Interventions for the management of mandibular fractures in patients with acquired partial or complete adentia (review)

Переломи нижньої щелепи – поширене явище і часто пов'язане з міжособистісним насильством, дорожньо-транспортними пригодами. Соціальні, економічні умови призводять до збільшення частки хворих з набутою частковою або повною адентією у структурі хворих з переломами нижньої щелепи. Переломи нижньої щелепи у таких пацієнтів можна лікувати за допомогою відкритих (хірургічних) і закритих (нехірургічних) методів. Місця розриву неможливо іммобілізувати за допомогою класичної міжщелепової фіксації (IMF), частіше використовують зовнішні чи внутрішні пристрої (тобто пластини і гвинти), що забезпечують загоєння кістки. Розглянуто також метод лікування з використанням міні-імплантатів. Були досліджені різні методики, однак існує невизначеність щодо конкретних показань для кожного підходу. Мета роботи – провести аналіз сучасних джерел фахової вітчизняної та закордонної медичної літератури щодо ефективності лікування переломів нижньої щелепи у пацієнтів з набутою адентією. Висновки. Результати вивчення вітчизняної та зарубіжної фахової літератури щодо лікування переломів нижньої щелепи у пацієнтів з набутою частковою або ж повною адентією засвідчують, що оперативні, ортопедично-консервативні та комбіновані методи лікування слід застосовувати за чітко визначеними показаннями, враховуючи такі принципові критерії: 1) обґрунтована та вичерпна пріоритетність консервативних методів; 2) локалізація перелому, характер зміщення кісткових фрагментів або його відсутність; 3) стан і кількість зубів, ступінь атрофії нижньої щелепи; 4) вік і загальний стан хворого; 5) біомеханічні особливості нижньої щелепи за різних типів переломів.Переломы нижней челюсти – распространенное явление и часто связано с межличностным насилием, дорожно-транспортными происшествиями. Социальные, экономические условия приводят к увеличению доли больных с приобретенной частичной или полной адентией в структуре больных с переломами нижней челюсти. Переломы нижней челюсти у таких пациентов можно лечить с помощью открытых (хирургических) и закрытых (нехирургических) методов. Места разрыва невозможно зафиксировать с помощью классической межчелюстной фиксации (IMF), чаще используют внешние или внутренние устройства (то есть пластины и винты), обеспечивающие заживление кости. Рассмотрено также метод лечения с использованием мини-имплантатов. Были исследованы различные методики, однако существует неопределенность относительно конкретных показаний для каждого подхода. Цель работы – провести анализ современных источников профессиональной отечественной и зарубежной медицинской литературы по эффективности лечения переломов нижней челюсти у пациентов с приобретенной адентией. Выводы. Результаты изучения отечественной и зарубежной профессиональной литературы по лечению переломов нижней челюсти у пациентов с приобретенной частичной или полной адентией свидетельствуют, что оперативные, ортопедо-консервативные и комбинированные методы лечения следует применять по четко определенным показаниям, учитывая такие принципиальные критерии: 1) обоснована и исчерпывающая приоритетность консервативных методов; 2) локализация перелома, характер смещения костных фрагментов или его отсутствие; 3) состояние и количество зубов, степень атрофии нижней челюсти; 4) возраст и общее состояние больного; 5) биомеханические особенности нижней челюсти при различных типах переломов.Fractures of the mandible (lower jaw) are a common occurrence and usually related to interpersonal violence or road traffic accidents. Social, economic conditions lead to an increase in the proportion of patients with acquired partial or complete adentia in the structure of patients with mandibular fractures. Mandibular fractures in this group of patients may be treated using open (surgical) and closed (non-surgical) techniques. Fracture sites cannot be immobilized with ordinary intermaxillary fixation (IMF), usually other external or internal devices are used (i.e. plates and screws) to allow bone healing. A method of treatment with the use of mini-implants was also considered. Various techniques have been investigated, however uncertainty exists with respect to the specific indications for each approach. Objectives. Detailed analysis of modern sources of professional Ukrainian and foreign medical literature on the effectiveness of treatment of mandibular fractures in patients with acquired partial or complete adentia. Conclusions. Mandibular fractures in patients with acquired partial or complete adentia are treated with surgical, orthopedic-conservative and combined methods that should be used for clearly defined indications, taking into account the following fundamental criteria: 1) substantiated and exhaustive priority of conservative methods; 2) localization of the fracture, the nature of displacement of bone fragments or its absence; 3) the state and number of teeth, the degree of atrophy of the mandible; 4) age and general condition of the patient; 5) biomechanical features of the mandible for different types of fractures

Multifactor analysis of morphological indices of the temporomandibular joint in fetal period

