Psycholinguistic approach to diagnostics and modification of individual negative core beliefs

Abstract. Psycholinguistic approach to diagnostics and modification of individual negative core beliefs. The present research provides the first evidence for psycholinguistics resources in diagnostics and modification of individual negative core beliefs. The individual core beliefs are treated as a system of subjectively experienced feeling of conscious or unconscious nature which expresses the attitude of personality towards himself/ herself, the world and other people. The results of the study were conceptually replicated: Participants’ core beliefs of lack of love were significantly correlated with their core beliefs of rejection (r=0.929, p<0.01); core beliefs of helplessness were significantly correlated with their core beliefs of low achievements (r=0.843, p<0.01); core beliefs of lack of control were significantly correlated with their core beliefs of helplessness (r=0.457, p<0.01). The results of correlation and descriptive analysis allowed revealing three groups of core beliefs and their distribution: rejection/ lack of love (17.3%); helplessness/low achievements (56.4%); helplessness/low control (25.6%). The most typical structure for propositions of different core beliefs was defined and the ways of their modification were suggested.State project 0115U002345 funded by the Ministry of Science and Education of Ukrain

Репрезентація негативних vs. травматичних подій в індивідуальній пам'яті

У статті відображено результати теоретичного й емпіричного досліджень репрезентації життєвих подій у пам’яті особистості. Встановлено відмінності між автобіографічною й травматичною пам’яттю на основі розмежування емоційно негативних і травматичних подій. Емпірично доведено пропозиціональну репрезентацію життєвих подій у пам’яті особи та визначено специфіку пропозиціональних структурних елементів окремо для травматичних і негативних подій. Це свідчить про відмінності у збереженні та відтворенні цих подій, що може відігравати значну роль у лікуванні ПТСР. З’ясовано, що в осіб без ПТСР переважають елементи екстернального агента під час відтворення травматичних подій порівняно із негативними, що свідчить про врахування об’єктивних чинників цієї події й послаблення власної ролі в травмувальній ситуації, усвідомленого прожиття цієї ситуації. Під час відтворення травматичних подій порівняно із негативними збільшується кількість речень у наративі, що свідчить про легше запам’ятовування й відтворення травматичної події. Визначено значущі кореляційні зв’язки між показниками екстернального агента з усіма психолінгвістичними показниками: кількістю слів та речень у наративі, лексичною різноманітністю, екстернальним об’єктом, відношенням (предикатом) та часом. Це підтверджує наше припущення про те, що зосередження на екстернальному агентові (а не на собі) у відтворенні травматичної події дає змогу врахувати всі об’єктивні чинники цієї події, осмислити її, уникнути почуття провини та власної ролі у травмувальній ситуації й запобігти розвиткові ПТСР. Перспективним убачаємо дослідження наративів осіб із ПТСР, пропозиціональна структура яких дасть змогу зрозуміти особливості репрезентації травматичних подій у поєднанні їх із ПТСР. Ключові слова: травматична пам’ять, автобіографічна пам’ять, травматичні події, емоційно негативні події, пропозиціональні структурні елементи

ПСИХОТЕРАПІЯ ТРУДОВИХ АДИКЦІЙ У МЕЖАХ КОМПАСУ ЄС ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я В ОРГАНІЗАЦІЯХ

У статті відображено результати теоретико-емпіричного осмислення проблеми трудових адикцій, переважно трудоголізму, як таких, що чинять руйнівний вплив на психічне здоров’я працівників в організаціях. Підкреслено суперечливі тенденції в розумінні феномену трудоголізму: виокремлення позитивних аспектів (високі досягнення, матеріальний і соціальний статус, зростання національного багатства), які сполучаються з високими ризиками для психічного й фізичного здоров’я людини, її благополуччя та якості життя. Найбільш поширеними критеріями трудоголізму є кількість витраченого часу на роботу, специфіка ставлення до неї, безперервне інвестування у власну працю багато часу, надмірні очікування стосовно її результатів і постійні нав’язливі думки щодо необхідності працювати. Проаналізовано сучасні типології трудоголізму: ком­пульсивно-залежний, перфекціоністський та орієнтований на досягнення, булемічний, невпинний, ретельний, неуважно-розсіяний типи; трудоголізм із захопленням, із примусу, відповідно до наявності чи відсутності ентузіазму. Важливими механізмами для функціонування трудоголізму та його класифікації є розме­жування зосередженості власне на змістові роботи чи на самому акту праці. Установлено сфери, у яких існують найвищі ризики для розвитку трудоголізму, серед них – сфери державного управління. Результати емпіричного дослідження державних службовців у Волинській області свідчать про те, що 28,6 % мають ознаки трудоголізму й потребують просвітницької та психотерапевтичної роботи стосовно цієї трудової адикції. Також установлено значно нижчі показники за шкалами якості життя: родина, соціальний статус, духовні потреби, душевний стан, соціальна підтримка з боку інших, здоров’я в осіб із наявністю симптомів трудоголізму. Проаналізовано цілісну політику ЄС щодо збереження й просування психічного здоров’я в Європі та підкреслено необхідність упровадження  політики ЄС у вітчизняні організації

