Людиномірність і цінності вищої освіти: стратегії для майбутнього складності та сталого розвитку

The article is dedicated to the philosophical consideration of higher education and its development strategies under the situation of complexity and the need to enable a sustainable future. It is argued that the situation in question is characterized by the uselessness of any ready-made solutions and even pre-available knowledge and methodology. In the very field of professional activities, the competence of a specialist relies not so on vocational skills as on one’s critical thinking and creative abilities. It is concluded then that answering the calls of today’s global crisis requires higher education to face the transformation of its system of goals and values in order to enable the achievement of not just purely professional development of a graduate, but that of overall cultural background, the development of one’s personality. That still corresponds with the classical notion of the mission of university, but not with the linear methodology of the Modernity age aimed at standardization and unification that features mostly excessively mechanistic approach to the educational process, while accentuating applied professional competencies and neglecting the profound core, the ideal of the all-around developed human person. The author argues that such a task could be realized basing on the methodology peculiar to the post-non-classical type of scientific rationality that is oriented on human personality and his or her values. That feature could be called human-dimensionality: the appeal towards unique personalities of each student, as opposed to standardization, and with not only one’s mind and reason taken into account in higher education, but one’s will and emotions as well. The closeness between values of higher education and the ethos of science is demonstrated, with the growing numbers of students violating the norms of academic integrity serving as an example of a disastrous effect of the lack of general culture for professional activities. The role of philosophy and humanities in higher education is said to be rehabilitated and renovated.Статтю присвячено філософському розгляду вищої освіти і стратегій її розвитку в умовах складності та необхідності забезпечення сталого майбутнього. Стверджується, що дана ситуація характеризується непрацездатністю будь-яких готових рішень і навіть заздалегідь доступних знань і методологій. В царині й суто професійної діяльності компетентність спеціаліста визначається не стільки професійними навичками, скільки наявністю критичного мислення і творчих здібностей. Звідси робиться висновок про те, що для відповіді на виклики сьогоденної глобальної кризи необхідно, аби вища освіту пройшло через трансформацію своєї системи цілей і цінностей, з метою забезпечити досягнення не тільки суто професійного розвитку випускника, але й загальнокультурних засад розвиток особистості. Така постановка питання цілком відповідає класичному розумінню місії університету, проте не лінійній методології доби Модерну, яка націлена на стандартизацію та уніфікацію і характеризується в цілому надмірно механістичним підходом до освітнього процесу, акцентуючи прикладні професійні компетенції та нехтуючи глибинним ядром, ідеалом всебічно розвиненої людської особистості. Автор стверджує, що подібне завдання може бути реалізоване на ґрунті методології, притаманної постнекласичному типу наукової раціональності, орієнтованої на особистість людини і її цінності. Цю особливість можна назвати людиномірністю: звернення до унікальних особистісних якостей кожного студента, на противагу стандартизації, коли вища освіта апелює не лише до розуму і розсудку, а й до волі, й до вищих людських почуттів. Демонструється близькість між цінностями вищої освіти і етосом науки на матеріалі порушення все більшим числом студентів норм академічної доброчесності, що є прикладом катастрофічного ефекту відсутності загальної культури для професійної діяльності. Стверджується, що роль філософії і гуманітарних наук у вищій освіті повинна бути реабілітована й оновлена.Статья посвящена философскому рассмотрению высшего образования и стратегий его развития в условиях сложности и необходимости обеспечения устойчивого будущего. Утверждается, что данная ситуация характеризуется бесполезностью любых готовых решений и даже заранее доступных знаниями и методологий. В области и собственно профессиональной деятельности компетентность специалиста определяется не столько профессиональными навыками, сколько наличием критического мышления и творческих способностей. Отсюда делается вывод о том, что для ответа на вызовы сегодняшнего глобального кризиса необходимо, чтобы высшее образование прошло через трансформацию своей системы целей и ценностей, с целью обеспечить достижение не только чисто профессионального развития выпускника, но и общекультурных основ развития личности. Такая постановка вопроса вполне соответствует классическому пониманию миссии университета, однако не линейной методологии эпохи Модерна, которая нацелена на стандартизацию и унификацию и характеризуется в целом чрезмерно механистическим подходом к образовательному процессу, акцентируя прикладные профессиональные компетенции и пренебрегая глубинным ядром, идеалом всесторонне развитой человеческой личности. Автор утверждает, что подобная задача может быть реализована на основе методологии, присущей постнеклассическому типу научной рациональности, ориентированной на личность человека и её ценности. Эту особенность можно назвать человекомерностью: обращение к уникальным личностным качествам каждого студента, в противоположность стандартизации, когда высшее образование апеллирует не только к разуму и рассудку, но и к воле, и к высшим человеческим чувствам. Демонстрируется близость между ценностями высшего образования и этосом науки на материале нарушения всё большим числом студентов норм академической добропорядочности, что служит примером катастрофического эффекта отсутствия общей культуры для профессиональной деятельности. Утверждается, что роль философии и гуманитарных наук в высшем образовании должна быть реабилитирована и обновлена

