IV International Meeting «Early Events in Human Pathologies»

The meeting «Early Events in Human Pathologies» held in Yerevan (Republica of Armenia) on October 12–16, 2011 will unite Armenian, Ukrainian, Russian, and French scientists working on cancer, neurodegenerative and autoimmune diseases. This is the fourth meeting in this very successful series, the previous mettings were held in Moscow, Russian Federation (2007), Kiev, Ukraine (2009) and Barbizon, France (2010)

Cisplatin treatment of C6 rat glioma in vivo did not influence copy number alterations and growth pattern of tumor-derived resistant cells

Aim. To investigate whether the cisplatin treatment of C6 rat glioma in vivo impacts the copy number alterations (CNAs), proliferation and colony formation efficiency (CFE) of tumor-derived cisplatin-resistant cells. Methods. The glioma modeling was performed by means of intracerebral stereotactic implantation of rat glioma C6 cells into the striatum region of rats. The rats received 20 % dimethyl sulfoxide DMSO (C6R1) or cisplatin (C6R4CIS and C6R5CIS) injected intraperitoneally (5 mg/kg) three times per week. After 10 injections, gliomas were resected and the cells were cultured for in vitro analysis. CNAs were analyzed by array comparative genome hybridization, proliferation by direct cell counting in hemocytometer, CFE by soft agar assay. Results. No significant changes in the CNAs and CFE of cisplatin-treated rat glioma C6R4CIS and C6R5CIS cell lines were observed compared to the vehicle-treated control C6R1 cells. However, C6R5CIS but not C6R4CIS had a reduced proliferation. Interestingly, both cisplatin- and vehicle-treated brain-grown cells had a reduced proliferation and CFE in comparison to the parental C6 cells. Conclusions. Despite numerous reports on the destabilizing effects of cisplatin on genome and phenotype, the cisplatin treatment of C6 cells in vivo did not affect genome stability, CFE, and had an inconsistent effect on the proliferation in vitro. The rat brain microenvironment may potentially impact the growth characteristics of rat glioma cells.Мета. Перевірити, чи впливає терапія цисплатином клітин С6 гліоми щура in vivo на зміни числа копій хромосомних локусів, проліферацію і ефективність формування колоній цисплатин-нечутливими клітинами. Методи. Моделювання гліоми було виконано за допомогою внутрішньомозкової сте­реотаксичної імплантації щурячих клітин гліоми С6 в область смугастого тіла щура. Щурам вводили внутрішньоочеревинно 20 % ДМСО (C6R1) або 5 мг/кг цисплатин (C6R4CIS і C6R5CIS) три рази на тиждень. Після 10 ін’єкцій, клітини гліоми були вилучені і поміщені в ростове середовище для подальшого аналізу in vitro. Зміни кількості копій хромосомних локусів було проаналізовано за допомогою порівняльної геномної гібридизації, аналіз проліферації здій­снювали прямим підрахунком клітин в гемоцитометрі, а ефективність формування колоній (ЕФК) – аналізом росту в м’якому агарі. Результати. Ніяких істотних змін числа копій хромосомних локусів, проліферації та ЕФК між лініями C6R4CIS, C6R5CIS і C6R1 не спостерігалося. Однак C6R5CIS, але не C6R4CIS лінія знизила проліферацію при порівнянні з C6R1. Цікаво, що клітинні лінії C6R4CIS, C6R5CIS і C6R1 мають нижчий рівень проліферації та ЕФК при порівнянні з вихідною батьківською лінією C6. Висновки. Незважаючи на численні повідомлення про дестабілізуючий вплив цисплатину на геном і фенотип клітин, терапія цисплатином С6 гліоми щура in vivo не вплинула на геномну стійкість, ЕФК та мало суперечний вплив на проліферацію клітин in vitro. Мікрооточення щурячого мозку потенційно може впливати на ростові характеристики пухлинних клітин гліоми.Цель. Проверить, влияет ли терапия цисплатином С6 глиомы крысы in vivo на изменения числа копий хромосомных локусов, пролиферацию и эффективность образования колоний цисплатин-нечувствительными клетками. Методы. Моделирование глиомы было выполнено с помощью стереотаксической имплантации аллогенных крысиных клеток глиомы С6 в область каудопутамена. Крысам с экспериментальной глиомой вводили внутрибрюшинно 20 % ДМСО (C6R1) или 5 мг/кг цисплатин (C6R4CIS и C6R5CIS) три раза в неделю. После 10 инъекций, клетки глиомы были изъяты и помещены в ростовую среду для дальнейшего анализа in vitro. Изменение числа копий хромосомных локусов было проанализировано с помощью сравнительной геномной гибридизации, анализ пролиферации осуществляли пря­мым подсчетом клеток в гемоцитометре, а эффективность образования колоний (ЭОК) – анализом роста в мягком агаре. Результаты. Никаких существенных изменений числа копий хромосомных локусов и ЭОК между линиями C6R4CIS, C6R5CIS и C6R1 не наблюдалось. Однако C6R5CIS, но не C6R4CIS линия снизила пролиферацию при сравнении с C6R1. Интересно, что клеточные линии C6R4CIS, C6R5CIS5 и C6R1 имеют более низкий уровень пролиферации и ЭОК, чем исходная родительская линия C6. Выводы. Несмотря на многочисленные сообщения о дестабилизирующем влиянии цисплатина на геном и фенотипи клеток, терапия цисплатином С6 глиомы крысы in vivo не повлияла на геномную устойчивость, ЭОК и оказывала противоречивое действие на пролиферацию in vitro. Микроокружение крысиного мозга потенциально может влиять на ростовые характеристики опухолевых клеток глиомы

