Переломи плато великогомілкової кістки: ретроспективний аналіз результатів лікування та роль посттравматичної нестабільності колінного суглоба

Relevance. Fractures of the proximal tibia (PTF) account for 2–5% of all fractures and are often complicated by knee joint instability, leading to disability. Materials and Methods. A total of 87 cases treated between 2010 and 2022 were analyzed. Clinical, radiological (X-ray, CT), and statistical methods were used. Fracture classification was based on the Schatzker system. Results. The most common fracture types were II (n=20), V (n=18), and III (n=15). Surgical treatment was applied in 91.3% of cases. A “good” functional outcome was achieved in 50% of patients, “satisfactory” in 30%, and “poor” in 20%. The main cause of poor outcomes was knee joint instability (25%). MRI and ultrasound were rarely used for diagnostics (1% and 7%, respectively), though they are essential for identifying soft tissue injuries of the knee joint. Conclusion. Post-traumatic knee joint instability is a clinical issue that requires targeted diagnostics and treatment.Актуальність. Переломи проксимального відділу великогомілкової кістки (ПВВК) становлять 2-5% усіх переломів і часто ускладнюються нестабільністю колінного суглоба, що призводить до інвалідизації. Матеріали і методи. Проаналізовано 87 випадків лікування пацієнтів у 2010-2022 рр. Використано клінічні, променеві (рентген, КТ) та статистичні методи. Для типування переломів застосовували класифікацію Schatzker. Результати. Найчастішими були переломи II (n=20), V(n=18) і III (n=15) типів. Хірургічне лікування застосовано у 91,3% випадків. «Добрий» функціональний результат досягнуто у 50% пацієнтів, «задовільний» у 30%, «негативний» у 20%. Основною причиною незадовільного результату була нестабільність колінного суглоба (25%). МРТ і УЗД для діагностики застосовували рідко (1% і 7% відповідно), що вкрай необхідно для ушкодженнявизначення м’якотканинних структур колінного суглоба. Заключення. Посттравматична нестабільність колінного суглоба – клінічна проблема, яка потребує цільової діагностики та лікування

Аналіз стану соціально-психологічної адаптації, поведінкового репертуару і соціальної підтримки як базових параметрів психосоціального функціонування хворих з бойовою черепно-мозковою травмою в анамнезі залежно від її тяжкості та тривалості

УДК 616.89-07:616-036.82 Relevance. The conditions of martial law in the territory of Ukraine and its consequences affect the mental state of military personnel and the civilian population of the country, cause the emergence of a constant stressful state, the psychological consequences of which are very dangerous, lead to the deterioration of socio-psychological adaptation, mental health disorders: changes in the mental state due to constant anxiety, "expectation of the bad", suffering, acute reactions to stress, exacerbation of mental illnesses, alcohol and drug abuse, the development of depression and anxiety states. Aims. To analyze the state of socio-psychological adaptation, behavioral repertoire and social support as the main parameters of psychosocial functioning of patients with a history of combat traumatic brain injury depending on its severity and duration, to determine the directions of differentiation of therapeutic and rehabilitation approaches to this category of patients. Materials and methods. The features of the severity of psychopathological symptoms, including depressive, anxiety and post-traumatic, were studied in 350 patients with TBI of varying severity due to the action of a blast wave, taking into account the time elapsed since the injury. For this purpose, in each group according to the severity of TBI (mild (145 patients), moderate (125 people), severe (80 patients)), we identified three subgroups. Thus, the following groups of subjects were formed in the study: patients with mild TBI and the duration from the moment of injury to our examination from 6 to 12 months, numbering 35 patients; patients with mild TBI and the duration from the moment of injury from 1 to 3 years, numbering 60 patients; patients with mild TBI and the duration from the moment of injury from 4 to 7 years, numbering 50 patients; patients with moderate TBI and duration from the moment of injury from 6 to 12 months, in the number of 30 patients; patients with moderate TBI and duration from the moment of injury from 1 to 3 years, in the number of 45 patients; patients with moderate TBI and duration from the moment of injury from 4 to 7 years; patients with severe TBI and duration from the moment of injury from 6 to 12 months, in the number of 20 patients; patients with severe TBI and duration from the moment of injury from 1 to 3 years, in the number of 30 patients; patients with severe TBI and duration from the moment of injury from 4 to 7 years. The study of the features of psychosocial functioning was carried out using the methodology of the study of socio-psychological adaptation of K. Rogers - R. Diamond, the method of "Coping-test" by R. Lazarus and the Multidimensional Scale of Social Support. Results and discussion. The study of the features of the state of socio-psychological adaptation, taking into account the time since the TBI, allowed us to establish that the state of socio-psychological adaptation was characterized by a decrease in indicators characterizing adaptation and an increase in indicators characterizing maladaptive tendencies, with an increase in the duration of the disease. The study of the features of the coping repertoire in patients with different severity and the same duration of the disease revealed significant differences in the severity of different coping strategies in different groups. Analysis of the features of social support of patients with TBI of different severity, taking into account the duration of the disease, revealed a general tendency to reduce the level of social support with an increase in the duration of the disease. Conclusions. A clear trend towards worsening socio-psychological adaptation as the duration of the disease increases, regardless of the severity of TBI. In the coping repertoire of patients with TBI due to the action of the blast wave, a general pattern of increasing the expressiveness of non-constructive strategies and decreasing the expressiveness of constructive ones as the duration of the disease increases was revealed.УДК 616.89-07:616-036.82 Актуальність. Актуальною проблемою сьогодення є наслідки бойових травм та поранень, зокрема бойової черепно-мозкової травми (бЧМТ), які призводять до тривалої втрати працездатності та інвалідизації осіб молодого працездатного віку.  Наслідки бойових уражень дуже небезпечні, впливають на психічний стан військовослужбовців та мирного населення країни, спричиняють виникнення постійного перебування в стані стресу, призводять до погіршення соціально-психологічної адаптації, проблем з ментальним здоров’ям. Мета. Здійснення аналізу стану соціально-психологічної адаптації, поведінкового репертуару і соціальної підтримки як базових параметрів психосоціального функціонування хворих з бойовою черепно-мозковою травмою в анамнезі залежно від її тяжкості та тривалості, для визначення напрямів диференціації терапевтично-реабілітаційних підходів до цієї категорії пацієнтів. Матеріали та методи. Було вивчено особливості виразності психопатологічної симптоматики, включаючи депресивну, тривожну та посттравматичну, у 350 хворих з різною тяжкістю ЧМТ внаслідок дії вибухової хвилі, з урахуванням часу, який пройшов з моменту травми. Для цього у кожній групі важкості ЧМТ (легка (145 хворих), середньої тяжкості (125 осіб), тяжка (80 пацієнтів)), нами було виділено по три підгрупи. Таким чином, в дослідженні були сформовані наступні групи обстежених: хворі з легкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми до нашого обстеження від 6 до 12 місяців, чисельністю 35 пацієнтів; хворі з легкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 1 до 3 років, чисельністю 60 пацієнтів; хворі з легкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 4 до 7 років, чисельністю 50 пацієнтів; хворі з ЧМТ середньої тяжкості і тривалістю з моменту травми від 6 до 12 місяців, чисельністю 30 пацієнтів; хворі з ЧМТ середньої тяжкості і тривалістю з моменту травми від 1 до 3 років, чисельністю 45 пацієнтів; хворі з ЧМТ середньої тяжкості і тривалістю з моменту травми від 4 до 7 років; хворі з тяжкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 6 до 12 місяців, чисельністю 20 пацієнтів; хворі з тяжкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 1 до 3 років, чисельністю 30 пацієнтів; хворі з тяжкою ЧМТ і тривалістю з моменту травми від 4 до 7 років. Дослідження особливостей психосоціального функціонування здійснювали за допомогою методики дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонд, методики «Копінг-тест» Р. Лазаруса та Багатомірної шкали соціальної підтримки. Результати та обговорення. Вивчення особливостей стану соціально-психологічної адаптації з урахуванням часу від моменту отримання бЧМТ дозволило встановити, що для стану соціально-психологічної адаптації було характерно зменшення показників, що характеризують адаптацію, і збільшення показників, що характеризують дезадаптивні тенденції, зі збільшенням тривалості захворювання. Дослідження особливостей копінг-репертуару у хворих з різною тяжкістю і однаковою тривалістю захворювання виявило значущі відмінності у виразності різних копінг-стратегій у різних групах. Аналіз особливостей соціальної підтримки хворих з ЧМТ різної тяжкості з урахуванням тривалості захворювання виявив загальну тенденцію до зниження рівня соціальної підтримки зі збільшенням тривалості захворювання. Висновки. Виявлено чітку тенденцію до погіршення соціально-психологічної адаптації по мірі збільшення тривалості захворювання незалежно від тяжкості ЧМТ. У копінг-репертуарі хворих з ЧМТ внаслідок дії вибухової хвилі виявлено загальну закономірність до збільшення виразності неконструктивних стратегій і зменшення виразності конструктивних по мірі збільшення тривалості захворювання

