widely. The organization of OSCE-1 and its importance in the assessment of clinical practical skills by junior students are considered. OSCE-1 is aimed at testing the practical skills and knowledge of students in propaedeutics of internal medicine, general surgery and pediatrics. This exam allows you to assess the ability to perform practical skills in examining the patient, CPR, primary wound treatment, blood group determination and evaluate the result. Anamnesis collection stations in the therapeutic patient and the patient of the surgical profile provide an opportunity to assess the student’s communication skills, and to summarize and determine the leading syndrome – partially allows to assess the theoretical knowledge of the subject. This exam is objective; the teacher-observer does not interfere in the performance of the task of a particular station, does not affect the conduct of this exam, only evaluates on a closed checklist. The form of OSCE remains advanced, as it serves not only as an assessment of clinical knowledge and skills, but also as a means of correcting the educational process. The first experience of using OSCE-1 in junior courses brought satisfaction to teachers and students; it stimulates all aspects of the educational process to further self-improvement in acquiring knowledge of clinical examination of patients.Осучаснення традиційного навчального процесу вимагає впровадження новітніх методів оцінювання знань студентів, особливо володіння професійними навичками на перших етапах клінічної підготовки. При оцінці знань студентів традиційно більшу увагу приділяють контролю за теоретичними знаннями, бо щоб оцінити практичні навички та вміння, треба більше часу, об’єктивності. При контролі знань студентів слід оцінити ще і комунікативні та когнітивні здібності, що досить важко для викладача, бо відсутня стандартизація в критеріях оцінки, різні за складністю завдання, деякі&nbsp; особистісні особливості студента. Сьогодні слід відмітити, що засвоювати практичні навички на пацієнтах стало більш складно, враховуючи етичні норми та права людини, безпеку хворих, тому слід ширше застосовувати нові форми оцінювання практичних вмінь студентів, їх вміння володіти методами обстеження пацієнтів. Розглянуто організацію проведення ОСКІ-1 і його значення в оцінюванні клінічних практичних навичок студентами молодших курсів. ОСКІ-1 спрямований на перевірку&nbsp; практичних вмінь і знань студентів з&nbsp; пропедевтики внутрішньої медицини, загальної хірургії та педіатрії. Даний іспит дозволяє об’єктивно оцінити вміння виконувати практичні навички з обстеження пацієнта, проведення СЛР, первинної обробки рани, визначення групи крові та оцінити результат. Станції збору анамнезу в терапевтичного хворого та хворого хірургічного профілю дають можливість оцінити комунікативні навички студента, а підсумувати і визначити провідний синдром – частково дозволяє оцінити і теоретичні знання з предмета. Цей іспит є об’єктивним, викладач-спостерігач не втручається у виконання завдання певної станції, не впливає на проведення цього іспиту, лише оцінює за закритим чек-листом. Форма проведення ОСКІ залишається передовою, бо послуговує не тільки як оцінка клінічних знань і вмінь, але і як засіб корекції навчального процесу. Перший досвід застосування ОСКІ-1 на молодших курсах приніс задоволення викладачам і студентам, він стимулює всі сторони навчального процесу до подальшого самовдосконалення у здобутті знань з клінічного обстеження пацієнтів

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ВИКЛАДАННЯ ПРОПЕДЕВТИКИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ

The aim of the work – to determine the perspective ways of implementing the competence approach in teaching Propaedeutics of Internal Medicine. The main body. Modernization of the traditional educational process at the Department of Propaedeutics of Internal Medicine requires not only the formation of general and professional competences of a student, but also the review of the teacher’s work. The personal characteristics of the modern teacher, the main directions of his pedagogical activity, various types of competence and ways to achieve them are considered. The necessity of students’ self-development while mastering professional skills is substantiated already at the initial stage of clinical training. Conclusions. Competence approach to teaching Propaedeutics of Internal Medicine involves a close relationship in definition and formation of competencies for teacher and student. The ability to initiate and ensure gradual professional self-development of the student becomes the basic component of teacher’s professionalism.Мета роботи – визначити перспективні шляхи реалізації компетентнісного підходу при викладанні пропедевтики внутрішньої медицини. Основна частина. Модернізація традиційного навчального процесу на кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини вимагає не тільки формування загальних та фахових компетенцій студента, але і перегляду роботи викладача. Розглянуто особистісні характеристики сучасного викладача, основні напрямки його педагогічної діяльності, різні види компетентності та способи досягти їх. Обґрунтовано необхідність розвитку самостійності студентів при оволодінні професійними навичками вже на початковому етапі клінічної підготовки. Висновки. Компетентнісний підхід до викладання пропедевтики внутрішньої медицини передбачає тісний взаємозв’язок у визначенні і формуванні компетенцій викладача і студента. Вміння ініціювати та забезпечити поступовий самостійний професійний розвиток студента стає базовою складовою професіоналізму викладача

Рентгенендоваскулярна оклюзія судин наднирника як метод профілактики ускладнень при лапароскопічній адреналектомії з приводу феохромоцитоми

Мета. Оцінити результати застосування рентгенендоваскулярної селективної електрокоагуляційної оклюзії судин наднирника в лікуванні феохромоцитоми. Матеріали і методи. Проведено проспективне та ретроспективне дослідження результатів лікування 66 пацієнтів, яким виконали лапароскопічну адреналектомію (ЛА) з приводу феохромоцитоми за період з 2008 по 2018 р. Для порівняльного аналізу пацієнтів розподілили на дві групи: 1-ша група - 36 пацієнтів, яким за 24 год до ЛА виконували рентгенедоваскулярну селективну електрокоагуляційну оклюзію (РЕВСЕО) судин наднирника, 2-га група - 30 пацієнтів, яким виконали тільки ЛА. Проаналізовано середню тривалість оперативного втручання, об’єм крововтрати, гемодинамічні параметри, рівень метанефрину в сечі та ускладнення. Результати. За віком, статтю, локалізацією та розміром пухлини суттєвої різниці між обома групами хворих не було. Об’єм інтраопераційної крововтрати у пацієнтів 1-ї групи становив (50 ± 5,78) мл, 2-ї групи - (105,48 ± 84,41) мл (p < 0,00001). Під час госпіталізації середній рівень метанефрину в сечі у хворих 1-ї та 2-ї груп практично не відрізнялися - (1163,54 ± 931,5) мкг/24 год (153,0 - 4011,0 мкг/24 год) та (1097,69 ± 903,28) мкг/24 год (146,5 - 3350 мкг/24 год) відповідно (р=0,254), проте через 24 год після РЕВСЕО судин наднирників середній рівень метанефрину в сечі у пацієнтів 1-ї групи суттєво зменшився та становив (315,64 ± 111,51) мкг/24 год (108 - 614,51 мкг/24 год, р=0,00001). Тривалість оперативного втручання у хворих 1-ї та 2-ї груп була майже однаковою - відповідно (110,8 ± 44,88) та (113,3 ± 55,42) хв (p = 0,515). Гемодинамічну нестабільність спостерігали лише у 5 (16,7%) пацієнтів 2-ї групи. Ускладнення виникли у 4 (13,3%) пацієнтів 2-ї групи та у 1 (2,8%) пацієнті 1-ї групи. В обох групах жоден пацієнт не помер. Висновки. У порівнянні з ЛА мультидисциплінарний підхід є більш безпечним, швидким та ефективним у лікуванні пацієнтів з феохромоцитомою