ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

The article analyzed the problem of development of communicative competence of future doctors in the process of their professional training. The characteristic features of the physician communicative competent are distinguished. As a result of research, a peculiarity of communicators is highlighted. A slight percentage of the surveyed have quite significant personal problems that require long-term psychotherapeutic work, that should precede measures directly aimed to the development of their communicative competence. Models of communicative competence development are considered. It is presented a fairly a common feature, namely: competence in communication is understood as a result of quantitative accumulation of communication skills. It is assumed that at some point this number translates the person to a qualitatively new level of communicative behavior. Communicative skills are regarded as means of overcoming the drama of communication. The meaning of the training in the context of professional training of specialists are emphasized and substantiated. The basic training of communicative competence should be focused on developing the skills of active listening and regulation of emotional tension, since these skills allow to greatly solve the drama of communication. The logic scheme of the training is proposed based on the fact that the professional communication of a doctor is considered as a sequence of communication tasks of varying degrees of complexity. The task of the training was to correct the settings of participants regarding communication with people in general and patients in particular; development of abilities to action in unusual situations, forecasting the consequences of people's interaction. In accordance with these tasks, a meaningful group operation is highlighted. The implementation of the program included the use of various psychotechnical methods of work: exercises, rehearsal of behavior, situational and role-playing games, group discussions and discussions, bodily and motor techniques.У статті аналізується проблема розвитку комунікативної компетентності майбутніх лікарів у процесі їх професійної підготовки. Виділено характерні риси комунікативно компетентного лікаря. У результаті дослідження виділено особливість комунікаторів. Незначний відсоток досліджуваних має досить суттєві особистісні проблеми, які потребують тривалої психотерапевтичної роботи, що повинна передувати заходам, безпосередньо спрямованим на розвиток їхньої комунікативної компетентності. Розглянуті моделі розвитку комунікативної компетентності. Представлена досить поширена спільна риса, а саме: компетентність у спілкуванні розуміється як результат кількісного накопичення комунікативних навичок. Передбачається, що у якийсь момент ця кількість переводить особистість на якісно новий рівень комунікативної поведінки. Комунікативні вміння розглядаються як засоби подолання драми спілкування. Підкреслюється та обґрунтовується значення тренінгу у контексті завдань професійної підготовки фахівців. У базовому тренінгу комунікативної компетентності варто зосередитися на розвитку вмінь активного слухання та регуляції емоційної напруги, оскільки дані вміння дозволяють значною мірою вирішити драми спілкування. Запропонована структурно-логічна схема побудови тренінгової роботи ґрунтується на тому, що професійне спілкування лікаря розглядається як послідовність комунікативних завдань різного ступеня складності. Завданням тренінгу була корекція установок учасників стосовно спілкування з людьми взагалі та пацієнтами зокрема; розвиток здатностей до дій у нестандартних ситуаціях, прогнозування наслідків взаємодії людей. Відповідно до цих завдань виділені змістовні блоки групової роботи. Реалізація програми передбачала використання різноманітних психотехнічних прийомів роботи: вправ, репетиції поведінки, ситуаційно-рольових ігор, групових обговорень і дискусій, тілесно-рухових технік

Nervous-system-specific carcinogenesis by ethylnitrosourea in the rat: molecular and cellular aspects

A lead in the search for cellular determinants favoring neoplastic transformation may be provided by the pronounced tissue specificity of the oncogenic effect of certain carcinogens which do not require enzymatic metabolic activation, i.e., in cases where this specificity cannot be due to tissue differences in the activity of enzymes involved in the formation of the ultimate reactants. A carcinogen that fulfills this condition is the ethylating agent N-ethyl-N-nitrosourea (EtNU). Alkylation of nucleic acid constituents by N-nitroso compounds in relation to mutagenesis and carcinogenesis has received considerable attention recently