Оцінка ефективності проведенної психологічної реабілітації дітей та батьків, які були пацієнтами НДСЛ «ОХМАТДИТ» МОЗ України у Латвії

Relevance. The full-scale invasion has become an extremely serious challenge for every citizen of Ukraine. Children and adolescents have become one of the largest categories of high-risk groups in terms of age, as they are one of the most vulnerable categories of the population. Because the still unformed psyche can be affected many times more and bring negative changes in the future throughout life. Constant long-term stress due to the existing danger, the need to leave home, disruption of the usual way of life and the breakdown of social ties negatively affect the mental state of any person. One of the key psychological problems that arise as a result of hostilities is high anxiety, which is associated with the difficulty of adapting to sudden changes, or complete maladjustment, apathy and depression. Most face the issue of switching to distance learning, the need to attend new schools due to resettlement, or integrate into foreign educational institutions, combining two educational programmes in parallel. All of these circumstances create a wide range of stressful challenges that children experience while studying at school and in their environment. For this reason, psychological rehabilitation should combine a variety of methods in a combination of individual therapy and group work. Materials and methods. The Phillips School Anxiety Test to determine the level of school anxiety was used for children and teenagers. Also, the level of self-esteem was examined using the Dembo-Rubinstein method. A psychodiagnostic study was conducted for parents using special techniques.: Depression Scale PHQ-9; Generalized Anxiety Disorder Questionnaire GAD-"; Hospital Anxiety and Depression Scale HADS, quality of life was assessed using the Quality of Life Assessment Scale. Results. 147 children (aged 3 to 14 years) participated in the study: 103 children aged 7-14 years and 44 children aged 3-6 years; 113 parents participated in the study. Parents were examined for levels of anxiety and depression before and after rehabilitation using the methods PHQ-9 Depression Scale, GAD-7 Generalized Anxiety Disorder Questionnaire, and HADS Hospital Anxiety and Depression Scale, and quality of life was also assessed using the Quality of Life Assessment Scale. The children's level of school anxiety was determined before and after rehabilitation using the Phillips School Anxiety Test, and the level of self-esteem was also examined using the Dembo-Rubinstein method. Statistical analysis was performed in Jamovi v. 2.3. Descriptive statistics methods were used. Statistical probability was determined using the chi-square and ANOVA methods. As a result of psychological rehabilitation, the emotional state of the children has significantly improved. Anxiety levels decreased by 12.4% after undergoing rehabilitation. Self-esteem indicators also increased significantly, with most children having high (42.7%) and average (43.7%) self-esteem, which may indicate that children have acquired a resource of stress resistance after undergoing psychological rehabilitation and acquiring stress-coping skills. There are also significant indicators of improvement in the emotional state of the children's parents. According to the HADS scale, anxiety decreased by 32.25%, and depression by 24.5%. According to the PHQ-9 scale, depression scores decreased by 12.46%, and anxiety scores, according to the GAD-7 scale, decreased by 14.48%. Such indicators show the high effectiveness of the psychological rehabilitation program for children and their parents in Latvia. Conclusions. Organizing and conducting psychological rehabilitation of children in a safe environment using various psychotherapeutic methods, physical therapy, and cultural activities provide positive content and a resource for the psychological resilience of children and their parents. In difficult wartime, an essential component is the psychological rehabilitation of vulnerable categories of children, such as children with chronic somatic or surgical pathologies.Актуальність. Повномасштабне вторгнення стало надзвичайно серйозним викликом для кожного жителя України. Одна з найбільших категорій групи високого ризику за віковими особливостми стали "Діти та підлітки", адже вони є однією з найбільш вразливих категорій населення. Бо ще несформована психіка може вражатись в рази більше і нести негативні зміни у майбутньому протягом усього життя. Постійний тривалий стрес через існуючу небезпеку, необхідність покинути дім, порушення звичного способу життя та розрив соціальних зв’язків, негативно впливають на психічний стан будь-якої особистості. Однією з ключових психологічних проблем, які виникають в наслідок військових дій, є висока тривожність, яка пов'язує у собі складність адаптуватись до різких змін, або повна дезадаптація, апатія та депресія. Більшість стикаються із питанням переходу на дистанційне навчання, необхідністю відвідувати нові школи через переселення або ж інтегруватися в закордонні освітні установи, поєднуючи дві освітні програми паралельно. Усі ці обставини створюють широкий спектр стресових викликів, які діти відчувають під час навчання у школі та у середовищі свого оточення. Саме тому психологічна реабілітація має поєднувати у собі різноманіття способів у комбінації індивідуальної терапії та групових форм роботи. Матеріали і методи. Для дітей та підлітків застосували для визначення рівня шкільної тривожності методику «Тест шкільної тривожності Філіпса», а також дослідили рівень самооцінки за методикою Дембо-Рубінштейна. Для батьків було проведено психодіагностичне дослідження за допомогою спеціальних методик: «Шкала депресії PHQ-9»; опитувальник для визначення генералізованого тривожного розладу GAD-7»; «Госпітальна шкала тривоги і депресії HADS», також було оцінено якість життя за методикою «Шкала оцінки якості життя». Результати. У дослідженні прийняло участь 147 дітей (віком від 3 до 14 років): з них - 103 дитини віком 7-14 років та 44 дитини віком 3-6 років; кількість батьків, що прийняли участь у дослідженні 113 осіб. У батьків було досліджено рівні тривоги та депресії до початку та після проходження реабілітації за методиками «Шкала депресії PHQ-9»; опитувальник для визначення генералізованого тривожного розладу GAD-7»; «Госпітальна шкала тривоги і депресії HADS», також було оцінено якість життя за методикою «Шкала оцінки якості життя». У дітей визначали рівень шкільної тривожності до початку та після проходження реабілітації за методикою «Тест шкільної тривожності Філіпса», а також дослідили рівень самооцінки за методикою Дембо-Рубінштейн. Статистичний аналіз проведений у програмному забезпеченні Jamovi v. 2.3. Використані методи описової статистики. Визначення статистичної імовірності проводилося методами хі-квадрат та ANOVA. В результаті літературного пошуку в огляд літератури було включено 3 публікації. Був здійснений теоретичний аналіз застосованих у програмі реабілітації методів інтервенцій. Психологічна реабілітація є важливою частиною ведення дітей з будь-якими соматичними захворюваннями, станами та патологіями. Саме під час перебування в таборі найбільше застосовувались такі методи, як когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), каніс-терапія та різновиди арт-терапевтичних методів терапії. За результатами психологічної реабілітації значно покращився емоційний стан дітей. Рівень тривожності знизився на 12.4% після проходження реабілітації. Також значно виросли показники самооцінки, так більшість дітей мали високу (42,7%) та середню (43,7%) самооцінку, що може свідчити про набуття ресурсу стресостійкості у дітей після проходження психологічної реабілітації та набуття навичок подолання стресу. Також відмічаються значні показники покращення емоційного стану батьків дітей. Саме за шкалою HADS: зниження тривоги на 32,25%, депресії на 24,5%. За шкалою PHQ-9 показники депресії зменшились на 12.46%, показники тривоги за шкалою GAD-7 зменшились на 14.48%. Такі показники свідчать про високу ефективність проходження програми психологічної реабілітації дітей та їхніх батьків у Латвії. Висновки. Організація та проведення психологічної реабілітації дітей в умовах безпечного середовища з використанням різних психотерапевтичних методів, фізичної терапії, культурних заходів надають позитивного наповнення,  ресурсу психологічної стійкості дітей та їх батьків. В тяжкі воєнні часи важливою складовою є проведення психологічної реабілітації  вразливих категорій дітей, таких як діти з хронічної соматичною або хірургічною патологією

Психічні та поведінкові розлади у осіб з міопією

The aim. The work was to determine the features of mental and behavioral disorders in myopia. Materials and methods. 200 patients with myopia were examined at the British Ophthalmological Center in Kyiv. Pathopsychological diagnostics, the "Methodology of Multilateral Personality Research", "Personal questionnaire of the Bekhterev Institute" were used. The study was conducted in accordance with the principles of the Declaration of Helsinki of the World Medical Association. Mathematical processing of the study results was performed using mathematical statistics methods. Results. Among people with myopia, affective disorders (mood disorders) were diagnosed in 20,5 % of cases: mild depressive episode (9,0 %), dysthymia (11,5 %); in 65,0 % - neurotic, stress-related and somatoform disorders: mixed anxiety-depressive disorder (11,0 %), neurasthenia (55,5 %), hypochondriac disorder (11,0 %); in 2,0 % - persistent personality changes not related to brain damage or disease: other persistent personality changes (2,0 %). Conclusions. Violation of social and psychological adaptation, due to the formation of maladaptive types of attitude towards the disease in 92,7-100,0 % of people with myopia, significantly complicated the process of their rehabilitation.Мета. Визначити особливості психічних і поведінкових розладів при міопії. Матеріали та методи. 200 пацієнтів з міопією було обстежено в Британському офтальмологічному центрі в Києві. Використовували патопсихологічну діагностику, «Методику багатостороннього дослідження особистості», «Особистісний опитувальник Бехтєрєвського інституту». Дослідження  проводилося  у відповідності з  принципами  Гельсінської  декларації  Світової  медичної  асоціації. Математичну обробку результатів дослідження виконували методами математичної статистики. Результати. Серед осіб з короткозорістю в 20,5 % випадках було діагностовано афективні розлади (розлади настрою): легкий депресивний епізод (9,0 %), дистимію (11,5 %); в 65,0 % – невротичні, пов’язані з стресом та соматоформні розлади: змішаний тривожно-депресивний розлад (11,0 %), неврастенію (55,5 %), іпохондричний розлад (11,0 %); в 2,0 % – стійкі зміни особистості, не пов’язані з ураженням або захворюванням головного мозку: інші стійкі зміни особистості (2,0 %). Висновки. Порушення соціальної та психологічної адаптаціії, у зв’язку із формуванням дезадаптивних типів ставлення до хвороби у 92,7-100,0 % осіб з короткозорістю значною мірою ускладнювало процес їх реабілітації. 