Translocations affecting human immunoglobulin heavy chain locus

Translocations involving human immunoglobulin heavy chain (IGH) locus are implicated in different leukaemias and lymphomas, including multiple myeloma, mantle cell lymphoma, Burkitt’s lymphoma and diffuse large B cell lymphoma. We have analysed published data and identified eleven breakpoint cluster regions (bcr) related to these cancers within the IgH locus. These ~1 kbp bcrs are specific for one or several types of blood cancer. Our findings could help devise PCR-based assays to detect cancer-related translocations, to identify the mechanisms of translocations and to help in the research of potential translocation partners of the immunoglobulin locus at different stages of B-cell differentiation.Транслокації за участі локуса важкого ланцюга гена імуноглобулінів відіграють певну роль в онкогенезі багатьох лімфом і лейкемій, серед яких множинна мієлома, лімфома мантійної зони, лімфома Беркітта та дифузна В-клітинна лімфома. На основі аналізу опублікованих даних ми виділили 11 областей, у яких відбу- ваються транслокації, що призводять до вищезгаданих лімфом і лейкемій. Кожна з таких областей (розміром приблизно 1000 пар нуклеотидів) може брати участь у транслокаціях, які спричиняють один або декілька типів раку. Отримані результати можна використовувати при розробці діагностики транслокацій, які ви- кликають рак крові, а також при ідентифікації потенційних транслокаційних партнерів локуса важкого ланцюга гена імуно- глобулінів на різних стадіях диференціювання В-лімфоцитів.Транслокации с участием локуса тяжелой цепи гена иммуноглобулинов играют определенную роль в онкогенезе многих лимфом и лейкемий, включая множественную миелому, лимфому мантийной зоны, лимфому Беркитта и диффузную В-клеточную лимфому. На основе анализа опубликованных данных мы выделили 11 об- ластей, в которых происходят транслокации, приводящие к вышеупомянутым лимфомам и лейкемиям. Каждая из таких областей (размером примерно 1000 пар нуклеотидов) может участвовать в транслокациях, являющихся причиной одного или нескольких типов рака. Полученные результаты можно использовать при разработке диагностики транслокаций, вызывающих рак крови, а также при идентификации потенциальных транслокационных партнеров локуса тяжелой цепи гена иммуноглобулинов на разных стадиях дифференцировки В-лимфоцитов

