Динаміка показників електроспондилографії осіб із болями у спині під впливом програми фізичної реабілітації. Фізична реабілітація осіб із болями у спині

 Back pain (BP) is an important link in neurological pathology and one of the most common complaints in general medicine practice.The purpose of the research was: scientifically and strategically substantiate and develop a comprehensive physical rehabilitation program of persons with dorsalgia in the thoracic spine and to prove its effectiveness according to the data of the electrospondilography.Materials and methods. The study was conducted on the basis of the sports and rehabilitation club “Fifth Element” in Kyiv, 67 patients (25 men and 42 women) were taking part in our research, of the working-age with BP on the thoracic level.Results. Based on the results of previous studies, we have developed a complex physical rehabilitation program for patients with BP on the thoracic spine, which included various tools and forms of physical rehabilitation, elements of modern fitness techniques, soft tissue and connective tissue manipulative techniques, and a cognitive method -conductive therapy.Conclusion. The effectiveness of the developed program of patients with BP in the thoracic department was evaluated after the completion of the course – after 12 weeks. According to the data of ESG, the positive dynamics of indicators K1, K2, K3, К4 was observed in both the MG and CG. However, only in the MG of changes in K3 and K4 indicators were statistically significant. Боль в спине – важное звено в неврологической патологии и одна из самых распространенных жалоб в общей медицинской практике.Цель работы – научно обосновать и разработать комплексную программу физической реабилитации лиц с дорсалгией грудного отдела позвоночника и доказать ее эффективность по данным электроспондилографии.Материалы и методы. Исследование проведено на базе спортивно-реабилитационного клуба «Пятый элемент» в г. Киеве. В исследовании приняли участие 67 пациентов (25 мужчин и 42 женщины) трудоспособного возраста с болями в спине на торакальном уровне.Результаты. На основе результатов предыдущих исследований разработали комплексную программу физической реабилитации пациентов с болями в спине в грудном отделе позвоночника, которая включала различные инструменты и формы физической реабилитации, элементы современных фитнес-методик, методы манипуляций с мягкими тканями и соединительной тканью и когнитивный метод – проводящую терапию.Выводы. Эффективность разработанной программы пациентов с болями в спине в грудном отделе оценивали после завершения курса – через 12 недель. По данным электроспондилографии, положительная динамика показателей K1, K2, K3, К4 отмечена как в ЭГ, так и в КГ. Однако только в ЭГ изменения показателей К3 и К4 были статистически значимыми.  Біль у спині – важлива ланка в неврологічній патології та одна з найпоширеніших скарг у загальній медичній практиці.Мета роботи – науково обґрунтувати та розробити комплексну програму фізичної реабілітації осіб із дорсалгією грудного відділу хребта, довести її ефективність за даними електроспондилографії.Матеріали та методи. Дослідження здійснили на базі спортивно-реабілітаційного клубу «П’ятий елемент» у м. Києві. У дослідженні взяли участь 67 пацієнтів (25 чоловіків і 42 жінки) працездатного віку з болями у спині на торакальному рівні.Результати. На підставі результатів попередніх досліджень розробили комплексну програму фізичної реабілітації пацієнтів із болями у спині у грудному відділі хребта, що включала різні інструменти, форми фізичної реабілітації, елементи сучасних фітнес-методик, методи маніпуляцій із м’якими тканинами і сполучною тканиною, а також когнітивний метод – терапію, яка проводиться.Висновки. Ефективність розробленої програми пацієнтів із болями у спині у грудному відділі оцінювали після завершення курсу – через 12 тижнів. За даними електроспондилографії, позитивна динаміка показників K1, K2, K3, К4 визначена і за ЕГ, і за КГ. Однак тільки за ЕГ зміни показників К3 і К4 були статистично значущими.