Демократизація системи вищої освіти: відкрита наука та самоорганізація онлайн

The develpoment of informal and online higher education is agrued to require democratic self-organization of all the subjects engaged in the open environment of science and education.Стверджується, що розвиток неформальної та онлайнової вищої освіти потребує демократичної самоорганізації всіх суб’єктів, залучених до відкритого середовища науки та освіти

Подвійність етики та ціннісні виміри сучасної відкритої науки

The paper deals with the distinction between the two ‘types’ of ethics – social and individual ethics, or heteronomic and autonomous ethics, as expressed by Kazimierz Twardowski, in relation to scientific ethics. It is argued that scientific activity, being universal in its nature, is possible only when being carried out within an open community. Thus, it is the emergent current of Open Science that could provide an opportunity to oevercome the said ethical dichotomy.У роботі розглядається розмежування двох «типів» етики – соціальної та індивідуальної етики, або гетерономної та автономної етики, як запропоновано Казіміром Твардовським, по відношенню до наукової етики. Стверджується, що наукова діяльність, будучи універсальною за своєю природою, можлива лише тоді, коли вона здійснюється у відкритій спільності. Таким чином, саме течія відкритої науки, яка виникає сьогодні, може дати можливість подолати згадану етичну дихотомію

Виклики ШІ та гуманістичні підвалини трансформації вищої освіти

Challenges related to the growing usage of technologies based on generative AI are considered from the perspective of philosophical analysis. It is argued that current AI issues should lead to the transformation of higher education on the principles of humanism, so that technologies could augment human beings and their activities, while allowing humans to have full control over AI.Виклики, пов’язані зі зростаючим використанням технологій, заснованих на генеративному ШІ, розглядаються з точки зору філософського аналізу. Стверджується, що поточні проблеми штучного інтелекту повинні призвести до трансформації вищої освіти на принципах гуманізму, щоби технології могли доповнювати людей та їх діяльність, дозволяючи людям мати повний контроль над ШІ

Поняття «відкрита наука»: його цінності та значення для системи вищої освіти

The article is dedicated to the analysis of the notion and phenomenon of ‘open science’ as a way to solve the paradoxes of the today’s science as a mass occupation, especially in higher education. In the absence of inner motivations for scientific investigations among both undergraduates and professional researchers, science becomes a ‘closed’ system, which turns into a profanation of academic activities and is deprived of connection with society in general. The concept of “open science” that has appeared in the public discourse in 2010s is presented as a complex multilayer phenomenon. The analyzes reveals that this notion combines the emphasis on behavior, practices and procedures (free and open public access to data, methods, research results and publications) on the ‘lower‘ level with the urge to create technological platforms, services and tools for scientists to enable their wide international and interdisciplinary cooperation on the ‘middle’ level and with the theory and values that would enable science to re-institutionalize itself in today’s society as a public activity on the ‘higher’ level. The values here refer to the classical scientific ethos: openness of science acts as an explication of the mertonian principles of universalism and communism as fundamental values of science. It is argued that the development of the ‘open science’ concept corresponds to the democratization of science in general: a truly effective academic activity could be based only on the moral imperative of each human person as an autonomous and creative subject of judgment and of reconstruction of the ideal of scientific ethos. At the same time, ‘open science’ partly resembles today a popular slogan actively used in public discourse and in various declarations, but the task of filling it with meanings and translating it into practices is still unsolved.Статтю присвячено аналізу поняття та феномена «відкритої науки» як способу вирішення парадоксів сучасної науки в якості масового заняття, особливо у сфері вищої освіти. За відсутності внутрішньої мотивації до наукових досліджень як у студентів, так і в наукових працівників наука стає «закритою» системою, яка перетворюється на профанацію академічної діяльності та позбавляється зв’язку з суспільством у цілому. Концепція «відкритої науки», що з’явилася в суспільному дискурсі в 2010-х роках, подається як складне багатошарове явище. Аналіз показує, що це поняття поєднує в собі акцент на поведінці, практиках та процедурах (вільний та відкритий публічний доступ до даних, методів, результатів досліджень та публікацій) на «нижньому» рівні з прагненням до створення технологічних платформ, сервісів та інструментів для вчених з метою забезпечити їх широке міжнародне та міждисциплінарне співробітництво на «середньому» рівні та з теорією та цінностями, які дозволять науці реінституціоналізувати себе в сучасному суспільстві як публічну діяльність на «високому» рівні. Такі цінності відносяться до класичного наукового етосу: відкритість науки постає як експлікація мертонівських принципів універсалізму та комунізму в якості фундаментальних цінностей науки. Стверджується, що розвиток концепції «відкритої науки» відповідає демократизації науки загалом: ефективна академічна діяльність може бути заснована лише на моральному імперативі кожної людської особистості як автономного та творчого суб’єкта суджень та реконструкції ідеалу наукового етосу. Водночас «відкрита наука» сьогодні частково нагадує сьогодні популярне гасло, яке активно використовується в публічному дискурсі та в різних деклараціях, але завдання наповнення його смислами та втілення його у практиках залишається невирішеним