Growth suppression activity of bradykinin antagonists in glioma cells

The present study was Aimed at analyzing the effect of bradykinin (BK) antagonists on proliferation of the human glioblastoma cells U373. Methods. MTT-based cell proliferation assay. Results. BKM-570 revealed a significant antiproliferative activity in the U373 cells with LC50 3,8 M. Conclusions. The antiproliferative properties of BK antagonists were shown in vitro using the glioma cells. Further investigations of the molecular mechanisms of their action and pre-clinical studies on animal models are needed for the evaluation of these compounds as new anti-cancer drugs.Мета цього дослідження полягала в аналізі впливу антагоністів брадикініну на проліферацію клітин гліобластоми людини U373. Методи. МТТ аналіз пролиіферації клітин. Результати. BKM-570 продемонстрував значну антипроліферативну активність у клітинах U373 (LC50 3,8 мкМ). Висновки. Антипроліферативні властивості антагоністів брадикініну показано з використанням моделі гліоми in vitro. Подальші дослідження молекулярних механізмів дії, а також доклінічні випробування із застосуванням тваринних моделей необхідні для оцінювання зазначених сполук як нових протиракових препаратів.Цель данного исследования состояла в анализе влияния антагонистов брадикинина на пролиферацию клеток глиобластомы человека U373. Методы. МТТ анализ пролиферации клеток. Результаты. BKM-570 продемонстрировал значительную антипролиферативную активность в клетках U373 (LC50 3,8 мкМ). Выводы. Антипролиферативные свойства антагонистов брадикинина показаны с использованием модели глиомы in vitro. Дальнейшие исследования молекулярных механизмов действия, а также доклинические испытания с применением животных моделей необходимы для оценки этих соединений в качестве новых противораковых препаратов

HIV: implication in Burkitt lymphoma.

Лимфома Беркитта встречается с большей частотой среди ВИЧ- инфицированных пациентов по сравнению со здоровыми людьми. Эта закономерность может быть связана с иммуносупрессией и значительным уменьшением количества CD4-клеток у людей, больных СПИДом. Однако есть данные и о прямом влиянии вируса на пролиферацию и дифференцировку B-клеток. Возможные механизмы ассоциации ВИЧ с лимфомой Беркитта могут включать в себя как взаимодействие самого вируса с B-клетками, так и роль различных компонентов вириона и вирусных белков (Tat, Nef, gp120, оболочка вируса). В миниобзоре обсуждается влияние ВИЧ и белков ВИЧ на транслокацию c-myc/IgH, характерную для клеток лимфомы Беркитта. Ключевые слова: лимфома Беркитта, возникновение лимфом, ВИЧ-1.Лімфома Беркітта з високою частотою зустрічається серед ВІЛ- інфікованих пацієнтів порівняно зі здоровими людьми. Така закономірність може бути пов’язана з імуносупресією і значним зменшенням кількості CD4-клітин у людей, хворих на СНІД. Однак є відомості і щодо прямого впливу вірусу на проліферацію та диференціювання B-клітин. Можливі механізми асоціації ВІЛ з лімфомою Беркітта можуть включати як взаємодію самого вірусу з B-клітинами, так і роль різних компонентів віріона і вірусних білків (Tat, Nef, gp120, оболонка вірусу). В мініогляді обговорюється вплив ВІЛ і білків ВІЛ на транслокацію c-myc/IgH, характерну для клітин лімфоми Беркітта. Ключові слова: лімфома Беркітта, утворення лімфом, ВІЛ-1.The risk of Burkitt lymphoma (BL) is increased in HIV-infected patients as compared to general population in Europe and in the US. This effect might be due to immune suppression and low CD4-cell counts associated with the development of AIDS. However, there is also evidence of a direct effect of HIV on B cell proliferation and differentiation, which may account for the development of B cell malignancies. We shall discuss possible mechanisms of implication of HIV in BL with a focus on the role of different viral components (Tat, Nef and gp120 proteins, viral envelope) in the c-myc/IgH translocation characteristic of BL. Keywords: Burkitt lymphoma, lymphomagenesis, HIV-1

