Оптимізація профілактики ускладнень при лапароскопічній холецистектомії у хворих, що перенесли операції на черевній порожнині

Оптимізація профілактики ускладнень при лапароскопічній холецистектоміїу хворих, що перенесли операції на черевній порожнин

Хірургічна тактика у пацієнтів з поліпами жовчного міхура

The prevalence of gallbladder polyps comprises from 1 to 9.5 % of the general population; the probability of adenoma diagnosis increases significantly in case the polyp diameter is larger than 10 mm. The incidence of gallbladder polyps disease varies depending on the geographical region (higher in Asia) or ethnicity, but it is the same among men and women. There are pseudotumor polyps and tumor polyps. The most accessible method for the gallbladder polyps diagnosis is ultrasound monitoring. At the preoperative stage, it is difficult to determine the probability of gallbladder carcinoma that originated from the polyp, so some risk factors are singled out: polyp diameter is over 10 mm, patient’s age is over 50 years, broad base polyp, local thickening of the gallbladder wall is over 4 mm, sclerosing cholangitis, Indian ethnicity, single polyp, cholelithiasis and polyps in other areas of the gastrointestinal tract. In case of the asymptomatic gallbladder polyps sized over 10 mm, a planned cholecystectomy is clearly recommended. If the patient has a risk of malignancy, this size should be reduced to 6 mm. Cholecystectomy is recommended for gallbladder polyps, regardless of their size, if there are specific clinical symptoms connected with the biliary system, or polyps associated with primary sclerosing cholangitis. When analyzing clinical symptoms and primary ultrasound examination, it is extremely difficult to differentiate between pseudotumor and tumor polyps. Tumor polyps have a high risk of malignancy, which requires long time ultrasound monitoring. The indications for surgery on gallbladder polyps are clearly-regulated, however active surgical tactics should be followed in case of suspected gallbladder carcinoma.Распространенность полипов желчного пузыря составляет от 1 до 9,5 % в общей популяции, вероятность диагностики аденом достоверно возрастает, если диаметр полипа является более 10 мм.  Частота заболеваемости на полипы желчного пузыря разная в зависимости от географического региона (выше в Азии) или этнической принадлежности, но одинаковая среди мужчин и женщин.  Выделяют псевдоопухолевые полипы и опухолевые полипы.  Наиболее доступным методом диагностики полипов желчного пузыря является мониторинг с помощью ультразвука.  На дооперационном этапе сложно определиться с вероятностью карциномы желчного пузыря, которая возникла из полипа, поэтому выделяют факторы риска: диаметр полипа более 10 мм, возраст пациента 50 лет, полип на широком основании, локальное утолщение стенки желчного пузыря более 4 мм, склерозирующий холангит, этническая принадлежность к Индии, единичный полип, холелитиаз и полипы в других зонах желудочно-кишечного тракта. При асимптомных полипах желчного пузыря размерами от 10 мм однозначно рекомендуется плановая холецистэктомия.  Если у пациента есть факторы риска малигнизации, эту величину следует снизить до 6 мм.  Холецистэктомию рекомендуют при полипах желчного пузыря независимо от их размеров, если имеющиеся специфические клинические симптомы, связанные желчевыводящей системой, или полипы ассоциированные с первичным склерозирующим холангитом.  При анализе клинической симптоматики и первичного ультразвукового обследования отдифференцировать псевдоопухолевые и опухолевые полипы крайне сложно. Опухолевые полипы имеют высокий риск малигнизации, что требует ультразвукового мониторинга на протяжении длительного времени. Показания к операционному вмешательству при полипах желчного пузыря четко регламентированы, однако при подозрении на карциному желчного пузыря следует соблюдать активную хирургическую тактику.Поширення поліпів жовчного міхура складає від 1 до 9,5 % у загальній популяції, ймовірність діагностики аденом достовірно зростає, якщо діаметр поліпа сягає понад 10 мм. Частота захворюваності на поліпи жовчного міхура різна залежно від географічного регіону (вища в Азії) чи етнічної належності, але однакова серед чоловіків і жінок. Виділяють псевдопухлинні поліпи та пухлинні поліпи. Найбільш доступним методом діагностики поліпів жовчного міхура є моніторинг за допомогою ульт­развуку. На доопераційному етапі складно визначитися з ймовірністю карциноми жовчного міхура, яка виникла з поліпа, тому виділяють фактори ризику: діаметр поліпа понад 10 мм, вік пацієнта понад 50 років, поліп на широкій основі, локальне потовщення стінки жовчного міхура понад 4 мм, склерозувальний холангіт, етнічна належність до Індії, поодинокий поліп, холелітіаз та поліпи в інших зонах шлунково-кишкового тракту. При асимптомних поліпах жовчного міхура розмірами від 10 мм однозначно рекомендується планова холецистектомія. Якщо у пацієнта є фактори ризику малігнізації, цю величину слід знизити до 6 мм. Холецистектомію рекомендують при поліпах жовчного міхура незалежно від їхніх розмірів, якщо наявні специфічні клінічні симптоми, пов’язані з жовчовивідною системою, або поліпи асоційовані з первинним склерозувальним холангітом.  При аналізі клінічної симптоматики та первинного ультразвукового обстеження віддиференціювати псевдопухлинні і пухлинні поліпи вкрай складно. Пухлинні поліпи мають високий ризик малігнізації, що потребує ультразвукового моніторингу впродовж тривалого часу. Показання до операційного втручання при поліпах жовчного міхура є чітко регламентовані, однак при підозрі на карциному жовчного міхура слід дотримуватися активної хірургічної тактики

