INFLUENCE OF ACUTE CORONARY SYNDROME ON INTRAOPERATIVE DYNAMICS OF IL-6 DURING CORONARY REVASCULARIZATION

Percutaneous x-ray endovascular angioplasty is one of the most modern methods of treatment of severe forms of cardiovascular diseases. In the pathogenesis of acute coronary syndrome, a special place is occupied by the proinflammatory reaction of the body. The main “secondary” marker is interlekin-6. The peak of its production occurs on the first day of damage and correlates with its size. The aim of the study. To investigate the dynamics of interleukin-6 level in the perioperative period of coronary revascularization, depending on the presence of acute coronary syndrome. Materials and methods. This study included 68 patients with coronary artery disease. The patients were divided into three study groups. Group 1 and 2 patients were diagnosed with ACS, and they underwent emergency stenting of coronary vessels in order to recanalize occlusion of the coronary arteries. 3rd group patients did not have ACS and they were recanalized as planned. Results. Analyzing the results of the study, we found that the highest obtained values of IL-6 were in group 1 in comparison with the group of patients who were surgically treated as planned and after stent placement, the interleukin values were 24.8 % higher in group 1 than in group 2 and almost 4 times higher in group 3 (p<0.001). When comparing groups with acute coronary syndrome, interleukin-6 indices were significantly higher by 47.4 % before surgery in group 3 and by 24.9 % after stent placement, which once again confirms the severity of patients with acute myocardial infarction. Conclusions. Intraoperatively proinflammatory interlekin-6 after coronary artery stenting tends to increase in groups with acute coronary syndrome, while in the group with stable angina, these indicators are significantly higher by 22.8 % (p <0.001). The dynamics of Il-6 levels clearly correlates with the severity of the patient's condition and increases in the presence of acute coronary syndrome, especially in the presence of acute myocardial infarction

Сучасні підходи до корекції гемодинамічних порушень у хворих на тяжку поєднану травму