Structure and function of oncogene-transfected immortal cells

Previously we have characterized a new oncogene CHI3L1, overexpressed in the glioblastoma and the malignant 293_CHI3L1 cells, stably producing the CHI3L1 angiogenic oncoprotein. The 293_CHI3L1 cells proliferated faster and acquired a higher ability for anchorage-independent growth. Here, we report the atomic force microscopy data and functional characteristics of these cells. The constitutive CHI3L1 expression leads to the increased resistance to the damages by oxidative substances and promotes the chromosome instability in the 293 cells. According to the data of the last clinical investigations, anti-cancer therapy should be targeted not at the individual genes, but at the pathological effects they caused. We propose a complex treatment of gliomas including multi-target inhibitors, which can be delivered to the brain tumor by a specific nanoparticle vector.Раніше нами охарактеризовано новий онкоген CHI3L1, який суперекспресується в гліобластомі та злоякісних клітинах 293_CHI3L1, щo стабільно продукують ангіогенний онкобілок CHI3L1. Клітини 293_CHI3L1 проліферують швидше і набувають більшої здатності до незалежного від основи росту. Наведено дані атомносилової мікроскопії та функціональні характеристики зазначених клітин. Конститутивна експресія CHI3L1 підвищує стійкість до пошкоджень речовинами-окиснювачами і сприяє нестабільності хромосом у клітинах 293. За даними останніх клінічних випробувань, протиракова терапія повинна бути націлена не на індивідуальні гени, а на спричинені ними патологічні ефекти. Ми пропонуємо комплексне лікування гліом із залученням багатомішенних інгібіторів, які можна доствляти до пухлин головного мозку специфічним вектором на основі наночасток.Ранее нами охарактеризован новый онкоген CHI3L1, суперэкспрессирующийся в глиобластоме и злокачественных клетках 293_CHI3L1, стабильно продуцирующих ангиогенный онкобелок CHI3L1. Клетки 293_CHI3L1 пролиферируют быстрее и приобретают большую способность к независимому от подложки росту. Приведены данные атомно-силовой микроскопии и функциональные характеристики указанных клеток. Конститутивная экспрессия CHI3L1 повышает устойчивость к повреждениям веществами-окислителями и способствует нестабильности хромосом в клетках 293. По данным последних клинических испытаний, противораковая терапия должна быть нацелена не на индивидуальные гены, а на вызываемые ими патологические эффекты. Мы предлагаем комплексное лечение глиом с привлечением мультимишенных ингибиторов, которые можно доставлять к опухолям головного мозга специфическим вектором на основе наночастиц

Treatment of lymphoid cells with the topoisomerase II poison etoposide leads to an increased juxtaposition of AML1 and ETO genes on the surface of nucleoli