Фізична терапія спортсменів із діафізарними переломами кісток гомілки після інтрамедулярного остеосинтезу (на матеріалі командних спортивних ігор)

 The aim of the work was to evaluate the effectiveness of a physical therapy program for athletes specializing in team sports games with diaphysis fractures of the shin after intramedullary osteosynthesis.Materials and methods. Experimental studies were conducted with athletes in game sports (n = 58) with diaphyseal fractures of the tibia, who were treated in the Department of Traumatology and Orthopedics of the Clinical Hospital № 7, Kyiv, SI “Institute of Traumatology and Orthopedics NAMS of Ukraine”, sports clinic injuries of NUFVSU during 2014–2019. Methods of analysis and generalization of literature sources were used; method of anthropometric measurements to determine the comprehensiveness of a healthy and injured limb; goniometry method for measuring the available range of motion in the knee joint of a healthy and injured limb; myotonometry method to determine the tone of the quadriceps femoris; testing to calculate the symmetry index of the lower extremities (LSI ‒ Lower Extremity Symmetry Index); methods of mathematical statistics.Results. The developed complex program of physical therapy is a cycle of restorative measures that meet the achievement of previous functionality, meets the requirements for the level of motor skills, general and special physical performance of athletes, and meets their personal ideas about the quality of life. Evaluation of the effectiveness of the physical therapy program allows us to state that in BG the normative values were reached by 25 out of 29 athletes (86.21 %), in CG ‒ 19 athletes out of 29 (65.52 %), which indicates the high efficiency of the proposed physical therapy program.Conclusions. In the process of forming physical therapy programs for patients ‒ athletes with diaphysis fractures of the tibia after intramedullary osteosynthesis, therapeutic exercises should be grouped depending on the specific objectives of rehabilitation measures and their predominant focus: to restore motor function; to restore general physical fitness; to restore special physical fitness; to restore basic motor skills and abilities; to restore special motor skills and abilities in accordance with the specifics of training and competitive activities in sports games. Цель работы – оценить эффективность программы физической терапии для спортсменов, специализирующихся в командных спортивных играх, с диафизарными переломами костей голени после интрамедуллярного остеосинтеза.Материалы и методы. Экспериментальные исследования проведены со спортсменами игровых видов спорта (n = 58) с диафизарными переломами костей голени, которые находились на лечении в отделении травматологии и ортопедии клинической больницы № 7 г. Киева, ГУ «Институт травматологии и ортопедии АМН Украины», клинике спортивной травмы НУФВСУ в течение 2014–2019 гг. Использованы методы анализа и обобщения данный научной литературы; метод антропометрических измерений для определения охватных показателей здоровой и травмированной конечности; метод гониометрии для измерения доступного объёма движений в коленном суставе здоровой и травмированной конечности; метод миотонометрии для определения показателей тонуса четырёхглавой мышцы бедра; тестирование для расчёта индекса симметричности нижних конечностей (LSI ‒ Lower Extremity Symmetry Index); методы математической статистики.Результаты. Разработанная комплексная программа физической терапии представляет собой цикл восстановительных мероприятий, соответствующих достижению предыдущих функциональных возможностей, удовлетворяет требования к уровню двигательных возможностей, общей и специальной физической работоспособности спортсменов и соответствует их личным представлениям о качестве жизни. Оценка эффективности программы физической терапии позволяет констатировать, что в основной группе нормативных значений достигли 25 из 29 спортсменов (86,21 %), в контрольной ‒ 19 спортсменов из 29 (65,52 %), что свидетельствует о высокой эффективности предложенной программы физической терапии.