Вплив хронічного стресу на когнітивні функції та електрофізіологічну активність мозку у цивільних осіб в умовах воєнного стану

Хронічний стрес, викликаний тривалими військовими конфліктами, є потужним чинником порушень нейрофізіологічних механізмів, що безпосередньо впливає на психічне здоров’я, емоційну регуляцію та когнітивний контроль. Перебування в районах, що постраждали від бойових дій, значно впливає на когнітивні функції, психічне здоров’я та загальний добробут дітей, підлітків і дорослих. Дані електроенцефалографії (ЕЕГ) відображають нейродинаміку, пов’язану з управлінням когнітивним навантаженням і стресом, підкреслюючии дію хронічного стресу на когнітивні показники. Дане дослідження мало на меті порівняти когерентність у основних когнітивних ЕЕГ-діапазонах електричної активності цивільних, здорових, дорослих обстежуваних (θ і β)  під час математичних розрахунків подумки за нормальних умов і під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, з урахуванням статевих відмінностей. Важливість цієї роботи полягає у визначенні змін у нейродинаміці мозку, що можуть бути пов’язані з довготривалими наслідками стресу, такими як порушення уваги, зниження когнітивних ресурсів та підвищена емоційна реактивність. У дослідженні на волонтерських засадах взяли участь студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ntot=57, віком від 18 до 24 років. Методом реєстрації нейрофізіологічних змін було обрано електроенцефалографію (ЕЕГ), що дозволяє оцінювати електричну активність мозку під час виконання когнітивних завдань, а також аналізувати функціональну взаємодію між різними зонами мозку. Електроенцефалографічні дані двадцяти восьми учасників були зареєстровані у 2010-2012 роках (nfem=15, nm=13, контрольна група), а двадцять дев’ять обстежуваних були залучені під час повномасштабного вторгнення (nfem=18, nm=11, експериментальна група). Суб'єктам було дано вказівку виконати послідовне віднімання (4-значне (зменшуване) і 2-значне (від'ємник) числа) із закритими очима під час запису ЕЕГ. Отримані дані були розділені на піддіапазони (θ1 [4,1, 5,8] Гц, θ2 [5,9, 7,4] Гц,  β1 [13, 19,9] Гц, β2 [20, 25] Гц) і далі оброблені із використанням інструментарію EEGLAB на базі середовища Matlab. Було виявлено, що в межах β1-піддіапазону представники обох статей в групі «війна» продемонстрували значне зниження кількості сильних когерентних зв’язків у потиличній і латеральній тім’яній областях кори, а основний хаб зв’язків розташовувався в прицентральних ділянках кори великих півкуль білатерально. У β2-піддіапазоні активності розподіл зв’язків у контрольній та експериментальній групах для обстежуваних жіночої статі був ідентичним. Водночас у чоловічій експериментальній групі відмічалося зміщення мережі зв’язків до задньолобової та скроневої ділянок кори лівої півкулі. Динаміка β-діапазону ЕЕГ загалом відображала тонічні зміни кіркового збудження, які корелюють із сприйняттям та усвідомленням розумового зусилля. Можна припустити, що подібний топографічний розподіл когерентних зв’язків  загалом свідчить про порушення когнітивного контролю та емоційної регуляції як у жіночій, так і в чоловічій групах під час війни.      У піддіапазоні θ1 спостерігалося значне розширення мережі зв’язків у групі жіночій експериментальній групі із переважним залученням тім’яно-скроневих ділянок правої півкулі. Чоловіча експериментальна група продемонструвала те саме явище, але з переважно лівосторонньою латералізацією мережі зв’язків. У піддіапазоні θ2 жіноча група продемонструвала збільшення кількості зв’язків під час війни, із охопленням обох великих півкуль та посиленням зв’язків між центральною та потиличною областями неокортексу. У чоловічій групі також спостерігалося наростання кількості зв’язків, але більшість з них мала лівосторонню латералізацію. Таким чином, можна припустити, що умови хронічного впливу стресогенних чинників посилили реакцію, викликану обчисленнями, що виражається у посиленні когерентних зв’язків у межах тета-діапазону в обох експериментальних групах. Однак чоловіча група продемонструвала перевантаження оперативної пам’яті та посилення аналітичних процесів. У той же час, в жіночій групі спостерігалась посилена активація механізмів вербальної пам’яті та процесів низхідного виконавчого контролю. Отримані результати підкреслюють, що тривала дія стресогенних чинників спричиняє значні порушення в нейродинамічних механізмах, відповідальних за когнітивний контроль, емоційну регуляцію та адаптацію до стресових умов. Обидві експериментальні групи продемонстрували порушення когнітивного контролю та емоційної регуляції під час виконання розрахунків подумки, що відображає згубний вплив тривалого стресу на когнітивні здібності цивільного населення України. Втрата гармонійної взаємодії між різними зонами мозку може бути предиктором розвитку психічних та когнітивних розладів. Висновки дослідження можуть слугувати основою для розробки ефективних методів профілактики та реабілітації жінок, які зазнали впливу хронічного стресу, зокрема у зонах військових конфліктів

Психологічний компонент комплексної реабілітації військовослужбовців та ветеранів з проявами ПТСР