Вплив культури на мову і когніцію: досвід псіхолінгвістичного експерименту

The study is based on two main scientific paradigms – cognitive and discursive. The process of social categorization by American and Ukrainian students has been focused on in a psycholinguistic experiment. Social schemes (personal schemes, action schemes, self-schemes, role schemes, function schemes) in word meanings for words denoting social objects suggested by Ukrainian (n=25, 12 female and 13 male, mean age 21,7±3,0 years, Lesya Ukrainka Eastern European National Universities, Lutsk) and American (n=25, 15 female and 10 male, mean age 22,4±3,0 years, University of Central Arkansas, Conway, USA) students were analyzed. The results of comparative analysis of word meanings based on social categories (schemes) of Ukrainian and American students show that the most frequent social categories among American students are self- schemes, which are connected with individualism of national character of western-culture people. The most frequent social categories among Ukrainian students are action schemes which express pragmatic character of Ukrainian culture. Despite of the various distributions of social schemes in Ukrainian and American students’ answers, the indifferent to culture criteria for social categorization are revealed. The results of psycholinguistic experiment show the dual cognitive and discursive character of social categorization which demonstrates the degree of culture impact on human cognition and language. В основі дослідження – дві провідні наукові парадигми: когнітивна та дискурсивна. Процес соціальної категоризації американськими та українськими студентами вивчається в психолінгвістичному експерименті . Були проаналізовані соціальні схеми особистісні схеми, схеми-дії, я-схеми, рольові схеми, функціональні схеми) у значеннях слів, що позначають соціальні об’єкти , запропоновані українським (n = 25, 12 жінок і 13 чоловіків, середній вік 21,7 ± 3,0 років, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк) і американським (n=25, 15 жінок і 10 чоловіків, середній вік 22,4 ± 3,0 року, Університет Центрального Арканзасу, Конвей, США) студентам. Результати порівняльного аналізу значень слів, що ґрунтуються на соціальних категоріях (схемах) українських та американських студентів показують, що найпоширенішими серед американських студентів соціальні категоріями є особисті схеми, пов’язані з індивідуалізмом національного характеру представників західної культури. Найчастішими соціальними категоріями серед українських студентів виявилися схеми-дії, що виражають прагматичний характер представників української культури. Результати психолінгвістичного експерименту показують подвійну пізнавальну та дискурсивної характер соціальної категоризації, що загалом демонструє ступінь упливу культури на людське пізнання і мову

Основи когнітивно-поведінкової терапії

Предметом навчальної дисципліни є провідні когнітивні і поведінкові терапевтичні положення та техніки, спрямовані на розвиток особистості і усунення психічних розладів. Метою викладання дисципліни є підготовка спеціалістів, що володіють знаннями, вміннями й навичками когнітивно-поведінкової діагностики, концептуалізації випадку та технік когнітивно-поведінкового втручання в обсязі, який є необхідним для того, щоб: здійснювати когнітивну концептуалізацію; структурувати першу терапевтичну сесію; здійснювати терапевтичні впливи у визначенні автоматичних думок, емоцій, проміжкових уявлень та глибинних переконань; складати план проведення сесій та досягнення цілей; проводити експериментально-психологічний аналіз мовленнєвої поведінки індивіда; встановлювати і вирішувати труднощі терапії

Психічна травма посттравматичного стресового розладу

Метою навчальної дисципліни «Психічна травма посттравматичного стресового роздаду» є: засвоєння знань про критерії діагностики та основні симптоми ПТСР, про типи психічної дезадаптації у ветеранів бойових дій, про методи діагностики та корекції розладів психіки у осіб, що перебували в екстремальних ситуаціях, набуття практичних навиків з вибору необхідних методик та практик, складання програм надання психологічної допомоги при ПТСР. Завдання вивчення дисципліни : 1) сформувати в студентів уявлення про сутність та основну проблематику діагностики та психотерапії ПТСР як окремого виду психологічної практики, а також про їх місце і роль в сучасній психологічній практиці; 2) навчити студентів базовим технікам та стратегіям попередження можливого психологічного неблагополуччя та надання психологічної допомоги у кризових ситуаціях, ситуаціях життєвого вибору та ін.; 3) ознайомити студентів зі специфікою організації та проведення психотерапії ПТСР у різних видах сеттінгу: індивідуальній та груповій формах; дитячої психотерапії

ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОЇ МІЖКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