Выводы. В процессе формирования программ физической терапии для пациентов ‒ спортсменов с диафизарными переломами костей голени после интрамедуллярного остеосинтеза – терапевтические упражнения целесообразно группировать в зависимости от специфических задач реабилитационных мероприятий и их преимущественной направленности на восстановление двигательной функции, общей физической работоспособности, специальной физической работоспособности, базовых двигательных умений и навыков, специальных двигательных умений и навыков в соответствии со спецификой тренировочной и соревновательной деятельности в спортивных играх. Мета роботи – оцінити ефективність програми фізичної терапії для спортсменів, які спеціалізуються в командних спортивних іграх, із діафізарними переломами кісток гомілки після інтрамедулярного остеосинтезу.Матеріали та методи. Експериментальні дослідження виконали зі спортсменами з ігрових видів спорту (n = 58) із діафізарними переломами кісток гомілки, які перебували на лікуванні у відділенні травматології та ортопедії міської клінічної лікарні № 7 м. Києва, ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», клініці спортивної травми НУФВСУ протягом 2014–2019 рр. Використали методи аналізу та узагальнення відомостей наукової літератури; метод антропометричних вимірювань для визначення обвідних показників здорової та травмованої кінцівки; метод гоніометрії для вимірювання доступного обсягу рухів у колінному суглобі здорової та травмованої кінцівки; метод міотонометрії для визначення показників тонусу чотириголового м’яза стегна; тестування для розрахунку індексу симетричності нижніх кінцівок (LSI ‒ Lower Extremity Symmetry Index); методи математичної статистики.Результати. Комплексна програма фізичної терапії, яку розробили, – цикл відновлювальних заходів, що відповідають досягненню попередніх функціональних можливостей, відповідає вимогам до рівня рухових можливостей, загальної та спеціальної фізичної працездатності спортсменів, а також їхнім особистим уявленням про якість життя. Оцінювання ефективності програми фізичної терапії дає можливість констатувати, що в основній групі нормативних значень досягли 25 із 29 спортсменів (86,21 %), у контрольній ‒ 19 спортсменів із 29 (65,52 %), що свідчить про високу ефективність запропонованої програми фізичної терапії.Висновки. У процесі формування програм фізичної терапії для пацієнтів ‒ спортсменів із діафізарними переломами кісток гомілки після інтрамедулярного остеосинтезу – терапевтичні вправи доцільно групувати залежно від специфічних завдань реабілітаційних заходів та їх переважної спрямованості на відновлення рухової функції, загальної фізичної працездатності, спеціальної фізичної працездатності, базових рухових умінь і навичок, спеціальних рухових умінь і навичок згідно зі специфікою тренувальної та змагальної діяльності у спортивних іграх

Оцінювання ефективності комплексної програми фізичної терапії в пацієнтів після хірургічного лікування розриву ахіллового сухожилля

 The purpose of the work is to evaluate the effectiveness of a comprehensive program of physical therapy in patients after surgical reconstruction of the Achilles tendon.Materials and methods. Subjects population comprises 58 patients (aged 34–57 years), including 39 (67.24 %) males and 19 (32.76 %) females, who were up to the surgical restoration of the Achilles tendon. All patients were divided into two groups: the main group (MG, n = 29) and the control one (CG, n = 29). Research methods embraced a review of scientific literature presented on the Internet; experimental research of ascertaining and formative orientation; pedagogical observation; goniometry, plantodynamometry, modified Romberg test; methods of mathematical statistics.Results. After surgery, the angle of plantar flexion was better (P < 0.01) in MG patients compared with CG patients (4 weeks): 29.1 ± 1.19° and 28.1 ± 1.13°. However, statistically significant differences between MG and CG patients in subsequent measurements were not found (P > 0.05). The percentage values of the load distribution on the operated extremity had improved by the final measurement date (16 weeks), which reduced