Знання в епоху інформації: людські цінності в науці та вищій освіті

Our days are often being referred to as the age of information. The development of information technologies, proliferation of computer devices and spreading of the Internet has led to ratherradical transformation of lifestyle and ways of doing the jobs in many areas of human activity, and especially in scientific investigations and higher education. In order to achieve the due andadequate understanding of the processes in question, it is not enough just to follow the generaltrends of digitalization and computerization, but it is necessary to conduct the philosophical reflection of those issues, in order to review their meanings and senses. This paper is intended to review the phenomenon of information in its relation to human persons and their knowledge, aswell as try to provide philosophical consideration of the impact of the common trends of thedevelopment of the ICT technologies on science, education and society in general while referring to the ideas expressed by prominent philosophers.Наші дні часто називають епохою інформації. Розвиток інформаційних технологій, розповсюдження комп'ютерних пристроїв і поширення Інтернету призвели до досить радикальної трансформації стилю життя і способів виконання робіт у багатьох сферах людської діяльності, і особливо в наукових дослідженнях і вищій освіті. Щоб досягти належного й адекватного розуміння процесів, про які йде мова, недостатньо просто слідкувати за загальними тенденціями цифровізації та комп’ютеризації, а необхідно провести філософське осмислення цих питань, щоб переглянути їхні значення та сенс. Ця стаття має на меті розглянути феномен інформації у її зв’язку з людиною та її знаннями, а також спробувати філософськи розглянути вплив загальних тенденцій розвитку ІТ-технологій на науку, освіту та суспільство загалом, посилаючись на ідеї, висловлені видатними філософами

Самоорганізація та онлайн освіта: соціальні цінності у віртуальних спільнотах

Under the on-going development and proliferation of online education activities more and more people are learning not just what they are supposed to study in their virtual activities, but also the means to achieve those goals by self-organization in open and democratic communities.Завдяки постійному розвитку та поширенню онлайнової освітньої діяльності все більше і більше людей вивчають не лише те, що вони мають вивчати у своїй віртуальній діяльності, але й засоби досягнення цих цілей шляхом самоорганізації у відкритих і демократичних спільнотах

Гуманізм у цифрову епоху: ризики та можливості для науки та демократії

The ongoing digitalization presents a great challenge for the philosophical concept of humanism as it leads to many risks, including those that arise out of the assumption that computers can outperform humans in any task or job. Still, it is argued that it is an illusion based on erroneous premises, and that the development of the ICT sphere can actually augment humans by empowering them, presenting new possibilities: machines could perform more monotonous routine labor, while humans would be free to follow their creativity.Триваюча цифровізація є серйозним викликом для філософської концепції гуманізму, оскільки призводить до багатьох ризиків, у тому числі тих, які виникають через припущення, що комп’ютери можуть перевершити людей у будь-якому завданні чи роботі. Проте стверджується, що це ілюзія, заснована на хибних припущеннях, і що розвиток сфери ІТ може фактично збільшити здібності людей, надавши їм нові можливості: машини могли б виконувати більш монотонну рутинну роботу, тоді як люди могли б вільно слідувати своїй творчості