AML1 and ETO genes are known partners in the t(8,21) translocation associated with the treatment-related leukaemias in the patients receiving chemotherapy with DNA-topoisomerase II (topo II) poisons. Aim. To determine whether the genes AML1 and ETO are in close proximity either permanently or temporarily in the nucleus. Methods. 3D FISH. Results. We found that in 5 % of untreated cells, alleles of AML1 and ETO are in close proximity. This number increased two-fold in the cells treated with the topo II poison etoposide. Surprisingly, in more than 50 % of the cases observed, co-localization of the genes occurred at the nucleoli surface. We found also that the treatment of cells triggers preferential loading of RAD51 onto bcr of the AML1 and ETO genes. Conclusions. Our results suggest that the repair of DNA lesions introduced by topoisomerase II poisons may be mediated simultaneously by multiple mechanisms, which may be the cause of mistakes resulting in translocations. Keywords: DNA-topoisomerase II, nucleoli, Rad51, AML1, ETO.Гени AML1 і ETO відомі як партнери по транслокації t(8,21), асоційованої з розвитком вторинних лейкозів у пацієнтів, які піддавалися хіміотерапії із застосуванням інгібіторів топоізомерази II. Мета. Оцінити частоту взаємної колокалізаціїгенів AML1 і ETO у культурі лімфоїдних клітин людини. Методи. 3D FISH. Результати. У 5 % необроблених клітин лінії Jurkat алелі AML1 і ETO знаходяться в безпосередній близькості один від одного. У клітинах, оброблених інгібітором топоізомерази II етопозитом, частота подій колокалізації AML1 і ETO зростає в два рази. При цьому більш ніж у 50 % випадків колокалізація генів відбувається на поверхні ядерця. Показано, что обробка клітин етопозидом спричиняє посилення зв’язування білка RAD 51 з кластерами точок розриву (bcr) генів AML1 і ETO. Висновки. Репарація розривів ДНК, індукованих інгібіторами топоізомерази II, вірогідна за одночасної участі різних механізмів, що може бути причиною помилок, які викликають транслокації. Ключові слова: ДНК-топоізомераза II, ядерця, Rad51, AML1, ETO.Гены AML1 и ETO известны как партнеры по транслокации t(8,21), которая ассоциирована с развитием вторичных лейкозов у пациентов, подвергшихся химиотерапии с применением ингибиторов ДНК-топоизомеразы II. Цель. Оценить частоту взаимной колокализации генов AML1 и ETO в культуре лимфоидных клеток человека. Методы. 3D FISH. Результаты. В 5 % необработанных клеток линии Jurkat аллели AML1 и ETO находятся в непосредственной близости друг от друга. В клетках, обработанных ин - гибитором ДНК-топоизомеразы II этопозидом, частота событий колокализации AML1 и ETO увеличивается в два раза. При этом в более чем 50 % наблюдаемых случаев колокализация генов происходит на поверхности ядрышка. Показано, что обработка клеток этопозидом приводит к увеличению связывания белка RAD 51 с кластерами точек разрыва (bcr) генов AML1 и ETO. Выводы. Репарация разрывов ДНК, индуцированных ингибиторами ДНК-топоизомеразы II, вероятна при одновременном участии различных механизмов, что может являться причиной ошибок, приводящих к транслокациям. Ключевые слова: ДНК-топоизомераза II, ядрышка, Rad51, AML1, ETO

Uncoupling of oxidative phosphorylation and antioxidants affect fusion of primary human myoblasts in vitro

Reactive oxygen species are at the origin of muscular fatigue and atrophy. They are also linked to muscular dystrophies, a group of human genetic diseases. Several studies point to the benefits of application of antioxidants and uncouplers of oxidative phosphorylation to improve the functional activity of normal and pathological muscles. Other studies point to potential dangers of these compounds. Aim. To study the effect of mitochondria-targeted antioxidants and uncouplers of oxidative phosphorylation on muscle differentiation. Methods. Muscle differentiation was induced by serum starvation and monitored by troponin T staining. Results. the mitochondria-targeted uncoupler of oxidative phosphorylation C12TPP, but not the mitochondria-targeted antioxidant SkQ1, inhibit fusion of primary myoblasts upon their differentiation, but do not affect the synthesis of troponin T, a protein marker of muscle differentiation. Conclusion. The effect of C12TPP could be at least partially mediated by inhibition of reactive oxygen species (ROS) production since antioxidant N-acetylcysteine at high doses also inhibited differentiation of myoblasts.Активні форми кисню (АФК) можуть викликати м'язову втому і атрофію м'язів. АФК також пов'язані з м'язовими дистрофії. Безліч досліджень вказує на позитивний вплив антиоксидантів і разобщітелей окисного фосфорилювання на функціональну активність м'язів в нормі та патології. Мета. Вивчити вплив мітохондріальної-спрямованих антиоксидантів і разобщітелей окисного фосфорилювання на диференціювання первинних міобластів людини. Методи. Результати. мітохондріальної-спрямований разобщитель окисного фосфорилювання C12TPP, але не мітохондріальної-спрямований антиоксидант SkQ1, пригнічує злиття міобластів при диференціюванні, при цьому не впливаючи на експресію тропонина Т, білкового маркера м'язової диференціювання. Висновки. Вплив C12TPP може бути частково викликано пригніченням АФК, так як високі концентрації класичного антиоксиданту N-ацетилцистеїну також інгібували диференціювання міобластів людини.Активные формы кислорода (АФК) могут вызывать мышечную усталость и атрофию мышц. АФК также связаны с мышечными дистрофиями. Множество исследований указывает на положительное влияние антиоксидантов и разобщителей окислительного фосфорилирования на функциональную активность мышц в норме и патологии. Цель. Изучить влияние митохондриально-направленных антиоксидантов и разобщителей окислительного фосфорилирования на дифференцировку первичных миобластов человека. Методы. Результаты. митохондриально-направленный разобщитель окислительного фосфорилирования C12TPP, но не митохондриально-направленный антиоксидант SkQ1, ингибирует слияние миобластов при дифференцировке, при этом не влияя на экспрессию тропонина Т, белкового маркера мышечной дифференцировки. Выводы. Влияние C12TPP может быть частично вызвано ингибированием АФК, так как высокие концентрации классического антиоксиданта N-ацетилцистеина также ингибировали дифференцировку миобластов человека