the difference in the load distribution on the extremities to 9.20 ± 3.09 % in MG patients and up to 14.60 ± 2.98 % in CG patients (Me (25 %; 75 %) ) ‒ 8 (6; 12) % and 16 (12; 18) %). The indicators of the final performance of Romberg test were significantly better in MG patients, making 11.4 ± 2.13 s, which is 2.5 seconds better than in CG patients (P < 0.01).Conclusions. Dynamic characteristics of plantar flexion were restored by the following means: adaptive physical exercises and corrective gymnastics, different walking exercises, exercises with fitball, exercises on an exercise bike and step platforms, hydrotherapeutic exercises, orthopedic shoes, physiotherapeutic methods, and massage. The proposed comprehensive program is effective and can be used for post-surgical physical therapy in patients diagnosed with Achilles tendon rupture. Цель работы – оценить эффективность комплексной программы физической терапии у пациентов после восстановления ахиллова сухожилия хирургическими методами.Материалы и методы. Контингент исследования ‒ 58 пациентов в возрасте 34–57 лет: 39 (67,24 %) мужчин, 19 (32,76 %) женщин. Обследованным показано восстановление ахиллова сухожилия с помощью оперативного хирургического вмешательства. Из пациентов сформированы две группы: основная (ОГ, n = 29) и контрольная (КГ, n = 29). Методы исследования: анализ научной литературы и научных изданий, представленных в сети Internet; экспериментальные исследования констатирующей и формирующей направленности, педагогическое наблюдение; гониометрия, плантодинамометрия, модифицированный тест Ромберга; методы математической статистики.Результаты. Угол плантарной флексии на после оперативного вмешательства был лучшим (р < 0,01) у пациентов ОГ по сравнению с показателями пациентов КГ (4 неделя): 29,1 ± 1,19° и 28,1 ± 1,13° соответственно. Статистически достоверные различия между пациентами ОГ и КГ при последующих измерениях не установлены (p > 0,05). Процентные значения распределения нагрузки на оперированную конечность улучшились до срока итогового измерения (16 недель), что повлияло на снижение разницы в распределении нагрузки на конечности до 9,20 ± 3,09 % у пациентов ОГ, до 14,6 ± 2,98 % у пациентов КГ (Me (25 %; 75 %) ‒ 8 (6; 12) % и 16 (12, 18) %). Показатели итогового выполнения теста Ромберга достоверно лучше у пациентов ОГ и составили 11,4 ± 2,13 с, что на 2,5 с лучше, чем у пациентов КГ (р < 0,01).Выводы. Для восстановления динамических характеристик плантарной флексии использованы упражнения адаптивного физического воспитания и корректирующей гимнастики, разновидности ходьбы, упражнения с фитболом, занятия на велотренажере, степ-платформах, применены гидротерапевтические упражнения, физиотерапевтические методы и массаж, больные использовали ортопедическую обувь. Предложенная комплексная программа эффективна и может быть использована в процессе физической терапии больных с диагнозом разрыв ахиллова сухожилия после хирургического вмешательства. Мета роботи – оцінити ефективність комплексної програми фізичної терапії в пацієнтів після відновлення ахіллового сухожилля хірургічними методами.Матеріали та методи. Контингент дослідження – 58 пацієнтів віком 34–57 років: 39 (67,24 %) – чоловіки, 19 (32,76 %) – жінки. Обстеженим необхідне відновлення ахіллового сухожилля за допомогою оперативного хірургічного втручання. З пацієнтів сформували дві групи: основну (ОГ, n = 29) і контрольну (КГ, n = 29).Методи дослідження: аналіз фахової літератури та наукових видань, що представлені в мережі Internet; експериментальні дослідження констатувальної та формувальної спрямованості, педагогічне спостереження; гоніометрія, плантодинамометрія, модифікований тест Ромберга; методи математичної статистики.Результати. Кут плантарної флексії після оперативного втручання кращий (р < 0,01) в пацієнтів ОГ порівняно з показниками пацієнтів КГ (4 тиждень): 29,1 ± 1,19°, 28,1 ± 1,13° відповідно. Але статистично вірогідні розбіжності між пацієнтами ОГ і КГ під час подальших вимірювань не встановили (p > 0,05). Відсоткові значення розподілу навантаження на оперовану кінцівку покращилися до часу підсумкового вимірювання (16 тижнів), що вплинуло на зниження різниці за розподілом навантаження на кінцівки до 9,20 ± 3,09 % в пацієнтів ОГ, до 14,60 ± 2,98 % в пацієнтів КГ (Me (25 %; 75 %) – 8 (6; 12) % і 16 (12; 18) % відповідно). Показники підсумкового виконання тесту Ромберга вірогідно кращі в пацієнтів ОГ і становили 11,4 ± 2,13 с, що на 2,5 с краще, ніж у пацієнтів КГ (р < 0,01).