У статті відображено результати теоретико-емпіричного дослідження культурного інтелекту юнаків у прикордонних регіонах України й Польщі. Запропо­новано визначення культурного інтелекту як індивідуальній здатності ефектив­но взаємодіяти в полікультурному середовищі. Зіставлено зарубіжні моделі культурного інтелекту й авторську модель індивідуального інтелекту, у якій виділено соціокультурний рівень. Результати емпіричного дослідження мета­когнітивного, когнітивного, мотиваційного й поведінкового компонентів куль­турного інтелекту юнаків засвідчує зв’язок білінгвізму, спеціалізації з іно­земних мов у професійній підготовці, проживання в прикордонному регіоні з показниками культурного інтелекту. Результати зіставного аналізу показників різних компонентів культурного інтелекту юнаків, які проживають у прикор­донних регіонах, і тих, хто мешкає в дистантних від кордону областях, за допомогою t-критерію Стьюдента, засвідчують, що є значущі відмінності в показниках метакогнітивного компонента й мотиваційного (у юнаків з прикор­донних регіонів вони вищі). Отож, є відмінності лише в усвідомленні наявних знань про іншу культуру й потребу розширювати свої знання для ефективної взаємодії в полікультурному середовищі, а в реальній міжкультурній поведінці значущих відмінностей не виявлено. Інакше кажучи, культурний інтелект біль­шою мірою зосереджений у потенціальній, ніж активній зоні функціонування особистості. Також не виявлено значущого взаємозв’язку між наявністю зару­біжного  досвіду й кількістю поїздок за кордон та показниками культурного інтелекту. Окреслено важливість у мікро (змішані шлюби, психотерапевтична взаємодія), мезо (міжнародні організації) та макросередовищах (геополітична взаємодія) та потреба розвитку культурного інтелекту юнаків у прикордонних регіонах України й Польщі.Ключові слова: культурний інтелект, соціокультурний рівень інтелекту, архетипний, національно-культурний, когнітивний, метакогнітивний, мотива­ційний, поведінковий компоненти інтелекту

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСОБИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТРАВМАТИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

У статті проаналізовано теоретико-методологічні засади вивчення травма- тичної пам’яті особистості, наведено авторську пропозиціональну модель трав- матичної пам’яті. Описано діагностичний інструментарій, в контексті якого висвітлено   авторський   метод   пропозиціонального   аналізу   наративів     про травматичні події. Запропоновано типологію травматичних подій і визначено, які з них найчастіше трапляються серед використаної вибіркової сукупності. Проаналізовано пропозиціональну будову тексту, а також виділено ті елементи, на які діагностовані звертають найбільшу увагу. Зазначено закономірності інтеграції травматичних спогадів про пережиту подію в автобіографічну пам’ять. Проаналізовано, в яких випадках це свідчить про осмислення цього спогаду і надбання травматичною пам’яттю статусу психічного процесу в межах норми, а коли – про порушення адаптаційних ресурсів особистості у сфері інтелектуалі- зованого проживання негативного спогаду та набуття статусу патологічного процесу, який призводить до посттравматичного стресового розладу і руйну- вання  сформованої  картини  світу.  В становлено   кореляційні   залежності   між ступенем реорганізованості травматичної пам’яті, її характеристиками   та особистісними рисами людини. На емпіричному рівні досліджено особливості пропозиціональної структури травматичної пам’яті, що відображається на психолінгвістичному, автобіографічному і особисті- сному рівнях. Описано типові пропозиціональні структури автобіогра- фічних наративів про травматичні події, залежно від рівня реорганізованості травматичної пам’яті особистості. Зроблено висновок, що описані риси особистості можуть бути наслідком переживання травматичної пам’яті або причиною її виникнення. З’ясовано, що, описуючи травматичний досвід, людина велике значення надає опису свого ставлення до неї. В становлено, що автобіографічний наратив є психолінгвістичним засобом реорганізації травматичної пам’яті

Unambiguous definition of ambiguous loss: Exploring conceptual boundaries of physical and psychological types through content analysis