FSHD myoblasts fail to downregulate intermediate filament protein vimentin during myogenic differentiation

Facioscapulohumeral muscular dystrophy (FSHD) is an autosomal dominant hereditary neuromuscular disorder. The clinical features of FSHD include weakness of the facial and shoulder girdle muscles followed by wasting of skeletal muscles of the pelvic girdle and lower extremities. Although FSHD myoblasts grown in vitro can be induced to differentiate into myotubes by serum starvation, the resulting FSHD myotubes have been shown previously to be morphologically abnormal. Aim. In order to find the cause of morphological anomalies of FSHD myotubes we compared in vitro myogenic differentiation of normal and FSHD myoblasts at the protein level. Methods. We induced myogenic differentiation of normal and FSHD myoblasts by serum starvation. We then compared protein extracts from proliferating myoblasts and differentiated myotubes using SDS-PAGE followed by mass spectrometry identification of differentially expressed proteins. Results. We demonstrated that the expression of vimentin was elevated at the protein and mRNA levels in FSHD myotubes as compared to normal myotubes. Conclusions. We demonstrate for the first time that in contrast to normal myoblasts, FSHD myoblasts fail to downregulate vimentin after induction of in vitro myogenic differentiation. We suggest that vimentin could be an easily detectable marker of FSHD myotubes. Keywords: FSHD, vimentin, myogenic differentiation, proteomics.Плечо-лопатково-лицева м’язова дистрофія (міодистрофія Ландузі-Дежеріна) є аутосомним домінантно-успадковуваним нейром’язовим захворюванням. До клінічних ознак даного типу м’язової дистрофії належать слабкіть і атрофія лицевих м’язів плечового пояса, до яких на пізніших стадіях захворювання додаються м’язи пояса нижніх кінцівок. Незважаючи на те, що міобласти, виділені із хворих на міодистрофію Ландузі-Дежеріна, здатні до диференціювання in vitro, міотрубки, які виникли з них, мають низку морфологічних аномалій. Мета. Мета даної роботи полягає в пошуку причини морфологічних аномалій міотрубок пацієнтів з міодистрофією Ландузі-Дежеріна. Методи. Із використанням ростового середовища з низьким вмістом сироватки ми індукували м’язове диференціювання нормальних міобластів і міобластів пацієнтів з міодистрофією Ландузі-Дежеріна та проаналізували білковий склад міотрубок, які виникли з них, методом СДС-ПААГ з наступною ідентифікацією білків методом масс-спектрометрії. Результати. В представленій роботі вперше показано, що в міотрубках пацієнтів з міодистрофією Ландузі-Дежеріна підвищена експресія гена віментину. Висновки. Віментин можна застосовувати як ген – маркер міотрубок хворих на міодистрофію Ландузі-Дежеріна. Ключові слова: міодистрофія Ландузі-Дежеріна, віментин, м’язове диференціювання, протеоміка.Лице-лопаточно-бедренная мышечная дистрофия (миодистрофия Ландузи-Дежерина) является аутосомным доминантно-наследуемым нейромышечным заболеванием. Клиническая картина данного типа мышечной дистрофии включает слабость и атрофию лицевых мышц и мышц плечевого пояса, к которым на более поздних стадиях заболевания добавляются мышцы пояса нижних конечностей. Несмотря на то, что миобласты, выделенные из больных миодистрофией Ландузи-Дежерина, способны к дифференцировке in vitro, возникающие из них миотрубки имеют ряд морфологических аномалий. Цель. Целью данной работы является поиск причины морфологических аномалий миотрубок пациентов с миодистрофией Ландузи-Дежерина. Методы. Используя ростовую среду с низким содержанием сыворотки, мы индуцировали мышечную дифференцировку нормальных миобластов и миобластов пациентов с миодистрофией Ландузи-Дежерина и проанализировали белковый состав возникших из них миотрубок методом СДС-ПААГ с последующей идентификацией белков методом масс-спектрометрии. Результаты. В данной работе впервые показано, что в миотрубках пациентов с миодистрофией Ландузи-Дежерина увеличена экспрессия гена виментина. Выводы. Виментин может быть использован в качестве гена – маркера миотрубок больных миодистрофией Ландузи-Дежерина. Ключевые слова: миодистрофия Ландузи-Дежерина, виментин, мышечная дифференцировка, протеомика