Висновки. Для відновлення динамічних характеристик плантарної флексії використали вправи адаптивного фізичного виховання та коригувальної гімнастики, різновиди ходи, вправи з м’ячами, заняття на велотренажері, степ-платформах; застосували гідротерапевтичні вправи, фізіотерапевтичні методи і масаж, хворі користувалися ортопедичним взуттям. Комплексна програма, яку запропонували, ефективна, її можна використовувати у процесі фізичної терапії хворих із діагнозом розрив ахіллового сухожилля після хірургічного втручання

Особливості соціально-психологічної реабілітації спортсменів-паралімпійців, які спеціалізуються в пауерліфтингу

 The aim of the study – to evaluate the psychological approach to the social and psychological rehabilitation of paralympic athletes negatively experienced subjective loneliness.Materials and methods are based on theoretical and empirical data, which include the history of the loneliness phenomenon and its modern understanding study. Negative experiences requiring rehabilitation were determined using psychological methods: “Questionnaire for determining the type of loneliness” (S. Korchaginа), “Methods for the subjective feeling of loneliness” (D. Russell, M. Ferguson), “Methods for diagnosing character accentuations” (Leonhard-Shmishyok in the modification A. Lychko), test “Neuropsychic Adaptation” (S. Korchagina at V. Bekhterev Research Institute) with subsequent computer processing of the results using the software package Statistica 6.0 (StatSoft Inc., USA). The study enrolled 50 paralympic athletes aged 18 to 24, who were engaged in powerlifting.Results. Significant intercorrelations between subjective feelings of loneliness and its varieties were found (r = 0.3–0.5) based on the Pearson correlation coefficient, which allowed to consider subjective loneliness as an independent internal phenomenon. The experience of diffuse loneliness did not reveal a significant correlation (r = -0.153) with the subjective state of paralympic athletes. Two directions, which provide a mechanism of development and rehabilitation taking into account the type of loneliness, were identified. The first was the desire to be with others, identification with them through the correction of their own personality. The second one, as a result of the first, was the coping with feeling of loneliness and lack of meaning in life.Conclusions. It was established that the feeling of subjective loneliness negative experiences was associated with the deterioration of neuropsychiatric adaptation and required the socio-psychological rehabilitation of paralympic athletes who specialized in powerlifting. The significant positive relationship between diffuse loneliness and the emotional type of character accentuation in an athlete was proved. It was determined that in the process of the negative experiences of subjective loneliness rehabilitation for paralympic athletes specializing in powerlifting, it is important to consider the types of loneliness which are associated with the psychological state deterioration, which will allow to broaden the understanding of this phenomenon and increase in efficiency of rehabilitation measures.  Цель работы – оценить психологический подход к социально-психологической реабилитации негативных переживаний субъективного одиночества спортсменами-паралимпийцами (на материале пауэрлифтинга).Материалы и методы. Исследование основано на теоретических и эмпирических данных, включающих изучение феномена одиночества и его современное понимание. Негативность переживаний, требующих реабилитации, определяли с помощью психологических методик: «Опросник для определения вида одиночества» (С. Корчагина), «Методика субъективного ощущения одиночества» (Д. Рассел, М. Фергюсон), «Методика диагностики акцентуаций характера» (Леонгард-Шмишек в модификации А. Личко), тест «Нервно-психическая адаптация» (С. Корчагина, НИИ имени В. М. Бехтерева) с последующей компьютерной обработкой результатов с помощью программного пакета Statistica 6.0 (StatSoft Inc., CША). В исследовании приняли участие 50 спортсменов-паралимпийцев в возрасте от 18 до 24 лет, которые занимаются пауэрлифтингом.