Аналіз клінічного перебігу та операційного лікування пацієнтів із критичною ішемією нижньої кінцівки

The aim of the work: to analyze the gender, clinical, anamnestic features of the course of occlusive diseases of the lower extremity arteries in patients who had non-traumatic amputations. Materials and Methods. There were performed analysis of clinical examination and treatment of 189 patients with obliterating di­seases of the lower extremity arteries. The retrospective phase of the study included 115 patients who underwent lower extremity amputations at various levels during 2010–2014. The prospective phase of the study included 74 patients in whom lower limb amputation was performed during 2015–2018. Results and Discussion. The main causes of chronic lower extremity ischemia that led to the development of necrotic changes were not significantly different: the frequency of obliterating atherosclerosis and diabetes in patients at both stages was the same. Patients of the prospective stage had a shorter history of disease (p <0.05), significantly the number of patients decreased who had an amputation performed after unsuccessful open or endovascular reconstructive surgery on the vessels (p <0.05). Amputation at hip level decreased (p <0.001), knee amputation rate increased (p <0.001). Frequency of saving foot amputations changed insignificantly (p> 0.05). The number of patients requiring re-treatment was significantly reduced (p> 0.05). Conclusions. The most common cause of non-traumatic limb amputation is type 2 diabetes. Between 2015 and 2018, the number of amputations above the knee decreased. The number of patients requiring re-treatment was significantly reduced (p> 0.05).Цель работы: проанализировать гендерные, клинические, анамнестические особенности течения окклюзионных заболеваний артерий нижних конечностей у пациентов, которым были выполнены нетравматические ампутации. Материалы и методы. Проведенный анализ клинического обследования и лечения 189 пациентов с облитерирующими заболеваниями артерий нижних конечностей. В ретроспективный этап исследования были включены 115 пациентов, которым было проведены ампутации нижних конечностей на разном уровне в течение 2010–2014 гг. Проспективный этап исследования включал 74 пациента, у которых ампутация нижней конечности была проведена в течение 2015–2018 гг. Результаты исследований и их обсуждение. Достоверно не отличались основные причины хронической ишемии нижних конечностей, которые привели к развитию некротических изменений: частота облитерирующего атеросклероза и сахарного диабета у больных обоих этапов была одинакова. У пациентов проспективного этапа был менее длительный анамнез заболевания (р<0,05), достоверно уменьшилось количество пациентов, у которых ампутацию выполняли после неудачной открытой или эндоваскулярной реконструктивной операции на сосудах (р <0,05). Уменьшилось количество ампутаций на уровне бедра (р<0,001), возросла частота ампутаций на уровне коленного сустава (р <0,001). Частота проведения сберегательных ампутаций стопы изменилась недостоверно (р> 0,05). Недостоверно уменьшилось количество пациентов, у которых возникала потребность в реампутации (р>0,05). Наиболее частой причиной нетравматических ампутаций конечностей является сахарный диабет типа 2. В период с 2015 по 2018 гг. уменьшилось количество ампутаций выше колена. Недостоверно уменьшилось количество пациентов, у которых возникала потребность в реампутации (р> 0,05).Мета роботи: проаналізувати гендерні, клінічні, анамнестичні особливості перебігу оклюзійних захворювань артерій нижніх кінцівок у пацієнтів, яким були виконані нетравматичні ампутації. Матеріали і методи. Проведений аналіз клінічного обстеження та лікування 189 пацієнтів з облітеруючими захворюваннями артерій нижніх кінцівок. У ретроспективний етап дослідження було включено 115 пацієнтів, яким було проведено ампутації нижніх кінцівок на різному рівні впродовж 2010–2014 рр. Проспективний етап дослідження включав 74 пацієнтів, в яких ампутація нижньої кінцівки була проведена впродовж 2015–2018 рр. Результати досліджень та їх обговорення. Достовірно не відрізнялись основні причини хронічної ішемії нижньої кінцівки, які призвели до розвитку некротичних змін: частота облітеруючого атеросклерозу та цукрового діабету у хворих обох етапів була однакова. У пацієнтів проспективного етапу був менш тривалий анамнез захворювання (р<0,05), достовірно зменшилась кількість пацієнтів, у яких ампутацію виконували після невдалої відкритої чи ендоваскулярної реконструктивної операції на судинах (р<0,05). Зменшилась кількість ампутацій на рівні стегна (р<0,001), зросла частота ампутацій на рівні колінного суглоба (р<0,001). Частота проведення ощадних ампутацій стопи змінилась недостовірно (р>0,05). Недостовірно зменшилась кількість пацієнтів, у яких виникала потреба у реампутаціях (р>0,05). Найбільш частою причиною нетравматичних ампутацій кінцівок є цукровий діабет типу 2. В період з 2015 по 2018 рр. зменшилась кількість ампутацій вище коліна. Недостовірно зменшилась кількість пацієнтів, у яких виникала потреба у реампутаціях (р>0,05)