Збройний конфлікт в Україні спричинив масштабні психоемоційні наслідки, особливо серед військовослужбовців і ветеранів, які зазнали бойового стресу. Психологічна реабілітація є ключовим компонентом відновлення цієї категорії населення, спрямованим на нормалізацію емоційного стану, корекцію когнітивних порушень та відновлення адаптивних механізмів. Дослідження охопило 60 чоловіків-учасників бойових дій віком 22-57 років із діагностованим ПТСР, які проходили комплексну реабілітацію впродовж чотирьох місяців. Діагностика здійснювалася за допомогою ITQ, 4DSQ  та VAS, що дозволило оцінити рівень психотравматичних симптомів, емоційного дистресу та фізичного дискомфорту. Реабілітаційна програма включала психотерапевтичні методики (когнітивно-поведінкова терапія, EMDR, біосугестивна терапія, арт-терапія). Результати показали значне зниження симптоматики: частка осіб із ПТСР зменшилася на 22,5% (з 57,5% до 35%), КПТСР – на 17,5% (з 42,5% до 25%). За шкалою 4DSQ рівень дистресу знизився удвічі (з 80% до 40%), депресивні прояви – з 85% до 30%, тривожність – з 82,5% до 35%. Вражаючою є динаміка соматизації: зниження з 100% до 45% підтверджує ефективність втручань у зменшенні психосоматичних проявів. За шкалою VAS зафіксовано полегшення фізичного стану: кількість осіб із сильним болем зменшилася з 40% до 15%. Кореляційний аналіз продемонстрував високий негативний зв’язок між реабілітаційними заходами та рівнями депресії (r = -0,76), соматизації (r = -0,78) і тривожності (r = -0,73), що свідчить про значний позитивний вплив терапевтичного підходу. Водночас КПТСР продемонстрував слабший зв’язок (r = -0,54), що вказує на глибші нейропсихологічні зміни, які потребують тривалішого супроводу. Комплексний підхід до реабілітації, що поєднує психотерапевтичні, медикаментозні та тілесно-орієнтовані методики, підтвердив свою ефективність у зниженні симптомів ПТСР і покращенні адаптації ветеранів. Однак залишкова симптоматика вказує на необхідність довготривалих психотерапевтичних програм, орієнтованих на індивідуальні особливості психотравматичного досвіду. Подальші дослідження мають зосередитися на вдосконаленні стратегій реабілітації та впровадженні інноваційних підходів, таких як VR-терапія, для підвищення ефективності психологічної допомоги

