Differential attraction and repulsion of Staphylococcus aureus and Pseudomonas aeruginosa on molecularly smooth titanium films

Magnetron sputtering techniques were used to prepare molecularly smooth titanium thin films possessing an average roughness between 0.18 nm and 0.52 nm over 5 μm × 5 μm AFM scanning areas. Films with an average roughness of 0.52 nm or lower were found to restrict the extent of P. aeruginosa cell attachment, with less than 0.5% of all available cells being retained on the surface. The attachment of S. aureus cells was also limited on films with an average surface roughness of 0.52 nm, however they exhibited a remarkable propensity for attachment on the nano-smoother 0.18 nm average surface roughness films, with the attachment density being almost twice as great as that observed on the nano-rougher film. The difference in attachment behaviour can be attributed to the difference in morphology of the rod-shaped P. aeruginosa compared to the spherical S. aureus cells

The use of digital twin in the industrial sector

The paper discusses one of the most active areas of production digitalization, capable of reducing the risks of environmental pollution - a solution for the virtual representation of the real static and dynamic characteristics of a technological system, briefly called "Digital Twin". The concept and classification of Digital Twin are described. The application of Digital Twins is also considered, starting with the analysis of the work of smart products in real operating conditions and ending with the creation of a fully digital robot factory

Colonization of a temperate zone region by Drosophila simulans (Diptera, Drosophilidae)

The accepted manuscript in pdf format is listed with the files at the bottom of this page. The presentation of the authors' names and (or) special characters in the title of the manuscript may differ slightly between what is listed on this page and what is listed in the pdf file of the accepted manuscript; that in the pdf file of the accepted manuscript is what was submitted by the author

On the persistence of P element in cultured lineages of Drosophila melanogaster

P transposon is known to have invaded the Drosophila melanogaster genome in the 1950s as a result of horizontal transmission from D. willistoni. Part of the evidence supporting the timing of its invasion comes from analyses of cultured drosophila lineages originating from wild flies cultivated long time in laboratory before analysis. Such analyses have shown that P element was absent from the genomes of cultured lineages established from wild flies caught from the wild before the 1950s. Although the hypothesis of P element transmission has obtained multiple lines of evidence and is beyond doubt today, we decided to test whether analysis of cultured lineages can provide some temporal information on the P element population dynamics. In the present work we demonstrate that P element present the in wild­caught flies may be lost in the cultured fly lineages after some generations. This result is in accordance with the results of at least one published work and suggests that analysis of the cultured fly lineages may sometimes be unreliable in establishing historical trends in P element population dynamics, as the transposon may be occasionally lost, perhaps in the highly inbred lineages in which not all founding females carry it.Известно, что Р транспозон попал в геном Drosophila melanogaster в 50-х годах прошлого столетия результате горизонтального переноса от D. willistoni. Частично время инвазии было рассчитано на основании анализа культивируемых линий дрозофилы, которые происходят от диких особей, культивируемых как изосамковые линии задолго до анализа. Такой анализ показал, что Р элемент отсутствовал в геномах культивируе-мых линий, которые основаны из особей, собранных в природе до 1950 г. Хотя гипотеза переноса Р элемента подтверждена различными доказательствами и ее достоверность не вызывает сомнений, мы решили проверить, дает ли анализ культивируемых линий информацию о временных факторах популяционной динамики Р элемента. В настоящей работе мы показываем, что Р элемент, присутствующий в диких особях, может быть утрачен в культивируемых линиях через некоторое количество поколений. Такие результаты согласуются с данными как минимум одной опубликованной работы и свидетельствуют о том, что анализ культивируемых линий дрозофилы не всегда надежен при воссоздании исторических трендов популяционной динамики Р элемента, поскольку этот транспозон может быть случайным образом утерян, очевидно, вследствие высокой инбредности линий, у которых геномы не всех самок-основателей содержали его.Відомо, що Р транспозон потрапив до геному Drosophila melanogaster у 50-х роках минулого століття в результаті горизонтального переносу від D. willistoni. Частково час інвазії був розрахований на основі аналізу культивованих ліній дрозофіли, що походять від диких особин, котрі культивувались у лабораторії як ізосамкові лінії задовго до аналізу. Такий аналіз показав, що Р елемент був відсутній у геномах культивованих ліній, заснованих з особин, що зібрані у природі до 1950 р. Хоча гіпотеза переносу Р елемента підтверджується різноманітними доказами та її достовірність не викликає сумніву, ми вирішили перевірити, чи дає аналіз культивованих ліній інформацію щодо часового фактора популяційної динаміки Р елемента. В даній роботі ми показуємо, що Р елемент, присутній у диких особин, може втрачатись в культивованих лініях через певну кількість поколінь. Такі результати узгоджуються з даними щонайменше однієї опублікованої роботи та свідчать про те, що аналіз культивованих ліній дрозофіли може інколи бути ненадійним для відтворення історичних трендів популяційної динаміки Р елемента, оскільки цей транспозон може випадковим чином втрачатись, очевидно, через високу інбредність ліній, в яких геноми не всіх самиць-засновників містили його

Gonadal dysgenesis data by isofemale from A rapid change in P-element-induced hybrid dysgenesis status in Ukrainian populations of <i>Drosophila melanogaster</i>

Table S1. %GD data from A and A* crosses, P-M cytotype status, and population for isofemale strains from Ukrain

Matlab code for generating expected GD% variance from A rapid change in P-element-induced hybrid dysgenesis status in Ukrainian populations of <i>Drosophila melanogaster</i>

Matlab code for generating expected GD% varianc

Spread of Antarctic vegetation by the kelp gull: comparison of two maritime Antarctic regions

In the present paper, we compare how the kelp gull, Larus dominicanus, utilizes various nest building materials, particularly vascular plants, bryophytes, lichens and other components, in the Fildes Peninsula area (King George Island) and on the Argentine Islands area. In both areas, nest material primarily consisted of the Antarctic hairgrass (Deschampsia antarctica), bryophytes, lichens, feathers, limpets, and algae. Our study reveals area-specific differences in the utilization of plants for nest building related to local conditions during the nesting season. In the Fildes area, vegetation emerges from under the winter snow cover earlier in the spring, giving the gulls greater choice locally, meaning that the gulls need not resort to long distance material transfer. Here, mosses and lichens dominate in the nest material, likely collected from the nearby vegetation formations. The Antarctic hairgrass in these conditions is mostly found in nests located directly within hairgrass formations. However, on the more southern Argentine Islands, kelp gulls routinely use D. antarctica and some mosses, transferring them from coastal hill tops where snow generally disappears earlier. Here, the gulls appear to be selective still, as they rarely use some mosses, such as Polytrichum strictum, that are abundant near the nesting locations. In the Argentine Islands area, we documented long-range transfer of the Antarctic hairgrass and some other vegetation materials from places of abundance to bare rocks of low islands lacking developed vegetation. This demonstrates the potential of the gulls to serve as dispersal and gene pool exchange agents for the local terrestrial biota in the maritime Antarctic, especially between highly isolated populations from small islands and ice-free areas