The article aims to extend our understanding of physical and psychological types of ambiguous loss through a systematic review based on content and psycholinguistic analysis. The study encompassed articles aligned with ambiguous loss published between 2019-2023, retrieved from PsycINFO, Web of Science (WoS), and Scopus. To eliminate the bias in the literature review, the study extracted published articles, dissertations, book chapters, and preprints with titles containing the search term “ambiguous loss”. Two reviewers (the first and the third authors worked independently) examined titles and abstracts and identified papers highlighting physical (n=34) or psychological (n=23) types of ambiguous loss. The physical type results from physical absence of meaningful persons (e.g. abducted, missing, adopted), while the psychological type results from psychological absence of meaningful persons (e.g. dementia, mental illness, addiction). The study applies the conceptual and relational content analysis of Leximancer (version 4.5) to develop three cluster maps and lists of concepts separately for physical and psychological types and all selected papers published between 2019-2023. The results show that the physical type primarily encompasses situations related to adoption, potentially leading to the ambiguous loss experienced by both biological parents and children when facing forced separation. Psychological type includes parents of children with disabilities, shaken baby syndrome, and caregivers of individuals with brain injuries and cancer. The present study indicates that the conceptual boundaries between physical and psychological types of ambiguous loss are not only expanding but also erasing, giving way to new applications in settings such as the COVID-19 pandemic, organ donor families, and sexual and gender minority. Disclosure Statement No potential conflict of interest was reported by the authors. Data Availability Statement The data that support the findings of this study are openly available in Mendeley Data: Zasiekina, Larysa; Zasiekin, Serhii (2023), “Ambiguous loss_abstracts_2019-2023”, Mendeley Data, V1, https://doi.org/ 10.17632/dscy8m4g37.1 * Corresponding author: Larysa Zasiekina, 0000-0001-8456-0774 [email protected]

Психолінгвальні маркери автобіографічної й травматичної пам’яті

This study examines psycholinguistic structure of autobiographical and traumatic narratives representing positive emotional and stressful traumatic life events. The research applied the cross sectional, between subjects design utilizing the independent variables of external agent they, space and time and dependent variable of word number in traumatic narratives for multiple regression analysis. The approval letter to recruit the participants through SONA system in 2015– 2016 academic year was obtained from Institutional Review Board of Oklahoma State University (USA). 64 undergraduates of nonclinical setting, females (n=37), males (n=27), mean age was 19.43 (SD=1.37) were recruited. PTSD-8: A Short PTSD Inventory assesses PTSD, the Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC) analyzes traumatic and autobiographical narratives in terms of linguistic units and psychological meaningful categories. The results indicate that there are significant differences between pronoun they as external agent of proposition and psychological categories of negative emotions and anxiety in traumatic and autobiographical narratives. The frequency of these categories is higher in traumatic narratives compared with autobiographical narratives. External agent they, category of time and space taken together significantly contribute to word number in traumatic narrative. There is a negative correlation between focus on the past and word count, and positive correlation between social category and word count in traumatic narrative in nonclinical sample. To sum up, propositional structure of traumatic memory of individuals without PTSD is represented by external agent and context (place and time) taken together. Considering time as a significant negative predictor of creating traumatic narrative, temporal processing without overestimation of time is an important factor of avoiding PTSD. The principal theoretical implication of this study is that traumatic memory might be examined through psycholinguistic markers represented by propositional structures and psychological meaningful categories of traumatic narratives in individuals from nonclinical and clinical settings.Мета дослідження полягала в теоретичному й емпіричному вивченні пропозиційної структури автобіографічної й травматичної пам’яті як сховища позитивних та травматичних життєвих подій. Дослідження використовує вивчення наративів незалежних вибірок із використанням регресійного аналізу, де категорії екстернального агента вони, часу і місця є залежними змінними, а кількість слів травматичного наративу – незалежною змінною. Дослідження здійснювалося за згодою Комісії з етики проведення психологічних досліджень Державного університету Оклахоми впродовж 2015–2016 навчального року. У дослідженні взяло учать 64 студенти, дівчат (n=37), хлопців (n=27), середній вік 19,43 (SD=1,37). Для емпіричного дослідження використовувався експрес-опитувальник ПТСР (PTSD-8: A Short PTSD Inventory), а також комп’ютерна програма Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC) для визначення лінгвальних і психологічних категорій у тексті. У результаті, встановлено значущі відмінності у показниках категорій екстернального агента вони та психологічних категорій негативних емоцій та тривожності у травматичному та автобіографічному наративах. Травматичні наративи мають вищу частотність цих категорій, так само як і більшу кількість слів наративу загалом. Результати регресійного аналізу показують, що категорії екстернального агента, часу і місця є значущими предикторами кількості слів травматичного наративу, тому ми можемо вважати ці категорії як одиниці пропозиційної структури, і відповідно, психолінгвальні маркери травматичної пам’яті. Також встановлено негативний кореляційний зв’язок між кількістю слів у травматичному наративі і фокусом на минулому часові, та позитивний кореляційий зв’язок між соціальною категорією та кількістю слів у травматичному наративі. Отже, отримані результати можуть використовуватися для клінічних і неклінічних досліджень травматичної пам’яті на основі пропозиційних структур, представлених у травматичних наративах. Коректне темпоральне сприймання, уникання переоцінки минулого та переважання екстернальних над інтернальними агентами становлять пропозиційну структуру травматичної пам’яті індивіда, травматичний досвід якого не розвинувся у ПТСР