Ефективність антикоагулянтної терапії у пацієнтів із гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок

The aim of the work: to estimate the risk of deep vein thrombosis (DVT) recurrence by determining the degree of  residual vein obstruction and the value of the D-dimer level at the end of anticoagulation. Materials and Methods. There were examined and treated 98 patients with deep vein thrombosis of various locations. Patients were observed during anticoagulation therapy (n-98) and after its performance (n-76) for between 7 and 120 months. Depending on the scheme of anticoagulation therapy patients were divided into three groups: group 1 (32) received Warfarin, group 2 (34) – Rivaroxaban, group 3 (32) – Dabigatran Etexilate. To all patients were verify the diagnosis and monitoring of the therapy, ultrasonographic examination was conducted and evaluated the D-dimer levels. Results and Discussion. In terms of initial and long-term anticoagulant therapy, regardless of the choice of treatment regimens, DVT recurrence or pulmonary embolism cases we did not observed. After the treatment, during the first year, recurrence of DVT was more frequent in patients of all groups. In patients of the group 1 their frequency was (15.38±7.08) %, group 2 – (8.7±5.88) %, group 3 – (3.7±3.63) %, which did not differ significantly (p=0.33). In general, the overall observation period showed a recurrence rate among the patients of group 1 was 10 cases, 4 cases in group 2, and three cases in group 3 (p<0.05). There was no significant difference in the incidence of thrombosis recurrence was observed between patients taking rivaroxaban and dabigatran etexilate, whereas there was a significant difference between the 1 and 3 groups (p<0.05). By the end of treatment patients with DVT, positive results restoration of patency of veins and significance of D-dimer <500 ng/ml – were detected in 2 times more often in patients receiving the novel oral anticoagulants (NOAC). This explains the low percentage of recurrence in the groups 2 and 3 compared to group 1 where patients received antagonist vitamin K. Elevated levels of D-dimer> 500 ng/ml at the time of completion of anticoagulation is a risk factor for relapse in patients with DVT, as well as residual obstruction of veins. Long-term anticoagulation with warfarin is the least predictable as for the risk of recurrence of DVT (p<0.05), when the application of Rivaroxaban and dabigatran etexilate showed no significant difference in the incidence of DVT recurrence.Цель работы: оценить риск рецидива ТГВ, путем определения степени реканализации тромба и значение уровня D-димера на момент окончания антикоагулянтного лечения. Материалы и методы. Обследовано и пролечено 98 пациентов с тромбозом глубоких вен (ТГВ) различной локализации. Пациентов наблюдали в период антикоагулянтной терапии (n-98) и после ее проведения (n-76) в сроки от 7 до 120 месяцев. В зависимости от схемы антикоагулянтной терапии пациенты были разделены на три группы: первая группа (32) получали варфарин, вторая группа (34) – ривароксабан, третья (32) – дабигатран этексилат. Всех пациентов с целью верификации диагноза и мониторинга качества терапии проводили ультрасонографические исследования и оценивали уровень D-димера в крови. Результаты исследований и их обсуждение. Большинство пациентов с ТГВ не нуждались удлиненной антикоагулянтной терапии. В сроки начальной и длительной антикоагуляции, независимо от выбора схемы лечения, рецидива ТГВ или случаев ТЭЛА мы не наблюдали. У пациентов всех групп, после окончания лечения, чаще всего наблюдались рецидивы ТГВ в течение