Впровадження mhGAP у навчання студентів-медиків: огляд можливостей та викликів

Introduction. Mental health is a crucial component of overall well-being, enabling individuals to cope with life’s challenges, realize their potential, study, work, and contribute to the development of society. It is an integral part of physical health that determines a person's ability to make decisions, build interpersonal relationships, and influence the social environment. Mental health is also recognized as a fundamental human right and a key factor in personal, social, and economic development.According to the World Health Organization (WHO), approximately 20% of the global population experiences mental health problems during their lifetime, significantly affecting their quality of life and level of productivity, thereby playing a vital role in ensuring effective, multidisciplinary medical care. [1] The Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) is a flagship WHO initiative aimed at addressing the global shortage of mental health professionals, especially in low- and middle-income countries. It is designed to scale up services for the treatment of mental, neurological, and substance use (MNS) disorders. [2] Introducing mhGAP into the education of medical students in Ukraine is a promising step toward improving training quality and ensuring broader access to mental health care for the population. During their studies, medical students are constantly exposed to psychological and emotional stress, which has significantly increased under the conditions of full-scale war. This has led to a rise in emotional exhaustion, prolonged stress, and other signs of mental health deterioration, such as sleep disturbances, anxiety, loss of appetite, chronic tension, low mood, and depressive symptoms. In the absence of timely support, such states may develop into mental disorders or lead to professional burnout. Integrating mhGAP into the academic curriculum can enhance the quality of medical education and prepare future professionals to work with mental health, while also equipping them with self-help skills based on mhGAP case guidance. Objective. This article aims to analyze the opportunities and challenges of integrating mhGAP into the educational programs of Ukrainian medical universities and provide practical recommendations for effective implementation. Methods. The article is based on a review of literature related to the WHO Mental Health Action Programme and its implementation in the field of mental health, with a focus on international experiences and prospects for adapting the program to Ukrainian medical universities. Sources included WHO publications, peer-reviewed articles, official reports, and documents detailing mhGAP integration into medical education. In the course of analyzing evidence on the effectiveness of the mhGAP programme implementation, 2,621 scientific sources were reviewed. Of these, 162 publications reported confirmed positive outcomes. The main areas of implementation included training courses (59 publications), clinical application (49), scientific research (27), adaptation of the programme to local contexts (13), economic evaluations (7), and educational programmes (7). The majority of the reported results originated from African countries (40% of the studies) and the South-East Asia region. The data clearly demonstrate improvements in the level of knowledge, clinical skills, and competencies among participants of mhGAP programmes, as well as positive dynamics in the psychosocial well-being of patients who received care based on mhGAP approaches. Results. The literature review demonstrates that integrating mhGAP into educational programs positively impacts the preparation of future physicians. Numerous studies show that the use of interactive learning methods, simulation-based training, and modern technologies fosters deeper understanding of theoretical content and the development of practical skills in mental health. This improves the early identification and management of patients with mental disorders, which is essential for reducing the treatment gap and increasing the effectiveness of primary health care.The analysis also highlights that mhGAP-based modules help reduce stigma associated with mental disorders by increasing awareness and promoting more empathetic attitudes among future healthcare providers. However, the review identified several challenges in implementing the program, including limited financial resources, insufficient training of teaching staff, and the need to adapt academic curricula to the national healthcare system. Despite these barriers, studies from countries such as Pakistan, Tunisia, and Nigeria reveal the high potential of mhGAP to modernize medical education and enhance the quality of care. These successful cases show that such programs not only improve clinical competencies but also support the development of interdisciplinary collaboration in health systems. Conclusions. Integrating mhGAP into the curricula of Ukrainian medical universities offers promising opportunities for enhancing the training of future doctors. By incorporating modern approaches to teaching mental health, students not only acquire theoretical knowledge but also develop practical skills for early detection, diagnosis, and primary management of mental disorders. This fosters the formation of highly qualified specialists capable of effectively responding to the challenges of contemporary medicine. A major advantage is the potential to deliver timely care by embedding psychiatric competencies into primary healthcare. Equipping doctors with relevant knowledge and practical tools enables prompt response to mental health issues, which is especially important under resource constraints and increased pressure on specialized services. This can contribute not only to lowering the prevalence of mental disorders but also to improving patients’ quality of life. Future research should focus on long-term evaluations of mhGAP implementation, including assessments of changes in healthcare quality and the program's impact on intersectoral cooperation within the health system. Recommendations for university administrators and governmental institutions could serve as a vital foundation for ensuring sustainable reforms and the ongoing advancement of medical education in Ukraine.