З розвитком комп'ютерної томографії та магнітно-ядерно-резонансної томографії з'явилася можливість представляти зображення в числовому вигляді, без препарування "заглянути" в пошарову структуру біологічних об'єктів, об'єктивізувати розміри, відстані, діаметри та співвідношення складових компонентів об'єктів дослідження. Тому використання новітніх методів діагностичної медичної візуалізації набуває вагомого значення при вивченні анатомічних препаратів (в морфологічних дослідженнях). Мета роботи. Визначити топографоанатомічні особливості скронево-нижньощелепного суглоба у плодовому та ранньому неонатальному періодах онтогенезу людини за даними новітніх малоінвазивних діагностичних методів (комп'ютерна томографія). Матеріали та методи. Дослідження виконане на 15 препаратах плодів та 8 новонароджених людини за допомогою комплексу методів морфологічного дослідження: макроскопії, рентгенографії, комп'ютерної томографії, морфометрії, краніометрії, статистичного аналізу. За допомогою аналізу скапів комп'ютерної томографії на програмно-апаратному комплексі встановлені розміри кістково-хрящових компонентів скронево-нижньощелепного суглоба та їх щільність в одиницях Гаунсфілда. Результати. Дослідження показало, що у плодів людини нижньощелепна ямка скроневої кістки пласка, її глибина протягом плодового періоду збільшується лише в 2,25 раза і в новонароджених становить 0,717±0,133 мм. Суглобовий горбик скроневої кістки диференціюється з третього триместру внутрішньоутробного розвитку у вигляді підвищення на нижній поверхні основи її виличного відростка. Типовою формою головки нижньої щелепи в перинатальному періоді є дахоподібна. Ширина головки нижньої щелепи протягом плодового періоду збільшується в розмірах в 2,03 раза і в новонароджених становить 0,454±0,0568 см. Висновки. За даними комп'ютерної томографії щільність кістково-хрящової тканини нижньощелепної ямки скроневої кістки упродовж ІІ-ІІІ триместрів внутрішньоутробного розвитку та у новонароджених змінюється з 299 до 818 HU, щільність кістково-хрящової тканини голівки нижньої щелепи – від 112 до 263 HU, що свідчить про інтенсивний розвиток компонентів скронево-нижньощелепного суглоба. Наприкінці 8-го і на початку 9-го місяців внутрішньоутробного розвитку відбувається прискорення темпів ущільнення кісткової тканини головки нижньої щелепи порівняно з показниками щільності нижньощелепної ямки скроневої кістки.С развитием компьютерной томографии и магнитно-ядерно-резонансной томографии появилась возможность представлять изображение в числовом виде, без препарирования "заглянуть" в послойное строение биологических объектов, объективизировать размеры, расстояния, диаметры соотношение составляющих объектов исследования. Поэтому использование новейших методов визуализации приобретает большого значения при изучении анатомических препаратов. Цель работы. Определить топографо-анатомические особенности височно-нижнечелюстного сустава в плодовом и неонатальном периодах онтогенеза человека по данным новейших малоинвазивных диагностических методов. Материалы и методы. Исследование проведено на 15 препаратах плодов и 8 препаратах новорождённых методами макроскопии, рентгенографии, компьютерной томографии, морфометрии, краниометрии, статистического анализа. С помощью сканов компьютерной томографии на программно-аппаратном комплексе установлены размеры костно-хрящевых компонентов височно-нижнечелюстного сустава и га плотность в единицах Гаунсфилда. Результаты. Исследование показало, что у плодов нижнечелюстная ямка височной кости плоская, её глубина на протяжении плодового периода увеличивается только в 2,25 раза и у новорождённых составляет 0,717±0,133 мм. Суставный горбок височной кости дифференцируется с третьего триместра внутриутробного развития в виде возвышения на нижней поверхности основы её вилочного отростка. Типичной формой головки нижней челюсти в перинатальном периоде является крышеподобная. Ширина головки нижней челюсти, на протяжении плодового периода, увеличивается в размерах в 2,03 раза и у новорождённых составляет 0,454±0,0568 см. Выводы. По данным компьютерной томографии плотность костно-хрящевой ткани нижнечелюстной ямки височной кости в период ІІ-ІІІ триместров внутриутробного развития и у новорождённых изменяется с 299 до 818 HU, плотность костно-хрящевой ткани головки нижней челюсти – с 112 до 263 HU, что свидетельствует про интенсивное развитие компонентов височно-нижнечелюстного сустава. В конце 8-го и начале 9-го месяцев внутриутробного развития происходит уплотнение костной ткани головки нижней челюсти по сравнению с показателями плотности нижнечелюстной ямки височной кости.With the development of computed tomography and magnetic-nuclear-resonance tomography, it became possible to present an image in numerical form, without dissection to "look" into the layered structure of biological objects, dimensions, distances, diameters, the ratio of the components of the objects under study. Therefore, the use of new visualization methods is of great importance in the study of anatomical preparations. Objective. Determine the topographic-anatomical features of the temporomandibular joint in the fetal and neonatal periods of human ontogenesis according to the latest minimally invasive diagnostic methods. Material and methods. The study was conducted on 15 preparations of fetuses and 8 preparations of newborns by the methods of macroscopy, X-ray, computed tomography, morphometry, craniometry, statistical analysis. With the help of computed tomography scans on the software-hardware complex, the dimensions of the bone-cartilage components of the temporomandibular joint were established and their density in units of Hounsfield. Results. The study has shown that in the fetuses the mandibular fossa of the temporal bone is flat, its depth during the fetal period increases only 2.25 times and in newborns it is 0.717±0.133 mm. The articular tubercle of the temporal bone is differentiated from the third trimester of intrauterine development in the form of an elevation on the lower surface of the base of zygomatic process. The typical form of the head of the lower jaw in the perinatal period is the roof-like. The width of the head of the mandible, during the fetal period, increases in size by 2.03 times and in a newborn is 0.454±0.0568 cm. Conclusions. According to computed tomography, the density of the bone-cartilaginous tissue of the mandibular fossa of the temporal bone in the period of the II-III trimesters of intrauterine development and in newborns changes from 299 to 818 HU, the density of the bone-cartilage tissue of the mandible head – from 112 to 263 HU, which indicates intensive development of temporomandibular joint components. At the end of the 8th and the beginning of the 9th month of intrauterine development, the bone tissue of the head of the mandible is compacted compared to the density of the mandibular fossa of the temporal bone