HIV: implication in Burkitt lymphoma.

Лимфома Беркитта встречается с большей частотой среди ВИЧ- инфицированных пациентов по сравнению со здоровыми людьми. Эта закономерность может быть связана с иммуносупрессией и значительным уменьшением количества CD4-клеток у людей, больных СПИДом. Однако есть данные и о прямом влиянии вируса на пролиферацию и дифференцировку B-клеток. Возможные механизмы ассоциации ВИЧ с лимфомой Беркитта могут включать в себя как взаимодействие самого вируса с B-клетками, так и роль различных компонентов вириона и вирусных белков (Tat, Nef, gp120, оболочка вируса). В миниобзоре обсуждается влияние ВИЧ и белков ВИЧ на транслокацию c-myc/IgH, характерную для клеток лимфомы Беркитта. Ключевые слова: лимфома Беркитта, возникновение лимфом, ВИЧ-1.Лімфома Беркітта з високою частотою зустрічається серед ВІЛ- інфікованих пацієнтів порівняно зі здоровими людьми. Така закономірність може бути пов’язана з імуносупресією і значним зменшенням кількості CD4-клітин у людей, хворих на СНІД. Однак є відомості і щодо прямого впливу вірусу на проліферацію та диференціювання B-клітин. Можливі механізми асоціації ВІЛ з лімфомою Беркітта можуть включати як взаємодію самого вірусу з B-клітинами, так і роль різних компонентів віріона і вірусних білків (Tat, Nef, gp120, оболонка вірусу). В мініогляді обговорюється вплив ВІЛ і білків ВІЛ на транслокацію c-myc/IgH, характерну для клітин лімфоми Беркітта. Ключові слова: лімфома Беркітта, утворення лімфом, ВІЛ-1.The risk of Burkitt lymphoma (BL) is increased in HIV-infected patients as compared to general population in Europe and in the US. This effect might be due to immune suppression and low CD4-cell counts associated with the development of AIDS. However, there is also evidence of a direct effect of HIV on B cell proliferation and differentiation, which may account for the development of B cell malignancies. We shall discuss possible mechanisms of implication of HIV in BL with a focus on the role of different viral components (Tat, Nef and gp120 proteins, viral envelope) in the c-myc/IgH translocation characteristic of BL. Keywords: Burkitt lymphoma, lymphomagenesis, HIV-1