Упровадження вищої освіти для стійкого розвитку в Китаї

The article is dedicated to the analysis of the current trends in implementing the ideas of sustainable development, which is aimed at combining social, economic and environmental vectors of the progress of human civilization, in the system of higher education in China. It is demonstrated that the Chinese higher education is currently undergoing its transformation from hyper-centralization of the Modernity age to non-linear „centralized decentralization‟ that allows greater autonomy to HEIs. The article analyses several national-level programs that include imperatives of sustainable development in higher education, as well as effective practices of institutions of realizing the ideas of „green university‟ with effective management of natural resources aimed at achieving sustainability.Статтю присвячено аналізу наявних тенденцій з упровадження ідей стійкого розвитку, спрямованого на поєднання соціального, економічного та інвайронментального (екологічного) векторів розвитку людства, в системі вищої освіти Китаю. Продемонстровано, що китайська вища освіта на даний момент здійснює перехід від гіперцентралізації доби Модерну до нелінійної «централізованої децентралізації», що надає більшої автономії ЗВО. У статті аналізується декілька програм національного рівня, що включають до себе імперативи стійкого розвитку у вищій освіті, а також ефективні практики закладів з реалізації ідей «зеленого університету» з ефективним використанням природних ресурсів, спрямованим на досягнення стійкості

Стратегії вищої освіти ХХІ століття: філософські засади та гуманістичний підхід

The paper is dedicated to philosophical consideration of the transformation strategies for higher education, particularly those revealed by the current Covid-19 pandemic. The situation of the latter is presented as a particular form of the general VUCA characteristics of the today’s world of uncertainty, unpredictability and qualitative complexity (‘supercomplexity’). It is argued that the main result of our acknowledgement of the VUCA situation in the world for higher education is the image of the developed human personality becoming the main value and at the same time the main goal of higher education. Under the conditions of volatility and ambiguity, any existing ‘ready-made’ knowledge, as well as any instructions for effective rational behavior, turns to be inadequate. Because of that, it is no longer sufficient to have a set of ‘competences’ as a final result of the educational process at today’s university, and higher education has to turn to developing in its graduates certain multidisciplinary qualities, like critical independent thinking and ability to create one’s own knowledge, up to aiming at an all-round development of cultured personality. The paper argues that the education of critical and creative thinking is closely related to the transition to student-centered learning, as each individual student is to become a full-powered subject of the educational process according to one’s own interests, abilities and curricula, with the role of a teacher starting to resemble that of a moderator, the one who is to help his or her undergraduates to navigate through the vast ocean of available information in order for them to choose and to create their own, personal knowledge. The latter task is especially enforced by the distant and online learning having become popular during the Covid-19 pandemic: that form of learning puts especially high demands on self-discipline and self-responsibility of a student’s personality, while presenting itself as rather a supplement than a replacement to more traditional forms of higher education with personal communication between student and teacher.Статтю присвячено філософському розгляду стратегій трансформації вищої освіти, зокрема тих, які виявила нинішня пандемія Covid-19. Ситуація останньої представлена ​​як особлива форма загальних характеристик сучасного світу - VUCA: невизначеності, непередбачуваності та якісної складності («суперкомплексності»). Стверджується, що основним результатом нашого визнання ситуації VUCA у світі для вищої освіти є образ розвиненої людської особистості, який стає головною цінністю і водночас головною метою вищої освіти. В умовах мінливості та неоднозначності будь-які існуючі «готові» знання, як і будь-які інструкції щодо ефективної раціональної поведінки, виявляються неадекватними. Через це вже недостатньо мати набір «компетенцій» як кінцевий результат навчального процесу в сучасному університеті, і вища освіта має звернутись до розвитку у своїх випускників певних мультидисциплінарних якостей, таких як критичне незалежне мислення та здатність створювати власні знання, аж до спрямованості на всебічний розвиток культурної особистості. У статті стверджується, що виховання критичного та креативного мислення тісно пов’язане з переходом до студентоорієнтованого навчання, оскільки кожен окремий учень має стати повноправним суб’єктом освітнього процесу відповідно до власних інтересів, здібностей та навчальної програми, а роль викладача починає нагадувати роль модератора - того, хто має допомогти своїм студентам орієнтуватись у величезному океані доступної інформації, щоб вони могли вибирати та створювати власні, особисті знання. Останнє завдання особливо посилюється дистанційним та онлайн-навчанням, яке стало популярним під час пандемії Covid-19: така форма навчання висуває особливо високі вимоги до самодисципліни та самовідповідальності особистості студента, виступаючи скоріше як доповнення. ніж як заміна більш традиційним формам вищої освіти з особистим спілкуванням між студентом і викладачем