Вступ. Психічне здоров’я є важливим компонентом загального благополуччя людини, що дозволяє ефективно долати життєві виклики, реалізовувати свій потенціал, навчатися, працювати та робити внесок у розвиток суспільства. Це невід’ємна складова фізичного здоров’я, яка визначає здатність людини ухвалювати рішення, будувати міжособистісні зв’язки та впливати на соціальне середовище. Крім того, психічне здоров’я визнається одним із базових прав людини і є ключовим чинником для забезпечення особистісного, суспільного та економічного розвитку. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), близько 20% населення світу протягом життя стикається з проблемами психічного здоров'я, що впливає на якість  їхнього життя та рівень працездатність, а отже і відіграє ключову роль у забезпеченні ефективної, мультидисциплінарної медичної допомоги населенню. [1] Програма mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) – це флагманська програма ВООЗ, має на меті вирішення проблеми недостатньої кількості спеціалістів у сфері психічного здоров'я, особливо в країнах із низьким та середнім рівнем доходу. Програма дій ВООЗ у сфері психічного здоров’я (mhGAP) спрямована на розширення послуг для лікування психічних, неврологічних розладів і розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. [2] Впровадження цієї програми у навчання студентів-медиків в Україні є перспективним кроком для підвищення рівня підготовки та забезпечення доступності якісної допомоги в сфері психічного здоров’я для населення України. У процесі навчання студенти систематично зазнають психоемоційного навантаження, яке в умовах повномасштабного вторгнення посилюється ще більше. Це супроводжується збільшенням кількості випадків емоційного виснаження, тривалого стресу та інших ознак порушень психічного здоров’я, зокрема порушення сну, тривожності, тривалої втрати апетиту, хронічного напруження, пригніченості та зниженого настрою. У разі відсутності своєчасної підтримки такі стани можуть трансформуватися в психічні розлади або спричинити розвиток професійного вигорання. Інтеграція програми mhGAP в сферу навчання  в цілому може суттєво підвищити рівень якості освіти в університетах  та підготувати майбутніх фахівців до роботи з психічним здоров’ям, а також допомогти собі застосовуючи кейси керівництва mhGAP Мета. Метою цієї статті є аналіз можливостей та викликів впровадження mhGAP у навчальні програми українських медичних університетів, а також надання практичних рекомендацій для ефективної інтеграції. Методи. Ця стаття базується на аналізі літературних джерел, присвячених програмі ВООЗ та імплементації mhGAP в сферу психічного здоров’я, з акцентом на досвід різних країн і перспективи адаптації програми для українських медичних університетів. Використовувалися публікації Всесвітньої організації охорони здоров’я, наукові статті, звіти та офіційні документи, що описують результати впровадження програми mhGAP у навчання медичного персоналу. У процесі аналізу доказів ефективності впровадження програми mhGAP було проаналізовано 2621 наукове джерело. Із них 162 публікації містили підтверджені позитивні результати. Основними напрямками впровадження були навчальні курси (59 публікацій), клінічне застосування (49), наукові дослідження (27), адаптація програми до локального контексту (13), економічні оцінки (7) та освітні програми (7).Найбільша кількість результатів отримана в країнах Африки (40% досліджень) та Південно-Східної Азії. Отримані дані переконливо демонструють покращення рівня знань, клінічних навичок і вмінь серед учасників програм mhGAP, а також позитивну динаміку у психоемоційному стані пацієнтів, які отримували допомогу відповідно до mhGAP-підходів. Результати. Проведений літературний аналіз показує, що інтеграція програми mhGAP у навчальні програми може мати позитивний вплив на підготовку майбутніх лікарів. Зокрема, численні дослідження свідчать про те, що використання інтерактивних методів навчання, симуляційних тренінгів та сучасних технологій сприяє глибшому засвоєнню теоретичних знань і розвитку практичних навичок у сфері психічного здоров’я. Це, у свою чергу, сприяє більш оперативному виявленню та веденню пацієнтів з психічними розладами, що є критично важливим для зменшення терапевтичного розриву та підвищення ефективності первинної медико-санітарної допомоги. Також аналіз літератури підкреслює, що інтеграція навчальних модулів, заснованих на mhGAP, буде сприяти зниженню стигматизації психічних розладів через підвищення обізнаності та формування більш емпатичного ставлення серед майбутніх медиків. Крім того, літературний аналіз виявив ряд викликів, пов’язаних із впровадженням програми, що включають обмеженість фінансових ресурсів, недостатню підготовку педагогічних кадрів та потребу адаптації навчальних планів до специфіки національної системи охорони здоров’я. Однак попри ці труднощі, результати досліджень, проведених у різних країнах, свідчать про високий потенціал mhGAP для модернізації медичної освіти та поліпшення якості надання послуг. Успішні приклади з країн, таких як Пакистан, Туніс і Нігерія, демонструють, що впровадження подібних програм може не лише покращити професійні компетенції лікарів, але й сприяти розвитку міждисциплінарних підходів у системі охорони здоров’я. Висновки. Імплементація програми mhGAP у навчальні програми українських медичних університетів відкриває нові перспективи для підвищення якості підготовки майбутніх лікарів. Завдяки інтеграції сучасних підходів до викладання питань психічного здоров’я, студенти отримують можливість не лише засвоїти теоретичні знання, але й набути практичних навичок для раннього виявлення, діагностики та первинного ведення пацієнтів з психічними розладами. Такий підхід сприяє формуванню висококваліфікованих фахівців, здатних ефективно реагувати на виклики сучасної медицини. Значним перевагами є також можливість забезпечення своєчасної допомоги пацієнтам за рахунок інтеграції психіатричних компетенцій у систему первинної медико-санітарної допомоги. Оснащення лікарів знаннями та практичними вміннями дозволяє швидко реагувати на прояви психічних розладів, що особливо важливо в умовах обмежених ресурсів та високої навантаженості спеціалізованих медичних установ. Це може сприяти не лише зниженню рівня захворюваності, але й поліпшенню якості життя пацієнтів. Перспективи подальших досліджень включають оцінку ефективності впровадження програми у довгостроковій перспективі, аналіз змін у якості надання медичної допомоги, а також дослідження впливу інтеграції mhGAP на міжсекторальну взаємодію в системі охорони здоров’я. Рекомендації для керівництва університетів та державних установ можуть стати важливим кроком для забезпечення сталості змін та подальшого розвитку медичної освіти в Україні