Background. The choice of a rational program of infusion therapy for severe trauma remains an urgent problem. Crystalloid solutions are used as the main infusion media, but data on the effect of balanced multicomponent solutions on the hemodynamic profile in patients with severe trauma in the literature are almost absent. The aim: to investigate the possibility of correction of hemodynamic disorders in patients with severe combined trauma with the use of a modern multicomponent drug based on a 6% solution of sorbitol (reosorbilact). Material and methods: a total of 60 patients with severe combined trauma and the clinic of degree I–II traumatic shock aged 18 to 46 years were examined. Patients were divided into two groups: 1st group (n = 30) – patients who included in the standard complex of intensive care (IС) reosorbilact at a dose of 8–10 ml/kg body weight; 2nd group (n = 30) – patients who underwent a standard IС complex. Results: administration of reosorbilact resulted in a decrease in extracellular fluid volume, an increase in BCC and a transition from hypokinetic to eukinetic circulation within 3 hours of infusion and persisted for up to 6 hours after infusion (p < 0.01). The introduction of adrenomimetics were required: before the study in groups 1 and 2 – 7 (23.3 %) and 6 (20.0 %) patients, after 6 hours – respectively 1 (3.3 %) and 4 (13.3 %), and one day after the introduction of reosorbilact no patient required the introduction of adrenomimetics, whereas in group 2 such patients were 3 (10.0 %, p < 0.05). Conclusions. The use of balanced multicomponent solutions based on sorbitol is accompanied by a change in the hypokinetic type of blood circulation to eukinetic, lack of interhydration hyperhydration, rapid stabilization of hemodynamic parameters and reduced need for adrenomimetic support. Conflict of interest: absentОбоснование. Выбор рациональной программы инфузионной терапии при тяжелой травме остается актуальной проблемой. В качестве основных инфузионных сред используются кристаллоидные растворы, однако данные о влиянии сбалансированных многокомпонентных растворов на гемодинамический профиль у больных с тяжелой травмой в литературе практически отсутствуют. Цель: исследовать возможности коррекции гемодинамических нарушений у больных с тяжелой сочетанной травмой с помощью применения современного многокомпонентного препарата на основе 6 % раствора сорбитола (реосорбилакта). Материал и методы исследования: всего было обследовано 60 больных с тяжелой сочетанной травмой и клиникой травматического шока I–II степени в возрасте от 18 до 46 лет. Больные были разделены на две группы: первая группа (n = 30) – больные, которым в стандартный комплекс интенсивной терапии (ИТ) был включен реосорбилакт в дозе 8–10 мл/кг массы тела. Вторая группа (n = 30) – больные, которым проводился стандартный комплекс ИТ. Результаты: введение реосорбилакта приводило к снижению объема внеклеточной жидкости, увеличению ОЦК и переходу гипокинетического режима кровообращения в эукинетический уже в первые часы после начала инфузии, который сохранялся до 6 часов после окончания инфузии (p < 0,01). Введения адреномиметиков в 1 и 2 группах требовали: перед началом исследования – 7 (23,3 %) и 6 (20,0 %) больных, через 6 часов – 1 (3,3 %) и 4 (13,3 %) соответственно, а через сутки после введения реосорбилакта ни один больной не нуждался во введении адреномиметиков, тогда как в группе 2 таких больных было 3 (10,0 %, p< 0,05). Выводы: Применение сбалансированных многокомпонентных растворов на основе сорбитола сопровождается изменением гипокинетического типа кровообращения на эукинетический, отсутствием гипергидратации интерстиция, быстрой стабилизацией показателей гемодинамики и уменьшением потребности в адреномиметической поддержке. Конфликт интересов: отсутствует.Обґрунтування. Вибір раціональної програми інфузійної терапії при тяжкій травмі залишається актуальною проблемою. В якості основних інфузійних середовищ використовують кристалоїдні розчини, проте дані про вплив збалансованих багатокомпонентних розчинів на гемодинамічний профіль у хворих із тяжкою травмою у літературі практично відсутні. Мета: дослідити можливості корекції гемодинамічних порушень у хворих на тяжку поєднану травму із застосуванням сучасного багатокомпонентного препарату на основі 6 % розчину сорбітолу (реосорбілакту). Матеріал і методи дослідження: загалом було обстежено 60 хворих з тяжкою поєднаною травмою і клінікою травматичного шоку I–II ступеня у віці від 18 до 46 років. Хворих було поділено на дві групи: 1-ша група (n = 30) – хворі, яким у стандартний комплекс інтенсивної терапії (ІТ) було включено реосорбілакт у дозі 8–10 мл/кг маси тіла; 2-га група (n = 30) хворих, яким проводився стандартний комплекс ІТ. Результати: введення реосорбілакту призводило до зниження об’єму позаклітинної рідини, збільшення ОЦК і переходу гіпокінетичного режиму кровообігу в еукінетичний вже протягом перших годин від початку інфузії, який зберігався до 6 годин після закінчення інфузії (p < 0,01). Введення адреноміметиків потребували: перед початком дослідження в 1 та 2 групах 7 (23,3 %) і 6 (20,0 %) хворих, через 6 годин – відповідно 1 (3,3 %) та 4 (13,3 %), а через добу після введення реосорбілакту жоден хворий не потребував уведення адреноміметиків, тоді як в групі 2 таких хворих було 3 (10,0 %, p < 0,05). Висновки: Застосування збалансованих багатокомпонентних розчинів на основі сорбітолу супроводжується зміною гіпокінетичного типу кровообігу на еукінетичний, відсутністю гіпергідратації інтерстицію, швидкою стабілізацією показників гемодинаміки та зменшенням потреби в адреноміметичній підтримці. Конфлікт інтересів: відсутній

Extracorporeal Membrane Oxygenation during Percutaneous Coronary Intervention in Patients with Coronary Heart Disease

Extracorporeal membrane oxygenation (ECMO) has become an effective method in the treatment of adults and children with severe cardiac and pulmonary dysfunction that is resistant to conventional therapy. The aim of this article was to summarize an experience of ECMO usage for cardiac dysfunction, which develops in patients with coronary heart disease (CHD) during percutaneous transluminal coronary angioplasty. The study comprised a retrospective, single-center analysis of 23 patients with CHD (19 men and four women, average age 65.7 ± 12.3 years), who undertook the ECMO technique during percutaneous transluminal coronary angioplasty. A total of 13 (56.52%) patients died directly in the hospital, or 30 days after a discharge. Independent predictors of fatal outcomes were diabetes mellitus (odds ratio [OR] = 17.58; 95% confidence interval [CI] = 6.47–47.48; p = .00125), chronic renal failure (CRF) (OR = 20.81; 95% CI = 5.95–72.21; p = .00014), and damage to the right coronary artery (RCA) (OR = 25.51; 95% CI = 8.27–79.12; p = .00013). For deceased patients, the “no reflow” phenomenon was indicated in a larger percentage of cases (23.1% in the group of deceased, vs. 10% in the group of survivors). A routine connection to ECMO before the occurrence of cardiac events was significantly more often used in the group of survived patients (90% of cases) than in the deceased (p = .0000001). Diabetes mellitus, CRF, and damage to the RCA were independent predictors of mortality during percutaneous transluminal coronary angioplasty in patients with CHD. The routine use of ECMO in high-risk patients with percutaneous transluminal coronary angioplasty was a positive prognostic factor of patient survival