первого года. В общем, в течение всего срока наблюдения, частота рецидивов у пациентов первой группы составила 10 случаев, второй группы 4 случая, третьей – три (р <0,05). Между пациентами принимавших ривароксабан и дабигатрана этексилат не наблюдалось достоверной разницы в частоте рецидивов тромбоза, тогда как между группой пациентов получавших варфарин и второй и третьей группами разница была достоверной (р <0,05). К концу срока лечения больных с ТГВ положительные результаты восстановления проходимости вен и значение уровня D-димера <500 нг / мл - были обнаружены в 2 раза чаще у пациентов принимавших новейшие пероральные антикоагулянты (НОАК). Это и объясняет, по нашему мнению, низкий процент рецидивов во второй и третьей группах в сравнении с первой группой, где пациенты принимали АВК. Повышенный уровень D-димера в крови> 500 нг / мл на момент завершения антикоагулянтной терапии является фактором риска рецидива у пациентов с ТГВ, как и остаточная непроходимость вен. Длительная антикоагуляция варфарином является наименее прогнозируемой по риску рецидива ТГВ (р <0,05), тогда как при применении ривароксабана и дабигатрана этексилат не наблюдалось достоверной разницы в частоте рецидивов ТГВ.Мета роботи: оцінити ризик рецидиву ТГВ, шляхом визначення ступеня реканалізації тромба та значення рівня D-димеру на момент закінчення антикоагулянтного лікування. Матеріали і методи. Обстежено та проліковано 98 пацієнтів з тромбозом глибоких вен (ТГВ) різної локалізації. Пацієнтів спостерігали в період антикоагулянтної терапії (n-98) та після її проведення (n-76) в терміни від 7 до 120 місяців. Залежно від схеми антикоагулянтної терапії пацієнти були поділені на три групи: перша група (32) отримували варфарин, друга група (34) – ривароксабан, третя (32) – дабігатран етексилат. Усіх пацієнтам з метою верифікації діагнозу і моніторингу якості терапії проводили ультрасонографічне дослідження та оцінювали рівень D-димеру в крові. Результати досліджень та їх обговорення. Більшість пацієнтів з ТГВ не потребувала  подовженої антикоагулянтної терапії. В терміни початкової та тривалої антикоагуляції, незалежно від вибору схеми лікування, рецидиву ТГВ або випадків ТЕЛА ми не спостерігали. У пацієнтів всіх груп, після закінчення лікування, найчастіше спостерігались рецидиви ТГВ впродовж першого року. Загалом, протягом всього терміну спостереження, частота рецидивів серед пацієнтів першої групи склала 10 випадків, другої групи 4 випадки, третьої – три (р<0,05). Між пацієнтами, які приймали ривароксабан і дабігатрану етексилат, не спостерігалося достовірної різниці у частоті рецидивів тромбозу, тоді як між групою пацієнтів, які отримували варфарин, та другою і третьою групами різниця була достовірна (р<0,05). До кінця терміну лікування хворих з ТГВ позитивні результати відновлення прохідності вен та значення рівня D-димеру < 500 нг/мл були виявлені у 2 раза частіше у пацієнтів, що приймали новітні оральні антикоагулянти (НОАК). Це і пояснює, на нашу думку, низький відсоток рецедиву у другій та третій групах порівняно з першою групою, де пацієнти приймали АВК. Підвищений рівень D-димеру в крові >500 нг/мл на момент завершення антикоагулянтної терапії є фактором ризику рецидиву у пацієнтів із ТГВ, як і залишкова непрохідність вен. Тривала антикоагуляція варфарином є найменш прогнозованою щодо ризику рецидиву ТГВ (р<0,05), тоді як при застосуванні ривароксабану і дабігатрану етексилату не спостерігалося достовірної різниці у частоті рецидивів ТГВ

Радіологічні та патогістологічні методи оцінки периферичного сегмента артеріального русла для об’єктивізації синдрому діабетичної стопи