Когнітивні розлади у осіб, які перенесли COVID-19

Relevance. COVID-19 infection has a significant damaging effect on the cognitive functions of people who have had this infection, and also causes changes in their emotional state. The study of the causes and features of clinical manifestations of cognitive and emotional disorders in such individuals is necessary to develop effective diagnostic methods and develop a rehabilitation program to improve their social functioning. The aim of the study was to develop a rehabilitation program for people with cognitive and emotional disorders due to COVID-19 infection by analyzing the severity and structure of their cognitive impairment and studying the associated emotional symptoms. Materials and Methods. The study was based on the results of a survey of people of different ages who had cognitive and emotional disorders due to COVID-19. The study was conducted using theoretical (literature review) and empirical methods (psychodiagnostic methods - Montreal Cognitive Assessment (MoCA), Schulte Tables, 10 Words by A. R. Luria, Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS)). Results and Discussion The severity and structure of cognitive and emotional disorders differ by age. Older people have more severe cognitive impairment and a higher proportion of anxiety disorders, while younger people have less cognitive deficits and a prevalence of depressive symptoms. The most common disorders in both age groups are memory and sensorimotor reaction time disorders. Conclusions. Rehabilitation programs for these individuals should be aimed at reducing cognitive deficits, concomitant emotional disorders, and improving their social functioning. Programs should be personalized, taking into account the specifics of the disorders in each case.Актуальність. Інфекція COVID-19 має значний пошкоджуючий вплив на когнітивні функції осіб, що перенесли цю інфекцію, а також викликає зміни їх емоційного стану. Дослідження причин та особливостей клінічних проявів когнітивних та емоційних розладів у таких осіб необхідне для розробки дієвих методів діагностики та розробки реабілітаційної програми для покращення їх соціального функціонування. Метою дослідження була розробка реабілітаційної програми для осіб з когнітивними та емоційними порушеннями внаслідок інфекції COVID-19, шляхом аналізу ступеню вираженості та особливостей структури їх когнітивних порушень та вивчення супутніх емоційних симптомів. Матеріали та методи дослідження. Матеріалом дослідження були результати обстеження людей різного віку, що мали когнітивні та емоційні розлади внаслідок перенесеної хвороби COVID-19. Для проведення дослідження застосовувалися теоретичні (аналіз літератури)  та емпіричні методи (психодіагностичні методики - Монреальська шкала оцінки когнітивних функцій (МоСА), методика “Таблиці Шульте”, методика “10 слів” за О. Р. Лурія, Госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS)). Результати та їх обговоренняТяжкість та структура когнітивних та емоційних розладів відрізняються залежно від віку. У людей похилого віку спостерігаються глибші порушення когнітивних функцій та більша частка тривожних розладів, в той час як у групи молодого віку зберігається менший когнітивний дефіцит та превалювання депресивної симптоматики. Найбільш поширеними розладами у обох вікових групах є порушення пам’яті та рівномірності темпу сенсомоторних реакцій. Висновки. Програми реабілітації для таких осіб мають бути спрямовані на зменшення когнітивного дефіциту, супутніх емоційних розладів та покращення їх соціального функціонування. Програми мають бути персоналізовані, з урахуванням особливостей порушень у кожному конкретному випадку

Сучасні нейробіологічні теорії свідомості як основа профілактики та лікування емоційного вигорання: інновації, досвід та перспективи

Introduction. Burnout syndrome (BS) is one of the most pressing challenges in modern medicine, especially in the context of the war in Ukraine, where the burden on the healthcare system has significantly increased. This condition not only deteriorates mental and physical health, reducing the quality of life for both patients and medical professionals, but also induces additional stress in professional environments. Burnout increases the risk of medical errors, reduces the efficiency of multidisciplinary teams, and threatens the stability of the healthcare system. Furthermore, this phenomenon significantly impacts the country’s economy, complicating the recovery of economic and social infrastructure. Neurobiological theories of consciousness, such as the Neural Correlates of Consciousness (NCC), the Global Workspace Theory (GWT), and the Integrated Information Theory (IIT), offer new perspectives for understanding the neural mechanisms underlying burnout. These theories allow for the study of neural network dynamics, emotional regulation, and the brain’s adaptive mechanisms, which are crucial for preventing and treating this condition. Objective of the Study. To assess the potential application of knowledge from neurobiological theories of consciousness in developing effective strategies for preventing and treating burnout, with a particular focus on its use in the practice of psychotherapists, psychiatrists, and medical psychologists. Materials and Methods. This analysis includes results from modern scientific studies in the field of neurobiology of consciousness, published in peer-reviewed journals over the past 20 years. Particular attention was given to publications examining the connection between neurobiological theories of consciousness, burnout syndrome, and the effectiveness of therapeutic approaches. Results. The study demonstrated that burnout is associated with dysfunctions in the brain’s global workspace, reduced information integration in the cortex, and impairments in neural correlates of consciousness. Recent research has found that the use of neuroimaging methods facilitates the early detection of changes in neural networks associated with burnout. Furthermore, the implementation of strategies based on neuroplasticity, mindfulness, cognitive-behavioral therapy (CBT), and adaptive stress management approaches has shown high effectiveness in preventing and treating this condition. Conclusions. Integrating neurobiological theories of consciousness into clinical practice can significantly enhance the effectiveness of burnout therapy. Particularly promising approaches include neuroplasticity-based interventions, cognitive process regulation through the global workspace, and innovative neuromodulation technologies. These advancements lay the foundation for new standards in psychotherapeutic practice, aimed at improving the quality of life for both patients and professionals. In practical terms, this necessitates the implementation of modern neuroimaging methods for diagnosis, personalized therapeutic approaches, psychotherapy oriented toward neuroplasticity, and strategies for emotional regulation training and stress management.Вступ. Синдром емоційного вигорання (СЕВ) є одним із найактуальніших викликів сучасної медицини, особливо в умовах війни в Україні, де навантаження на медичну систему значно зросло. Цей стан не лише погіршує психічне та фізичне здоров’я, знижуючи якість життя як пацієнтів, так і медичних працівників, але й спричиняє додатковий стрес у професійному середовищі. Вигорання підвищує ризик помилок у медичній практиці, зменшує ефективність роботи мультидисциплінарних фахових команд і створює загрозу стабільності медичної системи. Крім того, це явище суттєво впливає на економіку країни, ускладнюючи відновлення економічної та соціальної інфраструктури. Нейробіологічні теорії свідомості, такі як теорія нейронних корелятів свідомості (NCC), теорія глобального робочого простору (GWT) та теорія інтегрованої інформації (IIT), відкривають нові перспективи для розуміння нейронних механізмів, що лежать в основі емоційного вигорання. Ці теорії дозволяють вивчати динаміку нейронних мереж, регуляцію емоцій та адаптивні механізми мозку, що є ключовими для профілактики й лікування цього стану. Мета дослідження. Оцінити можливості використання знань із нейробіологічних теорій свідомості для розробки ефективних стратегій профілактики та лікування емоційного вигорання, з особливим акцентом на застосування у практиці лікарів-психотерапевтів, психіатрів та медичних психологів. Матеріали дослідження. До аналізу включено результати сучасних наукових досліджень у галузі нейробіології свідомості, опублікованих у рецензованих журналах за останні 20 років. Особливу увагу приділено публікаціям, що досліджують зв’язок між нейробіологічними теоріями свідомості, синдромом вигорання та ефективністю терапевтичних підходів. Результати. Дослідження продемонстрували, що емоційне вигорання пов’язане з порушеннями у функціонуванні в мозку глобального робочого простору, зниженням інтеграції інформації у корі та дисфункцією нейронних корелятів свідомості. Сучасними дослідженнями виявлено, що використання методів нейровізуалізації сприяє ранньому виявленню змін у мозкових мережах, що асоціюються з вигоранням. Крім того, впровадження стратегій, заснованих на нейропластичності, майндфулнесі, когнітивно-поведінковій терапії (КПТ) та адаптивних підходах до стрес-менеджменту, демонструє високу ефективність у профілактиці й лікуванні цього стану. Висновки. Інтеграція знань із нейробіологічних теорій свідомості у клінічну практику дозволяє суттєво підвищити ефективність терапії емоційного вигорання. Особливо перспективними є підходи, що враховують нейропластичність, регуляцію когнітивних процесів через глобальний робочий простір та інноваційні технології нейромодуляції. Ці досягнення формують основу для нових стандартів у психотерапевтичній практиці, спрямованих на поліпшення якості життя пацієнтів і професіоналів. У практичній площині це означає необхідність впровадження: сучасних методів нейровізуалізації для діагностики; персоналізованих терапевтичних підходів; психотерапії, орієнтованої на нейропластичність; стратегії навчання емоційної регуляції та стрес-менеджменту