Результаты. Установлены интеркорреляционные связи между субъективным ощущением одиночества и ее разновидностями на значимом уровне (r = 0,3–0,5) по коэффициенту парной корреляции Пирсона, что позволяет рассматривать субъективное одиночество как самостоятельный внутренний феномен. Переживание диффузного одиночества не показало значимую связь (r = -0,153) с субъективным состоянием спортсменов-паралимпийцев. Выделены две направленности, которые обеспечивают механизм возникновения и реабилитации с учетом типа одиночества: первая – желание быть с другими, идентификация с ними через коррекцию собственной индивидуальности; вторая, возникающая в результате первой, – преодоление ощущения одиночества и отсутствия смысла жизни.Выводы. Ощущение негативных переживаний субъективного одиночества связано с ухудшением нервно-психической адаптации и требует социально-психологической реабилитации спортсменов-паралимпийцев, которые специализируются в пауэрлифтинге. Доказано наличие значимой положительной связи между диффузным одиночеством и эмотивной акцентуацией характера спортсмена. Установлено, что в процессе реабилитации негативных переживаний субъективного одиночества спортсменами-паралимпийцами, специализирующихся в пауэрлифтинге, важно учитывать, какие именно типы одиночества связаны с ухудшением психологического состояния, что позволяет расширить понимание этого феномена и увеличить эффективность реабилитационной работы. Мета роботи – оцінити психологічний підхід до соціально-психологічної реабілітації негативних переживань суб’єктивної самотності спортсменами-паралімпійцями (на матеріалі пауерліфтингу).Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на теоретичних та емпіричних даних, що включають вивчення феномена самотності та його сучасне розуміння. Негативність переживань, що потребують реабілітації, визначали за допомогою психологічних методик: «Опитувальник для визначення виду самотності» (С. Корчагіна), «Методика суб’єктивного відчуття самотності» (Д. Рассел, М. Фергюсон), «Методика діагностики акцентуацій характеру» (Леонгард–Шмішек у модифікації А. Личко), тест «Нервово-психічна адаптація» (С. Корчагіна, НДІ імені В. М. Бехтерєва) з наступним комп’ютерним опрацюванням результатів за допомогою програмного пакета Statistica 6.0 (StatSoft Inc., CША). У дослідження залучили 50 спортсменів-паралімпійців віком від 18 до 24 років, які займаються пауерліфтингом.Результати. Виявили інтеркореляційні зв’язки між суб’єктивним відчуттям самотності та її різновидами на рівні значущості (r = 0,3–0,5) за коефіцієнтом парної кореляції Пірсона, що дає змогу розглядати суб’єктивну самотність як самостійний внутрішній феномен. Переживання дифузної самотності не показало значущого зв’язку (r = -0,153) із суб’єктивним станом спортсменів-паралімпійців. Визначили дві спрямованості, що забезпечують механізм виникнення та реабілітацію, враховуючи тип самотності: перша – бажання бути з іншими, ідентифікація з ними через корекцію власної індивідуальності; друга, що виникає внаслідок першої, – подолання відчуття самотності та відсутності сенсу життя.Висновки. Відчуття негативних переживань суб’єктивної самотності пов’язане з погіршенням нервово-психічної адаптації та потребує соціально-психологічної реабілітації спортсменів-паралімпійців, які спеціалізуються в пауерліфтингу. Доведено наявність значущого позитивного зв’язку між дифузною самотністю та емотивною акцентуацією характеру спортсмена. Визначили, що у процесі реабілітації негативних переживань суб’єктивної самотності спортсменами-паралімпійцями, які спеціалізуються в пауерліфтингу, важливо враховувати, які саме типи самотності пов’язані з погіршенням психологічного стану, що дає можливість розширити розуміння цього феномена та збільшити ефективність реабілітаційної роботи