Мета. Підвищення інформативності мультидетекторної комп’ютерно-томографічної ангіографії (МДКТА) та гістоморфометрії судин нижніх кінцівок (НК) шляхом їх порівняння та визначення клінічної цінності кожного зокрема у пацієнтів із синдромом діабетичної стопи (СДС). Матеріали і методи. Обстежено 80 хворих (усі чоловіки) із СДС, яким проведено передопераційну МДКТА НК та гістоморфометрію судинних структур післяопераційного біоматеріалу. Результати. МДКТА мала нижчу чутливість (31,3%) щодо визначення виду атеросклеротичної бляшки порівняно з гістологічним дослідженням, за даними якого навіть у певній вказаній стадії чітко встановлювали початок чи зрілість названого патоморфологічного процесу. І за допомогою МДКТА, і за допомогою прямої морфометрії отримали високоінформативну кількісну оцінку анатомічних розмірів досліджуваних артерій (площа під ROC-кривою дорівнювала 0,994 та 0,875 відповідно), якщо зважати на статистично достовірні результати якості діагностичних тестів згідно з експертною шкалою класифікаторів. Висновки. МДКТА має високу клінічну значущість у виявленні власне атеросклеротичних бляшок, але її не можна вважати «золотим стандартом» щодо диференціації стадій атеросклерозу у пацієнтів з діабетичною макроангіопатією. Пряма морфометрія артеріальних структур діабетичної стопи поступалась щодо операційних характеристик МДКТА через складність штучного відтворення гомеостазу артеріального русла, що вплинуло на стан досліджуваних анатомічних структур

Профілактика специфічних ускладнень ендовенозної лазерної коагуляції

Мета. Розробити методику профілактики специфічних ускладнень ендовенозної лазерної коагуляції. Матеріали і методи. Запропоновано спосіб профілактики розвитку специфічних ускладнень ендовенозної лазерної коагуляції шляхом активного видалення продуктів коагуляції з просвіту вени. Проведено спостереження за двома групами хворих, яким виконували лазерне втручання класичним методом (1-ша група) та з використанням розробленої методики (2-га група). Результати. Запропоновані спосіб і пристрій для вакуумної евакуації продуктів коагуляції із зони операції унеможливлюють потрапляння їх у венозну систему і запобігають розвитку ранніх специфічних післяопераційних ускладнень («металевого» присмаку в роті, головного болю, запаморочення, загального нездужання, «важкості» дихання), що покращує перебіг післяопераційного періоду. Висновки. Вакуумна евакуація продуктів коагуляції з просвіту вени запобігає їх потраплянню у загальну венозну систему, мінімізує частоту розвитку специфічних ускладнень і покращує перебіг раннього післяопераційного періоду. Використання методики профілактики ускладнень ендовенозної лазерної коагуляції в лікуванні варикозної хвороби і пристрою для його реалізації не ускладнює виконання операції і не збільшує її вартість

Morphologic characteristic of rat myocardium in comorbid pathology

Diabetic cardiomyopathy is a serious complication of diabetes mellitus (DM). Aim. Therefore, we aimed to study myocardial changes in adult rats with streptozotocin (STZ)-induced DM exposed to chronic immobilization stress (CIS). Materials and methods. A total of 26 adult albino male rats weighing 180–200 g were examined. All the animals were divided into three groups: Group I included 10 rats with STZ-induced DM exposed to CIS; Group II comprised 10 rats with STZ-induced DM; Group III included 6 intact animals. The samples were collected on the 14th and 56th days of the experiment. Histological, histochemical, electron microscopy, and biochemical methods were used. Results. On the 14th day of the experiment, in Group I and Group II, increased blood flow was observed in the capillaries, venules, and veins, while an arteriolar spasm in the microcirculation was found. In addition, cardiomyocyte surface area in different myocardial regions reduced due to low glycogen content as confirmed by histochemical and ultrastructural studies. On the 56th day of the experiment, in Group I and Group II, hyperemia occurred due to red blood cell aggregation and microthrombi. The surface area of all microcirculatory vessels increased as compared to that of intact animals, as evidenced by an increase in their wall surface area leading to an increase in their wall-to-lumen ratio. Such morphometric changes in the microcirculatory vessels were indicative of decreased vascular permeability and impaired myocardial blood flow. At the histological level, in Group I and Group II, focal cardiomyocyte lysis, moderate to diffuse stromal edema, lymphohistiocytic infiltration were seen. Such changes pointed to sterile inflammation, probably due to myocardial infraction secondary to diabetic microangiopathy. In cardiomyocytes, karyolysis, vacuolar degeneration, apical ballooning, subsarcolemmic edema, fibrosis and lysis of myofibrils, colliquative necrosis were observed. Conclusions. STZ-induced DM and stress resulted in pronounced destructive changes in the myocardium of rats, including interstitial edema, focal cardiosclerosis, myolysis. Such changes occurred on the background developing diabetic microangiopathy. The most pronounced myocardial changes were recorded in animals with a comorbidity