Психологічна дезадаптація та резилієнтність: досвід української молоді під час війни

Introduction. Due to the full-scale invasion of russia in Ukraine, the psychological well-being of Ukrainian youth has become an acute problem. Stressful events and traumatic experiences during the war lead to an increase in cases of depression, anxiety disorders, and stress reactions. Youth is an especially vulnerable group, as they are at a stage of forming psycho-emotional stability, which complicates coping with stressful situations. Resilience, as the ability to adapt to stress and recover from difficulties, can act as a buffer against negative consequences. The aim of the study was to determine the features of maladaptation and resilience factors in youth during the Russian-Ukrainian war. Materials and methods. The study was conducted at the Railway Clinical Hospital No.1 and the Department of Medical Psychology of Bogomolets National Medical University. A total of 146 young people aged 18 to 35 who had experienced traumatic events during the war were examined. Psychodiagnostic questionnaires were used: LEC-5, IES-R, PHQ-9, GAD-7, CD-RISC-10, and the CQLS quality of life scale. Statistical data processing included the Student's t-test, Mann-Whitney test, Pearson and Spearman correlation analysis, and multifactor linear regression analysis. Results. The analysis showed that a significant part of the youth had high levels of anxiety and moderately expressed symptoms of depression. Resilience was inversely proportional to the severity of depression and anxiety, as well as to the number of traumatic events. Older age and marital status were associated with a lower level of resilience, probably due to the accumulation of traumatic experiences and responsibility for the family. Resilience also positively correlated with quality of life, emphasizing its role as a protective factor. Conclusions. The results of the study indicate that Ukrainian youth in war conditions face pronounced manifestations of maladaptation, particularly high levels of anxiety and depression. At the same time, high resilience contributes to better quality of life and reduced emotional distress. Considering the importance of psychological resilience in wartime, it is advisable to develop psychosocial interventions aimed at strengthening youth resilience.Вступ. У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну збереження психологічного благополуччя української молоді стало гострою проблемою. Стресові події та травматичні переживання під час війни призводять до зростання випадків депресії, тривожних розладів і стресових реакцій. Молодь є особливо вразливою групою, адже перебуває на етапі формування психоемоційної стабільності, що ускладнює подолання стресових ситуацій. Резилієнтність, як здатність адаптуватися до стресу та відновлюватися після труднощів, може виступати буфером проти негативних наслідків. Метою дослідження було визначити особливості дезадаптації та фактори резилієнсу в молоді під час російсько-української війни. Матеріали і методи. Дослідження проводилося на базі Дорожньої клінічної лікарні на залізничному транспорті №1 та кафедри медичної психології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Було обстежено 146 молодих людей віком від 18 до 35 років, які пережили психотравматичні події під час війни. У дослідженні використовувалися психодіагностичні опитувальники: LEC-5, IES-R, PHQ-9, GAD-7, CD-RISC-10 та шкала якості життя CQLS. Для статистичної обробки даних застосовувалися тести Стьюдента, Манна-Вітні, кореляційний аналіз Пірсона та Спірмена, а також багатофакторний лінійний регресійний аналіз. Результати. Аналіз показав, що значна частина молоді мала високий рівень тривожності та помірно виражені симптоми депресії, що свідчить про стан дезадаптації. Резилієнтність виявилася обернено пропорційною до вираженості депресії та тривоги, а також до кількості травматичних подій. Старший вік і перебування в шлюбі були пов’язані з нижчим рівнем резилієнтності, що, може бути обумовлено накопиченням травматичного досвіду та відповідальністю за родину. Резилієнтність також позитивно корелювала з якістю життя, що підкреслює її роль як захисного фактора. Висновки. Результати дослідження свідчать про те, що українська молодь у воєнних умовах стикається з вираженими проявами дезадаптації, зокрема високим рівнем тривожності та депресії. Водночас висока резилієнтність сприяє кращій якості життя та пов’язана із меншим дистресом. Зважаючи на важливість резилієнсу в умовах війни, перспективною є розробка психосоціальних втручань, спрямованих на зміцнення резилієнтності молоді